Ім'я файлу: 7_ускладнення_видалення.pdf.docx
Розширення: docx
Розмір: 35кб.
Дата: 29.04.2022
скачати
Пов'язані файли:
ПЕРЕЛІК ПИТАНЬ_ПМК.doc
Otsinka_chastoty_zahvoriuvanosti.docx
Мігіров_Д.С._Білет№11.pdf
Розширення: docx
Розмір: 35кб.
Дата: 29.04.2022
скачати
Пов'язані файли:
ПЕРЕЛІК ПИТАНЬ_ПМК.doc
Otsinka_chastoty_zahvoriuvanosti.docx
Мігіров_Д.С._Білет№11.pdf
Зміст теми.
Ускладнення під час та після операції видалення зуба
Всі ускладнення операції видалення зуба умовно поділяють на ті, що виникають під час видалення та такі, що виникають після видалення зуба.
Серед ускладнень, що виникають під час операції видалення зуба розрізняють порушення загального стану хворого та ускладнення місцевого характеру.
До ускладнень загального характеру відносять: непритомність, колапс, шок та порушення зовнішнього дихання.
Клінічними спостереженнями встановлено, що різні оперативні втручання (вся обстановка операційної, а також травма, що заподіюється при
операції) викликають цілий ряд загальних явищ, головним чином з боку судинної та нервової систем. Іноді виникають значні загальні розлади, які загрожують життю хворого, що залежить від характеру пошкодження, а також від перебігу оперативного втручання.
Ясність у розуміння цих явищ внесли роботи школи І.П.Павлова, в процесі яких встановлена наявність тісного двобічного зв’язку між корою головного мозку та внутрішніми органами. Проведені дослідження показують, що різноманітні подразнення (механічні, хімічні та ін.), які сприймаються різними органами та ділянками тіла, впливають на кору головного мозку, змінюючи її функціональний стан, в результаті чого можуть виникати порушення діяльності ряду систем організму.
Непритомність є найчастішою та найлегшою формою розладів, що спостерігаються при оперативних втручаннях та пошкодженнях. При цьому виникає короткочасна втрата свідомості, викликана рефлекторно, яка залежить від ішемії головного мозку.
Непритомність звичайно не настає раптово - їй передує ряд явищ, таких, як раптова слабість, що супроводжується блідістю, запамороченням, шум у вухах, потемніння в очах. Хворий втрачає свідомість, дихання стає поверхневим, зіниці звичайно розширюються. Пульс при цьому прискорений та слабкий, хоч іноді змінюється незначно. Непритомність здебільшого минає протягом кількох хвилин.
Оскільки у виникненні непритомності головну роль відіграє психіка, то приводом для її виникнення можуть бути різні моменти: страх перед очікуваною операцією, сам вигляд інструментів, крові, больові та тактильні відчуття, пов’язані з втручанням та ін.
Для ліквідації непритомного стану та поліпшення мозкового кровообігу, слід надати голові хворого низького положення (різко нахилити вперед тулуб хворого, який перебуває в сидячому положенні, або покласти хворого горизонтально). Для забезпечення глибокого дихання треба звільнити тулуб від одягу, що заважає. З цією ж метою дають нюхати нашатирний спирт. Останній справляє рефлекторне збудження, впливаючи на рецептори верхніх дихальних шляхів.
У тяжких випадках доводиться вдаватись до підшкірного введення 1 -2 мл 10% розчину кофеїну. Продовжувати розпочате оперативне втручання слід лише після виходу хворого із стану непритомності. Якщо ж непритомність виникла до операції, то залежно від випадку доцільно буває відкласти її на деякий час. В дні, що передують операції, для зниження реактивності нервової системи слід провести підготовку хворих препаратами брому та барбітуратами.
Колапс є більш тяжкою формою загальних розладів життєвих функцій організму внаслідок гострої слабості серця та падіння тонусу стінок судин. Це може бути пов’язано із значною крововтратою, з попереднім нервовим та фізичним перенапруженням, інфекційними захворюваннями, отруєнням.
Зазвичай, раптово з’являється значна синюшність та блідість лиця, холодний піт. Відмічається похолодіння кінцівок. Температура знижується, артеріальний тиск падає, пульс стає ниткоподібним, розслаблюється мускулатура, іноді спостерігаються легкі судороги. Свідомість при колапсі може бути весь час збережена.
