Ім'я файлу: Doslid.doc
Розширення: doc
Розмір: 138кб.
Дата: 09.04.2021
скачати
Пов'язані файли:
14.-Pokyd-kovyy-material.pdf
Розширення: doc
Розмір: 138кб.
Дата: 09.04.2021
скачати
Пов'язані файли:
14.-Pokyd-kovyy-material.pdf
2.2. Дослідження моральної вихованості молодших школярів
Програмою нашого дослідження було передбачено проведення констатуючого та формуючого експерименту.
В констатуючому експерименті брали участь учні 2 класу НТМЛ №16 м. Кривого Рогу. Експериментальним визнаний 2-А класі (27 учнів), а контрольним 2-Б клас (25 учнів). Загальна кількість педагогів, які брали учать в експерименті, 8 чоловік.
Метою констатуючого етапу дослідження було виявлення особливостей прояву моральних якостей в учнів молодших класів.
У дослідженні здійснювалось вивчення прояву у дітей змістового, емоційного, поведінкового компонентів становлення моральних якостей (доброта, чесність, чуйність), які є базовими щодо розвитку всіх інших моральних якостей. Основними параметрами сформованості змістового компонента слугували повнота, адекватність, усвідомленість знань; емоційного компонента – характер ставлення до норм моралі, його стійкість і дієвість; поведінкового – повнота і стійкість застосування знань про норми моралі у поведінці. Відповідно до суті кожного компонента становлення моральних якостей та обраних показників їх прояву були визначені загальні рівні їх сформованості.
Загальні рівні сформованості моральних знань (за параметрами повнота, адекватність, усвідомленість):
І. Високий: наявність у дитини знань щодо основних характеристик моральної якості, їх деталізованість; розуміння, повнота і адекватність вербального розкриття сутності моральної категорії.
ІІ. Вище за середній: наявність у дитини знань щодо більшості характеристик моральної якості, їх деталізованість; розуміння, адекватне, але неповне розкриття сутності моральної категорії.
ІІІ. Середній: наявність у дитини знань про деякі характеристики моральної якості, часткова їх деталізованість; розуміння, але недостатньо повне і адекватне розкриття сутності моральної категорії.
ІV. Нижче за середній: наявність у дитини фрагментарних знань про моральну якість, часткова їх деталізованість; недостатнє розуміння і вербалізація сутності моральної категорії.
V. Низький: знання про моральну якість у дитини відсутні, розуміння і вербалізація її сутності також відсутнє.
Загальні рівні сформованості ставлення до норм моралі (за параметрами характер ставлення, його стійкість, дієвість):
І. Високий: активне позитивно-стійке ставлення до норми моралі, яке характеризується повним її прийняттям, зацікавленістю до її суті, позитивними реакціями на неї.
ІІ. Вище а середній: активне, але недостатньо стійке позитивне ставлення до норми моралі. Зацікавленість до її суті, наявність позитивних реакцій на неї, але часткове її прийняття.
ІІІ. Середній: позитивне, але пасивне і недостатньо стійке ставлення до моральної норми. Відсутність зацікавленості до її суті, неповне її прийняття, наявність позитивних реакцій на моральну норму в процесі її аналізу дорослими.
ІV. Нижче за середній: пасивне, недостатньо стійке, змінне за характером ставлення до моральної норми. Наявність неадекватності реакції на неї, незадоволеність.
V. Низький: активне і стійке негативне ставлення до моральної норми. Повне її неприйняття, наявність бурної негативної реакції на неї, почуття образи.
В основу визначення загальних рівній застосування моральних знань у поведінці покладено зміст усіх досліджуваних моральних якостей (доброта, чесність, чуйність), підходи до діагностики та рівні моральної вихованості молодших школярів, визначені Л.І. Євграфовою, В.О. Киричок, І.В. Яворською.
Загальні рівні застосування моральних знань у поведінці (за параметрами повноти, стійкості):
І. Високий: постійно проявляє любов та повагу до рідних. Близьких, надає їм посильну допомогу. Проявляє поважливе та шанобливе ставлення до вчителів. Доброзичливий. Постійно ділиться іграшками, речами. Проявляє любов, доброзичливе ставлення до навколишнього. Чесність стала стійкою характеристикою поведінки. Відвертий, щирий, добровільно визнає свої провини. Не бере без дозволу чужі речі, виконує свої обіцянки. Непримиримий до нечесності, відверто висловлює друзям свою думку про них. Виразна емоційна чутливість. Уважно ставиться до чужих радості і горя. Співчуття і співпереживання реально переходять у допомогу іншим.
