ТЕМА 3. Феодаль на роздробленість Русі. - 2 год.
Причини феодальної роздробленості Русі.
Є 8 основних причин феодальної роздробленості Київської Русі (подібні причини можна виділити і щодо інших держав):
перетворення земельного володіння у спадкове;
посилення удільних князівств;
зростання міст і кордонів;
економічний розвиток земель;
розвиток народностей;
велика територія, що ускладнює централізоване управління;
послаблення Києва як центру;
багатоетнічний склад населення.
Боротьба Русі проти монголо-татарської навали.
Монголо-татарські війська, що ніколи не були багато-чисельними (найбільше від 120 до 140 тис. воїнів), зате надзвичайно рухливими, добре організованими й блискуче керованими, спочатку підкорили Китай, Середню Азію та Іран. У 1222 р. монголо-татарський загін перейшов Кавказ і напав на половців. Половецький хан Кобяк звернувся по допомогу до кількох руських князів, що підтримали його.
У бою на річці Калці у 1223 році об’єднане військо зазнало поразки, це сталось внаслідок феодальних міжусобиць через які князі діяли неузгоджене. Шлях на київ було відкрито. Але монголи, надто розпорошивши свої сили, вирішили не користатися з цієї перемоги й повернули назад, додому. Руські князі швидко забули цей катастрофічний випадок, знову поринувши у внутрішні чвари.
Через кільканадцять років вони, очолені ханом Батиєм, знову посунули на захід. У 1236 році величезне монголо-татарське військо вдерлось у Східну Європу. Протягом 1237-1238 років монголи сплюндрували багато міст Північно-Східної Русі.
В 1239-1240 роках Батий захопив південно-руські міста: Переяслав, Чернігів, Київ. Незважаючи на героїчний опір, війська окремих руських, розрізнені внаслідок феодальної роздробленості Русі, не могли встояти перед численними монголо-татарськими полчищами. Отож, як не боролися люди, а все ж не змогли подолати нападників.
Захопивши Переяславське і чернігівське князівства, орда стала навпроти Києва на лівому боці Дніпра. Зачаровані красою міста, монголи запропонували киянам здати місто без бою, але ті вирішили битися. Орда відступила, щоб наступного 1240 року величезною силою облягти Київ. Облога міста тривала кілька днів.
Багато пам'яток архітектури Києва, та інших українських, було зруйновано внаслідок монголо-татарської навали, та були і феномени. Наприклад мозаїка Софіївського собору, на якій зображено Оранту залишилася цілою і неушкодженою протягом багатьох століть, незважаючи на багаторазове руйнування всього собора.
Від Києва монголи подалися на Волинь, а звідти на Галицьке князівство. А потім поділивши орду на дві частини, хан послав її на Угорське князівство, Польщу, Чехію. Та полчища були ослабленні війною з Руссю, тому Батий осів на Волзі і заснував свою державу Золоту Орду зі столицею у місті Сарай.
Проте у 1237 р. на кордонах Русі з'явилося сильне монголо-татарське військо на чолі з онуком Чингізхана Батиєм. Князі знали, що монголи готуються до походу, але, поглинені власними чварами, нічого не вдіяли, щоб об'єднати сили. Тим часом під рукою Батия була не лише неймовірна за числом, а й добре вишколена кіннота. Нечисленні дружини руських князів, навіть за підтримки погано озброєного й наспіх зібраного міського ополчення, були не в змозі стримувати натиск ворога, що мав перевагу в кілька, а то й у десятки разів.
Від Києва монголи подалися на Волинь, а звідти на Галицьке князівство. А потім поділивши орду на дві частини, хан послав її на Угорське князівство, Польщу, Чехію. Та полчища були ослабленні війною з Руссю, тому Батий осів на Волзі і заснував свою державу Золоту Орду зі столицею у місті Сарай.
