ЗМІСТ
ВСТУП………………………………………………………………………………3
РОЗДІЛ І. ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНЕ РОЗУМІННЯ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА І ДЕРЖАВИ..............................................................................6
1.1. Поняття і ознаки держави……………………………………………….6
1.2. Суспільство і громадянське суспільство. Спільне та відмінне………16
РОЗДІЛ ІІ. ВЗАЄМОДІЯ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА ТА ДЕРЖАВНИХ ОРГАНАХ ВЛАДИ…………………………………………….22
2.1. Вплив громадянського суспільства на діяльність держаних органів..22
2.2. Вплив державних органів на розвиток громадянського суспільства в Україні………………………………………………………………………………27
ВИСНОВКИ……………………………………………………………………….36
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ…………………………………38
Вступ
Актуальність вивчення проблем громадянського суспільства пояснюється тим, що воно виступає своєрідним фундатором правової демократичної держави. Особливо це стосується перехідних суспільств, де відбуваються значні трансформації та існує ціла низка протирічливих процесів. Мета звернення до цієї теми полягає у тім, щоб, по-перше, отримати чітке аналітичне і практичне розуміння характеру та функцій громадянського суспільства стосовно національної специфіки соціально-політичного та культурного розвитку України, по-друге, розкрити потенційну роль інститутів громадянського суспільства щодо посилення продуктивності влади у реалізації інтересів людини та суспільства і, нарешті, по-третє, розробити комплекс практичних заходів з підтримки громадянського суспільства та підвищення його значення у якості засобу збалансованості політичного життя та влади в Україні, особливо у напрямку посилення соціальної політики держави згідно з європейськими стандартами.
Ми живемо у нелегку, проте надзвичайно насичену історичними подіями добу переходу від несвободи, гніту, безправ’я до утвердження прав людини, поваги до гідності особистості, усвідомлення того, що людина сама відповідає за себе, за своє сьогодення та прийдешнє. Нова Україна, яка набула незалежності на зламі століть, проголосила для себе, що людина, її життя та здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визначаються за найвищу соціальну цінність. Права людини в сучасному світі – це не просто актуальна тема, це проблема. Людство, що пройшло крізь бійню двох світових воєн, безлічі кривавих локальних конфліктів, пережито жорстокі диктатури, дійшло висновку, що не може бути миру и злагоди на Землі, не може бути організованого цивільного життя без поваги до людини, її прав, свобод і потреб. Взагалі – то у статусі особи в кожному суспільстві і в кожній державі відображається її гуманізм та демократизм.
Всі ці права людини і громадянина отримуються при умові існування громадянського суспільства. Тому з огляду на це говорячи про реалізацію основних прав і свобод ми маємо на увазі існування громадянського суспільства у будь-якій державі, і в тому числі і в Україні.
Кінець другого тисячоліття характеризується ідеологічним і духовним розкріпаченням людства, здійснюваний шляхом утвердження гідності кожної особи, нації, а також політично плюралізму як найвищих суспільних цінностей. Останнім часом на різних рівнях і з різних приводів часто вживають терміни “демократична держава” і “правова держава”. При цьому одні виходять з бажання підкреслити, що, проголосивши себе суверенною і незалежною, Україна стала й демократичною правовою державою, а інші – з прагнення довести, що побудова такої держави є справою більш віддаленої перспективи.
В основу правової держави закладена рівність влади, громадянина, суспільства і права, їхня правова рівність перед законом. Вища влада в правовій державі - влада закону, якому рівною мірою підпорядковуються усі: від вищих посадових осіб держави, органів державної влади до рядових громадян. Людина як суб'єкт права вільна розпоряджатися своїми силами, спроможностями, майном. Право, будучи формою і мірою свободи, покликане максимально розсунути межі, що сковують особистість.
Метою даної курсової роботи стало вивчення наступних питань - поняття та сутність суспільства і громадянського суспільства, основних тенденцій становлення і розвитку громадянського суспільства, теорії виникнення держави, її поняття та основних ознак, взаємодія держави та інститутів громадянського суспільства.
