1. З вуст багатьох наших православних співгромадян можна почути про те, що заснував Лавру Преп. Антоній Печерський сам не побажав відкрити свої чесні мощі для набуття. Те ж саме стверджує і добре відома нині редакція "Києво-Печерського Патерика" - збірки присвячених стародавньої історії Лаври сказань і життєписів її подвижників. Між тим, в найдавніших варіантах "Патерика" не згадується навіть факт перебування мощей Преп. Антонія "під спудом". Переказ же про затверджену особливими ознаками недоступності мощей подвижника відображено в іншому, багатьма забутому документі. Це щоденник німецького посла Е. Лясоти, який відвідав Київ і оглядав лаврські печери в 1594 р. супроводжував Лясоту інок розповів гостеві, що перед своєю кончиною Преп. Антоній дав братії повчання, а потім попрямував углиб печери, і в цю мить між подвижником і його учнями обрушилася земля. Коли ж ченці спробували відкопати завал, то назустріч їм вирвалися вогонь і вода.
2. З створених на Русі "Патерик" Києво-Печерський був найдавнішим і найбільш відомим. Згадувані в ньому лаврські подвижники здійснювали своє земне служіння в XI - початку XIII ст. При всьому цьому сам "Києво-Печерський Патерик", як єдина книга, оформився пізніше, на межі XIV-XV ст. До складу книги входять твори, написані різними авторами, в різний час і в різних місцях. Це присвячені лаврським подвижникам уривки з давньоруських літописів, складене Преп. Нестором Літописцем (помер бл. 1111) "Житіє Преп. Феодосія Печерського", творіння Св. єпископа Суздальського Симона (помер у 1226 р.) і сучасного йому лаврського ченця Полікарпа.
3. Про довжину лаврських печер ходять легенди. Хто не чув про підземні ходи, що зв'язують Лавру з іншими монастирськими печерами Києва, Чернігова, Псково-Печорської та Почаївської обителей? Дійсно, загальна довжина існуючих під Лаврою підземель величезна. Але з рештою підземними оселями Русі Лавру пов'язує лише спадкоємність традиції чернечого пещерножітельства. Лаврські ж підземелля поділяються на чотири види: власне печери, які служили житлом подвижників, чернечий кладовищем і місцем паломництва; потаємні ходи під оточуючими монастир фортечними спорудами; господарські льоху, мають часом багато камер-відділень і поверхів; інженерні комунікації - опалювальні і водовідвідні канали.
4. У знаменитій карстовій печері "Оптимістична" на Західній Україні не так давно спелеологами був освоєний ще один важкодоступний грот, названий ними "Києво-Печерською Лаврою".
5. Поширена думка, що Собор Преподобних Печерських включає в себе близько 118-120 імен подвижників. Дійсно, до моменту революції 1917 р. в Ближніх та Дальніх печерах лаврських паломники могли побачити 118 гробниць з спочивають в них мощами святих. Разом з лежачими "під спудом" мощами Преп. Антонія в Ближніх печерах і Преп. Феодосія у Великій лаврській церкві, а також спочивали у вказаному храмі мощами Св. митрополита Михайла, число Святих Печерських досягало 121. Крім лаврських подвижників, в нього входили деякі Святі, чия земне життя не була пов'язана з Лаврою, але чиї мощі виявилися тут при тих чи інших обставин. Це викликано тим, що шанування Печерських Святих завжди було тісно пов'язане з лаврськими печерами як місцем подвигу і перебування мощей більшості Преподобних. Але, в силу зазначеної обставини, при згадці Собору Печерських Святих до останнього не відносили багатьох інших відомих подвижників Русі, тимчасово