Управління розвитком

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ
УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ СЕМЕНА КУЗНЕЦЯ
“
Сучасні тенденції розвитку бізнесу і економіки в цілому
”
Здобувача ступення доктора філософії
2 року навчання 1 семестру
За спеціальністю “073 менеджмент”
з дисципліни: «Управління розвитком»
Виконав:
М.О. Волобуєв
Науковий керівник О.В. Мазоренко
Перевірив: Олександр ПУШКАР
Харків, 2022

3
ВСТУП
Нині фактично всі держави є частиною процесу глобальних трансформацій і глобальних потоків. Транснаціональні мережі і відносини фактично розвинулися у всіх сферах людської діяльності. Товари, капітал,
люди, знання, засоби зв’язку і озброєння так само, як і злочинність,
забруднювачі довкілля, моди і вірування швидко долають територіальні
кордони. Світ стає глибоко взаємозв’язаним глобальним порядком,
позначеним інтенсивними засобами обміну, а також чіткими формами влади,
ієрархії та нерівномірності. Для розуміння змін глобальної політики в контексті сучасних трансформацій, потрібно з’ясувати низку понять, серед яких «глобальна політика», «глобальне управління», «міжнародний режим» і
«державний суверенітет». З’ясування цих понять дозволяє зрозуміти та проаналізувати численні глобальні процеси і структури, які змінили характер політики і особливо характер модерної політичної спільноти. Отже, ці
поняття допомагають точно визначити виміри глобалізації політики.
Глобальна політика – поняття, яке охоплює протяжність політичних відносин у просторі і часі; поширення політичної влади і політичної діяльності за межі
суверенних держав. Політичні рішення і дії в одній частині світу можуть швидко вплинути на ситуацію в іншій частині світу. Події на глобальному рівні нерідко вимагають майже миттєвих місцевих висновків і навпаки. Ідея глобальної
політики кидає
виклик традиційним відмінностям між внутрішньою та міжнародною політикою. Вона також висвітлює величезний обсяг і складність взаємозв’язків, які виходять за межі держав і суспільств у глобальному порядку. Хоча уряди і держави, зазвичай, залишаються потужними діючими суб’єктами, в наш час вони поділяють глобальну арену з безліччю інших структур і організацій. Державі протистоїть величезна кількість міжурядових організацій, міжнародних агенцій і режимів, які діють

4
через різні
територіальні
інституції.
Недержавні
суб’єкти або транснаціональні
організації,
такі
як мультинаціональні корпорації,
транснаціональні групи тиску, транснаціональні професійні асоціації,
соціальні рухи тощо також беруть активну участь у глобальній політиці. Тому глобальна політика – це арена дії поліархічних змішаних систем, в яких політична влада вельми розпорошена [1]. На глобальну політику нині
впливають геополітичні інтереси різних держав, включно безпекові та військові справи, економічні, соціальні, екологічні, демографічні та інші
інтереси. Серед зростаючої кількості проблем транснаціональної політики –
забруднення довкілля, наркотики, права людини і тероризм, які долають межі
територіальної юрисдикції та існуючих світових політичних розмежувань і
які потребують міжнародної співпраці для успішного їх вирішення.
Глобальне управління як змістовна складова глобалізаційної політики,
дозволяє дослідити формальні інституції та організації, принципи і норми, які
лежать в основі світового порядку. Глобальна політика передбачає широке розуміння глобального управління як необхідного елементу у мінливій панорамі політичного життя. Зростання кількості нових форм політичного управління і організації відбиває швидке розширення транснаціональних зв’язків і відповідного бажання більшості держав щодо певної форми міжнародного правління для вирішення проблем колективної політики [5]. Це також відбиває зростаючий тиск неурядових організацій на розвиток нових форм відповідальності у міжнародному політичному житті. Щоб охопити деякі зміни, що відбуваються у цій царині, важливо зрозуміти концепцію міжнародного режиму.