Основними завданнями є:
Визначення поняття держави, її ознак, функцій;
дослідити теорії походження держави, зокрема таких мислителів як Гоббс, Локк, Арістотель, Г.Гроцій, Кант, Фома Аквінський та інших;
дослідження їх досвіду формування громадянських суспільств інших країн;
зазначення рис, що варто було б запозичити для вдосконалення громадянського суспільства України;
Сформулювати які є шляхи впливу громадянського суспільства на державу та навпаки.
Об’єктом дослідження виступає держава і громадянське суспільство.
Предметом дослідження є сутність, форми та ефективність взаємодії держави та громадянського суспільства
Методологія дослідження. Серед базових принципів дослідження слід виділити: принципи об’єктивності, історизму, системності, загального зв’язку та розвитку. Для вирішення поставлених завдань і досягнення мети дослідження у курсовій роботі використані методи аналізу та синтезу, системний підхід.
Дана курсова робота складається з вступу, двох розділів (розділ І. Загальнотеоретичне розуміння громадянського суспільства і держави, розділ ІІ. Взаємодія громадянського суспільства та державних органах влади), висновків та списку використаної літератури. Кожен з розділів має по два підрозділи.
РОЗДІЛ І. ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНЕ РОЗУМІННЯ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА І ДЕРЖАВИ
1.1. Поняття і ознаки держави
Держава, як продукт суспільного розвитку, є складним соціальним явищем. Протягом століть мислителі та вчені намагалися зрозуміти, що являє собою держава, чому вона виникає і необхідна людству, якою є її природа, що відрізняє державу від інших організацій, створених людьми. На ці питання існує багато відповідей. Сутність держави полягає у тому, що вона є організатором і гарантом певних суспільних відносин, конкретний зміст яких залежить від певного етапу розвитку суспільства. Головним призначенням класово визначених держав (рабовласницьких, феодальних) було забезпечення інтересів і потреб пануючих класів за рахунок інтересів і потреб гноблених класів.
У спеціальній літературі розробляється чимало визначень поняття держави, котрі відбивають такі його аспекти:
— держава як організація політичної влади;
— держава як апарат влади;
— держава як політична організація всього суспільства.
Кожний із зазначених аспектів заслуговує на увагу. Дійсно, розуміння держави як організації політичної влади підкреслює, що серед інших суб'єктів політичної системи вона виділяється особливими якостями, є офіційною формою організації влади, причому одноособовою організацією політичної влади, яка керує усім суспільством. Водночас політична влада — одна із ознак держави. Тому недоцільно зводити до неї поняття держави [11, с. 35].
Із зовнішнього боку держава виступає як механізм здійснення влади і управління суспільством, як апарат влади. Розгляд держави через безпосереднє втілення політичної влади в апараті, системі органів — також не розкриває повністю її поняття. У разі такого розгляду не враховується діяльність системи органів місцевого самоврядування та інших.
Держава є особливою політичною реальністю. Розкриваючи зміст поняття держави, слід підвести її під таке родове поняття, як політична організація. Якщо державу до середини XIX ст. можна визначати як політичну організацію панівного класу, то пізніша, й особливо сучасна, держава — це політична організація всього суспільства. Держава стає не просто владою, що спирається на примус, а цілісною організацією суспільства, яка виражає і охороняє індивідуальні, групові і суспільні інтереси, забезпечує організованість у країні на підґрунті економічних і духовних чинників, реалізує головне, що надає людям цивілізація, — народовладдя, економічну свободу, свободу автономної особи [12, c. 10].
Визначити загальне поняття держави, яке б відбивало всі без винятку ознаки і властивості, характерні для кожного з її періодів у минулому, дійсному і майбутньому, неможливо. Водночас будь-яка держава має набір таких універсальних ознак, що виявляються на всіх етапах її розвитку. Такими ознаками є територія, населення, влада.
Держава — суверенна політико-територіальна організація суспільства, що володіє владою, яка здійснюється державним апаратом на основі юридичних норм, що забезпечують захист і узгодження суспільних, групових, індивідуальних інтересів зі спиранням, у разі потреби, на легальний примус.
Загальні ознаки держави.
