Міністерство освіти і науки України
Департамент освіти і науки Донецької облдержадміністрації
Комунальний позашкільний навчальний заклад
«Донецька обласна Мала академія наук учнівської молоді»
Лиманський міський Центр позашкільної роботи
Лиманської міської ради Донецької області
Відділення: «Філософія та суспільствознавство»
Секція: «Журналістика»
Тема: «Висвітлення проблеми екології
на прикладі газет «Зоря» та «Лиманська сторона» »
Роботу виконала:
Шепілова Юлія Віталіївна,
слухач секції «Журналістика» МАН ЦПР,
учениця 10 класу Лиманського
НВК «гімназія – ЗОШ І ступеня»
Керівник:
Сичевська-Дегтярьова
Марина Володимирівна
керівник секції
«Журналістика» МАН ЦПР
Лиман – 2017
ЗМІСТ
Вступ…………………………………………………………………………… 3
РОЗДІЛ 1
Законодавча база щодо екології та охорони навколишнього середовища………………………………………..5
РОЗДІЛ 2
Характеристика екожурналістики, етапи становлення…………………………………………………………………8
РОЗДІЛ 3
Загальноукраїнська екологічна періодика………………….14
РОЗДІЛ 4
Екологічна журналістика в зоні ризику: фактори впливу…………………………………………………………………………..25
Розділ 5
Екологічна журналістика в місцевій періодиці: газетах «Зоря» та «Лиманська сторона»……………………………………
Висновки……………………………………………………………………
Список використаної літератури………………………………………
Додатки……………………………………………………………………………
ВСТУП
У сучасному світі засоби масової інформації, як ніколи до цього, є засобом впливу на суспільство, становлення думки населення. Журналістика охоплює всі сфери, особливо ті, які найбільше хвилюють людство. Це, по-перше, труднощі виживання і збереження тих ресурсів, які дозволяють населенню Землі існувати.
Часто екологи та організації, які опікуються екологічними труднощами, нехтують засобами масової інформації як дієвим джерелом сили, яка здатна багато чого погоджувати в області захисту навколишнього середовища. Однак люди повинні отримувати не тенденційні відомості про те, яку загрозу їх здоров'ю та добробуту несе та чи інша дія на навколишнє середовище. Суспільство має право знати, до яких заходів вдається уряд для збереження екологічного балансу, і хто несе відповідальність за вчинення шкоди природі. Крім іншого, кожен мешканець Землі повинен усвідомлювати, що власною життєдіяльністю він також робить внесок у загальний стан навколишнього середовища, який може бути як позитивним, так і негативним. Роль інформатора в питаннях екології, як і в багатьох інших, лягає на засоби масової інформації. Від якості роботи кореспондента багато в чому залежить інформованість жителів щодо питань охорони навколишнього середовища, рівень екологічної культури в суспільстві, адже засоби масової інформації виконують не лише інформаційну, а й виховну функції.
Гіпотеза: місцеві видання приділяють недостатньо уваги питанням екології та час від часу роблять помилки при подачі екологічної інформації.
Об'єктом дослідження є розгляд ступеня висвітлення екологічних питань у друкованих засобах масової інформації (на прикладі місцевих газет), предметом - специфічність публікацій на сторінках цих видань.
Мета дослідження - всебічно вивчити відображення екологічних питань у місцевих друкованих ЗМІ міста Лиман Донецької області – газетах «Зоря» і «Лиманська сторона».
Для досягнення цієї мети, були поставлені наступні завдання:
знайти місце і поняття екологічного спрямування в системі журналістики;
розгледіти рівень висвітлення екологічної теми в місцевих засобах масової інформації;
знайти наявні труднощі в друкованих виданнях, які стосуються екологічного спрямування;
простежити шляхи розвитку української екожурналістики.
Новизна постановки обраної теми полягає в цілісному системному підході. Екологічна журналістика буде розглянута як певна галузь, яка охоплює територію всієї держави.
Вивченню публікацій присвячена крайня глава цієї роботи. У першій розглядаються теоретичні основи екологічної журналістики, експертні думки. У другому розділі даються фактори впливу, а в третьому можна прочитати періоди становлення екожурналістики в Україні та її розвиток. Далі я проведу моніторинг регіональних газет свого міста, щоб визначити періодичність виходу та різномаїття матеріалів на екологічну тематику.
При підготовці роботи я зверталася до різних джерел та літератури: законодавчої бази щодо захисту навколишнього середовища, урядових доповідей, веб-сайтів інформаційно-аналітичних центрів та природоохоронних організацій, навчальних посібників.
Законодавча база щодо екології та охорони навколишнього середовища
Створена після Другої світової війни Організація об'єднаних націй (ООН) стала головним міжнародним форумом, у рамках якого здійснюється формування фундаментальних природоохоронних принципів. Першою акцією ООН з цього питання було проведення в 1949 р. у місті Лейк-Саксесс (США) Міжнародної науково-технічної конференції з охорони природи. На конференції зазначалося про безпосередній зв'язок охорони природи зі збереженням і розвитком природних, насамперед харчових ресурсів світу, та виявлено деякі тенденції міжнародного природоохоронного співробітництва, що надалі набуло широкого розвитку в рамках ООН. У 1972 р. у Стокгольмі пройшла перша Конференція ООН з питань охорони природи, в якій взяли участь представники 113 держав та 13 спеціалізованих закладів ООН і де вдалося сформулювати низку важливих принципів та положень, що склали основу декларації конференції.
