Зміст
Введення
1. Влада і соціальна організація в первісному суспільстві
2. Загальна характеристика влади додержавного періоду
3. Загальна характеристика соціальних норм поведінки в первісному суспільстві
Висновки
Список літератури
Введення
Люди з давніх пір вступали у різні відносини одна з одною. У міру цивілізації людства стали з'являтися закони, перетворені з звичаїв, для регулювання цих відносин. У подальшому розвитку, розвиваються і відносини, і це вимагає створення вже спеціального складного законодавства, яке б могло своїми правовими актами забезпечити законну систему суспільних відносин. Рід (первісна родова община) був первинний осередок організації первісно-общинного ладу, об'єднану кровною спорідненістю, спільним колективним трудом, загальною власністю на продукти виробництва, рівністю соціального стану, єдністю інтересів і згуртованістю членів роду.
Тема даної курсової роботи - «Влада і соціальні норми поведінки в первісному суспільстві» - актуальна в силу того, що, по-перше, розуміння сучасної влади і соціальних норм неможливо без урахування досвіду попередніх епох, по-друге, це дозволяє сформувати уявлення про владу і соціальних норм поведінки в первісному суспільстві.
Метою даної роботи є описати сутність влади і соціальних норм поведінки в первісному суспільстві.
Для досягнення цієї мети в роботі вирішуються наступні проміжні завдання:
1. показується владу і соціальна організація у первісному суспільстві;
2. описується загальна характеристика влади додержавного періоду;
3. показується загальна характеристика соціальних норм поведінки в первісному суспільстві;
Робота складається з Вступу, трьох параграфи, висновків та Бібліографії.
У Параграфі 1 - Влада і соціальна організація в первісному суспільстві - вирішується перша з поставлених вище проміжних завдань, а саме: показується владу і соціальна організація в первісному суспільстві.
У Параграфі 2 - Загальна характеристика влади додержавного періоду - вирішується друга з проміжних завдань, а саме: описується загальна характеристика влади додержавного періоду.
У Параграфі 3 - Загальна характеристика соціальних норм у первісному суспільстві - вирішується третя з проміжних завдань, а саме: показується загальна характеристика соціальних норм поведінки в первісному суспільстві.
У Висновках показуються основні результати роботи.
§ 1. Влада і соціальна організація в первісному суспільстві
Вивчення сутності сучасної держави неможливе без пізнання питання про походження держави. Чи завжди в історії людського суспільства існував цей інститут або ж він з'явився на певному етапі його розвитку?. Тільки підхід, заснований на принципі історизму дозволяє усвідомити причини і форми появи держави, його характерні, сутнісні риси, відмінність від попередніх, додержавних організаційних форм життя суспільства. У силу цього починати розгляд питання про походження держави потрібно з характеристики певних сторін первісного суспільства, використовуючи для цього дані археології та етнографії, хто безпосередньо вивчає це суспільство.
В останні десятиліття наші знання про первісному суспільстві, етапах і тенденції його розвитку істотно збагатилося завдяки успіхам археології та етнографії. Ще в ХІХ - на початку XX століть історичне знання про громадський раз вітіі охоплювало період всього в три тисячі років, а все, що було до цього, визначалося як передісторія (через відсутність письмових та інших надійних джерел). У наші дні історія багатьох регіонів планети налічує вже 10-12 тисяч років, існує цілком достовірне знання про цю історичну діапазоні в житті людства.
Крім того, якщо для XIX - початку XX століття був характерний в основному так званий «євроцентристською» погляд на історію, тобто спирається головним чином на знання історії Європи і деяких прилеглих до неї регіонів, а потім ці знання штучно поширювалися на весь інший світ, то в XX столітті в орбіту наукового осмислення опинилася залученою історія всіх регіонів земної кулі.
Теорія держави і права стає, таким чином, дійсно логічним узагальненням історії всепланетного державно-правового розвитку суспільства. У цьому новому розумінні первісного суспільства, перш за все, слід виділити знання, що характеризують розвиток цього суспільства, періодизацію первісної історії. Іншими словами, мова йде про те, що саме це суспільство ніколи не було статичним, воно розвивалося, проходило різні етапи.
Виділяють кілька видів такої періодизації загально історичну, археологічну, антропологічну. Особливу методологічну цінність представляє для теорії держави і права періодизація, що базується на нових даних археології і виділяє в якості одного з основних рубежів розвитку первісного суспільства «неолітичну революцію» (від «неоліт» новий кам'яний вік).
Це поняття в історичну науку ввів англійський археолог Г. Чайлд в середині XX століття, характеризуючи той принциповий якісний переворот, який відбувся у всіх сферах життя людства при переході в неоліті (приблизно VII-III тис. до н.е.) від привласнюючого до виробничого господарству, тобто від полювання, рибальства і збиральництва до землеробства, скотарства, металургії та металообробці, керамічному виробництву.
Цей перехід почався в різних районах земної кулі (Східне Середземномор'я, Межиріччя, Месоамерика, Гірське Перу) приблизно 10-12 тис. років тому і зайняв кілька тисячоліть.
Оскільки цей перехід змінив всю матеріальну основу життя первісного суспільства, її соціальну та духовну організацію, то він справедливо позначається як революція, хоч і розтягнулася на декілька тисячоліть.
Ця періодизація дозволяє чітко визначити, про який первісному суспільстві йде мова, в яких часових рамках воно існувало, яка була соціальна і духовна організація суспільства, які форми відтворення та існування використовувало людство. Для теорії держави і права з'являється, нарешті, можливість також чітко визначати, які форми організації влади і соціально-регулятивні системи функціонували в суспільствах привласнюючої економіки, а які у суспільствах виконує економіки. Дійсно, тривалий час наш предокроманьонскій осіб (його поява датується 40 тис. років тому) займався полюванням, рибальством, збиранням плодів і коренів рослин, тобто займався привласненням готових тваринних і рослинних форм. Для цього він використовував крем'яні, кістяні і деякі інші знаряддя, які виготовляв також з готових природних матеріалів (крем'яних конкрецій, кісток, дерева), тобто займався гарматної діяльністю.
Соціальна організація кроманьйонців характеризувалася сімейної громадою, який керували її члени найбільш авторитетні і досвідчені добувачі їжі, знавці звичаїв і обрядів. В основі сімейної громади лежали родинні відносини, які об'єднували, як правило, кілька поколінь: батьків, молодих чоловіків і жінок, дітей. Характерним був і їх відносно кочовий спосіб життя на певній території.
Сімейні громади могли об'єднуватися, але також на спорідненої основі, в крупніші утворення для захисту від нападів, для організації військових походів, колективних полювань. Оскільки в основі соціальної організації первісного суспільства лежали родинні стосунки, остільки цю організацію визначають як родовий лад.
У цьому суспільстві існувала суворо фіксована система половозрастного поділу праці, розподілу їжі, брачносемейних відносин. Останні варіювалися в залежності від співвідношення чоловіків і жінок, їх віку, сформованих форм шлюбу від моногамних до гаремних форм сімей.
Зрозуміло, така організація знала і владні інститути влада ватажка, ради старійшин. Причому існувала виборність, змінюваність вождів, ватажків, ради старійшин. Форма влади в первісному суспільстві називається на відміну від влади в державно-організаційному суспільстві потестарной (від лат. «Potestas» - влада, міць). Наприклад, потестарная влада ватажка сімейної громади, базувалася не тільки на його авторитеті, але і на можливості жорсткого примусу. Порушник сформованих правил поведінки міг бути суворо покараний, аж до позбавлення життя.
Таке суспільство знало і різні організаційні форми вирішення спорів змагання самих сперечаються, коли переможець вважався виграв спір, суд родичів, посередників, ватажка, ради старійшин. Словом, така соціальна організація первісного суспільства тисячоліттями відтворювала привласнюючої економіку, забезпечувала гармонійна взаємодія людини і природи, була першим, відмінним від усіх наступних, способом існування людського суспільства, повністю відповідала його потребам.
Але ось на рубежі 10-12 тис. років тому виникли екологічні кризові явища, які, на думку деяких вчених, загрожували існуванню людства, як біологічного виду. Відбулися несприятливі зміни клімату, почалося вимирання мегафауни (мамонтів, волохатих носорогів та ін), що була основним джерелом харчування людини в деяких районах. Людство відповіло на ці кризові явища переходом до нового способу існування і відтворення до виробляючого економіці, відбулася так звана «неолітична революція».
Поступово від полювання, рибальства і збиральництва, а також архаїчних форм землеробства, скотарства людство стало переходить до розвинених форм землеробства (подсечноогневому, неполивного, поливного, в тому числі ирригационному) і скотарства (пасовищного, отгонному, а потім і кочового). Ці нові форми організації господарського життя почали відігравати головну економічну роль в житті суспільства.
Соціально-економічна та екологічна сутність «неолітичної революції» полягала в тому, що з метою задоволення своїх потреб людина від гарматної діяльності, пов'язаної з присвоєнням готових тваринних і рослинних форм, перейшов до справді трудової діяльності, спрямованої на перетворення природи і виробництво їжі, створенню нових рослинних і тваринних форм і заміщення ними природних, природних форм. Цей перехід супроводжувався не тільки селекційною діяльністю, яка лягла в основу землеробства й скотарства, в і іншій виробничою діяльністю, насамперед, виготовленням керамічних виробів, а також металургією і металообробкою. Виробнича економіка до IV-III тис. до н. е.. стала другим і основним способом існування і відтворення людства.