ІІ. Вище за середній: проявляє любов та повагу до рідних, близьких. Ситуативно надає їм посильну допомогу. Поважає лише улюблених вчителів. Завжди доброзичливо ставиться до друзів, допомагає знайомим. Ділиться своїми речами в залежності від настрою. Проявляє любов, доброзичливе ставлення до навколишнього. В основному чесний, щирий, відвертий з іншими людьми, проявляє нетерпимість до нещирості. Іноді допускає порушення моральних правил поведінки, відчуваючи при цьому докори сумління, як правило, зізнається у своїх провинах. Виконує обіцянки, але необхідний постійний зовнішній контроль. Переважає виразна позитивна спрямованість на оточуючих людей та події. Співчуває та співпереживає рідним, близьким, товаришам, прагне їм допомогти.
ІІІ. Середній: проявляє любов та повагу лише до рідних та друзів. Ділиться речами залежно від настрою чи на прохання товаришів. У певних ситуаціях проявляє доброзичливість. Піклується про навколишнє після нагадування дорослих. Чесність проявляється ситуативно. Іноді порушує поведінку, знаходячи при цьому виправдання своїх діям, не вважає для себе обов’язковим виконувати обіцянки. У своїх негативних вчинках зізнається лише тоді, коли знає, що не буде покараним. Переважає позитивна спрямованість на рідних і близьких, на сприйняття і співпереживання їх емоцій і почуттів. Іноді надає їм допомогу. До інших людей може бути байдужим, неуважним.
ІV. Нижче за середній: проявляє любов до людей, якщо вони задовольняють його потреби та інтереси. Ділиться речами після прохання та умовлянь. Прагматично доброзичливий. До навколишнього ставиться байдуже. Чесність проявляється ситуативно. Часто безпідставно порушує поведінку, рідко виконує обіцянки. Не зізнається у своїх негативних вчинках. Реакції на переживання людей уповільнені чи швидко проходять, проявляються у формі співчуття, а не дії. Домінує пасивне, неуважне ставлення до людей.
V. Низький: байдужий до потреб інших людей. Жадібний, брутальний, недоброзичливий. Інколи проявляє асоціальне ставлення до навколишнього. Характеризується корисливою поведінкою. Проявляє лицемірство, говорить неправду, не відчуває при цьому докорів сумління, нещирий, не зізнається у своїх провинах, приховує їх, або незаслужено звинувачує товаришів. Байдужий до горя і радості інших. Часто проявляється емоційна недоброзичливість, егоїстичне ставлення до інших.
У дослідженні була розроблена система діагностичних методик, за допомогою яких у дітей вивчалися рівень знань про етичні норми, ставлення до норм моралі, застосування цих знань у поведінці. З метою вивчення знань про моральні категорії використовувались: бесіда з дитиною про сутність моральних норм за змістом оповідань та сюжетних малюнків; експеримент, який передбачав завершення дитиною незакінчених ситуацій. Ставлення дитини до норм моралі досліджувалося за допомогою бесіди з дитиною за змістом певних ситуацій та за змістом сюжетних малюнків про позитивні й негативні вчинки. Вивчення застосування моральних знань у поведінці здійснювалося за допомогою спостереження за вчинками дітей з огляду на їх відповідність засвоєним нормам; опитування педагогів та батьків про поведінку поза школою щодо прояву у них моральних якостей.
На основі практичного досвіду, аналізу результатів опитування учнів та їхніх родин ми спробували класифікувати прояви відчуження від української культури й виділити кілька категорій громадян.
До першої відносимо тих, хто не думає про можливість бути причетним до української культури. Для них вона мовби не існує. Після зіткнення з фактом чиїхось спроб прилучення, з потребою користуватися її надбанням ці люди по-різному реагують і можуть поповнити інші групи.
Другу категорію громадян, батьків сучасних дітей, а отже, й самих дітей становлять родини з негативним ставленням до української культури. Вона їм або не подобається, або вони сприймають її як чужу. Це, певно, найскладніша частина наших вихованців, хоча їх і небагато.
Третя категорія вихованців – це „байдужі”. Вони індиферентні, і в їхніх сім’ях українська культура може бути випадковою.
До четвертої категорії ми відносимо тих, хто до української культури ставиться позитивно, але як до явища їм чужого.
П’ята категорія ставиться до неї позитивно, але не вважає її доступною для себе („це не для мене”. „це не для нас”). Тому вони не намагаються ні говорити українською, ні слухати, ні читати чи писати.