За своєю юридичною суттю Стокгольмська декларація належить до міжнародних документів, що містять рекомендації стосовно доцільності тієї чи іншої поведінки держави. Принципи, зафіксовані в ній, були враховані у багатьох міжнародних природоохоронних документах. Стосовно країн Європи вони трансформувалися в заключному акті Загальноєвропейської ради з безпеки і співробітництва.
У травні 1982 р. у рамках програми ООН із навколишнього середовища ІОНЕП було проведено спеціальну сесію ради, на якій за участю 105 країн було прийнято Найробійську декларацію, що зафіксувала з урахуванням нових вимог до охорони природи кілька принципів взаємодії держав у цій сфері. У цьому самому році було створено Міжнародну комісію «Довкілля і розвиток» (МКОСК), яка зазначила, що уряди і транснаціональні заклади не мають відокремлювати питання економічного розвитку від питань довкілля. На конференції ООН в Ріо-де-Жанейро (1992 р.) було прийнято такі документи: «Порядок денний на XXI століття», «Декларація Ріо», «Принципи раціонального використання, збереження та освоєння лісів», «Конвенція про біологічне різноманіття і рамкова конвенція про зміну клімату». Ці документи визначають соціально-економічний розвиток з метою забезпечення належного рівня життя нинішніх поколінь без шкоди для майбутніх поколінь.
Ідею екологічної безпеки стійкого промислового розвитку викладено в розробленій у 1992 р. ЮНІДО і затвердженій резолюцією Генеральної Асамблеї ООН в програмі ЕSID («Есоlogicall Sustainable Industrial Development»), яка об'єднує такі критерії:
підтримання стійкості біосфери (встановлення й суворе дотримання норм викидів у навколишнє середовище, а потім поступове їх зниження);
оптимізація використання ресурсів (зниження енергоспоживання, витрат матеріалів, викиду відходів і підвищення ступеня їх переробки).
Програма ЮНІДО містить визначення екологічно чистого виробництва – це «безперервне використання сукупної превентивної стратегії захисту навколишнього середовища для процесів і виробів з метою зниження ризику для людини і довкілля». Екологічно чисте виробництво – це новий рівень технологій.
Основні напрями екологічно чистого виробництва – зменшення викидів та мінімізація кількості відходів; екологічно чисте виробництво коштує значно дешевше, ніж боротьба з викидами; перехід до екологічно чистого виробництва потребує глибокого аналізу існуючого виробництва; обов'язковим елементом екологічно чистого виробництва є рециклінг (перероблення власних або «чужих» відходів).
Охорона довкілля, національне використання ресурсів, забезпечення екологічної безпеки життєдіяльності людини – невід'ємна умова стійкого економічного та соціального розвитку України.
Одним із перших законів, прийнятих Верховною Радою України, був закон «Про охорону навколишнього середовища», введений у дію з 1 червня 1991 р. У Законі йдеться про те, що екологічні знання є обов'язковою вимогою для всіх посадових осіб, діяльність яких пов'язана з використанням природних ресурсів та зумовлює вплив на стан навколишнього середовища.
Характеристика екожурналістики, етапи становлення
У лексикон журналістів міцно увійшли такі поняття, як «економічна журналістика», «культурна журналістика», «кримінальний репортер», «церковна преса тощо. Словосполучення «екологічна журналістика» зустрічається значно рідше. Як спеціалізація вона оформилася порівняно недавно, у період перебудови, хоча окремі матеріали, а також спеціалізовані видання та програми, присвячені питанням охорони навколишнього середовища, були і в радянській журналістиці. Ймовірно, не зовсім правильно визначати екологічну журналістику як тематичний розділ журналістики. З цієї точки зору, екологічної можна вважати будь-яку журналістику, адже навколишнє середовище - складна система, де люди, жива і нежива природа включені у складні стосунки. У результаті глибокого аналізу будь-якої економічної, соціальної чи іншої проблеми майже неминучим є вихід на екологічну проблематику. І навпаки, звернення до будь-якої проблеми екології як до області знань, до якої-небудь події, пов'язаної з впливом на навколишнє середовище (наприклад, аварії на підприємстві), незмінно потягне за собою звернення до інших аспектів цього впливу: економічних, політичних, соціальних, медичних, етичних.
Якщо намагатися визначити поняття «екологічна журналістика» більш вузько, можна сказати, що це безперервне й широке висвітлення екологічних питань як глобального, так і локального значення, причому предметом такої журналістики можуть бути не лише проблеми, але і позитивні приклади в галузі використання і охорони навколишнього природного середовища.
Перед тим, як почати більш предметну розмову щодо проблем сучасної екологічної журналістики, визначимо деякі основні поняття, якими ми постійно будемо користуватися.
Що таке екологія як галузь знань? У цілому, сучасна загальна екологія (часто її не зовсім точно називають глобальної екологією) - науковий напрям, що розглядає сукупність природних і почасти соціальних явищ і предметів з точки зору стану та розвитку екосистем, тобто взаємопов'язаних сукупностей організмів різних біологічних видів, а також її взаємодії з навколишнім середовищем. У перекладі з грецького "ойкос" - дім, "логос" - наука, знання. Таким чином, "екологія" - наука про дім, про взаємини між живими організмами та навколишнім їх середовищем.
Часто поняття екології ототожнюють з охороною навколишнього середовища: навіть з'явилися визначення - "гарна екологія", "погана екологія", хоча охорона навколишнього середовища - це сукупність найрізноманітніших заходів, спрямованих на збереження, використання і відтворення живої та неживої природи.
