Ім'я файлу: _Spil-na_vihovna_robota_sh54.doc
Розширення: doc
Розмір: 123кб.
Дата: 15.05.2021
скачати
Пов'язані файли:
07Ionova (1).pdf
проблема відставання учнів.docx

План


  1. Виховання дітей в сім’ї.

  2. Підвищення педагогічної культури батьків.

  3. Форми і методи роботи з батьками.

  4. Виховний потенціал дитячих та юнацьких організацій.


Сім’я є природним середовищем первинної соціаліза­ції дитини, джерелом її матеріальної та емоційної підтрим­ки, засобом збереження і передання культурних цінностей від покоління до покоління.

З перших днів появи дитини на світ сім’я покликана готувати її до життя та практичної діяльності, в домаш­ніх умовах забезпечити розумну організацію її життя, до­помогти засвоїти позитивний досвід старших поколінь, на­бути власного досвіду поведінки й діяльності.

Сім’я завжди була і залишається природним середовищем первинної соціалізації дитини, джерелом матеріальної і емоційної підтримки, необхідної для розвитку її членів, особливо дітей та підлітків, засобом збереження і передачі культурних цінностей від покоління до покоління.

Єдність сім’ї і школи відіграє важливу роль у вирішенні завдань всебічного розвитку особистості та у вихованні школяра. Значення батьківського авторитету, роль педагогічного колективу та позашкільної системи освіти є найважливішою необхідністю у навчально-виховному процесі сучасної початкової школи. Щоб змінити на краще стан моральності нашого суспільства, необхідно зважати, що вихованість наших учнів результат копіткої щоденної роботи, а також тих реальних стосунків, в які включається дитина з перших днів свого життя і активним учасником яких вона залишається усі наступні роки.

Дані досліджень засвідчують, що виховує не сам виховний процес як спеціально організована дорослими діяльність, а ті щоденні, конкретні взаємини, під час яких дитина день за днем вбирає і активно переосмислює людські цінності і орієнтації, способи поведінки, сутність ставлень до явищ життя і до самої себе.

Стосовно педагогічних здібностей батьків, то до найважливіших з них відносять вміння належно організувати комунікативну діяльність, налагоджувати вирішення шкільних проблем і встановлювати правильні стосунки з дітьми.

Надзвичайно важливого значення для формування життєвих ставлень дитини мають передусім взаємини між самими батьками, оскільки саме вони відображають загальні тенденції сімейних стосунків, спрямованість життєдіяльності родини, її морального фону.

Дуже важливим для виховання дитини є вміння батьків бачити в її друзях, близьких знайомих та в сторонніх людях передусім позитивні сторони. Необхідно формувати в них критичне ставлення до тих, хто керується антигуманними поглядами та нормами моралі.

Сьогодення вплинуло на зміст взаємодії батьків з дітьми. Ринкові відносини, вільний вибір галузі діяльності сприяють посиленню потреби особистості у додатковій освіті та професійному самовизначенні. З огляду на це загострюється увага та зацікавленість батьків до позашкільної діяльності дітей. Саме позашкільна освіта на сучасному етапі розвитку суспільства вирішує завдання всебічного розвитку особистості дитини, кардинально змінюючи зміст, форми та методи діяльності позашкільних закладів як ланки в безперервній системі освіти дітей та юнацтва.

Відомо, що сім’я природне і найбільш стійке формування людського суспільства, яка акумулює в собі всі найважливіші його ознаки. Сім’я завжди була найкращим колективним вихователем, носієм найвищих національних ідеалів.

Виховати дитину здоровою, працелюбною, справжнім громадянином справа нелегка. Батько і мати несуть відповідальність перед суспільством за виховання дітей, за формування майбутнього громадянина. Процес виховання дітей в сім’ї знаходиться в тісному зв’язку з процесом виховання та навчання підростаючого покоління в школі. Керівна роль, при чому, належить школі, яка повинна функціонувати виховні функції і сім’ї в суспільстві.

В сім’ї дитина вперше засвоює норми моралі, навики спільної праці, формуються життєві плани дітей, естетичні ідеали, виховується любов до України.

Батьківщина починається з сім’ї і найважливіші риси та якості громадянина зароджуються в сімейному вихованні, діти – продовження не тільки нашого роду, а й нашого соціального ладу, наших завоювань і благородних намірів. І від того, які духовні цінності візьме від нас молодь, залежатиме майбутнє нашого народу і суспільства.

Яку б дорогу не вибирали наші діти, вони, безумовно, займуть належне місце в житті, якщо у них буде виховане почуття громадянської відповідальності, високі моральні якості і справжнє працелюбство.

Батьки – найкращі вихователі, а тому, насамперед, вони відповідають перед власною совістю, народом, державою за виховання своїх дітей. Саме в сім’ї складаються і поступово змінюються ті або інші життєві установки особистості, котрі й визначають сутність її духовності, її моральне обличчя.

Сьогодення вплинуло на зміст позашкільної роботи з дітьми і підлітками. Ринкові відносини, конкуренція, вільний вибір галузі діяльності сприяють посиленню потреби особистості у додатковій освіті, ранньому професійному самовизначенні. І головне посилюється увага й зацікавленість батьків до позашкільної діяльності дітей, зростає попит на додаткові освітні послуги.

