Ім'я файлу: Зміна ролі та функцій держави у глобалізованому світі.docx
Розширення: docx
Розмір: 28кб.
Дата: 13.09.2021
скачати
Розширення: docx
Розмір: 28кб.
Дата: 13.09.2021
скачати
Студент магістратури Черевко О.А.
Есе на тему: «Зміна ролі та функцій держави у глобалізованому світі»
Поняття глобалізації є настільки широким, що науковці інколи вбачають у ньому зовсім протилежний зміст. Цей новий феномен утвердився останнім часом на міжнародній арені завдяки досить широкому його опрацюванню економістами, юристами, політологами, соціологами, представниками інших суспільних наук і навіть письменниками.
Термін «глобалізація», зайнявши важливе місце в сучасній літературі та науковому лексиконі, вживається для характеристики сучасних економічних, політичних, соціальних, інформаційних, торгових, фінансових, транспортних, трудових, культурних, комунікаційних та інших планетарних вимірів і процесів.
Після того, як у 1960-х роках М. Маклуен популяризував у своїх тезах образ «глобального села», слушно відзначають дослідники, остання фігура занепаду держави-нації знаходить обґрунтування в різних теоріях, починаючи з теорії комунікації, згідно з якими глобалізація вже нині здійснює велику мрію об’єднання світу. Чи не можна вважати, що поділ світу на нації, які ревно опікуються своїм суверенітетом, нині поступово зникає, оскільки інтернаціоналізація економіки та потужні інформаційні технології поєднуються, щоб перед нашими очима постало зображення «універсального в дії».
Ідея універсального світу не є новою. Ще стоїки говорили про «спільність людського роду», Руссо закликав до універсальної демократії, Дідро запекло боровся з колонізаторськими намірами і «відкиданням іншого», яке вони несуть, Кант оспівував «лагідну торгівлю» як інструмент примирення між народами, а Маркс пропонував усім пролетарям близьке майбутнє великого інтернаціоналу народів. Тож на початку ХХI століття чи не тисне глобалізм незворотною ходою на руїни держави-нації? [7, с. 91]. Науковці ставлять так питання досить часто. Відтак бути суб’єктом світових процесів, вписатися в магістральні світові тенденції надзвичайно важливо. Але для того, щоб стати суб’єктом процесу, його необхідно насамперед зрозуміти, а вже згодом навчитися вільно орієнтуватися в ньому і впливати на його розвиток.
Уважне вивчення процесів, які відбуваються в Україні як всередині держави, так і в стосунках з іншими країнами, дає змогу сформулювати декілька тез, які, на нашу думку, характеризують ситуацію.
По-перше, як влада, так і громадянське суспільство в Україні не є остаточно сформованими інституціями на зразок тих, що характеризують розвинені демократії, але становлення громадянського суспільства відбувається швидшими темпами, ніж владних структур. Суспільство набуло вже більш досконалої структури і досягло зрілості, а влада так і не набула власної форми та остаточної структури.
По-друге, незважаючи на те, що до порядку денного владних еліт нашої держави включені окремі проблеми глобального походження (врегулювання цін на енергоносії, боротьба з наркобізнесом, торгівлею людьми, незаконною міграцією тощо), вони недостатньо усвідомлені владою й не стали пріоритетними щодо внутрішньо-державних завдань. Відсутність у правлячої еліти України стратегічного мислення і розуміння глобальних закономірностей розвитку сучасного суспільства не дає змоги сьогодні говорити про чітку позицію у вирішенні тих чи інших глобальних проблем та гарантувати готовність до відповідей на глобальні виклики. Якщо в цьому не відбудеться змін, населення держави і надалі дедалі гостріше відчуватиме негативні наслідки глобалізації. Розуміння глобальних закономірностей розвитку суспільства дає можливість і необхідність державі використовувати потенційні виклики глобалізації, швидко і адекватно реагувати на них, що, в свою чергу, сприятиме більш динамічному і ефективному розвитку країни.
По-третє, низький рівень політичної культури переважної більшості українського політикуму є тим негативом, який заважає вирішенню як внутрішньодержавних, так і глобальних проблем, створює атмосферу недовіри міжнародної спільноти до держави в цілому.