В даний час екологія розпалася на ряд наукових або прикладних галузей та дисциплін, часом далеких від початкового розуміння її як біологічної науки. Термін "екологія" не завжди використовується в канонічному сенсі. Все сильніше сьогодні проявляється тенденція практично все, що можна хоч у якійсь мірі пов'язати зі станом навколишнього середовища, з проблемами взаємодії людини і природи, називати екологією. З'явилося безліч специфічних напрямів екологічної науки, де саме слово "екологія" вже використовується, швидше, в переносному значенні: екологія культури, екологія духу, екологія архітектури тощо.
Що таке інформація, кожен журналіст знає як ніхто. Це і сировина для роботи журналіста, і результат його роботи. Що стосується екологічної журналістики, то тут журналіст має справу з інформацією особливого роду - екологічною інформацією. Поняття "екологічна інформація" міцно увійшло в нашу мову, у лексикон журналістів і різних організацій, які працюють у досить широкій області екології. При цьому вочевидь, що, говорячи про екологічну інформацію, різні люди мають на увазі зовсім різні речі, і багато проблем і навіть конфлікти виникають саме через різне тлумачення цього поняття. Екологічної інформацією можна назвати і урядову доповідь про стан навколишнього середовища, і замітку в газеті, наприклад, про вирубку лісів у Карпатах, і виступ експерта на науковій конференції, і навіть розповідь сусідки про будівництво гаражів на місці скверика.
Конвенція про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються навколишнього середовища "визначає це поняття наступним чином:
"Екологічна інформація" означає будь-яку інформацію в письмовій, аудіовізуальній, електронній чи будь-якій іншій матеріальній формі:
- стан складових навколишнього середовища, таких, як повітря й атмосфера, вода, грунт, земля, ландшафт і природні об'єкти, біологічне різноманіття та його компоненти, включаючи генетично змінені організми, та взаємодію між цими складовими;
- фактори, такі, як речовини, енергія, шум і випромінювання, а також діяльність або заходи, включаючи адміністративні заходи, угоди в галузі навколишнього середовища, політику, законодавство, плани і програми, що впливають або можуть впливати на складові навколишнього середовища, зазначені у підпункті вище, і аналіз витрат і результатів та інший економічний аналіз та припущення, використані в процесі прийняття рішень з питань, що стосуються навколишнього середовища;
- стан здоров'я та безпеки людей, умови життя людей, стан об'єктів культури, будівель і споруд тією мірою, якою на них впливає або може вплинути стан складових навколишнього середовища або, через ці складові, фактори, діяльність або заходи, згадані в підпункті вище ".
Природно, це визначення є лише одним із багатьох можливих. Але з нашої точки зору, саме воно найбільш повно відображає сутність поняття. Перш за все, визначення відображає те, що екологічна інформація не зводиться тільки до "інформації про стан навколишнього середовища", будь то концентрація в повітрі забруднюючих речовин або чисельність популяції тварин.
Аналізувати або намагатися вирішити екологічні проблеми безглуздо, не зачіпаючи їх причин. Причини ці, як правило, - ті чи інші фактори впливу на навколишнє середовище. Крім того, важливі і наслідки таких проблем, до яких належить не тільки зміна стану елементів навколишнього середовища, а й вплив на здоров'я населення, соціально-культурне середовище. Саме такі наслідки нерідко визначають значущість, актуальність екологічних проблем. Ще одна важлива сторона цього визначення полягає в тому, що до екологічної інформації належить інформація самого різного типу.
Крім різного роду результатів вимірювань, наукових робіт і навчальних посібників це можуть бути нормативні акти, плани і програми, відомості економічного характеру і т.д. Форми подання екологічної інформації можуть бути самими різними - книги, статті, радіо - і телерепортажі, бази даних, сайти в Інтернеті тощо. Стаття в газеті, протокол визначення якості води з річки, матеріали оцінки впливу запланованої діяльності, фільм просвітницького характеру, офіційна доповідь про стан здоров'я населення, текст закону або стандарту, що регламентує дії - все це приклади екологічної інформації. Ми ж особливу увагу приділимо одному з видів екологічної інформації - інформації масовій, тобто перш за все, журналістській, доступній для широкої аудиторії. А для читачів (глядачів, слухачів) екологічна інформація це, перш за все, відомості про те, наскільки те місце, в якому людина живе і працює, придатне, комфортне і безпечне як для неї самої, так і для навколишнього середовища.
Екологічна тема в ЗМІ - і важлива, і складна. Стан здоров'я, благополуччя людини безпосередньо пов'язані зі станом навколишнього середовища. Тому інформація про стан навколишнього середовища сприймається населенням загострено, як така, що зачіпає один з основних наших інстинктів - інстинкт виживання. Сучасна діяльність людства - виробництво і споживання - чинить негативний вплив на навколишнє середовище. І якщо людині іноді складно простежити взаємозв'язок між окремими подіями, наприклад, вихлопними газами і парниковим ефектом, а отже, зміною клімату, то будівництво підприємства поруч з будинком вона сприймає як потенційне джерело забруднення і загрозу власному здоров'ю.
Дійсно, багато конфліктів породжуються саме екологічними аспектами діяльності різних організацій. Оскільки саме засоби масової інформації є сьогодні основним джерелом екологічної інформації для більшості громадян, саме від журналіста залежить, чи дізнаються люди про існуючу проблему, як вони до неї поставляться, викличе ця проблема паніку в суспільстві або, навпаки, рішучі дії щодо захисту своїх прав на сприятливе навколишнє середовище. Можна стверджувати також, що екологічна журналістика - один з інструментів у вирішенні екологічних проблем. І це накладає певну відповідальність на журналіста, що висвітлює теми екології. Особливо важливо, щоб журналіст сам розібрався в суті проблеми, про яку він розповідає. Необережність у поводженні з фактами, зайве прагнення до сенсаційності в подачі матеріалу можуть не тільки заплутати читача, викликати паніку, але й дадуть привід чиновникам, відповідальним за вирішення екологічних проблем, зайвий раз підкреслити безграмотність журналістів і громадськості та ігнорувати думку громадян при прийнятті екологічно значимих рішень.