Підсумком «неолітичної революції» стало виникнення в деяких регіонах земної кулі ранніх землеробських товариств (наприклад, в районі Близького Сходу воно відноситься приблизно до VII тис. до н. Е..). На наступному етапі соціально-економічного розвитку (приблизно до IV-III тис. до н. Е..) Відбувається розквіт раннеземледельческіх товариств. На їх основі виникають перші цивілізації відбувається становлення ранньокласових товариств. Вони виникали, як правило, в долинах великих річок Тигра і Ефрата, Нілу, Інду, Янцзи та інших, приблизно між 20-40 градусами північної широти, тобто в найбільш сприятливих для землеробства кліматичних і ландшафтних умовах, і склали до III-II тис. до н. е.. справжній пояс первинних цивілізацій, що тягнувся від Середземного моря до берегів) Тихого океану.
Етапи становлення і розвитку раннеземледельческіх товариств за своїм соціально-економічним значенням і характеристиками займають особливе і самостійне місце в загальному процесі розвитку людства. Перехід до виробляючого економіці забезпечив зростання людства («демографічний вибух»), необхідний для існування і розквіту цивілізації. Розрахунки показують, що мисливцеві, збройного цибулею і стрілами, щоб прогодуватися, потрібно близько 20 квадратних км території. Цієї площі вистачило б для того, щоб прогодувати щонайменше кілька сотень хліборобів. Згідно з іншими розрахунками в результаті переходу до виробляючого господарства, населення землі, яка налічує в кінці мезоліту (VII тис. до н. Е..) 10 млн. чоловік, зросла в кінці неоліту {II тис. до н. е..) до 50 млн. чоловік.
Незважаючи на деяку умовність, ці розрахунки переконливо говорять про різке збільшення чисельності населення після переходу до землеробства і скотарства. Отже, виробнича економіка вже на перших етапах свого становлення характеризується таким обміном між людиною і природою, при якому людина стала створювати додатковий продукт. І дійсно, селекція рослин, поливне землеробство, особливо іригація, привели на перших порах до незвичайним урожаям. Так, врожайність зернових у раннеземледельчеськой суспільстві становила в Єгипті, Середньої Азії (1 тис. до н.е.).
Виробнича економіка об'єктивно вела до ускладнення організації виробництва, появи нових управлінських, організаційних функцій, становленню нового типу трудової діяльності, пов'язаної з виробництвом їжі і, тим самим, до необхідності регламентувати сільсько-господарське виробництво, зберігання і розподіл додаткового продукту. Виникла необхідність унормувати і враховувати трудовий внесок кожного члена суспільства, результати його праці, його участь у створенні громадських фондів, видачі йому з громадських фондів.
Ця економіка об'єктивно призвела до подальшого поділу праці. Виділяються групи організаторів виробництва, працівників інформаційних систем, в яких здійснюється облік праці і розподілу його результатів, а також працівників систем контролю за дотриманням регламентуючих норм. Виникнення і привласнення додаткового продукту веде до становлення нових форм власності (колективної, групової, приватної), до подальшого соціального розшарування суспільства.
Нова організація виробничої діяльності (її ускладнення, появу нових управлінських функцій) також сприяє соціальній диференціації суспільства: відбувається відділення верхівки суспільства від основної маси виробників, неучасть верхівки в матеріальному виробництві.
Починається становлення класів, нових організаційних форм управління суспільством, зародження держави. Таким чином, «неолітична революція» перехід людства до виробляючої економіці призводить первісне суспільство об'єктивно в силу свого внутрішнього розвитку до фінального рубежу соціального розшарування суспільства, появи класів, зародження держави.
2. Загальна характеристика влади додержавного періоду
Враховуючи, що суспільство виникло набагато раніше держави, необхідно з метою найбільш повного пізнання державно-правових інститутів дати соціальну характеристику влади та норм, що існували в первісному суспільстві.
Незалежно від того, як сучасні вчені ставляться до градації історичного процесу, ні в кого в загальному-то немає сумніву в тому, що початковим етапом цього процесу був первісно-общинний лад, що охоплює величезний відтинок часу від появи на Землі людини до становлення перших класових суспільств і держав, а також звичайно супутнього їм виникнення впорядкованої писемності.
Первісно-общинний лад був найтривалішим за часом (понад мільйон років) етапом в історії людства. Визначити його нижню межу скільки-небудь точно нелегко, бо в знову виявляються кісткових останках наших далеких предків більшість фахівців бачить те предчеловека, то людину. Залежно від цієї оцінки переважна думка змінюється. У сучасний період одні вчені вважають, що найдавніший чоловік (а тим самим і первісне, дике суспільство) виникла близько 1 - 1,5 млн. років тому, інші дослідники відносять його появу до більш пізнього часу. Верхня ж межа первісно-общинного ладу коливається в межах останніх 5 - 6 тис. років, розрізняючи на різних континентах. В Азії та Африці перші держави склалися на межі 4 і 3 тисячоліть до н.е., в Америці - в 1 тисячолітті н.е., в інших частинах земної кулі - ще пізніше.
Будь-яке суспільство являє собою свого роду цілісний соціальний організм (систему), який відрізняється тим або іншим ступенем організованості, урегульованості, впорядкованості суспільних відносин. З цього випливає, що для кожного суспільства характерні певна система управління (соціальна влада) і регулювання поведінкою людей за допомогою певних загальних правил (соціальних норм).
Як тільки з'являється суспільство, відразу ж виникає потреба в управлінні. Каждый отдельный член общества имел собственные интересы, без согласования которых общество не могло существовать, так как именно интересы выступают решающим личностным регулятором. Для обеспечения нормальной жизнедеятельности, прогрессивного развития социальных связей требуется объединить эти интересы на общее благо. Но соединить можно лишь при сочетании во многом индивидуальной выгоды (личного интереса) с социальной выгодой (общественным интересом). Такое соединение достигается главным образом лишь благодаря существованию в обществе правил поведения (норм) и власти, которая бы проводила в жизнь и обеспечивала названные нормы.
Введення
1. Влада і соціальна організація в первісному суспільстві
2. Загальна характеристика влади додержавного періоду
3. Загальна характеристика соціальних норм поведінки в первісному суспільстві
Висновки
Список літератури
Введення
Люди з давніх пір вступали у різні відносини одна з одною. У міру цивілізації людства стали з'являтися закони, перетворені з звичаїв, для регулювання цих відносин. У подальшому розвитку, розвиваються і відносини, і це вимагає створення вже спеціального складного законодавства, яке б могло своїми правовими актами забезпечити законну систему суспільних відносин. Рід (первісна родова община) був первинний осередок організації первісно-общинного ладу, об'єднану кровною спорідненістю, спільним колективним трудом, загальною власністю на продукти виробництва, рівністю соціального стану, єдністю інтересів і згуртованістю членів роду.
Тема даної курсової роботи - «Влада і соціальні норми поведінки в первісному суспільстві» - актуальна в силу того, що, по-перше, розуміння сучасної влади і соціальних норм неможливо без урахування досвіду попередніх епох, по-друге, це дозволяє сформувати уявлення про владу і соціальних норм поведінки в первісному суспільстві.
Метою даної роботи є описати сутність влади і соціальних норм поведінки в первісному суспільстві.
Для досягнення цієї мети в роботі вирішуються наступні проміжні завдання:
1. показується владу і соціальна організація у первісному суспільстві;
2. описується загальна характеристика влади додержавного періоду;
3. показується загальна характеристика соціальних норм поведінки в первісному суспільстві;
Робота складається з Вступу, трьох параграфи, висновків та Бібліографії.
У Параграфі 1 - Влада і соціальна організація в первісному суспільстві - вирішується перша з поставлених вище проміжних завдань, а саме: показується владу і соціальна організація в первісному суспільстві.
У Параграфі 2 - Загальна характеристика влади додержавного періоду - вирішується друга з проміжних завдань, а саме: описується загальна характеристика влади додержавного періоду.
У Параграфі 3 - Загальна характеристика соціальних норм у первісному суспільстві - вирішується третя з проміжних завдань, а саме: показується загальна характеристика соціальних норм поведінки в первісному суспільстві.
У Висновках показуються основні результати роботи.
§ 1. Влада і соціальна організація в первісному суспільстві
Вивчення сутності сучасної держави неможливе без пізнання питання про походження держави. Чи завжди в історії людського суспільства існував цей інститут або ж він з'явився на певному етапі його розвитку?. Тільки підхід, заснований на принципі історизму дозволяє усвідомити причини і форми появи держави, його характерні, сутнісні риси, відмінність від попередніх, додержавних організаційних форм життя суспільства. У силу цього починати розгляд питання про походження держави потрібно з характеристики певних сторін первісного суспільства, використовуючи для цього дані археології та етнографії, хто безпосередньо вивчає це суспільство.