Стан колапсу може перейти в смерть, якщо вчасно не вдасться активізувати діяльність серця, а головне усунути причину, наприклад, спинити кровотечу.
Лікування. Хворому надають горизонтальне положення, зігрівають за допомогою грілок, застосовують засобів, які збуджують серцеву діяльність: впорскування під шкіру розчину кофеїну, підшкірне чи внутрішньовенне введення фізіологічного розчину хлористого натрію або внутрішньовенне введення 40% розчину глюкози в кількості 50 мл. Можна ввести внутрішньом’язево 1мл 1 % розчину мезатону. При відсутності ефекту внутрівенно вводять 0,5-1,0 мл 0,06 % розчину корглікону чи 0,05 % розчину строфантину в 10-20 мл 40 % розчину глюкози. Проведення оперативних втручань при колапсі, крім невідкладних (кровотеча), протипоказане.
Шок. Шок являє собою різке зниження всіх життєвих функцій, в першу чергу кровообігу та дихання, в результаті переподразнення центральної нервової системи при пошкодженнях доцентрових периферичних нервів, що має місце при значних за своїм обсягом травмах. Явища шоку можуть виникнути і при грубому проведенні оперативних втручань на щелепах з допомогою долота та молотка. Сприяють виникненню шоку попередня сильна фізична перевтома, холод, голод, тяжкі психічні переживання.
При шоку свідомість звичайно збережена, але знижуються всі життєві функції організму. У хворих спостерігається різка блідість, запалі нерухомі очі, часто розширені зіниці, холодна, сіруватого кольору шкіра, поверхневе та сповільнене дихання, частий ниткоподібний пульс, падіння артеріального тиску. Чутливість та сприйняття зовнішніх подразнень різко знижені.
Для профілактики явищ шоку, що можуть виникнути в зв’язку з операційною травмою відіграє підготовка хворого, врахування стану його нервової системи. Призначення препаратів брому, люміналу та інших похідних барбітурової кислоти, введення (але не амбулаторним хворим) морфіну або пантопону до операції знижують збудливість нервової системи. Велике значення має й добре проведене знеболювання.
Лікування шоку полягає в усуненні причини, що його викликає, та боротьбі з загрозливими симптомами.
Для боротьби з шоком, що розвинувся, необхідно не тільки активізувати діяльність серця шляхом введення розчину кофеїну, але також знизити сприйняття больових подразнень, для чого здійснюють впорскування морфіну. Треба створити спокій хворому, зігріти його грілками. Добре діють при боротьбі з шоком внутрішньовенні вливання 400-500 мл ізотонічного розчину натрію хлориду, 5% розчину глюкози (або 40% розчину глюкози в кількості 50 мл), а особливо переливання крові.
Оперативне втручання можна проводити в цей період тільки за життєвими показаннями і для усунення явищ шоку.
Порушення зовнішнього дихання. При попаданні в дихальні шляхи видаленого зуба, тампонів, кров’яних згустків (якщо вони застрягають в ділянці голосової щілини) може спостерігатися порушення зовнішнього дихання аж до асфіксії. В таких випадках необхідно терміново проводити трахеотомію. Якщо в дихальні шляхи попадає лише частина зуба, вона зазвичай досягає якогось з бронхів (частіше правої легені), вик5ликаючи обтурацію його просвіту. У хворого виникає кашель. Однак порушення зовнішнього дихання не настільки виражені, щоби являти безпосередню загрозу для життя хворого. при підозрі на попадання зуба чи його частини в дихальні шляхи необхідно терміново скерувати хворого на рентгенологічне дослідження, проконсультувати його з пульмонологом, так як наявність у просвіті бронха інфікованого інорідного тіла, яким є зуб, призводить до розвитку абсцедуючої пневмонії.
Місцеві ускладнення
До ускладнень місцевого характеру відносять:
Перелом коронки зуба або його кореня.
Вивих та перелом сусідніх зубів.
Зміщення зубів у товщу м’яких тканин.
Відламування невеликих ділянок кісткової тканини.
