Іван Васильович Кіреевскнй (1806-1856) залишив помітний слід в історії російської літератури і суспільної думки першої половини XIX ст.
Хоча його виступи в пресі були досить рідкісними, а творча спадщина виявилося порівняно невелика за обсягом, Киреевский зумів яскраво заявити про себе і як літературний критик - глибокий інтерпретатор творчості Пушкіна, Язикова, Баратинського, і як талановитий журналіст, і як обдарований публіцист і філософ, найбільший теоретик слов'янофільства 1840-1850-x років.
Киреевский походив з сім'ї, широко відомої своїми культурними традиціями: його мати, А.П. Єлагіна, - господиня одного з найвідоміших літературних салонів Москви, родичка і один В.А. Жуковського; молодший брат, П.В. Киреевский, - археограф та історик, великий фольклорист; вітчим, А.А. Єлагін, - пропагандист філософії І. Канта і Ф.В. Шеллінга, перекладач творів останнього.
Майбутній письменник отримав домашню освіту, що мало дуже серйозний характер і включало, зокрема, лекції найкращих професорів Московського університету. У 1824 р. він вступає до Московського головний архів Іноземної колегії, де його товаришами по службі виявляються відомі згодом діячі російської культури - Д.В. Веневітінов, А.І. Кошелев, Н.А. Мельгунов, В.П. Тітов, С.П. Шевирьов та ін У цьому колі формуються дружні і літературні зв'язки Киреєвського.
У 1830 р. Киреевский здійснює подорож до Німеччини, де протягом дев'яти місяців, в університетах Берліна і Мюнхена, слухає лекції Г. Ф. В. Гегеля, Ф. В. Шеллінга, географа К. Ріттера, філософа і теолога Ф. Шлейєрмахера, натураліста Л. Окена та інших європейських знаменитих учених.
З 1832 р. письменник з ентузіазмом приступає до видання власного журналу "Європеєць". Киреєвському вдається згуртувати навколо журналу кращі літературні сили, проте після виходу другого номера "Європеєць" був заборонений. Приводом послужили статті видавця "Дев'ятнадцятий вік" і "Лихо з розуму" на московській сцені ", розцінені Миколою 1 як вкрай Насильник.
Лише через тринадцять років, протягом яких погляди його зазнали істотну еволюцію в напрямку несформованого слов'янофільства, Киреевский робить нову спробу повернутися у журналістику. Наприкінці 1844 - початку 1845 р. він з успіхом редагує журнал "Москвитянин". Однак незабаром Киреевский змушений залишити журнал. У 1852 р. в "Московському збірнику", зробленому гуртком слов'янофілів, письменник виступає зі статтею "Про характер освіти Європи та його ставлення до освіти Росії", але і це видання припиняється урядом, причому стаття Киреєвського визнається особливо шкідливою. Остання велика робота письменника - "Про можливість та необхідність нових почав для філософії" - побачила світ уже після смерті автора.
Власне художні твори Киреєвського нечисленні: кілька віршів, прозовий фрагмент "Царицинському ніч" (1827), уривки з незавершеного роману "Два життя" (бл. 1831) і утопічною повісті "Острів" (1838), і "чарівна казка" "Опал" .
Літературні витоки "чарівної казки" Киреєвського різноманітні. Перш за все, вона пов'язана з враженнями автора від героїко-фантастичних лицарських поем "Закоханий Роланд" Маттео Боярдо (1441 - бл. 1494) і, особливо, "Шалений Роланд" Аріосто Аріосто (1474-1533). "Шаленого Роланда" Киреевский читав в оригіналі незадовго до створення "Опала", із захопленням відгукуючись про "граціозній уяві" італійського поета. Демонструючи співвіднесеність своєї повісті-казки з творінням Аріосто, письменник згадує його вже на початку твору, дає героям "Опала" імена, співзвучні іменам персонажів "Роланда" (пор.: Орігелл - і Argalia, син правителя Катаючи (Cataio); Нурредина - і "король Дамаску і всієї Сирії" Norandino). Текст "Опала" дозволяє висловити припущення про знайомство Киреєвського з творами європейських містиків і, зокрема, з "Божественної і істинної метафізикою ..." Д. Пордеча (1786). У сучасній же російській прозі ближче всього до автора "чарівної казки", безумовно, стоїть В. Ф. Одоєвський з його пошуками, що ведуть від алегорій 1820-х років ("Світ звуків" та ін) до задуманої ще на початку 1830-х років "Сильфіді".
Одна з ключових тем "Опала" - тема музики. В її трактуванні знайшла відображення романтична концепція цього мистецтва, розвинена, в першу чергу, в німецькій естетиці (Ф. В. Шеллінг, В. Г. Ваккенродер, А. Шопенгауер) та літератури (Е. Т. А. Гофман).
Повість-казка Киреєвського була поміщена в третьому номері журналу "Європеєць" за 1832, без підпису. Однак до того часу, як була видрукувана перша половина цієї книжки журналу, видання виявилося заборонено, і "Опал", таким чином, не дійшов до читача. Пізніше була створена нова редакція твору, яка була поміщена в альманасі М.А. Максимовича "Зоряниця на 1834 рік", за підписом І.К.
Поява твору викликало критичний відгук журналу "Московский телеграф", який відзначав надмірну, на його погляд, ускладненість твору: "(...) здається, автор вже занадто перехитрив. Помахом чарівної палички, звичайно, закон не писаний, але є закон витонченого, який не велить з вимислу робити таких потемків, де помиляється уяву читача, разом з автором "(1834. Ч. 55. С. 182). Навпаки, рецензент "Поголосу" (Н. І. Надєждін) зустрів "Опал" співчутливо, побачивши його "головне достоїнство" "у високому уроці, потрапляє прямо в серце крізь призму кришталеву східного іносказання" (1834. Ч. 7. N 1. С. 13). Близькою за характером була і оцінка "Літературних додатків до Російського інваліду", які виділили в числі кращих творів "Зоряниці" "чарівну казку І.К., виконану блискучого уяви, почуття поезії і дотепною алегорії" (1834. N 28).
Киреевский вплинув на розвиток російської ідеалістичної філософії кінця 19-початку 20 ст.