МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ПОЛІСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
Факультет права, публічного управління та національної безпеки
Кафедра правознавства
Звіт
Про проходження виробничої практики
З «Земельного, аграрного та екологічного права»
В Житомирському районному управлінні поліції
Підготував:
Студент 4 курсу групи П-17-1
Спеціальність 081 «Право»
Поляков Денис Леонідович
Керівник практики:
Бондарчук Н.В.
Оцінка: Захист:Члени комісії: Ляшенко Р.Д.
Василенко Л.П.
Бондарчук Н.В.
Житомир 2021
ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА НАЦІОНАЛЬНОЇ ПОЛІЦІЇ УКРАЇНИ
1.1. Поняття, історія та система Національної поліції України
1.2. Завдання та функції слідчого відділу Житомирського РУП ГУНП в Житомирській області
РОЗДІЛ 2. ІНДИВІДУАЛЬНІ ЗАВДАННЯ
2.1. Процесуальні дії та документація слідчого відділу
2.2. Взаємодія слідчого відділу з оперативними підрозділами
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
ДОДАТКИ
ВСТУП
Я, Поляков Денис Леонідович, з 25.01.2021 по 19.02.2021 проходив практику в слідчому відділі Житомирського РУП ГУНП в Житомирській області.
Під час проходження практики я дотримувався виконання програми практики, всіх запланованих заходів і завдань, дотримувався трудової дисципліни. З першого дня практики я вів щоденник, до якого записував усі завдання які я виконував під час проходження виробничої практики.
Під час проходження практики я ознайомився зі структурою слідчого відділу, загальною організацією роботи слідчого відділу, з порядком здійснення прийому відвідувачів, з плануванням роботи в слідчому відділі і формами статистичної звітності, з оформленням процесуальних документів та веденням різних слідчих заходів, таких як слідчий експеримент, допит свідка, підозрюваного, потерпілого, виклик до слідчого.
За період проходження практики я закріпив набуті під час навчання знання з правових дисциплін та набрався достатнього досвіду роботи слідчого відділу.
У ході практики я ознайомився з конкретною роботою слідчого апарату, був присутній при провадженні слідчих дій. За час проходження виробничої практики ознайомився з нормативними документами слідчого підрозділу, надавав практичну допомогу слідчому, виконуючи окремі доручення. Отримав деякі практичні навички з розслідування кримінальних проваджень.
. РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА НАЦІОНАЛЬНОЇ ПОЛІЦІЇ УКРАЇНИ
Поняття, історія та система Національної поліції України
Націона́льна полі́ція Украї́ни — центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічного порядку та громадської безпеки. Діяльність Національної поліції спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ згідно із законом.
Поліція призначена для захисту життя, здоров'я, прав і свобод громадян України, іноземних громадян, осіб без громадянства; для протидії злочинності, охорони громадського порядку, власності та для забезпечення громадської безпеки. В межах своєї компетенції керівництво діяльністю поліції здійснюють Президент України безпосередньо або через Міністра внутрішніх справ, керівники територіальних органів Міністерства внутрішніх справ і керівники підрозділів поліції.
Навесні 2014 року серед експертів почалися розмови стосовно проведення реформ у силовому блоці. Після проведення виборів нової влади та формування складу законодавчих та виконавчих органів почався процес складних реформ, метою яких було викорінення корупції та беззаконня з судової та правоохоронної систем.
Для проведення якісних реформ владою прийнято рішення використати успішний досвід закордонних партнерів. Саме з цією метою Кабінет Міністрів України призначив Еку Згуладзе першим заступником міністра внутрішніх справ, що зіграло значну роль в створенні і розвитку української поліції. Згуладзе була заступником міністра внутрішніх справ Грузії з 2005 до 2012 року в часи президента Міхеїла Саакашвілі й на цій посаді брала активну участь у радикальному реформуванні грузинських органів внутрішніх справ. Восени того ж року Міністр внутрішніх справ Арсен Аваков представив концепт майбутньої реформи Міністерства внутрішніх справ, в якій передбачалось створення Національної поліції як центрального органу виконавчої влади. Впродовж 2014—2015 років йшла активна робота над законом, який регулював би роботу поліції. Таких законів було підготовлено два, від президента та від уряду. Урядовий законопроект отримав назву «Про Національну поліцію», а його альтернатива підготовлена пропрезидентською більшістю «Про поліцію і поліцейську діяльність».
