Тема теорії підприємств І основи підприємництва

ТЕМА 1. ТЕОРІЇ ПІДПРИЄМСТВ І ОСНОВИ ПІДПРИЄМНИЦТВА
1.
Поняття підприємства, його мета, функції та основні ознаки.
2.
Теорії (концепції) підприємства.
3.
Підприємницька діяльність, її принципи, форми і типи.
4.
Законодавче забезпечення підприємництва в Україні.
5.
Підприємницькі договори, їх структура і порядок укладання.
6.
Міжнародний бізнес, його суб’єкти, типи і види.
1. Підприємство як суб’єкт ринкової економіки,
його мета, функції та основні ознаки
Процес виробництва матеріальних благ, а також надання послуг, виконання робіт має бути певним чином організованим у просторі і часі. Така організація відбувається шляхом створення підприємств. Задовольняти ринкові потреби у продукції (роботах, послугах) можуть також суб’єкти підприємницької діяльності - фізичні особи.
Підприємство
є
організаційно
відокремленою,
економічно
самостійною одиницею виробничої сфери національної економіки, яка
спеціалізується на виготовленні продукції, наданні послуг або виконанні
робіт
Сутність підприємства як організаційної форми господарювання
визначена Господарським Кодексом України (ст.62):підприємство-це самостійний суб’єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб’єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.

На практиці часто використовують два схожих поняття - підприємство і
фірма.Однак,поняття «фірма»,як правило,означає загальну назву господарюючого суб’єкта виробничого, торгівельного, побутового та іншого профілю. Також фірма може об’єднувати комерційні, виробничі, сервісні підрозділи, філіали, дочірні підприємства, які функціонують під однією назвою
і є юридичними особами. Тобто, фірма може бути багатопрофільною організацією.
Підприємство не має у своєму складі інших юридичних осіб.На підприємстві здійснюється виробництво продукції, надання послуг шляхом безпосереднього зв’язку працівника із засобами виробництва.
До виробничих підприємств належать заводи, фабрики, шахти, комбінати, кар’єри, порти та інші господарські організації виробничого призначення.
Також є підприємства торговельного або торговельно-
посередницького профілю (магазини,гуртові,гуртові склади); сфери надання
послуг (ремонтні майстерні,автосервіси,ательє,хімчистки,салони краси тощо).
Мета функціонування підприємства на ринку - задоволення
суспільних потреб у певних видах продукції (роботах,
послугах; далі «продукції») та одержання прибутку.
Підприємство повинно одержувати прибуток, але забезпечити досягнення такої цілі можна лише через виготовлення за допомогою наявних у нього ресурсів необхідної споживачам продукції відповідного призначення, профілю і асортименту. Цивілізовані ринкові відносини вимагають розумного поєднання обох цілей.
Важливішими завданнями підприємств є:
o одержання доходу власником підприємства (державою, приватною особою, акціонерами);
o забезпечення споживачів продукцією підприємства у відповідності до ринкового попиту та укладених договорів;
o забезпечення виплати заробітної плати персоналу підприємства, нормальних умов праці та можливостей професійного росту працівників;
o створення робочих місць для населення; o
створення та підтримка потенціалу для майбутнього розвитку, безперервності існування підприємства;
o охорона довкілля (землі, повітряного та водного басейнів); o
недопущення зриву поставок або випуску неякісної продукції, скорочення обсягів виробництва та зниження доходів підприємства.
Завдання підприємства визначаються інтересами власника, розміром задіяного капіталу, умовами внутрішнього і зовнішнього середовища функціонування.
До основних функцій виробничого підприємства можна віднести:

виробничо-технологічні
Функції
підприємства
економічні
соціальні
зовнішньоекономічні
Виробничо-технологічні функції підприємства пов’язані із пошуком постачальників, споживачів, матеріально-технічним забезпеченням виробництва, використанням засобів праці для виготовлення продукції, впровадженням нових технологій, раціоналізацією виробничих процесів, винахідництвом, підвищенням якості продукції.
Економічні функції передбачають управління процесами виробництва і
збуту товарів, укладання контрактів з постачальниками і споживачами, найом робочої сили, раціональна організація праці працівників, виплата заробітної плати, розподіл прибутків, сплата податків, зборів та інших платежів, розрахунок економічної ефективності діяльності, ціноутворення, залучення
інвестицій.
Соціальні функції підприємства полягають у забезпеченні належних умов праці та відпочинку працівників, створенні сприятливого психологічного клімату у колективі, наданні допомоги та пільг працівникам, членам їх сімей та
ін.
Зовнішньоекономічні функції пов’язані із виконанням підприємством функцій в системі міжнародного обміну товарів, спільному з іноземними партнерами виробництві, науково-технічному співробітництві тощо.
Крім основних, можуть бути виділені допоміжні функції підприємства, які зводяться до забезпечення документообігу, обліку, гарантування безпеки, статистичної звітності, дослідних функцій тощо.
Функції підприємства конкретизуються і уточнюються і залежності від розмірів підприємства, галузевої приналежності. форми власності, наявності соціальної інфраструктури, ступеня спеціалізації і кооперування.
Основні напрямки діяльності підприємств випливають з їх
завдань та перегукуються з тими функціями, які вони
виконують у системі ринкової економіки.
В умовах ринку визначальним напрямком діяльності кожного підприємства є маркетингова діяльність, сутність якої полягає у комплексному дослідженні ринку, рівня конкуренції на ньому, цін на продукцію, вимог покупців до продукції, методів і способів формування споживчого попиту, каналів розподілу товарів та ін.

маркетингова
інноваційна
Напрямки
виробнича
діяльності
підприємств
інвестиційна комерційна післяпродажний сервіс
Якщо ринок досліджений, то для задоволення потреб споживачів необхідно
«вивести» на ринок конкурентоспроможну продукцію, а це пов’язано з розвитком інноваційної діяльності підприємства, яка охоплює науково- технічні розробки, запровадження технічних, організаційних та інших нововведень, технологічну та конструкторську підготовку виробництва.
Виробнича діяльність підприємства безпосередньо пов’язана із виготовленням необхідної ринку продукції. Вона полягає у визначенні та обґрунтуванні номенклатури та асортименту продукції, обсягів її виготовлення, формування маркетингових програм для окремих ринків і кожного виду продукції, збалансування виробничої потужності та програми випуску продукції, забезпечення виробничого процесу необхідними матеріально- технічними ресурсами, формування оперативних планів та графіків виготовлення продукції тощо.
Інвестиційна діяльність підприємства полягає у здійсненні ним дій щодо реалізації інвестицій. Об’єктом інвестування можуть бути основні фонди, оборотні кошти, цінні папери, науково-технічні розробки, об’єкти
інтелектуальної власності, майнові права та ін.
Результативність інноваційно-інвестиційної та виробничої діяльності підприємства може бути забезпечена лише добре налагодженою комерційною
діяльністю.Її значення в умовах ринку зростає,оскільки від уміння продати вироблену продукцію залежать фінансові результати діяльності підприємства, тобто його прибутки. Комерційна діяльність безпосередньо пов’язана із організацією збуту продукції, пошуком та розвитком каналів просування товарів на ринок, стимулюванням покупців і т.д.
Важливим напрямком діяльності є післяпродажний сервіс виготовленої продукції. Такого сервісу потребують машин, обладнання, автомобілі, оргтехніка, побутова техніка, медичне устаткування тощо. Післяпродажний сервіс включає роботи: підготовку до експлуатації техніки, її гарантійне технічне обслуговування протягом певного терміну, забезпечення необхідними запчастинами, проведення ремонтів під час встановленого строку служби та ін.