З іншого боку, грамотне й коректне висвітлення існуючих проблем може вплинути на їх позитивне рішення. Адже найчастіше саме публікації в газетах є керівництвом до дії громадян. Будь-які рішення як чиновники різних рівнів, так і пересічні громадяни, приймають на основі наявної в них інформації.
Функції екологічної журналістики
Функції екологічної журналістики можна визначити наступним чином:
- інформаційна функція: надання аудиторії відомостей про стан навколишнього середовища, інформування про існуючий чи потенційний ризик для здоров'я людини та сталого існування екосистем;
- просвітницька функція: знайомство читачів з основними законами екосистем, із небезпекою і негативними наслідками антропогенного впливу на навколишнє середовище; встановлення взаємозв'язків між окремими явищами, наприклад, вихлопами автомобілів і глобальними процесами - парниковим ефектом або втратою озонового шару, а отже, зміною клімату або виникненням ризику для здоров'я;
- організаційна функція: "стимулювання" населення до прийняття тих чи інших рішень, до конкретних дій;
- контролююча функція: інформуючи про діяльність влади, підприємств, які здійснюють вплив на стан навколишнього середовища, надавати можливість людям реалізувати своє право на знання про стан навколишнього середовища і захищати своє право на сприятливе навколишнє середовище.
Висвітлення екологічних проблем - це у великій мірі і питання демократії. Більшість екологічних проблем - пряме відображення і породження політики та економіки: наприклад, проблеми збереження і знищення хімічної зброї, промислових і радіаційних забруднень і багато інших. Це означає, що екологія і висвітлення цієї теми в ЗМІ найтіснішим чином пов'язані з політичною та економічною ситуацією в суспільстві. Для нашої країни, як втім, і для всього простору колишнього СРСР, остання функція особливо важлива. У СРСР екологічна інформація вважалася стратегічною, що має оборонне значення, тому люди завжди мали мінімум інформації про стан навколишнього середовища.
Після серії екологічних катастроф, з яких найбільш відома Чорнобильська, коли влада намагалася приховати істину, люди перестали довіряти офіційним даним. Інформація, добута журналістами з неофіційних джерел, викликала більше довіри. Більшість важливих рішень в СРСР приймалася авторитарно, і екологічно значимі рішення не виняток. Адже більшість цих рішень зачіпала стратегічні інтереси держави, наприклад, рішення в області атомної енергетики або військово-промислового комплексу. Будь-яка влада намагається приховати інформацію, яка представляє її у невигідному світлі, однак у зрілому демократичному суспільстві відпрацьовані механізми подолання таких тенденцій. ЗМІ - один з інструментів побудови демократичного суспільства.
Загальноукраїнська екологічна періодика
Запеклі дискусії в пресі на захист Байкалу, Кедрограда та інших унікальних місць, ідеологічна система Радянського Союзу, що активно протидіяла будь яким починанням природоохоронців, стали предтечею змін у людській свідомості щодо стану довколишнього середовища й сприяли розвиткові природоохоронної справи й екологічної журналістики зокрема. Починають з'являтися перші ґрунтовні матеріали на захист природи, які не зловживають описами її краси, а розповідають про сплюндровану рідну землю. Український дослідник історії природоохорони та природоохоронної пропаганди В.Є.Борейко зазначає, що "першою в Україні з 1959 року звернула увагу на природу республіканська “Робітнича газета”, яка стала флагманом охорони природи в українській пресі майже на 30 років. Подальші видання на екологічну тематику, що вплинули на історію масових комунікацій відображуються в наступній таблиці.
