Олег Федотов
Версифікаційні поетика циклу
1
Як ніхто інший в російської поезії відданий музі далеких мандрів Микола Гумільов ніколи не бував у Китаї і взагалі на Далекому Сході, тим не менш у строкатому калейдоскопі його екзотичної поезії «Китайські вірші» займають своє законне почесне місце.
Практично весь цикл був написаний під час останнього перебування поета в Парижі, куди він з'явився з Петрограда через Лондоні 1 липня 1917 року у розпорядження військового комісара Тимчасового уряду Росії генерала Зенкевіча і деякий час марно чекав відправки спочатку на Салоникській, а потім, після Жовтневої революції, на Перську фронт. Тут він пережив чергову нерозділене кохання, познайомившись з "Синьої зіркою", "дівчиною з Газеллю очима" Оленою Дюбуше, яка віддала перевагу багатого американця ("Навіщо Колумб Америку відкрив?"), Багато і наполегливо працював над своїми поетичними та прозовими творами і як завжди активно відвідував виставки, художні салони та поетичні вечори французької столиці, спілкувався з широким колом діячів культури, зокрема познайомився і здружився з видатними російськими художниками М. Гончарової і М. Ларіоновим, справили на нього плідну вплив якраз у плані залучення до східної культури , про що красномовно свідчить присвячене їм вірш в рідкісній строфічної формі "пантума":
Схід і ніжний і блискучий
У собі відкрила Гончарова,
Величье життя теперішнього
У Ларіонова суворо.
У собі відкрила Гончарова
Павиних фарб марення і спів,
У Ларіонова суворо
Залізного вогню кружіння.
Павиних фарб марення і спів
Від Індії і Візантії,
Залізного вогню кружіння -
Вої підкоряємося стихії.
Від Індії до Візантії
Хто дрімає, якщо не Росія?
Вої підкоряємося стихії -
Не оновлена ль стихія?
Хто дрімає, якщо не Росія?
Хто бачить сон Христа і Будди?
Не оновлена ль стихія -
Снопи променів і каменів купи?
Хто бачить сон Христа і Будди,
Той став на казкові стежки.
Снопи променів і каменів купи -
О, як регочуть рудокопи!
Той встав на казкові тропи
У перських, милих міньятюрах.
О, як регочуть рудокопи
Скрізь, в полях і шахтах похмурих.
У перських, милих міньятюрах,
Величье життя теперішнього.
Скрізь, в полях і шахтах похмурих
Схід і ніжний, і блискучий.
(«Гончарова і Ларіонов». Пантум, 1917. М. Париж)
За життя поета вірш не публікувалося. Воно стало відомим зі слів Михайла Лозинського. Як бачимо, перед нами аж ніяк не витончена дрібниця, а концептуально значуще твір, що трактує одвічну проблему про місце Росії між Сходом і Заходом, між Індією і Візантією, між Буддою і Христом. Всі ці доленосні символи затятим повторенням в чергуються рядках поволі впроваджуються в нашу свідомість. Непрямим чином пролунав і далеко не риторичне питання про грізних подіях, що розігралися на батьківщині поета за час його відсутності: "Не оновлена ль стихія - / / Снопи променів і каменів купи?" Вісім строф вірша, з'єднавшись в єдине кільце, утворили свого роду "вінок ", що символізує замкнутість історико-географічного хронотопу Росії. Парні вірші останньої строфи закономірно співпали з непарними - першою.
2
Сінестезіческая рокіровка поетичного слова і живопису, а точніше, їх органічний сплав завжди відрізняли ідіостиль Гумільова. Так, вже під дитячим малюнком поета ми бачимо його найбільш ранній досвід у стіхотворческом мистецтві: "Вже у гідри семіголовой / / Одна скотилася голова / / І наїжджав Геракл суворий / / Весь золотий під шкірою лева" 1. Характерною гумилевское вірш, зробила ще недавно безвісного автора знаменитим і надовго стало його своєрідною візитною карткою - «Я конквистадор в панцирі залізному ...», - як у першій редакції, так і в другій (« Сонет »), завершується яскравим живописним плямою - "блакитний лілією", актуалізують знаковий синя квітка романтиків (та не де-небудь, а в складі книги «Романтичні квіти»!) і одночасно поширений геральдичний символ, так відповідний самому поетові, законному спадкоємцю оспіваних їм «Капітанів», один з яких, "зійшовши на тремтливий місток, / / Згадує покинутий порт, / / Отряхая ударами палиці / / Клоччя піни з високих ботфортах", а інший - не менш картинно - "бунт на борту виявивши, / / З-за пояса рве пістолет, / / Так що сиплеться золото з мережив, / / З рожевих брабантські манжет ". Так побачити і відобразити побачене міг тільки латентно обдарований живописець, яким, власне, і був поет. Недарма ми практично завжди бачимо його завсідником художніх вернісажів і салонів, майстерень і ательє, ініціатором літературно-мистецьких журналів, автором цілком професійних оглядів і рецензій («Два салону», 1908), а також поетичних портретів («Портрет чоловіка. Картина в Луврі роботи невідомого », 1910) або малюнків (« Рисунок аквареллю », 1911).