Можна виділити напрямок діяльності підприємства, який охоплює багато
інших конкретних видів, -
економічну діяльність. Вона включає планування
(поточне і стратегічне), облік, звітність, ціноутворення, оплату праці, фінансову діяльність, ресурсне забезпечення виробництва тощо. Цей напрямок є
інтегруючим, оскільки дозволяє оцінювати та регулювати всі елементи господарської системи підприємства.
Соціальна діяльність підприємства істотно впливає на
ефективність усіх інших напрямків його діяльності. Це
пов’язано із необхідністю забезпечення дієвої системи
мотивації працівників, належного рівня їх професійної
підготовки, підвищення кваліфікації та ін.
Ефективне управління персоналом на підприємстві є пріоритетним напрямком його діяльності за умов соціально орієнтованої економіки.
Підприємство як основна організаційна та виробнича ланка народного
господарства характеризується певними ознаками.Серед них:
1)
виробничо-технічна єдність:
− спеціалізація на виготовленні певного виду продукції, наявність закінченого циклу її виготовлення, тобто продукція в умовах поділу праці набуває форми товару;
− володіння певним складом виробничих фондів;
− розробка єдиної технічної політики;
− спільність допоміжного і обслуговуючого господарства;
2)
організаційно-соціальна єдність:
− наявність єдиного трудового колективу з його специфічними
інтересами;
− управління підприємством одним керівником та адміністрацією;
− наділення підприємства реквізитами і правами юридичної особи
(самостійний баланс, розрахунковий та інші рахунки в банку, печатка, штамп з назвою підприємства, ідентифікаційний код, юридична адреса, фірмовий бланк, товарний знак);
3)
фінансово-економічна самостійність:
− вільний вибір виду діяльності;
− можливість самостійного формування програми діяльності, вибору постачальників матеріально-технічних та інших ресурсів і споживачів продукції, що виробляється, встановлення цін на продукцію або послуги відповідно до закону;
− вільний найом працівників в залежності від власної потреби;
− самостійний розподіл прибутку, що залишається у підприємства після сплати податків, зборів та інших, передбачений законом платника;
− визначення і обґрунтування форм і розмірів матеріального стимулювання працівників;

− самостійне здійснення зовнішньоекономічної діяльності.
В економічній науці серед різних теорій виділяється теорія фірми
Р.Коуза. Її сутність полягає в тому,що автор відійшов від традиційного трактування вартості (ціни) товару як сукупності використаних на його виробництво ресурсів (виробничих і транспортних). Він ввів поняття трансакційних витрат, тобто витрат на збір, обробку інформації про стан ринку
і конкурентів, витрати на підготовку і виконання контрактів, організаційне управління виробництвом тощо. Ці витрати, на думку Р.Коуза, є досить значними. З метою мінімізації трансакційних витрат утворюються фірми. Вони об’єднують «під своїм дахом» робітників, менеджерів і цим самим спрощують і здешевлюють процес виконання контрактів. Якщо б трансакційні витрати були
«нульовими», то фірми не виникали б, а розподіл товарів на ринку відбувався б безпосередньо між людьми.
2. Теорії (концепції) підприємства
У процесі розвитку економічної науки сформувались кілька основних теорій (концепцій) підприємства. Кожна з них містить специфічні погляди на підприємство і робить відповідні акценти на ті чи інші його особливості.
Неокласична теорія розглядаєпідприємство як цілісний об’єкт,в якому
вхідні ресурси залучаються у виробництво і перетворюються в готову
продукцію, яка продається на вільному ринку.Ця модель підприємства
ґрунтується на виробничій функції, яка «пов’язує» між собою витрачені фактори
і результати виробництва. Параметри виробничої функції підприємства визначаються конкретними технологічними процесами, які застосовуються для виробництва продукції.
Головне завдання підприємства полягає у визначенні необхідних обсягів виробництва і такого співвідношення витрат, які дали б змогу встановлювати ринкову ціну на продукцію, здатну максимізувати прибуток. Прибуток є формою вираження ефективності діяльності підприємства. Якщо підприємство не максимізуватиме прибуток, то воно під впливом ринкової конкуренції рано чи пізно буде ліквідоване.
Інституційна концепція підприємства розглядаєфірму як організацію,
створену людьми для більш ефективного використання їх можливостей.
Інституціональна теорія фірми, на відміну від неокласичної, не акцентує уваги на передбаченні поведінки фірми відповідно до існуючої виробничої функції, тобто технологічної залежності між витратами факторів виробництва і максимально можливим виходом продукції при відповідній їх комбінації.
Коротко завдання інституційної теорії фірми можна сформулювати як аналіз її поведінки у світі інформації. Основний акцент робиться на поясненні
існування на ринку різноманітних підприємств, установ та організацій, їх функцій та масштабів діяльності,
контактів з ними, можливих для

