Тема техніка матеріальний засіб цілеспрямованої

ОСНОВИ ТЕХНІКИ
ТЕМА 1. ТЕХНІКА - МАТЕРІАЛЬНИЙ ЗАСІБ ЦІЛЕСПРЯМОВАНОЇ
ПРАКТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ЛЮДЕЙ
Зміст теми:
1.1. Поняття про техніку.
1.2. Функції техніки в системі “людина-техніка”.
1.3. Зв‘язок техніки з наукою.
1.1. Поняття про техніку
Свідома і цілеспрямована діяльність людей знаходить свій вияв у трудовому процесі. Вся діяльність людини протягом багатьох століть була спрямована на освоєння природи, і почалась вона з використання її готових продуктів: рослин, тварин, а також сонячного тепла. Та з часом людина навчилася не тільки брати у природи, й впливати на неї ж , щоб отримувати ще більше продуктів. Люди стали обробляти землю, приручати й розводити тварин, а згодом
і будувати майстерні, фабрики, заводи, гідроелектростанції, прокладати залізниці тощо. Внаслідок цього на Землі, колись суцільно вкритій лісами та морями, виникли новоутворення, котрі
В.І.Вернадський назвав ноосферою. Створюючи ноосферу, людина одночасно застосовувала різні властивості матерії. Але на різних етапах цього процесу кожна категорія матерії освоювалась нерівномірно. Спочатку перевага віддавалася освоєнню речовини, потім енергії, і нарешті -
інформації. Така нерівномірність розвитку ноосфери дає змогу виділити три
її складові: техносферу (вивчення речовини), ергосферу (вивчення енергії) та інфосферу (вивчення інформації).
Найбільш тривалою слід вважати діяльність людини по утворенню техносфери. Витоки цього процесу беруть початок з глибокої давнини, коли первісна людина взяла в руки просте знаряддя - шматок кременю - і почала працювати: колоти, різати, тобто змінювати об'єкт праці, який до того ж необхідно було і пересувати, наприклад, до житла. Англійський філософ і мислитель Ф.Бекон відзначав: “Гола рука і залишений сам на сам розум не мають великої сили. Справа здійснюється знаряддями, котрі потрібні не менше ніж розум, ніж руки”. Для того, щоб була працювати, людині були потрібні певна енергія та здатність уявляти послідовність дій, тобто здатність мислити. Таким чином, у процесі розвитку трудової діяльності людини визначились 5 функцій праці: транспортна, технологічна, енергетична, контрольна і логічна. Зв'язок між цими функціями наведено у табл. 1.1.
Таблиця 1.1
Функції трудової діяльності людини

Функції праці людини
Зміст функції
ФІЗИЧНА ПРАЦЯ
Робоча
Транспортна
Пересування об’єкта праці
Технологічна
Зміна форми чи стану об’єкта праці
Енергетична
Забезпечення
інших функцій енергією
РОЗУМОВА ПРАЦЯ
Забезпечуюча
Контрольна
Контроль і спрямування праці
Логічна
Створення ідеї, думки, образу
З
плином часу перед людиною постала необхідність виконувати таку роботу, виконувати яку вручну їй стало важко і навіть неможливо.
Наприклад, при будівництві ритуальної споруди або житла необхідно було піднімати і пересувати важкі глиби і стовбури дерев, а для виготовлення певних знарядь - свердлити отвори шляхом швидких обертань. Ці дії не узгоджувалися з природними можливостями людини, а використання тільки вже відомих їй знарядь праці ставало недостатнім. Поступово люди почали створювати різні механізми та машини, котрі допомагали їм здійснювати трудові процеси. При цьому було необхідно додатково забезпечувати виробництво освітленням, вентиляцією та дечим іншим, що разом із знаряддями праці і машинами утворювало засоби праці. Таким чином можна зробити висновок, що у будь-якому трудовому процесі є три складові, а саме:
 сама праця, тобто цілеспрямована діяльність;
 предмет праці;
 засоби праці.
