Ім'я файлу: Захворювання, що передаються статевим шляхом.pptx
Розширення: pptx
Розмір: 756кб.
Дата: 12.01.2024
скачати

Захворювання, що передаються статевим шляхом

Виконала студентка 2курсу магістратури

Спеціальність” Фізична терапія”

Групи 2 ФТ

Лівандовська Ю.М.

План

  • Вірусні ураження (ВПЛ,ВІЛ)
  • Уреаплазмоз
  • Мікоплазмоз
  • Хламідіоз

Вірусні ураження

1.ВПЛ (Вірус папіломи людини)

2. ВІЛ (Вірус імунодефіциту людини)

Вірус папіломи людини

Вірус папіломи людини (ВПЛ, HPV) – це

поширена інфекція, що переважно передається

статевим шляхом, уражає шкіру та слизові

оболонки. Існує близько 200 різних штамів вірусу

папіломи людини. Впродовж життя ВПЛ

інфікується щонайменше троє з чотирьох людей і

найчастіше інфікування відбувається у 20-25

річному віці.

Фактори ризику

  • початок статевого життя у ранньому віці;
  • велика кількість статевих партнерів;
  • кількість вагітностей (понад 3), народження дитини в молодому віці;
  • супутні інфекції, що передаються статевим шляхом (наприклад, хламідіоз, генітальний герпес, гонорея);
  • куріння;
  • проживання у місцях з несприятливою екологією;
  • захворювання, що супроводжуються пригніченням імунної відповіді (наприклад, ВІЛ-інфекція) та прийом препаратів, що пригнічують імунну систему (імунодепресантів);
  • ступінь онкогенності ВПЛ (здатність вірусу викликати рак).

Є високоонкогенні штами - люди, заражені ними, мають високий ризик розвитку ракових захворювань. Найбільш поширені з високоонкогенних штамів - 16, 18, 31, 33, 35, 39, 45, 52, 58, 59, 68. Серед усіх цих штамів ВПЛ високого ризику, тільки два типи 16 і 18 викликають більшість видів раку, включаючи рак шийки матки, піхви, вульви, заднього проходу. Штами ВПЛ високого ризику можуть призводити до раку горла, язика і мигдалин, відомого як рак ротоглотки. Наприклад, у 70% випадків причиною раку шийки матки (РШМ) є ВПЛ у жінок 16 та 18 типів. Папіломавірус у жінок стоїть на 2 місці за частотою серед онкологічних захворювань у всьому світі.

Шляхи передачі ВПЛ

Діагностика та лікування

Для виявлення ВПЛ використовується полімеразна ланцюгова реакція (ПЛР),

яка дозволяє знайти ДНК вірусу в досліджуваному біоматеріалі та визначити,

який саме штам вірусу присутній в організмі.

ВПЛ-тест – основний метод виявлення групи ризику розвитку РШМ. У

більшості жінок папіломавірусна інфекція проходить сама по собі. Однак у

жінок старше 30 років спонтанне зникнення вірусу трапляється значно рідше,

ніж у підлітків та молодих жінок, тому прогностична цінність ВПЛ-тестування з

віком зростає.

Поєднання ДНК папіломавірусу з геном епітеліальної клітини призводить до

аномальних її змін (дисплазії та неоплазії шийки матки). Тому основним

методом скринінгу РШМ є класичний ПАП-тест та метод рідинної цитології.

Якщо ПАП-тест робити одночасно з тестом на ВПЛ (котестинг) і кольпоскопією

(візуальний огляд шийки матки за допомогою спеціального збільшувального

пристрою), якість діагностики значно зростає. У такому разі можна збільшити

інтервал скринінгу для жінок, які не мають ВПЛ. Але в жодному разі не

потрібно забувати про щорічний обов'язковий огляд у гінеколога і здавати

аналізи на впл.

Профілактика ВПЛ

Вірус імунодефіциту людини

ВІЛ - це вірус, який може призвести до ВІЛ

інфекції або СНІДу (синдрому імунодефіциту

людини).

Симптоматика:

Рання стадія інфекції може бути безсимптомною

або супроводжуватися грипоподібними

симптомами.

Довготривала інфекція ВІЛ може призводити до

анорексії, слабкості, втрати ваги, інфекційних

захворювань та інших ускладнень.

