ВСЕУКРАЇНСЬКА ЦЕНТРАЛЬНА СПІЛКА СПОЖИВЧИХ ТОВАРИСТВ
(УКРКООПСПІЛКА)
Хмельницький кооперативний коледж
Хмельницький кооперативний торговельно-економічний інститут
Розглянуто та затверджено на засіданні
циклової комісії комп’ютерної інженерії, облікових та фінансових дисциплін
Протокол № 01 від 31 серпня 2020 р.
Голова циклової комісії
_____________ К.В. Трофименко
Спеціальність: 123 Комп’ютерна інженерія
Дисципліна: «Економічна теорія»
Лекція 1
Лекція-презентація
Тема. Економічна теорія як наука
Навчальна мета розкрити суть та основні поняття дисципліни «Економічна теорія», визначити місце «Економічної теорії» в системі економічних наук, з’ясувати значення економічної теорії для становлення фахових компетенцій спеціальності, сформувати загальні уявлення про етапи становлення економічної думки в суспільстві та познайомитися з класичними школами економічної теорії, визначити базовий категоріальний апарат дисципліни, сформувати уявлення про метод економічної теорії та його складові елементи
Виховна мета: Формувати особисті якості студентів, пізнавальний інтерес; виховувати інформаційно-компетентістну особистість, формувати професійні риси та почуття відповідальності, формувати прагнення до раціонального виконання трудових дій.
Розвивальна мета: Спонукати до пізнавальної, наукової, творчої діяльності; розвивати самостійність та творче мислення.
Методична мета: Використання презентації на занятті як засобу активізації процесу навчання.
План
1. Предмет економічної теорії та її місце в системі економічних наук.
2. Етапи становлення і розвитку економічної думки в суспільстві. Сучасні економічні теорії.
3. Економічні закони та категорії, їх класифікація.
4. Метод економічної теорії та його складові елементи
Технічні засоби навчання:
Мультимедійний проектор
Персональний комп’ютер
Наочність:
Тематична презентація в Power Point.
Опорний конспект до лекції №1
Міждисциплінарні зв’язки:
Забезпечувані: Історія України, Всесвітня історія, Природничі науки, Соціологія, Філософія
Забезпечуючі: Економіка підприємства та економічний аналіз, Фінанси. гроші та кредит, Основи менеджменту, Основи маркетингу, тощо
1.1. Предмет економічної теорії та її місце в системі економічних наук
Економіка – сфера діяльності людей, де створюються та використовуються життєві блага для задоволення людських потреб
Щоб нормально існувати, людина повинна мати їжу, питво, одяг, взуття, житло, меблі, транспортні засоби, комунікації, машини і механізми, побутові прилади, видовища, інформацію, захист від голоду та хвороб і безліч інших речових і неречових життєвих благ, які створюються в економіці. Однак це не єдине розуміння економіки. Поняття «економіка» застосовується не лише для позначення сфери створення і використання життєвих благ, а й для визначення сукупності відносин між людьми у виробництві, розподілі, обміні та споживанні життєвих благ, тобто сукупності економічних відносин, а також як назва науки, яка досліджує економічне життя людей.
Економічна теорія - це наука, що досліджує дії людей у процесі вибору рідкісних ресурсів для виробництва, обміну, розподілу та споживання товарів та послуг.
Згідно з Сучасною Енциклопедією України економічна теорія – це сукупність наукових категорій і законів, що адекватно відображають структуру та розвиток економічної системи суспільства. Сутність економічних явищ і процесів з’ясовують через розкриття прихованих за ними економічних відносин, які можуть проявлятися у безпосередньому вигляді (напр., кооперація) або в уречевленій формі (зокрема товар) [URL: http://esu.com.ua/search_articles.php?id=18787]
Економічна теорія - це наука, яка вивчає закони розвитку економічної системи, що виникають з приводу виробництва та привласнення товарів і послуг в усіх сферах суспільного відтворення, а також ті аспекти еволюції національної свідомості духу народу, його культури, психології, моралі та поведінки, що впливають на процес економіки.
Економікс - це наука про те, як розподілити обмежені ресурси при необмежених потребах суспільства, і вона повинна дати відповідь на запитання: що виробляти? для кого виробляти? якими засобами виробляти?
