Киреевский Іван Васильович

[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.

скачати

(1806-1856)

Ілля Бражніков, Москва

"Одне залишилося на Заході серйозне для людини - це промисловість, для якої уціліла фізична особа ... Можна сказати, що остання епоха філософії і необмежене панування промисловості тільки починається ... "Росія, якщо розвине свої початки, створить нову, засновану на Православ'ї культуру, зможе" підпорядкувати роздвоєну освіченість Заходу цілісного свідомості віруючого розуму "...

Народився в Москві 22 березня (3 квітня) 1806. Походив з родини стовпових дворян. На шостому році Киреевский втратив батька, який помер від тифозної гарячки під час догляду за російськими та французькими пораненими. У 1813-14 в родовому маєтку Киреевский Долбіно жив близький родич матері філософа, поет В.А. Жуковський, безсумнівно вплинув на Киреєвського. Десяти років К. прочитав вже кращі твори російської та французької літератури, дванадцяти років - добре знав по-німецьки. Останнім впливом, випробуваним в дитинстві, було для Киреєвського вплив вітчима, Олексія Андрійовича Єлагіна. У бібліотеці батька Киреевский знайшов філософські твори Локка і Гельвеція, але вітчим направив його від англійського емпіризму і французького сенсуалізму до німецької метафізиці. У 1822 р. Єлагіна переїхали до Москви для подальшого виховання синів. Тут брати Киреєвські брали домашні уроки у найкращих професорів університету, слухали публічні лекції шеллінгіанцамі Павлова, вчили англійську. У 1823 І. В. Киреєвський став одним із засновників "Товариства любомудрія". У 1824 р. - пішов на службу до Московського архів Колегії іноземних справ. Закохавшись у свою троюрідну сестру, Н.П. Арвеневу, Киреевский просив її руки і отримав відмову. Відмова цей так приголомшив його, що лікарі визнали для нього необхідним подорожі. З цією метою, а також для завершення освіти він в 1830 поїхав до Німеччини. У Берліні він слухає лекції Гегеля і Шлейермахера, потім їде до Шеллінга до Мюнхена. Він познайомився особисто з Гегелем і Шеллінгом, справив велике враження на останнього. Звістка про появу холери в Москві і тривога про своїх близьких змушують Киреєвського покинути Німеччину і повернутися до Росії. Через рік після повернення І.К. вживає видання журналу під дуже характерною назвою "Європеєць", де ставить собі завдання сприяти зближенню і взаємодії російської і західної культури. Але журнал Киреєвського був закритий владою саме за його статтю "XIX-ий вік". Тільки заступництво Жуковського і Вяземського попередило висилку Киреєвського з Москви. На дванадцять років після цього Киреевский замовк. Бездіяльність його почасти можна пояснити сильним враженням, яке справило на К. заборона "Європейця", почасти звичкою до дозвільному проведення часу часу "на дивані, з трубкою і з кавою", про яку не раз згадують приятелі Киреєвського і він сам. Крім того, 1834-му році він одружився; дружина його була людиною не тільки глибоко релігійною, але й дуже начитаним в святоотецької літературі, вона була духовною дочкою преподобного Серафима Саровського. Коли К. намагався викласти їй новітні ідеї Шеллінга, вона вразила його вказівкою на те, що все це викладено ще батьками церкви ще в перші століття християнської ери. І.К. зближується зі старцями: схимником Новоспаського монастиря батьком Філаретом і своїм духівником, батьком Макарієм Оптинським (маєток Киреєвського знаходилося в семи верстах від Оптиної Пустелі). У Киреєвського розвивається глибокий інтерес до Св. Отців, він бере участь у виданні їх творінь.

Громадська пожвавлення 40-х років позначилося на Кирєєвском - він бере діяльну участь в полеміці з західниками. Киреевский намагається домогтися кафедри філософії в Московському університеті, але отримує відмову - кафедру зайняв М. Н. Катков. Тоді Киреевский приймає рішення відновити журнальну діяльність і в тому ж 1845-му році він на короткий час стає фактичним редактором журналу "Москвитянин", але, випустивши три книжки, він незабаром відходить від журналу, внаслідок розбіжностей з видавцем (М. П. Погодіним) та інших причин. Свої релігійно-філософські ідеї йому вдалося висловити тільки в 1852 році, у виданому слов'янофільських гуртком "Московському Збірнику". Але знову стаття Киреєвського була відзначена як особливо шкідлива, і 2-й том "Московського Збірника" не був випущений у світ. Киреевский знову поїхав у село. За царювання Олександра II слов'янофільської гурток задумав видавати журнал "Руська Бесіда", і Киреевский послав у "Розмову" статтю "Про необхідність і можливості нових почав для філософії". Це був вступ до викладу власної системи Киреєвського; він готував цілий курс, в якому Росія повинна була "сказати своє слово про філософію"; але продовження залишилося ненаписаною, і сама стаття виявилася вже посмертної: 11 червня 1856 Киреевский помер від холери в Петербурзі , куди приїхав для побачення з сином. Разом зі статтею у "Московському Збірнику" і "уривки", знайденими після його смерті, ця стаття "Руської Бесіди" залишилася головним пам'ятником релігійно-філософського світогляду Киреєвського.