Визнаючи усе віковічне значення школи, шкільної освіти для найкращого розвитку дітей, не можна не бачити, що найкраща школа без позашкільної освіти і її допомоги не дасть великих корисних наслідків. Позашкільна освіта потрібна для культурного поступу країни як найкращий засіб до виховання гармонійно розвинутої особи - індивідуальності, а не того одноманітного гурту, який не здатен ні захистити свою волю, ні направити її на загальне добро.

Надзвичайно важливе значення для формування життєвих ставлень дитини мають передусім взаємини між самими батьками, оскільки в них віддзеркалюється загальний дух сімейних стосунків, спрямованість життєдіяльності і сім’ї, її моральна сфера.

Сім’я і школа ставить перед собою основне головне завдання – виховання всесторонньо, гармонійно розвиненої особистості, щоб вона могла реалізувати себе в професійному, громадянському і сімейному аспектах.

Потреба в здоровому способі життя, розвинений інтелект і широкий всебічний розвиток, інтелігентність у спілкуванні, естетичне сприйняття світу – ось кінцевий результат спільної виховної діяльності сім’ї і школи. Принципи і підходи, які повинні працювати на кінцевий результат, реалізуються в школі, але необхідно, щоб все життя учня, виховуючи і розвиваюче, будувалося на єдиній основі і в стінах навчального закладу та дому.

Протиріччя у виховних підходах сім’ї і школи відтворюються на ефективності виховного процесу. Результат, на який розраховує школа і якого звичайно, повинні прагнути і ми, батьки, щоб добитися тільки нашими спільними зусиллями.

Щоб не було нещасливий дітей, перед органами освіти і молодими батьками, як і завжди, є потреба підвищити культуру сімейного й громадського виховання дітей. То ж давайте усі разом, не тільки про це говорити й писати, а й діяти.

Успіх сімейного виховання значною мірою залежить від організації домашнього побуту, традицій сімейного життя: порядку в сімейному господарстві, залучення дітей до розподілу бюджету сім’ї, загального режиму дня, визна­чення для кожного робочого місця, зокрема для навчаль­них занять, дотримання певних сімейних правил (кожна річ має своє місце, прийшов з прогулянки — вимий руки та ін.). Домашній затишок облагороджує дітей.

Провідну роль у сімейному вихованні відіграє мати. Саме вона найсильніше впливає на дітей, особливо в сфе­рі духовно-морального виховання. Діти, які виростають без материнського тепла і ласки, похмурі, як правило, замкнені, злостиві, вперті.

Не меншим є й вплив батька, особливо коли йдеться про виховання хлопчиків. Проте виконати свої виховні функції батько і мати можуть лише за умови, що вони є справжнім авторитетом для дітей.

«Ваша власна поведінка, — писав А. Макаренко, звер­таючись до батьків, — вирішальна річ. Не думайте, що ви виховуєте дитину тільки тоді, коли з нею розмовляєте, або повчаєте її, або наказуєте їй. Ви виховуєте її в кожен мо­мент вашого життя, навіть тоді, коли вас немає дома. Як ви одягаєтеся, як ви розмовляєте з іншими людьми і про інших людей, як ви радієте або сумуєте, як ви поводите­ся з друзями і ворогами, як ви смієтесь, читаєте газету, - все це має для дитини велике значення. Найменші зміни в тоні дитина бачить або відчуває, всі повороти вашої дум­ки доходять до неї невидимими шляхами, ви їх не помі­чаєте. А якщо вдома ви грубі або хвастливі, або ви пия­чите, а ще гірше, якщо ви ображаєте матір, вам уже не треба думати про виховання: ви вже виховуєте своїх дітей і виховуєте погано, і ніякі найкращі поради й методи вам не допоможуть»1.

Справжнім авторитетом користуються батьки, які сум­лінно ставляться до праці, до сімейних обов’язків, активні в громадському житті. Такі батьки уважні до дітей, люб­лять їх, цікавляться їхніми шкільними та позашкільними справами, поважають їх людську гідність, водночас ви­являючи до них належну вимогливість.

Важко переоцінити роль дідусів і бабусь у сімейному вихованні. Однак це не означає, що батьки повинні пере­кладати на них свої батьківські обов’язки. Дитині потрібні ті й ті. Сімейне виховання повноцінне лише за розумно­го поєднання виховного впливу першовихователів — бать­ків та багатих на життєвий досвід помічників і порадни­ків — дідусів і бабусь.

Саме дідусі й бабусі допомагають вирішити й таку мо­ральну проблему, як виховання у дітей чуйного, уважно­го ставлення до людей похилого віку. Людяність вихову­ється тільки на прикладі батьків. Якщо діти бачать зне­важливе ставлення батьків до дідуся чи бабусі, то годі спо­діватися від них іншої поведінки в майбутньому.