Економічна теорія вивчає:
1. безмежні потреби;
2. обмежені економічна ресурси;
3. економічні (виробничі) відносини;
4. економічні закони, які регулюють суспільне виробництво.
Економічна наука не може обійти й таких проблем як безробіття, інфляція, економічне зростання й ефективність виробництва, продуктивність праці, державні доходи і видатки, підвищення життєвого рівня населення, платіжний баланс і міжнародні валютні відносини, міграція робочої сили, конкуренція та багато іншого.
Володіння знаннями економічної теорії має важливе значення для організації бізнесу. Обізнаність із загальним характером функціонування економічної системи допомагає керівникові підприємства краще визначити господарську політику.
Предметом економічної теорії є вивчення організаційно-економічних і виробничих відносин в їх взаємодії з продуктивними силами та організація управління і ефективного ведення всього господарства.
Об'єктомдослідження в економічній теорії є економічна система, яка функціонує на основі певних виробничих відносин.
Головним завданням економічної теорії є характеристика засад функціонування економічних систем через аналіз дії економічних законів.
Основні розділи, які вивчає економічна теорія:
політична економія - це наука про відносини між людьми з приводу виробництва, розподілу, обміну та споживання товарів і послуг;
мікроекономіка -вивчає економічну поведінку фірм, домогосподарств, конкретних ринків та галузей;
макроекономіка - вивчає закономірності функціонування національної економіки та діяльність держави в економічній системі;
мезоекономіка - вивчає основні засади функціонування регіональної економіки;
мегаекономіка - вивчає міжнародні економічні відносини та дію економічних законів на рівні світової економіки.
Функції економічної теорії:
пізнавальна - полягає в тому, щоб пояснити економічні явища та процеси, дослідити умови та характер функціонування економічних законів та механізм їх дії у суспільстві;
теоретична - полягає в дослідженні процесу еволюції різних економічних систем, розкритті суті економічних законів та обґрунтуванні механізму їхньої дії;
практична - полягає в реалізації суспільством економічних законів на практиці через розробку рекомендацій, концепцій та програм;
світоглядна (ідеологічна) - формування сучасного економічного мислення у суспільстві;
методологічна - економічна теорія виступає теоретичною базою для багатьох інших наук.
Економічна теорія є фундаментальною базою усього комплексу економічних наук - галузевих, міжгалузевих і функціональних. Вона досліджує природу, глибинну суть економічних явищ і процесів, базисні соціально-економічні відносини і господарську поведінку людей у певній економічній системі. Результатом цих досліджень є розкриття економічних понять, категорій та законів, які характеризують фундаментальні основи економічного буття. Спеціальні економічні науки, спираючись на базисні положення економічної теорії, розробляють систему методів і правил практичного використання економічних категорій та законів у тій чи іншій конкретній сфері господарської діяльності. Із сукупностей економічних категорій і законів економічна теорія формує єдиний категоріально-понятійний апарат, своєрідну "економічну мову", яка інтегрує економічні науки і запобігає неоднозначному тлумаченню економічних категорій і понять у різних дисциплінах.
Рисунок 1 - Місце економічної теорії в системі економічних наук
1.2. Етапи становлення і розвитку економічної думки в суспільстві. Сучасні економічні теорії
Перші спроби вивчення окремих сторін економічних процесів відомі ще з праць стародавніх грецьких та римських мислителів (Ксенофонта, Арістотеля, Платона, Катона, Варрона, Сенеки, Колумелли), а також мислителів Стародавнього Єгипту, Китаю та Індії. Вони досліджували проблеми ведення домашнього господарства, землеробства, торгівлі, багатства, податків, грошей тощо
Термін «економія» («ойкономія») уперше вжив давньогрецький філософ Ксенофонт (бл. 430-355 рр. до н. е.) в працях «Домоустрій», «Кіропедія» та ін.
«Ойкономія» («домоводство») - це зведення міркувань і порад щодо управління домом, рабовласницьким господарством, система правил його організації.
Давньогрецький філософ Аристотель (384-322 рр. до н. е.) в працях „Політика" й «Афінська політія» поділив науку про багатство на економіку, під якою розумів виробництво благ для задоволення потреб людей, і хремастику, що означає вміння наживати достаток, або діяльність, спрямовану на нагромадження багатства. «Хрема» - це майно, володіння. В основі виробництва вбачалось використання робочої сили рабів.