Нарешті, шоста категорія – сім’ї з позитивним ставленням до української культури і готовністю поглиблювати свої знання й уміння або здобувати їх, коли таких немає. Сюди ми відносимо й етнічних українців, що зберегли свій зв’язок з рідною культурою, хочуть глибше її знати, володіти всіма її багатствами. Як показують наші дослідження, таких людей серед населення південних областей найбільше.
Передусім розбіжності в ставлення до української культури зумовлюють і різні підходи у виховній роботі з батьками та учнями.
Проведене дослідження дітей молодшого шкільного віку виявило у них особливості знань про моральні категорії та відповідні їм норми моралі. Так, одержані дані свідчать, що учні 2 класів мають, в основному, поодинокі, недостатньо деталізовані знання про норми моралі. При цьому вони проявляють недостатньо деталізовані знання про норми моралі.
Було виявлено, що у більшості учнів 2 класів (88,21%) переважає позитивне ставлення до норм моралі. Негативний характер ставлення виявлено лише у 11,75% учнів.
Наше дослідження свідчить про бідність, абстрактність, схематизм, моральну невизначеність змістових характеристик образу „Я” навіть у молодших школярів, а це безпосередньо відбивається на їх власній поведінці, яка не відзначається достатньою соціальною значущою спрямованістю.
Так, учні, описуючи себе, наводять поряд з негативними моральними якостями: „ледар, брехун, грубий, неслухняний” позитивні: „добрий, працелюбний, вмію дружити”. Разом з тим, такі характеристики складають у них не більше третини, переважаюча більшість припадає на так звані емоційно-вольові: „стриманий, неорганізований, немає ніякої сили волі”. Показово, що у підлітків сфера особистих цінностей переважно пов’язується з їх дозвіллям, іграми, а не суспільно важливими вчинками, поведінкою чи діяльністю.
Для досягнення поставленої мети, ми використали різноманітні методи. Одним з таких методів є метод спостереження за особистісним розвитком молодших школярів в урочній і позаурочній діяльності. Такі методи як: анкетування, індивідуальні бесіди з учнями, батьками, вчителями, використовувалися з метою встановлення рівня сформованості ціннісного ставлення до національної культури у молодших школярів.
Використання цих методів дало нам можливість одержати об’єктивні дані про рівень сформованості національної свідомості молодших школярів. В процесі спостереження за учнями на уроках і в позаурочних виховних заходах можна зробити висновок про невисоку ефективність національного виховання, про поверховість і не системність їхніх знань, про народні традиції, звичаї, національну символіку. Саме цим можна пояснити той факт, що у молодших школярів патріотичне почуття не посідають центрального місця в їхньому житті.
Слід зауважити, що 32% учнів, які брали участь в опитуванні, не цікавляться здобутками народної мудрості. Лише 13% учнів серед найважливіших цінностей назвали народний досвід, культуру українського народу.
За цими даними можна визначити рівні сформованості ціннісного ставлення до національної культури у молодших школярів.
Таблиця 2.1.
Показники рівнів сформованості ціннісного ставлення до національної культури у молодших школярів.
| Контингент учнів | Експериментальний клас (2-А) | Контрольний клас (2-Б) |
| рівні | ||
| Високий | 13% | 7% |
| Середній | 55% | 58% |
| Низький | 31% | 35% |
Констатуючий експеримент засвідчив, що абсолютна більшість учнів не розуміє культуру нашого народу, не мотивована на вивчення здобутків української народної мудрості. Отже, їх ставлення до народних традицій, звичаїв, обрядів мотивується відсутністю бажання вивчати народну мудрість, діти не володіють мовою в побуті. З огляду на це, можна зробити висновок, що у молодших школярів майже відсутні уявлення про національну культуру.
Таким чином, аналіз результатів дослідження виявив у цілому недостатню сформованість у молодших школярів складових ставлення моральних якостей за усіма найважливішими характеристиками: моральні знання (повнота, адекватність і усвідомленість), ставлення до моральних норм і діяльності (характер ставлення, його стійкість та дієвість); застосування моральних знань у поведінці (повнота і стійкість).
Констатуючий експеримент був спрямований на визначення рівня володіння учителями початкових класів системою моральних понять, які необхідно сформувати в учнів; розуміти механізми засвоєння моральних понять на різних вікових етапах розвитку особистості.