| Назва | Рік | Характеристика |
| “Робітнича газета” | 1959 | Екологічну тему в ній вів журналіст Н.В.Якименко. За три перші роки (1959-1961) він використав у статтях близько п'яти тисяч листів трудівників, яким було не байдуже торкатися теми охорони довкілля. З початку 1960 року “Робітнича газета” перша в Україні почала випускати щомісяця природоохоронну сторінку (6 колонок). 29 жовтня 1960 року в ній виступив зі статтею “Боротьба за красоту” Максим Рильський" |
| Бюлетень "Рідна природа" (згодом отримав статус журналу) | 1971 | Для початку сімдесятих років окремі його виступи були досить сміливими. Але значного впливу на розвиток подій у природоохоронній справі вони не мали. Сьогодні це "товстий" кольоровий журнал, проте з реальною періодичністю лише два рази на рік. |
| "Вестник Чернобыля" | 1988 | Тематика її перших виступів мало чим відрізняється від публікацій звичайної районної газети. "Спочатку ніхто не думав, що ми займатимемось екологією, – стверджує редактор цього видання Микола Лябах, – але оскільки ми були в самісінькому пеклі, у нас не було іншого виходу. Наша газета на сто відсотків екологічна". На жаль, погодитися зараз із такою думкою важко. Бо більшість матеріалів газети нині має виключно проатомний характер і відбиває інтереси атомного лобі в Україні. Хоча варто зазначити, що в перших випусках газети досить об'єктивно висвітлювалися події в 30-кілометровій зоні відчуження та за її межами. Конфедерація Спілок журналістів нагородила колектив редакції премією "За мужність і професіоналізм". Аналізуючи процес екологізації преси, Микола Лябах в інтерв'ю газеті "Спасение" сказав: "Тут є прямий зв'язок між екологією і політикою. Якщо уряди в Україні, Білорусі, Росії визнають, що ці країни знаходяться в стані екологічної катастрофи, вони повинні турбуватися про екологічну пресу. І якщо говорити про премію, то це символічно, що наш колектив помітили. Справа врятування Землі виходить зараз на головне місце, і добре, що це розуміють хоча б наші колеги з Конфедерації Спілок журналістів". |
| "Зелений Світ" | 1989 | Газета відображає історію "зеленого" руху й зміни, які відбуваються в ньому. Тому спочатку в ній переважали матеріали, які стосувалися політичної екології, а зараз пріоритет надається загальноекологічним проблемам, моральним аспектам взаємодії людини й природи. Редакція "Зеленого Світу" випустила спеціальні номери, які присвячені етнографії, народній медицині, репресованим за радянської доби діячам природоохоронного руху, екологічним злочинам військових тощо. У газеті ведеться рубрика з екологічного виховання дітей "Зелений клас". |
| "Зелений Дзвін" | Березень, 1990 | Незважаючи на погане поліграфічне оформлення, матеріали газети були гострими, різноманітними й вельми актуальними. "Зелений Дзвін" інформував про екологічні проблеми західного регіону України, вів хроніку акцій "зелених", висвітлював чорнобильську проблематику, знайомив з міжнародними природоохоронними організаціями. Спеціальна рубрика "Джерельце" була присвячена екологічному вихованню. Через невирішені економічні проблеми видання змушене було припинити своє існування. |
| "Екологічний сполох" | Березень, 1990 | Висвітлює регіональні екологічні проблеми, діяльність Українського товариства охорони природі (УТОП) на місцях. |
| "Голос товариства" ("Трилисник") | Квітень, 1990 | Республіканський вісник УТОП. Видання, в основному, розповідає про роботу УТОП. |
| "Рідна природа" | Травень, 1990 | Присвячується місцевим проблемам охорони довкілля. Нарівні з природоохоронним активом області, участь у роботі газети беруть і члени секції пропаганди екологічних знань обласної організації журналістів. |
| "Природа і люди" | Червень, 1990 | Видання друкує звіти природоохоронних організацій, інформує про екологічну ситуацію в області. |
| "Екологія і здоров'я" | Грудень, 1990 | Її засновниками виступає Український державний акціонерний консорціум "Екологія і здоров'я". Газета об'єднала зусилля вчених, медиків, фінансистів, забезпечила інформування роботи консорціуму, розповідала про сорбенти, які він виробляє. Не дивлячись на те, що газета мала фінансування, її видання було короткочасним. |
| Альманах "Озерний край" | 1990 | Виходив за редакцією науково-технічної Ради Шацького національного парку, відділу екології й охорони природи Любомльської районної газети. Видання містило різноманітну інформацію, присвячену орнітології, дендрології, гідрології, фітології, іхтіології та іншим наукам. З 1991 року альманах перетворився на журнал. Однак при цьому дещо змінилася тематика видання, після чого воно почало адресуватися рибалкам та мисливцям. Останнім часом журнал не видається. |
| "Ойкумена" | 1991 | Екологічний вісник Національної Академії наук України, Інституту клітинної біології й генетичної інженерії. Видання публікує наукові статті, публіцистичні та інформаційні матеріали, вміщує резюме англійською мовою. Нині існування вісника припинено. |
| "Эхо Чернобыля" | Вересень, 1991-1993 | Видання розповідало про реальні масштаби наслідків Чорнобильської катастрофи, уміщувало резюме окремих матеріалів англійською мовою. У вересні 1992 року на базі газети створено інформаційне агентство, яке зареєстроване як екологічний видавничий центр "ЭхоВосток". Сьогодні його колектив випускає новий кольоровий журнал "Зелена енергетика". |
| "Все живое" | 1993 | Популярний природоохоронний журнал в Одесі, заснований Одеським державним зоологічним парком. Зараз виходить у світ чотири різні журнали, які виникли на його базі: "Все живое", "Жизнь птиц", "О кошках", "О собаках". З лютого 1992 й до 1993 року під назвою "Все живое" двічі на місяць виходить газета Одеського зоопарку. |
| "Crex crex" | Грудень, 1993 | Бюлетень Товариства охорони й вивчення птахів України. |
| "Наш край" | Березень, 1995 | Газета розрахована на широке коло читачів й пропонує найрізноманітнішу інформацію: від телепрограми до серйозних аналітичних статей спеціалістів у галузі охорони довкілля. |
| "ЭСТА (энергосберегающие технологии и автоматизация)" | 1999 | Засновано в Києві російською та українською мовами. Він виходить за сприяння Держкомітету України з енергозбереження та Комітету промислової політики України. Статті мають прикладний характер і сприяють практичним заходам з охорони довкілля. |
| Бюлетень "Системи якості та управління навколишнім середовищем" | 1999 | У бюлетені подається інформація про останні законодавчі акти й нормативні документи, прийняті державними установами України, Російської Федерації у галузі управління навколишнім середовищем, зокрема в сферах систем управління навколишнім середовищем, стану повітря, води та ґрунту, екологічного маркування. |
| Журнал "Перехід IV. Український вибір в епоху планетарної кризи". | Травень, 1999 | ". На думку головного редактора Ігоря Каганця, це видання можна вважати й екологічним, адже проблеми виживання та збереження довкілля посідають тут значне місце. |
| Серія брошур "Оповідання про воду" | 2000-2001 | Мала різноманітні публікації, котрі не відповідають ознакам класичної преси, але теж мають вплив на громадськість. Тиражем 5 тисяч екземплярів її видав Комітет врятування Дніпра й малих річок України. |
Можемо зробити висновок, що найбільша кількість видань з'явилася у 1990 році. Це викликано демократичними змінами у суспільстві, та у 1994-95 роках, до чого призвела насамперед фінансова підтримка міжнародних організацій. Проте половина з видань, котрі перестали виходити, проіснували не більш ніж півтора роки (як правило, лише за рахунок наданих грошей).