На підставі багатосторонніх наукових досліджень визначено, що політична економія як самостійна наука сформувалася в XVІІ -XVІІІ ст.
Наприкінці ХVІІІ ст. політична економія як наука відокремлюється від політики, права, моральної філософії, в межах яких вона до цього часу формувалася. Визначились її предмет, метод, завдання.
Економічна теорія як самостійна наука сформувалася в період зародження капіталістичного ладу, формування національного ринку і виражала інтереси буржуазії, яка щойно виступила на арену суспільного розвитку і мала за мету з'ясувати природу і джерела суспільного багатства. Першою теоретичною школою економічної теорії була школа меркантилізму. Представники цієї школи вважали, що багатство людей - це гроші - за гроші можна купити все. Меркантилісти радили розширювати зовнішню торгівлю, нагромаджувати золото.
Англійський меркантиліст Томас Мен обґрунтував таке положення: баланс зовнішньої торгівлі є регулятором багатства країни, а інший видатний представник цієї школи Монкретьєн (1575-1641) увів у обіг термін політичної економії (від грец. - мистецтво правити державою), що означало "наука державного управління економікою".
Виникнення і розвиток класичної політичної економії відбулися в кількох варіантах, насамперед французькому і англійському. Французький дістав назву фізіократії, а англійський - промислової, або англійської школи.
Основоположником фізіократії був французький економіст Франсуа Кене (1694-1774). Видатні представники – А.-Р.-Ж. Тюрго, В. Р. Мірабо. Цю теорію також розробляли в Англії, Німеччині, Швеції, Польщі та інших країнах. В Україні прибічником фізіократів був В. Н. Каразін.
Фізіократи піддали різкій критиці погляди меркантилістів, започаткували підхід, згідно з яким економічна політика має спрямовуватися не на заохочення торгівлі й нагромадження грошей, а на створення передумов для розвитку виробництва. Фізіократи були теоретиками та ідеологами вільного підприємництва, вважали, що конкуренція, вільне ринкове ціноутворення, свобода торгівлі, мінімальне державне втручання в економіку забезпечують створення передумов для найефективнішого функціонування господарської системи.
Основні теоретичні положення:
1) дослідження проблеми про походження багатства перенесли із сфери обігу до сфери виробництва;
2) визнали дію об’єктивних законів не тільки в природі, а й у суспільстві;
3) Ф. Кене в «Економічній таблиці» (1758) започаткував макроекономічні дослідження у народному господарстві країни;
4) обмеженість поглядів у тому, що до виробничої сфери відносили тільки землеробство. Промисловість визначалась як «безплідна» галузь
Фізіократи першими в історії економічної науки дали розгорнуту класифікацію доходів і встановили, що розподіл суспільного багатства відбувається відповідно до певних законів і закономірностей. Ф. Кене вперше у світовій науці здійснив аналіз проблеми відтворення суспільного продукту і вважав, що природа будь-якого прибутку лежить у сільському господарстві, а інші галузі мертві.
Питання, які постали перед економістами того часу, не могли бути вирішені за допомогою шкіл меркантилізму та фізіократів, тому починає розвиватися нова наукова школа - англійська класична школа.
Політична економія класичної школи досягла вершини в працях Уільяма Петті (1623-1687), Адама Сміта (1723-1790) і Давіда Рікардо (1772-1823). Представники цієї школи започаткували теорію трудової вартості. Згідно з даною теорією, єдиним джерелом вартості є людська праця. Вони зосередили свої дослідження на аналізі відносин у сфері виробництва та на вивченні її об'єктивних закономірностей, а також доходів основних класів буржуазного суспільства, механізму конкуренції, кредиту, грошового обігу.
Класична політична економія вперше поставила проблему функціонування економічних законів, досліджувала їх об'єктивний характер, механізм дії, необхідність врахування та використання цих законів у практичній діяльності.
Адам Сміт у своїх працях вперше чітко розмежував валовий і чистий національний дохід, основний та оборотний капітал. Він розглядав ринок як саморегульовану систему, що найефективніше розподіляє ресурси. За висновками Адама Сміта, ринкова економіка в умовах конкуренції забезпечує найкращий результат для всіх. Держава не повинна втручатись (або мінімально втручатись) в економічну діяльність господарюючих суб'єктів, але мусить захистити конкуренцію, не допускаючи її обмеження, а також створити загальні умови виробництва: розвивати освіту, будувати дороги, мости, забезпечувати зв'язок тощо.