Держава — єдина політична організація, яка:
1) охоплює усе населення країни в просторових межах. Територія — матеріальна основа існування держави. Сама територія не породжує держави. Вона лише створює простір, у межах якого держава простирає свою владу на населення, що мешкає тут. Територіальна ознака породжує громадянство — юридичний зв'язок особи з даною державою, який виражається у взаємних правах і обов'язках. Громадянин держави набуває: обов'язок підкорятися державно-владним велінням, право на заступництво і захист держави;
2) має спеціальний апарат управління — систему державних органів, що складаються з особливого розряду осіб, професіоналів з управління;
3) має у своєму розпорядженні апарат легального примусу: збройні сили, установи і заклади примусового характеру (армія, поліція, тюремні і виправно-трудові установи);
4) в особі компетентних органів видає загальнообов'язкові юридичні норми, забезпечує їх реалізацію, тобто держава організує громадське життя на правових засадах, виступаючи, таким чином, як арбітр, що узгоджує індивідуальні, групові і суспільні інтереси. Вона забезпечує і захищає права своїх громадян, а також інших людей, що перебувають на її території. Без права, законодавства держава не в змозі ефективно керувати суспільством, забезпечувати здійснення прийнятих нею рішень;
5) має єдину грошову систему;
6) має офіційну систему оподаткування і фінансового контролю;
7) має суверенітет;
8) має формальні реквізити — офіційні символи: прапор, герб, гімн [11, с. 52].
Слід зважити на те, що держава може бути світською і теократичною. Більшість держав світу — світські, тобто такі, в яких розмежовані сфери дії церкви і держави (церква відокремлена від держави). У теократичних державах влада належить церковній ієрархії (Монголія до 1921 p., сучасний Ватикан). Держава на різних етапах свого розвитку виконує певні завдання, здійснює різноманітні обов'язки. Таке виконання завдань та обов'язків характеризує сутність і соціальне призначення держави, а також її зміст.
Діяльність держави характеризується певними напрямками в економічній, політичній, екологічній, ідеологічній, гуманітарній та інших сферах суспільного розвитку. Це, врешті-решт, має привести до досягнення певної мети, що її ставить держава на коротку чи довгострокову перспективу. Звідси можна зазначити, що до основних ознак, які характеризують функції держави, слід віднести: такі, що безпосередньо відображають чи конкретизують сутність держави; через які реалізуються основні завдання держави; здійснення яких веде до досягнення державою поставленої мети на даному історичному відтинку часу; що їх слід розглядати як напрямки та аспекти діяльності держави [16, с. 63].
Отже, функції держави - основні напрямки її діяльності, в яких відображаються й конкретизуються завдання і мета держави, проявляється її сутність, зміст і соціальне призначення в соціальне неоднорідному суспільстві. Поряд із функціями держави деякі автори виокремлюють і функції державних органів та їхніх посадових осіб. Розрізняють функції законодавчих, виконавчих, судових і контрольно-наглядових органів держави.
Реалізуючи державні функції, державні організації повинні:
рахуватися з об'єктивними законами розвитку суспільства і керуватися цими законами в повсякденній діяльності;
стимулювати соціальну активність людини і громадянина, звертати увагу на виробничо-економічне і соціально-культурне самовизначення особистості;
враховувати інтереси й потреби різних соціальних спільнот, груп та об'єднань людей, конкретних особистостей, визнавати їхню реальність і сприяти здійсненню;
підпорядковувати всю свою діяльність служінню громадянському суспільству, не втручатись у приватні справи людини і суспільства, якщо це не виходить за межі конституційного регулювання суспільних відносин [16, c. 70].
Так, приміром. Конституція України закріплює:
"Кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей, та має обов'язки перед суспільством, в якому забезпечується вільний і всебічний розвиток її особистості"(ст. 23) [14, с. 325].
Держави соціально-демократичної орієнтації мають відповідні внутрішні напрямки (функції) своєї діяльності. У гуманітарній сфері - це: забезпечення прав людини і громадянина; охорона навколишнього природного середовища; забезпечення охорони здоров'я, матеріальне та інше соціальне забезпечення нормальних умов існування людини; організація освіти, виховання, розвиток мистецтва й культури тощо. В економічній сфері такими функціями є: господарсько-стимуляційна (виробнича); господарсько-організаторська (програмування та організація виробничої діяльності); науково-організаторська (організація та стимулювання наукових досліджень у господарській сфері); господарсько-перехідна (перехід від планової до ринкової економіки); економічно-регулювальна (регулювання та охорона праці, забезпечення мінімального рівня споживання) та ін [17, с. 104].