21 травня 2015 року Верховна Рада України підтримала в першому читанні законопроект № 2822 «Про Національну поліцію», за відповідне рішення проголосували 284 народних депутатів при 226 мінімально необхідних, а 2 липня 2015 року проголосувала за законопроект в другому читанні, «За» проголосували 278 народних депутатів. 4 серпня 2015 Президент України підписав цей закон, а вже 6 серпня закон був опублікований в парламентській газеті «Голос України». Закон набув чинності через три місяці з дня, наступного після дня публікації, тобто 7 листопада 2015, окрім патрульної поліції Києва, для якої цей закон набув чинності в день його публікації, та патрульної поліції Одеси та Львова, для яких закон набув чинності 20 серпня 2015. До вступу у дію закону «Про національну поліцію» поліція працювала відповідно до старого закону «Про міліцію», а поліцейські вважалися працівниками міліції. Згодом Президент встановив 4 серпня, день коли він підписав закон «Про Національну поліцію», Днем Національної поліції України. Згідно з Указом Президента України від 04 квітня 2018 року № 97 День Національної поліції України відзначається щорічно 4 липня. Цього дня 2015 року в Києві запрацювала патрульна поліція.
Паралельно з підготовкою нормативної бази для майбутніх реформ здійснювалися конкретні кроки в цьому напрямі. 19 січня 2015 року МВС України оголосило першу реформу в правоохоронних органах — реформу ДАІ. Про це на брифінгу оголосила заступник глави МВС Ека Згуладзе. Вона повідомила, що ДАІ буде повністю реорганізована, зі звільненням усіх співробітників, а натомість уже починається набір бажаючих у нову патрульну службу, в тому числі з числа співробітників ДАІ. В наступні шість місяців ішов підбір нових кадрів та їх підготовка. У підготовці нових патрульних поліцейських активно допомагали західні партнери. США направили своїх інструкторів з Каліфорнії та Огайо, які провели практичні та теоретичні заняття з новими майбутніми поліцейськими.
У своїй діяльності Національна поліція керується Конституцією, міжнародними договорами України, Законом «Про Національну поліцію» та іншими законами України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.
15 березня 2018 року Верховна рада України прийняла закон № 4670 «Про Дисциплінарний статут Національної поліції України», який підтримав 251 народний депутат. Дисциплінарний статут Національної поліції України визначає сутність службової дисципліни в Національній поліції, повноваження поліцейських та їх керівників з її дотримання, види заохочень і дисциплінарних стягнень, а також порядок їх застосування та оскарження.
Систему Національної поліції складають центральний орган управління Національною поліцією та територіальні органи Національної поліції. До складу апарату центрального органу управління Національної поліції входять організаційно поєднані між собою структурні підрозділи, що забезпечують діяльність керівника Національної поліції, а також виконання покладених на Національну поліцію завдань.
Виокремлюють такі підрозділи Національної поліції України:
• Кримінальна поліція
• Патрульна поліція
• Органи досудового розслідування
• Поліція охорони
• Спеціальна поліція
• Поліція особливого призначення
• Поліція превенції (з 2018 року)
• Поліція тактико-оперативного реагування
• Академія патрульної поліції
У системі Національної поліції України можуть бути утворені науково дослідні установи та установи забезпечення.
У свою чергу я проходив виробничу практику у підрозділі кримінальної поліції, а саме в слідчому відділі Житомирського РУП ГУНП в Житомирській області.
1.2. Завдання та функції слідчого відділу Житомирського РУП ГУНП в Житомирській області
Головою держави визнано необхідним активізувати боротьбу зі злочинністю, пов’язаною насамперед з бандитизмом, діяльністю незаконних збройних формувань, незаконним обігом вогнепальної зброї та інших засобів ураження, бойових припасів, вибухових речовин, та посилити координацію заходів у цій сфері. Міністерству внутрішніх справ України разом із іншими органами державної влади вказано невідкладно вжити додаткових заходів щодо зниження рівня злочинності в Україні. Виявлення латентних та розкриття неочевидних злочинів здійснюється саме завдяки оперативно-розшуковій діяльності.
У нас ще в 1992 році було прийнято Закон України “Про оперативно-розшукову діяльність” , у ст.2 якого визначено поняття такої діяльності, що являє собою систему гласних і негласних пошукових, розвідувальних та контррозвідувальних заходів, що здійснюються із застосуванням оперативних та оперативно-технічних засобів. У ст.5 цього Закону надається вичерпний перелік підрозділів, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, зокрема це кримінальна та спеціальна поліція.