Хвиля глобалізації, очевидно, ще не супроводжується необхідною зміною політичних інститутів. Економічна і політична відкритість, поширення інвестицій, небувале зростання обсягів торгівлі посилює позицію прихильників глобалізації і зміцнює сподівання еліт на те, що вони будуть у фарватері світових процесів. Водночас вимоги антиглобалістів щодо подолання антигуманних наслідків глобалізації не можуть відверто ігноруватися. Безспірним є той факт, що тріумф глобалізації у політичному сенсі означає насамперед історичну поразку лівої частини політичних сил практично в кожній країні. Перемагаючи з великими труднощами на виборах до органів влади, вони вже не в змозі реалізувати власну, ліву політико-економічну програму. Водночас недопустима недооцінка ідеологами глобалізації фактора національної державності. Держава є досить вагомим політичним, суспільним, історичним фактором розвитку людства, тому не можна уявити її зникнення чи заміну найближчим часом. Тому питання ролі та функцій держави у глобалізаційному процесі постійно перебуває в центрі уваги науковців і політиків. На різних етапах історичного розвитку держава виступала як трансформуюча і впорядковуюча основа суспільства. У своєму нинішньому стані вона стала недостатньо ефективним інструментом для досягнення глобальних цілей цивілізації. Чи дійсно втрачається суверенітет держав?
Зміна традиційної ролі держави як основної форми політичної організації суспільства є ключовою темою політичного дискурсу в розрізі проблем глобалізації. Багато питань, пов’язаних з її роллю в світовому глобалізаційному процесі, наслідків які маємо сьогодні й очікуємо завтра, не отримали єдиної інтерпретації ні у вітчизняній, ні в зарубіжній літературі. У суперечках адептів глобалізації і авторів, які не визнають її як світовий феномен, щодо питання про долю держави в світі, що глобалізується й інтегрується, сформувався спектр різних думок — між повною переконаністю у відмиранні цього інституту і не менш твердою впевненістю в тому, що вплив держав на історичний процес людства надалі тільки зростатиме. Тому в умовах формування глобального порядку і пов’язаної з цим зміни вже сформованої міжнародної системи дедалі гостріше постає завдання визначення історичних перспектив держави. Зростаюча напруженість між суб’єктами міжнародних відносин супроводжується і зміною наших уявлень про найкращу форму організації публічної влади — ідеальний політичний інститут, його роль, місце й при- значення в сучасному суспільстві.
Очевидно, що сучасний стан економічної глобалізації виводить на політичну сцену значну кількість суб’єктів (акторів), здатних конкурувати з державою-нацією, крім того, збільшувати залежність слабких держав від сильних. Згадаймо хоча б неурядові організації, діаспори, транснаціональні корпорації, релігійні мережі, кримінальні структури, системи нелегальної міграції, які сприяють звуженню влади держави, що традиційно ґрунтується на ідентифікації громадян за національною територією. І такі процеси відбуваються не лише у сфері економічних відносин. У політиці традиційна держава не є вже єдиним виразником загального інтересу і втрачає частину своєї влади. Але вона прямує до втрати влади, а не втрати впливу, проходить етап певних перетворень. Проблемою є не стільки зменшення впливу держави, як «мутація» її ролі в багаторівневій світовій архітектурі. Найкраще вплив глобалізації на державу простежується в контексті дослідження її внутрішніх і зовнішніх функцій.
Дослідники вже зверталися до осмислення цього питання. У цьому сенсі варто погодитися з думкою Л. Морозової, яка відзначає, що зростання впливу глобалізації на життя всіх держав не може не позначатися насамперед на внутрішніх і зовнішніх функціях держави. В юридичній літературі дедалі частіше відзначається така важлива тенденція розвитку внутрішніх функцій держави, як інтернаціоналізація, тобто надання внутрішнім функціям значного міжнародного аспекту, їх тісна взаємодія із зовнішнім середовищем, взаємозв’язок внутрішньої та зовнішньої політики держави. Це дає підстави стверджувати, що внутрішні функції держави не можуть розвиватися виключно на власній основі, визначатися метою, завданнями, які базуються лише на національному інтересі, без урахування інтересів міжнародної спільноти [8, с. 105–106].
На думку окремих науковців, глобалізація настільки стирає грані між внутрішньою і зовнішньою політикою, що вже нині є підстави для розробки нової класифікації функцій держави, оголошення їх загальними для реалізації як всередині держави, так і за її межами.
До таких загальних функцій належать:
1) економічна, зміст якої становить забезпечення нормального розвитку економіки, організації зовнішньоекономічних зв’язків і т. ін.;
2) політична, або функція безпеки, яка спрямована на забезпечення державної і суспільної безпеки, соціальної і національної злагоди, охорону суверенітету;
3) соціальна, зміст якої полягає в захисті прав і свобод громадян, здійсненні заходів щодо задоволення соціальних потреб людей, підтримки необхідного рівня життя населення, створення належних умов для праці, побуту та ін.;
4) ідеологічна, метою якої є підтримка певної ідеології, в тому числі релігійної, організація освіти, підтримка науки, культури і т. ін.;
5) екологічна, яка передбачає ряд заходів з охорони навколишнього середовища [9 ,с. 77–78].