Без наявності хоча б одного з них трудовий процес неможливий. Пі д засобами праці розуміють комплекс матеріальних умов, необхідних для здійснення процесу праці. Одним з головних компонентів засобів праці є техніка.
Техніка (від грецького techne - мистецтво, майстерність) - сукупність засобів людської діяльності, створюваних для здійснення процесу матеріального виробництва і задоволення невиробничих потреб суспільства. В техніці матеріалізовані знання і довід, нагромаджені в процесі розвитку суспільного виробництва. Техніка, будучи невіддільною від процесу праці, від діяльності людей, не тотожна їм повністю, а є лише складовою, необхідним їх елементом. Вона - частина цілого, яка виконує цілком певні функції людської діяльності.
Поняття “техніка” - одне з найдавніших. Його поява відноситься до

глибокої давнини, коли люди почали усвідомлювати зміст праці, роль у ній знарядь. Ще найдавніші мислителі поділяли навколишнє середовище на природне і штучне, застосовуючи відповідні поняття (наприклад, “фюзіс” і
“техне” у Аристотеля). Довгий час поняття “техніка” не диференціювалось і визначало як власне техніку, так і технологію. Відголоси цього колишнього, недиференційованого значення слова “техніка” зустрічаються і тепер. До цього часу ще можна зустріти такі вирази, як “техніка водіння автомобіля”
(літака та інших транспортних засобів), техніка живопису та інші, які означають володіння операційною суттю будь-якої конкретної діяльності людини. Але таке значення слова “техніка” практично зникає як з нашої мови, так і з мови інших народів. Інакше кажучи, недиференційоване в минулому поняття, яке позначалося загальним словом “техніка”, за нашого часу поділилося на такі поняття, як “техніка” (у теперішньому розумінні),
“технологія і майстерність” або “мистецтво” - володіння деяким видом діяльності.
Поняття “техніка” є багатоплановим і конкретно історичним. На перших етапах технізації суспільства основною сферою застосування техніки було матеріальне виробництво. Тому в минулому, аж до 50-х років, техніку і визначали переважно як сукупність засобів праці у сфері матеріального виробництва. Таке визначення хоч і вказує на основну функцію техніки, ще не дає повного уявлення про всю сукупність галузі її застосування у наш час. По-перше, у цьому випадку не враховується техніка невиробничих сфер діяльності - побутова, спортивна тощо. По- друге, не враховується техніка, яка застосовується для забезпечення життєдіяльності людини. Наприклад, таке визначення не включає штучних органів людини, які безумовно є технічними об'єктами, але не можуть бути засобами праці в прямому розумінні цього слова. Значить, підходячи більш широко до визначення техніки з функціональної точки зору, можна сказати, що це сукупність матеріальних засобів цілеспрямованої праці людей, а також їх існування чи життєдіяльності.
Але і це визначення ще не можна вважати повним, бо сутність техніки її функціональним аспектом не вичерпується. Адже засоби праці, в тому числі й техніка, це, власне, речі, які людина розмішує між собою і предметом праці і котрі застосовуються нею як провідник її дії на цей предмет. Отже за своєю сутністю техніка є саме матеріальним утворенням, яке в функціональному аспекті залежить від мети людини і одночасно визначається об'єктивними законами і процесами природи.
Слід також підкреслити один принципово важливий момент: техніка є не тільки засобом, а й продуктом праці, результатом науково-дослідної, проектно-конструкторської і матеріально-виробничої діяльності людини.
Таким чином, техніка являє собою клас штучних матеріальних утворень чи систем, які є продуктом і засобом суспільної праці людини і одним із засобів її життєдіяльності.

Техніка використовується для впливу на предмети праці в процесі створення матеріальних та культурних цінностей, для одержання, передання і перетворення енергії; дослідження законів розвитку природи і суспільства; пересування і зв'язку; збирання, зберігання, обробки і передачі
інформації; обслуговування побуту; управління суспільством; забезпечення обороноздатності держави. Перелік сучасних технічних засобів, які використовуються людиною у її практичній діяльності досить широкий: прості знаряддя праці у вигляді ручних (молоток, зубило, напилок, ножівка, рубанок тощо) та механізованих (електродриль, відбійний молоток)
інструментів та пристроїв, високомеханізовані та автоматизовані знаряддя праці (верстати, видобувні, збиральні та переробні машини), комплекси та системи машин.