3
Китайська тема з'явилася у творчості Гумільова задовго до «Порцелянові павільйону». Він ішов до неї навпомацки, стихійно, харчуючись не реальними враженнями, а міфами про загадкову країні на Сході. Так в 1909 році було написано вірш «Подорож в Китай», присвячене відомому театральному художнику С. Судейкін, відбило літературні асоціації знаменитого роману Франсуа Рабле, зокрема, загадковий на перший погляд лейтмотив вина, що пронизує наскрізь, як нам доведеться переконатися, чи не весь цикл «Китайських віршів». І це зрозуміло, адже Пантагрюель і його друзі зробили свій східний вояж, як ми пам'ятаємо, для того, щоб запитати у Оракула Божественної Пляшки, чи варто Панург одружитися, на що було отримано вичерпну і лаконічну відповідь: "Тринька!", Тобто - "Пий!".
Всі ми знавали зле горі,
Кинули всі заповітний рай,
Всі ми, товариші, віримо в море,
Можемо відплисти в далекий Китай.
Тільки не думати! Буде щастя
У самому крикливому какаду,
Душу виконає нам пекучої пристрастю
Смаглявий дитина в чайному саду.
У рожевій піні зустрінемо далечінь ми,
Нас злякає мідний лев.
Що нам примариться в ніч у пальми?
Як оп'яняючи нас соки дерев?
Святом будуть ті тижні,
Що проведемо на кораблі ...
Ти чи не досвідчений у п'яному справі,
Вічно рум'яний метр Рабле?
Дебелий, як бочки вин токайських,
Мудрість свою прикрий плащем,
Ти будеш пугалом дев китайських,
Стегна обвивши зеленим плющем.
Будь капітаном! Просимо! Просимо!
Замість весла вручаємо жердину ...
Тільки в Китаї ми якір кинемо,
Хоч на шляху й зустрінемо смерть!
Менш чітко, але настільки ж літературно-мальовничо (або, може бути, краще сказати: літературно-скульптурно) китайська тема відгукнулася в написаної роком раніше «Цариці»: "Твій лоб в кучерях відливу бронзи, / / Як сталь, очі твої гострі, / / Тобі задумливі бонзи / / У Тибеті ставили вогнища ".
1911 роком датується присвячене Сергію Маковського, синові знаменитого художника, вірш «Я вірив, я думав, і світ мені блиснув нарешті ...», два останні чотиривірші з якого в злегка зміненому вигляді А. Вертинський співав як вишуканий романс під досить характерним найменуванням« Китайська акварель »:
І от мені наснилося, що моє серце не болить,
Воно - дзвіночок фарфоровий в жовтому Китаї
На пагоди рябої ... Висить і привітно дзвенить,
У емалевому небі дратуючи журавлині зграї.
А тиха дівчина в сукні з червоних шовків,
Де золотом вишиті оси, квіти і дракони,
З підібраними ніжками дивиться без думок і снів,
Уважно слухаючи легкі, легкі дзвони.
Швидше за все, та ж сама дівчина стала героїнею ще одного вірша, який так і називається: «Китайська дівчина» (1914), що передбачив, по суті справи, всі основні мотиви «Порцелянові павільйону»:
Блакитна альтанка
Посередині річки
Як плетена клітина,
Де живуть метелики.
І з цієї альтанки
Я дивлюся на зорю,
Як гойдаються гілки,
Іноді я дивлюся;
Як гойдаються гілки
Як ковзають човники,
Огинаючи альтанки
Посередині річки.
У мене ж у темниці
Кущ порцелянових троянд,
Металевої птиці
Блещет золотом хвіст.