Завданням оперативно-розшукової діяльності є пошук і фіксація фактичних даних про протиправні діяння окремих осіб та груп, відповідальність за які передбачена Кримінальним кодексом України, розвідувально-підривну діяльність спеціальних служб іноземних держав та організацій з метою припинення правопорушень та в інтересах кримінального судочинства, а також отримання інформації в інтересах безпеки громадян, суспільства і держави.
Оперативно-розшукова діяльність - це система гласних і негласних пошукових, розвідувальних та контррозвідувальних заходів, що здійснюються із застосуванням оперативних та оперативно-технічних засобів.
Правову основу оперативно-розшукової діяльності становлять Конституція України, цей Закон, Кримінальний, Кримінальний процесуальний, Податковий та Митний кодекси України, закони України про прокуратуру, Національну поліцію, Національне антикорупційне бюро України, Державне бюро розслідувань, Службу безпеки, Державну прикордонну службу України, Державну кримінально-виконавчу службу України, державну охорону органів державної влади України та посадових осіб, статус суддів, забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, державний захист працівників суду і правоохоронних органів, інші законодавчі акти та міжнародно-правові угоди і договори, учасником яких є Україна.
Оперативно-розшукова діяльність ґрунтується на принципах верховенства права, законності, дотримання прав і свобод людини.
Підставами для проведення оперативно-розшукової діяльності є:
1) наявність достатньої інформації, одержаної в установленому законом порядку, що потребує перевірки за допомогою оперативно-розшукових заходів і засобів, про:
- злочини, що готуються;
- осіб, які готують вчинення злочину;
- осіб, які переховуються від органів досудового розслідування, слідчого судді, суду або ухиляються від відбування кримінального покарання;
- осіб безвісно відсутніх;
- розвідувально-підривну діяльність спецслужб іноземних держав, організацій та окремих осіб проти України;
- реальну загрозу життю, здоров’ю, житлу, майну працівників суду і правоохоронних органів у зв’язку з їх службовою діяльністю, а також осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, членів їх сімей та близьких родичів, з метою створення необхідних умов для належного відправлення правосуддя; співробітників розвідувальних органів України у зв’язку із службовою діяльністю цих осіб, їх близьких родичів, а також осіб, які конфіденційно співробітничають або співробітничали з розвідувальними органами України, та членів їх сімей з метою належного здійснення розвідувальної діяльності
2) запити повноважних державних органів, установ та організацій про перевірку осіб у зв’язку з їх допуском до державної таємниці і до роботи з ядерними матеріалами та на ядерних установках, а також осіб, яким надається дозвіл на перебування без супроводу в контрольованих та стерильних зонах, зонах обмеженого доступу, що охороняються, та критичних частинах таких зон аеропортів;
3) потреба в отриманні розвідувальної інформації в інтересах безпеки суспільства і держави;
4) наявність узагальнених матеріалів центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму, отриманих в установленому законом порядку.
Зазначені підстави можуть міститися в заявах, повідомленнях громадян, посадових осіб, громадських організацій, засобів масової інформації, у письмових дорученнях і постановах слідчого, вказівках прокурора, ухвалах слідчого судді, суду, матеріалах правоохоронних органів, у запитах і повідомленнях правоохоронних органів інших держав та міжнародних правоохоронних організацій, а також запитах повноважних державних органів, установ та організацій, визначених Кабінетом Міністрів України, про перевірку осіб у зв’язку з їх допуском до державної таємниці, до роботи з ядерними матеріалами та на ядерних установках.
Органи державної влади, підприємства, установи, організації незалежно від форми власності зобов’язані сприяти оперативним підрозділам у вирішенні завдань оперативно-розшукової діяльності.
За бажанням осіб їх співробітництво з оперативним підрозділом може бути оформлено письмовою угодою з гарантуванням конфіденційності співробітництва. Угоду про сприяння оперативним підрозділам в оперативно-розшуковій діяльності може бути укладено з дієздатною особою. Порядок укладання угоди визначається Кабінетом Міністрів України.
Особи, які залучаються до виконання завдань оперативно-розшукової діяльності, зобов’язані зберігати таємницю, що стала їм відома. Розголошення цієї таємниці тягне за собою відповідальність за чинним законодавством, крім випадків розголошення інформації про незаконні дії, що порушують права людини.