В останні десятиліття наші знання про первісному суспільстві, етапах і тенденції його розвитку істотно збагатилося завдяки успіхам археології та етнографії. Ще в ХІХ - на початку XX століть історичне знання про громадський раз вітіі охоплювало період всього в три тисячі років, а все, що було до цього, визначалося як передісторія (через відсутність письмових та інших надійних джерел). У наші дні історія багатьох регіонів планети налічує вже 10-12 тисяч років, існує цілком достовірне знання про цю історичну діапазоні в житті людства.
Крім того, якщо для XIX - початку XX століття був характерний в основному так званий «євроцентристською» погляд на історію, тобто спирається головним чином на знання історії Європи і деяких прилеглих до неї регіонів, а потім ці знання штучно поширювалися на весь інший світ, то в XX столітті в орбіту наукового осмислення опинилася залученою історія всіх регіонів земної кулі.
Теорія держави і права стає, таким чином, дійсно логічним узагальненням історії всепланетного державно-правового розвитку суспільства. У цьому новому розумінні первісного суспільства, перш за все, слід виділити знання, що характеризують розвиток цього суспільства, періодизацію первісної історії. Іншими словами, мова йде про те, що саме це суспільство ніколи не було статичним, воно розвивалося, проходило різні етапи.
Виділяють кілька видів такої періодизації загально історичну, археологічну, антропологічну. Особливу методологічну цінність представляє для теорії держави і права періодизація, що базується на нових даних археології і виділяє в якості одного з основних рубежів розвитку первісного суспільства «неолітичну революцію» (від «неоліт» новий кам'яний вік).
Це поняття в історичну науку ввів англійський археолог Г. Чайлд в середині XX століття, характеризуючи той принциповий якісний переворот, який відбувся у всіх сферах життя людства при переході в неоліті (приблизно VII-III тис. до н.е.) від привласнюючого до виробничого господарству, тобто від полювання, рибальства і збиральництва до землеробства, скотарства, металургії та металообробці, керамічному виробництву.
Цей перехід почався в різних районах земної кулі (Східне Середземномор'я, Межиріччя, Месоамерика, Гірське Перу) приблизно 10-12 тис. років тому і зайняв кілька тисячоліть.
Оскільки цей перехід змінив всю матеріальну основу життя первісного суспільства, її соціальну та духовну організацію, то він справедливо позначається як революція, хоч і розтягнулася на декілька тисячоліть.
Ця періодизація дозволяє чітко визначити, про який первісному суспільстві йде мова, в яких часових рамках воно існувало, яка була соціальна і духовна організація суспільства, які форми відтворення та існування використовувало людство. Для теорії держави і права з'являється, нарешті, можливість також чітко визначати, які форми організації влади і соціально-регулятивні системи функціонували в суспільствах привласнюючої економіки, а які у суспільствах виконує економіки. Дійсно, тривалий час наш предокроманьонскій осіб (його поява датується 40 тис. років тому) займався полюванням, рибальством, збиранням плодів і коренів рослин, тобто займався привласненням готових тваринних і рослинних форм. Для цього він використовував крем'яні, кістяні і деякі інші знаряддя, які виготовляв також з готових природних матеріалів (крем'яних конкрецій, кісток, дерева), тобто займався гарматної діяльністю.
Соціальна організація кроманьйонців характеризувалася сімейної громадою, який керували її члени найбільш авторитетні і досвідчені добувачі їжі, знавці звичаїв і обрядів. В основі сімейної громади лежали родинні відносини, які об'єднували, як правило, кілька поколінь: батьків, молодих чоловіків і жінок, дітей. Характерним був і їх відносно кочовий спосіб життя на певній території.
Сімейні громади могли об'єднуватися, але також на спорідненої основі, в крупніші утворення для захисту від нападів, для організації військових походів, колективних полювань. Оскільки в основі соціальної організації первісного суспільства лежали родинні стосунки, остільки цю організацію визначають як родовий лад.
У цьому суспільстві існувала суворо фіксована система половозрастного поділу праці, розподілу їжі, брачносемейних відносин. Останні варіювалися в залежності від співвідношення чоловіків і жінок, їх віку, сформованих форм шлюбу від моногамних до гаремних форм сімей.
Зрозуміло, така організація знала і владні інститути влада ватажка, ради старійшин. Причому існувала виборність, змінюваність вождів, ватажків, ради старійшин. Форма влади в первісному суспільстві називається на відміну від влади в державно-організаційному суспільстві потестарной (від лат. «Potestas» - влада, міць). Наприклад, потестарная влада ватажка сімейної громади, базувалася не тільки на його авторитеті, але і на можливості жорсткого примусу. Порушник сформованих правил поведінки міг бути суворо покараний, аж до позбавлення життя.
Таке суспільство знало і різні організаційні форми вирішення спорів змагання самих сперечаються, коли переможець вважався виграв спір, суд родичів, посередників, ватажка, ради старійшин. Словом, така соціальна організація первісного суспільства тисячоліттями відтворювала привласнюючої економіку, забезпечувала гармонійна взаємодія людини і природи, була першим, відмінним від усіх наступних, способом існування людського суспільства, повністю відповідала його потребам.
Але ось на рубежі 10-12 тис. років тому виникли екологічні кризові явища, які, на думку деяких вчених, загрожували існуванню людства, як біологічного виду. Відбулися несприятливі зміни клімату, почалося вимирання мегафауни (мамонтів, волохатих носорогів та ін), що була основним джерелом харчування людини в деяких районах. Людство відповіло на ці кризові явища переходом до нового способу існування і відтворення до виробляючого економіці, відбулася так звана «неолітична революція».
Поступово від полювання, рибальства і збиральництва, а також архаїчних форм землеробства, скотарства людство стало переходить до розвинених форм землеробства (подсечноогневому, неполивного, поливного, в тому числі ирригационному) і скотарства (пасовищного, отгонному, а потім і кочового). Ці нові форми організації господарського життя почали відігравати головну економічну роль в житті суспільства.
Соціально-економічна та екологічна сутність «неолітичної революції» полягала в тому, що з метою задоволення своїх потреб людина від гарматної діяльності, пов'язаної з присвоєнням готових тваринних і рослинних форм, перейшов до справді трудової діяльності, спрямованої на перетворення природи і виробництво їжі, створенню нових рослинних і тваринних форм і заміщення ними природних, природних форм. Цей перехід супроводжувався не тільки селекційною діяльністю, яка лягла в основу землеробства й скотарства, в і іншій виробничою діяльністю, насамперед, виготовленням керамічних виробів, а також металургією і металообробкою. Виробнича економіка до IV-III тис. до н. е.. стала другим і основним способом існування і відтворення людства.
Підсумком «неолітичної революції» стало виникнення в деяких регіонах земної кулі ранніх землеробських товариств (наприклад, в районі Близького Сходу воно відноситься приблизно до VII тис. до н. Е..). На наступному етапі соціально-економічного розвитку (приблизно до IV-III тис. до н. Е..) Відбувається розквіт раннеземледельческіх товариств. На їх основі виникають перші цивілізації відбувається становлення ранньокласових товариств. Вони виникали, як правило, в долинах великих річок Тигра і Ефрата, Нілу, Інду, Янцзи та інших, приблизно між 20-40 градусами північної широти, тобто в найбільш сприятливих для землеробства кліматичних і ландшафтних умовах, і склали до III-II тис. до н. е.. справжній пояс первинних цивілізацій, що тягнувся від Середземного моря до берегів) Тихого океану.
Етапи становлення і розвитку раннеземледельческіх товариств за своїм соціально-економічним значенням і характеристиками займають особливе і самостійне місце в загальному процесі розвитку людства. Перехід до виробляючого економіці забезпечив зростання людства («демографічний вибух»), необхідний для існування і розквіту цивілізації. Розрахунки показують, що мисливцеві, збройного цибулею і стрілами, щоб прогодуватися, потрібно близько 20 квадратних км території. Цієї площі вистачило б для того, щоб прогодувати щонайменше кілька сотень хліборобів. Згідно з іншими розрахунками в результаті переходу до виробляючого господарства, населення землі, яка налічує в кінці мезоліту (VII тис. до н. Е..) 10 млн. чоловік, зросла в кінці неоліту {II тис. до н. е..) до 50 млн. чоловік.
Незважаючи на деяку умовність, ці розрахунки переконливо говорять про різке збільшення чисельності населення після переходу до землеробства і скотарства. Отже, виробнича економіка вже на перших етапах свого становлення характеризується таким обміном між людиною і природою, при якому людина стала створювати додатковий продукт. І дійсно, селекція рослин, поливне землеробство, особливо іригація, привели на перших порах до незвичайним урожаям. Так, врожайність зернових у раннеземледельчеськой суспільстві становила в Єгипті, Середньої Азії (1 тис. до н.е.).
Виробнича економіка об'єктивно вела до ускладнення організації виробництва, появи нових управлінських, організаційних функцій, становленню нового типу трудової діяльності, пов'язаної з виробництвом їжі і, тим самим, до необхідності регламентувати сільсько-господарське виробництво, зберігання і розподіл додаткового продукту. Виникла необхідність унормувати і враховувати трудовий внесок кожного члена суспільства, результати його праці, його участь у створенні громадських фондів, видачі йому з громадських фондів.