І, не вірячи в приманки,
Я пишу на шовку
Безтурботні танки
Про любов і тугу.
Мій наречений всі закохані;
Нехай він лисий і втомився,
Він нещодавно в Кантоні
Всі іспити здав.
Запам'ятаємо мотиви розташувалася "посередині річки" "альтанки", яка перетвориться потім у "павільйон", "човника" - прообразу лейтмотивного "човна гостроносої", "маленького човна", "човна моєї" і "легкої тури", а також фірмово-китайський епітет "фарфорових" по відношенню до "трояндам", який буде винесений у назву циклу і в зачин инициального вірші ("павільйон фарфоровий"); він же перекидає місток асоціативний назад, до щойно згаданим віршам, що вразила уяву вимогливого О. Блока, який записав у своєму щоденнику: "Розмова з М. С. Гумільовим і його хороші вірші про те, як серце стало китайської лялькою" 2. Незважаючи на те що ми маємо в своєму розпорядженні французьким варіантом цього вірша 3, не можна не погодитися з М. Д. Ельзоном, що встановити тепер міру авторства Гумільова досить складно; воно може бути і оригінальним, і переказним, а швидше за все, написано за мотивами (зовсім не обов'язково якого-небудь конкретного тексту).
У 1912 році в журналі «Гіпербореї» було опубліковано вірш «Повернення», що описує, мабуть, давно чаемой втечу ліричного героя з таємничим супутником, "жовтим, худим і косооким", ховає "під строкатою хламидою косу". Національність супутника не викликає сумнівів, тим більше він одержимий ностальгією: "Про старому, про дивний, про безбольном, / / Про вічне складалося його ниття", яке, втім, анітрохи не дратувало його товариша, навпаки, "Звучало дзвоном церковним, / / увергав в знемогу і забуття ". Подорожуючі розлучаються, досягнувши "стін Китаю": в одного своя дорога - "святий", в іншого - своя: "сіяти рис і чай". Потім відбувається несподівана метаморфоза:
На білому пагорбі, над полем чайним,
У пагоди старої сидів Буддa.
Перед ним я схилився в захваті таємному,
І було солодко, як ніколи.
Так тихо, так тихо над світом долинним,
З очима гадюки, він співав і співав
Про старе, про дивний, про безбольном,
Про вічне, і повітря навколо яснів.
Непряме згадування про Китай міститься у вірші «Змій» («Ах, інакше в минулі роки ...», 1916), де змій, мабуть, типологічно ототожнений з натуральним китайським драконом:" Забувши Золоту Орду, / / Строкатий гуркіт рівнини китайської, / / Змій крилатий в пустельному саду / / Часто ховався північчю травневої ... "У фіналі балади, почувши крики викрадача російських красунь, виходив і аж ніяк не по-родинному" поглядав похмуро ", натягуючи тятиву лука, билинний богатир Вольга Святославич (Волх Всеславьіч ), нащадок Змія і Марфи Всеславьевни.
Нарешті, в архіві видавця журналів «Творчість» і «Російське мистецтво» зберігся уривок незавершеним "китайської поеми" «Два сну» 4, в якому розповідається про безтурботне дитинство китайчат Лайце і Тенвея, дочки і сина двох вчених мандаринів. Поема інкрустована вже знайомими нам мотивами "вдома з емалевою дахом", "жовтої ріки", "човнярів", "бронзового дракона", "павільйонів зі скла", так само як і інших екзотизмом кшталт "варення з персикових пелюсток", "обіду зі ста сімдесяти страв "," павичів "," собачок жирних для столу ", публічної декламації" старовинних віршів "і вислови Конфуція.
4
Збірник «Порцеляновий павільйон» з підзаголовком «Китайські вірші», випущений видавництвом «Гіпербореї» у 1918 році 5, складається з двох частин: «Китай» і «Індокитай». У самому кінці книги вміщено примітка автора: "Підставою для цих віршів послужили роботи Жудіт Готьє, маркіза Сен-Дені, Юара, Уїлі та ін". У приведений список слід, мабуть, включити вже згадуваних Ларіонова і Гончарову, відомого сходознавця Володимира Казимировича Шилейко, а також китайського художника У-цзин-ту, графічні роботи якого із зібрання ксилографії бібліотеки Петербурзького університету послужили дуже органічними ілюстраціями до «Порцелянові павільйону».
