Ім'я файлу: реферат Гуріна ТДП.docx
Розширення: docx
Розмір: 32кб.
Дата: 05.10.2020
Пов'язані файли:
реферат Шукрута ПД.docx

Міністерство внутрішніх справ

Харківський Національний університет внутрішніх справ

Факультет №3

Кафедра теорії та історії держави і права

Факультету №1

Реферат
з дисципліни "Теорія держави і права"

на тему
Державний апарат сучасних країн


Виконав:

Курсант групи Ф3-105

рядовий поліції

Гуріна Ілона

Перевірив
професор кафедри теоріїї


та історії держави і права,
доктор юридичних наук
Слинько Д.В.


м.Харків,2020р.

ЗМІСТ
Вступ.

1. Поняття державного апарату та його ознаки

2. Принципи організації державного апарату

3. Структура державного апарату

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

У даному рефераті подано відомості про державний апарат та його понятійно-термінологічну характеристику. Апарат державного управління – це головний суб'єкт виконавчої влади

Особливе місце в системі органів публічної влади належить органам державної влади, які здійснюють важливі інституційні повноваження, наділені значною контролюючою компетенцією щодо інших підсистем органів публічної влади. Державні органи виступають основними регуляторами суспільних відносин у всіх сферах суспільного життя, у тому числі й на регіональному та локальному рівні. Таке регулювання відбувається через прийняття законів України, указів Президента, постанов Уряду та інших нормативно-правових актів, які є обов'язковими до виконання всіма суб'єктами на території України, а також за допомогою системи регіональних та місцевих державних органів влади, їх представництв чи підрозділів, які перебувають у відносинах субординаційного зв'язку з вищими органами державної влади. Підвищена увага до проблематики державної влади обумовлена тим, що в сучасних умовах вона має найбільшу соціальну базу — єдиним джерелом цієї влади визнано та закріплено народ України, який залучається до участі у відповідних формах здійснення державної влади, що потребує його загальної організації та активізації у цьому напрямі.

1. Поняття державного апарату та його ознаки

Головними функціями будь-якої держави в різні історичні ча­си залишаються ті, що спрямовані на реалізацію публічної влади в масштабах усього суспільства, здійснення від імені держави управлінської діяльності, і тому основним інститутом, що уособ­лює та представляє державу, є державний апарат.

Отже, на основі приналежності державним органам як певно­му різновиду державних інституцій державно-владних повнова­жень із більш широкого поняття «механізм держави» виокрем­люється поняття «державний апарат», за посередництвом якого здійснюється державна влада і управління суспільством. Держав­ний апарат покликаний виконувати основні функції держави що­до практичного здійснення державної влади і управління су­спільством і є невід'ємним атрибутом як виникнення, так і існу­вання та функціонування держави. Тому саме державному апарату має бути приділена особлива увага в контексті більш ши­рокої проблематики механізму держави.

Таким чином, державний апарат — це сукупність державних органів, їх ланок і підрозділів, уповноважених здійснювати дер­жавну владу та управління, які спираються у своїй діяльності на можливість застосування примусу.

Поняття державного апарату як складова частина кате­горійного арсеналу теорії держави і права є узагальнюючим, тоб­то охоплює на основі спільних ознак усю сукупність різно­манітних за конкретним спрямуванням діяльності державних ор­ганів. Державний орган розглядається теорією держави і права як первинний структурний елемент державного апарату, саме з державних органів складаються його окремі ланки і підрозділи, вся система державного апарату як цілісного явища.

Для більш змістовного вивчення державного апарату не­обхідно розглянути характерні його ознаки, а саме:

державний апарат є основним інститутом держави, безпо­середнім носієм державної влади, яку він уповноважений прак­тично здійснювати і представляти у відносинах з населенням;

державний апарат як системне утворення формується й функціонує на основі єдиних принципів організації і діяльності;

державний апарат є складною системою органів, що перед­бачає поділ на відокремлені ланки та підрозділи як за функціо­нальним критерієм — на гілки влади, так і за ієрархічними озна­ками — на вищі та нижчі органи, тощо;

первинним елементом державного апарату, з якого скла­дається вся система державного апарату, є окремий державний орган;

у державному апараті зайняті на постійних засадах про­фесійно підготовлені для здійснення управлінських функцій кад­ри — державні службовці;

функціонування державного апарату здійснюється в межах і в порядку, які встановлені законодавством, тобто в певних пра­вових формах;

державний апарат спирається у своїй діяльності на певні матеріальні, фінансові та інші ресурси, отримані із державних коштів;

функціонування державного апарату спирається на мож­ливість застосування державного примусу.