Наступний сплеск, почавшись у другій половині 1994 року, триває і зараз. Практично кожна екологічна група, враховуючи дитячі або шкільні, зумівши отримати копіювальну техніку, починає випускати власний друкований бюлетень, а освоївши комп'ютер та електрону пошту – бюлетень електронний. Схожу картину можна спостерігати й у офіційних екологічно зорієнтованих виданнях. Кожен орган влади видає тепер власне екологічне видання. Майже в кожному регіоні існує по декілька таких проектів.
Видання "газета в газеті" стали з'являтися насамперед у 1992-1993 роках, що пов'язано з посиленням органів місцевого самоврядування та реорганізацією державних структур охорони довкілля.
"Внутрішні" видання, як громадських, так і державних організацій не користуються, за рідкісним виключенням, будь-яким попитом навіть у активістів екологічного руху.
У тому разі, коли екологічна катастрофа не матиме осяжних для кожної людини обріїв, будуть непотрібними екологічні засоби масової комунікації. Люди, як і раніше, будуть віддавати перевагу загальнополітичним виданням і брати звідти необхідну їм екологічну інформацію. У цьому випадку масова комунікація здається перспективнішою, якщо буде працювати через традиційні ЗМІ, ніж через створення власних.
Загальна кількість періодичних видань в Україні понад 10 тисяч. З них зареєстровано й перереєстровано видань для загальнодержавної, регіональної та зарубіжної сфери розповсюдження 4479: газет – 1858, журналів – 2000, бюлетенів – 236. Проте, наприклад, протягом 1997 року в Україні зареєстровано лише 7 екологічних видань. Як зазначають провідні українські журналістикознавці, саме ці видання потребують більшого піклування з боку держави.
Частка екологічних видань сягає понад 50 і у порівнянні з іншими виглядає не такою значною. Проте ця преса має певну аудиторію, до якої належать і колективні передплатники – організації. Тому незважаючи на порівняно незначну кількість видань та обмежений їх наклад, ця преса охоплює більшість зацікавлених читачів, адже досить часто новий номер видання потрапляє до кількох осіб. Але навіть за таких умов вимоги до чітко орієнтованої на "свого" читача преси постійно зростають.
Це призвело до того, що останніми роками спостерігається тенденція до виникнення нових видань екологічних організацій, які робляться видавцем для обмеженої за кількістю, але чітко визначеної аудиторії. До таких видань насамперед слід віднести різноманітні інформаційні бюлетені. Їх характеризують спрямованість змісту на членів або прихильників організації, переважання невеликих повідомлень та заміток з контактними адресами, мала кількість або повна відсутність аналітичних матеріалів. У цьому разі видання іноді нагадує дошку об'яв, а не газету. Але якщо ми дійсно хочемо впливати на сучасного читача, то повинні вести його шляхом нових роздумів, для чого як мінімум вишикувати факти в логічній послідовності, яка відображає хід наших думок. У матеріалах має бути журналістський аналіз, а не лише інформація. Недоліком таких видань є і недостатнє або повністю відсутнє літературне редагування – важлива складова в журналістиці.
Поширення таких видань іде або шляхом безкоштовного його розповсюдження, або ж за певну суму, яку читач визначає сам як благодійний внесок. Окремі видання розсилаються поштою. Фінансування видання та його популяризація відбуваються здебільшого за рахунок грантів фондів, внесків засновників та спонсорів, пожертв. Така не завжди стабільна ситуація з фінансуванням іноді негативно впливає на видання. Воно або виходить лише протягом певного часу, поки є достатньо для цього грошей, а потім взагалі припиняє діяльність, або його вихід стає вельми несистематичним.
Прикладом першого типу може бути журнал "ЕкоЕкспрес", який протягом 1995 року видавався українською та англійською мовами на високому професійному рівні, але потім за відсутності фінансування припинив вихід. До другого типу можна віднести журнал "Ойкумена", який номінативно існує, але фактично не видається. Цікавою особливістю є вихід додатка до нього, а фактично окремого журналу "Світ у долонях". Номери дещо нагадують сувенірне видання. Кольорова поліграфія, переклад англійською мовою, високоякісний папір, невеликий наклад, обмеження в розповсюдженні.
Незважаючи на наявність певної кількості локальних, регіональних та загальноукраїнських видань, є чимало вільних ніш. Так, в Україні відсутня загальнонаціональна екологічна газета з періодичністю більш ніж раз на тиждень, котра могла б оперативно висвітлювати поточні події, інформувати про екологічні лиха, давати коротко та довгострокові прогнози тощо. Ці функції могла б узяти на себе й потужна екологічна інформаційна агенція. Але можливості існуючих обмежені, заснування нової потребує значних коштів. Немає також науково-популярного видання на зразок німецького журналу "Natur", яке розповідає про природу в цілому та місце людини в ній, беручи до уваги не тільки екологічні або природоохоронні аспекти діяльності.