Відламування заднього відділу альвеолярного відростка верхньої щелепи, іноді з горбом верхньої щелепи та з ділянкою дна гайморової пазухи.
Перелом нижньої щелепи.
Порушення цілісності дна гайморової порожнини.
Попадання кореня в гайморову пазуху.
Вивих нижньої щелепи.
Розрив слизової оболонки.
Порушення чутливості (парестезія, гіпестезія) нерва.
Кровотеча.
Перелом коронки зуба або його кореня. Найчастіше операція видалення зуба ускладнюється переломом його коронки або кореня, що може бути зв’язано як із значним руйнуванням зуба патологічним процесом, так і з особливостями будови кореня та оточуючої кісткової тканини. Однак, певні порушення техніки оперативного втручання чималою мірою впливають на частоту цього ускладнення: відіграють роль різкі рухи при вивихуванні зуба, невірний вибір щипців або недотримання послідовності в застосуванні прийомів видалення зуба, тощо.
Вивих та перелом сусідніх зубів, які були опорою для елеватора, можна пояснити у більшості випадків також порушеннями техніки операції. В залежності від виду травми, що нанесена сусідньому зубу, проводиться його лікування (виготовлення вкладок, пломб, коронок, штифтового зуба, видалення, реплантація зуба (попередньо слід ретроградно запломбувати канал кореня), закріплення зуба шиною). Для профілактики подібних ускладнень не можна використовувати в якості опори для елеватора поодинокі зуби. Під час вивихування зуба елеватором великий або вказівний палець слід накласти на жувальну поверхню зуба, що виділяється та
сусіднього з ним опірного зуба.
Зміщення зубів у товщу м’яких тканин спостерігаються у випадках різких рухів елеватором під час вивихування нижнього зуба мудрості, а також при атиповому видаленні коренів нижніх молярів. Ці зуби чи корені зміщуються у товщу м’яких тканин внутрішньої поверхні нижньої шелепи, що призводить до запальних ускладнень та потребує повторних хірургічних втручань.
Відламування невеликих ділянок кісткової тканини. Зазвичай при видаленні зуба, стінки лунки в силу певної еластичності кісткової тканини трохи розсуваються. Однак патологічні процеси в періодонті інколи призводять до заміщення його в окремих ділянках кісткою, внаслідок чого корінь зуба щільно спаюється на деякому протязі з ділянкою стінки альвеоли. Цією обставиною, а також необхідністю глибокого просування щічок щипців та накладання їх на краї лунки пояснюється відламування невеликих ділянок кісткової тканини. Відламані кусочки, будучи припаяні до зуба, здебільшого видаляються разом з ним. Коли ж рухомі ділянки альвеолярної стінки не видаляються разом з коренем, їх слід видалити, обережно відокремивши від м’яких тканин. Скушують і наявні навкруги кісткові виступи.
Відламування заднього відділу альвеолярного відростка верхньої щелепи, іноді з горбом верхньої щелепи та з ділянкою дна гайморової пазухи.
В результаті глибокого накладення щипців на альвеолярний відросток у ділянці верхнього зуба мудрості, особливо при неправильному його положенні, а також при вивихуванні цього зуба елеватором Леклюза доводилось спостерігати це ускладнення. Воно супроводжується значною кровотечею. Оскільки розраховувати на приживлення відламаного фрагменту не доводиться, його слід видалити, а рану ушити. В подальшому не виключена можливість виникнення запального процесу в гайморовій порожнині, а також утворення на місці видаленої ділянки кістки фістульного ходу, що веде з порожнини рота у верхньощелепну пазуху.
Перелом нижньої щелепи при видаленні зуба. Такі випадки описані при вивихуванні елеватором Леклюза неправильно розміщеного зуба мудрості.
Виникнення переломів нижньої щелепи під час операції видалення зуба має місце також при патологічних процесах, що стоншують або руйнують кістку: радикулярних чи фолікулярних кістах, фіброзній остеодистрофії, доброякісних та злоякісних пухлинах, хронічних остеомієлітах та ін.