жили в Лаврі. Між тим, це настільки знамениті подвижники, як Свв. Серапіон Володимирський, Стефан Махріщскій, Косьма Яхромський, Афанасій Брестський, Макарій Овруцький, Феодосій Чернігівський, Димитрій Ростовський, Іоанн Тобольський, Інокентій Іркутський. Всі вони по праву також можуть іменуватися препп. Печерськими. Складений в 1643 р. "Канон" препп. Печерським зараховує до Собору ще десятьох єпископів давньоруського часу, що були вихідцями з Лаври. Слід врахувати, що до 1917 р. були забуті деякі Святі, чиї мощі згадувалися на планах печер XVII ст., Але потім виявилися приховані. Рідко згадують і про зазначене в літописах факт поховання в печерах Св. єп. Діонісія Суздальського, постриженика Лаври. За минулий ж після революції час відбулося зарахування до лику Святих цілого ряду інших лаврських подвижників: Свв. митрополитів Петра Могили, Павла Тобольського, Філарета (Амфітеатрова), Володимира (Богоявленського), препп. Досифєї, Феофіла, Парфенія, Паїсія, Алексія, Іони Київського, Паїсія Величковського і Кукші Одеського, з яких перші четверо почивають у Лаврі, а інші, крім двох останніх, - в межах Києва. Звертає на себе увагу і те, що сьогодні, як і до революції, на іконах Собору препп. Печерських зображуються також Свв. князі Володимир, Борис і Гліб, Свв. кн.Ольга і муч. Варвара. Відбувається це від бажання прославити на одній іконі всіх найбільш шанованих київських Святих. Але глава Св. кн. Володимира з 30-х рр.. XVII до 30-х рр.. XX ст. дійсно знаходилася в Лаврі. Там же з XVIII ст. зберігається і перст Св. Ап. Архідиякона Стефана. В кінці XIX ст. було висунуто припущення, що одна з перебувають у печерах мироточивих глав належить Св. Климента Римського і принесена в Лавру у давньоруську добу. Таким чином, Собор препп. Печерських налічує понад 160 імен подвижників, по житіям яких можна вивчати історію Православ'я від Різдва Христового до 60-х рр.. минулого XX ст. і чиї земні труди відбувалися в просторі від Єрусалиму на півдні до Петербурга на півночі і від Риму на заході до Сибіру на сході.
6. Згідно давньоруським билинам, в печерах Лаври лежить і тіло воїна Ілії Муромця. Цей факт не згадується у "Києво-Печерському Патерику", але відображений у ряді інших письмових джерел. У присвяченій опису Лаври і виданій в 1638 р. книзі "Тератургіма" лаврський чернець Опанас Кальнофойський говорить про те, що в печерах спочиває Св. Ілія, якого називають ще Чобітько. Мощі чоловіка, іменованого Чобітько, бачив ще в 1594 р. у печерах і німецький посол Е. Лясота. Йому розповіли, що Чобітько був богатирем і носив своє прізвисько відтоді, як одного разу відбився від ворогів чоботом - чоботом. Той же Е. Лясота бачив у київському Софійському соборі спорожнілу гробницю якогось легендарного воїна Ілії Моровліна. Отже, до перенесення в Лавру мощі богатиря спочивали в стінах Софії. Коли за радянських часів учені зважилися піддати мощі препп. Печерських дослідженням, то найбільш дивні дані були пов'язані з ім'ям Св. Іллі Муромця. Правдою виявилося навіть те, що колись вважалося відвертим домислом билин. Зростання подвижника становив 177 см, що для Стародавньої Русі було переконливо. Вказівкою билин на нерухомість Св. Ілії до 30 років відповідають дані про довгу хворобу його хребта. Подвижник володів сильною мускулатурою. На його тілі виявлено бойові рани, одна з яких стала, мабуть, смертельною. Земне життя Св. Іллі "Тератургіма" відносить до XII ст.
