Міністерство освіти та науки України
Львівський національний університет імені Івана Франка
Ідейно-естетичний аналіз новели Зиновія Матли «Безсмертний генерал»
Виконала
Студентка ФЛУм-11
Левко Вікторія
Зиновій Матла письменник літератури українького Резистансу, учасник визвольних змагань під керівництвом ОУН, емігрант. Народився на Львівщині, навчався на математичному факультеті у Львівському університеті, проте у душі був істинним письменником. Письменник відчайдушно боровся за незалежність України пліч-о-пліч із С. Бандерою та А. Мельником і так само двічі був засуджений, проте звільнився під час німецької окупації, а згодом подався у еміграцію. Відомостей про цього письменника та його творчий доробок вкрай мало, тому він є майже не досліджений, в принципі як і весь пласт літератури українського Резистансу. Зиновій Матла залишив після себе збірку новел «Повстанські нариси», до якої увійшли 16 новел, та мемуари «Південна група».
Саме про Зиновія Матла як новеліста я й писатиму, зокрема проаналізую одну із новел письменника «Безсмертний генерал», яку він присвятив Роману Шухевичу.
«…полеглому в боях за волю України Головному Командирові УПА сл. п. генерал-хорунжому Тарасові Чупринці і всім борцям українського революційно-визвольного руху.»
Взагалі його особа у творчості письменників цього періоду має особливе значення, адже його образ став зразком ідеальної національної людини, якою всі захоплювалися. Систему персонажів у «Повстанських нарисах» умовно «замикає» той самий образ генерал-хорунжого УПА Романа Шухевича (Тараса Чупринки), про що свідчить і присвята збірки. Також у новелі «Безсмертний генерал» спостерігаємо образ «лісової людини» (Роман Шухевич) в інтерпретації вольового вождя. Образ командира УПА відтворено у новелі не зовсім відкрито, на рівні спогадів безіменного (що можна трактувати як максимальну наближеність до самого автора) героя-оповідача. Домінантою художньої експлікації «лісових людей» у новелах З. Матли є соціально-побутова основа, закорінена в глибинну народну, зосібна гуцульську, міфопоетику, яка поєднує християнську мораль з елементами язичницького світогляду. Міфологічні сенси вбачаємо у зверненні автора до національних образів, одним із яких є символ квітки-рожі. Також, створюючи образ генерала, автор вдається до монументалізації – сповнене пафосом мовлення, героїчна, лицарська поведінка тощо. Інтерпретуючи образи «лісових людей» на прикладі власного «я», Зиновій Матла показав процес розвитку характерів героїв, котрі «не лише шукають і віднаходять точку опори, але й змоги «перевернути світ» не втрачають». Загалом можемо констатувати два типи персонажів, репрезентовані в «Повстанських нарисах»: тип українського повстанця, героя «великої битви» за самовладне національне буття і – визначальний для новел З. Матли – тип вольового, експансивного селянина, позбавленого культу терпіння і занепадницьких настроїв. Художній тип месника, тобто тієї касти, що, за словами Д. Донцова, покликана організовувати, захищати і, за потреби, визволяти верству «працюючу», він експлікує в образі національного провідника Романа Шухевича.
Отже, «Повстанські нариси» З. Матли засвідчили одну з провідних тенденцій, характерних для націоналістично заангажованої прози української еміграції, – утвердження героя нового типу, людини дії, позбавленої культу терпіння. Експресивно виразні герої-месники З. Матли – це персонажі національної історії переломної доби, позначеної боротьбою за власну державність, що разом творять збірний образ «героїчної віри», як про це писав дослідник З. Гузар.