Світлана Рудзіевская
Особливо показовою при розгляді феномена життєтворчості в контексті щоденникового жанру є постать М. М. Пришвіна, письменника з рідкісним щоденникових даром, чия особистість і творча доля вимагають у зв'язку з цим нового осмислення. Ім'я Пришвіна давно знаходиться серед імен класиків, твори яких не викликають суперечок і полемік, їх тематика звично визначається поняттями природи і моральності. Шанувальники письменника і ті, хто не любить його творчості, залишають свою позицію без зайвих пояснень. І при всій своїй очевидності і непроблемними пришвинской проза виявляється дволикий, укладаючи в собі одночасно невимовної таємницю і загальні фрази. Парадокс читацького сприйняття обумовлений не тільки розбіжністю в стилістичних смаках і тематичних перевагах. Головний дар Пришвіна-письменника і Пришвіна-людини - чистота серця, виконаного любові і вдячності до життя, тому прозу Пришвіна треба ще вміти читати. Розділити з автором почуття краси можуть читачі з настільки же чуйним серцем.
"Я один з тих дивних російських письменників, які мистецтво своє [мерят] самим життям", - писав Пришвін у щоденнику від 27 жовтня 1922 року. Тісна його рід щоденникового і художньої творчості пов'язана з характером таланту письменника - цілісністю первинного відчуття життя.
Пришвін увійшов у літературу пізно, на початку 1900-х, з 1905 року беруть початок і його щоденники (ранні, юнацькі, письменник знищив). Переглядаючи щоденникові спадщина в цілому, можна помітити, як різко відрізняються і за стилістикою, і за матеріалом щоденники 1910-х років. Це ще не щоденники Пришвіна: записи 1908-1913 років - більш проза (нариси, оповідання), ніж щоденники. У ті роки йшло становлення письменника, і Пришвін сам не до кінця усвідомив своє покликання. "Я можу писати все життя про інших людей, приховуючи себе. Можу написати одну тільки книгу про самого себе. Можу, нарешті, створити навколо своєї таємниці мистецтво ... Що обрати? Нехай час вирішить ", - писав він 4 травня 1907 року.
Поки людина стояла на роздоріжжі, його погляд заміняв погляд літератора. Звідси змішування жанрів щоденника і прози, яке турбувало і самого автора. "Пишеться легко і вільно те, що пережив. Значить, потрібно писати якомога точніше і менше складати. Але якщо так, то як піднятися від форми щоденника і записок до художньої форми "(16 квітня 1909). У 1911 році Пришвін запише: "Переглядаючи матеріали 3-го тому, прийшов до висновку, що всі мої найкращі писання засновані на описі своїх безпосередніх вражень. З задумів нічого не виходить. Зі спогадів теж ".
Час йшов, і питання, поставлені письменником, дозволялися: у різні роки по щоденникових матеріалами були створені «Календар природи», «Лісова крапель», «Очі землі» ... Щоденникові початок прози Пришвіна ставало очевидним, являючи своєрідність його таланту - таланту не вигадок, а вражень.
"Письменник той, хто вміє стежити за власною, особистою своїм життям, - це перше, цього досить, щоб стати письменником, - формулював Пришвін у 1937 році, - але щоб стати письменником-художником, треба ще це своє побачити відбитим у світі природи і людства ". Щоденники, утримуючи етюди, замальовки, вірші у прозі, філософські роздуми, представляли це "своє". Прозові твори, що створюються в стилі пришвинского реалізму, давали "бачення душі людини в образах природи". Але якістю прози щоденники не поступалися художнім творам. Склався свій щоденниковий стиль.
"З початку своєї письменницької роботи я веду щоденники, але тільки до тридцяти років ці щоденникові записи вилилися в закінчену форму поетичної мініатюри", - напише потім Пришвін. Нарис, розповідь, главку твори - форма мініатюри так чи інакше простежується у творчості письменника. Чим приваблювала вона автора?