Порушення цілісності дна гайморової порожнини є одним з нерідких ускладнень при видаленні верхніх молярів, другого, а іноді і першого премоляру. Це зв’язано з тим, що інколи корені вказаних зубів підходять своїми верхівками до гайморової порожнини. Іноді дно верхньощелепної пазухи буває навіть трохи підняте верхівками коренів цих зубів. Внаслідок цього хронічний верхівковий періодонтит, що розвивається в ділянці одного з цих зубів, руйнує кісткову тканину, що оточує верхівку кореня, тонку кісткову пластинку і окістя дна гайморової порожнини, що вкриває верхівку кореня. Після цього тканини запального осередку біля верхівки кореня вже безпосередньо контактують зі слизовою оболонкою верхньощелепної пазухи та спаюються з нею. При видаленні одного з таких зубів слизова оболонка розривається, внаслідок чого з’являється сполучення між порожниною рота та гайморовою пазухою.
В деяких випадках слизова оболонка дна верхньощелепної пазухи пошкоджується хірургічною ложкою при неакуратній обробці лунки, а саме тоді, коли при її вискоблюванні інструмент з силою просувають угору.
Пошкодження дна гайморової порожнини виявляють на підставі проходження повітря, з невеликим свистом, з порожнини рота в порожнину носа при надуванні щік, або з порожнини носа в порожнину рота. Для цього хворий, затиснувши пальцями ніс, повинен старатися видути через ніс повітря. При виявленні прободіння дна гайморової порожнини та відсутності гнійних виділень з лунки не слід зондувати або промивати гайморову порожнину. Найвірніше в таких випадках затампонувати згорнутою смужкою йодоформної марлі тільки устя лунки, укріпивши цей тампон дротяною вісімкоподібною лігатурою, укріпленою на сусідніх зубах, або наклавши над ним вузлуваті шви. Тампон не виймають по можливості 5 -7 днів. За цей час згусток, що виповнює верхні відділи лунки, вже починає організовуватись, тобто проростати грануляціями. Крім того, спаюються краї розірваної слизової оболонки гайморової порожнини. В ряді випадків зразу після видалення зуба можливе закриття перфораційного отвору оперативним шляхом.
При появі слідом за видаленням зуба виділень з лунки, що може бути ознакою запального процесу у гайморовій порожнині, а також наявності прикореневої кісти, тампонувати лунку не слід: її залишають відкритою. Подальше лікування проводять залежно від характеру процесу, тобто наявності гаймориту чи кісти.
Попадання кореня в гайморову пазуху може спостерігатись при видаленні верхнього моляра або рідше премоляру. Це пояснюється насамперед близькістю гайморової порожнини і руйнуванням під впливом навколоверхівкового патологічного процесу кісткової тканини в ділянці дна пазухи настільки, що при стисканні ручок щипців корінь, який вислизнув, з щічок, що охоплюють його, проштовхується в гайморову порожнину. Частіше корінь виявляється зміщеним у гайморову порожнину при неправильному просуванні щипців, а також при використанні елеватора, коли щічкою інструмента натискують на корінь, замість того щоб вводити її між коренем та стінкою лунки.
Спроби вилучення кореня, що потрапив у гайморову порожнину, через лунку, як правило, не дають результатів. У цих випадках не слід промивати гайморову порожнину та вводити в неї тампони. Необхідно закрити невеликим тампоном з йодоформної марлі устя лунки, щоб сприяти зарощенню сполучення з порожниною рота. Видалення кореня з пазухи, яке не є невідкладною операцією, слід проводити через трепанаційний отвір у ділянці кликової ямки (за типом радикальної операції гаймориту) в умовах
стаціонару.
За деякими даними, видалення оперативним шляхом у перші 1 -2 дні зміщеного в гайморову порожнину кореня, та введення після цієї операції антибіотиків у верхньощелепну пазуху і ушивання порожнини наглухо дають хороші результати. При цьому, в разі відсутності змін слизової оболонки немає потреби видаляти її та сполучати гайморову порожнину з нижнім носовим ходом.
Вивих нижньої щелепи. Таке ускладнення може виникнути в тому випадку, коли видалення зуба на нижній щелепі проводиться при максимально широкому відкритті рота і тривалому проведенні операції.