Слід зазначити, що об’єктивні процеси, які відбуваються у світі і не обходять стороною жодну державу, зобов’язують їх до посильної участі у вирішенні глобальних проблем, зміцненні світового правопорядку. Сучасна держава повинна бути здатною до співпраці з іншими державами і вміти управляти процесом входження до глобального середовища, забезпечувати соціальний захист, економічні можливості і безпеку. Держави, які діють самотужки, і надто бідні держави втрачають здатність регламентувати значну кількість важливих для своїх громадян питань, залишаються недієздатними у здійсненні принципу «мислити глобально — діяти локально», повз них проходять фінансові потоки, їхні навіть загальнокорисні ініціативи ігноруються, врешті вони потрапляють в ізоляцію.
У політичному і правовому сенсі не вперше ставиться акцент на «розмиванні» держави як системи, передачі її функцій комерційним структурам та наднаціональним інститутам. Звичайно, розвинені демократії, насамперед Західної Європи, перебувають у більш вигідному становищі для забезпечення нового управління в глобалізованому світі, оскільки спроможні надати легальним недержавним організаціям свободу як у політичному так і комерційному секторах. З подоланням певних перепон рухаються в даному напрямку і країни Східної Європи. Розробки науковців Нью-Йоркського університету за проектом «Глобальне управління і глобальне адміністративне право в міжнародному правовому порядку» формують найповніше уявлення про перспективи глобалізованого світу й утворюють окрему, альтернативну іншим концепцію «глобального адміністративного простору» [10].
Сутність концепції глобального адміністративного простору становлять положення про можливість запровадження в державному управлінні форм і методів приватно-публічного характеру. Підставою для цього є помітне зростання суверенної нерівності держав, пом’якшення відмінностей міжнародного і внутрішньодержавного просторів, проблеми визначення компетенції міжнародних надурядових організацій, які не входять до структури ООН і вплив яких на держави не регламентується міжнародним правом (Всесвітня торгова організація, Міжнародний банк, Міжнародний валютний фонд, Міжнародна організація стандартизації та ін.). Майбутній державний устрій має базуватися на праві. Нові форми глобального адміністративного права будуть утворювати консолідовані норми міжнародної внутрішньодержавної та адміністративної галузей. Водночас процеси глобалізації не повинні повністю «стерти» національно-державні відмінності, нехтувати соціальними аспектами, визначати «капіталізацію» єдиною домінантою розвитку.
Серед зазначених загальних функцій вимагає більш детального висвітлення політична функція, навіть якщо сьогодні і завчасно переходити до практики об’єднання внутрішньої і зовнішньої політики в одну сферу діяльності держави. Внутрішні інтереси держав, враховуючи різницю в рівнях їх економічного та політичного розвитку, настільки відрізняються, що спроектовані ними інтереси й потреби зовнішнього характеру поєднати досить складно. Суттєво різні також форми і методи реалізації державою зовнішніх і внутрішніх функцій. Дії, які досить часто допустимі всередині держави, не можуть бути використані у взаємовідносинах з іншими суб’єктами міжнародного співтовариства. І все ж важливим аспектом політичної функції держави в умовах глобалізації є забезпечення та захист державного суверенітету.
Державний суверенітет був і залишається важливою юридичною і політичною категорією. У ньому виражається сумарна характеристика всіх ознак держави. Вона є суверенною, якщо здатна самостійно вирішувати внутрішні й зовнішні справи з дотриманням норм міжнародного права. У сучасних умовах держава не може бути суто «егоїстичною», будувати свою політику виходячи лише з внутрішніх потреб, а зобов’язана враховувати інтереси інших держав, наддержавних структур. До того ж нині вже недостатній і такий, що майже вичерпав себе, принцип співробітництва у межах партнерства. Його варто наповнювати новим змістом, у тому числі з урахуванням проблем глобального характеру. Суверенна держава є повновладною незалежно від будь-якої іншої влади у вирішенні питань як внутрішнього, так і зовнішнього характеру.