Різке загострення філософських питань і своєрідне прискорення розумового процесу в Росії XIX ст. пов'язано з цілком конкретним випадком. У вересні 1836 р. в № 15 журналу "Телескоп", що видавався професором Московського університету Н.І. Надєждіним - ще одним російським шеллінгіанцамі, - було опубліковано перше "філософського лист" Чаадаєва з різкою і односторонній критикою історичної Росії. Росія, незважаючи на століття свого історичного існування, представляється Ч. країною "без минулого і майбутнього" - неоформленої, позбавленої внутрішнього розвитку, із запозиченою, цілком наслідувальної культурою. Існування Росії в історії, по Ч., нісенітниця. Хоча лист відноситься ще до 1828 р., а до середини 30-х рр.. Чаадаєв вже скорегував свою позицію, публікація виглядала прямий полемікою з офіційною урядовою програмою міністра народної освіти гр. С.С. Уварова (Православ'я, Самодержавство, Народність). Герцен згодом називав публікацію листа "пострілом, пролунав в темну ніч", від якого "треба було прокинутися". І хоча, як ми бачимо, мислячі люди Росії (включаючи й самого Герцена, який у цей момент вже перебував у політичній посиланням) давно не спали, може бути, доречно порівняти публікацію Чаадаевская листи саме з пострілом - сигнальним пострілом, який відкрив ось вже більш ніж півторастолітній філософське змагання західників і славянофілов.Первим, і то негайно, негайно після прочитання номери "Телескоп", Чаадаєву відповів А.С. Хомяков статтею "Кілька слів про філософського листі", підготовленої до публікації в журналі "Московський спостерігач", але не вийшла після цензурного заборони. Крім того, Хомяков визнав неможливим, з моральної точки зору, виступати у пресі проти оголошеного божевільним і укладеного під домашній арешт автора. З цієї ж причини наступне підготовлене їм спростування (стаття "Про старому і новому") не призначалося для друку, але було прочитано на одній із середовищ в салоні А.П. Єлагіної (тобто в будинку Киреевский) взимку 1838-1839 рр.. Назва її надсилало до суперечки про "старому" і "новому" складі російської мови, що стався на початку століття і став свого роду прологом до теми, а також явно перегукувалася з "Записки про давньої і нової Росії" (1811-12) Н. М . Карамзіна - по суті першим твором, що сформулював проблему Росія - Захід.

Слідом за м'яким, помірним і кілька невиразним виступом Хомякова полеміку продовжив І. В. Киреєвський. Його стаття ("У відповідь А. С. Хомякову", 1839), теж не призначена до друку, була написана ясним і точним мовою, і "претензії" до Заходу були сформульовані чітко і послідовно. Киреевский починає з того, що знімає жорстку опозицію стародавня / нова Росія, оскільки неможливо в майбутньому ні винищити пам'ять двохсотлітнього "європейського просвітництва", ні тим більше - пам'ять "1000-річчя російського". Не в тому річ "який з двох", а в тому, "яке обидва вони (європейське і давньоруське початку - І.Б.) повинні отримати направлення, щоб діяти благодійно". Далі Киреевский намагається виявити, як сказали б зараз, "цивілізаційні підстави" Росії і Заходу і приходить до справедливого висновку, що відмінність між ними "полягає в особливих видах християнства". Киреевский бачить три початку "європейської освіченості" (тобто європейських цивілізації і культури, у сучасному сенсі слова): римське християнство, німецьке варварство і античне язичництво. В останньому він відзначає "торжество формального розуму людини над усім, що всередині і поза його знаходиться, - чистого, голого розуму, на собі самому заснованого, вище себе і поза себе нічого не визнає і є у двох властивих йому видах - у вигляді формальної абстрагованості і абстрактній чуттєвості ". Саме впливом цього язичницького розуму на західне християнство Киреевский пояснює головну відмінну особливість "європейського просвітництва". Це виразилося в ряді поступок "зовнішньої розумності", зроблених західною церквою, всупереч церковним переданням і "внутрішнього духовного розуму" (filioque - внесення змін до Символу віри, прийнятий на I Вселенському соборі, догмат про папську непогрішність, логічні докази буття Бога і схоластика у цілому). В основі римського віровчення виявився "силогізм". Спочатку силогізм доводив віру проти розуму і підпорядковував розум силою розумних доводів. "Але ця віра, логічно доведена і логічно протиставлена ​​розуму, була вже не жива, але формальна віра", що викликало згодом природний і успішний бунт розуму проти такої віри. Таким чином "християнство на Заході спотворилося своєдумства", і "логічний розвиток ... задавило християнське". Звідси - неминучість протестантизму, "який католики дорікають у раціональності", але який "стався прямо з раціональності католицизму". Протестантизм для Киреєвського - "останнє торжество формального розуму над вірою", в ньому як у зародку можна розгледіти всю теперішню долю Європи, всі її складові: філософію, індустріалізм, гуманізм ("філантропію, засновану на розрахованому своєкорисливості") та ін, аж до конкретних осіб в історії та політиці. Раціональність визначила індивідуалізм у приватному та суспільному житті Заходу, "святість зовнішніх формальних відносин, святість власності і умовних постанов вище особистості". При цьому "слов'янофіл" Киреевский зізнається у своїй любові до Заходу, в тому, що він до цих пір пов'язаний з ним "вихованням", "звичками", "спірним складом розуму", проте, є такі "руху в серце, вимоги в умі і сенс у житті ", які важливіші за звичок і виховання. Російська життя, згідно Киреєвському, не знала західного індивідуалізму, але визначалася включеністю окремої людини в світ: "Людина належав світу, мир йому". Ці "маленькі світи" відрізнялися великою своєрідністю, але єдність їх забезпечувалося православною церквою, до того ж без примусовості і тиску зовнішнього авторитету, як у католицизмі. "Ніяке приватне розуміння, ніяке штучне угода не могла заснувати нового порядку, вигадати нові права і переваги", що, навпаки, постійно траплялося на Заході. Саме слово право в юридичному сенсі не існувало в російській мові, але означало справедливість і правду, які, звичайно, ні за яких умов не можуть ні бути даровані, ні відніматися, звідси "боротися за свої права" - нонсенс для російської дійсності, а, навпаки, ідея суспільного договору - плід закономірного розвитку всієї західної раціональності. Православна церква зберігала чистоту своєї віри, не пішла, наприклад, західним шляхом оголошення хрестових походів і створення лицарських орденів під час монгольського ярма. Культура, наука і мистецтво Заходу (як і лицарство) не християнські за походженням, але язичницькі, лише спрямовані церквою, а тому неминуче ведуть і наводять: культура - до язичництва, наука - до безбожництва.

