Ім'я файлу: економіка підприємства 1.doc
Розширення: doc
Розмір: 51кб.
Дата: 28.05.2021
скачати
Пов'язані файли:
ІНДЗ Самоменеджмент Лисий Ю. Є. 21 група.docx
Звіт_з_практики_на_базі_Приват_банку-26_05_2017.doc
Задача 1.docx
ММ Тема 2.docx

Міністерство освіти і науки України

Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини

ННІЕБО

Кафедра економіки та соціально-поведінкових наук

Реферат

На тему:

«Теорії підприємств і основи підприємництва»

Підготував:

Студент 21 групи

Лисий Ю. Є.

Перевірила:

к. е. н., доцент Гарник О. А.

Умань 2021

1. Підприємство (фірма) як суб’єкт ринкової економіки.

2. Концепції підприємства.

3. Підприємство як «відкрита» система.

4. Підприємництво як сучасна форма господарювання.

5. Договірні взаємовідносини і партнерські зв’язки у підприємницькій діяльності.

6. Міжнародна підприємницька діяльність.

Підприємство — організаційно відокремлена та економічно самостійна первинна ланка сфери народного господарства, яка виготовляє продукцію (виконує роботу або надає платні послуги).

Поняття “підприємство” сформульовано у Господарському кодексі України: підприємство – самостійний суб’єкт господарювання, створений компетентним органом місцевого самоврядування або іншими суб’єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної та іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.

Будь-яке підприємство має історично усталену конкретну назву (завод, фабрика, шахта тощо). Воно може включати кілька організаційних утворень (комбінат, об’єднання).

Місія — це головна мета підприємства, тобто чітко визначена причина його існування. Місія сучасного підприємства полягає у виробництві продукції (наданні послуг) для задоволення потреб ринку та одержання максимально можливого прибутку. На основі встановленої загальної місії визначаються загально фірмові цілі, які мають бути: конкретними і вимірними, зорієнтованими у часі, досяжними, взаємодоповнюваними, чітко сформульованими щодо кожного виду діяльності підприємства . Реалізація головної мети діяльності підприємства вимагає вирішення часткових завдань, а саме:

1. Постійне підвищення ефективності виробництва.

2. Впровадження досягнень НТП у виробництво.

3. Постійне зростання культурно-технічного рівня працівників підприємства і залучення їх до творчої діяльності.

Основними рисами промислового підприємства є:

– Виробничо-технічна єдність: характеризується взаємопов’язаністю структурних підрозділів підприємства, зумовлену спільністю призначення готової продукції, єдністю процесів її виробництва.

– Економічна єдність: проявляється в єдності плану, обліку, аналізу, оцінки результатів діяльності, спільності матеріальних, трудових і фінансових ресурсів.

– Організаційна єдність: базується на наданні йому прав юридичної особи і відповідальності за результати роботи, передбачає наявність єдиного колективу працівників і єдиної системи керівництва.

В економічній науці є кілька основних теорій (концепцій) підприємства, в яких розкриваються питання їх виникнення, діяльності та ліквідації. У кожній з них підприємство розглядається під певним кутом зору, з акцентом на певні особливості об’єкта дослідження.

1. Неокласична теорія розглядає підприємство як цілісний об’єкт, що перетворює ресурси в продукцію та залучає ці ресурси у виробництво. Ця модель підприємства ґрунтується на виробничій функції, котра виражає залежність результатів виробництва від витрачених факторів. Параметри виробничої функції підприємства визначаються конкретними технологічними процесами, які застосовуються для виробництва продукції. Головне завдання підприємства – визначити необхідні обсяги та співвідношення витрат, які б дали змогу установлювати таку ринкову ціну на продукцію, яка б максимізувала прибуток.

2. Інституціональна концепція розглядає підприємство як організацію, що створюється людьми для більш ефективного використання їхніх можливостей. Поведінка підприємства характеризується особливостями укладання та виконання контрактів із зовнішніми організаціями та працівниками. У центрі уваги пояснення існування різноманітних форм ділових підприємств, меж їхнього зростання, можливих варіантів вирішення проблем мотивації працівників, організації, контролю, планування тощо.

