Завдання, зміст, методи і прийоми навчання дітей дошкільного віку предметного ліплення

Ім'я файлу: Машка студентка.docx
Розширення: docx
Розмір: 21кб.
Дата: 12.09.2022
скачати
Пов'язані файли:
мотиваційний лист.docx

Завдання, зміст, методи і прийоми навчання дітей дошкільного віку предметного ліплення.

Значення предметного ліплення у вихованні і розвитку дитини. Предметне ліплення – вид образотворчої діяльності в якому за допомогою м’яких зображувальних матеріалів передається форма предметів в трьох вимірах (висота, ширина, товщина), тобто ліплення – об’ємне зображення предмету. Під час роботи з пластичними матеріалами збагачується сенсорний досвід дитини (відчуття, сприймання), зорове сприйняття, засвоюються математичні уявлення, вчаться орієнтуватися у просторі. (наприклад: дитина може порахувати і покачати зліплені кульки, може назвати з якого боку знаходиться велика червона кулька тощо).

Завдання навчання дітей предметного ліплення в кожній віковій групі ЗДО згідно чинних програм виховання, навчання і розвитку дітей дошкільного віку. Молодший дошкільний вік: формування інтересу до процесу ліплення; знайомство з пластичними матеріалами, дослідження їх властивостей; ознайомлення з нескладними прийомами ліплення. Середній дошкільний вік: формування стійкого інтересу до занять з ліплення та зацікавлення якісними результатами роботи; навчання зображенню найпростіших предметів з використанням нових форм, технічних прийомів ліплення, орієнтація на геометричні еталони. Старший дошкільний вік: формування інтересу до створення виразних образів в ліпці; навчання володіння усіма способами ліплення; навчання більш складних прийомів ліплення.

Зміст навчання дітей дошкільного віку предметного ліплення: ознайомлення з прийомами і способами ліплення (конкретні для кожного віку), ознайомлення з властивостями пластичного матеріалу (стискається, змінює форму тощо), ліплення з уяви, з натури тощо. 2-й рік життя - діти спостерігають за рухами дорослого та повторюють їх: плескають долонею по грудці глини, натискають на неї пальчиком, совають по дощечці, відривають маленький шматочок від більшого, мнуть глину, стискують її в долонях. У першій молодшій групі (2-3 роки) вихователь ознайомлює малят з пластичними властивостями, глини, вчить у виліплених формах знаходити схожість з предметами оточення: вчить відщипувати маленькі шматочки глини від грудочки; розкочувати прямими рухами; скачувати коловими рухами; розплескувати глину між долонями; з’єднувати виліплені форми (циліндричні, кулясті, дископодібні) для створення задуманого образу; у виліплених формах знаходити схожість з предметами оточення. Дітей 4-го р. ж продовжують ознайомлювати з властивостями глини та прийомами пластичного ліплення. Малята розкочують шматочки глини між долонями прямими рухами; скачують коловими рухами; з’єднують видовжені форми у кільце; розплескують кулясті та циліндричні шматочки глини і защипують їх краї пальцями; з’єднують деталі шляхом прикладання, притискання; відтягують дрібні частинки (дзьоб, хвіст); пропорційно ділять грудочку глини на різні за величиною частини. В результаті діти ліплять нескладні предмети з 2-3 частин однакової чи різної форми. Дітей 5-го р. ж. навчають передавати у ліпленні якомога більше ознак предмета (циліндричної, кулястої, диско, конусоподібної форми), додержувати пропорцій між його частинами; заокруглювати та загострювати краї форм; відтягувати та примазувати дрібні частинки; вдавлювати в різні форми; опановувати способи ліплення з кількох частин та цілого шматка; загинати краї сплющеної форми; згладжувати поверхню виробу; з’єднання частин шляхом притискання і промазування частин. Діти 6-го р. ж. опановують прийоми: витягування; з’єднання частин шляхом міцного скріплення; прошкрябування стекою; роблять рельєфні наліплювання; надають виліпленим предметам стійкості.