5
1. СУЧАСНИЙ ВЕКТОР РОЗВИТКУ СВІТОВОГО ГОСПОДАРСТВА В
УМОВАХ ГЛОБАЛЬНОЇ НЕСТАБІЛЬНОСТІ
Важливого значення в умовах активізації глобалізаційних та інтеграційних процесів набуває формування заходів регіональної політики, адекватних вимогам сучасності. В країнах ринкової економіки, згідно з дослідженнями
ОЕСР, об’єктом регіональної політики є різного роду регіональні (просторові)
нерівності (відмінності в рівні та умовах життя, в зайнятості і безробітті, в темпах економічного розвитку окремих регіонів, в умовах підприємництва тощо). До основних причин таких нерівностей відносять: відмінності
природно-кліматичних умов життя і підприємництва в окремих країнах;
масштаби, якість та напрямки використання природних ресурсів, які
визначають «продуктивність» регіонів; застаріла структура виробництва,
несвоєчасне введення інновацій; агломераційні переваги та недоліки
(перенаселення); тенденції в економічному розвитку країни; стадія технологічного розвитку;
фізичні
фактори розміщення;
виробнича
інфраструктура;
соціально-культурні
чинники.
Отже загальна мета регіональної політики полягає у мінімізації тих нерівностей, які створюють підґрунтя для виникнення соціальних конфліктів,
заважають соціально-економічному розвитку країни в цілому або її частин, груп країн.
Необхідність подолання проявів світової кризи та обмеженості фінансових ресурсів також актуалізує здійснення реформ саме на регіональному рівні як основи прискорення соціально-економічного розвитку держави. Регіональна політика країн Європейського Союзу (ЄС) спрямована на підвищення рівня добробуту власних територій, вирівнювання міжрегіональних диспропорцій між ними шляхом скорочення економічного та соціального відставання та підтримки проблемних і слаборозвинених територій. Причини виникнення нерівномірності, рівень їх відмінностей та оцінка величини міжрегіональних

6
різниць, ступінь взаємного впливу і можливості зміни ситуації визначають внутрішні
індивідуальні
особливості
територіального соціально-економічного розвитку країн-членів ЄС. Вивчення особливостей розвитку регіонів дозволяє не лише визначити напрями регіональної політики держави щодо подолання нерівномірності, проблемності та відсталості
власних територій, а й оцінити потенціал майбутнього розвитку окремих регіонів. Дослідженню різних аспектів регіональної політики ЄС, зокрема обґрунтуванню необхідності вирівнювання соціально-економічного розвитку регіонів та підтримки проблемних територій присвячено праці таких вітчизняних і зарубіжних вчених, як В. Адамик, М. Барановський, В. Галяс,
А. Гусейнов, А. Кузнєцов, Д. Лук’яненко, А. Мельник, Є. Сидорова, С.
Федонюк, В. Чужиков, Г. Яровий та ін. Проте важливим є дослідження досвіду ЄС щодо формування та реалізації регіональної політики та її
трансформації під впливом зовнішніх та внутрішніх викликів. Європейський
Союз на початку свого існування включав країни з високим рівнем розвитку ринкової економіки, тобто 15 «старих» країн (214 регіонів), які формували ЄС
до 2004 р. Надалі приєдналися країни, що мали низький та середній рівень розвитку, тобто 13 «нових» країн (58 регіонів) Центральної та Східної
Європи, які увійшли до складу ЄС, починаючи з 2004 р. [1]. Отже, країни ЄС
характеризуються
індивідуальними особливостями розвитку власних територій,
(історичними,
культурними,
етнічними,
соціальними,
економічними, політичними), що призводить до існування міжрегіональних різниць в адміністративно-територіальних і макроекономічних показниках як у межах ЄС, так і окремо в кожній країні. Це обумовлює необхідність побудови регіональної політики ЄС, що містить заходи щодо згладжування наявних диспропорцій розвитку країн-членів з метою зміцнення стану об’єднання загалом, необхідністю подолання таких економічних проблем, як

7
світова енергетична криза, високий рівень інфляції та безробіття, занепад деяких галузей економіки. Оскільки Європейський Союз був заснований у першу чергу з метою економічної інтеграції країн-членів, то регіональна політика ЄС була спрямована на забезпечення єдиного ринку та досягнення
«чотирьох свобод»: свободи пересування людей, капіталів, товарів та послуг
[2].
Процес становлення регіональної політики ЄС складається з певних етапів та характеризується поступовістю. Спочатку національні уряди концентрували увагу на розробці власної регіональної політики без урахування загальних тенденцій євроінтеграційного угрупування. Проте посилення диспропорцій розвитку країн-членів ЄС викликало необхідність розробки єдиної наднаціональної політики ЄС з метою визначення заходів підтримки проблемних регіонів (таблиця 1).
З огляду на зазначене соціально-економічний розвиток країн-членів
ЄС та їх регіонів відбувається на фоні розширення можливостей щодо вільного руху товарів, послуг, людей і капіталу, під впливом фінансової
фондової допомоги ЄС. Проте ефективність застосування зазначених важелів впливу потребує використання кожною країною власного внутрішнього потенціалу для розвитку. Таким чином, головна відмінність регіональної
політики ЄС на новому етапі полягає в її спрямованості на створення умов для повної реалізації регіонами наявного потенціалу та отримання конкурентних переваг, тобто не лише засобу подолання регіональних диспропорцій, але й засобу підтримки конкурентоспроможності регіонів.
Пошук шляхів вирішення сучасних проблем регіонального розвитку в
Україні,
що характеризуються зростанням диспропорцій соціально-економічних показників, збільшенням кількості проблемних і
відсталих територій, загостренням міжрегіональної соціально-політичної