Виховання дітей в сім’ї не завжди успішне. Негатив­ний вплив на нього мають об’єктивні (неповна сім’я, по­гані житлові умови, недостатнє матеріальне забезпечення) та суб’єктивні (слабкість педагогічної позиції батьків) чинники. Найвагомішою серед об’єктивних причин є не­повна сім’я, яка з’являється в силу того, що в усіх вікових групах від 20 до 50 років смертність чоловіків більш як утричі вища, ніж жіноча, а у віковій групі З0—34 ро­ки — в чотири рази. Разом з великою кількістю розлу­чень це призводить до збільшення кількості сімей, у яких мати (рідко — батько) виховує дітей сама. У непов­ній сім’ї процес виховання ускладнюється, оскільки ді­ти значну частину часу бездоглядні, неконтрольовані, пе­ребувають на вулиці, нерідко контактують з аморальни­ми людьми.

Негативно позначаються на вихованні дітей і погані житлові умови сім’ї. Як свідчать дані спеціального обсте­ження, в Україні більше половини молодих сімей не ма­ють окремого житла навіть через 10 років подружнього життя, майже половина сімей проживає з батьками в не­задовільних для виховання дітей житлових умовах. У та­ких сім’ях батьки часто не можуть забезпечити дитину по­стійним робочим місцем, тому їй важко зосередитися над завданням, з’являється роздратованість, незадоволення, а згодом і небажання виконувати його.

Дається взнаки і низьке матеріальне забезпечення сім’ї. Згідно з даними тижневого обстеження домогосподарств, серед сімей з дітьми частка тих, хто отримував до­ходи, нижчі від офіційно встановленого рівня, що дає пра­во на отримання допомоги на дітей віком до 16 років, ста­новила 31%, у тому числі серед неповних сімей — 44, сі­мей з однією дитиною – 53, з двома – 64, з трьома дітьми — 86%. Діти з таких сімей почуваються серед од­нокласників меншовартісними, бо вирізняються із загальної маси одягом, відсутністю грошей на обіди чи екскур­сію. Це психологічно пригнічує їх, озлоблює проти бать­ків, яких вони вважають невдахами. Згодом ця злість пе­реноситься на однокласників, педагогів.

Значна частина сучасних сімей припускається помилок у вихованні дітей. Родини, які продукують так званих педагогічно занедбаних дітей, з погляду педагогіки можна поділити на такі три групи: педагогічно неспроможні, педагогічно пасивні та антипедагогічні.

Перша група — сім’ї, в яких батьки намагаються вия­вити певну активність у вихованні дітей, проте роблять це невміло, їх виховний вплив непослідовний, педагогічно необґрунтований. Найчастіше вони керуються власним досвідом, якого набули, коли свого часу їх виховували батьки (авторитарний стиль, обмеження свободи, погрози і покарання або вседозволеність, потурання примхам).

Друга група — сім’ї, які не виявляють особливої активності у вихованні дітей, тобто педагогічне пасивні. Во­ни з об’єктивних (хвороба, зайнятість, часта відсутність) або суб’єктивних (відсутність єдиної точки зору на вихо­вання, розлад між батьками, часті конфлікти та ін.) при­чин не можуть належним чином виховувати дітей. У та­ких сім’ях стосунки між батьками напружені, конфлікт­ні. За сімейними негараздами вони не знаходять часу для виховання дітей, втрачають контроль за ними.

Третя група — сім’ї, що характеризуються антипедагогічними, аморальними умовами виховання дітей. У та­ких сім’ях панує дух неповаги до правил моралі та вимог законів. Батьки своєю поведінкою (пияцтво, злодійство, розпуста тощо) створюють у сім’ї антипедагогічну обста­новку, намагаються виправдати відхилення від норм поведінки у своїх дітей, протиставляють вимогам школи свої сімейні вимоги.

У сучасних умовах склався ще один тип сімей, що по­требують особливої уваги з боку школи, — сім’ї, в яких батьки займаються бізнесом. Вони забезпечують дитину всім, про що тільки вона може мріяти. Однак на вихован­ня їм бракує часу, тому вони передоручають цю справу гу­вернанткам. У школу й зі школи дітей возять на іномар­ках. Батьки не дозволяють їм гратися у дворі з однолітка­ми, підбирають для них друзів лише зі свого кола. Ви­трачання грошей дітьми ніхто не контролює. Для них у сім’ї не існує слова «не можна», тому вони ігнорують і шкільну дисципліну. Батьки ж трактують її як посяган­ня на свободу їх дитини.

Шляхи підвищення педагогічних знань батьків


Важлива умова ефективної навчально-виховної робо­ти — єдність школи і сім’ї, якої досягають за умови, що школа постійно працює над підвищенням рівня психолого-педагогічної обізнаності батьків, їх педагогічної куль­тури.

Зміст роботи школи з батьками учнів повинен ґрунту­ватися на їх правах і обов’язках, визначених Законом України «Про загальну середню освіту»:

Батьки або особи, які їх замінюють, мають право:

  • вибирати навчальні заклади та форми навчання для

  • неповнолітніх дітей;

  • приймати рішення щодо участі дитини в інновацій­

  • ній діяльності загальноосвітнього навчального закладу;

  • обирати і бути обраними до органів управління ос­

  • вітою з питань навчання і виховання дітей;

  • звертатися до відповідних органів управління освітою з питань навчання і виховання дітей;

  • захищати законні інтереси дітей.