Методи і прийоми навчання дітей дошкільного віку предметного ліплення: показ способу дій, створення ігрових ситуацій, обстеження предмету, пояснення вихователем виконання завдання та інші. В ліпленні приклад вихователя має ще більше значення ніж в малюванні, особливо для маленьких. Дитина виконує певні рухи слідом за вихователем, і грудки глини набувають форми “кульок”, “ковбасок”, “печива” тощо. Здебільшого навчальний процес носить ігровий характер. Вихователь створює ситуацію, яка за своїм змістом спонукає дітей виконувати найпростіші дії з глиною (пригостити цукерками, горішками, печивом, млинцями). У вихователя з дитиною виникає цікава гра: «Цукерки робимо», «Черв’ячки поповзли». Завданням для дітей є спочатку виготовлення об’єкта однієї форми: чи циліндричної, чи кулеподібної, чи дископодібної причому діти мають виготовити декілька екземплярів виробів, щоб закріпити той чи інший технічний прийом. Пізніше пропонують виготовити об’єкти, які включають в себе поєднання декілька однорідних форм, або 2 знайомих раніше форм: циліндр і куля – брязкальце, циліндр і диск – гриб, неваляйка – дві кулі.

Дітям ІІ молодшої групи особливо корисно перед заняттям дати дітям можливість дійовим способом ознайомитись з даною формою. Вихователь пропонує обвести форму рукою, пограти м’ячами, кулями, відчути їх обриси. Таке дійове обстеження предмета, в якому беруть участь багато аналізаторів (око, рука, нюх), створює у дитини повніше уявлення про предмет. Спочатку діти обстежують і відтворюють поодинокі форми циліндра, диска, кулі. Крім технічних прийомів, за допомогою яких діти досягають їх відтворення, вони знайомляться ще й з нескладними засобами оздоблення виготовленої продукції (на “печиво” – паличкою наносять візерунок). Потім обстежують і відтворюють об’єкти, які вміщують у собі декілька деталей, що відрізняються одна від одної пропорційним співвідношенням розмірів або форм. При обстеженні визначають: форми деталей, їх положення у просторі (зверху, знизу, зліва, посередині) та пропорційні співвідношення (більші, менші, однакові). На заняттях з ліплення провідне місце займає періодичний показ прийомів зображення при освоєнні нової форми. Застосування вихователем поєднань наочних і словесних методів допоможе успішному оволодінню зображувальними навичками в ліпленні.

Якщо в попередніх вікових групах можна було йти від показу відтворення форми до її предметного змісту, то в середній групі в усіх можливих випадках треба йти від спостереження предмета до засвоєння способу його зображення де важливо передати форму. У цій групі діти починають навчатися не просто дивитися на предмет, а обстежувати різні його властивості. Дуже важливе значення має включення в обстеження рухів руками. Коли предмет добре обстежено, немає потреби показувати спосіб зображення. Рухи руками, які включені в обстеження предмета чи зразка, мають бути зв’язуючою ланкою між сприйманням і зображенням. Якщо показ і вводиться, то для того, щоб нагадувати про рух, про окремі дії, а не для зображення предмета. Для середньої групи важливо розвивати здатність самостійно знаходити способи зображення, не правильно, якщо вважати, що дітей треба навчати тільки на основі наслідування показаних їм прийомів і способів. Починати роботу з навчання ліпленню треба із закріплення прийомів, які вони засвоїли в попередній групі. Початкове засвоєння кожної технічної навички вимагає наочного показу способу дій.