У своїй роботі ми орієнтувалися на такі рівні засвоєння особистістю моральних понять:
елементарного узагальнення і вміння використовувати поняття у знайомих ситуаціях;
сформованого в загальних рисах поняття і слабкого вміння використовувати його в аналогічних ситуаціях;
більш чіткого і усвідомленого поняття та вміння його застосовувати у незнайомих ситуаціях;
повного опанування поняття і вміння використовувати його у будь-яких умовах життя та діяльності.
Враховуючи те, що успішність формування в особистості моральних понять залежить від спирання педагога на наочні уявлення, на зразки поведінки чи ідеали, які були сприйняті особистістю через досвід свого життя та діяльності, ми проведи аналіз педагогічних прийомів і засобів морального виховання, що застосовується на практиці. Особливу увагу ми звернули на питому вагу засобів етнопедагогіки у формуванні моральних понять.
З цією метою ми запропонували учителям початкових класів наступні навчально-дослідні завдання:
1. Під час опрацювання рекомендованої літератури звернули увагу на:
а) суть і основне призначення народної педагогіки у відродженні і формуванні духовності підростаючого покоління;
б) особливості нових підходів у вихованні сучасної молоді;
в) суть, зміст, основні форми і види народознавчої роботи з учнями різних вікових груп;
г) особистості методики підготовки і проведення позакласних навчально-вихованих заходів на засадах народної педагогіки.
2. Дати характеристику колективних творчих справ народознавчого змісту, специфіки підготовки і їх проведення.
3. Провести інтерв’ю з учителями місцевої школи. Мета: ознайомлення з досвідом народознавчої роботи з учнями різних вікових груп.
4. Підібрати методичну літературу та матеріали періодичних видань з мети практичного знаття та провести огляд-перекличку новин організації народознавчої діяльності учнів учителями шкіл України.
5. Підготувати повідомлення на теми:
- нетрадиційне мислення (бачення педагогічного процесу, явища, стану) і методичні особливості підготовки і проведення нестандартних навчально-виховних заходів;
- методика ведення конспекту, створення логіко-структурних схем і схем-конспектів за темою заняття.
6. Підготувати плани-сценарії організованого щедрування та колядування на стародавніх традиціях народу; умови та план проведення пісенного марафону на тему „Символи України в піснях”.
Результати констатуючого експерименту щодо науково-теоретичної і методичної готовності учителів в галузі морального виховання засвідчили наступне.
Учителі спрямовують свої зусилля на формування загально людських моральних цінностей: добра і зла, любові і ненависті тощо. При цьому активно використовуються методи переконання, приказу, навіювання. Високими зразками народної творчості, свої педагогічні дії підкріплюють незначна кількість учителів (біля 8% від загальної кількості). Це педагоги, що добре володіють українською мовою, володіють глибокими знаннями про українську літературу і мистецтво.
Не всі вчителі відгукнулися на наше прохання висловити свої побажання щодо надання їм допомоги в здійсненні громадянського виховання. Усвідомлюють потребу в такій допомозі та можуть чітко сформулювати, в чому вона має полягати, лише близько чверті респондентів. Найчастіше вчителі скаржаться на відсутність методичної літератури, готових сценаріїв виховних заходів, засобів наочності та національних костюмів для свят. На наш погляд, це свідчить про відсутність у більшості вчителів бажання докладати хоча б мінімальні зусилля самостійно відшукувати необхідну інформацію та виявляти творчість.
Багато вчителів просять забезпечити їх додатковою літературою про історію, культуру, звичаї та традиції України. Висновок напрошується аналогічний попередньому, оскільки подібних публікацій зараз більше ніж досить. Правда, деяким виправданням тут може служити уточнення про те, що така література мала б бути безкоштовною та доступною за замістом дітям.
Цікавими в контексті нашого дослідження виявилися пропозиції забезпечити шкільні бібліотеки та методичні кабінети літературою та періодикою, що знайомлять читачів різного віку з етнокультурною своєрідністю.
На нашу думку, принциповим моментом у свідомому привласненні дитиною моральних норм і наданні їм особистісного смислу виявляється безпосередній розгляд нею цих норм з точки зору відповідних суспільних цінностей. Це методологічне правило не враховується в традиційному виховному процесі. Здебільшого від вихованця вимагається, щоб він лише зумів буквально проінтерпретувати те чи інше правило, чи вимогу, тобто розкрити їх конкретний зміст.
Переважна більшість, зразки моральної поведінки доводять побутовою мовою на прикладах особистого життя та сучасного покоління. У такий спосіб соціалізація особистості молодшого школяра, його моральне становлення відбувається у відриві від народних традицій, кращих здобутків розвитку української нації.
