Ім'я файлу: Реферат (Сучасна українська літературна мова, її місце у суспіль
Розширення: docx
Розмір: 38кб.
Дата: 10.03.2024
скачати
Розширення: docx
Розмір: 38кб.
Дата: 10.03.2024
скачати
Міністерство освіти та науки України
Черкаська загальноосвітня школа №22
Реферат на тему:
«Значення занять фізичною культурою та спортом для підтримання розумової діяльності»
Вчитель: Савушкін В. І.
__________________________
Виконавець: Чабаріна П. В., 11-А клас
Черкаси - 2023
Зміст
Вступ 3
1. Правила проведення самостійних занять фізичними вправами 3
2. Засоби фізичного виховання і спорту
7
Висновок 12
Список використаної літератури 13
Вступ
Аналіз педагогічних джерел засвідчує, що в теорії подаються різні трактування основних понять, які забезпечують практику такої галузі, як фізична культура і спорт. Їх зміст з розвитком науки про фізичне виховання розширюється і уточнюється, а це свідчить, що йде інтенсивний пошук суспільних законів управління процесом фізичного вдосконалення людини.
Фізична культура є частиною загальної культури суспільства і спрямована на укріплення і підвищення рівня здоров'я людей, всебічний розвиток їх фізичних здібностей і використання цих здібностей у суспільній практиці та повсякденному житті.
Спорт є найбільш специфічною формою фізичної культури та може розглядатись однією із сторін культурної діяльності суспільства. Спорт є також дієвим засобом і методом зміцнення здоров'я і фізичного вдосконалення людей, підготовки їх до трудової і суспільної діяльності, розвитку вольових якостей, засобом морального та естетичного виховання. Визначальною рисою спорту є наявність змагальної діяльності як засобу співставлення та вдосконалення певних здібностей людини. Спорт поділяють на спорт вищих досягнень і масовий спорт. Спорт вищих досягнень передбачає організацію систематичних занять, тренувань, змагань, у ході яких реалізується завдання максимально можливих спортивних результатів, які б могли перевищувати уже досягнуті раніше в тому чи іншому виді спорту. Масовий спорт передбачає заняття окремими видами спорту, переважно масовими, або фізичними вправами у різних формах (гімнастикою, легкою атлетикою, плаванням, туризмом тощо) з метою активного відпочинку, зняття нервово-емоційного напруження, зміцнення фізичної сили та здоров'я.
1. Мета та основні завдання фізичного виховання
Мета фізичного виховання витікає з основного завдання виховання, яке полягає в необхідності підготувати всебічно розвинутих, активних та здорових членів суспільства, які органічно поєднує в собі гуманістичні і загальнолюдські позитивні риси особистості, гармонію фізичного та психічного розвитку.
Будь-яка мета реалізується шляхом її конкретизації в цілому комплексі послідовних, тісно взаємопов'язаних завдань. У цьому контексті завдання можна розглядати як малі, конкретні кроки, що ведуть до кінцевого результату діяльності.
У процесі фізичного виховання вирішується багато завдань, але всі вони можуть бути умовно об'єднані у три групи: освітні, оздоровчі і виховні.
Освітні завдання
Освітні завдання, що полягають у формуванні і удосконаленні рухових умінь та навичок, у придбанні знань в області теорії, методики і організації фізичної культури і спорту. Освітня спрямованість фізичного виховання реалізується, перш за все, шляхом планомірної передачі і наступним засвоєнням певного обсягу знань, систематичним їх поповненням і поглибленням. Сучасні програми фізичного виховання повинні передбачати досить широке коло фізкультурно-спортивних знань, що охоплювали б усі чинники розумної організації і забезпечення життєдіяльності, які в сукупності одержали назву "здоровий спосіб життя". Це знання про суть фізичної культури, її значення для особи і суспільства, принципи і правила раціонального використання її цінностей; знання суто прикладного характеру, які є необхідною передумовою усвідомленого засвоєння рухових умінь, формування навичок, ефективного використання фізичних можливостей у житті та фізкультурно-гігієнічні знання.
