Суверенітетом держави ще називають таку якість державної влади, яка висловлюється у верховенстві і незалежності даної держави стосовно до будь-яких інших влад усередині країни, у сфері міждержавних стосунків за умов суворого дотримання загальновизнаних норм міжнародного права.
Верховенство державної влади не виключає її взаємодії з недержавними політичними організаціями при вирішенні різноманітних питань державного та суспільного життя. В суверенітеті сучасних держав знаходить своє політичне та юридичне втілення повновладдя народу, за інтересами якого держава здійснює керівництво суспільством.
Відрізняють дві сторони державного суверенітету:
внутрішню: виражає верховенство і повноту державної влади відносно до усіх інших організацій у політичній системі суспільства, її монопольне право на законодавство, управління та юрисдикцію усередині країни в межах усієї державної території;
зовнішню: виражає незалежність і рівноправність держави як суб'єкта міжнародного права у взаємовідносинах з іншими державами, декларує неприпустимість втручання у внутрішньодержавні справи ззовні. Внутрішній суверенітет називають ще законодавчим суверенітетом, оскільки він припускає право законодавчої влади видавати закони.
Проаналізуйте складові суверенітету як системного утворення, їх вплив на саме визначення поняття суверенітету.
За відомих умов суверенітет держави співпадає з суверенітетом народу. Суверенітет народу означає верховенство народу, його право самому вирішувати свою долю, докорінні питання державного та суспільного розвитку, формувати напрям політики своєї держави, склад його органів, контролювати діяльність державної влади.
Поняття державного суверенітету тісно пов'язано з поняттям національного суверенітету, який означає право націй на самовизначення аж до відділення і утворення самостійної держави. У багатонаціональних державах, створених шляхом добровільного об'єднання націй, суверенітет, здійснюваний цією складною державою, звісно, не може бути суверенітетом однієї лише нації.
В залежності від того, яким чином нації, що об'єдналися, здійснили своє право на самовизначення - шляхом об'єднання у союзну державу або шляхом федерації на базі автономії або конфедерації, - державний суверенітет, що здійснюється даною багатонаціональною державою, повинен гарантувати суверенітет кожної з держав, які об'єдналися.
У першому випадку це досягається шляхом забезпечення суверенних прав суб'єктів союзу, які поступилися частиною своїх прав багатонаціональній державі (наприклад, охорону спільних державних кордонів, здійснення спільної фінансової, податкової і охоронної політики).
У другому випадку суверенітет нації забезпечується шляхом охорони автономії національних держав. В обох випадках багатонаціональна держава в особі своїх вищих органів є носієм суверенітету не будь-якої окремої нації, а суверенітету, який належить саме даній багатонаціональній державі, яка захищає як спільні інтереси всіх націй, які об'єдналися, так і специфічні інтереси кожної з них. Головне полягає у тому, щоб багатонаціональна держава у будь-яких його різновидах забезпечувала реальний суверенітет кожної з націй, яка входить до її складу.