Забороняється залучати до виконання оперативно-розшукових завдань осіб, професійна діяльність яких пов’язана зі збереженням професійної таємниці, а саме: адвокатів, нотаріусів, медичних працівників, священнослужителів, журналістів, якщо таке співробітництво буде пов’язано з розкриттям конфіденційної інформації професійного характеру.
Отже, оперативно-розшуковий процес-це побудована на Законі України «Про оперативно-розшукову діяльність» втілена у форму правовідносин діяльність уповноважених на те суб’єктів ( правоохоронних органів і спецслужб України, а також інших осіб, що беруть у ній участь), які здійснюють оперативно розшукові заходи використовують спеціальні засоби й приймають у зв’язку з цим відповідні рішення що здійснюються в оперативно-розшуковому порядку з метою захисту людини і суспільства від злочинних посягань та вирішення завдань оперативно-розшукової діяльності, а також сприяння вирішенню завдань кримінального судочинства і кримінально-виконавчого провадження.
РОЗДІЛ 2. ІНДИВІДУАЛЬНІ ЗАВДАННЯ
2.1. Процесуальні дії та документація слідчого відділу
У ході проходження практики я була присутня при ряді процесуальних дій, проведених слідчим, таких як: допит свідка, допит потерпілого, допит обвинуваченого, допит підозрюваного.
Допити свідка – ефективний засіб одержання доказів, широко застосовуваний у практиці розслідування злочинів.
Предметом показань свідків є фактичні дані, відомі особі, обсяг яких визначається обставинами конкретної справи, особистістю допитуваного, сукупністю відомостей, якими він оперує.
Метою допиту свідка є отримання інформації не лише безпосередньо про події злочину, а й інших відомостей, наприклад, про події, які передували злочину (передумови злочину), особу злочинця й такі, що можуть бути використані у процесі розслідування для виявлення нових доказів та перевірки й оцінки наявних.
Змістом показань свідка можуть бути не тільки відомості про фактичні дані, а й його аргументи, судження, умовиводи. Як зазначається у процесуальній і криміналістичній літературі, судження, висловлювані опитуваним, є потрібним компонентом будь-якого показання [4, c.172].
Допит починається з установлення особи свідка, роз’яснення його прав і обов’язків, попередження про кримінальну відповідальність за відмову дати показання і за давання свідомо неправдивих показань [3, ст. 167]. Після цього слідчий прокуратури пропонує у формі вільної розповіді викласти обставини, відомі свідкові у зв’язку з подією злочину.
У процесі вільної розповіді свідок має можливість викласти факти в тій послідовності, у якій він їх сприймав. На нашу думку, не слід утручатися у вільну розповідь свідка без поважних на те причин, переривати її запитаннями, оскільки це може відвернути його увагу, збити з думки. Переривати свідка слід лише в разі, коли він вочевидь виходить за межі теми поставленого запитання, якщо закінчив фрагмент питання і не продовжує його або коли говорить занадто тихо й невиразно.
Тоді слідчий має зупинити свідка й попросити його докладніше описати суттєві для справи моменти. Робити це потрібно так, щоб не переривати спогадів і розповіді про перебіг події.
Деякі слідчі проводять допит винятково у формі запитань. На нашу думку, з тактичної точки зору це недоцільно, оскільки може мати негативні наслідки: наявність істотних прогалин у показаннях свідка; слідчий ризикує спотворити передану йому інформацію, неправильно акцентувавши увагу на деяких деталях; виникає небезпека завчасно повідомити інформацію про хід справи, яка становить таємницю слідства.
Слідчий повинен увесь час оцінювати отриману інформацію та коригувати хід допиту. Для цих цілей пропонуємо використовувати такі тактичні прийоми, як оцінка загальної правдоподібності показань; установлення можливості безпосереднього сприйняття фактів особою, котра дає показання про них; перевірка внутрішньої відповідності окремих частин показання; перевірка відповідності показань іншим доказам; особисте спостереження за поведінкою опитуваного.
Найчастіше вільна розповідь не дає вичерпної інформації. Адже свідок може не надавати значення яким-небудь відомим йому обставинам, вважаючи їх неістотними для слідства, а тому не згадує про них. Іноді свідок не вміє точно сформулювати думку, забуває щось тощо. У цьому разі застосовують такий риторичний прийом, як допит у формі запитань [6, c.112].