З метою засвоєння знань можуть проводитись спеціальні заняття. В різних країнах теоретичні заняття з питань фізичного виховання, які входять до шкільної програми, називаються по-різному: в США і Японії — це "Навчання здорового способу життя", в Австралії — "Навчання раціональної організації дозвілля", у Фінляндії — "Формування навичок здорового способу життя". В інших країнах читаються й окремі курси з питань, що торкаються здоров'я і рухової активності. Серед них: "Особисте здоров'я", "Основи раціонального харчування", "Основи знань у галузі гігієни і самоконтролю" тощо. Обсяг знань з питань організації і дотримання правил та норм здорового способу життя, які входять в обов'язкову програму фізичного виховання, містить близько 10% від загального обсягу часу, відведеного на предмет.
Ґрунтуючись на відповідних знаннях, у процесі фізичного виховання вирішуються і завдання із системного формування і вдосконалення необхідних у житті рухових умінь та навичок. Без набуття рухових умінь і навичок неможливо домогтись успіху у практичній діяльності. Навіть незвичайні фізичні задатки людини, які вона одержала від природи, так і залишаться потенціями, якщо не реалізувати їх у діяльності, пов'язавши з раціональними способами виконання рухових дій. Формуючись як цілісно відрегульовані способи управління рухами, рухові уміння і навички є необхідними складовими реально проявлених рухових здібностей.
Природна послідовність у формуванні індивідуального фонду рухових умінь і навичок така: на базі вроджених рухових можливостей і елементарних рухів формуються відносно прості рухові уміння, які, закріплюючись, трансформуються в навички. Зі збільшенням числа і різноманітності набутих рухових умінь і навичок зростає можливість швидкого становлення нових практичних умінь, що відповідають вимогам життя.
Ця закономірність повинна враховуватись при реалізації освітніх завдань на всіх етапах багаторічного процесу фізичного виховання. На перших етапах передбачається забезпечити базову фізичну освіту — формування вихідних і основних життєво важливих рухових умінь і навичок (ходьба, біг, керування предметами, подолання перепон тощо). На наступних етапах вирішуються завдання із забезпечення індивідуального фонду умінь і навичок в обсязі, необхідному кожному в житті, та поглиблене вдосконалення умінь і навичок, спрямоване на спеціалізацію у вибраних видах діяльності (в тому числі і спортивній). При цьому, як предмет удосконалення, використовуються не тільки ті рухові дії, які знаходять застосування в повсякденній діяльності (так звані прикладно-побутові та професійно-прикладні), але і ті, які не характеризуються прикладністю, але ефективні у плані різнобічної фізичної освіти та цінні для вдосконалення фізичних здібностей.
Вирішення освітніх завдань не самоціль, їх реалізація спрямована на одержання максимального ефекту від занять фізичними вправами в напрямку їх впливу на фізичну і духовну сферу людини, її здоров'я та творче довголіття. В цьому контексті освітні завдання виступають як обслуговуючі щодо оздоровчих та виховних.
Оздоровчі завдання
Група оздоровчих завдань спрямована на:
• забезпечення оптимального розвитку властивих людині фізичних якостей і на їх основі вдосконалення фізичного розвитку. "Фізичними" прийнято називати вроджені (передані за спадковістю) морфофункціональні властивості, завдяки яким можлива фізична (матеріально виражена) активність;
• зміцнення і збереження здоров'я. Завдання із зміцнення здоров'я вирішуються у процесі фізичного виховання на основі вдосконалення властивих кожній людині фізичних якостей, особливо тих, розвиток яких призводить до піднесення загального рівня функціональних можливостей організму. Але це не означає, що завдання зі зміцнення здоров'я і вдосконалення рухових здібностей у фізичному вихованні повністю співпадають, а їх реалізація не має своїх особливостей. Зокрема, завдання із загартування та виховання навичок дотримуватись здорового способу житія мають самостійне оздоровче значення, і його реалізація передбачає спеціальну систему фізкультурно-гігієнічних заходів;
• удосконалення будови тіла і формування постави. У комплексі поставлених завдань з метою оптимізації індивідуального фізичного розвитку передбачаються і конкретні завдання із вдосконалення будови тіла. Досконалі форми тіла певною мірою виражають досконалість функцій організму. Одним із виразів нормального фізичного розвитку людини є риси тілесної краси, які свідчать про її життєві сили і тому мають ще й естетичну цінність. Проте, прагнення надати тілу надто вражаючих форм виправдано лише якщо це не стає окремою метою, а підпорядковане інтересам всебічного розвитку особи, й основним життєво важливим якостям і здібностям. В окремих випадках завдання з регулювання м'язових об'ємів, ваги тіла, виправлення постави та ін. можуть мати і лікувальпо-профілактичний чи лікувально-корегуючий аспекти;
• забезпечення творчого довголіття як наслідок вирішення попередніх завдань.