Заслугою Давіда Рікардо було те, що він звернув увагу на подвійний характер праці, чіткіше розмежувавши споживчу і мінову вартість, та на нерівність між заробітною платою робітника та продуктом його праці.
До представників класичної школи слід віднести також Джона Мілля, Мак-Кулоха.
Одним із напрямів класичної теорії стає утопічний соціалізм, засновники якого Сен Сімон, Фур'є, Оуен заклали підвалини теорії соціалізму. Вони стверджували, що розвиток держави повинен відбуватися осеред-камими (фаланги Фур'є): 5-6 сімей об'єднуються і роблять усе на свій розсуд, що гармонізує суспільство, проте це призводить до деградації соціалізму. В результаті виникає дефіцит і розвал, тому ці ідеї утопічні.
На основі класичної школи і як критичний відгук на неї з'являється марксистська теорія - Карл Маркс, Фрідріх Енгельс. Ця економічна течія ґрунтується на класовій боротьбі пролетаріату і капіталістів.
Основні здобутки цієї школи:
Маркс довів до рівня наукової теорії ідеї класичної школи про двоїстий характер праці;
як важливий момент теорії вартості Маркс виділяє те, що обмін є важливою умовою визначення вартості, його реалізації, перетворення продукту праці на товар;
він виділив поняття середньої вартості товару (остання визначається робочим часом), навколо якої коливаються ціни, а сама ціна є виразом коливання попиту та пропозиції;
він розвинув діалектичний метод пізнання, зокрема відокремив такі специфічні форми суперечності, як речовий зміст і суспільну форму. Це дало йому можливість розглянути такі категорії, як капітал (тут він виділив речовий елемент капіталу та суспільну форму), та визначив протиріччя капіталістичного виробництва;
більш повно обґрунтував предмет економічної теорії. На думку Маркса, політична економія повинна вивчати не лише закони обігу вже виробленого продукту, а й закони безпосереднього виробництва, обміну та споживання, досліджувати виробничі відносини в усіх сферах суспільного відтворення у взаємодії з розвитком продуктивних сил;
обґрунтував важливість акціонерної власності, як в умовах капіталістичного виробництва, так і під час побудови більш прогресивного суспільного ладу;
економічно довів об'єктивну неминучість соціалізму, що зумовлено насамперед прогресом продуктивних сил, усуспільненням виробництва та праці;
Маркс довів переваги суспільних форм власності над приватними, індивідуальними формами;
обґрунтував об'єктивне зростання ролі великих підприємств та виникнення монополій, а також дав оцінку економічній ролі держави в умовах капіталізму;
Маркс разом з Енгельсом розкрили діалектику форм власності (індивідуальної, акціонерної, державної), відродження індивідуального привласнення на основі колективної праці;
Маркс обґрунтував теорію економічних криз, зокрема схеми відтворення.
Завдяки високим темпам розвитку науки і продуктивності праці у ІІ половині ХІХ - на початку ХХ ст. (до 1929 р.) суспільний прогрес відбувався досить швидко.
У 30-ті роки XX ст. значно загострились кризові явища в економіці західних країн. Виникла потреба у теорії, яка могла б пояснити безробіття, тривале падіння виробництва, наявність невикористаних виробничих потужностей при відносній вузькості народного споживання тощо, і показала можливі шляхи виходу з кризового становища без знищення ринкових основ господарювання. У 1936 р. була опублікована монографія англійського економіста Джона Кейнса (1883-1946) «Загальна теорія зайнятості, проценту і грошей», у якій викладено основи його теорії та програму державного регулювання економіки.
Кейнсіанська школа - засновник Джон Кейнс - основною тезою школи є те, що держава повинна активно втручатися в перебіг всіх економічних процесів, які відбуваються в суспільстві. Кейнс - засновник макро-економіки - науки про перебіг економічних процесів в усій державі. Він дослідив ринкову економічну систему в цілому, вияснив закони її функціонування, з'ясував комплекс методів активного впливу на процес відтворення суспільного капіталу в масштабі всієї національної економічної системи. Він проаналізував вплив держави на розвиток таких макроеко-номічних величин, як сукупний попит, сукупна пропозиція, споживання, нагромадження, рівень цін, прибутків та ін.