Психолого-педагогічний аналіз виховної ситуації засвідчив, що морально перетворювальна сила радості як результат моральної дії у виховному процесі суттєво недооцінюється, а то й не береться до уваги.
Разом з тим, суттєвий недолік психолого-педагогічного забезпечення процесу виховання полягає в тому, що воно однобоко культивує лише різновид психічної взаємодії вихователя і вихованця – обмін думками стосовно тих чи інших моральних норм та вимог. З цією метою відповідно розробляються методичні засоби, спрямовані на сприйняття дитиною виховних цілей як регуляторів ї повсякденної поведінки.
Однак ці наміри педагога не завжди здійснюються. Бо за таких виховних дій не віддається належне тому видові психічної взаємодії, який передбачає обмін почуваннями, емоціями. Адже якраз вони у кінцевому підсумку надають суб’єктивної цінності певним етичним приписам. Переживання іншого може стати переживанням за умови, що воно не просто пасивно сприймається. А спонукає до дії. Тому важливо викликати у вихованця відповідні емоції та почуття. Саме вони, постійно повторюючись, перетворюються у стійкі моральні надбання особистості. Педагог з огляду на це має володіти прийомами такої психологічної діяльності.
Враховуючи, що для Сходу і Півдня України однією з найхарактерніших особливостей соціокультурної ситуації є наслідки цілеспрямованого відчуження від української культури етнічних українців і тим паче представників інших етносів, ми дослідили стан ціннісного ставлення до української культури в родинах учнів контрольного і експериментального класів.
Зміст формуючого експерименту передбачав розробку педагогічного забезпечення формування моральних якостей молодших школярів на засадах народної педагогіки.
У третьому розділі – „Педагогічне забезпечення формування моральних якостей у розумово відсталих учнів у позакласній виховній роботі” – висвітлюється методика та результати формуючого експерименту.
В основу розробки методики формування моральних якостей в учнів молодших класів допоміжної школи покладено розуміння сутності моральних якостей, складових, показників і етапів їх становлення, особливостей їх прояву в дітей, а також добір адекватних меті виховного впливу педагогічних засобів (В.В. Воронкова, А.М. Висоцька, І.Г. Єременко, В.М. Мачихіна, Т.І. Пороцька та ін.).
Методика формування моральних якостей полягала у використанні системи виховного впливу на дитину, спрямованої на:
засвоєння учнями знань про провідні норми моралі (доброта, чесність, чуйність);
розвиток у дітей позитивного ставлення до норм моралі та моральної діяльності;
застосування знань про норми моралі в поведінці дитини.
Ми виходили з того, що формування моральних якостей в учнів допоміжної школи найефективніше відбувається в умовах цілеспрямованого виховного процесу з використанням народних надбань розливальних можливостей його змісту, методів і організаційних форм, оскільки ефективний розвиток особистості забезпечується системою виховної роботи. Коли всі її ланки підпорядковані єдиній меті.
При розробці педагогічного забезпечення формування моральних якостей були враховані принципи національного виховання (гуманізація ставлення до дитини; системність і послідовність, наступність і безперервність засвоєння суб’єктом моральної діяльності, моральних норм та досвіду моральної поведінки; цілісність виховного процесу; диференціація та індивідуалізація виховання на основі врахування особливостей психофізичного розвитку дітей, їх вікових особливостей тощо) і спеціальні принципи організації виховного процесу, важливі для морального розвитку дитини (створення емоційно збагачених виховних ситуацій, особистісно-розвивального спілкування, опори на співпереживання, систематичного аналізу вихованцем власних і чужих вчинків тощо).
Вивчення проблеми показало, що найбільш адекватним меті формування моральних якостей в учнів молодших класів у виховній роботі є впровадження системи морально-етичних занять з використання усіх методів впливу, а саме: етичного інформування (бесіда, роз’яснення); створення виховних ситуацій, формування досвіду моральної поведінки (привчання, вправи); стимулювання моральної поведінки (заохочення, схвалення, нагорода). Найважливішим серед них для проведення етичних занять є етична бесіда.
Ми виходили також з того, що етичні заняття дозволяють виявити в учнів прогалини в моральному розвитку, усунути фрагментарність уявлень про моральні норми, надаючи їм систематизований характер; впроваджувати різноманітні засоби корекційно-виховного впливу.