7. З початку XVII ст. письмові джерела згадують про існування навпаки Святих воріт Лаври жіночого Вознесенського Києво-Печерського монастиря, чиєю ігуменею стала наприкінці століття прийняла чернецтво мати гетьмана України Івана Мазепи. У 1711-1712 рр.. обитель скасували, а її черниць приєднали до числа насельниць іншого київського жіночого монастиря - Флорівського. Існує думка, відбите навіть у працях деяких істориків, ніби закриття Вознесенської обителі було актом знущання російського царя Петра I над пам'яттю Мазепи за перехід останнього на бік шведів у Північній війні. Є й інша точка зору, згідно з якою вчинок гетьмана і доля обителі не пов'язані між собою. Справа в тому, що ще в 1707 р., тобто до переходу Мазепи до шведів, на прилеглій до Лаври території почалося продиктоване указом Петра I будівництво великої фортеці, яке вимагало значного перетворення лаврських околиць. Але навіть після скасування Вознесенського монастиря, перетвореного на прихід, багато його споруди, в тому числі храм, залишалися на своєму місці.
8. Велика Лаврська дзвіниця нахилена на 62 см в північно-східному напрямку. Зведена в 1731-1744 рр.. архітектором І.Г. Шеделем, вона стала для свого часу найграндіознішим баштовим спорудою Україні (висота 96 м). "Тебе, величаве творіння, створене моєї енергією і уявою, урочисто зустрінуть нащадки!" - Сказав І.Г. Шедель, завершивши будівництво. Нахил дзвіниці пов'язаний, мабуть, з тим, що коштує вона поблизу зсувних схилiв високого правого берега Дніпра. Однак, на відміну від знаменитої Пізанської вежі, Велика Лаврська дзвіниця не "падає", тобто нахил її не збільшується.
9. Чинним лаврським курантами, встановленим на Великій Лаврської дзвіниці у 1903 р., скоро виповниться сто років. Їх гарантійний термін обчислювався в 15 років, але вони до сих пір не потребують ремонту.
10. До недавніх пір історики були впевнені в тому, що архітектор Ф.Б. Растреллі неодноразово приїжджав до Києва, де в 1749-1762 рр.. звів храм Св. Апостола Андрія Первозванного. Підставою для такої впевненості служили складені та підписані архітектором в Санкт-Петербурзі креслення лаврських печер. Вважалося, що в Києві Растреллі виготовив схеми підземель для подальшої розробки проекту їх зміцнення. Новітні дослідження показали, що архітектор ніколи не бував у Києві. У запропонований Растреллі проект Свято-Андріївського храму, у зв'язку з незнанням автором київського рельєфу, довелося вносити зміни.
2. З створених на Русі "Патерик" Києво-Печерський був найдавнішим і найбільш відомим. Згадувані в ньому лаврські подвижники здійснювали своє земне служіння в XI - початку XIII ст. При всьому цьому сам "Києво-Печерський Патерик", як єдина книга, оформився пізніше, на межі XIV-XV ст. До складу книги входять твори, написані різними авторами, в різний час і в різних місцях. Це присвячені лаврським подвижникам уривки з давньоруських літописів, складене Преп. Нестором Літописцем (помер бл. 1111) "Житіє Преп. Феодосія Печерського", творіння Св. єпископа Суздальського Симона (помер у 1226 р.) і сучасного йому лаврського ченця Полікарпа.
3. Про довжину лаврських печер ходять легенди. Хто не чув про підземні ходи, що зв'язують Лавру з іншими монастирськими печерами Києва, Чернігова, Псково-Печорської та Почаївської обителей? Дійсно, загальна довжина існуючих під Лаврою підземель величезна. Але з рештою підземними оселями Русі Лавру пов'язує лише спадкоємність традиції чернечого пещерножітельства. Лаврські ж підземелля поділяються на чотири види: власне печери, які служили житлом подвижників, чернечий кладовищем і місцем паломництва; потаємні ходи під оточуючими монастир фортечними спорудами; господарські льоху, мають часом багато камер-відділень і поверхів; інженерні комунікації - опалювальні і водовідвідні канали.