Батьки або особи, які їх замінюють, зобов’язані:

  • забезпечувати умови для здобуття дитиною повної

  • загальної середньої освіти за будь-якою формою навчан­ня;

  • постійно дбати про фізичне здоров’я, психічний

  • стан дітей, створювати належні умови для розвитку їх

  • природних здібностей;

  • поважати гідність дитини, виховувати працелюб­ність, почуття доброти, милосердя, шанобливе ставлення до сім’ї, старших за віком, державної і рідної мови, до народних традицій і звичаїв;

  • виховувати повагу до національних, історичних,

  • культурних цінностей українського народу, дбайливе став­лення до історико-культурного надбання та навколишньо­го природного середовища, любов до України.

Організовуючи навчання батьків, враховують рівень їх підготовки до сприймання головних теоретичних поло­жень методики виховання дітей у сім’ї та визначають рі­вень популярності викладання цього матеріалу. Турбота школи про виховання дітей у сім’ї реалізується через пе­дагогічну освіту батьків, залучення їх до виховної роботи з учнями у школі. Передусім педагоги мають можливість впливати на батьків через їхніх дітей, які навчаються в школі. А. Макаренко вважав, що це найдоступніший спо­сіб зв’язку школи і сім’ї. Його цінність не лише в тому, що він оперативний, а й у тому, що учень, який засвоїв певні вимоги вчителя, доводить ці вимоги до відома бать­ків, переконує в необхідності дотримуватися їх.

Спеціальну виховну роботу проводять із сім’ями, які допускають відхилення у вихованні дітей.

Роботу з педагогічне неспроможними сім’ями спрямо­вують передусім на підвищення їх психолого-педагогічного рівня. З цією метою їх залучають до загальної системи педагогічного всеобучу, влаштовують консультації з окре­мих питань виховання дітей у сім’ї.

Із сім’ями педагогічне пасивними працюють переваж­но індивідуально, домагаючись розуміння батьками хиб­ності своєї поведінки, пробудження почуття відповідаль­ності за виховання дітей, усвідомлення потреби перебуду­вати систему стосунків у сім’ї, своєї вини, помилок, ба­жання докорінно змінити сімейний уклад.

У роботі з антипедагогічними сім’ями спираються на те, що вони також хочуть бачити власних дітей чесними, культурними, здоровими, щасливими. З ними обговорю­ють упущення у вихованні дітей, накреслюють шляхи усу­нення їх, зміни сімейних стосунків. З батьками цієї гру­пи працювати важко, і не слід сподіватися на швидкі на­слідки, але важливо посіяти в них сумніви у правильно­сті їхньої системи виховання, змусити їх замислитися над її результатами.

Батькам, яких поглинула бізнесова діяльність, необхід­но довести, що такий стиль виховання дитини в сім’ї ро­бить її самотньою, емоційно нестійкою та ін. Таким дітям і в дорослому житті, напевне, буде непросто. Тому батькам варто подумати про адаптацію їх до реального життя, про недоцільність перекладання відповідальності за виховання дітей на вчителів, репетиторів. Дитині біль­ше потрібен емоційний зв’язок саме з батьками, їхня без­посередня участь у житті дитини важливіша, ніж маши­на, охорона і прислуга. Діти мають відчувати, що для батька і матері вони не менш важливі, ніж робота. У та­ких сім’ях слід заохочувати інтерес дітей до навчання, а не переконувати їх у тому, що вищий навчальний заклад і робота їм забезпечені незалежно від шкільних успіхів. Треба також вести розмову про те, що відгородження ди­тини від однолітків звужує коло її спілкування, вона не навчиться будувати свої стосунки з різними людьми, дру­жити й любити за покликом душі.

З метою профілактики поширення серед учнів наркогенних речовин, батькам доцільно дати поради.

  1. Встановлювати і дотримуватися загальноприйнятих

  2. норм поведінки, чіткого режиму життя (розподіл часу для

  3. праці, навчання, дозвілля, відпочинку); практикувати ви­значення кожному членові сім’ї його обов’язків, контро­лювати їх виконання, спільно з дітьми аналізувати стан життя родини, її перспективи, сімейні плани тощо.

  4. Постійно тримати в полі зору шкільне життя дити­ни, цікавитись її успіхами, проблемами, труднощами, інтересами, запитами, прагненнями і способами їх задово­лення.

  1. Знати товаришів своєї дитини, коло її неформально­го спілкування, сповідувані нею ідеали, пріоритетні жит­тєві орієнтири.

  2. Виховувати у дітей відповідальне, ціннісне ставлен­ня до свого здоров’я; культивувати розуміння обов’язку допомагати в майбутньому своїм літнім батькам і родичам, дітям, нужденним, утримувати свою сім’ю.

