Звичаєва культура сучасності українців
Український народ має багатовікову культуру. Хоча наша держава, доволі молода, її культура зародилася досить давно. Це величезний скарб, що складається з цінностей, надбаних багатьма поколіннями. З прадавніх часів ми переймаємо життєву мудрість та настанови щодо способу життя. Це, в сукупності, встановлює звичаї, обряди, фольклор. В них відображено світосприймання минулих поколінь нашого народу. Кожна пісня, міф або легенда уособлюють взаємини між людьми, цінність духовної культури, окремої людини і народу взагалі. Але культура не стоїть на місці, а постійно розвивається. Чим можна охарактеризувати сучасну культуру українського народу?
Здавалося б, що наші старовинні звичаї в сучасному світі зовсім не мають місця. Що спільного має наше минули і сучасна праця на підприємстві важкої промисловості? Одначе, можна побачити, що деякі традиції та звичаї існують і зараз. З давніх часів і донині, народ України славився своєю гостинністю. Кожна українська родина щедро та ввічливо приймає в себе гостей. Так було прийнято завжди. Традиційна українська кухня не залишить байдужим жодного гостя. Навіть вимогливого іноземця. Жінки куховарять на високому рівні. Українські страви можна зустріти в різних ресторанах світу.
Також одним із звичаїв є наш православний календар. Найдавніша – саме календарна обрядовість, тісно пов’язана з аграрним побутом. Своїм корінням вона сягає первісних, язичницьких вірувань наших предків слов’ян. Наш календар відрізняється своїми церковними та родинно-побутовими святами, порівнюючи з Григоріанським календарем.
Дослідники української культури виокремлюють також сімейні свята. Українська сімейна обрядовість охоплює звичаї та обряди, в яких тісно сплелися дії, символи, атрибути, що виникли в різні епохи та століття. Всі ці дії мали забезпечити добробут, багатство та щастя родини. До традиційної сімейної обрядовості належать обряди, пов’язані з біологічним циклом існування людини: народженням, одруженням, смертю. Яскравий приклад старих звичаїв можна побачити в сучасних українських весіллях. На більшості одружень пар закоханих можна побачити безліч обрядів та традицій: від вінчання до «крадіжки» молодої дружини. Дуже важко вкласти у сучасне весілля всі традиції та звичаї, але зовсім без них не буває. Проте вони зовсім не схожі на весілля кілька століть тому. Весілля в давнину тривало цілий тиждень і було великим днем для поселення. Виступало в ній багато осіб з визначеними ролями і вживалося багато предметів, що мали своє окреме значення.
У кожного є хрещені батько і мати. В деяких регіонах лише пара, а в інших може бути дві та більше пар хрещених. Це традиційний церковний звичай. Установи хресних батьків вимагає не лиш стародавній звичай, але й Церква. Між хресними та рідними батьками постає певне споріднення. Куми вважаються ніби членами одної родини. Також і діти їх належно поважають, не забувають відвідати вперше зі святою вечерею, зі свяченим чи з засіванням.
Смерть члена роду була теж важливою подією. Традиція поминати померлого була завжди. Тризна, або похоронна гостина, це дуже давній наш звичай. Колись вірили, що душа не знатиме спокою, якщо не справлять їй тризни. Тепер кожна родина, влаштовує поминки. Обов'язкова страва на тризні — це коливо, кутя, але ж без маку, бо мак означає життя.
Деякі звичаї ніколи не будуть "перестарілими", чи "не на місці", де б ми не жили, бо у них є стародавні уявлення, тямки наших предків, бо вони — це тільки знаки-символи тих великих вартостей. Знаки важливі й особливо гарні, поетичні. Весілля, похорони, заручини, церковні свята – існують і в сучасному світі, та наповненні своєрідними та унікальними українськими традиціями, звичаями та обрядами.
Висновок: ми маємо берегти скарб звичаїв нашого народу, котрий ми отримали в спадок. Адже він відрізняє наш народ від інших, несе в собі послання від наших предків. Ми мусимо зберегти його та, нічого не втративши, передати нашим дітям, щоб не перервався зв'язок поколінь, щоб зберегти генетичну пам'ять нашого народу.