Ця економіка об'єктивно призвела до подальшого поділу праці. Виділяються групи організаторів виробництва, працівників інформаційних систем, в яких здійснюється облік праці і розподілу його результатів, а також працівників систем контролю за дотриманням регламентуючих норм. Виникнення і привласнення додаткового продукту веде до становлення нових форм власності (колективної, групової, приватної), до подальшого соціального розшарування суспільства.
Нова організація виробничої діяльності (її ускладнення, появу нових управлінських функцій) також сприяє соціальній диференціації суспільства: відбувається відділення верхівки суспільства від основної маси виробників, неучасть верхівки в матеріальному виробництві.
Починається становлення класів, нових організаційних форм управління суспільством, зародження держави. Таким чином, «неолітична революція» перехід людства до виробляючої економіці призводить первісне суспільство об'єктивно в силу свого внутрішнього розвитку до фінального рубежу соціального розшарування суспільства, появи класів, зародження держави.
2. Загальна характеристика влади додержавного періоду
Враховуючи, що суспільство виникло набагато раніше держави, необхідно з метою найбільш повного пізнання державно-правових інститутів дати соціальну характеристику влади та норм, що існували в первісному суспільстві.
Незалежно від того, як сучасні вчені ставляться до градації історичного процесу, ні в кого в загальному-то немає сумніву в тому, що початковим етапом цього процесу був первісно-общинний лад, що охоплює величезний відтинок часу від появи на Землі людини до становлення перших класових суспільств і держав, а також звичайно супутнього їм виникнення впорядкованої писемності.
Первісно-общинний лад був найтривалішим за часом (понад мільйон років) етапом в історії людства. Визначити його нижню межу скільки-небудь точно нелегко, бо в знову виявляються кісткових останках наших далеких предків більшість фахівців бачить те предчеловека, то людину. Залежно від цієї оцінки переважна думка змінюється. У сучасний період одні вчені вважають, що найдавніший чоловік (а тим самим і первісне, дике суспільство) виникла близько 1 - 1,5 млн. років тому, інші дослідники відносять його появу до більш пізнього часу. Верхня ж межа первісно-общинного ладу коливається в межах останніх 5 - 6 тис. років, розрізняючи на різних континентах. В Азії та Африці перші держави склалися на межі 4 і 3 тисячоліть до н.е., в Америці - в 1 тисячолітті н.е., в інших частинах земної кулі - ще пізніше.
Будь-яке суспільство являє собою свого роду цілісний соціальний організм (систему), який відрізняється тим або іншим ступенем організованості, урегульованості, впорядкованості суспільних відносин. З цього випливає, що для кожного суспільства характерні певна система управління (соціальна влада) і регулювання поведінкою людей за допомогою певних загальних правил (соціальних норм).
Як тільки з'являється суспільство, відразу ж виникає потреба в управлінні. Каждый отдельный член общества имел собственные интересы, без согласования которых общество не могло существовать, так как именно интересы выступают решающим личностным регулятором. Для обеспечения нормальной жизнедеятельности, прогрессивного развития социальных связей требуется объединить эти интересы на общее благо. Но соединить можно лишь при сочетании во многом индивидуальной выгоды (личного интереса) с социальной выгодой (общественным интересом). Такое соединение достигается главным образом лишь благодаря существованию в обществе правил поведения (норм) и власти, которая бы проводила в жизнь и обеспечивала названные нормы.
Для первобытно-общинного строя были характерны следующие черты:
- наличие лишь примитивных орудий и неспособность человека без помощи всего рода выжить и обеспечить себя пищей, одеждой, жилищем. Но даже работая совместно, коллективно, люди не могли произвести больше, чем потребляли. Поэтому в таком обществе не было излишков продуктов, не было частной собственности и, соответственно, разделения на бедных и богатых; экономически все были равны;
- экономическое равенство обусловливало и политическое равенство. Все взрослое население рода – и мужчины, и женщины – имели право участвовать в обсуждении и решении любого вопроса, связанного с деятельностью рода.
Общественная (социальная) власть, существовавшая в догосударственный период, обладала следующими главными чертами. Эта власть:
1) базировалась на семейных отношениях, ибо основой организации общества был род (родовая община), т.е. объединение людей по действительному или предполагаемому кровному родству, а также общности имущества и труда. Род формировался в период, когда на смену беспорядочным половым связям пришла семья, основанная на коллективном, а потом и на парном браке. Каждый род выступал в качестве хозяйственной единицы, собственника средств производства, организатора общего трудового процесса. Роды образовывали более крупные объединения (фратрии, племена, союзы племен). Поскольку род (родовая община) играл решающую роль в жизни первобытного общества, данная эпоха так и стала называться – «первобытно-общинный строй», а его социальная организация – родоплеменной. Следовательно, социальная власть распространялась только на в рамках рода, выражала его волю и базировалась на кровных связях;
2) была непосредственно общинной, строилась на началах первобытной демократии, на функциях самоуправления (т.е. субъект и объект власти здесь совпадали);
3) опиралась на авторитет, уважение, традиции членов рода;
4) осуществлялась как обществом в целом (родовые собрания, вече), так и его представителями (старейшинами, советами старейшин, военачальниками, вождями, жрецами и т.п.), которые решали важнейшие вопросы жизнедеятельности первобытного общества.
На поздних стадиях существования родового строя начался процесс его разложения: отпочкование новых родовых общин от первоначальных, деление крупных родов на мелкие или большие семьи. Связи между ними сохранялись в виде более крупных образований братств (фратрий) и племен.
Племя, как правило, имело свою территорию, свое имя, язык или диалект однородной основы с языком объединившихся племен, общие для племени религиозные и бытовые обряды.
Следующий эволюционный этап связан с переходом от собирательства к производящей экономике. По данным археологии и этнографии, этот процесс начался 10 – 12 тыс. лет назад и продолжался несколько тысячелетий. Он получил название неолитической революции, поскольку произошел в эпоху позднего неолита (нового каменного века). С появлением принципиально новых производительных сил были связаны крупные общественные последствия. Произошло общественное разделение труда: - отделение скотоводства от земледелия; - отделение ремесла; - появление купцов.
Именно переход к пахотному земледелию в наибольшей мере способствовал быстрому прогрессу хозяйства, росту населения, развитию ремесла, искусства, возникновению первых городов, письменности и иных достижений материальной и духовной культуры. Культура перехода древнейших обществ к цивилизации получила название раннеземледельческой культуры. Главное последствие неолитической революции – появление капитала. В результате роста производительности труда появились излишки, которые накапливались. Появилась возможность привлечения дополнительной рабочей силы (военнопленных стали обращать в рабов). Началась имущественная и социальная дифференциация общества. Основой хозяйства было не только рабовладение, но и труд свободных родовых общинников. Благодаря развитию торговли и ремесел возникли сословия купцом, ремесленников, градостроителей. Раннеземледельческие общества были связаны с возникновением городов-государств, где основное земледельческое население попадало в зависимость от городских центров, в которых сосредоточивались не только ремесло и торговля, но и управленческая, военная и духовная знать. Другим важным социальным последствием неолитической революции явился переход от родовой общины к отдельным семья и соседской (крестьянской) общине. Замена матриархата патриархатом была революционным переворотом в родовом строе. Общественная собственность материнского рода переходит постепенно в частную собственность отдельных семей, ставших самостоятельными хозяйственными единицами. Имущество и власть наследуется по мужской линии, от отца к сыну, по праву первородства. Эти закреплялся переход к частной собственности семей, устанавливалось неравенство среди членов семьи-общины.
Появление государств у разных народов вызвано и другими причинами, кроме социальных и экономических. Этот этап характеризуется переселением различных народов. В результате на одной территории поселялись разноплеменные группы, взаимные интересы которых не могли регулироваться обычаями родового строя, знавшего только кровно-родственные связи. Новые условия требовали и новой территориальной организации, охватывающей права и обязанности как коренного населения, так и пришлого. С этим общетерриториальным интересом связано преобразование прежней родовой общины в соседскую (крестьянскую), которая, как и род, состояла из нескольких семей. Но, в отличие от рода, семья являлась собственником своего имущества и продукта труда. Сама же соседская община выполняла функции организации общих дел; совместного пользования землей, орошения, вырубки леса и др. Одним из важнейших общественных условий перехода от родового строя с его общественной властью к государству является возросшее значение войн и военной организации племен. Военная организация племен способствовала постепенному превращению органов общественной власти племен в органы военной демократии и в виде выборных военных вождей, дружины, войска. Параллельно происходило усиление власти военных вождей. В их руках постепенно сосредоточивалась власть верховного жреца, верховного судьи всего общества. Военный быт способствовал объединению родственных племен в единый народ и приводи к узурпации власти военного вождя наиболее сильного племени. Существенное влияние на процесс возникновения государства оказывала религия. Она сыграла большую роль в объединении отдельных племен в единые народы. Религиозные номы содействовали укреплению власти царей. Эта власть связывалась с передачей ее от богов и закреплялась сначала продлением выборного срока, а затем пожизненно и наследственно. Династия властителей стремилась объединить племена общими религиозными канонами.