"Маленькі розповіді у письменника - це знаки його особистої жвавості та безпосередньої участі в житті ... здається, сама сяюча життя їх дає і автор на ходу схоплює ці іскорки ... "(із запису від 2 жовтня 1935 року). Те ж прагнення схопити миті життя. Пришвін вийшов з "срібного століття", і хоча концепція життєтворчості належала символістів, для Пришвіна вона була не ідеєю, а самої даністю, укладеної в природному складі його особистості.
"Особиста жвавість", "безпосередню участь в житті" - такі пріоритети характерні для відкритого всього нового людського серця, в глибині якого відбувається таємничий хід Життя. Не випадково для автора значуща "на ходу", і він кладе в основу мистецтва щоденника "достовірність серця".
"Я довго вчився записувати за собою прямо на ходу і потім записане будинку переносити до щоденників (зауважимо і традицію В. В. Розанова. - С.Р.). Все написане можна потім [складати], але тільки в останні роки ці записи набули форми настільки виразну, що я ризикую з нею виступити, - пише Пришвін 10 червня 1940, готуючи до публікації «Лісову капель», перший твір, побудоване в жанрі щоденника . - Я не перший, звичайно, творець цієї форми ... Але я пристосував її до своєї особистості, і форма маленьких записів у щоденник стала більше моєї формою, ніж будь-яка інша ".
Отже, до 1940 року художник не тільки знаходить свою форму, але і затверджується в ній, насмілюся вступити з особистою знахідкою у велику літературу. Ще раніше така спроба була зроблена в 1925 році в «Родниках Берендея» (у 1930-ті роки твір перероблено в «Весну» «Календаря природи»). У 1938 році Пришвін напише про це: "На дрейфуючій крижині всяка запис значна: встав рано, вийшов, тріщина в тому ж положенні і т.п. Я раз уявив себе летять пасажиром на земній кулі і став відзначати щоденні зміни в природі: так вийшли «Джерела Берендея» ". Однак «Весна» в «Календарі природи» - форма все-таки традиційно прозаїчна, з сюжетом, героями; щоденникові записи використані в ній як вставні деталі, не більше. Подібний прийом Пришвіним практикувався, і поступово шлях від щоденників до прози ставав методом роботи письменника.
19 вересня 1921: "Якщо мені не вдасться написати продовження« Чортових ступи », то доведеться написати книгу у формі щоденника, де [в] різні художні твори мої будуть вкраплені сторінки мого життя".
5 листопада 1936: "розписують щоденник за картками і сподіваюся, що, коли всі випишу, в голові повість остаточно оформиться, і тоді я напишу її всю в один місяць" (про ненаписаної повісті «Щаслива гора»).
Чим більше зміцнювався щоденниковий стиль автора, тим більше усвідомлювалася письменником його самостійна художня цінність і росло бажання вийти до читача з щоденниками без переробки їх в прозу.
2 липня 1946: "Читав сьогодні щоденники, і промайнула думка про те, щоб вибрати з усіх щоденників запису і зробити книжку« Михайло Пришвін. Щоденник »".
22 квітня 1949, розмірковуючи про останні творчих планах (Пришвін тоді працює над романом «Осударева дорога»): "А то, може бути, і пробувати не буду, а візьму ... і напишу з щоденників книгу «Заповіт» ".
Останні роки життя, починаючи з кінця 1940-х, - робота над «Очима землі», книгою, позначеної вже прямо - щоденник письменника.
У чому ж таємниця творчого шляху Пришвіна, непомічена таємниця настільки зрозумілого, здавалося б, автора? У порівнянні з дослідами інших письменників у щоденникових жанрі щоденники Пришвіна відрізняють постійність і висота художнього рівня, а також єдність стилю: навіть ділові записи не контрастують різко із загальним стилем оповіді. Незважаючи на те що специфіка жанру передбачає розрізненість записів і реальна тенденція до їх замкнутості, а Пришвін - автор щоденника відомий як майстер мініатюри, говорити про його щоденниках як про цілісну книзі цілком правомірно, і в цьому ще одна загадка.