Питання про прямі 6 і непрямих джерелах «Порцелянові павільйону» має цілком самостійний захоплюючий інтерес, але не він займає нас в даній роботі. Екзотична тема Китаю аж ніяк не випадковим чином сполучається в Гумільова з нетрадиційною, також підкреслено екзотичної версифікацією. Навіть на підступах до збірки 1918 року ми спостерігали у вищій мірі не ординарну метрику: гострий "Гумілевський", в термінології М. Л. Гаспарова, трехударний дольник з переважанням другої і третьої ритмічних форм («Подорож до Китаю») і маловживаних четирехударний дольник в «Поверненні», надкороткі рядка (двостопний анапест) в «Китайської дівчині», що контрастують з наддовгими (п'ятистопний амфібрахій) в «Ти вірив, я думав ...», і унікальний у своєму роді ланцюгову строфіку: пантум (« Гончарова і Ларіонов » ) ...
Що ж стосується власне китайських віршів «Порцелянові павільйону», які тільки з дуже великою натяжкою можна визнати вільними перекладами (скоріше це сильно авторизовані переклади переказів, через французьке посередництво), їх версифікаційні параметри можуть і повинні бути предметом спеціального розгляду.
5
Cтіхотвореніе, що дало назву всій збірці, відкриває першу його частину. Його вишукано-помітна декоративність підтримується не тільки характерною "орієнтальної" образністю ("Серед штучного озера / / Піднявся павільйон фарфоровий; / / тигрячою спиною вигнутий, / / Міст яшмовий до нього веде ..."), атмосферою відчуженого умиротворення, яка опанувала ліричними персонажами , а саме - "друзями", "одягненими у сукні світлі" і такими, що п'ють "з чаш, розписаних драконами", ритуально "підігріте вино", які "Те розмовляють весело, / / А то вірші свої записують, / / Заламуючи капелюхи жовті, / / засукуючи рукави ", але і не в останню чергу витонченим подвоєнням зображення (" І ясно видно в чистому озері / / Міст увігнутий, як місяць яшмовий, / / І кілька друзів за чашами, / / повернути вниз головою ") і ефектним безперервним голосоведення, забезпечуваним меланхолійним чергуванням білих чотиристопним ямбів у складі чотиривіршів, де три перші вірша мають дактилічні закінчення, а заключний - чоловіче (ХХХХ). При цьому дактилічні закінчення в поєднанні із чоловічим не перешкоджають акаталектіческой безперервності ритмічного руху, оскільки два "зайвих" стилю в епікрузе трьох перших віршів виключно легко і невимушено грають роль додаткової, п'ятої стопи - пиррихии ... і так далі).
Із загальної ритмічної інерції, правда, дещо випадає другий вірш передостанній строфи, в якому дактилічна клаузула перетвориться в гіпердактилічні: "записують", але при великій кількості в тексті вірша довгих чотирискладове фонетичних слів ("фарфоровий", "тигріні", "міст яшмовий", "розписаних", "і декілька", "повернених") вона нівелюється і звучить еквіметрічно їм, приблизно як "запісвают" 7.
Наступне вірш - «Місяць на морі» - підхоплює задані образні домінанти: "Місяць вже покинула стрімчаки, / / Прозорим море золотом повно, / / І п'ють друзі на човні гостроносої, / / Не кваплячись, гаряче вино", але додає їм дещо іншу ритмічну аранжування: на зміну штучним пятістопнікам приходять природні, з'являється римування (за винятком першого співзвучності - "стрімчаки-гостроносої" - граматично надзвичайно точна, майже ехоістічная: "повно-вино", "проходять-знаходять", "відображений-дружин", " раю-стверджуючи "," людей-лебедів ") і перехресний альтернанса жіночих і чоловічих закінчень (AbAb).
Вірш, озаглавлена «Природа», ініціює серію мініатюр, загальною властивістю яких є членування мовного потоку на холості двустишия, що вельми нагадують своєю мудрою ненатужно афористичністю таких класиків китайської лапідарною лірики, як Ду Фу та Лі Бо. ("Спокійно маленьке озеро, / / Як чашка, повна водою. / / Бамбук зовсім схожий на хижки, / / Дерева - наче море дахів. / / А скелі гострі, як пагоди, / / підносяться серед квітів. / / Мені думати весело , що вічна / / Природа вчиться у нас "). До нього примикають ще чотири: «Щастя» («З червоного дерева човен моя ...»),« З'єднання »(« Луна сходить на нічне небо ...»), «Поет» («Я чув з саду, як жінка співала ...») і «Дім» («Той будинок, де грав я дитиною ...»). Серед них своєю нехитрою простотою, щирістю і пронизливо-щемливої інтонацією, що вирвалася з вуст людини, яка все своє коротке життя, незважаючи на побєдительная маску завойовника жіночих сердець, нестерпно страждав від почуття нерозділеного кохання, виділяється «З'єднання»:
Місяць сходить на нічне небо
І, світла, покоїться закохано.