Методикою передбачалося чотири етапи формування моральних якостей молодших школярів:
І етап спрямовувався на засвоєння учнями знань про норми моралі за показниками повноти, адекватності і усвідомленості, становлення у них позитивного ставлення до норм моралі.
ІІ етап передбачав закріплення та удосконалення знань школярів щодо змісту моральної норми; вироблення у дітей активного позитивного ставлення до моральної діяльності; розвиток вмінь практичного вирішення моральних ситуацій.
ІІІ етап передбачав систематизацію та узагальнення знань дітей щодо змісту моральної норми; вироблення практичних вмінь і навичок моральної діяльності у дітей; активізацію моральної діяльності, вироблення у дитини позитивного стійкого ставлення до неї.
ІV (заключний) етап мав на меті навчити дітей самостійно та диференційовано застосовувати моральні знання в практичних ситуаціях; перевірити, скоригувати, узагальнити знання дітей щодо моральної категорії; закріпити активне, стійке позитивне ставлення до неї.
Результати формуючого експерименту показали, що за умови спеціального педагогічного забезпечення формування змістового, емоційного і поведінкового компонентів ставлення моральних якостей молодших школярів значно зріс рівень моральної вихованості.
Метою формуючого експерименту було обґрунтування, що система виховних заходів спрямованих на формування моральних якостей молодших школярів засобами етнопедагогіки, позитивно впливає на свідомість учнів і результати опитування змінять на краще.
З огляду на це були окреслені такі завдання формуючого експерименту:
1) розробити систему морального виховання засобами етнопедагогіки;
2) розробити зміст виховних заходів, спрямованих на виховання моральних якостей у молодших школярів;
3) визначити роль і місце нетрадиційних уроків в роботі вчителя початкових класів, що забезпечують формування якостей у молодших школярів;
4) розробити рекомендації для вчителів щодо вирішення питань морального виховання засобами етнопедагогіки.
Для реалізації визначених під час формуючого експерименту використовувалися такі методи дослідження:
Теоретичні (аналіз, синтез, зіставлення, систематизація, узагальнення).
Емпіричні (спостереження, опитування, проведення виховних заходів).
Після виконання вчителями навчально-дослідних завдань та в результаті опитування їх за анкетою (див. Додаток 1), ми встановили, що зацікавленість вчителів у формуванні моральних якостей молодших школярів засобами етнопедагогіки зросла.
Заслуговують на увагу пропозиції організовувати для вчителів методичні семінари, дискусійні клуби з проблем національного виховання, зустрічі з представниками органів державної влади та місцевого самоврядування, діячами науки, культури, мистецтва. Цікавляться вчителі й зарубіжним досвідом вирішення подібних проблем.
В ході формуючого експерименту нами було розроблено модель системи роботи вчителів початкових класів по формуванню моральних якостей учнів засобами етнопедагогіки.
Ефективність упровадження запропонованої нами моделі в прилученні учнівської молоді до української національної культури виявилась також у тому, що значно більше серед них проявляють активну пізнавальну й практичну діяльність і процесі оволодіння українською національною культурою: інтелектуальна активність і творчість на уроках, факультативних заняттях, гуртках художньої самодіяльності, етнографічних експедиціях, участь у створенні українських світлиць, шкільних історичних і етнографічних музеїв, наукових клубів, Малої академії народного мистецтва.
Результатом впровадження системи роботи вчителів по формуванню моральних якостей засобами етнопедагогіки стало:
поглиблення розуміння української національної культури, що є складовою світової культури;
збільшення кількості компонентів української національної культури;
усвідомлення ролі українського мови в збереженні цілісності України;
визначення української мови як найважливішої риси належності до української нації;
збільшилася кількість учнів, які надають перевагу українській школі, яку вони обрали б для своїх дітей;
значно поглибився інтерес до історії України;
значно зросла кількість учнів, які дивляться українське телебачення, читають українські газети, слухають українське радіо.
Відповідно до цих результатів змінилися і показники рівнів сформованості ціннісного ставлення учнів до народної культури.
Таблиця 2.2.
Показники рівнів сформованості ціннісного ставлення до народної культури після проведення формуючого експерименту
| Контингент учнів | Експериментальний клас (2-А) | Контрольний клас (2-Б) |
| Рівні | ||
| Високий | 50% | 53% |
| Середній | 43% | 44% |
| Низький | 7% | 3% |
Таким чином, під час проведеного формуючого експерименту діти отримали знання про народний досвід, національну символіку щодо розв’язання проблем морального виховання молодших школярів.