Така ситуація буде незмінною доти, поки не зросте добробут населення, яке на даний момент не виявляє зацікавленості до ілюстрованих видань такого типу. Певна аудиторія проте існує, але в її ставленні до природи переважає скоріше споживацький, ніж пізнавальний підхід. Тому з'являються видання про мисливство та рибалку, котрі зовсім не акцентують увагу читача на необхідності відновлення та охороні природних багатств. Вони є типовими прикладами "пластикової журналістики" – видань, в яких майже немає що читати, але які шкода викинути через їх ціну та оформлення.
Звичайно, це не може не вплинути на формування громадської думки, яка не тільки не засуджує саме таке ставлення до природи, а починає ще й заохочувати. Особливо небезпечно це впливає на дитячу психіку, котра під впливом пропаганди ось такого ґатунку формує відповідні соціальні установки. Компенсувати цей вплив можна лише поширюючи серед дітей та молоді природоохоронні ідеї, традиції дбайливого ставлення українського народу до природи. На жаль, тривалий час у нашому суспiльствi панували iншi пріоритети.
Український соцiолог О.Г.Єгоров зазначає з цього приводу: "Свідомість соціуму завдяки ідеологічним, політичним, історичним та іншим факторам сформувалась на позиціях антропоцентризму, антиекологізму та соціального оптимізму." Викликає тривогу й те, що наукові розробки також дуже повільно просуваються в цій галузі: "Замало місця приділяється обговоренню актуальних проблем суспільства і природного середовища. Це відбувається, мабуть, тому, що домінує напрямок, який ігнорує екосистемні аспекти суспільного життя. Безумовно, необхідна справжня соціальна революція у свідомості та освіті, яка має змінити етичні установки, систему цінностей, норм та символів, щоб подолати екологічні небезпеки".
Необхідна зміна висвітлення природоохоронних і екологічних проблем взагалі. Ця проблематика потребує повсякденного ведення ЗМІ, а не епізодичного підходу. Для досягнення цього необхідна консолідація екологів, активістів природоохоронного руху з журналістами.
Автори наукових матеріалів мають певні складності, стикаючись зі специфікою підготовки матеріалів для преси. Однак власне журналістські матеріали також не завжди є ідеальними для розповсюдження. Якщо в першому випадку можна говорити про формалізований підхід із численною термінологією, то в іншому мова йде про появу різноманітних помилок, що виникають з причини недостатнього знання проблеми, що розглядається. У Міжнародній організації журналістів створено клуб працівників засобів масової інформації, що займаються проблемами екології. У 1994 році відбувся конгрес Міжнародної федерації екологічних журналістів. Для успішного розвитку екоекожурналістики в Україні також необхідна інтеграція творчих сил у міжнародні організації.
Співробітництво екологів та журналістів покликано сприяти кращому й більш повному інформуванню громадськості з проблем навколишнього середовища, особливо з тих із них, які мають міжнародне значення.
В Інституті журналістики Київського національного університета імені Тараса Шевченка висвітлення екологічних проблем вивчається з 1995 року. Але й тут кількість годин порівняно невелика, а сам термін "екологічна журналістика" ще досить скептично сприймається вітчизняними журналістикознавцями. Хоча, для порівняння, у США понад 30 вузів готують фахівців за спеціальністю "екологічна журналістика". А в Україні курси з екологічної журналістики існують лише в Києві та на факультеті журналістики Таврійського екологічного інституту.
Екологічні кризи перетворили екологічну журналістику на журналістику катастроф, яка вимагає розслідувань та опрацювання складної наукової інформації. Тому журналістам все частіше бракує екологічних знань. Проблем у журналістів, котрі пишуть про стан довкілля, вистачає.Відзначено, що останнім часом в українських масмедіа кількість матеріалів про стан довкілля зростає, але здебільшого це пов'язано з екологічними негараздами та катастрофами. Загальний рівень обізнаності населення з питань охорони довкілля залишається незадовільним.
Екожурналістика у регіоні ризику: фактори впливу
Жоден популярний засіб масової інформації в Україні не має журналістів, які б спеціалізувалися на екологічній тематиці. Ті ж, хто готує статті на екологічні теми, як правило є журналістами «широкого профілю», або новинарями (репортерами). У результаті екологічна тематика висвітлюється на шпальтах переважно в форматі сьогоденних новин. Без екологічної спеціалізації новинарі лише торкаються питань довкілля і, відповідно, не мають часу і можливостей ґрунтовно розібратись у проблемах. Тому значну частину новин, які мають відношення до довкілля, знаходимо в ЗМІ у вигляді повідомлень про «халепи» («згоріло», «забруднило», «забудувало», «знищило»), в яких зовсім не розкрито причини цих проблем. Екологічна інформація в такій формі не відіграє просвітницької ролі, і не зрозуміло, для чого вона взагалі потрібна. Популярних друкованих ЗМІ, цілком орієнтованих на екологічну тематику, практично немає.
Проте в руках журналістів – важіль виховання українців. «Екологія ніколи не приносила рейтингів. Це спосіб мислення, стиль життя, – до цього треба дорости, – каже Олександр Піддубний. – А рейтинги приносять речі, які апелюють до базових рефлексів (виживання, розмноження) з усіма похідними. Те ж, що в нас робить рейтинги, людину не вирощує».
Тому цікавими для людей переважно стають такі теми (в порядку спадання):
утворення стихійних сміттєзвалищ;
чистота повітря (зокрема, сезонне випалювання рослинних рештків, діоксини, пожежі на торфовищах і в лісах);
вирубування дерев у парках;
якість питної води, яка може погіршитися;
санітарний стан водойм і чистота пляжів;
проблеми безпритульних тварин (когось хвилює їхня агресія, інші переймаються тим, щоби з ними гуманно поводилися);
вирубування лісів;
екологічна безпека продуктів харчування;
забудова річкових заплав «хатинками» небідних людей;
подорожі в дику природу.