Монетаристська школа - виникла в кінці 50-х років ХХ ст. у США. Засновник Мілтон Фрідмен - професор Чиказького університету. Моне-таризм - економічна концепція, згідно з якою грошова маса в обігу відіграє визначальну роль у формуванні економічної кон'юнктури та встановленні причинно-наслідкових зв'язків між зміною кількості грошей і величиною валового національного продукту, а також розвитку виробництва. Виступає проти активного втручання держави в економіку. Засобами регулювання економіки вважає досягнення збалансованості державного бюджету, встановлення високих відсоткових ставок. Досягнення цієї школи - глибокий аналіз дії грошей на ринок товарів, обґрунтування впливу монетарної політики на розвиток економіки.
Школа маржиналізму - її засновник Менгер (з лат. гранична). Основою маржиналізму є теорія граничної корисності, згідно з якою ринкова ціна товару визначається не суспільно-необхідними витратами праці, а ступенем насичення потреби в ньому, корисністю останньої одиниці запасу певного виду товарів. Широко застосовується в США, Швейцарії, Франції. До позитивних сторін існування цієї школи слід віднести: докладний аналіз функціонування ринку, з'ясування закономірностей ціноутворення та грошового обігу, намагання дослідити питання оптимального розподілу та використання ресурсів. До негативних слід віднести: переважання суб'єктивної мотивації, суб'єктивної оцінки поведінки людей, абстрагування від вивчення сутності капіталізму, тобто від відносин власності, виробничих відносин. Прихильники даної школи на перше місце у вивченні ставлять не відносини між людьми, а відношення людини до речей.
Неокласицизм (економічний мейнстрім) досліджує та розвиває ідеї класичної політекономії з урахуванням сучасних умов. Виник у 70-ті роки ХІХ ст. Засновники – К. Менгер, Ф. Візер, Є. Бем-Баверк, У. Джевонс, А. Маршалл, А. Пігу. Послідовники – Л. Мізес, Ф. Хайєк, М. Фрідмен, А. Лаффер, Ф. Кейган та ін. В Україні – Р. Орженцький, Д. Піхно, Є. Слуцький. Методологічними засадами є мікроаналіз і маржиналізм.
Основні риси:
1) предметом дослідження є чиста економіка, яка абстрагується від історичної і національної форм;
2) аналіз суб’єктивістських та психологічних умов економічної поведінки суб’єктів, прийняття рішення ізольованими індивідами;
3) дослідження граничних величин у корисності, витратах, продуктивності і т. п.;
4) у центрі уваги – не об’єктивні закономірності формування вартості, а цінність як суб’єктивне сприйняття необхідності блага з урахуванням граничної корисності та витрат;
5) витрати виробництва розглядаються не як реальні затрати виробничих факторів, а як оцінка альтернативних можливостей їх використання;
6) відмова від терміна «політична економія» на користь «економікс»
Інституціоналізм - виник наприкінці ХІХ - поч. ХХ ст. Заперечував обумовленість розвитку людського суспільства виробничими відносинами (відносинами власності), рушійною силою визначав психологічні, соціально-правові фактори. У процесі розвитку суспільства відбувається процес природного відбору інститутів, система яких утворює своєрідну культуру і визначає тип цивілізації. Ці інститути є особливими формами життя, що мають сталий характер.
Школа неолібералізму - ідея абсолютного невтручання держави в процеси економіки.
Математична школа - засновник Вальрас, основна ідея - всі економічні процеси можна пояснити на основі математичної формули.