Проте у 1237 р. на кордонах Русі з'явилося сильне монголо-татарське військо на чолі з онуком Чингізхана Батиєм. Князі знали, що монголи готуються до походу, але, поглинені власними чварами, нічого не вдіяли, щоб об'єднати сили. Тим часом під рукою Батия була не лише неймовірна за числом, а й добре вишколена кіннота. Нечисленні дружини руських князів, навіть за підтримки погано озброєного й наспіх зібраного міського ополчення, були не в змозі стримувати натиск ворога, що мав перевагу в кілька, а то й у десятки разів.
Спочатку, протягом кінця 1237-зими й весни 1238 рр., монголи завоювали Північно-Східну Русь. Були здобуті штурмом, розграбовані й спалені Рязань, Володимир-на-Клязьмі, Ростов, Углич, Твер та інші міста.
У Галицько-Волинському літописі збереглися враження очевидця облоги Києва незліченним монгольським військом. За скрипінням возів, ревінням верблюдів, іржанням коней ворога не було чути людських голосів. Єдиний раз для штурму руського міста Батиєві довелося зосередити всі свої сили. Як оповідає Псковський літопис, облога Києва тривала 10 тижнів і 4 дні. А інший північно-руський літопис - Лаврентіївський - називає день здобуття монголами давньоруської столиці: 6 грудня 1240 р.
По здобутті Києва орди Батия ринули на Захід. Вони заволоділи Галицькою та Волинською землями й у середині 1241 р. вторглися до Польщі та Угорщини, спустошивши їх. Але для завоювання Європи у Батия сил уже не вистачило: надто великих втрат зазнало його військо на Русі.
1242 р. Батий припинив похід на Захід і, вогнем і мечем знову пройшовши руськими землями, привів свої орди в пониззя Волги. Там монголи заснували свою державу -Орду.
Монголо-татарська навала мала дуже тяжкі наслідки для руських земель. Від багатьох міст та селищ залишилися лише назви у літописах. значну частину населення монголо-татари винищили або взяли у полон.
Найбільш спустошені були міста-центри економічного, політичного та культурного життя давньоруських земель.
Руські князівства були поставлені у васальну залежність від Золотої Орди. Хан залишив князів і бояр на їхніх місцях, але підкоряв їх своїй владі. Руське населення було обкладене тяжкою даниною на користь хана і татарської знаті.
Від данини звільнялося тільки духівництво, на яке покладався обов'язок прилюдно молитися за ханів;
Найтяжче було князівствам, розташованим ближче до Золотої Орди, тоді як дальнім - Галицькому, Волинському, Київському – було трохи легше.
Народні маси не раз повставали проти іга (1259 - в Новгороді; 1262- в містах Північно-Східної Русі; Ростові; Володимирі; Суздалі; Ярославлі; 1231 і 1327 – в Твері).
Монголо-татарське іго затримувало економічний і культурний розвиток руських міст, ослаблювало їх політично і посилювало феодальну роздробленість. Карл Маркс називав владу Орди над підкореними народами кривавим брудом монгольського іга, і підкреслював, що воно не тільки гнітило, а й ображало душу народу, який ставав його жертвою. Боротьба Русі проти іга описана і в Галицько-Волинському літописі.
В 14-15 столітті Золота Орда занепадає і ось у 1480 році Русь повністю звільнилася від монголо-татарського іга.
Утворення Галицько-Волинського князівства. Роман Мстиславович.
Найважливішою справою Романа, яка дала йому історичне ім’я, було приєднання Галичини до Волині і створення єдиного Галицько-Волинського князівства. В період, \84\ коли Київська Русь переживала нищівний процес роздроблення земель, Заходи до приєднання Галичини Роман розпочав 1188 р. Увійшовши у порозуміння з галичанами, які були незадоволені розгульним життям Володимира Ярославича іпримусили його покинути князівство, Роман сів у Галичі. Але він не мав ще достатньої сили і не зміг витримати боротьби з уграми, які загарбали Галич 3.