3. Общая характеристика социальных норм поведения в первобытном обществе
Особенностью социальных норм в догосударственный период являлось то, что они, по сути дела, в саму жизнедеятельность людей, выражая и обеспечивая социально-экономическое единство рода, племени. Это было связано с несовершенством орудий труда, его низкой производительностью. Отсюда проистекала необходимость в совместном проживании, в общественной собственности на средства производства и в распределении продуктов на основе равенства.
Подобные обстоятельства оказывали существенное влияние на природу власти и нормы первобытного общества.
Если животные подчинялись только биологическим законам, то человек стал человеком потому, что в дополнение к биологическим законам научился еще и регулировать свое поведение. Он изобрел общественные регуляторы, которые хотя и устранили биологические законы, однако существенно их потеснили.
Громадное значение в этом отношении имели такие социальные нормы, как культовые ритуалы и обряды. Они произвели поистине революционные изменения в нервно-психической деятельности человека и позволили ему по сравнению с животным буквально прыгнуть на новую ступень развития. Социальные регуляторы догосударственного периода позволяли первобытным людям освободить свой психический потенциал от страха, тревоги пред окружающим миром и направить ее на производительную деятельность, создавали условия для установления в обществе стабильных, в определенной мере предсказуемых и гарантированных отношений.
Известно, что правила поведения в первобытном обществе носили синкретический (лат. synkretismos - соединение) характер. Эти правила в научной литературе получили наименование «мононормы», поскольку они не могут быть дифференцированы и классифицированы как нормы религии, морали, обычного права. По своему характеру - это правила, выражающие устойчивые привычки, убеждающие своей целесообразностью. Они концентрировали стихийно складывающиеся представления о полезном и вредном для рода или племени и в конечном счете были связаны со становлением общественного труда. Целью таких норм было поддержание и сохранение кровнородственной семьи.
Социальные нормы первобытного общества обеспечивали существование присваивающей экономики и продолжение рода, регулировали определенные способы добывания пищи и сохраняли брачно-семейные отношения. Эти нормы именуются мононормами, поскольку они по большому счету выражали главный интерес людей того общества – выжить. Этот интерес собирал силы в обществе для того, чтобы противостоять стихии, различным опасностям.
Мононормы выступали и нормами организации социальной жизни, и нормами первобытной морали и ритуалами и т.п. Так, естественное разделение функций в трудовом процессе между мужчиной и женщиной, взрослым и ребенком рассматривалось одновременно и как производственный обычай, и как требование нравственности, и как веление первобытной религии.
Родовые нормы содержали в зачаточном состоянии представление о добре и зле, так как они предусматривали правила взаимопомощи и взаимозащиты. Но в целом это были жесткие предписания, продиктованные необычно трудными условиями существования человека, примитивному сознанию которого противостояли суровые силы природы, необходимость обороняться от враждебных племен. Поэтому и правила первобытного общества как мононормы, в которых еще четко не проступают ни признаки морали, ни признаки религии, ни правовые свойства в силу синкретизма сознания первобытного человека, определяемого синкретизмом бытия, в наибольшей степени выражают их характер и социальное назначение - поддержание целостности общины, рода, орды.
Для мононорм характерным было то, что они никогда не давали преимуществ одному члену рода перед другим, т.е. закрепляли «первобытное равенство». Но суть этого равенства состояла в поглощении человека сообществом, в жесточайшей регламентации всей его деятельности, в консервативности и застойности форм, закрепляющих существующие связи и отношения. Эта т.н. нормативная избыточность, свойственна обществам с относительно бедной культурой, для которых важнейшей задачей является поддержание равновесия и общественного спокойствия.
Однако возникновение мононорм было свидетельством грандиозной эволюции человечества, вышедшего из животного царства. Сам факт появления норм - это признак сугубо человеческого бытия, его социальности. Через освоение мононорм культивировались формы поведения, которые были необходимы человеческому сообществу для дальнейшего прогресса. Ведь даже самые консервативные и жесткие социальные нормы пришли на смену стадным инстинктам и свидетельствовали об осознании человеческими сообществам особенности своего существования по отношению к остальном миру и необходимости поддержания и сохранения своей общности. В рамках первобытной морали, обычаев, традиций, ритуалов, выраставших из мононорм, происходило становление человеческой социальности.
Люди на практическом опыте убеждались в полезности и целесообразности определенных правил, запретов, предписаний.
Социальные нормы, существовавшие в первобытном обществе:
1) регулировали отношения между людьми, что стало отличать их от норм несоциальных – технических, физиологических и других, которые регулировали и регулируют отношения человека к природным, материальным объектам, орудиям труда и т.п. Так, первобытные люди, зная, что ночью в жилище понижается температура, старались поддерживать огонь и в темное время суток. Делая это, они руководствовались не социальными нормами, а скорее инстинктом сохранения жизни и здоровья. Но кто из сородичей в это время будет следить за огнем, решалось уже на основе нормы социальной первобытного общества.
2) реализовались главным образом в виде обычаев (т.е. исторически сложившихся правил поведения, вошедших в привычку в результате многократного применения в течение длительного времени);
3) существовали в поведении и в сознании людей, не имея, как правило, письменной формы выражения;
4) обеспечивались в основном силой привычки, а также соответствующими мерами убеждения (внушения) и принуждения (изгнание из рода);
5) имели в качестве ведущего способа регулирования запрет (систему табу) как самый простой и элементарный прием воздействия; права и обязанности как таковые отсутствовали;
6) были продиктованы естественно-природной основой присваивающего общества, в котором и человек являлся частью природы;
7) выражали интересов всех членов рода и племени.
Право как особая система юридических норм и связанных с ними правовых отношений возникает в силу тех же причин и условий, которыми объясняется происхождение государства. Процесс этот имеет исторические параллели.
Экономическая и социальная жизнь любого общества нуждается в определенной упорядоченности организации деятельности людей. Такая урегулированность, которая подчиняет всю массу единичных отношений людей общему порядку, достигается с помощью правил поведения, или социальных норм.
Виды социальных норм первобытного общества:
- обычаи – исторически сложившиеся правила поведения, которые в результате многократного повторения вошли в привычку;
- простейшие нормы морали – правила поведения, регулировавшие отношения между людьми на основе первобытных представлений о добре и зле;
- религиозные нормы – правила поведения регулировавшие отношения между людьми на основе их религиозных представлений;
- мифология – совокупность мифов (рассказов, повествований о богах, героях, демонах, духах и др.), отражавших фантастические представления людей о мире, природе и человеческом бытии;
- табу – религиозный запрет, налагаемый на какой-либо предмет, действие, слово и т.п., нарушение которого будто бы неминуемо влечет жестокую кару (болезнь, смерть) со стороны фантастических духов и богов первобытного общества.
Все социальные нормы первобытного общества назывались мононормами, потому что они совпадали по содержанию.
Мононормы – единые, нерасчлененные специфические нормы. Они выражались обычаях, тесно переплетенных с религиозными и нравственными устоями.
Признаки первобытных обычаев:
- это социальные нормы;
- сложились в результате многократного повторения и вошли в привычку первобытного общества;
- обеспечивались мерами общественного воздействия;
- консервативны по своей природе, поскольку закрепляют то, что складывалось в результате длительной общественной практики.
Нравственные и религиозные нормы родового строя не могли сделать условия производства, распределения, обмена товаров, обязательными для всех, поскольку уже не существовало единства интересов.
Примирить противоположные интересы различных групп населения обычаи не могли. Нужны были обязательные нормы, установленные или санкционированные и охраняемые государством, т.е. аппаратом управления и подчинения. Такие нормы и представляют собой юридическое право. С их помощью различные отношения (производственные, семейные, трудовые, управленческие и т.д.) приобретают форму правовых отношений.
Процесс происхождения права, как и государства, занимал целые эпохи. Исторически первой формой нарождающегося права был правовой обычай, поддерживаемый жречеством и государством.
Поэтому первоначально становление нового порядка земледельческих племен происходило под знаменем создания новой религии, объединявшей родовые общины. Такой религией стала религия солнца. Эта религия известна у всех древнейших народов. Определялся единый ля всего народа порядок, установленный свыше верховным божеством.
Обычай - это правило, утвердившееся в общественной практике, вошедшее в привычку, в результате многократного применения, установившегося подхода к оценке определенного образа отношений, действий человека, коллектива людей. Обычай представляет собой привычную для членов общества, группы людей форму социальной регуляции. Обычаи, имеющие нравственный характер, называются нравами. В правах находим выражение психологии определенной социальной группы. К большинству традиций, обрядов, ритуалов право индифферентно. В то же время оно опирается на привычные формы поведения, а в ряде случаев закрепляет их в своих нормах. Общая схема влияния права на обычаи таковы: прогрессивные обычаи стимулируются правом, а те из них, которые противоречат закону, квалифицируются как правонарушения. Испытывая на себе воздействие права, обычаи в то же время оказывают влияние на право, При определенных условиях обычаи признаются в качестве источников права. Нормы права и обычаи обладают рядом общих признаков, присущих всем социальным нормам: являются общими, обязательными правилами поведения людей, указывая каким должны или могут быть человеческие поступки. Вместе с тем обычаи и нормы права отличаются друг от друга по происхождению, по форме выражения, по способу обеспечения реализации.