9
2. АНАЛІЗ СУЧАСНОЇ ПОЛІТИКИ РОЗВИТКУ ЕКСПОРТНОГО
ПОТЕНЦІАЛУ УКРАЇНИ
Реалізація
європейського
інтеграційного вектору зовнішньоекономічної політики України зокрема вимагає нових підходів та цілісної стратегічної програми якісного удосконалення як товарної, так і
географічної структури експорту, а також державних заходів його підтримки і
стимулювання. Тому актуальним завданням залишається визначення основних напрямків та конкретних перспективних заходів у сфері сприяння ефективній реалізації експортного потенціалу України. Розвиток експортного потенціалу – пріоритетна складова зовнішньоекономічного розвитку країни,
її основою є формування конкурентних переваг галузей національної
економіки. Україна має значні природні переваги: достатнє число робочої
сили, вигідне географічне положення, багаті природні ресурси, але це тільки можливі потенційні переваги, які ще потрібно розвивати і реалізовувати. В
умовах, неефективного використання природних ресурсів і конкурентних переваг, якими володіє Україна, стає очевидною необхідність дослідження проблем реалізації вітчизняної політики стимулювання експорту, розвитку і
реалізації експортного потенціалу [1]. Аналіз динаміки експорту та імпорту
України показав, що обсяги експорту у 2017 році склали 43266,58 млн. дол., а
імпорту – 49598,48 млн. дол. Відповідно негативне сальдо зовнішньої
торгівлі товарами складало 6331,9 млн. дол. При цьому темпи приросту експорту у 2017 році порівняно з 2016 роком склали 19 %, а імпорту – 26,4 %.
Коефіцієнт покриття експорту імпортом у 2017 році складав 0,872, а у 2016 р.
– 0,926, у 2015 р. – 101,63. Наведена динаміка свідчить про збільшення обсягів зовнішньоторговельних операцій України у 2017 році після двох років значного їх скорочення, що обумовлено впровадженням і дію угоди про зону вільної торгівлі з країнами Європейського Союзу та спробами вітчизняних

10
підприємств адаптуватись до нових умов за рахунок диверсифікації
експортноімпортної діяльності. Отже, у сучасних умовах вирішення проблеми розвитку й ефективної реалізації можливостей експортного потенціалу України залежить не тільки від економічної ситуації в країні, але і
тісно пов’язано зі змінами, що відбуваються в світогосподарському середовищі. Дослідити сильні та слабкі сторони української економіки,
можливості та загрози, з якими може зіштовхнутися Україна в процесі
формування конкурентних переваг для реалізації експортного потенціалу можливо з допомогою SWOT-аналізу [2, c. 159]. У таблиці 2 наведена розроблена авторами на основі результатів аналітичного дослідження сучасного розвитку експортної сфери матриця SWOT-аналізу експортного потенціалу України. Позитивні і слабкі сторони України при дослідженні
експортного потенціалу, які були позначені в ході проведеного аналізу, дають можливість спланувати необхідні зміни, слабкі сторони країни необхідно по можливості мінімізувати, базуючись насамперед на наявних сильних сторонах. Підтримка та посилення сильних сторін дозволить не тільки збільшити експортний потенціал України, а й реалізувати конкурентні
переваги на світовому ринку, а отже і дозволить збільшити експорт. На основі
SWOT-аналізу експортного потенціалу, можна сказати, що на сучасному етапі
формуються конкурентні переваги України у світовому господарстві, які
впливають на позицію країни у міжнародній торгівлі товарами та послугами.
В той же час, існують реальні загрози, що можуть завадити розвитку національного виробництва та реалізації експортного потенціалу, які вже зараз серйозно страждають від конкуренції багатьох товарів, що надходять по
імпорту.