3. В еволюційній теорії (початок 80-х рр..) підприємство розглядається як один із суб’єктів у середовищі собі подібних. Поведінка підприємства визначається, по-перше, взаємовідносинами між членами спільноти, а по-друге – деякими внутрішніми його характеристиками, наприклад правилами прийняття рішень з урахуванням дії певних зовнішніх і внутрішніх факторів. У процесі функціонування підприємства та його взаємодії з контрагентами формуються відповідні традиції та розробляються процедури прийняття рішень. Ці правила загалом визначають обличчя фірми, відмінність одного підприємства від іншого в конкурентній боротьбі. Саме правила, що склалися, визначають характер рішень, що приймаються. Ці правила змінюються (еволюціонують) відповідно до змін ділового середовища підприємства та несуть на собі відбиток як особистостей – керівників підприємства, так і характеру взаємовідносин їх з партнерами.

4. Підприємницька модель підприємства ґрунтується на уявленні про нього як сферу прикладання господарської ініціативи та власних або доступних до залучення зовнішніх ресурсів. В основі підприємництва та в центрі діяльності відповідного підприємства перебуває фігура підприємця. Є три типи підприємців, дії яких впливають на діяльність підприємства: макропідприємці – керують зовнішніми зв’язками підприємства; мезопідприємці – здійснюють управління матеріально-фінансовими потоками у внутрішній діяльності підприємства, у тому числі інноваційними заходами; мікропідприємці – діють на рівні мікро ланки підприємства, аж до організації робочих місць. Для успішного функціонування підприємство потребує підприємців усіх трьох видів.

7. Концепція агентської моделі підприємства відображає взаємовідносини між власниками та менеджерами підприємства. Власники, які не є керівниками підприємства, зазвичай, не володіють тією інформацією, що її мають менеджери. Тому вони мусять бути впевненими у тому, що менеджери діятимуть в інтересах підприємства, тобто власника. На практиці узгодженість інтересів власника і менеджера досягається за допомогою системи стимулювання сервісного механізму.

8. Згідно з „теорією виживання” підприємство в перехідний період не в змозі пристосуватися до постійних змін зовнішнього середовища, передусім до коливань номенклатури та обсягів виробництва, а також фінансового стану постачальників і споживачів. Тому головним завданням підприємства є виживання. У таких умовах керівники підприємства приймають рішення на основі лише короткострокової власної вигоди та прагнення до зміцнення свого безконтрольного середовища.

9. Відповідно до інтеграційної концепції підприємство розглядається як відносно стійка, цілісна соціально-економічна система, котра інтегрує в часі і просторі процеси виробництва, реалізації продукції, відтворення ресурсів. Сполучною ланкою між цими процесами та іміджем підприємства є його потенціал як сукупність ресурсів і можливостей, що визначають очікувані характеристики розвитку підприємства за змінного зовнішнього середовища. Головним об’єктом прийняття рішень є розподіл ресурсів та зсиль підприємства між нарощуванням потенціалу та його використанням, між виробництвом та відтворенням, між сучасністю та майбутнім.

Вибір концепції залежить від умов, в яких функціонує підприємство, а також від особистих поглядів власників та керівників підприємств.

На даний час, за умови розвитку теорії і практики стратегічного управління підприємством, дедалі більше прихильників набуває концепція підприємства як „відкритої”, матеріально-речової та соціально-економічної системи.

Згідно з даною концепцією діяльність підприємства – це погоджений у просторі і часі потік ресурсів (сировини, матеріалів, обладнання, грошей, трудових ресурсів, інформації), а також їх запасів, які допомагають балансувати та підтримувати ці потоки для отримання запланованих результатів діяльності.

Підприємство є „відкритою” матеріально-речовою системою, оскільки його діяльність можна описати з погляду моделі „вхід – вихід”: на „вході” підприємства є всі види матеріальних і нематеріальних ресурсів (сировина, техніка, персонал, фінанси, інформація тощо), а на „виході” – товари, послуги, висококваліфікований персонал тощо). „Вхідні” та „вихідні” потоки сполучають організацію з відповідними ринками.

Діяльність ринково-орієнтованої організації має на меті отримання результатів, які мають економічну природу, вимагають від керівників та власників підприємства налагодження відповідних організаційно-економічних механізмів. Такі процеси можуть здійснюватись ефективно тільки за умови продуктивної праці персоналу, тобто за належної уваги до „соціальної складової” виробничої системи. Соціально-економічні важелі в діяльності підприємств є нерозвиненими.

Обрана концепція підприємства зосереджує увагу на необхідності, з одного боку, враховувати вплив зовнішнього середовища на діяльність організації, а з іншого, вимагає формувати ефективну виробничу-управлінську систему.