  3. Компетентне й педагогічне грамотно (без повчань,

  4. моралізування, надокучливості, залякування, з урахуван­ням індивідуальних і вікових характеристик) обговорювати з дітьми проблеми асоціального змісту життя окремих людей (наркоманів, токсикоманів, алкоголіків). Стежити і намагатися, щоб перша інформація про наркотичне лихо і сумнівний «кайф» надійшла до дітей саме від батьків, родини, а не від компанії з вулиці.

  5. Обмежувати доступ дітей до інформації, що популя­ризує наркоманію, зваблює їх насолодою від уживання

  6. наркотичних і токсичних речовин (кіно, відеофільми, пі­сенні твори, що акцентують на привабливих сценах «кай­фування» в стані наркотичного одурманення свідомості, розуму людини).

  7. Розвивати й заохочувати у дітей самостійність, умін­ня обстоювати власну позицію, переконання; навчати їх протистояти агітації прихильників сучасного способу жит­тя, прикрашеного наркотичними і токсичними речовина­ми, алкоголем тощо.

  8. Підтримувати постійний зв’язок зі школою, інши­ми виховними закладами, допомагати їм у пропаганді й утвердженні здорового способу життя підростаючого поко­ління.

  9. Знати і вміти пояснити основні прикмети чи зовніш­ні ознаки вживання дітьми наркотиків, токсичних речо­вин, алкоголю (зміна фізичного стану, поведінки, актив­ності тощо).

  1. Бути готовими і рішучими до консультацій з педа­гогами, психологами, медиками; до відвертої, спокійної розмови з дитиною; до прийняття «дисциплінарних» рі­шень щодо обмеження «непродуктивного» часу життя ди­тини і контактування її з «підозрілими» товаришами.




  1. У роботі з батьками учнів використовують різноманітні її види й методи. Наводимо основні з них.

Відвідування батьків удома. Допомагає встановити зв’язок з усією сім’єю, з’ясувати її загальну та педагогічну культуру, умови життя учня, його місце в сім’ї і ставлен­ня до нього старших, ознайомитися з досвідом батьківсь­кого виховання, дати поради і домовитися про єдині ви­моги до школяра. Деякі вчителі помилково вважають, що відвідувати потрібно лише родини, діти з яких створюють певні проблеми у школі. Безумовно, з батьками таких уч­нів слід передусім встановити тісний контакт, проте відві­дувати бажано сім’ї всіх учнів.

Успіх відвідування сім’ї залежить не лише від сумлінної підготовки, а й від поведінки вчителя. З самого по­чатку зустрічі з батьками необхідно створити атмосферу довір’я і доброзичливості. В сім’ях, які не мають систе­матичного зв’язку зі школою, візит учителя розглядають як сигнал біди, батьки насторожуються, готуються до за­хисту дитини. Тому, завітавши в сім’ю, слід одразу ж «зняти» будь-яку настороженість батьків. Бесіду про ді­тей починають з позитивних сторін їх характеру і поведін­ки. Залучаючи батьків до бесіди, поступово переходять до обговорення негативного у поведінці учня. Свої суджен­ня про нього слід висловлювати спокійно, тактовно, наво­дячи незаперечні докази і уважно слухаючи пояснення батьків.

Встановлення істинного стану справ дає змогу накреслити спільний план дій школи і сім’ї, домовитися про вза­ємне інформування про досягнуті успіхи й труднощі.

Загальне ознайомлення з умовами життя учня вдома можна проводити за такою схемою:

  1. Прізвище, ім’я учня, клас.

  1. Склад сім’ї.

  2. Де і на якій посаді працюють батьки та інші члени сім’ї (якщо вчаться — де саме).

  3. Матеріальне забезпечення сім’ї.

  4. Квартирні умови.

  5. Культурний рівень сім’ї (освіта, які читають газети, журнали, наявність телевізора, радіо, біб­ліотеки та ін.).

  6. Режим дня школяра.

  7. Чи облаштовано робоче місце учня?

  8. Хто і як здійснює контроль за ви­конанням режиму?

  9. Трудове виховання в сім’ї.

  10. Хто з членів сім’ї допомагає учневі?

  11. Які заходи заохочен­ня й покарання вживають до дитини.

Запрошення батьків до школи. У разі необхідності вчи­тель запрошує батьків окремих учнів до школи на розмову. Під час бесіди з ними дуже важливо дотримуватися педаго­гічного такту, створити атмосферу доброзичливості, довір’я. Щоб викликати батьків на відвертість, треба розмовляти з ними про учня наодинці, переконати їх в конфіденційності розмови. Така бесіда буде корисна і для вчителя, і для бать­ків. Педагог відповідає на запитання батьків, висловлює їм свої вимоги. Батьки отримують корисні поради і допомогу від педагога, переконуються в його уважному ставленні до них, турботі про їхню дитину. У такій розмові педагог має бути особливо тактовним, пам’ятаючи, що надмірне зосередження на недоліках учня викликає в батьків насторогу, не­приязнь, навіть якщо вони відчувають, що він має рацію.