Діагностика вивиху нижньої щелепи нескладна. Як при односторонньому, так і при двосторонньому вивиху хворий не в змозі закрити рот. При односторонньому вивиху щелепа зміщується в здоровий бік. Вивихнута головка щелепи прощупується попереду від звичайного свого положення. Рентгенівський знімок, якщо в ньому є необхідність, підтверджує знаходження головки щелепи поза суглобовою ямкою.
При двосторонньому вивиху вся щелепа зміщується вперед без зміщення по середній лінії. Прощупуються обидві головки поза суглобом. Рентгенівський знімок підтверджує двосторонній вивих.
Перед вправленням як одностороннього, так і двостороннього вивиху проводять знеболення нижнього альвеолярного нерву та м’язів (скроневого, жувального та внутрішньо-крилоподібного).
Для вправлення вивиху використовують найбільш відомий спосіб, який в літературі називають методом Гіппократа. Хворого саджають на опущене до упору крісло або на низький стілець. Голова фіксується в підголівнику чи утримується помічником. Лікар розташовується попереду від хворого, а нижня щелепа знаходиться на рівні ліктьового суглобу опущеної руки лікаря. Лікар вводить великі пальці обох рук (обгорнуті марлевими серветками для зменшення ковзання та запобігання прикушування пальців) в порожнину рота та накладає їх на жувальні поверхні нижніх великих кореневих зубів, а при їх відсутності - на альвеолярні відростки попереду від гілок нижньої щелепи. Рештою пальців охоплює нижню щелепу ззовні і знизу. Поступово посилюючи тиск великими пальцями на моляри, лікар одночасно рештою пальців здійснює тиск на підборіддя знизу вгору (підіймає її передній відділ). Таким чином, гілки нижньої щелепи зміщуються вниз, а суглобові голівки опускаються нижче суглобових горбиків. Тиском долонь (спереду назад) на підборіддя, здійснють зміщення суглобових голівок в суглобові ямки, тобто суглобова голівка ковзає по задньому скату суглобового горбика і входить в суглобову впадину. В цей момент великі пальці потрібно зміщувати в присінок порожнини рота щоб не перешкоджати змиканню щелеп. Вправлення голівок супроводжується характерним луском, швидким і щільним змиканням щелеп. При двобічному вивиху нижньої щелепи вправлення одночасно здійснюється з двох сторін, а при односторонньому - зі сторони вивиху.
Після вправлення вивиху хворому накладають на 1-2 дні пов’язку, що фіксує нижню щелепу. Після зняття пов’язки хворому рекомендують протягом 3-4 тижнів не розкривати широко рота.
Для попередження цього ускладнення, лікар повинен фіксувати своєю лівою рукою нижню щелепу хворого.
Кровотеча з гілок піднебінної артерії може виникнути тоді, коли в момент просування щипців одна з щічок зсковзує, в результаті чого раниться тверде піднебіння. При пошкодженні під’язикової ділянки може розвинутись запальний процес у розташованій тут клітковині.
Розрив слизової оболонки. Його причиною є недостатнє попереднє відокремлення ясен навколо зуба та швидке виведення зуба з лунки, що призводять до великих розривів та відшарування слизової оболонки альвеолярного відростку, а частково перехідної складки. Іноді відбувається розрив слизової оболонки з оголенням краю лунки та з її наступною секвестрацією (переважно з язикового боку).
На пошкоджені та відшаровані ділянки м’яких тканин після зупинки кровотечі накладають, шви.
Кровотеча. Після видалення зуба з лунки, так само як з будь-якої операційної рани виникає кровотеча. Але за нормальних умов через кілька хвилин завдяки згортанню крові лунка виповнюється кров’яним згустком і кровотеча припиняється.
В окремих випадках кровотеча, що виникла після видалення зуба, не припиняється, кров продовжує виділятися з лунки протягом кількох годин та навіть днів.
Місцеві причини. Сила кровотечі, що виникає після операції видалення зуба, залежить від обсягу та ступеня пошкодження тканини. Тому при пораненні прилеглих м’яких тканин, що ускладнило видалення зуба, тривалі кровотечі спостерігаються дещо частіше. Тривкі кровотечі з порівняно великих судинних гілочок - розгалужень міжзубної артерії виникають також у випадках відламування частини альвеоли або міжкореневої перегородки. Оточені кістковими стінками, ці артерії не скорочуються в тій же мірі, що й судини м’яких тканин, та кровоточать.
