Юстин Мученик визначний християнський апологет і мученик ІІ століття, відомий також як Юстин Філософ чи Юстин із Неаполя. Традиційне іменування «філософом і мучеником» Юстин отнимав від Тертуліана та Іполига Римського. Він народився близько 100 року в поганській родині в Палестині, у римській колонії Флавія- Неаполіс (сучасне місто Наблус) неподалік від давнього біблійного міста Сихем у Самарії. Хоча сам Юстин вважав себе самарянином, він був нащадком грецьких або римських колоністів, які заселили Флавію, коли імператор Веспасіан заснував її у 72 році. Юстин повідомляє, що його батько називався Пріск (латинське ім’я), а дід - Вакх (грецьке ім’я). Себе він називає філософом, а розповідаючи про шлях свого філософського та світоглядного становлення, згадує філософські школи стоїків, перипатетиків, піфагорійців і платоністів. Близько 135 року Юстин навернувся на християнську віру. Імовірно, цс сталося в Ефесі. За правління Антоніна він прибув до Риму, де відкрив філософську школу. Серед учнів тої школи був також християнський апологет Таціан (112-185). Близько 165 року, за правління префекта Риму Юнія Рустика, Юстин прийняв разом із шістьма своїми учнями мученицьку смерть через бичування та відсікання голови. Збереглися автентичні акти мучеництва Юстина, складені на основі записів судового процесу над ним та його учнями.
Юстин написав чимало творів (багато з них згадує Євсевій3), однак збереглися лише три з них: дві «Апології» та «Діалог з юдеєм Трифоном». Попередники Юстина писали свої твори переважно для вжитку всередині християнських спільнот. Зовнішний щодо церковної громади світ не входив до кола їхніх адресатів: цей свії вони радше описували, аніж зверталися до нього. Для ранньої Церкви Римська імперія була уособленням Сатани чи демонів. її можна було подолати лише силою мучеників, а нелогічними аргументами. Єпископ Смирни Полікарп не вважав світську владу гідною почути слова на захист християнської віри. Натомість Юстин вибрав кардинально інший підхід. Він був першим серед тих, хто наважився звернутися безпосередньо до найвищих чинів імперії (імператора Антоніна Пія, сенату) і римського народу із закликом припинити беззаконні переслідування християн.
Твори Юстина збереглися в Паризькому рукописі 1363 року (Codex Parisinus graecus 450). Також існує його копія з 1541 року в Британ-ському музеї {British Museum Loan № 36). Деякі уривки «Першої апо-логії» містяться в інших рукописах, зокрема, невеликий фрагмент (гл. 65-67) у рукописі XVI століття (Codex Ottobonianusgraecus 274) та два уривки серед папірусів Оксиринху ІV століття. Чимало уривків Юстинових творів цитують Євссвій у «Церковній історії» та Йоан Дамаскин у «Святих паралелях»5. Окрім нього, існує багато інших творів, авторство яких приписують Юстинові6.
У Паризькому рукописі «Друга апологія» поміщена перед «Пер¬шою апологією». Такий порядок збережено й у першому виданні творів Юстина, яке здійснив Р. Естьєн у 1551 році. Уперше переста¬вив іх місцями Пруденс Маран у своєму виданні 1742 року, яке стало основою для видання тексту в «Патрології» Міня. Видавець зробив так, щоб зберегти хронологічний порядок, адже в «Другій апології» є покликання на «Першу апологію».
Проблема співвідношення між двома «Апологіями» ще й досі викликає дискусії серед дослідників. Спроби розв’язати її привели до появи різних пояснень і гіпотез, серед яких можна виділити чотири основні теорії: «Перша апологія» становить літературну єдність, а отже, між двома апологіями є чітка відмінність. Євсевій у «Церковній історії» згадує дві окремі «Апології»: одна з них адресована Антонінові Пію, інша ж — римському сенатові.
Ще одною спробою вирішення проблеми співвідношення «Апо- логій» стала пропозиція розглядати обидві «Апології» як дві пізніші редакції однієї оригінальної: «Перша апологія» стала скороченою редакцією первісного тексту, а «Другу» було написано на основі уривків, які не ввійшли до «Першої апології».
Юстин називає «Першу апологію» зверненням та проханням, а також поясненням (е^лугіоіе, 68:3). Це свідчить, що метою апології був заклик до римських правителів змінити ставлення до християн під час допитів у суді. «Друга апологія» названа що є перекладом латинського словп libellus. Це тип офіційної петиції до високопосадовців чи до самого імператора, яку міг написати кожен громадянин . Зазвичай у кінці документа залишали вільне місце для відповіді імператора. Опісля петицію вивішували в публічному місці, а відповідь набувала статус закону.
Не зважаючи на типовий для справжніх петицій стиль, деякі дослідники вважають обидві «Апології» літературною вигадкою. Доказомцього є помилки в протоколі. Той хто хоче щоб його петицію прочитали мав би уникати таких недоглядів. По-перше в офіційному