Державний орган — це структурно виокремлений, внут­рішньо організований колектив державних службовців, який наділений встановленою законодавством компетенцією для ви­конання певних владно-управлінських функцій і завдань держави.

Слід зауважити, що структурно державний орган можна роз­глядати як складне утворення, яке включає два відносно відо­кремлених підрозділи, один з яких здійснює статутні повнова­ження цього органу, а інший — виконує допоміжні функції, за­вданням якого є забезпечення виконання державним органом своїх повноважень. Такий підхід дає можливість визначити пра­вовий статус різних категорій працівників державного органу, виходячи з конкретних функціональних напрямів його діяль­ності, а також відповідні вимоги та кваліфікаційні характеристи­ки посад на державній службі.

Різноспрямованість та складність владно-управлінських функ­цій держави обумовлює значну кількість та різноманітність за своїми конкретними характеристиками видів державних органів.Залежно від соціальної природи державні органи поділяються на первинні та вторинні. Первинні органи створюються шляхом безпосереднього волевиявлення народу, якщо народ визнається джерелом державної влади, або успадкуванням, якщо джерелом влади вважається монарх. Первинним державним органом за умов республіканського правління є парламент, ним може бути прези­дент, якщо його обирає безпосередньо народ. Вторинні органи утворюються первинними, є похідними від останніх і їм підзвітні.

Наприклад, згідно з Конституцією України Президент за згодою Верховної Ради призначає Прем'єр-міністра України і за його по­данням членів Кабінету Міністрів, керівників інших центральних органів виконавчої влади, голів місцевих державних адміністрацій.

Залежно від функціонального спрямування державні органи поділяються на органи законодавчої, виконавчої та судової влади. Органом законодавчої влади виступає парла­мент, який може бути одно- або двопалатним, виконавча влада здійснюється урядом, який при парламентському правлінні очо­лює прем'єр-міністр, а за умов президентського — президент, су­дам належить виняткове право на здійснення правосуддя. Функції глави держави в республіці виконує президент, в монархіях — мо­нарх (король, емір тощо). В деяких країнах (Франція) на президен­та як главу держави конституційно покладаються арбітражні по­вноваження щодо узгодження діяльності гілок державної влади.

За територією, на яку поширюються повноваження держав­них органів, їх поділяють на центральні та місцеві. В Україні, на­приклад, до центральних державних органів слід відне­сти ті, повноваження яких поширюються на всю її територію, — Верховну Раду України, Президента України, Кабінет Міністрів України тощо. Місцевими державними органами є місцеві державні адміністрації, місцеві суди і т. ін. За умов феде­ративного устрою державні органи поділяються на феде­ральні органи і органи суб'єктів федерації.

Залежно від способу утворення державні органи класифіку­ють на виборні, призначувані, успадковані. Типовим прикладом виборного органу є парламент, призначуваного — Кабінет Міністрів, успадкованого — монарх.

Залежно від особового складу державні органи поділяються на одноособові і колегіальні. Одноособовими державними органами є Президент, Уповноважений Верховної Ради з прав лю­дини та деякі інші. Колегіальні державні органи приймають рішен­ня і вступають у правові відносини лише як певні колективи дер­жавних службовців (парламент, кабінет міністрів).