В єдності з реалізацією розглянутих специфічних завдань у процесі фізичного виховання вирішуються і загально-педагогічні — виховні завдання.
Виховні завдання
Виховні завдання, які покликаний вирішувати у процесі фізичного виховання кожен педагог, повинні забезпечити соціальне формування особи, виховання членів суспільства, відданих його ідеалам, які відстоюють його інтереси.
Реалізація виховних завдань сприяє втіленню віковічної мрії людства про гармонію у вихованні, якою вона представлялася кращим мислителям у різні часи та епохи.
Об'єктивною основою органічного взаємозв'язку всіх сторін виховання є єдність фізичного і духовного розвитку людини.
Вирішення виховних завдань передбачає:
• розвиток інтелекту й утвердження життєвого оптимізму;
• патріотичне та моральне загартування молоді, виховання волі;
• виховання любові до праці;
• розширення сфери естетичного впливу навколишнього середовища на особу.
2. 2. Засоби фізичного виховання і спорту
Визначивши мету і завдання будь-якої діяльності, її суб'єкти підбирають адекватні засоби їх вирішення.
Знання засобів фізичного виховання дозволить обирати найефективніші з них і розробляти нові відповідно до конкретно поставлених педагогічних завдань.
Для національної системи фізичного виховання характерний цілий комплекс засобів. При цьому основним засобом вирішення завдань фізичного виховання і досягнення його мети є рухова активність людини (фізичні вправи, народні ігри і забави, військові, побутові та професійні дії (якщо вони виконуються за відповідною програмою).
Допоміжним засобом є оздоровчі сили природи (сонце, повітря, вода, земля) та гігієнічні фактори (режим дня і харчування, дотримання правил особистої та громадської гігієни тощо).
Найвищої ефективності фізичного виховання можна досягнути за умови комплексного використання засобів, тобто, рухова активність повинна здійснюватись здебільшого за сприятливих природних умов і при незаперечному дотриманні правил особистої гігієни.
Рухова активність людини передбачає виконання окремих рухів, рухових дій та цілісної рухової діяльності.
Рух — це моторна функція організму, що виражається у зміні положень тіла або окремих його частин. Розрізняють вроджені і довільні рухи. Для останніх характерні такі ознаки:
• вони завжди є функцією свідомості;
• засвоюються у процесі життєдіяльності, включаючи і процес навчання;
• навчання рухів підвищує ступінь їх підпорядкованості волі людини.
Окремі рухи є складовими частинами рухових дій. За допомогою кількох логічно пов'язаних між собою рухів можна виконувати бажану рухову дію, спрямовану на вирішення певного рухового завдання. Наприклад, певна послідовність рухів ногами, руками, тулубом, головою дозволить виконати підйом розгином, стрибок у довжину, висоту, закинути м'яч у ворота (чи у кошик) тощо.
Отже, руховою дією називають певну цілеспрямовану систему рухів, сформовану для вирішення конкретного рухового завдання.
Рухова дія формується на основі знань, попереднього рухового досвіду, фізичних якостей, засвоєння раціонального способу її виконання шляхом багаторазового повторення.