З середини ХХ ст. поняття суверенітету тісно пов’язується з офіційним визнанням пріоритету прав людини і громадянина як у конституційному, так і в міжнародному аспектах. Служіння держави громадянському суспільству і людині вважається найважливішою ознакою її суверенності. Політика суверенної держави має бути спрямована на відстоювання інтересу громадян жити за власними законами і звичаями, релігійними та іншими нормами і традиціями, обирати ефективний державний устрій, встановлювати внутрішній політичний режим та забезпечувати охорону державного кордону. Останні, незважаючи на те, що дедалі більше набувають ознак прозорості, існуватимуть доти, доки існуватимуть суверенні держави. У свою чергу, міжнародне співтовариство не вправі нехтувати межами державного суверенітету. Лише держава вправі добровільно, без примусу взяти на себе подібні зобов’язання, що випливає зі змісту суверенного права держави як повноправного члена міжнародного співтовариства. У статутах та інших документах ООН, Ради Європи, Європейського Союзу, СНД, СОТ, чітко виражено намір світового співтовариства гарантувати суверенітет народів і держав, поважати їх територіальну цілісність і самостійність, а принцип самовизначення націй і народів та суверенітету держав, які створені й діють на основі вільного вибору народом свого політичного ладу, отримав повне визнання у сучасних міжнародних відносинах. Наступ на державність, суверенітет держави, суверенітет нації, на нашу думку, не є виправданим. Очевидно, процеси глобалізації не повинні повністю «стирати» національно-державні відмінності. Держава може лише частково поступитися суверенітетом з метою вирішення окремих проблем, в тому числі глобального характеру, але це не означає повної втрати її суверенітету.
Іншим аспектом політичної функції сучасної держави є забезпечення народовладдя. Демократія визнається визначальним принципом, дотримання якого забезпечить глобалізацію з «людським обличчям». Не викликає заперечень позиція дослідників, які вважають, що в наш час дійсно відбувається глобалізація демократичних цінностей. Право на демократію — глобальне право, яке і надалі підтримуватиметься міжнародним співтовариством у цілому [11, с. 23].
Глобалізація ставить перед державою вимогу забезпечити всебічні умови розвитку демократичних інститутів і демократичного управління суспільством. Забезпечення влади народу — базова позиція політичної функції демократичної держави. Вона передбачає реалізацію народом трьох повноважень: по-перше, участь у формуванні органів влади представниками, уповноваженими від імені народу здійснювати в країні державну владу і вирішувати місцеві питання в муніципальних структурах; по-друге, гарантувати участь народу в прийнятті державних рішень шляхом проведення референдуму; по-третє, забезпечення права контролю за здійсненням державної влади і реалізацією прийнятих рішень.
Політична функція держави нерозривно поєднується в сучасному світі з різноманітними проблемами глобального характеру. Їх вирішення без втручання держави та її активної позиції неможливе. Досить влучно, на нашу думку, це відзначено дослідниками Г.-П. Мартином і Х. Шуманом, які в цілому відстоюють її роль у майбутньому як головну. Глобальна інтеграція іде поруч з доктриною економічного порятунку, зазначають автори в одній із своїх праць, яку когорта радників постійно впроваджують у політику. Тому глобальна економічна інтеграція не є природним процесом: вона свідомо поширюється цілеспрямованою політикою. Найбільша проблема нашого покоління полягає в тому, що досягнення в економічній площині життя визначили наш прогрес у політичній площині до такої міри, що наша економіка і політика постійно втрачають зв'язок між собою. В економічній площині нашими зусиллями світ сформувався в єдину всеосяжну виробничу одиницю. В політичній же площині він залишився розділеним. Напруга між цими двома прямо протилежними тенденціями породила серію конфліктів, зіткнень і потрясінь в суспільному житті людства. Тому, вважають дослідники, першочерговим завданням політиків-демократів на порозі наступного століття буде відновлення Держави і верховенства політики над економікою [12, с. 22–30].
Різноманітність викладених останнім часом у наукових публікаціях думок з проблем визначення ролі держави у майбутньому глобалізованому світі, її значення та функцій, засвідчує можливість і необхідність перегляду і зміни не лише філософії держави, а й філософії відносин між державами. Лібералізація економіки, вступ України до СОТ, завершення першого етапу співпраці з ЄС переконливо засвідчують це. Тема інтеграції до Європи набуває ознак об’єднавчої українське суспільство, і не лише тому, що жити під парасолькою євроцінностей значно краще, а й тому, що це перспективна політика, спільне вирішення проблем енергетики, загальної безпеки, гармонізація законів та інші переваги. Об’єднання держав на загальновизнаних демократичних засадах має ще більше підкреслити їх відмінність в єдиній панєвропейській ідентифікації.
Саме держава має генерувати і відстоювати технологічні системи, які б, з одного боку, об’єднували національне господарство в одне ціле, а з іншого — поєднували її із зовнішнім світом, забезпечуючи при цьому державі сприятливу позицію повноправного суб’єкта у міжнародному співтоваристві.