"Щоденник пишеться або для себе, щоб самому розібратися в собі і ніби як би порадитися з самим собою, або пишеться з наміром явним чи таємним увійти в суспільство і в нього сказати своє слово. В останньому випадку ... це можна зробити, лише якщо зумієш від себе відмовитися. Втім, і не тільки щоденник, але і все людське творчість полягає в тому, щоб померти для себе або відродитися в чомусь іншому "(20 лютого 1946).
Феномен художності щоденників Пришвіна, можливо, пов'язаний з тим, що обидві мотивації поєднувалися у письменника, точніше, він не відокремлював щоденник від творчості. Звідси в щоденниках при непідробною людської щирості досконалість художньої форми (відмова від себе) і збереження первинного призначення жанру (для себе). Відмова від себе як властивість художницької натури був настільки органічний для автора, що різниця між Пришвіним в житті (щоденник) і Пришвіним у творчості (проза) пропадала. Він просто не міг писати по-іншому, навіть для себе, показуючи, таким чином, тип закінченого художника (або цільної людини). Причому творчий рух йшло саме від людини до письменника, а не навпаки.
Ю. Олеша в щоденниках теж не міг писати по-іншому, але його творчий імпульс ішов від письменника до людини, і літератор людини поглинув. Тому Олеши можна вважати антиподом Пришвіна у щоденникових жанрі: його щоденники - автобіографічна проза, тобто та ж література; щоденники Пришвіна - проза зовсім іншого, щоденникового якості, тобто не стільки літературна творчість, скільки життєтворчість. І сам письменник, ймовірно, усвідомлював унікальність свого дару, не випадково так наполегливо прагнув він вийти з ним до читача.
І «Лісова капель», і «Очі землі» (а вони теж мали робочу назву «Капель») створювалися письменником з установкою: чому б не написати це так само, як я пишу щоденники? Свого роду творчий експеримент: імітація щоденникового стилю, і навіть не в буквальному повторенні (витягів з щоденників не настільки багато), а по духовному настрою. Звідси і авторське іменування «Капель»: крапля - символ щоденникового творчості для Пришвіна (згадаємо запис: "Серце не встигає охолонути, поки буває оформлено значення падаючої з душі краплі повного відчуття ...").
Чи зміг наблизитися автор до форми щоденника в пізніх творах? Незважаючи на часткові удачі, в цілому - не зміг. «Лісова капель» і «Очі землі» - літературно побудовані твори. Щоб точніше визначити відмінність щоденників і прози, необхідно докладніше розглянути їх співвідношення.
19 березня 1926 Пришвін робить запис: "Читав записки минулої весни. Просто дивно: все життя цілком пішла до книги «Джерела Берендея» ". Щоденникові записи квітня 1925 знаходять пряме відображення у «Весні» «Календаря природи». У березні 1925 року Пришвін з родиною переселяється в Переславль-Залеський, де він є одним з ініціаторів організації біостанції. Живе письменник у мештик ПетраI, в той час пустував. У щоденнику за 1925 рік (том 8) записів про це не більше двох сторінок, текст «Весни» містить близько ста. Схоже, все життя автора дійсно "цілком пішла до книги". Тим цікавіше знайти, які сліди залишила вона в щоденнику, а які в художньому творі.
Звичайно, повний опис подій тих днів дає книга. Матеріал щоденника невеликий: два-три яскраві враження, не більше. Проте в тих коротких ліричних і філософських записах щоденника (які в книгу не ввійшли) міститься життя особистості автора, тобто безпосередній образ, у якому випала Пришвіну життя в рік 1925-й. Зовнішній образ життя краю Переславля-Залеського в 1925 році створено письменником у «Весні». І не можна протиставляти обидві образи: перший більш інтимний, другий свідомо орієнтований на читача, але і щоденник, і проза вторинні по відношенню до самого життя, яку відображають.