Запитання мають бути зрозумілими для допитуваного, відповідати його розумовому рівню. Водночас забороняється ставити запитання, формулювання яких містить відповідь, частину відповіді або підказку [3, ст. 167], так звані навідні питання. Запитання не повинно містити погроз, образ на адресу свідка чи будь-кого тощо.
Із слідчим виїжджала на огля місця ДТП. Огляд місця ДТП — це первинна слідча дія, спрямована на дослідження території, де від¬булася подія, що має ознаки вчинення кримінального правопорушення, зміст якого утворює комплекс пізнавально-засвідчувальних операцій, що полягають в пошуку, виявленні, закрі¬пленні, вилученні, дослідженні, перевірці й оцінці слідів злочину та інших речових доказів .
Дана слідча дія проводиться відповідно до вимог ст. 71, 104, 105, 223, 237, 238 КПК [2].
Вивчення обстановки на місці події дозволяє виявити багато її причин і значно полегшує завдання реконструкції всієї події.
Розташування ТЗ, сліди їх руху, гальмування, а також волочіння; траєкторія і характер цих слідів; предмети, що знаходяться на ділянці події, деталі автомобілів, осколки стекол, плями масла, води, електроліту, гальмівної рідини, частинки ґрунту, що обсипалися, сліди ніг люди¬ни, пошкодження і різні сліди на машинах — усе повинно бути ретельно зафіксовано, оскільки за цими даними можна відновити багато обставин дорожньої обстановки.
КПК визначає «технологію» огляду, і його вимоги повинні беззастережно викону¬ватися особами, які проводять огляд і складають важливий процесуальний документ — Про¬токол ОМП [2, ст. 237].
У цьому протоколі фіксуються тільки ті дані, які його укладач безпосередньо спосте¬рігав. Відновлення обстановки за свідчення¬ми водія і очевидців, за аналізом слідів і ін¬ших предметів речової обстановки, шляхом зіставлення фактів — неприпустимо.
Тактика огляду полягає в послідовно ви¬конуваних стадіях: оглядова, статична і ди¬намічна.
Фіксація обстановки на місці події має проводитися щонайшвидше. Будь-яка зу¬пинка руху порушує його порядок, сприяє утворенню заторів і затримок.
Огляд починають зі з’ясування і фіксації швидко зникаючих слідів — на автомобілях, на покритті дороги після дощу або на тому, що підтає від снігу. Необхідно відразу зафіксувати їх довжину і характер, заміряти відстань від слідів до бордюру тротуару або обочини дороги
Була присутньою на слідчому експерименті. Обов'язковим учасником і організатором дії є слідчий (особа, що робить дізнання, начальник слідчого відділу або прокурор, у випадку прийняття ними справи до свого виробництва; суд у процесі судового слідства).
Слідчий приймає рішення, визначає місце, час, обстановку, необхідні предмети, учасників експерименту й ін., планує хід експерименту, забезпечує виконання необхідних умов, що гарантують достовірність результату; проводить слідчий експеримент, керує всім процесом його виконання, фіксує хід і результати експерименту, оцінює останні [13, c.371].
До участі в слідчому експерименті можуть бути залучені підозрюваний, потерпілий, свідок, захисник, представник. За необхідності слідчий експеримент може проводитися за участю спеціаліста. Під час проведення слідчого експерименту можуть проводитися вимірювання, фотографування, звуко- чи відеозапис, складатися плани і схеми, виготовлятися графічні зображення, відбитки та зліпки, які додаються до протоколу. Так само обов'язкова присутність перекладача, якщо учасник експерименту, чиї показання перевіряються, не володіє мовою, якою ведеться судочинство, а також педагога, що виступає в ролі спеціаліста, якщо в ході експерименту перевіряються показання свідка або потерпілого у віці до 14 років.
При експерименті вправі бути присутнім захисник, якщо він допущений до участі в справі. Він управі бути присутнім при експерименті, що проводиться по клопотанню його самого або обвинувачуваного, після ознайомлення останнього з усіма матеріалами справи.
На розсуд слідчого в експерименті можуть брати участь представники громадськості.
Коли експеримент проводиться для перевірки показань обвинувачуваного або підозрюваного, то слідчому в кожному випадку має бути вирішувати питання про їхнє залучення до участі з урахуванням цілей і прогнозованих результатів експерименту. При перевірці особистих якостей (можливість учинення визначених дій та ін.) їхня участь необхідна. У тих же випадках, коли перевіряється можливість існування якогось факту, треба виходити з реальності і наочності очікуваного результату. У приведеному вище прикладі експериментальної перевірки можливості розміщення вісімдесятьох ящиків із склотарою в кіоску негативний результат був очевидний для слідчого. Тому, привертаючи до участі в експерименті обвинувачуваного, він розраховував, що результат експерименту вплине потрібною уявою, і не помилився [10, c.432].