1198 р., коли помер Володимир, Роман знову активізував свої зусилля і оволодів Галицьким князівством 1199 р. За яких обставин це сталося, точно не відомо. Романа підтримувала значна група галицьких бояр, які навіть пішли за ним на Волинь, коли він мусив залишити Галич 4. Але проти виступала інша боярська партія, що хотіла мати князями синів Ігоря Святославича *. У польських джерелах є звістка, що суперечності між обома партіями загострилися настільки, що стався бій під Галичем 5. Союзником Романа у поході на Галичину був польський князь Лешко; але в чому була його допомога і який характер мали відносини між Романом та Лешком, це залишається нез’ясованим **.
На початку свого князювання в Галичині Роман вів гостру боротьбу з боярами. Боярство становило тут велику силу. Економічний розвиток князівства сприяв об’єднанню в руках великих землевласників значних територій. Розвиток політичних подій призвів до того, що бояри зосередили також управління. Великі бояри мали навіть свої полки
Маючи значну силу, він міг авторитетніше виступати проти інших князів. З великою увагою ставився Роман до справ Києва. Коли 1202 р. Рюрик Ростиславич почав організовувати похід на Галичину, Роман випередив його і з галицькими та волинськими полками увійшов у Київщину. Його виступ справив велике враження, Рюрикові союзники перейшли на сторону Романа, а сам Рюрик був примушений підкоритись і зректися київського престолу 7. Коли ж Рюрик не припинив своїх інтриг, Роман схопив його й наказав постригти в ченці 8.
В той час Роман став наймогутнішим з південноруських князів і більше значення мав лише володимиро-суздальський князь Всеволод Юрійович, якому підкорювалися всі північноруські князі.
Галицький літописець, відзначаючи могутність Романа, називає його «великим князем», «самодержцем усієї Русі» та «царем в Руській землі» 10.
ення Києва та княжі усобищ, постійно руйнували і нищили пограничні землі Русі, а часто проходили і в глиб краї\86\ни. Боротьба з половцями була найважливішим питанням тогочасного життя, і князі, які очолювали походи у степ, здобували симпатію громадськості. Роман двічі організував великий наступ на половців. Взимку 1202 р. він вирушив з військом на половецькі кочовища, «взяв вежі половецькі і привів багато бранців і душ християнських велику силу визволив від них; і була радість велика в Руській землі» 11. 1204 р. організовано другий похід під керівництвом Романа, в якому взяли участь найвидатніші князі. Серед зими війська напали на половців, захопили бранців і половецькі стада 12.
Роман у цих походах відзначився особистою хоробрістю. У літописі збереглися уривки пісень про нього: «він кинувся на поганих, як лев, сердитий був, як рись, нищив їх, як крокодил, переходив їх землю, як орел, хоробрий був, як тур
Останнім епізодом діяльності Романа був його похід на Польщу 1205 р. Роман жив у дружбі з головною лінією польської династії — краківським князем Казимиром Справедливим та його синами Лешком і Конрадом *, і обидві сторони надавали взаємну допомогу. 1190 р. Роман разом з братом Всеволодом допоміг Казимиру здобути Краків 14. 1195 р. він узяв участь у боротьбі, яку Лешко і Конрад вели проти свого дядька Мєшка Старого, і в бою під Мозгавою був поранений 15. Лешко ж дав Романові допомогу, коли він займав Галичину 1190 р.
Нез’ясованим залишається питання про те, з яких причин ці дружні відносини зіпсувалися. Галицько-Волинський літопис подає звістку, що між Романом та Лешком інтригу повів галицький боярин Володислав Кормильчич 16 — але в чому суть непорозуміння, невідомо
За оповіданням Суздальського літопису 1205 р. Роман пішов походом на Польщу і здобув два польських міста. Коли ж він з невеликою дружиною від’їхав від табору, поляки несподівано оточили його і вбили у бою 17. Польські хроніки вказують місце і день битви — під Завихостом 19 червня 1205 р. Романа поховано у Володимирі 18.
4. Галицько-Волинська держава за Д. Галицького та його наступників.