Будь-який еколог чи природоохоронець зізнається, що екологічні проблеми важко пояснити людям, оскільки вони нерідко складні для розуміння, малоцікаві та ще й абстрактні. Журналістові, який пише про них, також доводиться з цим стикатися. Проте за це українці нерідко жорстоко платять власним здоров’ям і добробутом, як-от у випадку складування сміття на берегах річок або вирубок у Карпатах, після чого гуцульські оселі впереміш зі сміттям зносять за собою повені. На жаль, ЗМІ зазвичай показують лише те, що має сильний резонанс, а це переважно проблеми, які вже мають певні наслідки, а не які гіпотетично матимуть.
Найбільш резонансними екологічними проблемами останніх років в Україні є (в порядку спадання):
- вирубка лісів,
- спроби скоротити, скасувати або просто забудувати заповідні території маєтками олігархів;
- забруднення річок та морів відходами, зниження якості питної води;
- проблеми утилізації твердих відходів;
- повені в Карпатах та руйнування ними людських осель;
- джипінг на заповідних територіях, участь у джипінгу VIP-персон;
- протистояння у харківському Парку Горького між жителями міста та мером Кернесом, конфліктні забудови в Києві;
- використання кіотських коштів, призупинення торгівлі ними та заангажованість у цьому Тимошенко;
- браконьєрські полювання за участю політиків та олігархів тощо.
Як бачимо, основна маса екологічних резонансів останніх років таки пов’язана з відомими прізвищами або різким погіршенням умов життя людей. Більшість таких проблем, вирішених за активного сприяння журналістів – це громадські кампанії, в яких були листи громадян до чиновників, акції громадських організацій, статті та репортажі журналістів. Завдяки таким кампаніям в Україні заборонили весняне полювання на гусей, зменшили масштаби торгівлі первоцвітами та спалювання листя; нещодавно не допустили ліквідації заповідника «Розточчя», будівництво дороги через заповідник «Горгани», не дали скасувати програму формування екомережі (до речі, ще одна тема, важливість якої важко пояснити пересічному читачу). В Києві розголос у ЗМІ змусив владу відмовитися від деяких скандальних забудов, наприклад, на вулиці Березняківській, також завдяки ЗМІ не побудували сміттєспалювального заводу на Троєщині.
Проте нинішня ситуація не повинна лишатися незмінною. «Екологічна тема має стати найрейтинговішою, – каже Ольга Бродська. – Люди мають право знати, що відбувається, долучатися до певних подій і зрушень і власними руками рятувати планету. Або принаймні знати, що хтось це робить замість них». Від активності журналістів змінюється думка людей про екологічні проблеми. «Особливо це стосується тем, які формують особисте ставлення людей до проблеми, яке переростає в активну діяльність, – вважає Ніна Жежера. – Це теми стерилізації безпритульних тварин, винищення первоцвітів навесні і новорічні ялинки взимку. Люди активно реагують на проблему – від пасивного “не купую сам і іншим не раджу” до активного “викликаю міліцейський наряд або кличу на допомогу екологів”. Таких людей стає чимдалі більше».
Оскільки ми говоримо про журналістів, які готують матеріали про екологічні проблеми, наведемо звернення Олексія Бурковського до колег-журналістів: «Я впевнений, що екожурналіст повинен систематично і постійно пояснювати людям найголовніше:
1. Потрібно рятувати природу заради природи, а не заради людини, оскільки людина – частина природи і неможливо бути здоровим у нездоровому довкіллі.
2. Екологічні проблеми не вирішуються технічними засобами, оскільки вони народжені людським менталітетом та нездоровими потребами. Неможливо вплинути на психологію людини, “хворої” на культ споживання, за допомогою сонячної електростанції або вітряків. Щоби врятувати природу, потрібно міняти не технології, а людину, і переорієнтовувати її потреби».
Екологічна журналістика в місцевій періодиці: газетах «Зоря» та «Лиманська сторона»
Газета «Зоря» випускається з 1930 року. «За темпи», «Транспортник», «Зоря комунізму», «Зоря» - такі назви мало місцеве видання впродовж 75 років своєї історії. Ці назви віддзеркалюють зміни у житті суспільства, є ідеологічним зображенням часу, в якому жили і живуть лиманці, адже основною метою газети завжди було відображення подій в місті. В редакції працює багато штатних працівників, що мають багаторічний досвід, котрих знають і поважають. З-під пера Олександра Пасічника(головний редактор), Анатолія Аніпченко (відповідальний секретар), Світлани Роменської, Олени Стеценко, Олени Логвинової (завідуючі відділами) виходить багато цікавих актуальних і злободенних матеріалів, які читають лиманці. Також за рейтингом популярності газета посідає перше місце серед друкованих комунальних ЗМІ Донбасу.
Так як газета є більш інформаційним виданням, то у випусках переважають замітки, репортажі, звіти з засідань місцевої ради, листи до редакції, поздоровлення, а також реклама. Присутні таблиці, фото та малюнки. Матеріали на екологічну тематику зустрічаються часто.
«Интересная экскурсия» (Додаток А)
Жанр цього матеріалу – репортаж. У заголовку не зазначається про екологічний напрям тексту, а лише повідомляється, що буде йти про екскурсію. Лід встановлює тон розповіді та збуджує інтерес читача, в якому розповідається про природу та її значення в нашому житті. Далі говориться про «Еколого-пізнавальну стежку "Лісове намисто"