Запальні процеси в ділянці видаленого зуба, що викликають розширення судин та змінюють судинну стінку, також є причиною тривалих кровотеч.
Для розуміння причин деяких луночкових кровотеч слід мати на увазі також вплив адреналіну. Цей препарат, що вводиться у тканини з розчином знеболюючої речовини, викликає на відповідній ділянці сильне звуження судин, обмежуючи всмоктування знеболюючого розчину і тим самим подовжуючи його дію. Однак, слідом за ним через деякий час спостерігається друга фаза дії адреналіну - розширення артеріол. Тому нерідко кровотеча з лунки (так звана адреналінова кровотеча) і виникає через деякий проміжок часу (1-2 години) після проведеного видалення зуба.
Іноді кровотеча пов’язана з пошкодженням аномалійно розміщеної судини, яка проходить у кістковій тканині альвеолярною відростка або ж у м’яких тканинах, що його вкривають.
Загальні причини. В першу чергу до загальних причин кровотеч після видалення зуба належать захворювання системи згортання крові: гемофілія, тромбоцитопенія, цинга. Крім того, ряд захворювань супроводжується симптомами кровоточивості: жовтяниця, лейкемії, деякі інфекційні захворювання - висипний тиф, септичний ендокардит, скарлатина та ін.
При гемофілії та тромбоцитопенії кровотеча обумовлена змінами фізико-хімічних та морфологічних властивостей крові. Кровоточивість у хворих на цингу пов’язана виключно зі змінами судинної стінки.
Способи зупинки кровотечі після видалення зуба.
Зазвичай у хворого з’являється великий грибоподібний згусток, що виповнює лунку та вкриває альвеолярний відросток. З -під згустку з більшою або меншою інтенсивністю тече кров.
У цих випадках з допомогою пінцета та невеликої хірургічної ложки видаляють кров’яний згусток, осушують тампоном лунку та оточуючі ділянки альвеолярного відростка і встановлюють характер кровотечі, а також розташування судини, що кровоточить.
Поранення м’яких тканин при видаленні зубів - розриви та відриви ділянок ясен і особливо пошкодження твердого піднебіння - нерідко дають кровотечі артеріального типу. При пошкодженні м’яких тканин зупинка кровотечі найкраще досягається перев’язкою або обшиванням судини, а також накладенням швів. При пораненнях щічками щипців твердого піднебіння накладення швів може бути технічно нездійсненним. В цих випадках рану слід туго затампонувати смужкою йодоформної марлі, а її краї коагулювати. Хороші результати, дає накладення на ділянку м’яких тканин, що кровоточать невеликого марлевого тампона з подрібненими кристалами марганцевокислого калію.
При кровотечі з кісткової стінки, найчастіше міжкореневої або міжлункової перегородки, слід з допомогою щипців здавити цю ділянку кістки, спресувати її, попередньо відсепарувавши слизову оболонку. Найкраще для цієї мети застосовувати щипці, у яких кінці щічок не сходяться, або ж здавити кістку крампонними щипцями. Після цього ділянку кістки, що кровоточить слід прикрити м’якими тканинами, зблизивши краї ясен швами, або ж закрити цю ділянку йодоформним тампоном, введеним в лунку.
Здебільшого ж кровотеча має капілярний характер, а кров надходить з глибини лунки. В цих випадках показана тампонада лунки. Попередньо невеликою хірургічною ложкою слід видалити згустки крові, перевірити, чи немає в лунці вільно розміщених осколків зуба або відламаних ділянок її стінок. Потім довгу смужку йодоформної марлі завширшки близько 0,5 -0,75 см вводять в лунку, починаючи з її найглибших ділянок, і, щільно притискаючи марлю, виповнюють альвеолу до країв. Надлишок марлевої смужки відрізують ножицями. В результаті цього вся ранева поверхня виявляється щільно закритою йодоформним тампоном. При кровотечі після проведеного видалення багатокореневого зуба, лунку кожного кореня щільно виповнюють смужкою йодоформної марлі.
У деяких випадках лунку тампонують марлевою смужкою, змоченою розчином перекису водню, або є-амінокапронової кислоти.