Тому не випадково вже після публікації «Джерел Берендея» в «Червоної новини» у щоденнику 7 жовтня 1925 з'являється запис: "Я живу один у палаці, влаштованому колись для прийому царів. Навесні, в березні, коли я тут оселився, з підвалу вилетів у вікно русак. У великому залі підвісили летючі миші. У ста кроках токувати тетерев ... "Пришвін немов би повторюється: тетерев, русак вже описані в розділах книги, причому епізод з русаком розвинений до невеликої сюжетної історії. Але це життя пішла у твір, для читачів, а для самого письменника? .. І от виникає в щоденнику пізня запис-спогад, але в межах щоденникового 1925 року вона - перша і відкриває одну з основних подій особистого життя Пришвіна в той час.
Так по-різному складається образ життя в щоденниках і прозі, і, хоча його втілення в слово і там і там носить творчий характер, форма творчості різна: у щоденнику кожен запис - річ в собі, а незримий зв'язок між записами - зв'язок стилю, пришвинского "я"; в книзі - сюжет, оповідач, образ автора, герої ... Є паралельні місця, прямо або побічно перейшли з щоденника в прозу, але метод письменника ще традиційний: ідеї, образи, порівняння, деталі з щоденника включаються у твір або не змінюючись, або варіюючись. Що дає письменникові подібне звернення до щоденників, якщо залишити осторонь питання майстерності (техніки)?
Не тільки щоб використовувати вдалі знахідки або скоротити собі роботу, повертається автор до вже створеного матеріалу. Щоденникові записи зберігають таємне почуття у свіжості його народження, і Пришвін, можливо, налаштовувався по ним, як за камертоном, звіряючи силу почуття, пережитого ним колись, з силою почуття, яке намагався тепер пробудити в читачів своєю творчістю. Робота художника і полягає у відтворенні життя, в пошуку форми, в якій своє потаємне повинно бути введено так, щоб читач відчув те ж враження, що свого часу сам письменник. Свої щоденникові фрагменти Пришвін поміщав у вузлові, кульмінаційні точки твори.
Новий крок у творчому шляху було зроблено Пришвіним в 1940 році книгою «Лісова капель», яку пізніше він назве першим своїм зборами щоденникових записів-мініатюр. «Лісова капель» будується з фрагментів, епізодів, що згортаються іноді не тільки до абзацу, але і до фрази, цілісних у своїй смисловій завершеності. У заголовки виноситься ключове слово-образ. Але чи можна вірити письменнику, коли він говорить про книгу: "Це витяги з моїх щоденних щоденникових записів"?
Зіставлення з щоденниками кінця 1930-х-1940 років показує, що буквальних витягів у творі майже немає. Є єдина ідейна атмосфера, духовна реальність, але її втілення в щоденниках і прозі стилістично різному. Робота Пришвіна йде по двох напрямах: з одного боку, він вільно використовує власні щоденникові записи, з іншого - створює нові мініатюри, імітуючи стилістику щоденника, і досягає часом близьких аналогій, відрізнити які можна, лише добре знаючи стиль його щоденників.
Ось фрагмент: "Треба дуже дорожити зустріччю з тваринами, робити записи навіть і без ліричного відгуку. Я звичайно шукаю в собі такого відгуку, - він буває спонукальним мотивом до писання. Але трапляється, просто запишеш, наприклад, що білка переходила по колоді ... - І виходить, незрозуміло чому, теж добре. У цьому треба вправлятися, тому що це вже не натуралізм у мене, а щось дуже складне у своїй простоті ". Цілком "щоденниковий" запис: Пришвін часто рефлектує в щоденниках про природу творчості, в тому числі і свого. Тільки робить це інакше.