Все це сприяло становленню культури, національної свідомості, їх здатності розуміти себе як представника українського народу, творити своє майбутнє в нових умовах розвитку української державності. В процесі реалізації запропонованої системи морального виховання здійснювалися актуалізація духовно-естетичних чинників особистості.
Новим змістом наповнювалися такі поняття як патріотизм, національні традиції, символіка.
Найважливішим результатом експерименту ми вважаємо досягнення учнями розуміння своєї приналежності до українського народу, української держави, культури, відчуття необхідності підтримувати національні традиції, звичаї, обряди, вивчати народнопоетичну мудрість.
Результати проведеного дослідження дозволяють зробити висновок про те, що неготовність частини педагогів до роботи в полі етнічних дитячих колективах і здійснення інтеркультурного виховання найчастіше зумовлені небажанням визнати актуальність такої роботи, тобто відсутністю відповідної мотивації. Водночас за наявності зацікавленості педагогів у здійсненні інтеркультурного виховання дітей на перше місце серед факторів, що перешкоджають досягненню успіху, виступає відсутність компетентності – необхідних знань і специфічних педагогічних умінь.
Подолання ситуації, що склалася, можливе лише при організації цілеспрямованого формування полі культурної компетентності фахівців на всіх етапах безперервної педагогічної освіти: у вищому педагогічному навчальному закладі та в структурі післядипломної освіти. Зміст цієї роботи має передбачати широке ознайомлення майбутніх і нинішніх педагогів з етнокультурними особливостями народів, що проживають на Україні, формування в них міжетнічної толерантності, розуміння та поваги цінностей різних етнічних культур, що органічно поєднуються, взаємодіють і взаємозбагачуються в загальнонаціональній культурі.
Все це уможливило дійти висновку, що успішним і ефективним є проведення системи виховних заходів, нетрадиційних уроків.
Наш експеримент відзначив потенціал запропонованої методики, про що свідчать вище наведені результати експерименту. Формуючий експеримент довів психолого-педагогічну доцільність впровадження системи виховних заходів в діяльність молодших школярів, продемонстрував її здатність забезпечення високого рівня національної культури.
Здійснений теоретичний аналіз проблеми і результати експериментального дослідження підтвердили висунуту гіпотезу.
Було виявлено, що в експериментальній групі досліджуваних зросли рівні сформованості моральних знань, ставлення до норм моралі, застосування цих норм в практичній діяльності. Так, на 25,83% збільшилася кількість учнів, які мають вищий за середній рівень моральних знань. На 16,25% зросла кількість учнів, у яких виявився вищий за середній рівень застосування моральних знань у поведінці. Після проведення спеціального виховного впливу в експериментальній групі зросла і кількість учнів (на 20%), які досягли високого рівня сформованості ставлення до норм моралі та моральної поведінки.
У цілому результати формуючого експерименту показують значне зростання показників за кожною складовою формування моральних якостей в учнів експериментальної групи. Це свідчить про ефективність розробленої нами системи виховної роботи.
Анкета для вчителів
Формуючий експеримент
Які завдання вчителя з відродження педагогіки народознавства щодо використання в роботі з дітьми нетрадиційних форм роботи, спрямованих на виховання справжнього патріота України?
Які форми і засоби організації народознавчої діяльності учнів різних вікових груп?
У чому суть і специфіка роботи вчителя початкових класів, класного керівника щодо організації діяльності учнів?
У чому особливості методики підготовки і проведення заходів на засадах народної педагогіки?
У чому сутність методики підготовки і проведення календарно-обрядових свят?
ДОДАТОК Є
ЯКОСТІ ОСОБИСТОСТІ, ЩО ХАРАКТЕРИЗУЮТЬ ЇЇ ВИХОВАНІСТЬ
Середній
рівень вихованості
Низький
рівень вихованості
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
Державна національна програма відродження //Освіта, 1992. – 18 серпня.
Державна національна програма „Освіта” (Україна ХХІ ст.) //Поч. школа, 1994. - №4. – С.3-5.
Закон України „Про освіту” //Освіта, 1996. – 21 серпня. – С.6-11.
Концепція вивчення українського народознавства в сучасній національній школі //Освіта України, 1997, 10 жовтня, 17 жовтня, 24 жовтня.
Концепція національного виховання //Освіта, 1994. – 26 жовтня. – С.5-6, 11-12.
Національна доктрина розвитку освіти України //Освіта, 2002. – 1 травня. – С.2-4.
Положення про середній загальноосвітній навчально-виховний заклад //Освіта, 1993. – 3 вересня.