День відкритих дверей для батьків у школі. Цей вид роботи потребує єдності школи, батьків, учнів, сприяє згуртуванню шкільного колективу. Цього дня у школі проводять батьківські збори, лекції, консультації, екс­курсії по школі, організовують виставки, вечори, читацькі конференції. В деяких школах їх присвячують питанням трудового, естетичного виховання дітей у сім’ї та ін. В школах день відкритих дверей для батьків проводять щомісяця. Роботу з його підготов­ки очолює батьківський комітет і комісія з питань педа­гогічної пропаганди. Його доцільно починати з лекції, до­повіді, конференції, в яких задіяні всі батьки. Відтак во­ни працюють диференційовано. Хоч би якою була програма, батьки повинні отримати вичерпні відомості про своїх дітей і поговорити з директором, його заступниками, учи­телями, класними керівниками, шкільним лікарем, орга­нами дитячого самоврядування.

Класні батьківські збори. Є важливим колективним видом роботи класного керівника з батьками учнів, їх про­водять 1—2 рази на семестр. Такі збори сприяють форму­ванню громадської думки батьків, об’єднанню їх в єдиний колектив.

Тематика зборів визначається загальними завданнями виховання, умовами навчально-виховної роботи в класі, рівнем загальної культури та педагогічного кругозору батьків. Збори можуть відбуватися у вигляді лекцій або доповідей класних керівників, виступів самих батьків та обміну досвідом виховної роботи з дітьми, із залученням учнів, показом їхніх класних робіт і художньої самодіяль­ності, демонструванням кінофільмів.

Підготовка зборів залежить від змісту і форми їх про­ведення. Готуючись до них, класний керівник визначає порядок денний; продумує форму їх проведення та визна­чає осіб, відповідальних за підготовку; безпосередньо го­тує збори відповідно до наміченого плану (доповідь, вис­тупи батьків, учителів та учнів, організація виставки, під­готовка рішення зборів); забезпечує явку батьків на збо­ри. Крім добре оформлених оголошень у школі, в місцях роботи батьків, слід своєчасно надіслати спеціальні запро­шення додому, їх оформляють самі учні. У запрошенні за­значають ім’я, по батькові та прізвище обох батьків, час, місце і порядок денний зборів.

Учитель ще до зборів повинен поговорити з окремими батьками, звернути їх увагу на виставку дитячих робіт, стенди з літературою, спеціально випущену стінгазету. До­повідь або виступ вчителя слід виголошувати вільно. Зва­жаючи на особливості аудиторії, учитель має бути тактов­ним, не допускати повчального тону, різкості у критиці помилок. Якщо збори проводять у формі обміну досвідом виховання дітей у сім’ї, треба уважно і спокійно вислуха­ти всі виступи і зауваження батьків. У заключному слові вчитель тактовно відповідає на запитання й висловлює конкретні пропозиції. Рішення, прийняті батьківськими зборами, стосуються і батьків, які з тих чи тих причин не змогли прийти на збори. Тому при зустрічі з ними вчитель повинен ознайомити їх із змістом зборів та прийнятими рі­шеннями.

З метою пропаганди педагогічних знань серед батьків організовують бесіди і лекції на педагогічну тематику, їх проводять або для батьків учнів одного класу, або окремо для батьків учнів початкових класів, середніх і старших класів, що дає змогу враховувати вікові особливості дітей. Ці заходи ефективні лише тоді, коли спираються на кон­кретні факти, проілюстровані цікавими прикладами з пи­тань сімейного виховання.

Глибшому пізнанню методики сімейного виховання сприяють тематичні вечори і вечори запитань та відпові­дей, на які запрошують працівників правоохоронних ор­ганів, лікарів та інших фахівців, причетних до проблем виховання підростаючого покоління.

Для педагогічної пропаганди серед батьків використо­вують також диспут. Він найприйнятніший за умови, що в класі або в школі сформувався дружний батьківський колектив і кожен може відверто висловитися стосовно обговорюваної проблеми. Диспут не лише збагачує батьків знаннями з педагогіки, більш тісним контактам з учите­лями, а й створює додаткові можливості для врахування індивідуальних особливостей батьків при засвоєнні ними педагогічної інформації.

Для пропагування педагогічних знань практикують конференції, на яких батьки обмінюються досвідом сімей­ного виховання з певної проблеми.

В останнє десятиліття виникли нові види виховної ро­боти, що передбачають активну співпрацю з батьками під час їх проведення. Це передусім усні журнали, прес-конференції, зустрічі «за круглим столом», батьківські університети, виконання батьками практичних завдань, ознайомлення з педагогічною літературою, перегляд філь­мів на педагогічні теми, вечори сімейних традицій, вис­тавки «Світ захоплень нашої сім’ї», прикладної, деко­ративної творчості, родинних альбомів, колекцій, випуск тематичних газет. Використовують також інші традиційні й нетрадиційні види пропагування педагогічних знань. До нетрадиційних належать: педагогічний десант (виступи пе­дагогів на підприємствах); дерево родоводу (зустрічі поко­лінь); у сімейному колі (індивідуальні консультації, зу­стрічі з лікарями, психологами, юристами); родинний міст (зустрічі з батьками та обговорення проблем вихован­ня); народна світлиця (звернення до народних традицій); день добрих справ (спільна трудова діяльність педагогів, батьків і дітей); вечір великої розмови (участь педагогів, батьків, учнів в організації відпочинку, ігри, вистави

  1. За час існування незалежної України виникли такі ди­тячі та юнацькі організації: «Пласт», «Сокільський доріст», «Курінь» та ін. На принципово нових політичних засадах стала працювати піонерська організація.