Поєднання декількох специфічних рухових дій називають руховою діяльністю. Наприклад, оволодівши подачею, прийомом і передачею м'яча, нападаючим ударом, блокуванням, переміщенням тощо, можна підготуватись до гри у волейбол.
Фізичні вправи як основний засіб фізичного виховання
Фізичними вправами називаються лише ті рухові дії, які спрямовані на вирішення завдань фізичного виховання і підпорядковані його закономірностям.
Засобом фізичного виховання і навіть предметом змагальної діяльності є спортивна ходьба. Нею може стати і звичайна ходьба на роботу. Але це трапиться лише за умов, якщо її тривалість буде не менша 25-30 хв, а інтенсивність роботи по ЧСС — 140-160 уд/хв.
Отже, звичайна побутова ходьба набуває значення адекватного засобу фізичного виховання лише тоді, коли позитивно впливає на функції організму, його оздоровлення, викликає зрушення у розвитку витривалості і працездатності.
Це стосується і інших рухових дій, які виникли спочатку у сфері побуту чи праці, а потім відповідно видозмінювались і ставали засобом фізичного виховання (біг, подолання перешкод, метання, плавання, піднімання вантажів, боротьба тощо).
Таким чином, оптимально організовані військові і побутові рухові дії, фізична праця, особливо за сприятливих умов зовнішнього середовища (в лісі, парку, полі, саду, на березі річки) і з відповідним дозуванням навантажень, можуть давати ефект, який очікують від фізичного виховання. Проте трудові і побутові рухові дії не можуть ототожнюватися з фізичними вправами.
Слово "фізична" віддзеркалює характер виконуваної роботи (відрізняється, наприклад, від розумової), що зовнішньо прояляється у вигляді переміщень тіла людини і його частин у просторі і часі.
Але це слово виражає лише залежність виконуваних дій від функцій нервово-м'язового апарату, а, отже, лише переважний вплив на фізичну сферу організму. В дійсності виконання фізичних вправ — це вольовий акт, який є функцією свідомості і впливає на людину загалом, на її духовну сферу, естетичні почуття, характер, соціальну активність. Звідси особлива цінність фізичних вправ для виховання підростаючого покоління як засобу формування фізичної культури (складової загальної культури особистості), оволодіння ним методами і формами індивідуальної рухової діяльності для власного духовного і фізичного вдосконалення. Це особливо важливо в умовах переходу до ринкових форм господарювання, де фізичні вправи, а, отже, фізичний розвиток і фізична підготовленість набувають особливого значення як джерело здоров'я, виховання активної, творчої особистості, здатної приймати рішення і реалізовувати їх у процесі життєдіяльності. Адже у процесі виконання фізичних вправ моделюються і віддзеркалюються людські взаємовідносини, і в цьому контексті вони є засобом формування особистості, її свідомості і культури. Без рухових дій не розгортаються психічні процеси, які, сформувавшись, керують руховою сферою людини і вдосконалюють її.
Слово "вправа" означає спрямовану повторюваність дії з метою впливу на фізичні і психічні властивості людини та вдосконалення якості її виконання.
Фізичні вправи у своєму розвитку пройшли три стадії. На першій стадії в якості фізичних вправ виступали військові і побутові (здебільшого мисливські) рухові дії. На другому етапі (у зв'язку з появою змагань) окремі елементи цих комплексних дій почали використовуватись як предмет порівняння сили атлетів. Так з'явились біг, стрибки, метання, плавання, подолання перешкод, вправи з вантажами тощо. Ці фізичні вправи, із зрозумілих причин, одержали назву природних. Нарешті, на третьому етапі з'явились аналітичні фізичні вправи, за допомогою яких можна впливати на окремі функції організму, м'язові групи і навіть м'язи. Ці вправи спеціально придумують. Окремими вправами арсенал засобів фізичного виховання поповнюється і на сучасному етапі.