Данило Романович(бл. 1201–1264 рр.) Проливаючи світло на вдачу та риси характеру князя, літописець розповідає про нього так: «СейжекорольДанилобувкняземдобрим, хоробрим, мудрим, якийспорудивгородимногі, іцерквипоставив, іоздобивїхрізноманітнимиприкрасами, табратолюбствомвінсвітивсябувізбратомсвоїмВасильком...». Братні стосунки Данила з Васильком, яких і на Русі, і за кордоном вважали співправителями, не могли не дивувати за середньовічних часів, коли брат йшов війною на брата, аби захопити його землі й посісти його стіл.
З ініціативи Данила було закладено низку нових міст, у тому числі Львів, названий так на честь старшого сина князя Лева, розбудована нова столиця – Холм. Данило всіляко дбав про будівництво фортець та оборонних споруд по всій території держави, закладав замки, церкви та монастирі, сприяв розвиткові культури. Літописець пишається також бойовими подвигами князя, порівнює його досягнення із діяннями Святослава Ігоревича та Володимира Великого. Високо цінує галицький книжник полководницький хист Данила, переказує промови князя, звернені до війська, в яких він закликав воїнів дбати про свою гідність і честь батьківщини. Данило докладав чимало зусиль, аби згуртувати руські землі для відсічі іноземним поневолювачам, демонструючи сусідам можливість успішної боротьби з монголами.
Безсумнівною заслугою Данила є його невтомна діяльність, спрямована на посилення єдності Галицько-Волинської держави, піднесення її міжнародного авторитету.
Князювати Данило Галицький почав на Волині у 20-х рр. 13 ст., а 1238 р. утвердився і в Галичині, подолавши міжусобні чвари, що спалахнули по смерті Романа з ініціативи галицького боярства.
Протягом володарювання йому доводилося одночасно долати опір кількох суперників: зі сходу загрожували монголи, із заходу на українські землі зазіхали Литва, Польща та Угорщина. Одночасно доводилося воювати з непокірними боярами, які схилялися до Ростислава Михайловича з чернігівської династії та його союзників.
У 1245 р. військо Данила Галицького здобуло блискучу перемогу в битві проти приведеного Ростиславом війська угорського короля та його союзників біля міста Ярослава на Сяні.
 | | |
ВнаслідокЯрославськоїбитвиДанилозламавопірбояр, остаточноутвердивсяуГаличітанадовгопоклавкрайзазіханнямУгорськогокоролівства.
Тоді ж князь здійснював успішні походи проти литовців і ятвягів, у 1244 р. взяв Люблін і Люблінську землю.
Допомагаючи своєму сину Романові, одруженому зі сестрою австрійського герцога Фрідріха II Бабенберга Гертрудою, у боротьбі за австрійську корону, Данило Галицький пішов на Чехію та Силезію.
Активність зовнішньої політики Данила виявлялася й династичними шлюбами його дітей
Так, Лев Данилович був одружений із дочкою угорського короля Бели IV.
Шварно, взяв шлюб із дочкою литовського князя Міндовга.
Дочку Данила Переяславу було видано заміж за мазовецького князя Земовита.
Важливим напрямком зовнішньої політики Данила Галицького були відносини з монгольськими володарями.
Здійснивши подорож в Орду, Данило починає шукати союзників у боротьбі з ординцями.
Із цією метою налагоджує союзницькі відносини з Польщею, Угорщиною, Владимиро-Суздальським князівством.
Відгукнувся князь на пропозицію Ватикану розпочати переговори про участь русичів у хрестовому поході європейських держав проти монголів.
До того ж папа Римський Інокентій ІV плекав надії на запровадження релігійної унії (об'єднання) між православ’ям і католицизмом у Галицько-Волинському князівстві.
Місію встановити стосунки папа Римський поклав на вже відомого вам Плано де Карпіні, який року 1246 знайомив Василька Романовича та Данила з пропозиціями Ватикану.
Щоб заохотити до походу князя папа запропонував Данилу прийняти королівську корону.