По озеру вечірній вітер бродить,
Цілуючи ощасливлених воду.
О, як божественно з'єднання
Одвічно створеного один для одного!
Але люди, створені одне для одного,
З'єднуються, на жаль, так рідко.
Всі п'ять віршів, виконаних у формі двовіршів, принципово білі, з альтернанса незаріфмованних клаузул різної конфігурації: ХХ - «Природа»; ХХ - «З'єднання»; хХ - «Щастя», «Дім»; ХХ - «Поет»; метрично вони ще більше неоднорідні: Я4 - «Природа»; Ам4 + Дл3 - «Щастя»; Я5 - «З'єднання»; Ам4-3 - «Поет»; АМ3 - «Дім». Проте їх причетність, в принципі, одному і тому ж ідейно-тематичним задуму не викликає сумніву. Консолідуючим чинником служить, звичайно, в першу чергу строфіка з усіма супутніми їй жанровими, стилістичними та лейтмотівних перекликами. У другій мініатюрі - «Щастя» - звертає на себе увагу досить незвичайне поєднання чотиристопного Амфібрахій в непарних віршах і трехударного дольника у парних, яке цілком могло б скласти екзотичну модель логаедов, якби не варіативної розташування односкладових інтервалів у парних віршах.
З точки зору ритміки не менший інтерес представляє фінальна частина «З'єднання», де на тлі усталеної інерції константного наголоси на ікте перший стопи і майже настільки ж константного його відсутності у четвертій стопі (за винятком першого і третього віршів), а також наполегливої повторення двох пиррихии поспіль у п'ятому і сьомому віршах, в останньому вірші, несучому максимальну смислову і емоційне навантаження («З'єднуються, на жаль, так рідко ...»), спостерігаємо назад пропорційне співвідношення, ускладнене до того ж спондеями (з гіперкаталектіческім нарощенням):
ЯЯПЯЯ
ЯПЯПЯ
ЯПЯЯЯ
ЯПЯПЯ
ЯЯППЯ
ЯЯППЯ
ЯЯППЯ
ПЯПЯС
Іншими словами, робиться практично все, щоб фінальний акорд прозвучав з необхідною, заздалегідь передбаченої надривно-елегійного інтонацією.
Окремо стоїть, звичайно, метричний абрис «Мандрівника», в якому, якщо об'єднати парні і непарні рядки, вгадується химерно модифікований хореїчний тетраметр з гіпердактилічні ходом у другому полустишия, перегукується з ритмом вірша Максиміліана Волошина «Я йду дорогою скорботною в мій безрадісний Коктебель .. . »(1908) (у Гумільова в кінці кожного непарного вірша-" полустишия "на один склад більше, ніж у Волошина:" Мандрівник, далеко від батьківщини, / / І без грошей, і без друзів ... "8). Звичайно, не виключені і цілком можливі творчі контакти (поети не тільки билися на дуелі, але і досить тривалий час товаришували; Гумільов, ми знаємо, бував у гостинному коктебельському Будинку Поетів і на постої), але найімовірніше, автор «Порцелянові павільйону» звернувся до імітації античного логаеда, прагнучи до версифікаційної екзотики взагалі, поза яких би то не було конкретно-історичних чи географічних асоціацій.
Метричний репертуар «Китайських віршів» Гумільова, проте, містить у собі ще п'ятистопний хорей із суцільними холостими жіночими клаузулами, яким написано чи не найвідоміше вірш циклу - «Три дружини мандарина». Чудова драматична мініатюра дивно тонко передає психологічний антагонізм між трьома жінками, чисто механічно, а тому зовсім беззлобно сваряться один з одним, оспорівая сумнівну честь вважатися (а не бути!) Першої наложницею їх літнього пана. При цьому самим мудрим виявляється він сам. Кожному з чотирьох персонажів надається персональне слово, але, що цікаво, нюансування висловлювання обмежується загальним рефреном зачином. Тим більше гідно захоплення майстерність поета, який зумів надати кожному персонажу інтонаційну індивідуальність:
З а к о н н а я ж е н а
Є вино ще у глибокій чашці,
І на блюді ластівчині гнізда.