Головна соціальна функція техніки полягає в тому, що техніка - і тільки вона - є матеріальним засобом доцільної діяльності людей. Жодне
інше суспільне явище не виконує цієї функції. Якщо врахувати універсальність доцільної діяльності людей, той факт, що праця постійно є вирішальною передумовою суспільного життя, можна сказати, що соціальна функція, що розглядається, є не тільки головною, а й загальноісторичною. Звичайно, вона змінюється і вдосконалюється разом з прогресом суспільства, виробництва і самої техніки, але діє у будь-яких формаціях, не залежить від класової структури суспільства. Звідси відкриваються широкі можливості для використання отих самих машин, обладнання, інструментів за будь - якого соціально-економічного та політичного устрою суспільства.
1.2. Функції техніки в системі “людина-техніка”
Головне призначення техніки - часткова або повна заміна виробничих функцій людини з метою полегшення праці і підвищення її продуктивності.
Техніка дає можливість на основі пізнання законів природи суттєво підвищити ефективність трудових зусиль людини, розширити її можливості у процесі доцільної трудової діяльності, з її допомогою раціонально використовують природні ресурси, освоюють надра Землі, Світовий океан, повітряний і космічний простір.
У процесі праці люди і техніка перебувають у складних взаємовідношеннях, де в кінцевому рахунку провідна і визначальна роль належить людині. Можна визначити дві групи зв'язків, які характеризують взаємовідношення між людьми і технікою в умовах виробництва. По- перше, це зв'язки, що виникають у процесі створення техніки; по-друге, - зв'язки, що складуються в процесі використання техніки.
Людина, створюючи техніку, об‘єктивізує в ній себе, втілює в ній свої сутнісні сили. Відображенням сутнісної сили слід вважати спроможність до праці, суспільну потребу постійно відтворювати процес праці. Саме заради наступної доцільної діяльності і створюється техніка. З самого початку в

процесі створення техніки в ній закладається певна програма функціонування, пов'язана з використанням її як засобу праці. Таким чином, створення техніки є необхідною передумовою постійного відтворення процесу праці, постійного відтворення існування і життєдіяльності людського суспільств, постійна реалізація найважливіших сутнісних сил людини. Через те, що з часом праця стає дедалі різноманітнішою, вже тут з'ясовується, що техніка завдяки своєму найрізноманітнішому призначенню може перебувати у зв'язку не тільки з матеріальним виробництвом, а й з будь-якими сферами суспільного життя, які висувають замовлення на створення певної техніки, ставлячи перед нею конкретні вимоги. Люди виявляють ці соціальні потреби у техніці через свою доцільну діяльність, реалізують їх практично в нових засобах праці та в удосконаленні існуючих.
Створення техніки це не тільки процес реалізації соціальної потреби в постійному відтворенні самого процесу праці, а й відображення здатності людини до правильного сприймання законів природи та творчого їх застосування. А це означає, що, створюючи техніку, люди реалізують свої знання про навколишню природу і суспільне життя; і не тільки знання про навколишній світ, а й самопізнання, адже створюючи нове, людина, усвідомлює себе як істота соціальна, здатна до праці, ураховують свої власні можливості і потреби, пов'язані з відтворенням і розвитком трудової діяльності.
Якщо у першому випадку (під час створення) техніка виступає як мета процесу праці, що підлягає реалізації, і його кінцевий результат, який у більшою чи меншою мірою відповідає цій меті, то у другому випадку (під час використання) вона уособлює в собі минулу працю, її соціальну сутність і одночасно виступає як засіб поточної і наступної праці.