4. У знаменитій карстовій печері "Оптимістична" на Західній Україні не так давно спелеологами був освоєний ще один важкодоступний грот, названий ними "Києво-Печерською Лаврою".
5. Поширена думка, що Собор Преподобних Печерських включає в себе близько 118-120 імен подвижників. Дійсно, до моменту революції 1917 р. в Ближніх та Дальніх печерах лаврських паломники могли побачити 118 гробниць з спочивають в них мощами святих. Разом з лежачими "під спудом" мощами Преп. Антонія в Ближніх печерах і Преп. Феодосія у Великій лаврській церкві, а також спочивали у вказаному храмі мощами Св. митрополита Михайла, число Святих Печерських досягало 121. Крім лаврських подвижників, в нього входили деякі Святі, чия земне життя не була пов'язана з Лаврою, але чиї мощі виявилися тут при тих чи інших обставин. Це викликано тим, що шанування Печерських Святих завжди було тісно пов'язане з лаврськими печерами як місцем подвигу і перебування мощей більшості Преподобних. Але, в силу зазначеної обставини, при згадці Собору Печерських Святих до останнього не відносили багатьох інших відомих подвижників Русі, тимчасово жили в Лаврі. Між тим, це настільки знамениті подвижники, як Свв. Серапіон Володимирський, Стефан Махріщскій, Косьма Яхромський, Афанасій Брестський, Макарій Овруцький, Феодосій Чернігівський, Димитрій Ростовський, Іоанн Тобольський, Інокентій Іркутський. Всі вони по праву також можуть іменуватися препп. Печерськими. Складений в 1643 р. "Канон" препп. Печерським зараховує до Собору ще десятьох єпископів давньоруського часу, що були вихідцями з Лаври. Слід врахувати, що до 1917 р. були забуті деякі Святі, чиї мощі згадувалися на планах печер XVII ст., Але потім виявилися приховані. Рідко згадують і про зазначене в літописах факт поховання в печерах Св. єп. Діонісія Суздальського, постриженика Лаври. За минулий ж після революції час відбулося зарахування до лику Святих цілого ряду інших лаврських подвижників: Свв. митрополитів Петра Могили, Павла Тобольського, Філарета (Амфітеатрова), Володимира (Богоявленського), препп. Досифєї, Феофіла, Парфенія, Паїсія, Алексія, Іони Київського, Паїсія Величковського і Кукші Одеського, з яких перші четверо почивають у Лаврі, а інші, крім двох останніх, - в межах Києва. Звертає на себе увагу і те, що сьогодні, як і до революції, на іконах Собору препп. Печерських зображуються також Свв. князі Володимир, Борис і Гліб, Свв. кн.Ольга і муч. Варвара. Відбувається це від бажання прославити на одній іконі всіх найбільш шанованих київських Святих. Але глава Св. кн. Володимира з 30-х рр.. XVII до 30-х рр.. XX ст. дійсно знаходилася в Лаврі. Там же з XVIII ст. зберігається і перст Св. Ап. Архідиякона Стефана. В кінці XIX ст. було висунуто припущення, що одна з перебувають у печерах мироточивих глав належить Св. Климента Римського і принесена в Лавру у давньоруську добу. Таким чином, Собор препп. Печерських налічує понад 160 імен подвижників, по житіям яких можна вивчати історію Православ'я від Різдва Христового до 60-х рр.. минулого XX ст. і чиї земні труди відбувалися в просторі від Єрусалиму на півдні до Петербурга на півночі і від Риму на заході до Сибіру на сході.