Допомагала складати проект плану розслідування по справі, слідчих дій, оперативно-розшукових заходів, звертаючи увагу на особливості планування розслідування різних видів злочинів
Ознайомилася з формами обліку і статистичної звітності в МВС, порядком і термінами виставлення статистичних карток на збуджені і перебувають у стадії розслідування кримінальні справи.
2.2. Взаємодія слідчого відділу з оперативними підрозділами
Практична взаємодія слідчих та оперативних підрозділів органів внутрішніх справ, органів безпеки, органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства, органів Державної пенітенціарної служби України, органів Державної прикордонної служби України, органів Державної митної служби України постійно зазнає критики в нормативних актах керівництва цих відомств, на засіданнях їх колегій, оперативних нарадах тощо.
Суттєве значення у здійсненні кримінальних проваджень має взаємодія слідчих із оперативними підрозділами. Це заснована на законі співпраця не підпорядкованих один одному суб’єктів, у рамках якої доцільно поєднувати застосовувані ними засоби та способи з метою розслідування, запобігання, припинення і розкриття злочинів, розшуку підозрюваних (обвинувачених), притягнення до кримінальної відповідальності винних і забезпечення відшкодування збитків, заподіяних злочинами [15, с. 38]. Взаємодія розглядається також більш вузько і полягає в об’єднанні сил і засобів слідчих, оперативних та інших підрозділів органів внутрішніх справ, правильному використанні й раціональному поєднанні методів і способів, що застосовуються цими суб’єктами для досягнення най більш ефективних результатів у виконанні завдань щодо розслідування і розкриття зло чинів [18, c. 10].
З огляду на чинне криміналь не процесуальне законодавство можна за пропонувати під взаємодією розглядати не обхідний заснований на законі та відомчих нормативних актах координований за перс пективними і проміжними завданнями на прям діяльності адміністративно незалежних органів слідства й оперативних підрозділів, який спрямовується слідчим чи прокурором і здійснюється у формі правових відносин за комплексного поєднання та ефективного ви користання повноважень, форм і методів, властивих кожному з них. Процесуально та тактично правильно організована, така спіль на діяльність дозволяє об’єднати й ефектив ніше використовувати кримінальні процесу альні й оперативно розшукові можливості цих органів для досягнення спільної мети що до розслідування кримінальних правопору шень, їх розкриття, запобігання та вирішення завдань кримінального процесу та ОРД.
Вважаємо за необхідне розширити повноваження слідчого в частині притягнення учасників досудового провадження до кримінально-процесуальної відповідальності, а саме: надати йому право самостійно накладати грошові стягнення на громадян, які ухиляються від явки в слідчий підрозділ, порушують порядок у ході проведення слідчої дії; службових осіб, що не надали або прострочили надання відповіді на запит, вимогу або подання слідчого. На жаль, у проектованому законодавстві такі пропозиції про розширення повноважень слідчого не передбачені, однак вони могли б істотно підвищити процесуальний статус слідчого, стати однією з надійних гарантій його діяльності.
Аналізуючи кримінально-процесуальне законодавство, яке регулює кримінально-процесуальну діяльність слідчого при провадженні слідчих дій, неважко помітити, що законодавець часто використовує оціночні поняття (зокрема, «виняткові випадки», «невідкладні випадки»).
Співробітники оперативних підрозділів не мають права здійснювати процесуальні дії за власною ініціативою або звертатися з клопотаннями до слідчого судді чи прокурора. Виключенням з цього є право заводити оперативно-розшукову справу стосовно осіб, що ухиляються від досудового розслідування та суду, і при забезпеченні захисту осіб у кримінальному судочинстві.
Тобто у дискусійному питанні незалежності слідчого від працівників оперативних підрозділів законодавець поставив крапку і однозначно визначив самостійність слідчого.
Наразі існує така практика, коли слідчий складає необхідні клопотання, отримує всі необхідні погодження та ухвали й передає їх для виконання працівникам оперативних підрозділів, самостійно не здійснюючи негласні слідчі (розшукові) дії, внаслідок відсутності практики та необхідних навичок (наприклад, практики роботи з конфідентами).