Шляхи передачі ВІЛ

ВІЛ-інфікована людина – це носій вірусу, здатний заражати

здорову особу. Вірус передається:

• при статевих стосунках з ВІЛ-інфікованою особою, коли через

слизову оболонку статевих органів, прямої кишки чи ротової

порожнини вірус проникає в організм статевого партнера;

через кров, насамперед через спільні шприци та голки при

внутрішньовенному введенні наркотичних речовин, а також

забруднений кров'ю, нестерильний медичний інструмент;

дитині від ВІЛ-інфікованої матері – інфікування відбувається під час

вагітності, пологів чи годуванні грудним молоком.

Підступність ВІЛ-інфекції у тому, що після зараження людина може

довгий час не відчувати ознак хвороби, вважати себе здоровою і

водночас заражати інших – насамперед своїх сексуальних партнерів та

партнерів по голці. Період безсимптомного носійства може тривати 8 –

10 і більше років, після чого розвивається СНІД.

Діагностика ВІЛ

Тестування антитілами (сироваткове тестування):

  • - Це перший етап діагностики, де взірець крові або слини пацієнта тестують на наявність антитіл до ВІЛ. Антитіла - це білки, які виробляє імунна система відповідно до наявності вірусу.

    • Тестування антигенами та нуклеїновими кислотами:

  • - Якщо тест на антитіла показує позитивний результат, зазвичай проводять підтвердження за допомогою інших методів. Це включає тестування на наявність антигенів ВІЛ або виявлення генетичного матеріалу вірусу (РНК або ДНК ВІЛ).

    • Молекулярні тести:

  • - Полімеразна ланцюгова реакція (ПЛР) або інші молекулярні методи використовуються для виявлення генетичного матеріалу ВІЛ в крові або слині. Ці тести можуть бути дуже точними та ранніми.

    • Діагностика ВІЛ в новонароджених:

  • - Для визначення статусу ВІЛ у новонароджених дітей проводять тести, які можуть виявити вірус або антитіла в іх крові.

    • Тестування на клітинному рівні:

  • - Дослідження кількості та функцій CD4+ та CD8+ клітин (так званих Т-лімфоцитів) може бути використано для оцінки стану імунної системи у пацієнта з ВІЛ.

    • Тестування на лікарську чутливість:

  • - Після підтвердження діагнозу ВІЛ, проводять тести на чутливість вірусу до антиретровірусних препаратів, щоб вибрати оптимальний режим лікування.

Лікування та профілактика ВІЛ

Лікування:

    • Немає діючого лікування, що повністю вилікує ВІЛ-інфекцію, але антиретровірусна терапія (АРТ) допомагає утримувати вірус на низькому рівні та підтримувати імунну систему.
    • Пацієнти повинні дотримуватися лікування, щоб запобігти розвитку СНІДу.

      • Профілактика:

    • Використання презервативів під час статевого контакту.
    • Необхідно уникати вживання наркотиків та спільних шприців.
    • Тестування на ВІЛ та, в разі позитивного результату, отримання лікування.
    • Вакцинація та інші профілактичні заходи для матерів, щоб запобігти передачі вірусу дітям під час вагітності та пологів.

      • Запобігання ВІЛ-інфекції та пощирення інформації щодо

      ризиків є ключовими для збереження громадського здоров'я і

      боротьби з поширенням цього вірусу.

Мікоплазмоз та уреаплазмоз

Уреаплазмоз та мікоплазмоз - це дві інфекції, які

спричиняються бактеріями з роду Ureaplasma і

Mycoplasma відповідно. Обидві ці інфекції мають

ряд спільних рис і є розповсюдженими статево

передаваними хворобами, що викликають серйозні

стану здоров'я.


Уреаплазмоз:

Збудник: Ureaplasma urealyticum та Ureaplasma parvum - мікроорганізми, які не мають клітинної стінки.

Шляхи передачі: Уреаплазмоз передається статевим шляхом, включаючи вагітність, пологи, інфікування новонароджених від інфікованих матерей.

Симптоми: Більшість інфекцій уреаплазмозом протікають без симптомів, але можуть викликати запальні процеси в сечовому міхурі та репродуктивних органах. У жінок це може призвести до запалення вагіни та придатків. У чоловіків - до запалення сім'яного канатика.