2. Принципи організації державного апарату

Для підвищення ефективності та якості функціонування державного апарату необхідно, щоб в основу його організації і діяльності була покладена система принципів, основними з яких вважають такі

  1. верховенство права;

  2. пріоритет прав і свобод людини — державні органи та службовці зобов'язані визнавати, реалізовувати та охороняти права і свободи громадян. Людина є найвищою цінністю суспільства, і тому держава відповідальна перед кожною особою за створення умов для вільного і гідного її розвитку;

  3. демократизм — передбачає широке залучення громадян до активної участі у формуванні та організації діяльності органів державного апарату;

  4. законність — усі державні органи і громадяни зобов'язані суворо дотримуватись усіх законів держави й організовувати свою діяльність відповідно до них;

  5. поділ влади - основні напрями діяльності державного апарату (законодавча, організаційно-виконавча, судочинство, нагляд і контроль) чітко розмежовуються між відповідними системами органів. Кожна галузь влади є відносно самостійністьсамостійною і незалежною від інших, дотримується правових меж власної компетенції і захищена від неправомірного втручання у вирішення питань, віднесених до її компетенції, з боку будь-яких органів, посадових осіб, підприємств, установ, об'єднань громадян. Окрім того створюється режим стримувань і противаг, який протидіє свавіллю, беззаконню з боку державних органів;

  6. врахування суспільної думки — звірення діяльності державного апарату з оцінкою громадськості в особі органів місцевого самоврядування і самоорганізації населення, підприємств, установ, окремих громадян та їх об'єднань;

  7. професіоналізм та компетентність — залучення найкваліфікованіших та високопрофесійних кадрів, висока організація праці;

  8. принцип ненасильства — у роботі державного апарату основна роль належить організаційним та виховним методам, а метод примусу має допоміжне, другорядне значення. Примус до осіб застосовується лише тоді, коли вичерпано всі методи переконання, але особа не підкорилася правомірним вимогам закону;

  9. гласність та врахування громадської думки — забезпечує відкритість діяльності державних органів;

  10. поєднання виборності вищих органів державної влади (глав держави, парламенту) та призначуваності (наприклад, призначення голови обласної або районної державної адміністрації);

  11. поєднання колегіальності та |єдиноначальності — колегіальне обговорення проектів рішень і єдиноначальність керівника органу в прийнятті рішень та його персональна відповідальність за них;

  12. економічність та науковість (науковість — концептуальне обґрунтування державної політики, здійснюваної центральними органами виконавчої влади, використання новітніх досягнень науки і техніки, організаційно-технічних засобів та інформаційних технологій;

  13. рівний доступ до державної служби, закріплений у законі як непорушне право громадянина, і стабільність кадрів;

  14. підконтрольність і відповідальність — звітність за проведену роботу, її контроль з боку уповноважених осіб та вміння відповідати за несвоєчасність її виконання, часткове невиконання тощо[

3. Структура державного апарату

Державний апарат — центральна частина механізму держави, юридично оформлена система всіх державних органів, які здійснюють управління суспільством, виконують завдання та функції держави. Найважливішим структурним елементом державного апарату є орган держави. Державний апарат складається з державних органів. Орган держави — це група осіб чи одна особа (державні службовці), яка має юридично оформлену державно-владну компетенцію для виконання завдань та функцій держави. Кожний орган держави утворюється для здійснення певного виду державної діяльності, тобто має свій предмет відання, завдання та функції, має визначену структуру. Структуру державного органу становлять:

апарат, що безпосередньо виконує завдання та функції держави, маючи для цього державно-владні повноваження (особи, які здійснюють керівництво, відповідно до покладених на них обов'язків і наданих їм повноважень);

допоміжний апарат, що не має державно-владних повноважень (спеціалісти та інші особи, що забезпечують технічні умови у здійсненні керівних управлінських функцій). Орган держави характеризується такими ознаками:

формується державою або безпосередньо народом відповідно до закону та функціонує на його основі;

має передбачені законами спеціальні функції, які здійснюються від імені держави;

має державно-владні повноваження, що дають йому змогу здійснювати юридично обов'язкові дії (видає нормативні та індивідуальні акти, здійснює контроль за неухильним виконанням вимог, передбачених цими актами, забезпечує та захищає ці вимоги від порушень);

функціонально взаємодіє з іншими органами у процесі реалізації своїх повноважень, керуючись загальним принципом «дозволено лише те, що прямо передбачене законом»;

має необхідну матеріальну базу;

має організаційну структуру, територіальний масштаб діяльності, систему службової підзвітності та службову дисципліну.