Якщо при тампонаді лунки віддавлюється вбік слизова оболонка альвеолярного відростку, доцільно поверх тампона накласти шви і, ув’язавши їх, стягнути краї рани. Щоб запобігти прорізуванню швів, голку слід вколювати, відступивши принаймні на 0-5-0,75 см від краю ясен.
На тампон, що виповнив лунку, накладають марлеву кульку. Зціплюючи зуби, хворий натискує на цю кульку та на вкладений в лунку тампон. Через 30-40 хвилин марлеву кульку обережно видаляють. При відсутності кровотечі хворого можна відпустити. Якщо ж кровотеча триває, слід видалити всі тампони, а лунку знову старанно затампонувати.
Після зупинки кровотечі тампон з лунки виймають на 4-5-й день, тобто на початку організації тромбу. Лише поява болю а також наростаючих запальних явищ може бути показанням до більш раннього вилучення тампону.
Для зупинки кровотечі з успіхом застосовується кровоспинна губка (консервована плазма крові), кровоспинна марля.
Більшість кровотеч, що виникають після видалення зуба, пов’язані зі змінами загального характеру - переважно з порушеннями системи згортання крові та ламкістю судинної стінки. Тому до таких хворих слід також застосовувати кровоспинні засоби загальної дії. З цією метою внутрівенне вводять 1-2 мл 5 % або 10 % розчину аскорбінової кислоти, 5-10 мл 10 % розчину хлористого кальцію, 5 % розчин є-амінокапронової кислоти. При триваючій кровотечі ці речовини вводять повторно. Крім того, аскорбінову кислоту дають усередину 3 рази на день по 0,1 г. Розчин хлористого кальцію (10-20 %) призначають по столовій ложці 5-6 разів на день.
Добре діє внутрішньом’язове введення 10-15 мл нормальної кінської сироватки, а при відсутності її - іншої лікувальної сироватки в такій же кількості. Щоб запобігти анафілактичному шоку, сироватку слід вводити за способом Безредки в два прийоми: спочатку 0,25 -0,5 мл сироватки, а через 1 годину - решту. Слід враховувати, що в період від 8-го до 14-го дня у хворих після введення сироватки можуть настати явища сироваткової хвороби, яка супроводжується такими ж, як при кропивниці, висипаннями на шкірі, а крім того, болями та припуханням суглобів, підвищенням температури тіла, зазвичай в межах 37,5-38 °С.
При кровотечах після операції видалення зуба також призначають всередину вітамін К, який підвищує здатність крові зсідатись та є хорошим кровоспинним засобом при геморагічних діатезах. Препарат дають 3 рази на день під час їжі по 0,02-0,1 г на прийом, краще у вигляді 10 % спиртового розчину (від 5 до 20 крапель на прийом).
Дуже ефективним при кровотечах є переливання невеликих доз крові (75-150 мл).
Якщо в амбулаторних умовах кровотечу не вдалося спинити, хворі мають бути госпіталізовані в стоматологічний або загальнохірургічний стаціонар.
Запобігання кровотечам. В разі потреби видалення зуба хворому із захворюваннями системи згортання крові, йому попередньо слід провести відповідне обстеження (загальний аналіз крові, кількість тромбоцитів, час зсідання, тривалість кровотечі) та проконсультуватись із лікарем гематологом. Перед оперативним втручанням в ряді випадків може бути показана попередня підготовка: призначення вітаміну С та К, хлористого кальцію (всередину та внутрівенно), навіть переливання невеликих доз крові. Після проведеного видалення зуба лунку слід затампонувати на 4-5 днів, не чекаючи появи тривалої кровотечі.
У окремих хворих операцію видалення зуба, так само як і інші хірургічні втручання в порожнині рота, необхідно, проводити в умовах стаціонару, вживши всіх заходів для запобігання кровотечі та її зупинки. Таким хворим не слід видаляти декілька зубів одночасно.
Окрім вторинних кровотеч, до числа ускладнень, що виникають після операції видалення зуба, відноситься альвеоліт та інші запальні процеси, при яких вхідними воротами інфекції служить лунка видаленого зуба, а також наявність гострих країв лунки, що призводять до виникнення тривалого болю.