Найвища результативність фізичного виховання досягається при використанні всієї системи засобів, проте значимість кожної групи засобів неоднакова. Найбільша питома вага у вирішенні завдань навчання і виховання належить фізичним вправам. Це обумовлено низкою причин, серед яких:
• фізичні вправи, на відміну від інших рухових дій, виконуються відповідно до закономірностей фізичного виховання;
• фізичні вправи (як система рухів) виражають думки й емоції людини, її активність, ставлення до навколишнього середовища, а отже, впливають на фізичну і духовну сферу особи;
• фізичні вправи - один із способів передачі суспільно-історичного досвіду в цілому і в галузі фізичного виховання зокрема, а це робить їх потужним засобом виховання;
• фізичні вправи впливають не тільки на морфо-функціональний стан організму, але і на психічний стан особи;
• фізичні вправи є предметом навчання у фізичному вихованні з метою використання у процесі самовдосконалення. Іншими словами, вони "спрямовані на себе", тоді як інші рухові дії спрямовані на предмет виробничої діяльності;
• фізичні вправи задовільняють природну потребу людини в руховій діяльності. Тільки комплексна система фізичних вправ забезпечує можливість для розвитку всіх органів і систем організму людини в оптимальному співвідношенні.
3. Класифікація фізичних вправ
3. Класифікація фізичних вправ
Класифікація фізичних вправ передбачає розподіл їх на взаємопов'язані групи за спільними ознаками.
Єдиної загальної класифікації фізичних вправ немає і не може бути, оскільки кожна фізична вправа має не одну, а кілька характерних ознак, тому одна і та ж вправа може бути представлена у різних класифікаціях. Наприклад, підтягування подається і в класифікації, побудованій за анатомічною ознакою (вправи для м'язів рук і плечового пояса), і в класифікації, яка об'єднує вправи, спрямовані на розвиток рухових якостей (вправи для розвитку сили).
В сучасній теорії фізичного виховання найбільш науково обґрунтовані для практичного застосування класифікації фізичних вправ за такими ознаками:
1. Класифікація фізичних вправ за ознакою переважного впливу на прояв і розвиток фізичних якостей:
• силові, що передбачають подолання опору;
• швидкісні, що передбачають короткочасне виконання рухових дій з великою швидкістю;
• швидкісно-силові, які вимагають прояву великих зусиль за якомога коротший час;
• на витривалість, які передбачають тривале виконання рухових дій без перерви для відпочинку або їх повторне виконання до втоми;
• на спритність, виконання яких вимагає складнокоординаційних дій, незвичайних вихідних положень, перебудови рухової діяльності відповідно до зміни ситуації;
• на гнучкість, що виконуються з великою амплітудою; • на рівновагу, які виконуються на обмеженій площі опори — на підвищенні та рухомій опорі.
2. Класифікація фізичних вправ за їх значенням для вирішення освітніх завдань:
• основні (змагальні), які є предметом засвоєння відповідно до вимог програм фізичного виховання або конкретного виду спорту;
• підготовчі, за допомогою яких розвивають необхідні для виконання основної вправи рухові якості;
• підвідні, за допомогою яких легше засвоїти техніку складних за структурою основних вправ.
3. Класифікація фізичних вправ за їх значенням для розвитку тої чи іншої групи м'язів:
◦ вправи для м'язів рук і плечового пояса;
◦ вправи для м'язів тулуба і шиї;
◦ вправи для м'язів ніг і тазу.
4. Класифікація фізичних вправ за видами спорту (гімнастичні, ігрові, легкоатлетичні тощо). В свою чергу, кожен вид спорту має власну класифікацію вправ.
Окрім вище зазначених класифікацій існують і інші, наприклад, у біомеханіці вони поділяються на статичні, динамічні, циклічні, ациклічні та комбіновані , у фізіології — вправи максимальної, субмаксимальної, великої, помірної потужності.
Класифікація фізичних вправ має педагогічне значення. Знання класифікації дозволяє орієнтуватись у великій масі рухових дій, що є засобами фізичного виховання, і для вирішення конкретних його завдань обрати ті з них, які для даної ситуації будуть найефективнішими.