Тут необхідно згадати, що щоденник насамперед документ особистісний, і тому саморефлексія пише - звичайний компонент його змісту. Спостереження людини за власним творчим процесом також становлять частину особистого досвіду, тому зустрічаються в щоденниках будь-яких авторів. Однак рефлексія письменників у щоденниках про свою творчість містить якусь двозначність для читацького сприйняття. Час ніби відносить авторські визнання до самих авторів, перетворюючи на очах сторонніх читачів ці особисті визнання в самопредставлення письменників. І важливо розуміти, що існує різниця між тим, коли письменник навмисно пояснює себе-творця іншим, і тим, коли він, як людина, усвідомлює себе самого.
У наведеному вище фрагменті присутній елемент пояснення себе читачеві: думка дуже проста, майже розжовано, акцентується момент "я", тоді як у щоденникових записах подібного змісту "я" Пришвіна завжди завуальований, наодинці з собою автор стриманий і небагатослівний.
Цим «Лісова крапель» себе і видає: створюючи її, Пришвін тримав орієнтир на щоденник як особистісне твір, але, почавши зображати "я", він перетворив його в художній образ, образ себе-письменника. Відповівши тим самим читацьким очікуванням, він досяг певного ефекту, але від жанру власне щоденника відійшов. Адже в його щоденниках зображується не його особисте "я", а саме Життя в ламанні Особистості. І якщо Пришвін виступає в щоденниках творцем, то творить образ Життя, а не власний образ. Людське "я", звичайно, мимоволі відбилося у щоденнику, але тому, що через нього є саме Життя.
Розглянемо інший фрагмент: "Навесні в першу прогулянку Ладі дозволяється ганятися за пташками. Вона помітила двох летять куликів, - вони летіли прямо від неї, приховану від них кущиком. Лада намітилася. Якого кулика вона обрала собі, справжнього, що летить над водою, або його відображення у воді? Обидва були схожі між собою як дві краплі води.
Ладіно справу, погоню за летять куликами, я перевів на своє: погоню за своєї якоїсь птахом у моєму словесному мистецтві. Хіба все моя справа не в тому полягає, щоб уберегтися від погоні за привидом? "
Навіть при навмисному скороченні цього запису для наближення її до щоденникового бачимо, що це мініатюра прози, а не щоденника, хоча стилістичний хід щоденникової думки використаний Пришвіним точно: від спостережень природи - до своєї душі, людського життя. Але - композиція, сюжет, деталі, пояснення ... Для себе Пришвін записав би це інакше. Може бути, так: "Вода така тиха: над нею летів назустріч нам кулик, так що здавалося - два кулика. Лада погналася за ним і бухнула в воду за відображенням. Все моє справа в мистецтві, в гонитві за якоюсь своєю птицею, полягає в тому, щоб уберегтися від погоні за привидом ".
До тих же двох прийомів (прихованому - пояснення читачеві і відкритого - белетризація), за якими створює Пришвін нові художні мініатюри, вдається він і коли переробляє в мініатюри власні щоденникові записи. Показовий один приклад.
"Дивувався липі, її зморшкуватою корі і що вона мовчки, без жодного догляду за собою проводила старого господаря будинку столяра Тарасова і так само мовчки почала служити іншому. Швидше ж усього, вона ні найменшим чином не думала про службу людям, тому що правдою свого мовчання, свого послуху заслужила право бути зовсім самої по собі "(запис від 31 липня 1938 року).
А ось аналог з «Фацелія» - першої частини «Лісовий капели»: "Думав про старій липі з такою зморшкуватою корою. Скільки часу вона втішала старого господаря і втішає мене, зовсім і не думаючи нічого про нас! Я дивлюся на її безкорисливе служіння людям, і в мене, як запашний липовий цвіт, розпускається надія: може, коли-небудь і я разом з нею процвітаючи ".
Різниця очевидна. У щоденнику тон спокійний, кілька констатуючий, емоція не зображена, а тільки названа - "дивувався", головне - суть. У мініатюрі з'являється емоція (інверсія, вигук, интимизация почуття), йде лірична налаштування (порівняння, метафора), головне - образ ліричного героя, адже «Фацелія» - поема, і кожна мініатюра повинна працювати на створення образу героя.