У процесі використання техніки між нею і людиною встановлюються безпосередні зв'язки, які існують у межах системи “людина-техніка”.
Незалежно від того, наскільки складна техніка, незалежно від функцій, що виконує вона і люди, завжди потрібне узгодження речових і особових елементів, тобто узгодження між людиною і технікою, яке здійснюється за різними напрямками.
Тому що техніка, будучи засобом праці певного призначення, являє собою річ або комплекс речей з тими або іншими фізичними, хімічними та
іншими властивостями, тому, що вона грунтується на використанні тих чи
інших природних процесів, необхідне її узгодження з тілесними властивостями людини. Тепер це особливо актуально у зв'язку з застосуванням у техніці нових матеріалів та процесів, а також у зв'язку зі
створенням технічних засобів, які працюють на високих і понадвисоких параметрах. Завдання полягає в тому, щоб, створюючи нову техніку, заздалегідь ураховувати можливі негативні впливи на людину і намагатися позбавитися їх.

Узгодження тілесних властивостей людини з відповідною технікою необхідне і в інших відношеннях. Навіть під час використання найпростіших знарядь праці люди підбирають їх не тільки в залежності від своєї фізичної сили, спритності, уміння і майстерності, а й у залежності від будови свого організму. І це природно, бо знаряддя праці і особливо ручної праці, є продовженням чи доповненням органів людського тіла і повинні узгоджуватись з ними.
Сучасна техніка викликає серйозні зрушення в узгодженні особово- речових елементів процесу праці, в узгодженні між людьми і технікою.
Центр ваги помітно зміщується в бік психофізіологічних особливостей і здібностей людини. Саме вони набувають особливого значення, адже в сучасних технічних системах на долю людини випадає роль особливо важливої ланки системи контролю і управління.
Узгодження між технікою і психофізіологічними особливостями людини в кінцевому рахунку випливають з тих функцій, які випадають їм в процесі праці і підпорядковуються їм. Функціональні зв'язки між людьми і технікою закладаються ще в процесі створення та виготовлення техніки, адже будь-які знаряддя праці і засоби праці, включаючи найбільш складні і досконалі, призначені для того, щоб або допомагати людині, або заміняти її при виконанні певних трудових функцій і операцій. Іншими словами, матеріалізуючи в техніці самих себе, свої цілі, люди закладають у неї певну програму можливих операцій і функцій, але одночасно програмується і необхідна діяльність самих людей, їхні операції і функції. Таким чином, створення техніки завжди має на увазі людину, яка буде її використовувати, тобто означає, по суті справи, створення системи “людина-техніка”, призначеної для виконання певних функцій цілісного порядку, а також розподіл і зв'язок функцій особових і речових елементів усередині цієї системи.
Розвиток техніки, створення нових знарядь праці веде до зміни ролі і місця людини у виробничих процесах. Окремі операції, які раніше виконувала людина, поступово передаються машинам. Г оловними функціями людини у виробництві стають програмування, управління і контроль. На цій основі виникають нові форми взаємозв'язку фізичної і розумової праці.
Розвиток техніки веде і до зміни умов праці людини. Можна відзначити три головні тенденції таких змін: по-перше, збільшується
інтелектуальне навантаження на кожного учасника виробничого процесу; по-друге, людина дедалі більше відділяється від об'єктів, якими вона повинна керувати, у зв'язку з цим стан цих об'єктів сприймається не безпосередньо, а опосередковано через систему технічних засобів
(наприклад, пульти керування, дисплеї тощо).
Нарешті, в умовах сучасної техніки значно зростають вимоги до швидкості дій робітника, зумовлених підвищенням швидкостей виробничих процесів.

Аналіз змісту і специфіки компонентів системи "людина-техніка" дає можливість зробити висновок про наявність між ними різноманітних системоутворюючих зв'язків і відношень, характер яких відображає функції людини в процесі її діяльності. Всю різноманітність зв'язків між людиною і технікою можна уявити у вигляді двох основних видів відношень між ними
- координації і субординації.