У старшій групі дітей вчать (визначати), передавати характерні риси предметів та об’єктів: характерну форму предмета, форму частин предмету, зіставляти з геометричними формами, встановлювати схожість, відмінність, порівнювати за шириною, довжиною, висотою, різні положення – стоячи, лежачи, похило; передавати найпростіші форми руху. Навчання дітей аналізувати предмет при сприйманні посідає у старшій групі головне місце. У багатьох випадках пропонується розглянути не самий предмет, а його зображення в іграшці, скульптурі. Коли діти добре пам’ятають те, що розглядали, то вони самі знаходять способи зображення: досить нагадати і поставити запитання про основну форму великих частин предмета, про відносну величину частин та ін. Того, хто перший знайшов спосіб зображення, можна викликати для показу. Якщо всі діти розуміють, що і як робити, треба дати можливість кожному діяти по-своєму, але правильно відтворювати властивості предмету. У всіх випадках, коли можливо, вихователь має вказувати на недоліки, щоб дитина не почувала себе ніяково від помилок в роботі (поради, запитання, приклад інших дітей, виклик для показу, свій особистий показ, пояснення на зразку). Більше, ніж раніше, використовуються: пояснення, порівняння, міркування, тобто навчання за допомогою словесних методів.
Готовність дітей дошкільного віку до навчання в школі. Інтелектуальна готовність як запорука успішного навчання.

Успіхи дитини в школі будуть визначатися рівнем її готовності до навчання. Підготовка і готовність дитини дошкільного віку до навчання в школі – причинно-наслідкові відношення: готовність залежить від якості підготовки. Готовність дитини до навчання у школі – сукупність морфофізіологічних і психологічних особливостей дітей старшого дошкільного віку, яка забезпечує успішний перехід до систематичного організованого шкільного навчання. Науковці розрізняють загальну і спеціальну готовність дитини до шкільного навчання. В зміст поняття загальної готовності входять: психологічнаготовність, яка включає мотиваційну (бажання вчитися, ходити до школи, дізнатися нове, носити портфель, форму тощо (тобто сформованість пізнавальних і соціальних мотивів); формування внутрішньої готовності організму до шкільного навчання (через сформованість основних компонентів навчальної діяльності: вміння приймати завдання, планувати дії, контролювати їх тощо; виділення головного і другорядного мотивів (головними є пізнавальні мотиви, другорядними - соціальні); інтелектуальну (розумову), морально-вольову і соціально – психологічну аспекти (самостійність, відповідальність, вміння долати труднощі, доводити справу до завершення, контролювати емоції, посидючість, інтерес до знань; уміння встановлювати позитивні взаємини з ровесниками, знання норм поведінки, вміння спілкуватися, особистісні якості: чесність, оптимізм тощо) фізіологічна (висока працездатність нервової системи, баланс між процесом збудження і гальмування, відповідне функціонування органів і систем організму) і фізична готовність (сформованість фізичних якостей: сила, витривалість, спритність, швидкість; готовність до розумових і фізичних навантажень, підготовка руки до письма тощо; ). Спеціальна готовність – передбачає наявність у дітей певного обсягу знань і умінь, визначених чинною програмою (уміння рахувати до 20, здійснювати звуковий аналіз слів, арифметичні дії в межах 10 тощо).

На особливу увагу заслуговує розгляд інтелектуальної готовності дитини до шкільного навчання. Власне інтелектуальна підготовка дитини до школи допомагає їй досягнути в навчальному процесі високого рівня організованості і успішно оволодіти новими знаннями і уміннями. Проблему інтелектуальної готовності досліджували Л. Божович та О. Запорожець, Г. Люблінська. Інтелектуальна готовність включає:

Високий рівень розвитку мовленнєвих операцій;
Розвинені пізнавальні інтереси (спостережливість, допитливість, кмітливість, дотепність тощо);
Достатній рівень розвитку розумових операцій (аналіз, порівняння, зіставлення, класифікація, умовисновки тощо);
Розвинений інтерес до пізнавальної активності (до навчання, елементи самонавчання);
Розвинена довільність усіх психічних процесів;
Вміння здійснювати самооцінювання і самоконтроль;
Уміння вчитися (основою такого уміння є: сформованість компонентів навчальної діяльності, інтелектуальні здібності, інтелектуальні риси (допитливість, кмітливість тощо).

© Усі права захищені
написати до нас