Слід відзначити, що економічна політика Швеції спирається на теоретичну концепцію, близьку до кейнсіанської, основи якої були закладені ще на початку ХХ століття. Сходження до «соціального достатку» почалося у 20–30-х рр. ХХ ст. і, особливо активно, після Великої депресії. Саме тоді вісім шведських дослідників (К. Віксель, Г. Кассель, Д. Давідсон, до яких приєдналися молоді вчені Г. Мюрдаль, Б. Улін, Е. Лундберг, Е. Ліндаль, Д. Хаммаршельд) опублікували низку праць, основні положення яких, поперше, передбачали головні висновки, зроблені незалежно від Дж. Кейнса, про роль держави в економіці та про необхідність підтримки високого рівня зайнятості як запоруки швидкого розвитку країни. По-друге, сприяли створенню фундаментальної концепції економічної політики. Характерно, що згадані молоді дослідники, теоретичні розробки яких згодом називали шведською школою макроекономіки, у 1937–1939 рр. залишили академічну науку і зайнялися реалізацією своїх розробок на практиці. Вони ввійшли до складу уряду, очолили політичні партії, профспілки, провідні дослідні інститути. Цікаво, що Д. Хаммаршельд згодом став Генеральним секретарем ООН, а Г. Мюрдаль, якого вважають засновником школи, і Б. Улін — лауреатами Нобелівської премії з економіки. Уже немає серед живих ані Д. Хаммаршельда, ані Б. Уліна, ані Г. Мюрдаля, проте і досі головні положення створеної ними концепції активної взаємодії економіки і соціальної сфери реалізують на практиці.
1.3. Економічні закони та категорії, їхня класифікація
Економічний закон ЕЗ - це внутрішньо необхідні, сталі й суттєві зв'язки між економічними явищами і процесами, а також між протилежними сторонами окремих явищ і процесів, їх елементами і властивостями. Сутність, а отже, і закон (бо ці поняття однорідні) всебічно можуть бути досліджені лише через усі інші категорії діалектики (кількість і якість, зміст і форма, ціле й частина тощо). ЕЗ не залежать від свідомості людей, але залежать від їх свідомої діяльності.
До системи економічних законів належать 4 їх типи:
Загальні економічні закони Ї властиві всім суспільним способам виробництва, тобто це ті закони, які функціонують у всіх без винятку економічних системах (закон зростання потреб, закон відповідності виробничих відносин рівню і характеру розвитку продуктивних сил, закон зростання продуктивності часу, закон економії робочого часу).
Економічні закони, які діють у декількох суспільно-економічних формаціях - функціонують у кількох економічних системах, де створені для них відповідні умови (закони ринкової економіки, закон вартості, закон попиту і пропозиції тощо). Такі економічні закони відображають сталі й суттєві зв'язки, властиві декільком технологічним способам виробництва в їх взаємодії з деякими однаковими елементами різних суспільних форм в однотипних суспільно-економічних формаціях.
Специфічні економічні закони - ті, що діють лише в межах одного суспільного способу виробництва, тобто притаманні лише одній економічній системі. Найважливіший з них - основний економічний закон, який виражає найбільш глибинні зв'язки між продуктивними силами і виробничими відносинами, відносинами власності у взаємодії з розвитком продуктивних сил.
Економічні закони, що діють лише на одній із стадій (висхідній або низхідній) суспільного способу виробництва. Тобто це такі економічні закони, які функціонують на окремих стадіях даної економічної системи (наприклад, закон породження монополії концентрацією виробництва, який діє на вищій стадії розвитку капіталізму).
Економічна категорія - це логічні, стійкі, абстрактні, теоретичні поняття, які в узагальненому вигляді характеризують зміст економічного явища чи процесу, який реально існує, а також властивості суттєві цим явищам і процесам, тобто економічні категорії - це узагальнюючі поняття, які виражають суттєві сторони явищ і процесів (товар, ринок, попит, пропозиція, ціна, вартість та ін.).
Економічні принципи - це теоретичні узагальнення, зміст яких складають певні допущення, усереднення, котрі відображають загальні тенденції розвитку економічної системи. їх функція, як і економічних законів, полягає у відображенні взаємозвязків між економічними явищами та процесами, але менш стійкими і такими, що мають менш обов'язковий характер.
1.4. Метод економічної теорії та його складові елементи
Термін "метод" походить від грецького слова "methodas", яке означає шлях до чогось.
Метод економічної теорії - це комплекс засобів та прийомів, що використовуються для проникнення в сутність економічного процесу в найбільш загальному філософському значенні. Метод означає засіб пізнання, як певну сукупність або систему прийомів і операцій з метою мисленого відтворення предмета, що вивчається, тобто це засіб для вивчення економічної теорії.
Методи поділяють на загальнофілософські та специфічні.