Координаційний зв'язок полягає у взаємозумовленості, погодженості, взаємному доповненні функцій людини і техніки з метою виконання всією системою
“людина-техніка” поставлених перед нею завдань.
Координаційне відношення являє собою існування трьох видів зв'язків між людиною і технікою - організаційних, функціональних і структурних.
Наявність організаційних зв'язків зумовлює єдність, цілісність системи. Вони проявляються в залежності від властивостей кожного з компонентів системи, від специфіки завдань, які виконуються системою в цілому. Цей вид зв'язку викликає взаємну якісну зміну компонентів і є причиною того, що кожна конкретна система “людина-техніка” висуває певні вимоги до якісних характеристик людини і техніки. Ці зв'язки забезпечують також сумісність людини і техніки у межах єдиного комплексу. Функціональний зв'язок зумовлює конкретний розподіл функцій, властивих цілій системі “людина-техніка”, між її компонентами.
Цей вид зв'язку забезпечує послідовний перерозподіл функцій усередині
єдиного функціонального комплексу в процесі його розвитку, який полягає в тому, що техніці передаються певні фукнції, котрі виконувала досі людина. Цей вид зв'язку визначає також цілісність системи за будь-якого перерозподілу функцій між її компонентами, тобто на будь-якому рівні удосконалення техніки.
Структурні зв'язки зумовлюють залежність організаційної структури системи “людина-техніка” від специфіки завдань, котрі розв'язуються нею.
Цей вид зв'язків , закономірність і необхідність усіх подій і явищ детермінує організаційно-структурну взаємозалежність компонентів системи, згідно з якою зміна структури техніки безпосередньо відбиваються на організаційній структурі трудового колективу. Зв'язки цього виду забезпечують гнучкість, можливість адаптуватися, змінити характер системи в різних умовах її функціонування. Відношення субординації, яке грунтується на відмінності соціальної ролі компонентів системи “людина- техніка”, визначає ступінь і характер участі кожного з них у вирішенні завдань, які стоять перед системою в цілому. Цей вид відношень є основним для системи, бо субординаційні відношення підкреслюють взаємопідпорядкованість,
ієрархічність компонентів системи, яка грунтується на визначальній, панівній ролі людини по відношенню до техніки.
Субординаційні відношення у системі “людина-техніка” зумовлюють
існування таких видів зв'язку між її компонентами: генетичного,

пізнавального і управління. Генетичній зв'язок найбільш виразно проявляється в соціальній ролі техніки як доповнення до звичайних органів людини з метою розширення їх функцій. Пізнавальний зв'язок зумовлюється сутністю техніки як матеріалізованої сили знань людини, як критерію реальності цих знань, визначеного на основі пізнавальної діяльності людини. Зв'язок управління зумовлюється необхідністю здійснення людиною постійного контролю за функціонуванням техніки, а також забезпечення її цілеспрямованого використання для вирішення виробничих завдань. Цей вид зв’язку свідчить про необхідність участі людини у процесі прийняття рішень на будь-якому рівні розвитку техніки.
1.3. Зв'язок техніки з наукою
Розвиток техніки на основі широкого використання наукових знань - головна умова науково-технічного прогресу. Якщо в минулому техніка в основному являла собою акумульовані у засобах праці, переважно емпіричні знання і досвід, то тепер в ній дедалі більшою мірою матеріалізуються наукові знання. Парова машина була створена на емпіричній основі: техніка парового двигуна випередила на півстоліття його теорію. У сучасний період найважливіші досягнення техніки - наслідок наукових відкриттів. Чисто емпіричним шляхом вже неможливо створювати технічні засоби, такі як лазер, ЕОМ, космічна станція тощо.
Попередньою умовою їх створення є глибоке вивчення та пізнання фізичних, хімічних та інших явищ і процесів, які лежать в основі принципу
їх дії. Потреби самого виробництва вимагають попереднього вивчення цих явищ, їх теоретичного аналізу й узагальнення, уміння прогнозувати їх особливості в нових, ще невивчених ситуаціях. Таким чином, обов'язковою умовою розвитку техніки, а, значить, і матеріального виробництва, слід вважати забезпечення випереджаючого розвитку науки по відношенню до техніки та її практичного застосування. В той же час саме виробництво, його потреби і попит спричиняють вирішальний вплив на розвиток науки.