У 1253 р. у Дорогичині папський легат Опізо урочисто коронував Данила Галицького. Однак оголошений папою у тому році хрестовий похід не знайшов підтримки серед європейських монархів.
Втім, Данило не відмовився від боротьби проти ординців власними силами. Основні воєнні дії припадають на 1254–1255 рр.
Військо Данила неодноразово здобувало перемоги над монгольським військом хана Куремси.
Занепокоєні зростанням могутності Галицько-Волинського королівства, золотоординські правителі вислали проти нього численну та сильну орду на чолі з досвідченим воєводою Бурундаєм.
Під тиском несприятливих обставин Данило мусив прийняти вимоги Бурундая про зруйнування укріплень Львова, Володимира, Луцька та ряду інших міст. Лише столичний Холм зберіг фортифікації.
2. Наступники Данила Галицького
По смерті князя Данила (1264) його королівство розпалося. Хоч Василька Романовича, Данилового брата, й пошановували як "отцяйгосподина", влада його поширювалася лише на Західну Волинь зі стольним містом Володимиром.
Галицьке, Перемишльське та Белзьке князівства зберіг за собою старший син Данила Романовича – Лев.
Східну Волинь із Луцьком отримав Мстислав Данилович.
Холмське князівство відійшло наймолодшому Даниловичу – Шварну.
ВолодимирВасилькович
Коли ж Василько Романович помер, його землю успадкував син Володимир.
Він належить до найвизначніших постатей нашої історії. Саме з його ім’ям дослідники пов’язують створення другої, волинської, частини Галицько-Волинського літопису.
Літописець розповідає про Володимира Васильковича як про видатного книжника й філософа.
Лев Данилович
Щ
о ж до Данилових синів, то найактивнішим з-поміж них був князь Лев.Вінзаповзявся об’єднати землі батька під однією рукою.
До своїх володінь Лев приєднав Люблінську землю, частину Закарпаття із Мукачевим.
По смерті Шварна він зайняв Холмське князівство, а в 1272 р. переніс свою столицю до Львова.
Мав наміри посісти литовський престол, проте здійснити їх не зміг.
У зовнішній політиці Лев Данилович прагнув щонайтісніших відносин із Польщею.
Широкі дипломатичні зв’язки підтримував також із Чехією й Тевтонським орденом.
У відносинах з Ордою Лев дещо змінив тактику свого батька: він не чинив монголам спротиву, а зважав на їхню волю.
Зокрема, йому доводилося, навіть усупереч власним інтересам, ходити війною на Польщу та Литву.
Та, попри таку поступливість, Лев усе-таки не зміг забезпечити спокій у державі, бо ординці використовували Галицько-Волинське князівство як плацдарм для своїх нападів на сусідні країни.
Не мали успіху й відверті домагання Левом волинських земель, що були спадщиною Володимира Васильковича, бо всупереч його бажанням усю Волинь було передано Мстиславу Даниловичу.
Останній помер без спадкоємців, і землі королівства Данила Романовича таки було об’єднано – онуком Данила ЮріємІЛьвовичем.
3. Правління Юрія І Львовича
Правління Юрія І Львовича(1301–1308 рр.) визначають як час розквіту держави, її спокою та економічного добробуту.
Свідченням могутності Юрія І було те, що він, як і Данило Романович, прийняв титул «короля Русі».
Цей титул засвідчений його печаткою, де він зображений сидячи на престолі в короні на голові та зі скіпетром у руці.
О
дні історики вважають, що корону Юрій І міг отримати в обмін на визнання зверхності папи Римського, прийняття церковної унії та за обіцянку хрестового походу проти Орди.Інші наголошують, що коронації могло й не бути, а королем Юрія І називали як володаря держави – за європейською традицією.
Про слушність цієї думки свідчить тонка релігійна політика короля Русі. Відомо, зокрема, що за Юрія І у 1303 р. за згодою Константинопольського патріарха було створено окрему українську православну митрополію – Галицьку.