6. Згідно давньоруським билинам, в печерах Лаври лежить і тіло воїна Ілії Муромця. Цей факт не згадується у "Києво-Печерському Патерику", але відображений у ряді інших письмових джерел. У присвяченій опису Лаври і виданій в 1638 р. книзі "Тератургіма" лаврський чернець Опанас Кальнофойський говорить про те, що в печерах спочиває Св. Ілія, якого називають ще Чобітько. Мощі чоловіка, іменованого Чобітько, бачив ще в 1594 р. у печерах і німецький посол Е. Лясота. Йому розповіли, що Чобітько був богатирем і носив своє прізвисько відтоді, як одного разу відбився від ворогів чоботом - чоботом. Той же Е. Лясота бачив у київському Софійському соборі спорожнілу гробницю якогось легендарного воїна Ілії Моровліна. Отже, до перенесення в Лавру мощі богатиря спочивали в стінах Софії. Коли за радянських часів учені зважилися піддати мощі препп. Печерських дослідженням, то найбільш дивні дані були пов'язані з ім'ям Св. Іллі Муромця. Правдою виявилося навіть те, що колись вважалося відвертим домислом билин. Зростання подвижника становив 177 см, що для Стародавньої Русі було переконливо. Вказівкою билин на нерухомість Св. Ілії до 30 років відповідають дані про довгу хворобу його хребта. Подвижник володів сильною мускулатурою. На його тілі виявлено бойові рани, одна з яких стала, мабуть, смертельною. Земне життя Св. Іллі "Тератургіма" відносить до XII ст.
7. З початку XVII ст. письмові джерела згадують про існування навпаки Святих воріт Лаври жіночого Вознесенського Києво-Печерського монастиря, чиєю ігуменею стала наприкінці століття прийняла чернецтво мати гетьмана України Івана Мазепи. У 1711-1712 рр.. обитель скасували, а її черниць приєднали до числа насельниць іншого київського жіночого монастиря - Флорівського. Існує думка, відбите навіть у працях деяких істориків, ніби закриття Вознесенської обителі було актом знущання російського царя Петра I над пам'яттю Мазепи за перехід останнього на бік шведів у Північній війні. Є й інша точка зору, згідно з якою вчинок гетьмана і доля обителі не пов'язані між собою. Справа в тому, що ще в 1707 р., тобто до переходу Мазепи до шведів, на прилеглій до Лаври території почалося продиктоване указом Петра I будівництво великої фортеці, яке вимагало значного перетворення лаврських околиць. Але навіть після скасування Вознесенського монастиря, перетвореного на прихід, багато його споруди, в тому числі храм, залишалися на своєму місці.
8. Велика Лаврська дзвіниця нахилена на 62 см в північно-східному напрямку. Зведена в 1731-1744 рр.. архітектором І.Г. Шеделем, вона стала для свого часу найграндіознішим баштовим спорудою Україні (висота 96 м). "Тебе, величаве творіння, створене моєї енергією і уявою, урочисто зустрінуть нащадки!" - Сказав І.Г. Шедель, завершивши будівництво. Нахил дзвіниці пов'язаний, мабуть, з тим, що коштує вона поблизу зсувних схилiв високого правого берега Дніпра. Однак, на відміну від знаменитої Пізанської вежі, Велика Лаврська дзвіниця не "падає", тобто нахил її не збільшується.
9. Чинним лаврським курантами, встановленим на Великій Лаврської дзвіниці у 1903 р., скоро виповниться сто років. Їх гарантійний термін обчислювався в 15 років, але вони до сих пір не потребують ремонту.
10. До недавніх пір історики були впевнені в тому, що архітектор Ф.Б. Растреллі неодноразово приїжджав до Києва, де в 1749-1762 рр.. звів храм Св. Апостола Андрія Первозванного. Підставою для такої впевненості служили складені та підписані архітектором в Санкт-Петербурзі креслення лаврських печер. Вважалося, що в Києві Растреллі виготовив схеми підземель для подальшої розробки проекту їх зміцнення. Новітні дослідження показали, що архітектор ніколи не бував у Києві. У запропонований Растреллі проект Свято-Андріївського храму, у зв'язку з незнанням автором київського рельєфу, довелося вносити зміни.
Список літератури
ДЯТЛОВ Владислав. "Десять цікавих фактів з історії Києво-Печерської Лаври"