У політичній сфері до таких функцій відносяться:
національно-забезпечувальна (створення і збереження умов національної самобутності всіх корінних народів і національних меншин);
демократизаторська (створення умов для реалізації народом своєї влади);
охоронна (охорона конституційного ладу, правопорядку і дисципліни, всіх форм власності, прав, свобод і законних інтересів людини й громадянина) та деякі інші.
Зазначені вище держави мають і зовнішні функції. У гуманітарній сфері - це: міжнародне забезпечення прав людини і громадянина; допомога народам інших країн у разі стихійного лиха та інших кризових ситуацій; забезпечення чистоти, ефективного використання й відтворення земного природного середовища, що оточує людину; міжнародне культурно-виховне співробітництво між країнами; участь у забезпеченні розробок та безпосередній охороні здоров'я людей у всьому світі тощо. В економічній сфері - це участь у: створенні на основі міжнародної кооперації та інтеграції виробництва і праці світової економічної системи; розв'язання глобальних господарських проблем та наукове їх обґрунтування (енергетика, космос, освоєння полюсів, Світового океану) тощо. У політичній сфері ними є: розвиток міждержавних договірних відносин; забезпечення суверенітету і обороноздатності країни; участь у ненасильницькому забезпеченні миру в усьому світі; участь у боротьбі з міжнародними правопорушеннями та особами, винними у їх скоєнні; поступова консолідація здорових сил світу на забезпечення подальшого вирішення глобальних проблем всесвітнього значення. Отже, групування державних функцій на різні види залежить від багатьох підстав і може здійснюватися за різними напрямками діяльності держав [17, с. 107].
Розуміння держави в історії державно-правової думки можна пов'язувати з поглядами софістів, Сократа, Платона, Арістотеля, Цицерона, Гроція, Канта, Гегеля та інших філософів. Розрізняють два покоління софістів у Стародавній Греції; старші (Протагор, Горгій, Гіпій та ін.) і молодші (Фрасимах, Калікл, Лікофрон та ін.). Наприклад, Протагор уважав, що демократичний устрій суспільства є правомірним і справедливим, визнавав принцип рівності всіх людей. Закликав усіх державних діячів бути справедливими, розсудливими та благочестивими. Фрасимах уперше сформулював три дуже важливі висновки: про роль насилля в діяльності держави; щодо авторитарного характеру політики і законів; відносно того, що у сфері моралі панують уявлення тих, у кого сила і державна влада. Сократ був принциповим критиком софістів. Він відкидав суб'єктивізм софістів, їхню апеляцію до звільненої від моральних засад сили; умотивовував об'єктивний характер моральних оцінок природи, держави і права; розрізняв природне і позитивне право, обстоював законність; обґрунтовував тезу, що керувати суспільством повинні професіонали; критикував тиранію; намагався сформулювати морально-розумні засади сутності держави. Платон, Арістотель і Цицерон обстоювали правову державність [22, с. 48].
Для періоду класичної науки про державу і право характерні думки і погляди на державу голландського правознавця Гуго Гроція, який розглядав співвідношення війни і права, виступав проти права сили; обґрунтовував патріархальну теорію виникнення держави (батьки сімейств об'єднуються в єдиний народ); розглядав державу як досконалий союз вільних людей, які уклали угоду заради додержання права та загальної користі; вперше з прогресивних позицій розробив положення про міжнародне спілкування; запропонував два основні напрямки пізнання державності розумо-споглядальний і досвідний [2, c. 72].
Представником класичного лібералізму у поглядах на державу був Кант. Його вчення зводиться до таких постулатів: людина – це абсолютна цінність; право має гарантувати соціальний простір моралі, бути загальнообов'язковим і забезпеченим силою держави. Походження держави філософ виводив із суспільного договору. Він розрізняв три гілки влади (законодавчу, виконавчу, судову) і три форми правління (автократію чи абсолютизм, аристократію, демократію); виступав проти повстання й застосування сили, обґрунтовував пасивний опір владі через вимоги реформ; засуджував загарбницькі війни і закликав до вічного миру.
1 2 3 4