Технічний рівень виробництва зумовлює ступінь використання науки, визначає готовність технічної бази виробництва до реалізації нових наукових ідей. Разом з тим, матеріально- технічна база виробництва створює також матеріальну базу для наукових досліджень, рішуче впливає на якісний рівень наукових експериментів, на ступінь “індустріалізації” науки. Сучасна наука оснащується найскладнішими технічними засобами і спорудами - дослідницькими реакторами, установками для вивчення термоядерного синтезу,

синхрофазотронами, космічними станціями, потужними радіотелескопами та обсерваторіями, різного призначення полігонами тощо.
Однією з важливих тенденцій розвитку зв'язку техніки і науки є неухильне скорочення терміну між новими науковими відкриттями та їх впровадження у техніку та виробництво. Наприклад, з часу відкриття явища електромагнітної індукції до створення технічно придатної динамо-машини минуло понад 40 років, тоді як від відкриття поділу ядер урану до створення першого атомного реактора минуло всього 3 роки. Наочне уявлення про цю тенденцію дають деякі дані, наведені рис. 1.1.
Інтенсивний розвиток науки і техніки, їх взаємозв'язок і взаємодія, перетворення науки на безпосередню продуктивну силу є одним з найважливіших факторів сучасності. На базі наукових досягнень і відкриттів здійснюються якісні зміни в усіх галузях сучасної техніки.
Докорінно змінюються технічні засоби, системи, знаряддя, технологічні методи виробництва. Здійснюється перехід від механізації окремих процесів праці до комплексної механізації і автоматизації всього виробництва, до широкого застосування автоматизованих систем управління (АСУ) з використанням ЕОМ; на основі ефективного використання традиційних і нових видів енергії створюється нова енергетична база виробництва. Механічні методи обробки матеріалів у багатьох випадках замінюються чи доповнюються більш досконалими, які грунтуються на найновіших досягненнях фізики і хімії (ультразвукова, високочастотна, електроерозійна, лазерна та інші види обробки).
Розвиток біоніки дозволяє ефективно використовувати для вирішення
інженерних завдань біологічні методи, застосувати в різних галузях техніки досвід живої природи. Прискорено розвивається біотехнологія, яка дає

можливість реалізувати біологічні методи промислового одержання багатьох продуктів і речовин (наприклад, для виробництва білкових продуктів харчування, ферментів, вітамінів тощо).
Прогрес хімічної науки і технології дає можливість раціонально змінювати властивості природних матеріалів, створювати широку гаму синтетичних матеріалів з наперед визначеними властивостями, прискорювати технологічні процеси і на цій основі підвищувати продуктивність праці і поліпшувати якість промислової продукції.
Інтенсивний розвиток природних і технічних наук зумовлює активне пізнання людиною законів мікросвіту, розширює сферу діяльності людини, забезпечуючи їй можливість виходу у відкритий космос, практичного використання космічної техніки в промислових ттілях. Прогрес космічних досліджень - приклад плідного співробітництва і взаємодії науки і техніки,
їх взаємозбагачення у процесі спільного розвитку.
Створення та удосконалення космічної техніки стало стимулом прогресу не тільки в галузі технічних наук і пов'язаних з ними галузей виробництва
(особливо радіоелектроніки, автоматики, точного приладобудування, матеріалознавства тощо), а також і в галузі природничих і суспільних наук, де з‘явилися зовсім нові напрямки наукової діяльності: космічна фізика,

біологія, медицина, космічна філософія, психологія, право тощо. Так само розвиток інформаційної та обчислювальної техніки залучив до вивчення процесів зв'язку й управління великий комплекс наук, висунув ряд загальнонаукових проблем (проблеми передання інформації, взаємодії людини і машини тощо). Взаємозв’язок (взаємодія) науки і техніки - найважливіша умова здійснення не тільки науково-технічного прогресу, а й суспільного розвитку в цілому.(Рис. 1.2).