4. Принципи фізичного виховання
Фізичне вдосконалення людини реалізується в двох взаємопов’язаних напрямках, що полягають у формуванні рухових умінь і навиків і в розвитку фізичних якостей.
Процес фізичного вдосконалення людини є довготривалим явищем, він розтягується на багато років і в його межах доводиться навчати не одній фізичній вправі, а багатьом вправам, комплексно розвивати всі фізичні якості, та ще й пов’язувати все це з вирішенням виховних завдань. У зв’язку з цим виникає питання: а чи є якісь загальні керівні ідеї, які б відбивали закономірності побудови навчання як довготривалого процесу, і якими слід керуватися, плануючи і здійснюючи його? Такі ідеї існують, давно систематизовані педагогічною наукою і називаються дидактичними принципами.
Педагогічний процес із фізичного виховання вельми специфічний, що породжує свої особливості реалізації принципів. У навчанні, окрім того, що головна увага акцентується на формуванні рухових умінь та навиків (що не спостерігається такою мірою в жодній іншій галузі знань), педагог з фізичного виховання, особливо учитель фізичної культури загальноосвітньої школи, часто не має змоги спеціально виділяти час для сповіщення теоретичних відомостей. Різка відмінність педагогічного процесу з фізичного виховання в порівнянні з іншими галузями знань полягає і в його спрямованості на оздоровлення людини. Специфіка педагогічного процесу з фізичного виховання накладає свій відбиток і на вирішення виховних завдань. Зокрема, саме під час здійснення фізичного вдосконалення виникають найсприятливіші умови для формування правильних взаємин між учнями на підставі спільності інтересу до занять фізичними вправами (особливо ігровими), для виховання самостійності, відповідальності, свідомого ставлення до результатів своєї діяльності, для виховання настирливості, ініціативності, рішучості, сміливості, волі. Тепер, відштовхуючись від означеної специфіки, коротко розкриємо особливості змісту і реалізації кожного із дидактичних принципів стосовно фізичного виховання. З метою стислості викладу і полегшення його сприйняття кожний із принципів будемо представляти у вигляді суми найнеобхідніших правил. Принцип усвідомлювання і активності 1.Треба забезпечити усвідомлення потреби у фізичному вдосконаленні і на цій основі формувати мотиви і цілі учбової діяльності. 2.Кожен повинен усвідомлено виконувати всі операції і дії, пов’язані з навчальною діяльністю. 3.Треба забезпечувати доступність завдання для кожного. 4.Слід знижувати актуальність тих потреб, які не стосуються вирішення учбових завдань. 5.Потрібно так будувати навчання, щоб засвоєння наступного матеріалу було ускладнене, якщо не засвоєний попередній. Принцип наочності1.Спостерігати предмет чи дію, що вивчається, краще за все з відстані, яка в 3-4 рази перевищує розміри спостережуваного явища. З більш близької відстані краще сприймаються окремі елементи, з більш далекої – дія в цілому. Потрібна в навчанні наочність пропонується: ◦ У показі. Але не кожну дію можна повторювати багаторазово, і не завжди її можна виконувати в потрібному ракурсі. ◦ У поєднанні показу з демонстрацією кіноматеріалів (це в багатьох випадках краще, ніж тільки показ). ◦ В ілюстрації. ◦ У застосуванні методів термінової інформації. Наприклад, у застосуванні відеотехніки, що дозволяє поєднувати зоровий образ із тільки-но пережитими м’язовими відчуттями. 2.Учень повинен не тільки побачити, але й відчути особливості дії, що вивчається, сформувати рухове уявлення. Відчути – значить поєднати образ м’язового відчуття зі словом, яке його позначає. 3.Формуванню рухових уявлень дуже сприяє вміле поєднання наочності зі словом. Принцип доступності та індивідуалізації1.Фізична підготовленість повинна відповідати специфіці рухового завдання. Тут треба мати на увазі і рівень розвитку якостей, і розвинуте м’язове відчуття. 2.Учень повинен розібратися в логіці виконання рухового завдання. Часто спроби виконати дію бувають невдалими саме тому, що виконавець не розуміє, від чого залежить успіх. 3.Психічна підготовленість повинна відповідати специфіці рухової дії. Складність рухового завдання визначається, поряд з іншими факторами, кількістю аспектів дії і ситуацій, що потребують одночасного оперативного контролю, і швидкістю переключення уваги з одного аспекту на інший при виконанні дії. 4.Планування учбового матеріалу слід здійснювати в розрахунку на найвищий для даного контингенту рівень засвоєння. Принцип систематичності навчанняПри плануванні послідовності учбового процесу рекомендують дотримуватись деяких дидактичних правил. Від “відомого до невідомого”. Воно обґрунтоване положенням психологічної теорії асоціонізму, яке зазначає, що “... основним найпростішим елементом пізнавального процесу є асоціація”, що взагалі всі складні психічні процеси, аж до пізнавальних включно, базуються на відчуттях і їхніх слідах, що асоціація і є зв’язком психічних процесів.