Класифікація державних органів проводиться на різних підставах:

1. За способом утворення: виборні (представницькі органи) та призначувальні (органи прокуратури).

2. За часом функціонування: постійні та тимчасові.

3. За територією дії: загальні (загальнофедеральні); суб'єктів федерації та місцеві (діють в адміністративно-територіальних одиницях).

4. За характером компетенції: органи загальної компетенції (уряд) та органи спеціальної компетенції (міністерства).

5. За порядком здійснення компетенції: колегіальні (парламент) та єдиноначальні (президент).

6. За правовими формами діяльності: правотворчі; правозастосовчі; правоохоронні; контрольно-наглядові; установчі.

7. За принципом «поділу влади»: законодавчі; виконавчі; судові.

Основним призначенням органів законодавчої влади є законодавча діяльність. У демократичних державах вони займають центральне місце у апараті держави. Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент — Верховна Рада України.

Виконавчо-розпорядчу діяльність здійснюють органи виконавчої влади. Систему органів виконавчої влади, наприклад, в Україні створюють Кабінет Міністрів України (вищий орган), міністерства, відомства і державні комітети (центральні органи) та місцеві державні адміністрації.

Особливе місце у структурі державного апарату належить системі судових органів. Основним їх призначенням є здійснення правосуддя. Діяльність елементів судової системи більшості країн засновується на принципах незалежності суддів, самостійності у вирішенні передбачених законодавче питань, гласності судочинства. Судова влада реалізується шляхом здійснення правосуддя у формі цивільного, господарського, адміністративного судочинства.

Важливе значення для функціонування апарату держави має посада Президента. Він є главою держави і виступає від її імені. Президент — гарант державного суверенітету, територіальної цілісності України, дотримання Конституції, прав і свобод людини та громадянина.[4]

.Висновок

Таким чином, слід констатувати, що державний апарат є комплексним суб'єктом механізму реалізації публічної влади, ускладнений взаємопов'язаними внутрішніми елементами — органами державної влади, кожен з яких має власні особливості функціонування та здійснення владних повноважень щодо вирішення відповідних питань. Це детермінує напрями подальших досліджень проблематики щодо з'ясування та конкретизації особливостей механізму реалізації влади з урахуванням її поділу на гілки та окреслення напрямів її удосконалення.

Список літератури

  1. Авер'янов В. Б. Органи виконавчої влади в Україні. — К., 2015. — 48 с.

  2. Авер'янов В. Б., Крупчан О. Д. Виконавча влада: конституційні засади і шляхи реформування. — X., 2008. — 40 с.

  3. Авер'янов В. Б., Андрійко О. Ф. Виконавча влада і державний контроль. — К, 2009. —48с.

  4. Адміністративне право: сучасний стан і напрями реформування. Матеріали Першої науково-практичної конференції. 18—21 червня 1998р. в м. Яремче Івано-Франківської області. - 82 с.

  5. Андрійко О. Ф. Державний контроль: теорія і практика. Наукова доповідь. -К., 2011. -24с.

  6. Андрійко О. Ф. Державний контроль в Україні-К., 1999-48 с. Аппарат государственного управления: интересы й деятельность. - К. "2001 -165с.

  7. Бандурка О. М. Основи управління в органах внутрішніх справ України: теорія, досвід, шляхи удосконалення. - X., 2009. - 398с.

  8. Бітяк Ю. П., Зуй В. В. Адміністративне право (Загальна частина). — X., 1997. — 137с.

  9. ГЛАДУН 3. Поняття і зміст державного управління: адміністративно-правовий аналіз. — Львів, 2001. —21с.

  10. . Голосніченко І. П. Адміністративне право України (основні категорії і поняття). — К, 2005 — 108 с.

  11. . Демократизация аппарата управления. — К., 2010. — 304 с.




скачати

© Усі права захищені
написати до нас