Отже, глобалізація є всеосяжним фактором, який впливає на політичну структуру не лише окремої держави, а й усього світу. Збільшення кількості різноманітних суб’єктів міжнародних відносин та їх суверенізація — це закономірний і невідворотний процес, результат політики держав, насамперед найбільш розвинених. Залишаючись ядром політичної системи, держава також незамінна в доступній для огляду перспективі у вирішенні таких завдань, як забезпечення миру, правопорядку і обороноздатності, надання соціальних послуг, регулювання ринкових відносин, міграції, підтримка транспортної інфраструктури та ін. Як слушно зазначає І. Алєксєєнко, національна держава нині є найбільш розвиненою формою суспільного договору, в межах якого люди можуть певною мірою впливати на умови свого існування [13, с. 10].
Глобалізація не скасовує національну державу, а трансформує її роль і функції. Участь національних урядів у здійсненні контролю в державі, вирішенні внутрішніх проблем зменшується. Попередня жорстка дихотомія (зовнішня політика — внутрішня політика) стає менш актуальною. Держава за таких умов дедалі частіше поступається своїм внутрішнім суверенітетом заради вирішення загальносвітових проблем, втрачає монополію на реалізацію владних повноважень. Водночас будь-яка держава, незалежно від рівня економічного розвитку, має суверенітет нарівні з іншими державами. Говорити про повну втрату суверенітету означає визнавати зникнення держави як такої. Повної втрати суверенітету держави бути не може. Такий підхід до розуміння окресленого питання є не чим іншим, як вадою глобалізації. Навпаки, глобалізація збагачує поняття суверенітету, наповнює його новим змістом. Державний суверенітет залишається незмінним у рамках відносин суб’єктів світового процесу.
Особливість ролі держави в умовах глобалізації підтверджується її станом, за якого вона має враховувати як вимоги внутрішніх регіонів, регіональних організацій, так і держав світу. В економічному полі, межі якого давно сягнули за національно-державні кордони, із самостійного гравця вона перетворюється на арбітра. Через визнання сучасних технічних систем і їх розвиток з урахуванням національних особливостей, держава, з одного боку, об’єднує національне господарство в одне ціле, а з іншого — поєднує його із зовнішнім світом, забезпечуючи при цьому свій рівень участі у світовій економіці.
В умовах формування нового глобального порядку досить помітні зусилля держав у створенні системи глобального управління. Останнє, на мою думку, має базуватися на суверенних, демократичних державах. Вважаю, що і надалі вони зміцнюватимуть власні демократії і домагатимуться демократизації глобального політичного середовища. Адже людство, яке має намір забезпечити свій подальший розвиток, навряд чи здатне обійтися без держави.
Список використаної літератури:
1. Арсеенко А. Глобализация: социальные изменения и последствия в преддверии ХХІ ве; ка // Социология: теория методы, маркетинг. — 1999. — №1. — С. 42–58.
2. Удовик С. Л. Глобализация: семиотические подходы. — М.: Рефл;бук, 2002. — 480 с.
3. Виклики глобалізації: Зб. наук. праць / Відп. ред. О. Гомілко. — К.: Стилос, 2001. — 206 с.
4. Robertson R. Globality, Global Culture, and Images of World Order // Social Ghange and Modernity. — Berkeley, 1992. — P. 396.
5. Тихомиров Ю. А. Суверенитет в условиях глобализации // Право и политика. — 2006. —
№ 11. — С. 37–44.
6. Малышев А. В. Философия государства. Философские размышления в начале ХХІ столе; тия. — К.: ВСЦ Прометей, 2008. — 219 с.
7. Метаморфози світу: Соціологія глобалізації / Д. Мартен, Ж.;Л. Мецжер, Ф. П’єр; Пер. з фр. Є. Марічева. — К.: Вид. дім «КМ Академія», 2005.; 302 с.
8. Морозова Л. А. Влияние глобализации на функции государства // Государство и право. — 2006. — № 6. — С. 101–107.
9. Лазарев В. В., Липень С. В. Теория государства и права: Учебник. — М., 2001. — С. 77–78.
10. European Journal of International Law. — Vol. 17. — 2006. — № 1.
11. Лукашук И. И. Глобализация, государство, право, ХХI век. — М., 2000. — 240 с.
12. Мартин Г.- П., Шуман Х. Западня глобализации: атака на процветание и демократию / Пер. с нем. — М.: Альпина, 2001. — 335 с.
13. Алєксєєнко І. В. Трансформація інституту національної держави в умовах глобалізації світу: Автореф. докт. політ. н. — К., 2006. — 19 с.