підприємства варіантів вирішення питань планування, організації виробництва, контролю, мотивації працівників тощо.
Поведінка підприємства характеризується особливостями укладання та виконання контрактів із зовнішніми організаціями та працівниками. З цієї точки зору інституційна теорія підприємства є «містком» між стандартною неокласичною теорією і теоріями управління.
Еволюційна теорія трактуєпідприємство як один із суб’єктів у
середовищі собі подібних. Його поведінка визначається,по-перше,
взаємовідносинами між членами спільноти, а, по-друге, його внутрішніми характеристиками. У процесі функціонування підприємства та його взаємодії з
«популяцією» формуються відповідні традиції та розробляються процедури прийняття рішень, алгоритми реагування на зміни внутрішнього та зовнішнього середовища. Згідно з еволюційною концепцією ці правила загалом визначають
«обличчя» фірми, відмінність одного підприємства від іншого в конкурентній боротьбі.
На думку прихильників цієї теорії саме правила, які склалися, а не сліпе прагнення підприємства за будь-яких обставин максимізувати прибуток, визначають характер рішень, що ним приймаються. Ці правила не є раз і назавжди встановленими, вони еволюціонують відповідно до зміни ділового середовища підприємства і несуть на собі відбиток як особистостей керівників підприємства, так і характеру його взаємовідносин із партнерами.
Поведінка підприємства є його безпосередньою,еволюційною реакцією на зміни внутрішнього і зовнішнього середовища функціонування.
Еволюційна модель підприємства, на відміну від неокласичної, визнає, що у підприємства немає єдиного критерію оптимальності прийняття рішень.
Цей критерій є індивідуальним і враховує історичний досвід діяльності підприємства, його успіхи і невдачі на шляху свого розвитку, тобто критерій прийняття рішень є динамічним і періодично змінюється.
Підприємницька модель підприємства ґрунтується на уявленні про нього як сферу прикладання підприємницької ініціативи та наявних у
підприємця ресурсів.
Звичайно, не всі підприємства можна назвати «підприємницькими», тому ця теорія, на відміну від інших теорій підприємства, має значно вужчий об’єкт дослідження.
Сучасне підприємство - це досить складна відкрита виробничо- господарська і соціальна система, яка складається із взаємозалежних частин - виробництв, цехів, дільниць, служб тощо; взаємодіє із зовнішнім середовищем,
з якого у систему надходять необхідні фактори виробництва та в якому реалізуються продукція, роботи, послуги як результати виробництва; здійснює діяльність, спрямовану на задоволення суспільних потреб.
В основі підприємництва та в центрі діяльності будь-якого підприємства
є фігура підприємця - вільного у своїх підприємницьких діях, активного, енергійного, налаштованого на успіх, схильного до ризику, адаптивного, упевненого в собі тощо.

Слід підкреслити, що у підприємницькій теорії фірми керівник підприємства при за будь-яких обставин залишається підприємцем, тобто людиною, метою професійної діяльності якої є організація виробничого та
інших процесів для задоволення певної ринкової потреби
Концепція
агентської
моделі
підприємства
відображає
взаємовідносини між власниками та менеджерами і виконавцями
підприємства.Згідно з цією концепцією власники,які не є керівниками підприємства, як правило, не володіють тією інформацією, якою володіють менеджери. За таких умов вони мусять бути впевненими у тому, що менеджери діятимуть в інтересах підприємства, тобто власника. На практиці узгодженість
інтересів власників та менеджерів досягається за допомогою системи взаємовигідних контрактів, які по своїй суті не відрізняються від взаємодії покупця і продавця у крамниці. Підприємство фактично залишається набором обмежень для самостійно діючих індивідів.
Згідно з «теорією виживання», яка є певною мірою антиеволюційною,
підприємство в перехідний період не в змозі пристосуватися до постійних змін
зовнішнього середовища:коливань необхідної ринку номенклатури продукції та обсягів виробництва, фінансового стану постачальників, платоспроможності покупців та ін. Зв’язки між основними ланками економічної системи не забезпечують стабільності її існування в цілому. Поступова та узгоджена із зовнішнім середовищем еволюція неможлива, а правила прийняття рішень на підприємстві руйнуються під тиском стресових ситуацій. Тому головним
завданням підприємства є виживання.
В таких умовах керівники підприємства приймають рішення на основі лише короткострокової власної вигоди і мають на меті лише зміцнення свого ринкового становища.