Необхідно відзначити роль українських учених у розвитку техніки і значення їхніх наукових розробок для розвитку світової спільноти.
Наведемо деякі факти з історії розвитку української техніки, які повинен знати вчитель виробничих технологій.
Значних успіхів українські учені досягнули в галузі фізики низьких температур, розвиток якої почався після створення в Харкові першої в
СРСР кріогенної лабораторії, яку очолив Л.В.Шубников. У 1931 р. у лабораторії розпочалися роботи з рідким воднем, в 1932 - з рідким гелієм. У
1933 - 34 рр. Л.В.Шубников і Л.Д.Ландау сформулювали багато наукових напрямів, які в наступні роки розвинулися в фізичні школи Б.Г.Лазарєва,
І.М.Ліфшица,О.І.Ахієзера.
У 1939 р. у Харківському фізико-технічному інституті був створений перший в СРСР радіолокатор; він дав можливість визначати всі три координати літака під час його руху в повітрі (А.О.Слуцкін, О.Я.Усиков,
С.Я.Брауде, І.Д.Трутень та ін.). У ньому вперше в світі застосований дециметровий магнетрон. У 1944р. розроблено імпульсний метод і прилад для визначення характеру і місця пошкодження повітряних і кабельних ліній електропередачі (О.І Усиков).
Слід відзначити, що перша в СРСР і на євразійському континенті електронна цифрова обчислювальна машина “МЗСМ» була створена в
Україні в 1950р. в Інституті електротехніки АН УРСР.
В Обчислювальному центрі АН УРСР було розпочато роботу з метою створення міні-ЕОМ - “Днепр-1” - для управління виробничими процесами
(В.М.Глушков, Б.М.Маліновський та ін.) та для інженерних розрахунків -
“Промінь” (В.М.Глушков, С.Б.Погребінський та ін.); встановлено тісний зв’язок з промисловістю (Київський завод “Радіоприлад”). Внаслідок спільної праці з заводом у 1961- 1962 рр. ЕОМ почали випускатися серійно
і набули чималого поширення і визнання не лише в Україні, а й за її межами.
Як експеримент уперше в Європі було здійснено дистанційне керування складними технологічними процесами (Дніпродзержинський металургійний завод і Слов’янський завод колонної карбонізації) протягом декількох діб підряд у режимі порадника майстра (В.М.Глушков,
Б.М.Маліновський).
Можна навести ще багато прикладів значного внеску українських учених у розвиток світової науки та техніки. Це наукові розробки вчених з і світовим ім’ям - М.М.Амосов, Є.О.Патон, Б.Є Патон, Г. Гамов - член
Американської Національної Академії наук, професор фізики (розвинув теорію “первісного вибуху”, зробив внесок у з’ясування генетичного коду

(народився в Одесі); конструктор американських літаків і гелікоптерів
І.Сікорський, який народився в Києві, та багато інших.
Питання до теми
1. Поясніть, у чому полягає еволюція ноосфери?
2. Поясніть, з яких елементів складається трудовий процес? Яке місце займає техніка у трудовому процесі людини?
3. Поясніть, у чому полягає соціальна функція техніки?
4. Поясніть, чи може функціонувати система “людина - техніка” при відсутності одного з зв’язків між елементами цієї системи?
5. Поясніть, як змінюються умови праці людини під впливом розвитку техніки?
6. У чому Ви вбачаєте внесок української науки в розвиток технічного прогресу?
7. Як впливає розвиток техніки на роль і місце людини в виробничому процесі?
8. Які фактори впливають на існуючі зв’язки між людиною і технікою?
9. Який існує зв’язок між науковим відкриттям та його впровадженням у виробництво?
10.
Які зміни відбуваються в технічних засобах праці під впливом наукових досягнень і відкриттів?
1.