Таким чином, на слідчого покладено зайвий обов'язок по отриманню ухвали суду на проведення негласної слідчої (розшукової) дії.
На думку автора, доцільно було б надати працівникам оперативних підрозділів право виконувати негласні слідчі (розшукові) дії у кримінальному провадженні за власною ініціативою або звертатися з клопотаннями до слідчого судді та прокурора.
Звичайно, краще було б, аби законодавець відповідно до п. 14 ст. 92 Конституції України терміново розробив та прийняв закон про досудове слідство України і на законодавчому рівні вирішив би проблему функціонального призначення органів досудового слідства. Тому розроблення концепції такого законодавчого акта є перспективним напрямом для подальших наукових розвідок у сфері кримінального процесу [20, c.7].
Автор вважає, що в КПК України необхідно навести типовий перелік «виняткових», «невідкладних» випадків, коли можна проводити слідчу дію у нічний час, до яких віднести такі ситуації:
— коли учасник слідчої дії бажає та наполягає на проведенні слідчої дії у нічний час, про що заявляє клопотання;
— коли є фактичні дані, що проведення слідчої дії може сприяти:
а) порятунку життя людини (зокрема, запобіганню катастрофі, угону літака із здійсненням терористичного акту, взяттю заручника та ін.),
б) запобіганню або припиненню вчинення злочину, знищенню майна,
в) затриманню осіб, які вчинили злочин;
г) запобіганню втраті можливих доказів у справі.
Зазначимо, що в ч. 4 ст. 223 у КПК України від 13 січня 2012 року (реєстр. № 1233) закріплено, що «проведення слідчих (розшукових) дій у нічний час (з 22 до 6 годин) не допускається, за винятком невідкладних випадків, коли затримка в їх проведенні може призвести до втрати слідів кримінального правопорушення чи втечі підозрюваного».
Таким чином, автор підтримує спробу законодавця сформулювати перелік «виняткових», «невідкладних» випадків, але даний перелік, з нашої точки зору, потребує розширення.
Далі, як справедливо вказують вчені (зокрема, Ю. П. Аленін, А. Я. Дубинський та ін.), при проведенні слідчої дії необхідно фіксувати, з наступним зазначенням в протоколі, час її початку та закінчення. Це не тільки відображає тривалість роботи слідчого, але й у деяких випадках дозволяє відвести несправедливі нарікання слідчому в надмірній тривалості допиту, проведення без всякої на те необхідності слідчої дії в нічний час [6, с.60]. Необхідність фіксації часу проведення окремих слідчих дій може виникнути при проведенні обшуку, виїмки, відтворенні обстановки і обставин події, допиту, очної ставки. Як правило, час вказується в протоколі в годинах та хвилинах.
Час провадження конкретної слідчої дії диктується також тактичними міркуваннями, логікою плану розслідування по кримінальній справі. Разом з тим вважаємо за необхідне закріпити в КПК України час, протягом якого може проводитися слідча дія вербального характеру, зокрема допит, очна ставка «примушує її діяти всупереч власній волі чи власним переконанням».
Вважаємо, що вказані рекомендації критеріїв часу провадження слідчої дії можуть бути враховані як в практичній діяльності слідчого, так і в подальшому реформуванні кримінально-процесуального законодавства.
ВИСНОВКИ
За час проходження практики я закріпив та поглибив отримані теоретичні знання по юридичним дисциплінам, ознайомився з практичним досвідом роботи слідчого відділу, здобув професійні навики та уміння, необхідні для самостійної роботи по спеціальності. Під час проходження практики я ознайомився зі структурою слідчого відділу, загальною організацією роботи слідчого відділу, з порядком здійснення прийому відвідувачів, з плануванням роботи в слідчому відділі і формами статистичної звітності, з оформленням процесуальних документів та веденням різних слідчих заходів, таких як слідчий експеримент, допит свідка, підозрюваного, потерпілого, виклик до слідчого.
За період проходження практики я закріпив набуті під час навчання знання з правових дисциплін та набрався достатнього досвіду роботи слідчого відділу.
У ході практики я ознайомився з конкретною роботою слідчого апарату, був присутній при провадженні слідчих дій. За час проходження виробничої практики ознайомився з нормативними документами слідчого підрозділу, надавав практичну допомогу слідчому, виконуючи окремі доручення. Отримав деякі практичні навички з розслідування кримінальних проваджень. Враховуючи вимоги програми проходження практики, особливу увагу було приділено набуттю навичок розв’язання реальних завдань правового характеру, поглибленню і закріпленню теоретичних знань, одержаних під час навчання в університеті, закріплено навички з оформлення ділових паперів та ведення ділової документації.