Соблюдение норм, содержащихся в обычаях, на ранних стадиях развития общества обеспечивалось такими мерами общественного воздействия на нарушителей, как изгнание из рода или племени, лишение огня и воды, и пр.
Поддержка религией и государством обычаев, сложившихся в период становления древних цивилизаций, привела к созданию одного из важнейших источников права древних государств: правового обычая; обычного права.
В правовых обычаях сохранялись остатки обычаев родового строя и одновременно закреплялись нормы патриархального быта сельской общины (с ее неравенством членов), закреплялись кастовые привилегии высших сословий и обязанности низших, нормы купли-продажи земель, имущества, наказания для низших каст и сословий и допускался выкуп или ритуальное действие для высших каст и богатых. Большую роль в становлении правовых ном играли судебные органы, которые защищали прежде всего интересы имущих. Они содействовали разрушению устаревших обычаев родового строя, закрепляли в своих решениях те обычаи, которые отвечали новым порядкам. Судебные функции первоначально осуществлялись жрецами либо принадлежали верховному правителю (царю, королю) и назначенным им судебным органам. Все это способствовало созданию правовых норм судами, т.е. возникновению судебного прецедента, под которым понимается превращение решения суда по конкретному делу в общую норму. Становление государственности требовало все более прочного закрепления правовых норм. С появлением письменности эти нормы получают такое закрепление в первых законах верховной власти царя, короля, князя, народного собрания, сената либо другого коллегиального органа. Это законы царя Хаммурапи, законы Ману, законы 12 таблиц, законы Солона, а позже варварские правды (Салическая, Русская, Польская).
Нормы юридического, санкционированного государством права были необходимы для установления и поддержания единого для всего населения порядка общественных отношений, для обеспечения единого рынка, условий владения и распоряжения собственностью, обмена товарами, для сохранения патриархально-семейного быта в сельской общине, а также для обеспечения единой власти в государстве. К тому же государственное объединение племен способствовало правовой защите их интересов во внешнеполитических связях с населением других государств. Издревле вырабатывались способы дипломатических церемониалов, представительства соседних держав, заключения межгосударственных союзов, таможенных правил и сборов и т.д. чем шире и стабильнее становились такие связи, тем больше отношения мира вытесняли военные набеги и угрозу завоеваний. Поэтому с процессами становления государственности и юридического внутригосударственного права возникают пока зачаточные, но постепенно развивающиеся нормы и отношения международного права.
На последнем этапе распада первобытнообщинного строя в эпоху классообразования возникают нормы права. Однако формирование норм права и прав человека явления разновременные. Правовые системы большинства регионов мира формируются в связи с крупными общественными разделениями труда, ростом его производительности, которые создали возможность появления избыточного продукта и сосредоточения общественного богатства в руках уже сформировавшейся привилегированной верхушки, осуществлявшей процесс управления в родовых организациях. Они были основаны преимущественно на методах насилия, принуждения, применявшихся носителями верховной власти по отношению к большинству общества. Уровень свободы был минимальный и охватывал, разве что, правящую верхушку. В таких условиях притязания индивидов на обеспечение нормальной жизнедеятельности были нереальны. Люди видели в представителях верховной власти либо ставленников Бога на земле, либо просто владык, требующих беспрекословного подчинения.
Висновки
Первобытно-общинный строй был самым длительным по времени (более миллиона лет) этапом в истории человечества. Определить его нижнюю грань сколько-нибудь точно нелегко, ибо во вновь обнаруживаемых костных останках наших далеких предков большинство специалистов видит то предчеловека, то человека. В зависимости от этой оценки преобладающее мнение меняется. В современный период одни ученые считают, что древнейший человек (а тем самым и первобытное, дикое общество) возник около 1 – 1,5 млн. лет назад, другие исследователи относят его появление к более позднему времени. Общественная (социальная) власть, существовавшая в догосударственный период, обладала следующими главными чертами. Эта власть: базировалась на семейных отношениях, ибо основой организации общества был род (родовая община), т.е. объединение людей по действительному или предполагаемому кровному родству, а также общности имущества и труда. Род формировался в период, когда на смену беспорядочным половым связям пришла семья, основанная на коллективном, а потом и на парном браке. Каждый род выступал в качестве хозяйственной единицы, собственника средств производства, организатора общего трудового процесса; была непосредственно общинной, строилась на началах первобытной демократии, на функциях самоуправления (т.е. субъект и объект власти здесь совпадали); опиралась на авторитет, уважение, традиции членов рода; осуществлялась как обществом в целом (родовые собрания, вече), так и его представителями (старейшинами, советами старейшин, военачальниками, вождями, жрецами и т.п.). Социальные нормы первобытного общества обеспечивали существование присваивающей экономики и продолжение рода, регулировали определенные способы добывания пищи и сохраняли брачно-семейные отношения. Эти нормы именуются мононормами, поскольку они по большому счету выражали главный интерес людей того общества – выжить. Этот интерес собирал силы в обществе для того, чтобы противостоять стихии, различным опасностям.
Список літератури
1. Алексеев В. П., Першиц А. И. История первобытного общества. М., 1990 р .
2. Венгеров А. Б. Теория государства и права. М., 1998 р .
3. Кашанина Т. В. Происхождение государства и права. Современные трактовки и новые подходы. М., 1999 р .
4. Комаров С. А. Общая теория государства и права. - М., 1998 р .
5. Косарев А. И. Происхождение и сущность государства. М., 1976 р .
6. Лившиц Р. З. Теория права. – М.: БЕК, 1994 р .
7. Матузов Н. И., Малько А. В. Теория государства и права: Учебник. – М.: Юристъ, 2001 р .
8. Общая теория государства и права / Под ред. В. В. Лазарева. – М.: Юристъ, 1994 р .
9. Общая теория государства и права / Под ред. А. С. Піголкіна. - М., 1996 р .
10. Загальна теорія держави і права. Академический курс. В 2 т. . Відп. ред. М. Н. Марченко. М., 1998 р . Т. 1. Гол. 3.
11. Спиридонов Л. И. Теория государства и права. - М., 1995 р .
12. Теория государства и права / Под ред. В. М. Корельского и В. Д. Перевалова. М., 1998 р .
13. Теорія держави і права. Часть 1: Теория государства / Под ред. А. Б. Венгерова. – М.: Юристъ, 1995 р .
14. Хропанюк В. Н. Теория государства и права / Под ред. В. Г. Стрекозова. - М., 1998 р .
- наличие лишь примитивных орудий и неспособность человека без помощи всего рода выжить и обеспечить себя пищей, одеждой, жилищем. Но даже работая совместно, коллективно, люди не могли произвести больше, чем потребляли. Поэтому в таком обществе не было излишков продуктов, не было частной собственности и, соответственно, разделения на бедных и богатых; экономически все были равны;
- экономическое равенство обусловливало и политическое равенство. Все взрослое население рода – и мужчины, и женщины – имели право участвовать в обсуждении и решении любого вопроса, связанного с деятельностью рода.
Общественная (социальная) власть, существовавшая в догосударственный период, обладала следующими главными чертами. Эта власть:
1) базировалась на семейных отношениях, ибо основой организации общества был род (родовая община), т.е. объединение людей по действительному или предполагаемому кровному родству, а также общности имущества и труда. Род формировался в период, когда на смену беспорядочным половым связям пришла семья, основанная на коллективном, а потом и на парном браке. Каждый род выступал в качестве хозяйственной единицы, собственника средств производства, организатора общего трудового процесса. Роды образовывали более крупные объединения (фратрии, племена, союзы племен). Поскольку род (родовая община) играл решающую роль в жизни первобытного общества, данная эпоха так и стала называться – «первобытно-общинный строй», а его социальная организация – родоплеменной. Следовательно, социальная власть распространялась только на в рамках рода, выражала его волю и базировалась на кровных связях;
2) была непосредственно общинной, строилась на началах первобытной демократии, на функциях самоуправления (т.е. субъект и объект власти здесь совпадали);
3) опиралась на авторитет, уважение, традиции членов рода;
4) осуществлялась как обществом в целом (родовые собрания, вече), так и его представителями (старейшинами, советами старейшин, военачальниками, вождями, жрецами и т.п.), которые решали важнейшие вопросы жизнедеятельности первобытного общества.
На поздних стадиях существования родового строя начался процесс его разложения: отпочкование новых родовых общин от первоначальных, деление крупных родов на мелкие или большие семьи. Связи между ними сохранялись в виде более крупных образований братств (фратрий) и племен.
Племя, как правило, имело свою территорию, свое имя, язык или диалект однородной основы с языком объединившихся племен, общие для племени религиозные и бытовые обряды.
Следующий эволюционный этап связан с переходом от собирательства к производящей экономике. По данным археологии и этнографии, этот процесс начался 10 – 12 тыс. лет назад и продолжался несколько тысячелетий. Он получил название неолитической революции, поскольку произошел в эпоху позднего неолита (нового каменного века). С появлением принципиально новых производительных сил были связаны крупные общественные последствия. Произошло общественное разделение труда: - отделение скотоводства от земледелия; - отделение ремесла; - появление купцов.