Український Пласт — складова світового скаутського руху, ідейним засадам і організаційним принципам якого надано національного змісту. Діяв у Галичині в 1911— 1930 pp. Та періодично на різних теренах України до 1939 р. Після Другої світової війни Пласт було забороне­но, його вважали ворожою націоналістичною організаці­єю. З проголошенням незалежності України Пласт швидко відродився.

За своєю структурою Пласт охоплює такі вікові кате­горії: новаки і новачки (7—11 років), юнаки і юначки (11—17 років), старші пластуни і пластунки (17—ЗО ро­ків), приятелі Пласту (батьки і друзі). Кличем пластової організації є «СКОБ» (Сильно! Красної Обережно! Бистро!). Він виявляється в усіх напрямах пластової організації і стає важливою настановою на все життя.

Пластові організації покликані здійснювати всебічне патріотичне виховання молоді, розвивати її моральні, ду­ховні й фізичні риси, вишколювати на свідомих, відпові­дальних і повноцінних громадян за допомогою виховних методів і на ідейних засадах Пласту, що спираються на пластову присягу, пластовий закон і Три Головні Обо­в’язки пластуна: плекати традиції предків, передавати мо­лоді знання і розуміння їх історії, культури, змагань за ідеї.

Головними моральними та ідейними засадами Пласту є вічні загальнолюдські цінності, які виражають ставлен­ня особи до природи, суспільства і самої себе.

«Сокільський доріст» — національно-патріотичні освіт­ ов-молодіжні товариства, що діють в окремих регіонах України. Первинний осередок «Сокільського доросту» -соколине гніздо, яке створюється за місцем проживання. Гніздо налічує не менше 5 членів. Гнізда об’єднуються в чоти (рої). До складу чот входить 3—5 гнізд. Керує гніз­дом гніздовий, роєм — ройовий (чотовий). Чоти, окремі гнізда в межах села (міста) об’єднуються в станиці. Ста­ничний може мати ранг соколиного сотника (чотового, гніздового) залежно від кількості членів. Він формує свою канцелярію, має писаря та ін. Структура «Сокільського доросту» триступенева: «Соколята» — 6—11 років, «Мо­лоді Соколи» - 12—14 років, «Соколи» - 15—18 років.

Головними напрямами діяльності товариства є: вив­чення і відродження кращих традицій «Сокола», ук­раїнських національно-патріотичних, молодіжних, дитя­чих товариств та організацій; розвиток і урізноманітнен­ня форм їх діяльності; виховання членів товариства на іде­ях свободи, рівності, національної та особистої гідності, шанування родинних зв’язків, працелюбності, взаємодо­помоги й самодисципліни; виховання національної само­свідомості членів товариства на засадах християнських чеснот: честі, доброти, шанування батька й матері, мило­сердя; глибоке вивчення історії України та історії Укра­їнського війська; прищеплення членам товариства любо­ві до рідної мови, віри, звичаїв, до національних ідеалів предків, їх моральних, релігійних, політичних, економіч­них і соціальних переконань, залучення членів товариства до корисних громадських справ; до клубних, спортивних, туристично-краєзнавчих гуртків та об’єднань; налаго­дження різних форм спілкування з українською молоддю за межами України, співпраця зі спорідненими товарист­вами в Україні та за її межами; формування у членів то­вариства бережливого ставлення до суспільного й держав­ного багатства України, її природи, пам’яток культури, старовини, виховання із членів товариства цивілізованих господарів на своїй землі.

З метою всебічного виховання своїх членів товариства залучають їх до таких видів діяльності: національно-історичної (вивчення історії України, вікторини, уроки пам’яті, тематичні вечори, зустрічі, «круглі столи» з відповідної тематики, догляд за могилами, допомога бор­цям за волю України тощо); спортивно-оздоровчої (змаган­ня, сокільські забави, козацькі забави, спортивні випро­бування тощо); туристично-краєзнавчої (походи, мандрів­ки, табори, змагання та ін.); культурно-просвітницької (конкурси, фестивалі, ігри); інтелектуально-пошукової (ін­телектуальні ігри, конкурси, олімпіади, клуби за інтере­сами); діяльності у сфері милосердя (відвідини, допомога, вітання, збір коштів та речей для тих, хто цього потребує); господарської (створення умов для самостійної праці; гурт­ки, майстерні, кіоски для реалізації власної продукції, шкільні кооперативи, школи бізнесу).

«Курінь» — дитячо-юнацька організація, що ставить за мету виховання духовно та фізично розвиненого юного покоління на історично сформованих засадах козацького світогляду та способу життя, в дусі відданості Батьківщині та її народу, на основі відродження національних, загаль­нолюдських духовних і моральних цінностей.