Діагностика: Діагноз встановлюється за допомогою полімеразної ланцюгової реакції (ПЛР) або культурної діагностик.

Лікування: Уреаплазмоз часто лікують антибіотиками, такими як азитроміцин або доксициклін.

Мікоплазмоз:

Збудник: Mycoplasma genitalium - бактерія, яка також не має клітинної стінки.

Шляхи передачі: Мікоплазмоз передається статевим шляхом, подібно до уреаплазмозу, і є однією з найпоширеніших інфекцій, що передаються статевим шляхом.

Симптоми: Мікоплазмоз може спричиняти запальні процеси в сечовому міхурі, матці та придатках, що може призвести до болю та дискомфорту. У жінок це також може спричинити запальні захворювання тазових органів.

Діагностика: Діагноз встановлюється за допомогою ПЛР, культурної діагностики або імунологічних методів.

Лікування: Лікування мікоплазмозу включає призначення антибіотиків, таких як азитроміцин або моксифлоксацин.

Обидві ці інфекції можуть бути безсимптомними, тому важливо звертатися до лікаря для діагностики та лікування, особливо якщо є підозра на інфекцію або якщо ви плануєте вагітність. Запобігання включає в себе застосування презервативів і регулярне скринінгове тестування для виявлення інфекції, що допоможе вчасно розпочати лікування та запобігти ускладненням.


Хламідіоз

Хламідіоз або Урогенітальний хламідіоз — поширене

інфекційне захворювання, яке відносять до

захворювань, що передаються статевим шляхом

(ЗПСШ). Часто спостерігають у жінок (кольпіт, цервіцит,

ерозії, уретрит, сальпінгіт тощо) і навіть у новонароджених

(зараження відбувається під час пологів). Хламідіоз на

сьогодні є одним з найпоширеніших захворювань, що

передаються статевим шляхом. Щорічно 357 млн випадків

серед ЗПСШ в світі припадає на 4 хвороби: урогенітальний

хламідіоз, гонорею, сифіліс та трихомоноз. Найчастіше

відбувається ураження органів сечостатевої системи, рідше

очей і суглобів.


Клінічні прояви Інкубаційний період триває від 7 до 30 днів. Діапазон клінічних проявів урогенітальної хламідійной інфекції достатньо широкий: від виражених запальних явищ до відсутності якої-небудь симптоматики. Клінічні прояви урогенітального хламідіоза у чоловіків і у жінок мають свої особливості через відмінності в локалізації первинних вогнищ ураження (сечовипускний канал у чоловіків, цервікальний канал у жінок). У жінок інфекція перебігає з мінімальними проявами, а деколи і зовсім безсимптомно. Спочатку розвивається запалення сечовипускного і/або цервікального каналу. Хворих може турбувати свербіння в уретрі, біль при сечовипусканні, іноді прискорені позиви на сечовипускання. Проявами запалення цервікального каналу можуть бути відчуття вологості в статевих органах, відчуття тяжкості з невеликими болями, незначні виділення з піхви. Проте, найчастіше запалення розвивається без клінічних проявів, жінки не звертаються по медичну допомогу, що приводить до розвитку важких ускладнень. Часто саме клінічні прояви ускладнень хламідійной інфекції (запалення маткових труб, яєчників, безпліддя) примушують жінок звертатися до лікаря. У хворих на хламідіоз дуже часто виявляють інших збудників хвороб, що передаються статевим шляхом, зокрема — трихомоніазу. Зараження збудником хламідіозу в переважній більшості випадків відбувається разом з зараженням іншими збудниками хвороб, які передаються статевим шляхом, що, в свою чергу, утруднює діагностику та лікування хламідіозу. Рідше хламідіоз проявляється у хворого як моноінфекція без присутності інших захворювань що передаються статевим шляхом.