Именно переход к пахотному земледелию в наибольшей мере способствовал быстрому прогрессу хозяйства, росту населения, развитию ремесла, искусства, возникновению первых городов, письменности и иных достижений материальной и духовной культуры. Культура перехода древнейших обществ к цивилизации получила название раннеземледельческой культуры. Главное последствие неолитической революции – появление капитала. В результате роста производительности труда появились излишки, которые накапливались. Появилась возможность привлечения дополнительной рабочей силы (военнопленных стали обращать в рабов). Началась имущественная и социальная дифференциация общества. Основой хозяйства было не только рабовладение, но и труд свободных родовых общинников. Благодаря развитию торговли и ремесел возникли сословия купцом, ремесленников, градостроителей. Раннеземледельческие общества были связаны с возникновением городов-государств, где основное земледельческое население попадало в зависимость от городских центров, в которых сосредоточивались не только ремесло и торговля, но и управленческая, военная и духовная знать. Другим важным социальным последствием неолитической революции явился переход от родовой общины к отдельным семья и соседской (крестьянской) общине. Замена матриархата патриархатом была революционным переворотом в родовом строе. Общественная собственность материнского рода переходит постепенно в частную собственность отдельных семей, ставших самостоятельными хозяйственными единицами. Имущество и власть наследуется по мужской линии, от отца к сыну, по праву первородства. Эти закреплялся переход к частной собственности семей, устанавливалось неравенство среди членов семьи-общины.
Появление государств у разных народов вызвано и другими причинами, кроме социальных и экономических. Этот этап характеризуется переселением различных народов. В результате на одной территории поселялись разноплеменные группы, взаимные интересы которых не могли регулироваться обычаями родового строя, знавшего только кровно-родственные связи. Новые условия требовали и новой территориальной организации, охватывающей права и обязанности как коренного населения, так и пришлого. С этим общетерриториальным интересом связано преобразование прежней родовой общины в соседскую (крестьянскую), которая, как и род, состояла из нескольких семей. Но, в отличие от рода, семья являлась собственником своего имущества и продукта труда. Сама же соседская община выполняла функции организации общих дел; совместного пользования землей, орошения, вырубки леса и др. Одним из важнейших общественных условий перехода от родового строя с его общественной властью к государству является возросшее значение войн и военной организации племен. Военная организация племен способствовала постепенному превращению органов общественной власти племен в органы военной демократии и в виде выборных военных вождей, дружины, войска. Параллельно происходило усиление власти военных вождей. В их руках постепенно сосредоточивалась власть верховного жреца, верховного судьи всего общества. Военный быт способствовал объединению родственных племен в единый народ и приводи к узурпации власти военного вождя наиболее сильного племени. Существенное влияние на процесс возникновения государства оказывала религия. Она сыграла большую роль в объединении отдельных племен в единые народы. Религиозные номы содействовали укреплению власти царей. Эта власть связывалась с передачей ее от богов и закреплялась сначала продлением выборного срока, а затем пожизненно и наследственно. Династия властителей стремилась объединить племена общими религиозными канонами.
3. Общая характеристика социальных норм поведения в первобытном обществе
Особенностью социальных норм в догосударственный период являлось то, что они, по сути дела, в саму жизнедеятельность людей, выражая и обеспечивая социально-экономическое единство рода, племени. Это было связано с несовершенством орудий труда, его низкой производительностью. Отсюда проистекала необходимость в совместном проживании, в общественной собственности на средства производства и в распределении продуктов на основе равенства.
Подобные обстоятельства оказывали существенное влияние на природу власти и нормы первобытного общества.
Если животные подчинялись только биологическим законам, то человек стал человеком потому, что в дополнение к биологическим законам научился еще и регулировать свое поведение. Он изобрел общественные регуляторы, которые хотя и устранили биологические законы, однако существенно их потеснили.
Громадное значение в этом отношении имели такие социальные нормы, как культовые ритуалы и обряды. Они произвели поистине революционные изменения в нервно-психической деятельности человека и позволили ему по сравнению с животным буквально прыгнуть на новую ступень развития. Социальные регуляторы догосударственного периода позволяли первобытным людям освободить свой психический потенциал от страха, тревоги пред окружающим миром и направить ее на производительную деятельность, создавали условия для установления в обществе стабильных, в определенной мере предсказуемых и гарантированных отношений.
Известно, что правила поведения в первобытном обществе носили синкретический (лат. synkretismos - соединение) характер. Эти правила в научной литературе получили наименование «мононормы», поскольку они не могут быть дифференцированы и классифицированы как нормы религии, морали, обычного права. По своему характеру - это правила, выражающие устойчивые привычки, убеждающие своей целесообразностью. Они концентрировали стихийно складывающиеся представления о полезном и вредном для рода или племени и в конечном счете были связаны со становлением общественного труда. Целью таких норм было поддержание и сохранение кровнородственной семьи.
Социальные нормы первобытного общества обеспечивали существование присваивающей экономики и продолжение рода, регулировали определенные способы добывания пищи и сохраняли брачно-семейные отношения. Эти нормы именуются мононормами, поскольку они по большому счету выражали главный интерес людей того общества – выжить. Этот интерес собирал силы в обществе для того, чтобы противостоять стихии, различным опасностям.
Мононормы выступали и нормами организации социальной жизни, и нормами первобытной морали и ритуалами и т.п. Так, естественное разделение функций в трудовом процессе между мужчиной и женщиной, взрослым и ребенком рассматривалось одновременно и как производственный обычай, и как требование нравственности, и как веление первобытной религии.
Родовые нормы содержали в зачаточном состоянии представление о добре и зле, так как они предусматривали правила взаимопомощи и взаимозащиты. Но в целом это были жесткие предписания, продиктованные необычно трудными условиями существования человека, примитивному сознанию которого противостояли суровые силы природы, необходимость обороняться от враждебных племен. Поэтому и правила первобытного общества как мононормы, в которых еще четко не проступают ни признаки морали, ни признаки религии, ни правовые свойства в силу синкретизма сознания первобытного человека, определяемого синкретизмом бытия, в наибольшей степени выражают их характер и социальное назначение - поддержание целостности общины, рода, орды.
Для мононорм характерным было то, что они никогда не давали преимуществ одному члену рода перед другим, т.е. закрепляли «первобытное равенство». Но суть этого равенства состояла в поглощении человека сообществом, в жесточайшей регламентации всей его деятельности, в консервативности и застойности форм, закрепляющих существующие связи и отношения. Эта т.н. нормативная избыточность, свойственна обществам с относительно бедной культурой, для которых важнейшей задачей является поддержание равновесия и общественного спокойствия.
Однако возникновение мононорм было свидетельством грандиозной эволюции человечества, вышедшего из животного царства. Сам факт появления норм - это признак сугубо человеческого бытия, его социальности. Через освоение мононорм культивировались формы поведения, которые были необходимы человеческому сообществу для дальнейшего прогресса. Ведь даже самые консервативные и жесткие социальные нормы пришли на смену стадным инстинктам и свидетельствовали об осознании человеческими сообществам особенности своего существования по отношению к остальном миру и необходимости поддержания и сохранения своей общности. В рамках первобытной морали, обычаев, традиций, ритуалов, выраставших из мононорм, происходило становление человеческой социальности.
Люди на практическом опыте убеждались в полезности и целесообразности определенных правил, запретов, предписаний.
Социальные нормы, существовавшие в первобытном обществе:
1) регулировали отношения между людьми, что стало отличать их от норм несоциальных – технических, физиологических и других, которые регулировали и регулируют отношения человека к природным, материальным объектам, орудиям труда и т.п. Так, первобытные люди, зная, что ночью в жилище понижается температура, старались поддерживать огонь и в темное время суток. Делая это, они руководствовались не социальными нормами, а скорее инстинктом сохранения жизни и здоровья. Но кто из сородичей в это время будет следить за огнем, решалось уже на основе нормы социальной первобытного общества.
2) реализовались главным образом в виде обычаев (т.е. исторически сложившихся правил поведения, вошедших в привычку в результате многократного применения в течение длительного времени);
3) существовали в поведении и в сознании людей, не имея, как правило, письменной формы выражения;
4) обеспечивались в основном силой привычки, а также соответствующими мерами убеждения (внушения) и принуждения (изгнание из рода);
5) имели в качестве ведущего способа регулирования запрет (систему табу) как самый простой и элементарный прием воздействия; права и обязанности как таковые отсутствовали;
6) были продиктованы естественно-природной основой присваивающего общества, в котором и человек являлся частью природы;
7) выражали интересов всех членов рода и племени.
Право как особая система юридических норм и связанных с ними правовых отношений возникает в силу тех же причин и условий, которыми объясняется происхождение государства. Процесс этот имеет исторические параллели.
Экономическая и социальная жизнь любого общества нуждается в определенной упорядоченности организации деятельности людей. Такая урегулированность, которая подчиняет всю массу единичных отношений людей общему порядку, достигается с помощью правил поведения, или социальных норм.