Росія, хоч і не створила розвиненої науки і культури, не маючи на це часу, але і не брала чужого розвитку, заснованого на хибному погляді. Тому в Росії є можливість створення, на основі вчення східних отців церкви, справді християнської філософії, яка, у свою чергу, послужить підставою для наук. Дбати про "європейський освіті" народу нема чого, тому що він вже освічені - не блискуче, але глибоко. Питання в тому, що робити? Повернення до старих форм позбавлене сенсу. Кінець статті Киреєвського іронічний, в ньому позначається невіру його у можливість зміни російського життя з неї самої. Вихід він бачить у тому, щоб європейці "відкрили" б Росію, з її неушкодженим християнським духом, для себе - і тим самим як би показали б її самим росіянам.

Розмірковуючи над одностороннім розвитком "європейського просвітництва", І. К. відкриває дуже суттєву для всієї наступної Р. ф. тему єдності знання і буття. К. відмовляє розуму у можливості пізнання істини, оскільки розум взагалі не здатний "доторкнутися" до реального життя. Залучення до реальності є функція не мислення самого по собі, а особистості в її цілому:

"Для відстороненого мислення істотне взагалі недоступно, бо тільки істотність може торкатися до істотного".

Коли людина відривається від початкової зв'язку з дійсністю, то не тільки його мислення стає "абстрактним", спустошеним, але "і сама людина стає істотою абстрактним". Відбувається розщеплення цілісності, і тільки вірою "відновлюється істотна особистість у її первозданній неподільності".

Ту ж роль, яку відіграє віра по відношенню до розуму, коли-небудь, як вважав К., зіграє Росія по відношенню до Заходу. Духовно роздроблений, відірваний від усякого зв'язку з дійсністю, уникає страждань і піклується тільки про "фізичної особи", західна людина тужить за цілісності, якій самостійно знайти вже не може.

"Одне залишилося на Заході серйозне для людини - це промисловість, для якої уціліла фізична особа ... Можна сказати, що остання епоха філософії і необмежене панування промисловості тільки починається ... "

Росія, якщо розвине свої початки, створить нову, засновану на православ'ї культуру, зможе "підпорядкувати роздвоєну освіченість Заходу цілісного свідомості віруючого розуму".

Додати в блог або на сайт

Цей текст може містити помилки.

Різне | Біографія
29.4кб. | скачати


Схожі роботи:
Мушкетів Іван Васильович
Єршов Іван Васильович
Грозний Іван Васильович
Війни та походи грізного царя Московський государ Іван IV Васильович
Толстой л. н. - Іван Васильович на балу і після балу
Киреевский ІВ
Болдирєва Дмитро Васильович і Микола Васильович
Російські слов`янофіли А З Хомяков і І В Киреевский
Іван Васильович на балу і після балу за оповіданням Після балу
© Усі права захищені
написати до нас