Отже, в щоденнику Життя проявляється в конкретному образі (липи), заломлюючись через Особистість (думка автора про гідність самості). У прозі письменником створюється образ "я" (образ ліричного героя). Крім того, «Лісову капель» відрізняє композиційну побудову: тематичне поділ мініатюр і розміщення їх по розділам, завдяки чому виникає внутрішній сюжет. У щоденниках сюжету, продуманого автором, не буває. Звичайно, «Лісова капель» - літературний твір, створене заново як в цілому, так і в деталях.
Після виходу «Лісовий капели» окремою книгою в 1943 році в Пришвіна народжується задум нової "капели". З 1948 року він починає працювати з щоденниками, матеріали яких за 1946-1950 роки будуть включені в «Очі землі» (назва, обрана для нової книги в 1953 році). Письменник з'єднує хронологічний принцип з тематичним. Цікаво зменшення в обсязі щоденників за 1948-1950 роки: Пришвін, можливо, намагається направляти щоденникові натхнення відразу в книгу. "Моє« я »в щоденнику повинно бути таким же, як і в художньому творі ..." - напише він у передмові до «Очам землі». Але остання книга автора все ж прозовий, а не щоденникові твір.
Пришвін знову створює новели, мініатюри з внутрішнім сюжетом чи розвитком теми, тому часто об'єднує кілька щоденникових записів, додаючи до них вступ або фінал. Тепер фрагменти щоденників часто майже дослівно, основна робота - композиція, прийом монтажу. Письменник править рукопис життя, оскільки в щоденнику стрункого сюжету немає.
Подібним чином працював над щоденниками 1917-1921 років А. Ремізов, створюючи «звихрену Русь». Разюча буквальна близькість художнього тексту до тексту його щоденника, часто з збереженням хронологічної послідовності записів. Ремізов-письменник відтворював спосіб життя по її слідах у щоденнику. Сиру життєву правду невпорядкованих записів шляхом композиції упорядковував, втілюючи її в правду художню. Інший прийом - орфографія і пунктуація (фрагментованість, зміна синтаксису, часто за принципом поетичного еліпсис). І головне - створення образу героя-оповідача.
Те саме і в Пришвіна: "я" оповідача в «Очі землі» - "я" створене, нехай письменник і орієнтувався на жанр щоденника. Відрізнити це "я" від "я" щоденників автора можна, згадавши різницю, яка існує між "сповідую" і "проповідую".
У щоденниках Пришвін відкриває власне знання, сповідуючи його з глибин особистісного сприйняття життя. Пришвін у щоденнику людина, яка дізнається. У прозі письменник, вже володіючи певним знанням, ділиться ним з читачами. Пришвін у художньому творі людина, яка знає. Звідси деяка повчальність тону в «Очі землі», повчальність "проповідую". І якщо Пришвін-художник намагається відтворити форму "відкривання" (іноді йому це вдається), читача він може обдурити, але не себе. Для його "я" ефект відкриття не повторюється, і, значить, це вже не "я" щоденника.
Проведене дослідження декількох творів Пришвіна дозволяє, таким чином, не тільки судити про етапи творчого шляху письменника. Розвиток Пришвіним власного щоденникового стилю і спроби його художньої стилізації в пізніх творах роблять очевидним відмінність між власне щоденникових творчістю і літературною творчістю у формі щоденника. Те, що Пришвін в художній літературі не зміг досягти того ж якості розповіді, що властиво його щоденникам, і те, що можливості Пришвіна-письменника в жанрі щоденника виявилися обмеженішими, ніж можливості Пришвіна-людини, говорить про унікальність процесу життєтворчості і про нерозкриті художніх ресурсах всередині людської особистості.
Щоденник і художня проза можуть бути розведені через пари понять "невигадливості-мистецтво", "природа-культура".