Виды социальных норм первобытного общества:
- обычаи – исторически сложившиеся правила поведения, которые в результате многократного повторения вошли в привычку;
- простейшие нормы морали – правила поведения, регулировавшие отношения между людьми на основе первобытных представлений о добре и зле;
- религиозные нормы – правила поведения регулировавшие отношения между людьми на основе их религиозных представлений;
- мифология – совокупность мифов (рассказов, повествований о богах, героях, демонах, духах и др.), отражавших фантастические представления людей о мире, природе и человеческом бытии;
- табу – религиозный запрет, налагаемый на какой-либо предмет, действие, слово и т.п., нарушение которого будто бы неминуемо влечет жестокую кару (болезнь, смерть) со стороны фантастических духов и богов первобытного общества.
Все социальные нормы первобытного общества назывались мононормами, потому что они совпадали по содержанию.
Мононормы – единые, нерасчлененные специфические нормы. Они выражались обычаях, тесно переплетенных с религиозными и нравственными устоями.
Признаки первобытных обычаев:
- это социальные нормы;
- сложились в результате многократного повторения и вошли в привычку первобытного общества;
- обеспечивались мерами общественного воздействия;
- консервативны по своей природе, поскольку закрепляют то, что складывалось в результате длительной общественной практики.
Нравственные и религиозные нормы родового строя не могли сделать условия производства, распределения, обмена товаров, обязательными для всех, поскольку уже не существовало единства интересов.
Примирить противоположные интересы различных групп населения обычаи не могли. Нужны были обязательные нормы, установленные или санкционированные и охраняемые государством, т.е. аппаратом управления и подчинения. Такие нормы и представляют собой юридическое право. С их помощью различные отношения (производственные, семейные, трудовые, управленческие и т.д.) приобретают форму правовых отношений.
Процесс происхождения права, как и государства, занимал целые эпохи. Исторически первой формой нарождающегося права был правовой обычай, поддерживаемый жречеством и государством.
Поэтому первоначально становление нового порядка земледельческих племен происходило под знаменем создания новой религии, объединявшей родовые общины. Такой религией стала религия солнца. Эта религия известна у всех древнейших народов. Определялся единый ля всего народа порядок, установленный свыше верховным божеством.
Обычай - это правило, утвердившееся в общественной практике, вошедшее в привычку, в результате многократного применения, установившегося подхода к оценке определенного образа отношений, действий человека, коллектива людей. Обычай представляет собой привычную для членов общества, группы людей форму социальной регуляции. Обычаи, имеющие нравственный характер, называются нравами. В правах находим выражение психологии определенной социальной группы. К большинству традиций, обрядов, ритуалов право индифферентно. В то же время оно опирается на привычные формы поведения, а в ряде случаев закрепляет их в своих нормах. Общая схема влияния права на обычаи таковы: прогрессивные обычаи стимулируются правом, а те из них, которые противоречат закону, квалифицируются как правонарушения. Испытывая на себе воздействие права, обычаи в то же время оказывают влияние на право, При определенных условиях обычаи признаются в качестве источников права. Нормы права и обычаи обладают рядом общих признаков, присущих всем социальным нормам: являются общими, обязательными правилами поведения людей, указывая каким должны или могут быть человеческие поступки. Вместе с тем обычаи и нормы права отличаются друг от друга по происхождению, по форме выражения, по способу обеспечения реализации.
Соблюдение норм, содержащихся в обычаях, на ранних стадиях развития общества обеспечивалось такими мерами общественного воздействия на нарушителей, как изгнание из рода или племени, лишение огня и воды, и пр.
Поддержка религией и государством обычаев, сложившихся в период становления древних цивилизаций, привела к созданию одного из важнейших источников права древних государств: правового обычая; обычного права.
В правовых обычаях сохранялись остатки обычаев родового строя и одновременно закреплялись нормы патриархального быта сельской общины (с ее неравенством членов), закреплялись кастовые привилегии высших сословий и обязанности низших, нормы купли-продажи земель, имущества, наказания для низших каст и сословий и допускался выкуп или ритуальное действие для высших каст и богатых. Большую роль в становлении правовых ном играли судебные органы, которые защищали прежде всего интересы имущих. Они содействовали разрушению устаревших обычаев родового строя, закрепляли в своих решениях те обычаи, которые отвечали новым порядкам. Судебные функции первоначально осуществлялись жрецами либо принадлежали верховному правителю (царю, королю) и назначенным им судебным органам. Все это способствовало созданию правовых норм судами, т.е. возникновению судебного прецедента, под которым понимается превращение решения суда по конкретному делу в общую норму. Становление государственности требовало все более прочного закрепления правовых норм. С появлением письменности эти нормы получают такое закрепление в первых законах верховной власти царя, короля, князя, народного собрания, сената либо другого коллегиального органа. Это законы царя Хаммурапи, законы Ману, законы 12 таблиц, законы Солона, а позже варварские правды (Салическая, Русская, Польская).
Нормы юридического, санкционированного государством права были необходимы для установления и поддержания единого для всего населения порядка общественных отношений, для обеспечения единого рынка, условий владения и распоряжения собственностью, обмена товарами, для сохранения патриархально-семейного быта в сельской общине, а также для обеспечения единой власти в государстве. К тому же государственное объединение племен способствовало правовой защите их интересов во внешнеполитических связях с населением других государств. Издревле вырабатывались способы дипломатических церемониалов, представительства соседних держав, заключения межгосударственных союзов, таможенных правил и сборов и т.д. чем шире и стабильнее становились такие связи, тем больше отношения мира вытесняли военные набеги и угрозу завоеваний. Поэтому с процессами становления государственности и юридического внутригосударственного права возникают пока зачаточные, но постепенно развивающиеся нормы и отношения международного права.
На последнем этапе распада первобытнообщинного строя в эпоху классообразования возникают нормы права. Однако формирование норм права и прав человека явления разновременные. Правовые системы большинства регионов мира формируются в связи с крупными общественными разделениями труда, ростом его производительности, которые создали возможность появления избыточного продукта и сосредоточения общественного богатства в руках уже сформировавшейся привилегированной верхушки, осуществлявшей процесс управления в родовых организациях. Они были основаны преимущественно на методах насилия, принуждения, применявшихся носителями верховной власти по отношению к большинству общества. Уровень свободы был минимальный и охватывал, разве что, правящую верхушку. В таких условиях притязания индивидов на обеспечение нормальной жизнедеятельности были нереальны. Люди видели в представителях верховной власти либо ставленников Бога на земле, либо просто владык, требующих беспрекословного подчинения.
Висновки
Первобытно-общинный строй был самым длительным по времени (более миллиона лет) этапом в истории человечества. Определить его нижнюю грань сколько-нибудь точно нелегко, ибо во вновь обнаруживаемых костных останках наших далеких предков большинство специалистов видит то предчеловека, то человека. В зависимости от этой оценки преобладающее мнение меняется. В современный период одни ученые считают, что древнейший человек (а тем самым и первобытное, дикое общество) возник около 1 – 1,5 млн. лет назад, другие исследователи относят его появление к более позднему времени. Общественная (социальная) власть, существовавшая в догосударственный период, обладала следующими главными чертами. Эта власть: базировалась на семейных отношениях, ибо основой организации общества был род (родовая община), т.е. объединение людей по действительному или предполагаемому кровному родству, а также общности имущества и труда. Род формировался в период, когда на смену беспорядочным половым связям пришла семья, основанная на коллективном, а потом и на парном браке. Каждый род выступал в качестве хозяйственной единицы, собственника средств производства, организатора общего трудового процесса; была непосредственно общинной, строилась на началах первобытной демократии, на функциях самоуправления (т.е. субъект и объект власти здесь совпадали); опиралась на авторитет, уважение, традиции членов рода; осуществлялась как обществом в целом (родовые собрания, вече), так и его представителями (старейшинами, советами старейшин, военачальниками, вождями, жрецами и т.п.). Социальные нормы первобытного общества обеспечивали существование присваивающей экономики и продолжение рода, регулировали определенные способы добывания пищи и сохраняли брачно-семейные отношения. Эти нормы именуются мононормами, поскольку они по большому счету выражали главный интерес людей того общества – выжить. Этот интерес собирал силы в обществе для того, чтобы противостоять стихии, различным опасностям.
Список літератури
1. Алексеев В. П., Першиц А. И. История первобытного общества. М.,
2. Венгеров А. Б. Теория государства и права. М.,
3. Кашанина Т. В. Происхождение государства и права. Современные трактовки и новые подходы. М.,
4. Комаров С. А. Общая теория государства и права. - М.,
5. Косарев А. И. Происхождение и сущность государства. М.,
6. Лившиц Р. З. Теория права. – М.: БЕК,
7. Матузов Н. И., Малько А. В. Теория государства и права: Учебник. – М.: Юристъ,
8. Общая теория государства и права / Под ред. В. В. Лазарева. – М.: Юристъ,
9. Общая теория государства и права / Под ред. А. С. Піголкіна. - М.,
10. Загальна теорія держави і права. Академический курс. В 2 т. . Відп. ред. М. Н. Марченко. М.,
11. Спиридонов Л. И. Теория государства и права. - М.,
12. Теория государства и права / Под ред. В. М. Корельского и В. Д. Перевалова. М.,
13. Теорія держави і права. Часть 1: Теория государства / Под ред. А. Б. Венгерова. – М.: Юристъ,
14. Хропанюк В. Н. Теория государства и права / Под ред. В. Г. Стрекозова. - М.,