До загальнофілософських відносять:
філософські та загально-наукові принципи (розвитку, суперечності, детермінізму, взаємодії, об'єктивності, аналізу й синтезу, системності тощо);
закони діалектики (взаємозв'язок) - закон єдності і боротьби протилежностей, закон кількісно-якісних змін, закон заперечення заперечення;
категорії діалектики - це кількість і якість, сутність і явище, зміст і форма;
закони і категорії економічної теорії (закон вартості, грошового обігу тощо; категорії вартість, гроші, прибуток та ін.).
До специфічних методів належать:
метод абстракції. Він полягає в тому, що спочатку виділяють найбільш суттєві сторони процесу, яке вивчаються, відокремлюється від усього другорядного, випадкового. Спочатку дається загальна характеристика явища, визначаються притаманні йому суперечності, а потім розглядаються конкретні вияви цього явища. Шляхом методу абстракції формуються економічні закони та категорії. До методів абстракції відносять:
аналіз - розкладання, розчленування досліджуваного об'єкта на складові частини з подальшим дослідженням кожної з них.
синтез - це зворотній процес, тобто формування цілісної уяви про досліджуваний об'єкт або вивчення предмету в єдності та взаємодії всіх його складових частин, його системної цілісності;
індукція - це перехід від конкретного до загального: конструювання узагальнених висновків, теоретичних результатів, економічних законів на основі емпіричних спостережень великої кількості досліджуваних явищ;
дедукція - це перехід від загального до конкретного - протилежний рух дослідницької думки від загальних наукових висновків до окремих явищ з метою: а) наукової оцінки;
б) поглиблення, уточнення, по вишення якості спільних наукових висновків, законів.
Наступним специфічним методом економічної теорії є поєднання логічного та історичного підходу до вивчення економічної теорії. Логічний взаємозв'язок усіх компонентів суспільства як цілісного організму відбиває історичний процес виникнення та становлення певної системи. Отже, логічний метод дослідження є історичним методом, звільненим від історичної форми та випадковостей історичного процесу.
Великий арсенал методів наукових досліджень поділяється на дві групи:
емпіричні - полягають у зібранні фактів, врахуванні всіх змін, що відбуваються з ними, в їх групуванні, математико-статистичному обробленні;
теоретичні - є засобом проникнення в глибинну сутність досліджуваних явищ, розкриття законів їх функціонування та розвитку.
Література
Білорус О.Г. Політекономія – наукова база сучасної економічної теорії / О.Г. Білорус // Економічна теорія. - 2014. - № 3. - С. 116-119. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/ecte_2014_3_10.
Грималюк А. В. Невизначеність та економічний розвиток / А. В. Грималюк // Економіка України. - 2016. - № 9. - С. 19-30. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/EkUk_2016_9_3.
Давидова І. О. Економічні закони в умовах мережної економічної діяльності / І. О. Давидова // Бізнес Інформ. - 2015. - № 5. - С. 203-207. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/binf_2015_5_33.
Зайцев О. В. Закон вартості – можлива об'єднуюча основа економічних теорій / О. В. Зайцев // Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія : Міжнародні економічні відносини та світове господарство. - 2017. - Вип. 15(1). - С. 114-118. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Nvuumevcg_2017_15(1)__27.
Кравченко Х. В. Сутність економічної категорії ефективності та визначення її на транспорті / Х. В. Кравченко // Збірник наукових праць Дніпропетровського національного університету залізничного транспорту імені академіка В. Лазаряна. Проблеми економіки транспорту. - 2014. - Вип. 8. - С. 48-55. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/znpdnuzt_pet_2014_8_8.
Радченко В. В. Розвиток предмета економічної теорії: проблема нової парадигми та ролі власності / В. В. Радченко // Науковий часопис НПУ імені М. П. Драгоманова. Серія 18 : Економіка і право. - 2014. - Вип. 24. - С. 3-11 - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Nchnpu_018_2014_24_3.
Рибалкін В. О. До методології формування теорії економіки знань у концепції постіндустріального суспільства / В. О. Рибалкін // Економічна теорія. - 2016. - № 1. - С. 26-38. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/ecte_2016_1_4
Савчук В. Сучасна економічна теорія і цивілізаційні чинники економічного розвитку / В. Савчук, Ю. Зайцев, О. Москаленко // Економічна теорія. - 2014. - № 4. - С. 107-119. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/ecte_2014_4_8.
викладач ___________ К.В. Трофименко