11
Таблиця 2
Отже, Україна має значний потенціал у розвитку експорту, які ґрунтуються на конкурентних перевагах, якими володіє країна. Завдяки використанню сильних сторін і можливостей, які надає зовнішнє середовище, Україна може стати частиною світової ланцюжка виробництва і поставок. Ця мета може бути досягнута шляхом залучення фінансів в економіку України, розширення виробництва, в тому числі, збільшення частки високотехнологічного

12
експорту, лібералізації міжнародної торгівлі, а також реформування регуляторної політики, відповідно до світової практики, в тому числі,
відповідних технічних стандартів, які відіб’ються на безпеці української
продукції і конкурентоспроможності на міжнародному ринку.
3. ХАРАКТЕРНІ РИСИ МІЖНАРОДНОГО БІЗНЕСУ
На сучасному етапі
розвитку світового господарства,
що характеризується процесами глобалізації, змикання і взаємопроникнення економік різних країн, інтернаціоналізацією виробництва і капіталу,
своєрідним механізмом
інтеграції
господарських структур виступає
міжнародний бізнес. Міжнародний бізнес являє собою систему, що охоплює
сукупність контрагентів міжнародних економічних відносин і інтегруючу їх діяльність в одне ціле. Вивчення міжнародного бізнесу як системного явища дозволяє виділити такі його характерні риси: – загальна основа міжнародного бізнесу; – отримання вигоди з співробітництва суб'єктів різних країн; –
охоплення всіх форм міжнародних економічних відносин, тобто міжнародний бізнес є невід'ємною частиною діяльності будь-якої компанії, що використовує свої можливості для підвищення ефективності ділових операцій на світових ринках; – певна логічна послідовність входження фірми в міжнародний бізнес – від рішення простих завдань виробництва і
дистриб'юції товарів до формування власної мережі мультінаціонального обслуговування, що є гарантією ефективності проведення свого бізнесу у світовій економічній системі в цілому; – інтернаціоналізація технологічної
політики на основі розвитку нових, найбільш перспективних технологій:
інформаційно-комунікаційних, біотехнологічних і пов'язаних з виробництвом нових матеріалів. Технологічна політика, по-перше, дозволяє знизити ризики
і забезпечити конкурентоспроможність компаній на світових ринках і,

13
по-друге, підвищити ефективність їх діяльності, стати більш прибутковими; –
фінансове утримання ділових міжнародних операцій, яке є основою досягнення міжнародних конкурентних переваг. У міжнародній фінансовій комп'ютерній мережі переказуються величезні суми грошей з одного кінця світу до іншого. При цьому відбувається зростаюче відділення фінансових потоків від реальної сфери торгівлі і виробництва. Щоденний обсяг валютних торгів у сотні разів перевищує вартість реально обмінюваних товарів і послуг.
Виникає «економіка казино» з усією її непередбачуваністю. Зростає кількість
«фантомних грошей» (кредитних грошей), які випускаються приватними банками, що мають ліцензію на емісію. Цілком може статися фінансовий колапс; – глибинне проникнення процесу інтернаціоналізації в усі сфери світового господарства, зумовлене зростанням міжнародного поділу праці,
розвитком спеціалізації і кооперування виробництва; – виникнення міжнародного виробництва,
яке стало головною структурною характеристикою світової
економіки;
–
комплексний характер бізнес-діяльності компанії, що використовує національні відмінності і
переваги міжнародної кооперації для нарощування конкурентних переваг у всіх сферах її діяльності: відносинах власності, структурної політиці,
фінансовій сфері тощо; – використання переваг виходу за межі національних кордонів, які зводяться до ресурсних особливостей зарубіжних ринків, їх
ємності, особливостей національних законодавств зарубіжних країн та специфіки міждержавних політичних і економічних взаємовідносин; –
конвергентна взаємодія національного й
інтернаціонального,
тобто врахування всієї сукупності вимог і обмежень, що накладаються національною культурою країни на тих, хто веде в ній бізнес; – переплетення тенденцій хаотичного фритредерського дерегулювання і централізації; –
значна ступінь концентрації в галузях, пов'язаних з інформаційними