Діагностика Діагностика ґрунтується на даних анамнезу (тривало хворіють обидва партнери, безплідність). Остаточний діагноз встановлюють при виявленні хламідій у виділеннях з каналу шийки матки, піхви, уретри. Використовують імунофлюоресцентні методи. Для виявлення хламідіозу також використовують серологічний метод дослідження, який полягає у виявлення в крові антитіл до збудника хламідіозу—хламідій. Найчастіше на сьогодні використовують ІФА. При цьому лікар враховує рівень імунітету хворого: при послабленому імунітеті та наявному хламідіозі рівень антитіл до хламідіозу може бути незначним, і через те, серологічний аналіз може показувати сумнівні результати. Здійснювати перевірку на вилікування хламідіозу серологічним методом можна після певного тривалого часу, який може досягати декількох місяців, після помітного зниження рівня антитіл в крові при умові, що хламідіоз вилікуваний та не було повторного зараження хламідіями. При цьому слід враховувати, що відносно високий рівень антитіл класу IgG до збудника хламідіозу може тривалий час залишатися в сироватці крові пацієнта і після його видужування.

Лікування При виявленні хламідійной інфекції необхідне обов'язкове обстеження і лікування всіх осіб, що мали з хворою статеві контакти, незалежно від наявності у них клінічних проявів. На час лікування забороняють статеве життя, вживання алкогольних напоїв, гострої їжі, тривалі фізичні та психічні перевантаження. Для лікування використовують антибіотики з групи макролідів, фторхінолонів. Іноді потрібно декілька курсів антибіотикотерапії. Для ефективного лікування хламідіозу доцільно одночасно використовувати два антибіотика, які належать до різних груп антибіотиків. При необхідності, особливо при тривалому перебігу інфекції, проводять імунотерапію. Окрім цього, при розвитку ускладнень проводять симптоматичне їх лікування. Складність лікування хламідіозу дуже часто пов'язана з одночасним невиявленим та невилікуваним трихомоніазом, збудник якого значно більший розмірами, захоплює хламідії всередину, чим унеможливлює дії на них антибіотиків. Найчастішою причиною неуспішного лікування хламідіозу є не вилікуваний трихомоніаз. Щоб вилікувати хламідіоз з одночасно наявним трихомоніазом, необхідно спершу виявити та вилікувати трихомоніаз, лікування якого внаслідок стійкості до препаратів також може бути тривалим.

Профілактика Використання при статевих контактах презервативів. Широке обстеження на хламідії: обов'язковому обстеженню підлягають жінки при перериванні вагітності і при пологах, а також пари, що звертаються з приводу безпліддя.

Реабілітація при ІПСШ

Загалом, реабілітація при ІПСШ вимагає комплексного підходу, включаючи медичну,

психологічну та профілактичну допомогу. Лікарі і інші фахівці в сфері сексуального здоров'я можуть

надавати конкретні поради та плани лікування для кожного індивіда залежно від типу інфекції та його

потреб.

Лікування інфекції: Перший і найважливіший крок - це отримання адекватного медичного лікування

для вилікування захворювання. Важливо дотримуватися всіх інструкцій та приймати ліки

відповідно до рецепту.

Партнерська терапія: Рекомендується повідомити всіх сексуальних партнерів, які можуть бути

заражені, і попросити їх пройти лікування. Це допоможе запобігти повторному

зараженню і поширенню інфекції.

Постійний моніторинг і контроль: Після лікування рекомендується проводити регулярні

обстеження і тести для перевірки на відсутність інфекції і виявлення можливих рецидивів.

Захист від інфекцій: Для запобігання повторним зараженням та захисту від інших ІПСШ важливо

використовувати презервативи під час сексу та дотримуватися безпечних сексуальних практик.

Психологічна підтримка: Інфекція може мати психологічні наслідки, такі як стрес і тривожність.

Якщо ви відчуваєте емоційний дискомфорт або потребуєте психологічної підтримки, зверніться до

психолога або психіатра.

Інформаційна освіта: Подальше освічення про ІПСШ, його методи передачі, профілактика і

лікування є важливим елементом реабілітації. Потрібно розуміти, як запобігати зараженню і як

відповідати на відповідні запитання

Використані джерела

  • https://nadrda.gov.ua/vil-snid-stosuietsia-kozhnoho/
  • https://medikom.ua/ureaplazmoz-ureaplazma-simptomy-i-lechenie/
  • https://oxford-med.com.ua/ua/media-center/publikacii/mikoplazmoz-u-jenscin-simptomy-i-lechenie/
  • https://ua-referat.com/uploaded/referat-na-temu--hlamidioz/index1.html
  • https://doc.ua/ua/news/news/chto-nuzhno-znat-o-viruse-papillomy-cheloveka

Дякую за увагу!
скачати

© Усі права захищені
написати до нас