Наталія Дубова
Влітку 1990 року почала діяти загальнодоступна комп'ютерна мережа Relcom. Спочатку це була невелика за масштабами мережу, що об'єднала розробників і користувачів вітчизняних Unix-систем. Але вже в другій половині серпня 1990-го через Фінляндію було встановлено зв'язок з європейською мережею EUnet і таким чином здійснено перший вихід в Internet. Мережа Relcom поклала початок мережевого буму, що охопило країну кілька років по тому.
Виникнення мережі Relcom (RELiable COMmunications), звичайно, не було випадковим. Її появі передувала майже десятирічна історія освоєння Unix і формування спільноти радянських користувачів цієї операційної системи. У 1982 році співробітники однієї з лабораторій Інституту атомної енергії ім. І. В. Курчатова почали роботу над власним варіантом Unix. Діалогова Єдина Мобільний Операційна Система - ДЕМОС - призначалася для перенесення Unix на вітчизняну обчислювальну техніку, яка або принципово відрізнялася від світових стандартів, або сильно відставала від своїх західних аналогів. ДЕМОС встановлювали на СМ, ЄС, «Ельбрус», «Електроніку-1082». Операційна система ДЕМОС зіграла важливу роль у популяризації Unix і в появі в країні спільноти «юніксоідов», яке і склало в 1990 році основу клієнтської бази мережі Relcom.
У 1989 році роботи з підтримки операційної системи ДЕМОС були підкріплені комерційною діяльністю: кооператив з тією ж назвою зайнявся установкою локальних мереж і продажем комп'ютерної техніки. Так з'явилися перші фінансові передумови для розгортання мережі. А технологічною основою стало розширюється використання Unix-комп'ютерів, в яких закладена підтримка мережевої взаємодії.
Так що всі умови для створення мережі Unix-машин були. Влітку 1990 року мережа Relcom зв'язала 15 вузлів, в основному академічні наукові центри в Москві, Новосибірську, Ленінграді. Досить швидко добралися і до східних околиць країни, підключивши Камчатку. В основному мережа базувалася на звичайних телефонних лініях. Користувачі Relcom отримали можливість спілкуватися один з одним по електронній пошті і за допомогою телеконференцій Usenet. Творці Relcom віддавали собі звіт в тому, що масової мережа стане лише в тому випадку, якщо буде доступна не тільки Unix-систем, а й шириться армії користувачів персональних комп'ютерів. Тому практично відразу Андрієм Черновим був написаний поштовий клієнт для MS-DOS. За статистикою вже в 1992 році переважна більшість організацій, підключених до Relcom, використовували ПК на базі 286-го процесора.
З самого початку робилася ставка на перспективу доступу в Internet, тому в Relcom були організовані доменні адреси, правда, на першому етапі поверх протоколу UUCP, а не IP. У серпні з міжнародної телефонної лінії вдалося вийти на зв'язок з Гельсінки і тим самим підключитися до мережі EUnet, основною європейською складовою Internet. Перший вихід у великий мережевий світ супроводжувався переговорами нещодавно створеної Радянської асоціації користувачів Unix (SUUG) про включення до європейської асоціації EurOpen, яка була власником EUnet. Влітку 1992 року Relcom була зареєстрована як національний ділянка мережі EUnet, але тільки півтора роки по тому EUnet / Relcom подолала існувало раніше ембарго і стала офіційною частиною Internet, зареєструвавшись в американській опорної мережі NSFNET. Новий домен ru почав поступово тіснити домен su, що існував з вересня 1990-го.
Спочатку користування Relcom було безкоштовним, але вже до кінця 1990 року мережа перевели на комерційну основу. Розвиток мережі йшло дуже швидкими темпами, і до 1992 року Relcom охоплювала вже близько 400 організацій по всій країні. Валерій Бардін, один з творців Relcom, згадує, що на початку 90-х був такий момент, коли за часткою підключених до мережі машин в загальному парку ЕОМ наша країна випереджала США. Першу хвилю абонентів Relcom природним чином склали наукові організації - Академія наук, НДІ, університети. Потім в мережу пішли комерційні структури - спільні підприємства, приватні компанії. У період російського біржового буму переважна кількість бірж працювало в Relcom, і навіть коли багато хто з них лопнули, мережеві вузли збереглися.
Мережа Relcom з її нічим, крім плати за час користування, не регламентованими можливостями спілкування людей один з одним була, безумовно, породженням епохи гласності. Закриті мережеві канали на Захід існували і раніше, але про вільний обмін інформацією з мережі тоді не могло бути й мови. У серпні 1991-го Relcom в повному сенсі стала на захист демократії і свободи. Мережа залишилася одним із дуже небагатьох каналів, за якими вся країна і світ могли дізнаватися про події. Вона була оперативно переведена в режим всесоюзної телеконференції - з Москви в регіони йшли репортажі про події у Білого дому, назад пересилалася інформація про те, як розгортаються події на місцях. Одночасно цей потік транслювався на Захід.
Розповідь про перші кроки Relcom не повний без імен тих, хто ці кроки робив. Але і перерахувати всіх неможливо - до початку 90-х у «Демосі» працювало близько 70 чоловік. І все ж не можна не згадати таких людей, як Вадим Антонов, провідний програміст «Демосу», автор програми генерації назв, яка і видала скорочення Relcom; Валерій Бардін - ідеолог «Демосу», один з ініціаторів створення акціонерного товариства «Релком» (у цьому році Бардін став лауреатом Intel Інтернет-премії в номінації «Справа усього життя»); Дмитро Володін, разом з Антоновим запустив перший канал в Internet; Олексій Руднєв, головний системний адміністратор Relcom. Для російської Мережі ці імена стали майже легендарними.