Ім'я файлу: ВІЗИТКА МИТЦЯ (2).docx
Розширення: docx
Розмір: 41кб.
Дата: 27.11.2023
скачати
Пов'язані файли:
РЕФЕРАТ (ЗОРІ).docx
Давньогрецький театр.doc
Розширення: docx
Розмір: 41кб.
Дата: 27.11.2023
скачати
Пов'язані файли:
РЕФЕРАТ (ЗОРІ).docx
Давньогрецький театр.doc
ВІЗИТКА МИТЦЯ
ГАБРІЕЛЬ ГАРСІА МАРКЕС
підготувала учениця 11 класу
Тарасенко Анастасія
2023
Народився 6 березня 1928 року в прибережному колумбійському містечку Аракатака. Виховували його бабуся і дідусь, які познайомили його з переказами, фольклором і народною мовою цієї провінції.
У 1940 виїхав до Боготи вчитися в єзуїтському коледжі. У 1946 році за наполяганням батьків вступив до Національного університету Боготи на юридичний факультет. На третьому курсі Габріель познайомився з молодою дівчиною Мерседес Падро, яка стала його дружиною. Не довчившись один рік, Маркес залишає університет і збирається стати журналістом.
Маркес залишив адвокатську кар’єру, щоб займатися журналістикою.
У 1950-му він починає писати перші статті для місцевої газети «Ель Херальдо», вступивши в одну з великих груп журналістів. У 1955-1956 році Маркес співпрацював зі столичною пресою, де публікував рецензії на кінофільми й аналітичні статті на гостросоціальну тематику.
У ролі кореспондента працював в Італії та Франції, в 1957 повернувся в Колумбію, згодом жив у США, Іспанії, на Кубі, в Мексиці.
Ставши повноцінним кореспондентом, Маркес часто відвідує з робочими візитами Європу і США. Побував Габріель і в тодішньому СРСР, виступивши штатним співробітником на столичному фестивалі молоді. У 1959 році у автора народився син – майбутній відомий кінорежисер.
Свою літературну творчість Г. Гарсіа Маркес розпочав з віршування.
Перша повість Гарсіа Маркеса «Опале листя» (1955) відкриває обширний прозаїчний цикл про Макондо, спекотне прибережне містечко, зануреному в атмосферу катастроф, епідемій і чудес. Хроніку Макондо продовжують повість «Полковнику ніхто не пише» (1961) і роман «Лиха година» (1966), а завершує її знаменитий роман «Сто років самотності» (1967).
Саме за останню книгу автор отримав премію Ромуло Гальєгоса (1972) і Нобелівську премію з літератури (1982). Маркесу її вручив король Швеції.
Перу Гарсіа Маркеса належать також збірка оповідань «Похорон Великої Мами» (1962), романи «Осінь патріарха» (1975), «Хроніка оголошеної смерті» (1981) і «Кохання в час холери» (1986), Записник з моїми сумними курвами (2004 ), Генерал у своєму лабіринті (1989).
Останніми великими роботами письменника стала книга «Жити, щоб розповісти про життя» та збірка «Я тут не для того, щоб говорити промови».
У 1989 році лікарі виявили у письменника ракову пухлину в легенях, але після операції в 1992 році хвороба призупинилася. Але письменник продовжував відчувати проблеми зі здоров’ям. Медичне обстеження в 1999 році виявило у нього інше онкологічне захворювання – лімфому. Після йому довелося перенести дві складні операції в США і Мексиці і довгий курс лікування.
17 квітня 2014 після перенесеної інфекції, він помер у себе вдома в Мехіко від ниркової недостатності.
Перу Маркеса належать твори: романи “Опале листя” (1995), “Недобра година” (1961), “Полковнику ніхто не пише” (1961), “Сто років самотності” (1967), “Осінь патріарха” (1975), “Хроніка одної оголошеної смерті” (1981), “Кохання під час холери” (1985), “Генерал у лабіринті” (1989); збірка оповідань “Поховання Великої Мами” (1962).
ХРОНОЛОГІЧНА ТАБЛИЦЯ
6 березня 1928 – народився в колумбійському містечку Аракатака.
1940 – в 12 років, Габріель отримав стипендію і почав навчання в єзуїтському коледжі містечка Сіпакіра, в 30 км на північ від Боготи.
1946 – за наполяганням батьків вступив до Національного університету Боготи на юридичний факультет. Тоді ж він познайомився зі своєю майбутньою дружиною, Мерседес Барча Пардо.
1950 – кинув університет і вирішив присвятити себе журналістиці й літературі. Найбільший вплив на нього зробили такі письменники, як Ернест Хемінгуей, Вільям Фолкнер, Джеймс Джойс і Вірджинія Вулф, Франц Кафка.
1950-1952 – веде колонку в місцевій газеті «El Heraldo» в Барранкилье. За цей час він став активним членом неформальної групи письменників і журналістів – Група Баранкілья.
1954-1955 – Гарсіа Маркес працює в Боготі в газеті «Ель Еспектадор», публікуючи невеликі статті та рецензії на фільми. В якості кореспондента його посилають в Італію, Польщу, Францію, Венесуелу і США.
1957 – 30-річний Гарсіа Маркес був кореспондентом на московському фестивалі молоді і студентів.
1959 – у нього народжується син, в майбутньому кінорежисер і сценарист Родріго Гарсіа. Пише розповіді та кіносценарії.
1961 – виходить повість «Полковнику ніхто не пише» (El coronel no tiene quien le escriba)
1966 – роман «Недобра година» (La mala hora).
1967 – світову популярність Маркесу приніс роман «Сто років самотності» (Cien años de soledad)
1972– за роман “Сто років самотності” був удостоєний премії Ромуло Гальєгоса.
1982 – Маркес отримав Нобелівську премію з літератури. Гарсіа Маркес став першим колумбійцем, який отримав цю премію.
1989 – лікарі виявили у письменника ракову пухлину в легенях. Після операції в 1992 році хвороба призупинилася.
1999 – лікарі виявили у нього інше онкологічне захворювання – лімфому. Після йому довелося перенести дві складні операції в США і Мексиці і довгий курс лікування.
2002 – вийшла друком перша книга зі запланованої біографічної трилогії — «Жити, щоб розповісти про це», що стала бестселером в іспаномовному світі. Книга написана в жанрі “магічного реалізму”.
2004 – Маркес продав права на екранізацію свого роману «Кохання в час холери» голлівудській кінокомпанії «Stone Village Pictures». У жовтні опублікували останній твір Гарсіа Маркеса – «Записник з моїми сумними курвами».
2010 – вийшла збірка раніше не публікувалися виступів Маркеса за період 1944-2007 років “Я тут не для того, щоб говорити промови”.
17 квітня 2014 – Маркес помер на 87-му році життя в своєму будинку в Мехіко.