Членом організації може стати кожен хлопець чи дів­чина віком від 6 до 18 років, які люблять Україну, хочуть добре знати її історію і літературу, давнє минуле, поділя­ють ідеали юного козацтва. Особи, яким виповнилося 18 років, за бажанням можуть зберегти своє членство, їм присвоюють звання «козак-наставник», й вони беруть участь у виховній роботі з молоддю.

Члени організації діляться на козачат (молодші шко­лярі) віком 6—10 років, джур (середні школярі) віком 10—15 років та молодих козаків (старшокласники) віком 15—18 років. Основою організаційної структури є ку­рінь— первинний козацький осередок за місцем прожи­вання чи місцем навчання або за інтересами (курінь лю­бителів історії козаччини, курінь джур, бандуристів та ін.). Головна організаційна одиниця козачат, джур та ко­заків — десяток, що складається з 10—15 членів органі­зації й ділиться на застави по 3—5 осіб у кожній. Десят­ки об’єднуються в загін (чоту),загони козацької молоді одного віку входять до складу сотні, а сотні — до куренякозацької організації навчального закладу.

На чолі кожної структурної козацької одиниці стоїть старшина, в заставі — заставний, в десятці — отаман (де­сятник), в загоні — чотар (писар), в сотні — писар, осавул, хорунжий, в курені — отаман, писар, обозний, осавул, бун­чужний, скарбник, суддя, товмач, шафар.

Змістом виховної діяльності цієї організації є:

  1. «Мій рідний край» (вивчення історії рідного краю);

  2. «Гей ви, хлопці, славні запорожці» (вивчення істо­рії українського козацтва;

  3. вивчення духовних цінностей українських козаків;

  4. «Козацькому роду нема переводу» (відродження вій­ськово-спортивного мистецтва козаків);

  5. «Козацькими стежками» (туристично-краєзнавча ро­бота);

  6. «Слава козацька не вмре, не поляже...» (відроджен­ня народних мистецьких традицій).

У змісті виховання виокремлюють орієнтовну програ­му виховної роботи з дівчатками:

  1. «Хата моя, біла хата...» (про роль жінки — берегині свого роду);

  2. «Рідна мати моя, ти ночей недоспала...» (пісні моєї мами);

  3. «Ой у лузі червона калина...» (про рослини — сим­воли України);

  4. «І на тім рушничкові...» (навчання жіночої майстер­ності);

  5. «До надр народної медицини» (ознайомлення із сек­ретами народної медицини).

Організація має свою атрибутику, ритуали, кодекс лицарської честі, кодекс лицарської звитяги та молитву.

У зарубіжних країнах найпоширенішою молодіжною організацією є скаути. Про методику їх виховної діяльно­сті можна дістати певне уявлення, ознайомившись з «Ос­новними ідеями та цілями скаутового руху в Англії».

Головна особливість скаутової системи виховання по­лягає в тому, що вона звернена безпосередньо до юнака, і це надзвичайно важливо. Завдяки цьому юнак починає са­мостійно вивчати те, що, як правило, йому пояснюють.


Література:


  1. Артеменко З.В., Завадская Ж.В. Азбука форм воспитательной работы: Справочник. – Мн.: Новое знание, 2001.

  2. Бардовская Н.В. Педагогика: Учеб. пособие для студентов вузов. – СПб., 2001.

  3. Бех І.Д. Особистісно зорієнтоване виховання: Наук.-метод. посібник. – К., 1998.

  4. Бондарчук Е.И. Основы психологии и педагогики: Курс лекций /Е.И.Бондарчук, Л.И.Бондарчук. – К., 2001.

  5. Волкова Н.П. Педагогіка: Посібник для студ. вищ. навч. закл. – К.: Видав. Центр “Академія”, 2003.

  6. Гнутель Я.Б. Виховна робота в сучасних умовах: теорія і методика. – Тернопіль, 1998. – 262 с.

  7. Державна національна програма “Освіта” (“Україна ХХІ століття”). – К.: Райдуга., 1994.

  8. Заброцький М.М. Педагогічна психологія: Курс лекцій. – К., 2000.

  9. Концепція позакласної виховної роботи в загальноосвітній школі. – К., 1991.

  10. Карпенчук С.Г. Теорія і методика виховання: Навч. посібник. – К., 2005.

  11. Кукушни В.С. Теория и методика воспитательной работы: Уч. пособ. – Р. на Д.: Изд. Центр «МарТ», 2002.

  12. Методика воспитательной работы /Под ред. В.М.Котова. – М., 1990.

  13. Основи педагогіки: навч. посіб. / І.В. Распопов та ін. – Дніпропетровськ: ДДУ, 1999.

  14. Подласый И.П. Педагогика. – М., 1999.

  15. Постовий В.Г. Сучасна сім’я та її педагогіка. – К., 1994.

  16. Стельмахович М.Г. Теорія і практика українського національного виховання. – Івано-Франківськ, 1996.

  17. Суходольська Л.В., Фіцула М.М. Методика виховної роботи. – Тернопіль., 1998.

  18. Фіцула Педагогіка: Посібник для студ. вищ. навч. закл. – К.: Видав. Центр “Академія”, 2001.

скачати

© Усі права захищені
написати до нас