Від початку світу поважає
Мандарин законну дружину.
Н а л у ж н і ц а
Є вино ще у глибокій чашці,
І на блюді гуска великий і жирний.
Якщо немає дітей у мандарина,
Мандарин наложницю заводить.
С л у ж а н к а
Є вино ще у глибокій чашці,
І на блюді різне варення.
Для чого ви обидві мандарину,
Щовечора нову він хоче.
М а н д а р і н
Більше немає вина в глибокій чашці,
І на блюді тільки червоний перець.
Мовчіть, дурні бовтанки,
І не смійтеся над нещасним старцем.
Суцільний гіперкаталектіческій хорей, позбавлений метричних зазорів, а тому що звучить у вищій мірі монотонно, як не можна краще передає давно вже всім обридлу щоденність і безглуздість того, що відбувається, залишаючи якийсь простір і для відчуттів перевтілився в китайця поета, не без гумору організуючого драматичний полілог швидше за все запозичених їм дійових осіб.
Усі вірші "китайського циклу" виконані білим віршем, за винятком двох: вже згаданої «Місяця на морі» і «Дороги», про римуванню яку слід сказати окремо. У перших чотирьох катренах суворо витримується перехресна рима з тенденцією до тавтологічні майже рефреном типу:
Я бачив перед собою дорогу
У тіні розлогих дубів,
Таку милу дорогу
Уздовж огорожі з квітів.
Дивився я в тяжкій тривозі,
Як плив по ній вечірній дим,
І кожен камінь на дорозі
Здавався близьким і рідним.
Але для чого йти мені нею?
Вона мене не призведе
Туди, де я дихати не смію,
Де мила моя живе.
Коли вона народилася, ноги
У залізо закували їй,
І стали чужі їй дороги
У тіні схилених гілок.
Однак в останньому чотиривірші позначилася було інерція різко порушується: парні вірші виявляються неспівзвучним, але зате досить насиченими загальним смисловим полем:
Коли вона народилася, серце
У залізо закували їй,
І та, яку люблю я,
Не буде ніколи моєї.
Іншими словами можна сказати: перед нами парадоксальний феномен суто смислової рими, аналогічної настільки улюбленому А. Блоком дисонансу "сонце-серце". В усякому разі її ударна роль у виділенні ефектом ошуканого очікування заключного акорду вірші безсумнівна.
6
Наш аналіз версифікаційної поетики циклу був би неповним, якби ми пройшли повз того, що ще, крім метричних, ритмічних, строфічних та фонічних складових віршової форми, об'єднує десять розглянутих нами віршів Миколи Гумільова. Найбільш помітним інтегруючим чинником слід визнати наполегливі лейтмотівних повтори, зшиваючі всі твори в єдину, скажімо так, однорідну у своєму многоразлічіі "китайську ланцюг". Крім уже згаданого наскрізного мотиву "вина", з тексту в текст "перетікають" різноманітні мотиви водних стихій: "штучного озера", "прозорого моря", "маленького озера", "води", якій "виводять пляма на шовку", "озера ", по якому" вечірній вітер бродить, цілуючи ощасливлених воду "," морів ", в яких плавають" священні поети - дракони ", нарешті," води ", до якої нахиляється ліричний герой, захотів померти;" човна гостроносої "човни" з червоного дерева "," легкої тури "," корабля золоченого ";" яшмове моста "і" моста увігнутого, як місяць яшмовий ";" чаш, розписаних драконами "," чашки, повною водою "(у порівнянні" маленького озера ") і "глибокою чашки", в якій тричі "є ще вино", а один раз його "більше немає"; "місяці", вічно супроводжує море і жінку, "місяці, яка сходить на нічне небо"; тричі прозвучала "флейти"; " співу птахів "і" співу жінки ";" неба "," хмар ";" серця ";" дому "й" фарфорового павільйону ".