Бех І.Д. Духовні цінності в розвитку особистості //Педагогіка і психологія. – 1997. - №1.
Бондаренко І., Давидов П. Ціннісні орієнтири у формуванні державотворчих устремлінь молоді //Шлях освіти. – 1996. - №2.
Боришевський М.І. Сімейне виховання як гарант морального становлення особистості //Поч. школа, 1995. - №4. – С.4-9.
Ващенко Г. Виховний ідеал. – Полтава, 1994.
Гнатюк В.М. Вибрані статті про народну творчість. – К.,1966.
Дем’янюк Т. Зміст і методика народознавчої роботи в школі. – К., 1993. – 200с.
Дем’янюк Т.Д. Методика виховання в сучасній школі. Навчально методичний посібник. – К.: Наук.-метод. центр середньої освіти Міносвіти і науки України, 2000. – С.66-73.
Дем’янюк Т. Народознавство в школі: досвід, проблеми, пошуки. – К., 1993. – 80 с.
Довженко Г. Український дитячий фольклор. – К., 1981.
Докукіна О.М. Підготовка батьків до морального виховання //Поч. школа, 1995. - №12. – С.46-48.
Дорошенко Н.Й. Народознавство і математика //Поч. школа, 1995. - №7. – С.18-20.
Жупанин С.І. Народознавча педагогіка О. Духновича //Рідна школа, 1992. - №9-10. – С.10.
Ігнатенко П.Р., Поплужний В.Л., Косарєва Н.І., Криницька Л.В. Виховання громадянина: Психолого-педагогічний народознавчий аспекти: Навчально-методичний посібник. – К.: Інститут змісту і методів навчання, 1997. – С.4-5.
Закувала зозуленька. Антологія української народної творчості. – К., 1983.
Калинова сопілка. Антологія української творчості. – К., 1989.
Каюков В. Козацькі забави //Диво слово, 1995. - №1. – С.58-60.
Кіндрат В.К. Щоб у серці жило чуття Батьківщини //Поч. школа, 1996. - №7. – С.4-5.
Коваль О. Григорій Ващенко – творець української виховно-освітньої системи //Рідна школа
Ковальчук О.В., Довбишенко В.І., Шалда Т.В. основи формування національно свідомих громадян //Початкова школа, 1993. - №3. – С.4-5.
Кусенникова Т.Р. Українські національні традиції як формування першооснов моральної культури //Поч. школа, 1996. - №1. – С.38-40.
Любар О.О., Стельмахович М.Г., Федоренко Д.Т. Історія української школи і педагогіки. – К., 2003. – С.431-432.
Основи національного виховання /За заг. ред. Кузя В.Г., Руденка Ю.Д., Сергійчик З.О. – К., 1993. – С.37-59.
Проскура О.В. Софія Русова – талановита дочка України //Початкова школа, 1993. - №3. – С.44-46.
Самойлик Г.М. Традиції народної творчості у навчальному процесі //Поч. школа, 1991. - №9. – С.42.
Семенюк Н.В. Український дитячий фольклор //Поч. школа, 1995. - №2. – С.46-48.
Стельмахович М.Г. Українська етнопедагогіка. – К., 1995.
Стельмахович М.Г. Українська народна педагогіка. – К., 1997
Сухомлинські О. Ідеї громадянськості й школа в Україні //Шлях освіти. – 1999. - №4.
Сухомлинський О.В. Історико-педагогічний процес: нові підходи до загальних проблем. – К.: АПН, 2003. – С.5-6.
Сухомлинський В.О. Батьківська педагогіка. – К., 1978.
Сухомлинський В.О. Серце віддаю дітям //Вибрані твори. У 5-ти т. – К., 1977. – Т.3. – С.167.
Українське народознавство: Навч. посібник /За ред. Павлюка С., Горень Г., Кирчіва Р. – Львів, 194. – 608 с.
Ушинський К.Д. Перша книжка після азбуки. Вибр. пед. тв. – К., 1974. – Т.2. – С.41.
Ушинський К.Д. Про народність у громадському вихованні //Вибр. пед. тв. У 2-х т. – Т.1. – С.100.
Федоренко Д.Т. Первоцвіт диво слова: малі розповіді жанри дитячого фольклору в українській етнопедагогіці. – К.. 1997.
Федоренко Д.Т. Таємниці ненароджених геніїв. – Кривий Ріг, - 1997.
Фіцула М.М. Педагогіка. – Тернопіль, - 2000. – С.254-259.