Від “ легкого до важкого, від простого до складного ”. У спеціальній літературі координаційну структуру рухових дій пропонують оцінювати за шкалою “ просте-складне ”, а динамічну – за шкалою “ легке-важке ”. Правило “ від знання до навику ”. Воно вимагає обґрунтовувати навчання знанням, по-перше, змісту і умов рухового завдання; по-друге, особливостей способу його виконання, від яких залежить успіх формування рухових уявлень, необхідних і достатніх для навчання руховій дії в повній координації; по-третє, прийомів навчальної роботи. Правило “ від основи до деталей ”. Воно вимагає починати навчання з оволодіння динамічною основою дії, тобто в більшості випадків із організації зусиль. Правило “ від часткового до загального ”. Із нього випливає, що починати навчання руховій дії треба у відносно стандартних умовах, що сприяє вирішенню рухового завдання в його конкретному варіанті. Правило “ від загального до часткового ”. Згідно з ним буває іноді доцільним роботу починати із вивчення відносно складнішої дії, яка є базовою, профілюючою, що дозволяє надалі швидко оволодівати будь-яким елементом, що належить до даного кола рухових дій.
Усе досі викладене стосовно принципу систематичності, стосується навчання руховим діям. Але це лише одна складова цілісного процесу фізичного виховання. Невід’ємною частиною є також і розвиток фізичних якостей. А тому виділимо ще декілька важливих моментів.
Заняття з фізичного виховання необхідно проводити регулярно з таким розрахунком, щоб утворювалась сукупність ефектів післядії від попереднього і наступного занять, або, точніше, не пізніше появи редукційної фази (фази, коли зникають будь-які сліди дії навантаження попереднього заняття й організм повертається до того свого стану, що був до роботи).
У кожному окремому занятті навантаження різної спрямованості найчастіше рекомендують застосовувати в такій послідовності:
силові – швидкісні – на витривалість, або
швидкісні – силові – на витривалість.
Використання різних засобів і методів фізичного виховання в багаторічному аспекті повинне визначатися закономірностями розвитку людського організму і логікою переходу від загальної фізичної підготовки до більш поглиблених спеціалізованих занять.
Список використаної літератури:
http://myhailiuchka-school.km.sch.in.ua/Files/downloads/%D0%A1%D0%B0%D0%BC%D0%BE%D0%BA%D0%BE%D0%BD%D1%82%D1%80%D0%BE%D0%BB%D1%8C%20%D0%BF%D1%96%D0%B4%20%D1%87%D0%B0%D1%81%20%D1%81%D0%B0%D0%BC%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%96%D0%B9%D0%BD%D0%B8%D1%85%20%D0%B7%D0%B0%D0%BD%D1%8F%D1%82%D1%8C%20%D1%84%D1%96%D0%B7%D0%B8%D1%87%D0%BD%D0%B8%D0%BC%D0%B8%20%D0%B2%D0%BF%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%B0%D0%BC%D0%B8.pdf
https://disted.edu.vn.ua/courses/learn/4990
https://core.ac.uk/download/pdf/60821374.pdf