Але, мабуть, найактивнішим і проникливим інтегратором всіх віршів циклу виявляється синтезує їх воєдино образний мотив "відображення" (недарма, як вказувалося, настільки широко представлені природні дзеркала водних стихій). У ліричній експозиції химерно ("вниз головою") відбилися безтурботні друзі, що п'ють у фарфоровому павільйоні "з чаш, розписаних драконами" "підігріте вино"; в наступному вірші ми застаємо їх за тим же приємним заняттям вже "на човні гостроносої"; потім ми бачимо складну зворотний метафору у вірші «Природа», де не людське життя наслідує ("відбиваючи"!) природі, а природа - людського життя; приховану форму відображення можна спостерігати і в «Злуку», де "місяць сходить на нічне небо", а "вечірній вітер" цілує "ощасливлених воду", яка, треба думати, відображає і те, і інше, і третє, а оскільки мова йде про любовний "об'єднанні", то напевно мається на увазі вища форма відображення; нарешті, у заключних віршах «Поет» і «Дім» це припущення знаходить більш ніж переконливе підтвердження: "Під погляди поетів, які забули про жінок, / / Відрадно виглядати місяці" і "Але жінка в човні ковзнула / / Другим отраженьем місяця".
7
Аналіз версифікаційної поетики «Китайських віршів» Миколи Гумільова в контексті змістовних і стилістичних параметрів всього циклу, а почасти і всієї його лірики в цілому, не залишає сумнівів у тому, що поет не вдавався до імітації власне східного віршування ("безтурботні танки про любов і тугу "лише згадуються в« Китайської дівчині »), задовольняючись прикордонними формами класичної сіллаботонікі і тоніки, а також імітацією античної метрики (хореїчних тетраметра), які, мабуть, як йому здавалося, цілком відповідають міфологічному екзотизму« Порцелянові павільйону ».
Примітки
1 Дитячий малюнок М. С. Гумільова і віршована напис до нього. З архіву П. Лукницкий. Подаровано П. Лукницкий матір'ю М. Гумільова - Ганною Іванівною Гумилевой / / Гумільов М. Вірші. Поеми. Тбілісі: Мерані, 1989. С. 17.
2 Блок А. Собр. соч.: У 8 т. М.-Л., 1963. Т. 7. С. 75.
3 Див: Гумільов М. Собр. соч.: В 4-х т. / За ред. проф. Г. П. Струве та Б. О. Філіппова. Вашингтон, 1962-1968. Т.2. Коментатор вважає, що французький текст - автоперевод.
4 У 1922 році в видавництві «Думка» вийшло друге, доповнене видання (Гумільов Н. Фарфоровий павільйон: Китайські вірші. 2-е вид., Доп. Пг.: Думка, 1922), в якому до канонічним десяти текстів був доданий одинадцятий: «Серце радісно, серце крилато ...» Його зв'язок з циклом в цілому виражена не так яскраво, малохарактерні і його римовані шестістішіе, тому воно залишилося за межами нашого аналізу.
5 Гумільов М. Вірші. Поеми. Тбілісі: Мерані, 1989. С. 466-470.
6 В автографах всіх «Китайських віршів», витягнутих для публікації з Альбому, що належить Г. П. Струве, вказані китайські автори кожного твору, а проте в подальшому їх імена, а іноді й самі персоналії зажадали уточнення. У Великій серії «Бібліотеки поета» гіпотетичне первоавторство представлено так: «Порцеляновий павільйон» і «Щастя» - Лі Бо, «Місяць на морі» - Лі Вей, «Природа» - Юань Цзе, «Дорога» - Тзе Чійо, «Три дружини мандарина »і« З'єднання »- Цзяо Жань,« Мандрівник »і« Дім »- Ду Фу,« Поет »- Чжань Жо-Сюй. Див: Гумільов М. Вірші та поеми. Л.: Радянський письменник, 1988. С. 582-583.
7 Приблизно той самий ритмічний ефект містить вірш «Мандрівник», правда, не в кінці, а в середині вірша ("полустишия"): "Лише побачивши в небі хмара, / / розпластавшись, як дракон ..."; на цей раз перекривши складової ліміт слово "розпластавшись" модифікується в "распластавшеся" ...
8 Більш точно ритміку волошинського «Коктебеля» повторює вірш М. Гумільова «Життя» (1911):
З тьмяним поглядом, з мертвим серцем в море кинутися зі скелі,
В час, коли, як прапор, в небі димно-рожева зоря,
Чи в темниці стати вільним, як вільні одні орли,
Іль знайти спокій нежданий в димної хатині дикуна!
Так, я зрозумів. Символ життя - не поет, що творить слова,
І не воїн з твердим серцем, не працівник, провідний плуг, -
З іронічною усмішкою цар-дитина на шкурі лева,
Забуває іграшки між білих втомлених рук.