14
технологіями, з виробництвом товарів тривалого користування; – глобальна криміналізація, яка є наслідком поширення електронних технологій. Близько десятка кримінальних міжнародних компаній здійснюють наркобізнес,
торгівлю зброєю, нелегальну імміграцію (работоргівлю), відмивання злочинних грошей. Вона є одним з ознак ослаблення ролі національних держав. Нелегітимні міжнародні організації (СОТ, МВФ, НАТО та ін.)
набувають усе більшої незалежності, звідси недостатня дієздатність національних держав у виконанні своїх функцій і здійсненні економічної
політики, регулюванні національної валюти та ін.
4. МІСЦЕ УКРАЇНИ В ІНФРАСТРУКТУРІ СВІТОВОГО РИНКУ
ПОСЛУГ В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЙНИХ ВИКЛИКІВ
Вихід на зовнішні ринки завжди пов’язаний із вступом у конкурентну боротьбу. Проблема конкурентноздатності пропонуємих на світовий ринок
Україною послуг є актуальною в умовах сучасних глобалізаційних процесів.
Можна з впевненістю стверджувати, що Україна має величезний потенціал, а отже привертає увагу закордонних інвесторів. Так, зокрема, стратегічно вигідне географічне положення, м’який клімат, ємний ринок споживчих товарів і послуг, високий науковий потенціал – є беззаперечними перевагами нашої країни. Розглянемо більш детально існуючу ситуацію на українському ринку послуг у взаємозв’язку зі світовим ринком. Так, на вітчизняному ринку транспортних послуг спостерігається зростання питомого пасажирообороту і
вантажообігу по усіх видах транспорту, при цьому переважають залізничні
перевезення. У той час як на світовому залізничному ринку спостерігається спад. Частка цього виду перевезень у загальному обсязі транспортного ринку скорочується. Це пов’язано з досить твердою конкуренцією з боку повітряного, автомобільного і трубопровідного транспорту. Незважаючи на

15
те, що протягом найближчих років транспортним комплексом України планується забезпечення стабілізації і поступового росту обсягів перевезення вантажів і пасажирів, у роботі даної галузі є й істотні недоліки. Гострою залишається проблема відновлення основних виробничих фондів усіх видів транспорту і дорожнього господарства, підвищення технічного рівня автомобільних доріг і мостів, забезпечення безпечної експлуатації
транспортних перевезень. Особливої уваги вимагають питання, пов’язані з удосконаленням механізму ціноутворення і державного регулювання суб’єктів монополій у галузі транспорту. Говорячи ж безпосередньо про зовнішньоекономічну діяльність, стосовно до даного сектору, відзначаємо наступне: – необхідно направити сили на активізацію робіт, пов’язаних з розробкою мережі міжнародних транспортних кордонів. Метою даного кроку буде інтеграція транспортної системи України в європейську та світову; –
потрібна адаптація законодавства країни в галузі транспорту до світових стандартів у цілому і до законодавства ЄС зокрема; – на сучасному етапі
бажане застосування принципу «вільної конкуренції» на комерційній основі,
що забезпечить вільність перевезень, захистить від несправедливої цінової
політики і дискримінації у відношенні іноземного перевізника. Розширення міжнародних зв’язків, популяризація активного способу життя, у тому числі
за рахунок бурхливого розвитку соціальних сітей, відкриває широкі
можливості для просування вітчизняного туристичного продукту на світовому ринку. За своїм туристичним потенціалом Україна має всі
можливості стати туристичною державою світового рівня. Нині даний вітчизняний ринок активно розвивається, спостерігається певне зростання зазначеного сектора економіки. Приходить розуміння, що міжнародна діяльність не повинна залишатися виключно пріоритетом держави, розпочато процес децентралізації. Тож з боку регіональної влади необхідне розуміння

16
важливості
розширення зовнішньоекономічних зв’язків,
укладення обласними і місцевими адміністраціями міжнародних міжрегіональних угод.
Закордонний досвід свідчить про підвищення ролі місцевих органів влади у розвитку туристичних регіонів більшості країн. На ринку фінансових послуг
України спостерігаються негативні тенденції. Залишається проблемою низька капіталізація банківської системи, лізингові компанії досі залишаються не розвинутими з ряду об’єктивних причин. На світовому фінансовому ринку відзначається розширення эмісіонно-посередницької діяльності, пов’язаної з розміщенням і випуском цінних паперів і міжнародних позик. Але, на жаль,
незважаючи на світові тенденції, український ринок цінних паперів залишається не інтегрованим у міжнародні фінансові ринки через непривабливість для фізичних осіб і здійснення операцій з цінними паперами за межами організованого ринку. Вітчизняний ринок страхових послуг розвивається динамічно, хоча присутні і негативні моменти: досі залишається низьким рівень страхових виплат, мало розвинуті такі види страхування, як медичне, пенсійне, страхування життя. Без відродження довіри громадян до держави в цілому і страховим компаніям зокрема, не можна очікувати на стрімке зростання та поліпшення ситуації на вітчизняному ринку даних послуг і тим більше на рівні світових масштабів.

17
ВИСНОВКИ
У сучасних реаліях сегмент управлінського консультування має величезне значення, сприяючи динамічному і успішному розвитку всіх галузей і
секторів економіки. В якості основної причини зростання попиту на комплекс консалтингового сервісу можна виділити потребу в аналізі та ефективному використанні
стороннього досвіду в
момент прийняття ключових управлінських рішень, що, в свою чергу, пояснюється бажанням менеджменту організації знизити поріг невизначеності в умовах мінливої
ринкової кон’юнктури. На думку вітчизняних і іноземних експертів,
консалтингові послуги могли би стати ефективним інструментом для здійснення ряду економічних реформ в Україні, як на рівні окремих підприємств і регіонів, так і на рівні національної економіки в цілому.
Сьогодні
з розвитком ринкових відносин в
Україні,
формується соціально-економічне замовлення на консалтинг. Однак потрібно прикласти ще чимало зусиль, перш ніж він вийде на рівень, характерний для країн з розвинутою ринковою економікою. І справа не тільки в інтелектуальному потенціалі, оскільки з упевненістю можна стверджувати, що ринок праці в
Україні перенасичений фахівцями, що можуть бути зайняті в консалтинговій сфері, не поступаючись західним консультантам. Аналіз тенденцій функціонування органів «внутрішнього» і «зовнішнього» консалтингу демонструє, що ряд напрямків більшою мірою притаманні саме останньому,
зокрема: маркетинговий, юридичний, виробничий, оцінний, податковий та
ІТ-консалтинг. Зростаюча потреба консультаційних послуг в сучасних економічних умовах призводить до того, що дана діяльність стала здійснюватися не тільки в спеціалізованих консалтингових компаніях, але і
всередині окремих суб’єктів економічної діяльності. Тож на сьогодні роль
України на міжнародному ринку послуг ще не значна. Це обумовлено тим, що

18
експорт стримується нерозвиненою і малоефективною структурою даного сектору національної економіки, низькою конкурентоздатністю більшості
традиційних видів послуг. Негативним моментом є і те, що в зовнішній торгівлі України тіньові послуги, як і раніше, займають чималу частку. Не зважаючи на складнощі, у країни з таким великим потенціалом повинне бути майбутнє. Є шанс досягнення конкурентних переваг в експорті освітніх послуг, туризму, послуг у сфері космосу за умови вмілого керівництва,
ефективної і цілеспрямованої політики уряду держави.

19
СПИСОК ДЖЕРЕЛ
1. Уварова Е. В. Эволюция региональной политики в ЕС: механизмы и результаты / Е. В. Уварова, А. В. Тягнибеда, Л. Я. Савощенко // Вестник НГУ.
– Серия: Социально-экономические науки. – 2010. – Т. 10. – Вып. 4. – С.
137-154.
2. Яровой Г. Европейский Союз для регионов: что можно и нужно знать российским регионам о ЕС / Г. Яровой, В. Белокурова. – СПб. : Норма, 2012.
– 369 с.
3. Гусейнов А. Г. Формирование региональной политики на уровне ЕС / А. Г.
Гусейнов // Фундаментальные исследования. – 2014. – № 8. – С. 133-140.
4. Мельник А. Региональная политика ЕС и Украины в условиях углубления противоречий глобализации / Мельник А., Адамик В. // Журнал европейской экономики. – 2013. – Т. 12 (1). – С. 63-85.
5. Бестужева С. В. Міжнародна економічна діяльність України : навч. посіб. /
С. В. Бестужева. – Харків : Вид. ХНЕУ ім. С. Кузнеця, 2016. – 268 с.
6. Глухов В.В. Менеджмент : учебник для вузов. 3-е изд. / В. В. Глухов. –
СПб. : Питер, 2008. – 608 с.
7. Шейко В.М. Культура. Цивілізація. Глобалізація [в 2-х т.] / В.М. Шейко. –
Харків, 2001.