Згідно Господарського кодексу України: підприємництво – це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Принципами здійснення підприємницької діяльності є: вільний вибір підприємцем видів підприємницької діяльності; самостійне формування підприємцем програми діяльності, вибір постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону; вільний найм підприємцем працівників; комерційний розрахунок та власний комерційний ризик; вільне розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом; самостійне здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

Основні функції підприємницької діяльності: 1. Творча — генерування та активне використання новаторських ідей і проектів, готовність до виправданого ризику та вміння ризикувати в бізнесі (підприємництві). 2. Ресурсна — формування та ефективне використання власного капіталу, а також інформаційних, матеріальних і трудових ресурсів. 3. Організаційна — практична організація маркетингу, виробництва, реклами, продажу та інших господарських операцій.

Підприємницька діяльність поділяється на виробничу й посередницьку.

Виробнича підприємницька діяльність за спрямуванням: традиційна (класична), частково-інноваційна, інноваційна. Підприємницька діяльність за характером: основна, допоміжна. Посередницька підприємницька діяльність: Агентування (агенти: виробників, уповноважених зі збуту, уповноважених по закупівлі; брокери, комісіонери, консигнанти). Торговельно-комерційна діяльність — Суб’єкти: оптово-роздрібні фірми, торговельні доми, дилери, комівояжери. Аукціонна торгівля — Об’єкти: промислові товари, нерухомість, майнові сертифікати. Форми: внутрішньодержавна, міжнародна. Біржове підприємництво — біржі: фондові (валютні), товарні, праці. Специфічні операції: ф’ючерсні контракти, опціони.

У ринковій економіці організація підприємницької діяльності базується на договірних взаємовідносинах.

Договір (контракт, угода) — форма документального закріплення партнерських зв'язків, яка обумовлює предмет договору, взаємні права та обов'язки, наслідки порушення домовленостей. Договір опосередковує відносини у процесі праці, виробництва і реалізації продукції або надання різноманітних послуг. У ринковій системі господарювання застосовують два типи договорів: 1) установчі; 2) підприємницькі.

Установчий договір — це письмовий документ, який засвідчує волевиявлення фізичних чи юридичних осіб відносно заснування нового організаційно-правового утворення для реалізації конкретної підприємницької ідеї. Підприємницький договір — документ, що відображає угоду сторін (партнерів) відносно безпосереднього здійснення вибраної підприємницької діяльності (форми бізнесу) у певній організаційно-правовій формі.

Взаємини між підприємцями, які оформлені договірними відносинами, характеризують партнерські зв’язки. Форму партнерських зв’язків завжди пропонує один з бізнесменів-партнерів, а конкретна форма таких зв’язків залежить від специфічних особливостей даного бізнесу.

Міжнародна підприємницька діяльність: глобалізація діяльності, здійснюваної через науково-технічне, виробниче, торговельне, сервісне та інше взаємокорисне співробітництво суб'єктів господарювання двох чи більше країн (міжнародних партнерів). Основним мотивом участі партнерів у міжнародному бізнесі є можливість збільшення масштабів та ефективності підприємництва за рахунок інтернаціоналізації певних сегментів ринку, використання нових додаткових джерел матеріальних та інвестиційних ресурсів, диверсифікації виробничо-господарської діяльності.

Суб'єкти міжнародної підприємницької діяльності: фізичні особи — громадяни даної країни, іноземні громадяни та особи без громадянства, які є діє- і правоспроможними; юридичні особи, які зареєстровані в даній країні і мають на її території постійне місцезнаходження; структурні одиниці суб'єктів господарської діяльності іноземних держав (дочірні фірми, філії, відділення, представництва); спільні підприємства, які мають постійне місцезнаходження в даній країні.

Рівні та форми інтернаціоналізації суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності:

1. До першої і найнижчої за рівнем належить виконання окремих зовнішньоекономічних операцій – експортно-імпортних, лізингових, лізингових тощо.

2. Невисокий рівень включає форми промислової кооперації: науково-технічну, виробничу, збутову.

3. Високий рівень – це спільне підприємництво: створення і функціонування СП, ліцензування.

4. Надвисокий рівень – комплекси територіально-виробничих і багатосторонніх економічних зв’язків: прикордонна і прибережна торгівля, створення консорціумів.
скачати

© Усі права захищені
написати до нас