Результати проходження практики відповідно до висунутих вимог оформлені у вигляді письмового звіту та щоденника, який відображає робочі записи під час практики.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Конституція України: Закон України від 28 червня 1996 р. в редакції Закону від 30 вересня 2016 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - № 30. – Ст. 141.
2. Кримінально-процесуальний кодекс України [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/
3. Про Національну поліцію : Закон України від 2 липня 2015 р. // ВВР України. – 2015. – № 40–41. – Ст. 379
4. Наказ МВС України «Про організацію діяльності органів досудового розслідування Національної поліції України» від 6 липня 2017 р. № 570
5. Андрусяк В. Б. Додаткові функції слідчого. Вісник Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна. Серія: Право. 2009. Вип. 1 (5). С. 205–207.
6. Аленін Ю. П., Пожар В. Г., Гловюк І. В. Прийняття процесуальних рішень за новим кримінальним процесуальним законодавством України. Одеса: Фенікс, 2012. 138 с.
7. Бандурка О. М., Блажівський Є. М., Бурдоль Є. П. Кримінальний процесуальний кодекс України: наук.-практ. комент.: у 2 т. / за заг. ред. В. Я. Тація, В. П. Пшонки, А. В. Портнова. Харків: Право, 2012. Т. 1. 768 с.
8. Григорьев В. Н., Кузьмин Г. А. Правовые и организационные основы принятия решений в уголовном процессе (досудебные стадии): монография. М.: Юнити-Дана: Закон и право, 2003. 136 с
9. Добровольський С.В. Гарантії забезпечення статусу слідчого та проблеми їх реалізації //Науковий вісник Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ. 2013. №4. С. 363-374.
10. Кіпер О. О. Процесуальна самостійність слідчого як гарантія всебічного, повного й неупередженого розслідування у кримінальному провадженні: автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.09. Одеса, 2017. 20 c
11. Лобойко Л. М. Кримінальний процес: підручник. Київ: Істина, 2014. 432 с.
12. Лобойко Л. М., Банчук О. А. Реформа досудового розслідування і статусу слідчих. Біла книга. Проект для обговорення; Американська асоціація юристів «Ініціатива з верховенства права». Київ, 2010. 41
13. Лисецький О.О. Слідчий як суб’єкт кримінального провадження. автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.09. – Національна академія внутрішніх справ, Київ, 2018.
14. Макарова З.В. Специальное назначение и роль следователя в уголовном процессе //Евразийский юридический журнал. 2012. №4 (47). [Електронний ресурс]. 200 URL: http//: www.eurasialaw.ru/index.php?option=com_content&view=article&i d=3022:2012-05-11-03-55-28&catid=217:2011-04-27-05-34-38.
15. Письменний Д. П., Омельченко О. Є. Процесуальна діяльність слідчого щодо запобігання злочинів: навч. посіб. Київ, 2005. 139 с.
16. Порадник С. І. Процесуально-правові засади провадження у справах про взаємопов’язані злочини: дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.09. Ірпінь, 2017. 211 с.
17. Романюк Б.В. Спадковість та новизна у процесі формування кримінального судочинства стосовно процесуальної незалежності слідчого / Б.В. Романюк / / Кримінальний процес України в контексті європейських стандартів судочинства: матеріали наук.-практ. конф. (м. Київ, 7 грудня 2007 р.). - К.: Київський нац. ун-т внутр. справ, 2008. - С. 134-135.
18. Рева А. Функції слідчого у кримінальному провадженні: теоретико-правовий аналіз /А. Рева // Науковий часопис Національної академії прокуратури України. – 2014. – № 1. –С. 139–146 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.chasopysnapu.gp.gov.ua/ chasopys/ua/pdf/1-2014/139-reva.pdf
19. Сафроняк Р. Учасники кримінального процесу та їх процесуальне становище у контексті КПК України 2012 р. Новели Кримінального процесуального кодексу України 2012 р.: зб. ст. Київ: Істина, 2012. С. 44– 57.
20. Строгович М. С. Курс советского уголовного процесса: в 2 т. М.: Наука, 1968. Т. 1: Основные положения науки советского уголовного процесса. 469 с.
Додатки:
