Ім'я файлу: Ол мп.спорт.doc
Розширення: doc
Розмір: 333кб.
Дата: 02.12.2021
скачати
Пов'язані файли:
Презентація.ppt
Розширення: doc
Розмір: 333кб.
Дата: 02.12.2021
скачати
Пов'язані файли:
Презентація.ppt
Тема 1
Олімпійський спорт як наукова та навчальна дисципліна
План лекції
Загальна характеристика структури і змісту предмета "Олімпійський спорт"
Сутність спорту, його роль, форми та умови функціонування в суспільстві
Основні терміни дисципліни "Олімпійський спорт"
Олімпійський спорт вивчається протягом 6-7 семестрів загальною кількістю 108 годин, з яких ___ години – лекції, __ – семінарські заняття і __ годин самостійної роботи.
Олімпійський спорт – спеціалізована ігрова змагальна діяльність людини, яка спрямована на досягнення максимально можливого високого результату.
ОС – це одне з дивовижних явищ в історії людства. Зародившись в Стародавній Греції у 776 році до н.е. (рік проведення Ігор першої Олімпіади), ОІ регулярно проводились біля 1000 років, закінчивши свій багатовіковий цикл у 394 році нашої ери. ОІ відродилися у кінці минулого століття в нових історичних умовах.
У сучасному ОС спортивна , виховна й освітня сторони тісно спілкуються з соціально-філософськими, економічним й політичними сторонами життя людини. Він став прикладом ефективного співробітництва людства в ім’я гармонійного розвитку й поваги людини, зміцнення миру й взаєморозуміння між державами й народами.
Сучасна наука про ОС – закономірний результат багаторічної аналітичної пізнавальної діяльності з історії ОІ Древньої Греції, відродження ОІ і розвитку сучасного олімпійського руху.
Аналіз системи знань про ОС як науки свідчить про те, що навчальна дисципліна "ОС" містить загальну концепцію стану і розвитку міжнародного олімпійського руху; за своїм призначенням – загальний метод пізнання явищ ОС; за своїми функціями – практичне керівництво для спортсменів, тренерів, діячів олімпійського руху та інших фахівців спорту, а також осіб, діяльність котрих в тій чи іншій мірі пов'язана з олімпійським спортом; за своєю структурою і змістом – сукупність понять, принципів, фактів, ідей і гіпотез, які мають відноситися до даної сфери людської діяльності.
Предметом навчальної дисципліни "ОС" є знання його різних складових як багатофункціонального суспільного явища, системи змагань і пов'язаної з нею системи підготовки до ОІ.
Об'єктами дисципліни "ОС", передбаченими навчальною програмою, є наступне:
витоки, зародження та історія ОІ Стародавньої Греції;
відродження ОІ та історія сучасного олімпійського руху;
міжнародна олімпійська система, її структура і основоположні принципи функціонування;
соціально-політичні, організаційно-правові і економічні основи ОС;
олімпійські види спорту, змагання і змагальна діяльність спортсменів;
сторони підготовленості спортсменів, які визначають рівень спортивних досягнень та їх вдосконалення;
структура підготовки спортсменів та методика розбудови тренувального процесу;
відбір, орієнтація, контроль, управління і прогнозування в системі підготовки спортсменів;
позатренувальні і позазмагальні фактори в системі підготовки і змагальної діяльності спортсменів.
Олімпійський спорт як наукова і навчальна дисципліна може бути поділена на наступні структурні елементи:
Вихідна емпірична основа – різноманітні факти, які отримані в ході практичної і дослідницької діяльності, які вимагають ще свого пояснення, теоретичного обгрунтування, інтерпретації, визначення місця в цілісній системі знань.
Вихідна теоретична основа – включає в себе наступні основні компоненти: ідеї, гіпотези, закономірності, принципи.
Вихідна логічна основа – в системі знань про олімпійський спорт – це поняття, які відбивають основні властивості об'єктів або явищ.
Власне теоретична частина – сукупність наслідків, установлень і доказів.
Таким чином до предмету ОС відноситься вивчення загальних закономірностей виникнення, становлення й розвитку спорту вищих досягнень.
ОС як навчальна дисципліна має вирішити наступні завдання:
Сформувати системні знання та визначити історичне місце олімпійського руху в суспільстві.
Забезпечити теоретико-методичну підготовку, необхідну в роботі з спортсменами високої кваліфікації.
Оволодіти вмінням застосовувати отримані знання в оцінці ідей та явищ, що відбуваються в олімпійському русі.
Зміст предмета визначається засобами, формами, методами, ідеями і теоріями, які мали місце в розвитку ОС на різних історичних етапах розвитку людства. Зміст ОС залежить від конкретної суспільно-політичної формації, географічного середовища, національних традицій, політики, економічного стану, розвитку науки і культури. Іншими словами, ОС підпорядковується тим же закономірностям розвитку, що і фізична культура. Крім того, ОС , його розвиток залежить від стану інших складових ФК: фізичного виховання, фізичної реабілітації, фізичної рекреації. І, нарешті, ОС сам є частиною спортивної діяльності. Ефективність ОС визначається не тільки якістю функціонування власних складових, але і інших напрямків спорту.
Сутність спорту, його роль, форми та умови функціонування в суспільстві
Сучасні знання про спорт – закономірний результат багатолітньої пізнавальної діяльності людини. Поняття "спорт" слід розглядати як багатофункціональне явище культури , як сукупність матеріальних і духовних цінностей суспільства , як вид і результат діяльності.
С П О Р Т
Масовий спорт
Спорт вищих досягнень
Параспорт
Самодіяльний спорт
Базовий спорт
Аматорський спорт
Професійний спорт
Олімпійський спорт
Мал.1
Спорт як частина культури суспільства – це сукупність досягнень суспільства у справі використання сучасних засобів і методів спортивного тренування, спортивної науки, сучасних спортивних споруд, спортінвентарю й обладнання.
Об'єктом теоретико-методичних основ підготовки спортсменів є спорт як вид і результат спеціалізованої діяльності людини. Тільки для спорту як виду суспільної діяльності характерне специфічне виробництво – спортивний результат, який виробляється в змаганнях. При цьому слід підкреслити – якщо з цієї специфічної діяльності забрати змагання, то спорт як вид діяльності щезає. Залишаються лише фізичні вправи, тобто фізична культура, але не спорт.
В спорті як виді діяльності розрізняють спорт масовий , спорт вищих досягнень і
параспорт (спорт інвалідів). Мал.1. Спорт масовий може бути диференційований на спорт самодіяльний і спорт базовий.
Самодіяльний спорт – переслідує розважальні цілі, носить нерегулярний характер, відсутність чіткої тренувальної програми і керівника-педагога, тренера, інструктора (секції на підприємствах, спортивних клубах). Епізодично можуть проводитись змагання.
Базовий спорт – здійснюється в певній організаційній структурі (навчальні заклади, служба в армії). Здійснюється за чіткою програмою спортивної підготовки. Базовий спорт може також бути спрямованим на засвоєння тих видів, в яких рухові навички більш адекватні майбутній професійній діяльності (військовий спорт, пожежно-прикладний спорт).
Спорт вищих досягнень поділяється на аматорський і професійний.
Аматорський спорт термін є дуже відносним. Без систематичних, щоденних багатогодинних занять, професійного ставлення до тренування, систематичної участі у змаганнях (до 30-80 змагань на рік) домогтися результатів у спорті вищих досягнень неможливо.
Професійний спорт – це спеціалізовані по видах спорту об'єднання спортсменів вищої кваліфікації, які за контрактами виступають за професійний клуб. ПС "живе" в основному за рахунок відбору спортсменів-аматорів, переможців Олімпіад, світових, континентальних першостей (бокс, карате, ), але дає методику підготовки, сучасні спортивні бази, збирає і підтримує кращих спортсменів. Практично сфера великого бізнесу (прибуток 4 основних професійних ліг США по бейсболу, баскетболу, футболу і хокею у 1989 р. був понад 1,8 млрд доларів; чемпіон світу серед боксерів-професіоналів Е.Холіфілд "заробив" у 1991 році за свої виступи на рингу 60,5 млн доларів).
Характерні риси ПС: висока організація підготовки та змагань, максимальне сучасне матеріально-технічне, науково-методичне та медичне забезпечення підготовки; велика свідомість та відповідальність за свою підготовку і спортивний результат.
В сучасному суспільстві велику увагу приділяють спорту інвалідів (параспорт). Перші паралельні олімпійські ігри для інвалідів відбулись у Сеулі у 1988 р.
Спорт як вид діяльності привертає велику увагу людей, що робить його одним з найбільш популярних видовищ. Це породжує інтерес до нього комерційних кіл, які використовують видатних спортсменів з метою реклами своєї продукції. У свою чергу це приводить до появи чисто видовищних , комерційних видів спорту.
Звичайно, без певної участі бізнесу неможливо було б досягти необхідного матеріально-технічного забезпечення підготовки спортсменів, будівництва стадіонів і палаців спорту ( в Атланті на ОІ витрачено біля двох мільярдів доларів, отримано 500 мільйонів прибутку), участі науково-технічних організацій у створенні сучасного інвентарю та обладнання , засобів науково-методичного забезпечення підготовки спортсменів.
Спорт – це явище, котре постійно розвивається. Ті види, які в недалекому минулому були обмежені національними кордонами, стають олімпійськими. Наприклад, на останній олімпіаді олімпійськими видами стали пляжний волейбол, велокрос. В деяких видах зараз вже проводяться чемпіонати світу – гольф, авто-мотоспорт, спортивна аеробіка, міні-футбол, л/а крос та інші, в деяких проводиться чемпіонат континенту – чемпіонат Європи зі стрибків на скакалці (на швидкість, обов’язкова, групова).
Розуміння спорту було б неповним , якби спорт розглядався тільки вузько спеціалізовано – як вид і результат певної діяльності. В сучасному розумінні спорт – це соціальне явище, явище культури людства, котре має свої духовні та матеріальні цінності.
Для суспільства велике значення має гуманістична цінність спорту. Це процес удосконалення вольових якостей людини, її постійна боротьба за перевагу над силами гравітації, простором і часом, прагнення до пізнання і розвитку можливостей самоутвердження особистості і багато іншого.
Досягнення науки про спорт, методика підготовки, висококваліфікованих спортсменів, використання її результатів в інших галузях: медицині, мистецтві, фізичній культурі, педагогіці, психології, космонавтиці, військових науках та ін. – це сукупність духовних цінностей спорту.
Олімпійські ідеали миру, прогресу людства, радості спілкування, справедливості та благородства спортивної боротьби, неприйняття расизму та апартеїду, демократизм спорту – ось основні гуманістичні, духовні цінності спорту.
До сутності матеріальних цінностей спорту слід віднести самі види спорту, їх постійний розвиток протягом всієї історії людства, спортивне обладнання і новітню технологію його виготовлення, спортивні споруди, архітектуру та технологія будівництва, наукове , медичне та методичне устаткування й апаратуру і навіть спортивну моду.
Основні терміни дисципліни "Олімпійський спорт"
Система знань про олімпійський спорт виражається перш за все в основних термінах та їх визначенні.
Базові терміни – це найбільш загальні терміни, що відносяться як до олімпійського спорту в цілому, так і до окремих його аспектів – історичного, гуманістичного, організаційно-правового і власне спортивного.
Похідні терміни підпорядковані базовим термінам і виводяться від них.
До першої групи термінів слід віднести найбільш загальні.
Олімпізм – філософія життя, яка об'єднує у єдине, збалансоване ціле гідність тіла і духу, концепція виховання гармонійно розвиненої людини засобами спорту, розповсюдження гуманістичних ідей в житті суспільства, розвиток співробітництва, взаєморозуміння і взаємодопомоги.
Олімпійський рух – спираючись на концепцію олімпізму є найкрупнішим соціальним рухом сучасної епохи, який охоплює світове суспільство в дусі взаємного визнання і співпраці без дискримінації за расовими, національними, політичними і економічними ознаками.
Олімпійський спорт – міжнародний, багатофункціональний спортивний рух, спрямований на пропаганду загальнолюдських , гуманістичних цінностей у відповідності з концепцією олімпізму; найважливіша складова міжнародного спортивного руху, який є невід'ємною частиною сучасного суспільного життя і міжнародних відносин.
Олімпійські ігри – змагання між спортсменами з індивідуальних та командних видів спорту, визнаних МОК в якості олімпійських. ОІ складаються з Ігор Олімпіади в зимових ОІ, кожні з котрих проводяться один раз на чотири роки.
Ігри Олімпіади – найкрупніші всесвітні комплексні змагання, які проводяться з 1896 року у відповідності з Олімпійською хартією. Організуються олімпійським містом і НОК країни під загальним керівництвом МОК.
Зимові Олімпійські ігри – комплексні змагання з зимових видів спорту, які проводяться МОК кожні чотири роки. Регулярне проведення самостійних ЗОІ ведеться з 1924 року (Шамоні, Франція). Термін Олімпіада у зв'зку з зимовими олімпійськими іграми не застосовується.
Олімпіада – чотирирічний період, який починається з Ігор Олімпіади і завершується з відкриттям Ігор наступної Олімпіади. Такий підхід запозичений у стародавніх греків, тому не можна ототожнювати термін "Олімпіада" і "Олімпійські ігри".
Олімпійська символіка – комплекс атрибутів олімпійського руху. Основними з них є загальний олімпійський символ і олімпійський девіз, які складають олімпійську емблему і олімпійський прапор. Ця символіка є власністю МОК і не може бути використана без його дозволу в рекламних або комерційних цілях.
Олімпійський символ – п'ять переплетених кілець (голубе, чорне, червоне – у верхньому ряду, жовте і зелене – у нижньому), які символізують об'єднання в олімпійському русі п'ять континентів. Символ запропонований П. Кубертеном і затверджений МОК у 1913 році.
Олімпійський девіз – "Швидше, вище, сильніше", запропонований другом П. Де Кубертена П.Дідоном і затверджений МОК у 1913 році, а у 1929 році став складовою частиною олімпійської емблеми.
Олімпійська емблема – офіційна олімпійська емблема, яка складається з олімпійського символу і олімпійського девізу (з 1920 р.).
Олімпійський прапор – біле полотнище з олімпійським символом у центрі. Затверджений МОК у 1913 році за пропозицією П. дЕ Кубертена. З 1920 року олімпійський прапор вивішується на всіх олімпійських змаганнях.
Олімпійський плакат – форма наочної агітації, пропаганди спорту і популяризації ОІ. Використовується також для інформації про олімпійське місто, країну. Випускаються також плакати – афіші про змагання з окремих видів спорту олімпійської програми.
Олімпійський гімн – гімн, затверджений МОК у 1958 році, ноти (партитура) якого зберігаються у штаб-квартирі МОК.
Олімпійські нагороди – медалі, дипломи, призи, які затверджуються і присуджуються МОКом. Медалями нагороджуються призери, дипломами – усі призери, а також спортсмени, які посіли 4-6 місця. До нагород, які присуджуються МОК за особливі заслуги у розвитку Олімпійського руху, відносяться Олімпійський кубок і Олімпійський орден.
Друга група термінів пов'язана з міжнародною олімпійською системою, її принципами, структурою і функціонуванням.
Олімпійська хартія – правила і офіційні роз'яснення МОК, у яких викладені основоположні принципи розвитку олімпійського руху і проведення ОІ. Останній варіант ОХ був прийнятий 96 сесією МОК у 1990 році.
Міжнародний олімпійський комітет (МОК) – найвищий керівний орган олімпійського руху сучасності.
Міжнародні спортивні об'єднання – всесвітні і регіональні неурядові міжнародні організації.
Національний олімпійський комітет (НОК) – керівний орган олімпійського руху в країні.
Міжнародна олімпійська Академія – спеціальна установа, яка діє під сприянням МОК і фінансується НОК Греції. Основне завдання – вивчення теорії і практики підготовки спортсменів, фізичного виховання, пропаганда олімпійського руху та ін.
Олімпійська солідарність – програма МОК з надання допомоги національним комітетам у розвитку олімпійського руху. Програма передбачає пропаганду олімпійських ідей, допомогу в організації підготовки й участі національних команд у змаганнях, розширення контактів між НОК, організація курсів і семінарів, допомога спеціалістами і тренерами.
Олімпійське визнання – визнання МОКом НОКів окремих країн, яке дозволяє цим країнам відправляти національні команди на ОІ , а також МСФ, окремих видів спорту – олімпійськими, що забезпечує їх включення у програму ОІ.
Третя група термінів охоплюєсистему знань, пов'язаних з проведенням ОІ, їх програмою, визнанням переможців.
Олімпійське місто – місто, обране МОК для проведення Ігор. Рішення про обрання приймається не менше ніж за 6 років до проведення Ігор.
Організаційний комітет ОІ – громадський виконавчий орган з юридичним статусом, створений для матеріально-технічного забезпечення проведення ОІ і який приймає на себе відповідальність за обов'язки олімпійського міста.
Олімпійський стадіон – головний стадіон ОІ, де проводяться церемонії відкриття і закриття, а також змагання з найбільш популярних видів спорту (л/а, футбол).
Олімпійське селище – комплекс жилих будов, в яких розміщуються учасники ОІ, а також всі допоміжні приміщення (столові, культурний центр, магазини, тренувальні спортивні споруди та ін.).
Національна олімпійська команда – делегація НОК, яка приймає участь в ОІ. Формується НОКом з подання національних спортивних федерацій з видів спорту та інших організацій. У склад команди входять спортсмени, тренери, офіційні представники, технічний й обслуговуючий персонал.
Олімпійський церемоніал – Олімпійською хартією передбачені три основні урочисті церемонії ОІ: відкриття, нагородження переможців, закриття.
Олімпійська клятва – урочистий ритуал на церемонії відкриття ОІ. Відповідно Олімпійської хартії клятву виголошує один з видатних спортсменів країни, в якій проводяться ОІ.
Олімпійський вогонь – один із ритуалів на урочистій церемонії відкриття Ігор. Вперше олімпійський вогонь був запалений на Іграх Олімпіади 1928 р. Вічний вогонь, запалений в Греції за допомогою збільшуваного скла, вперше був доставлений естафетою факелоносців для відкриття Ігор в Берліні. З тих пір факельна хода стала найважливішим елементом олімпійської церемонії.
Програма олімпійських ігор – комплекс видів спорту і спортивних дисциплін, з яких проводяться змагання на ОІ. Програму ОІ, в яку входять тільки О. Види спорту, встановлює МОК.
Олімпійські види спорту – визнані МОКом види спорту, з яких можуть проводитись змагання на ОІ. Олімпійський вид спорту повинен мати міжнародне визнання, грунтуватися на високих вимогах до фізичних можливостей людини.
Спортивна дисципліна – відгалуження олімпійського виду спорту, яка включає в себе один або декілька видів змагань. Критерії для включення дисциплін аналогічні для включення олімпійських видів спорту.
Вид змагань – змагання в рамках олімпійського виду спорту або однієї з його дисциплін, яке приводить до розподілення місць серед його учасників і закінчується врученням медалей і дипломів.
Система олімпійських змагань – система відбору учасників ОІ і виявлення переможців. У залежності від специфіки видів спорту, МСФ обирає систему проведення змагань: олімпійську або кубкову (з вибуванням), колову, змішану. З метою обмеження числа учасників в деяких видах спорту, МСФ встановлює кваліфікаційні нормативи, які повинні виконати всі учасники напередодні ОІ.
Олімпійський чемпіон – спортсмен або команда, які здобули золоту медаль на Іграх Олімпіади або зимових ОІ.
Олімпійський рекорд – найвище досягнення, яке установлюють окремі спортсмени або команди в олімпійських видах спорту. Реєструється у відповідності з офіційними правилами відповідних МСФ з видів спорту.
Неофіційний командний залік – система визначення результатів виступу національних команд на ОІ, яка прийнята більшістю НОКів, але не визнана МОК в якості офіційної. МОК додержується позиції, згідно якої Ігри є змаганням між спортсменами, а не між країнами.
Медичний кодекс – розділ Олімпійської хартії, який містить в собі положення про медичний контроль.
Медичний контроль – процедура обстеження спортсменів, яка включає застосування учасниками змагань заборонених стимулюючих засобів (антидопінговий контроль) і участь в змаганнях жінок – осіб з ознаками двостатевості (сексоконтроль. Який проходять тільки жінки).
Методи досліджень в спорті.
Дослідження в спорті проводяться на двох рівнях: експериментально-емпірічний і теоретичний.
Слід розділяти засоби і методи досліджень в спорті.
Методи теоретичного аналізу, узагальнення і побудови концепцій в спорті:
аналіз; синтез; індукція; узагальнення; абстрагування; аналогія; моделювання; системний підхід.
Педагогічні методи: спостереження; вимірювання; опис; експеримент.
Соціологічні методи: спостереження; опитування; документальні методи; соціальний експеримент (формальний критерій Стауфера).
Інструментальні методи: тензодинамометрія; акселерометрія; стереофотограмметрія; стереокінограмметрія; нейрохронометрія; біотелеметрія; електрокардіометрія; електроміографія.
Конкретні методи: аналіз літератури; опитування (анкетування, бесіда, інтерв'ю – респондент і корреспондент); метод експертних оцінок.
Математичні методи й електронно-обчислювальна техніка: формалізація; обчислюють – середнє арифметичне, моду, медіану, дисперсію, середнє квадратичне відхилення, коефіціент кореляції, парний і лінійний коефіціент кореляції, ранговий коефіціент кореляції, факторний аналіз, коефіціент С – Пірсона, інтерполяція, екстраполяція.
Тема 2
Олімпійські ігри стародавньої Греції
План викладання.
Джерела спорту Стародавньої Греції
Фізичне виховання в системі освіти і виховання Стародавньої Греції
Спортивні споруди у Стародавній Греції
Організація і проведення Олімпійських ігор в Стародавній Греції
Крізні явища у спорті Стародавньої Греції і кінець Олімпійських ігор
Джерела спорту Стародавньої Греції
Зародившись в Стародавній Греції у УІІІ віці до н.е., ОІ регулярно проводились більше тисячі років, являючи собою одну із найважливіших частин елінської цивілізації.
Історичні корні ОС уходять в глибоку давнину, коли племена, пізніше названі грецькими, почали заселювати Балканській півострів і розташовані поряд з ним острови наприкінці ІІІ – початку ІІ в.в. до н.е. В першій половині ІІ віку до н.е. на острові Крит розвивається фізична культура, близька до тієї, яка виникла у скіфських народів і в Єгипті. Гімнастичні й акробатичні вправи, кулачні бої, боротьба, ігри з биками – були основним змістом спортивних програм, підготовлених для розваги глядачів під час свят і ярмарок.
Уламки гіпсових барельєфів з сценами кулачного бою і боротьби з палацу м. Кноссе – одного з центрів егейської культури, який розташований в центрі північної частини о. Крит, не тільки добре передають напружений характер змагань, але і свідчать про наявність деяких правил, спортивної форми. У борців були шоломи, які застосовувались в битвах, у боксерів – рукавички.
В середині ІІ віку до н.е. після злиття груп ахейських і Егейських племен відбувається поступове формування грецької нації. К півночі від о. Крит на Балканському півострові починається мікенський період розвитку Греції, відомий своїми досягненнями в області архітектури, мистецтва, фізичного виховання.
Пам'ятки гончарного мистецтва ХУІ-ХІУ віків до н.е. свідчать про інтенсивний розвиток спорту, де поряд з тими видами, що існували на о. Крит, з'являються і розвиваються нові – біг, перегони на колісницях. Цей період – період сміливих починань, незалежності й свободи, прагнення до досягнень у різних сферах життя, і у тому числі й у сфері фізичного й духовного вдосконалення людини.
Однак у ХІІІ в. до н.е. багата мікенська культура була знищена ордами войовничих диких племен, які прийшли на Балканський півострів з більш північних районів Європи. Поселення були пограбовані і спалені, корінне населення майже повністю знищене.
В кінці Х в. до н.е. , спустошені в ХІІІ в. до н.е. ці території були знову заселені. Затверджується нова політична структура "місто-держава" – поліс. Поступово поліси перетворюються в центри економічного, політичного і культурного життя Стародавньої Греції.
Кожне з міст-держав мало свій політичний устрій, структуру господарства, систему освіти й виховання. Наприклад, Спарта уявляла собою мілітаристську державу, а в Афінах був демократичний устрій.
Самооборона полісів і утримання в покорі підвладних верств населення зробили життєво важливим перехід до фізичної підготовки у спеціальних закладах Племенні форми несистематичного військового навчання були замінені підготовкою, яка відповідала специфічним особливостям полісів, їх географічному положенню, місцевим видам озброєння й традиціям культу.
Про стан спорту у Стародавній Греції у ІХ-УІІІ в.в. до н.е. можна робити висновки за творами її поетів, в першу чергу, Гомера і Гесіода. В їх творах знаходиться опис такого суспільства, де спорт увійшов у всі ланки життя: молоді люди активно займалися фізичними вправами; полководці і герої змагалися, щоб отримати перемогу; натовпи народу слідкували за змаганнями.
Захоплення спортом яскраво описується в "Іліаді" і "Одісеї". Всі гомерівські герої бажають відзначити в змаганнях, кожний з них добре володіє різними видами спорту і хоче стати переможцем. Популярність в спорті залишила свій слід і в мові: стали істотними для визначення відстані вислови "один кидок диску" або "один кидок спису".
Відомо. Що боротьба й кулачні бої, змагання на колісницях і в бігу були широко розповсюджені в мікенську епоху. Очевидно, тоді ж виникло фехтування. Інші види змагань – стрибки, метання спису, стрільба з луку, про які пише Гомер, напевно виникли вже після занепаду мікенської культури.
Пізніше інших почалися проводитись змагання у стрибках, тому що вони згадуються в "Одисеї" , але відсутні в "Іліаді".
Слід відзначити, що на інтенсивний розвиток спортивних змагань в Стародавній Греції великий вплив зробив найважливіший елемент життя і культури стародавніх греків – агоністика – принцип змагальності, який реалізувався в різних сферах життя (праці, мистецтві, спорті) з метою досягнення найкращого результату, прославлення сфер діяльності, збільшення особистого престижу і слави міст-держав. Агони – різні змагання, в різних сферах діяльності.
Сучасна спортивна термінологія багата грецькими термінами: атлет, стадіон, гантелі, диск, іподром, гімнастика та ін. У той же час стародавні греки ніколи не вживали слово "спорт", яке виникло від стародавньофранцузького слова de sport із значенням розваги, а користувалися словом "атлетика".
Фізичне виховання в системі освіти і виховання Стародавньої Греції
Велика увага в Стародавній Греції приділялося освіті і вихованню. Вже у У в. до н.е. афіняни пишалися тим, що в їх місті не було жодного безграмотного.
В основу стародавньогрецької системи освіти і виховання був покладений синтез розумового і фізичного вдосконалення. Освіта включала три однаково важливих частини: інтелектуальну, музикальну і фізичну.
Найвищого успіху стародавньогрецька система освіти й виховання досягла в ІУ в. до н.е., дякуючи софістам, які стали першими вчителями-професіоналами. Софісти добре знали історію спортивних змагань, найбільш інтересні події ОІ, прізвища переможців.
Особливо великих успіхів грецька школа досягла в риториці і філософії, дякуючи знаменитій школі риторики, яка була заснована у 392 р. до н.е. Ісопратом і не менш відомій Академії Платона, відкритій у 397 р. до н.е.
Хлопчики в Стародавній Греції повинні були мати трьох вчителів – граматика, кіфариста і педотриба. Граматик навчав читанню і письму, а також рахунку, пізніше допомагав дітям вивчати твори поетів і письменників, в першу чергу Гомера і Езопа. Кіфарист навчав грі на кіфарі й лірі, пісням і гімнам. Під керівництвом педітріба – вчителя гімнастики – діти займались фізичними вправами, тренувались, змагались в бігу, стрибках, метаннях та інших видах, маючи надію досягти високих показників, перемогти у великих спортивних іграх.
В системі античної гімнастики виділяли три частини:
ігри, які застосовувались у підготовці дітей (рухливі ігри, ігри з м'ячем, вправи з предметами – обручем, диском, списом та ін.);
палестра (це слово пішло від назви залів, де проводилися змагання борців) – система фізичних вправ з програми пентатлону (біг, стрибки у довжину, метання спису, метання диску і боротьба), доповнені плаванням, веслуванням, кулачним боєм, стрільбою з луку, бігом зі зброєю та ін.;
орхестріка – вправи, в основі яких ігри з м'ячем, акробатика, ритуальні, обрядові і битові танці.
Кожна з цих частин мала своє призначення: ігри застосовувались в процесі фізичного виховання дітей; палестра визначала основний зміст фізичного виховання молоді; орхестрика була доповненням до палестри і вирішенням задачі розвитку спритності, підготовки до тренувальних занять і змагань.
Фізичне виховання починалось з 7-8 літнього віку в гімнасіях і палестрах. По досягненню 15-літнього віку фізичне виховання в гімнасіях набувало спортивної спрямованості. Тут, поряд з п'ятиборством, юнаки займались боротьбою, кулачним боєм і плаванням. Юнаки з багатих родин займались в гімнасіях і до 18-20 років, де вони продовжували удосконалення в різних видах спорту.
Про значення фізичної культури в Стародавній Греції свідчить те, що людина, яка не вміла писати і плавати греками вважалась "тілесною і розумовою калікою". Платон називав кульгавим кожного, у кого розум і тіло були розвинені непропорціонально.
В місті Пеллене юнак міг дістати громадські права лише витримавши іспит з атлетики. Еліни казали: "спочатку необхідно побудувати міцну посудину, а потім вже наповнювати її вином просвіти". Рабам було заборонено займатися вправами, які розвивали силу, витривалість, тренуватися в палестрі, брати участь у змаганнях.
Коли система виховання в Афінах мала різнобічний характер і поєднувала в собі розумове, духовне й фізичне, то в Спарті виховання носило виражений військовий характер. При цьому виховання дівчат мало в чому відрізнялося від виховання хлопчиків. Таке відношення до виховання обумовлювалось структурою населення Спарти, де основна частина населення складалася з рабів і треба було утримувати владу. В Спарті система фізичного виховання починалося з 7 років. У 15 років підлітки включалися в групу ейренів. Фізична підготовка будувалась на основі п'ятиборства, кулачного бою і боротьби. Разом з юнаками навчалися й дівчата. Систематична фізична й військова підготовка здійснювалася у Спарті до 30-річного віку.
Різні спортивні змагання і в першу чергу ОІ суттєво впливали на характер фізичного виховання, яке поступово втратило виражений військовий характер.
В містах на о. Криті громадяни турбувалися про таке виховання дітей, яке дозволяло би всебічне інтелектуальне і фізичне виховання органічно поєднати з військовою підготовкою.
Греки уважно слідкували за тим, щоб вся система виховання, у тому числі і фізичне органічно поєднувалась з суспільно-політичною структурою кожного міста-держави (полісу).
. Спортивні споруди у Стародавній Греції
У Стародавній Греції для занять спортом будувались різні споруди – гімнасії, палестри. Стадіони, іпподроми та ін.
У будівництві гімнасіїв та інших споруд для проведення змагань мабуть використовувались недовговічні матеріали (глиняна цегла, дерево таін). Тому наші уявлення про стадіони, палестри і гімнасії базуються на археологічних і літературних джерелах більш пізнього часу, починаючи з середини ІУ в. до н.е.
Гімнасії в кінці У в. до н.е. використовуються в основному для фізичного вдосконалення і спортивної підготовки молодих людей. В цей період в Афінах були побудовані три найбільш відомі гімнасії – Синосарг, Ліцей і Академія.
Синосарг – був розташований на південно-сході Афін. В його місцевості розташувався маленький храм, присвячений Гераклу.
Ліцей розташувався на сході Афін. Найбільш вірогідний час побудови – ІУ в. до н.е. Гіпподром мав відстань двох стадій і використовувався не тільки для бігу, але і для проведення скачок.
Академія – третій гімнасій Афін , за свідченнями археологічних розкопів, займав ділянку в західній частині міста розміром 450х300 м. Тут знаходився великий комплекс будов з прямокутною палестрою і приміщенням для ванн.
Гімнасій в Дельфах є найбільшим стародавнім (ІУ в. до н.е.). більша частина його споруд була побудована на штучних терасах у 150 м на північно-заході від храму Афіни і поряд з джерелом Касталія, який забезпечував гімнасій водою. Відгороджене місце мало 200 м у довжину і 65 м у ширину. На більш високому місці знаходився закритий портик палестри.
Перед ансамблем будов палестри розташовувався парадром – відкрита доріжка для бігу з лінією старту і лінією фінішу. Ця доріжка була розташована поряд із закритою доріжкою, яка використовувалася для тренування у погану погоду (дощ чи спека). Поверхню доріжок чистили, розпушували і трамбували (ці доріжки використовувались для тренування в бігу, а також метання спису і диску). В закритому місці для занять на відстані 172, 996 м знаходились місця старту й фінішу. Існувала також нижня тераса, на якій розташовувалась палестра розміром 35х35 м. Тут було декілька залів і туалетні кімнати. У спеціальгих приміщеннях розташовувались ванни і масажні зали. Їх приміщення обігрівались печами.
У внутрішньому дворі атлети займалися бойовими видами спорту: боротьбою, панкратіоном, кулачним боєм під постійним поглядом образу Гермеса (покровителя юнацтва і атлетів) або статуї Геракла (напівбога сили й люті).
Вправи зі стрибків у довжину атлети виконували також у внутрішньому дворі. Яма була заповнена сухим піском. Тут також тренувались і борці, і боксери, і пригуни.
Аподітерій – спеціальне приміщення з колонами або пілястрами, напіввідкрите на центральне подвір'я, з лавами біля стін. Тут атлети знімали білизну і залишали її у сховищі. Атлетів змащували маслами, робили масаж. Аподітерій був місцем відпочинку після напружених тренувань.
Прикладом монументального будівництва усередині елінського міста є гімнасій в Пергамо. Його будівництво було здійснено разом з побудовою Акрополю і є свідкомвидатної майстерності архітекторів Пергамо.
Гімнасій, побудований в період між 197 і 139 роками до н.е. розташовувався на трьох великих терасах південно-східного схилу Акрополя. Палестра знаходилась на третій – самій великій і високій терасі – будова (72х36 м) загальною площею 2628 кв.м. (для порівняння площа палестри в Дельфах дорівнювала 1681 кв.м.). В подальшому римляни повністю реконструювали північну частину – побудували імператорський зал і зал на тисячу глядачів.
Гвмнасій, який діяв в Олімпії, відрізнявся від інших тим, що він використовувався винятково для підготовки атлетів на протязі місяця перед проведенням ОІ. Багаточисельні археологічні пошуки, літературні джерела свідчать про те, що гімнасії були побудовані в багатьох містах Греції (26 гімнасій) в період елінізму (ІІІ і ІІ в. до н.е.. У І в. до н.е. і в наступні роки побудували тільки 9 гімнасій.
Поступово гімнасії перетворювались в школу освіти і виховання, де крім спорту вивчали філософію, ораторство, граматику. Тут розміщувались бібліотеки. Видатні стародавні мислителі створювали в гімнасіях свої школи: Платон – в Академії (385 р. до н.е.), Арістотель – в Ліцеї (335 р. до н.е.).
Під час археологічних розкопів у всіх великих спортивних центрах Стародавньої Греції знайдені стадіони для спорту. найбільш великим і дослідженим є стадіон в Олімпії (бігова доріжка довжиною 192,24 м. Навколо стадіону були побудовані стіни, спеціальні місця для старту і фінішу , трибуна для суддів та ін.
Істмійський стадіон в Коринфі був розташований поруч з храмом Посейдона (ширина бігового поля складала 21,49 м). Глядачі знаходились на природній земляній трибуні.
Стадіон в Дельфах (можна побачити сьогодні)датується ІІ в. до н.е. – довжина доріжок складала 177,42 м, ширина від 25,33 до 29,34 м; стадіон містив 6500 глядачів, у центрі північної частини була трибуна для почесних гостей.
Стадіон в Немеї був побудований в кінці ІУ в. до н.е. з - довжина доріжок 178 м , ширина – 23,93.
Стадіон в Афінах був побудований у 330-329 р.до н.е. з метою проведення Панафінських ігор, які проводились в іншому районі Афін з 566 р. до н.е.
Організація і проведення Олімпійських ігор в Стародавній Греції
Зародження ОІ у Стародавній Греції пов'язують з ім'ям грецького героя Геракла, легендарного царя Пелопса, спартанського законодателя Лікурга і елінського царя Іфіта.
В одній з од стародавнього поета Піндара розповідається , що народження ОІ пов'язано з іменем Геракла. У 1253 р. до н.е.царь Еліди Авгій , який володів величезним стадом, дав доручення Гераклу очистити його величезний скотний двір від гною. Геракл погодився це зробити за один день, але отримати за це одну десяту частину стада. Коли ж він це зробив (за рахунок підводу двох річок, які він пропустив через двір і вода все змила), цар Авгій не виконав обіцянки і не дав Гераклу нічого.
Через декілька років Геракл з військом прийшов до Еліди і розбив Авгія. А його самого убив. Після перемоги Геракл зібрав своє військо і всю багату здобич у міста Піси приніс у жертву олімпійським богам і заснував ОІ, які проводились з того часу на священній рівнині, обсаженій самим Гераклом оливами, присвяченими богині Афіні-Палладі.
Інша легенда . В ті часи стародавні грецькі міста постійно ворогували між собою. Царю Еллади Іфіту після епідемії чуми оракули порадили утриматися від війн, зміцнювати зв'язки з еллінськими містами і кожний рік додавати до торжеств "Рік радості". Так нібито виникла ідея створення панеллінських торжеств і проведення ОІ. Поскільки Еллада ворогувала головним чином зі Спартою, яка знаходилась приблизхно у 350 км від них, Іфіт запропонував спартанському законодателю Лікургу разом дотримуватись цієї поради.
Деякі дослідники стверджують, що ОІ проводились на честь свята Урожаю. Тому переможці й нагороджувались оливковою віткою. Час проведення Ігр – серпень-вересень ніби стверджує цю версію. Існує й багато інших міфів і легенд і всі вони тісно пов'язані з героями стародавньої грецької міфології і релігіозними святами.
Неможливо з достовірністю стверджувати, коли стали проводити спортивні ігри на честь богів і коли ці ігри набули загальноеллінського характеру. Датою початку ОІ Стародавньої Греції прийнято рахувати 776 рік до н.е. Терміни проведення ОІ не порушувались навіть тоді, коли країна була втягнута у великі зовнішні війни.
У ІІІ віці до н.е. афінський історик Тімей ввів систему відліку літ за "олімпіадами", тобто ввів в історіографію олімпійську еру. Дата любої події визначалась за її місцем у чотирирічному олімпійському циклі. Вихідною точкою літочислення став рік проведення перших ОІ.
Серед дивовижних досягнень стародавньої цивілізації, пов'язаних з ОІ, слід назвати ексхірію – традицію, яка забороняла всім містам-державам проводити війни у період проведення ігор, коли змагались найкращі спортсмени Стародавньої Греції мирно змагались в Олімпії. Період загального перемир'я в Елладі продовжувався біля трьох місяців – час необхідний для підготовки атлетів до Ігор і участі у змаганнях, дорогу в Олімпію і назад.
На ОІ поети оспівували Ігри та їх героїв у віршах, гімнах. З 84-х ОІ, які були проведені у 444 р. до н.е. частиною змагань став конкурс мистецтв. В Олімпії звучали мудрість філософів Талеса, Геракліта, Платона, Сократа, Діогена та інших.
ОІ часів їх розквіту були крупнішими грецькими форумами, роль і значення яких далеко виходили за спортивні рамки. Часто вони використовувались у якості арени для різноманітних політичних акцій. Наприклад, на ОІ був заключений 30-ти річний мир між Афінами і Спартой (У вік до н.е.).
Були в стародавні часи й такі, хто заперечував проти спортивних ігор. Деякі філософи критикували однобокість фізичного виховання, що за їх думкою наносило шкоду всебічному розвитку особистості, особливо інтелектуальному. Деякі відомі люди Стародавньої Греції ревниво сприймали славу атлетів. Але популярність спорту і ОІ була дуже високою.
На перших 13 ОІ греки змагалися тільки в бігу на один стадій, довжина якого складала192,27 м. Цей вид бігу біля півстоліття був єдиним змаганням на Олімпійському святі еллінів. Стартували бігуни зі спеціальних мармурових плит, в яких були зроблені поглиблення для пальців ніг.
На 14-й Олімпіаді (724 рік до н.е.) у програму додається біг на дві стадії. Починаючи з 15 ОІ впроваджується біг на довгі дистанції, довжина яких складала 8, а потім 10, 12, 24 стадії.
Програма ОІ 708 року до н.е. поповнилась пентатлоном, який складався з стрибків, бігу, метання диску. Метання спису або дротика і боротьби. Стрибали греки у висоту і в довжину. А також з гирями з олова. З 688 року до н.е. у програму входив і кулачний бій. Лише 8 років пізніше з'явилися добре знайомі героям Гомера змагання на колисницях . запряжених четвіркою коней. У середині УІІ віку до н.е. у програму змагань був включений панкратіон – боротьба, в якій були дозволені будь які прийоми. У середині УІ віку до н.е. почали практикувати перегони воїнів у повному озброєнні, яке пізніше обмежили тільки щитом.
Змагання з плавання в програми ОІ не включались, хоча греки були чудовими плавцями, тому що фізична підготовка включала в себе і плавання.
Основні види змагань, які включались у програми ОІ:
Біг – один із самих стародавніх видів змагань. Для занять бігом перш за все відбиралися юнаки, які займались полюванням або були пастухами, оскільки їх образ життя розвивав якості, необхідні для бігунів.
Заняття і змагання проводились на спеціальних площадках визначеної довжини, які вимірювались в стадіях, щоб бігуни мали можливість розвинути швидкість і достатньої ширини – для участі багатьох атлетів. Стадій мав довжину 192,27 м і стадієм почали називати саму площадку.
Місце кожного бігуна на старті визначалось жеребкуванням. По прямій пробігали один стадій, після розвороту бігли в зворотньому напрямку, і так всю змагальну дистанцію. Існували різні види бігу: на 1 стадій, на2 стадії. На 8-24 стадії, біг озброєних атлетів на 2-4 стадії.
Метання диску – було було видом змагань, яке не мало безпосереднього зв'язку з військовою або трудовою практикою. Гомер згадує про змагання з метання диску, яке організував ще Ахілес на честь загинувшого Патрокла. В подальшому метання диску стало одним із видів п'ятиборства. Диск виробляли з каменю, а потім зі свинцю або сплавів. Диски мали діаметр від 17 до 32 см, масу від 1,3 до 6,6 кг. Техніка метання мало чим відрізнялась від сучасної.
Стрибки у довжину – як і біг, були одним із простіших видів змагань. Як вид п'ятиборства змагання у стрибках розвивались у двох напрямках: 1) з використанням обтяжень вагою від 1,6 до 4,6 кг, які учасник змагань тримав в руках під час стрибка; 2) з використанням музичного супроводження (труба), атлет повинен був показати гармонію і ритмічність рухів. Атлети стрибали у чотирикутну яму з піском, довжиною 16 м. Перед ямою клали дошку для відштовхування.
Боротьба – входила у п'ятиборство, а також була окремим видом змагань. Змагання проводились з двох видів боротьби: 1) "стоячи", коли переможцем вважався борець, який поклав суперника на пісок три рази; 2) "нижня боротьба", яка велася до тих пір, поки суперник не вважав себе переможеним.
Метання спису – проводились змагання з двох видів метання спису: метання на відстань і метання у ціль. Метання спису на відстань проводилось частіше і було одним із видів п'ятиборства. Спис був дерев'яним, довжиною у зріст людини. Метали спис з визначеного місця після розбігу. Результат зараховувався . коли спис падав у ціль.
Пентатлон – (п'ятиборство) змагання. Яке складалося з п'яти видів атлетики – стрибок. Метання диску і спису. Біг, боротьба.
Панкратіон – стародавньогрецький вид спорту, який поєднував боротьбу і кулачний бій. В панкратіоні існували відповідні правила: атлети не вдягали рукавичок. Дозволялось використовувати усі прийоми, які застосовувались окремо як в боротьбі, так і в кулачному бої. Розрізняли два види панкратіону: 1) поєдинок атлетів стоячи; 2) продовження боротьби і після падіння атлетів на землю.
Ігри перших 24 Олімпіад (684-116 р.р. до н.е.) включали 6 видів змагань і проводились на протязі одного дня. Починаючи з Ігор 25-ї олімпіади, в програму яких були включені перегони на колісницях, змагання вже стали проводитися на протязі двох днів. Поступово кількість видів змагань було доведено до 20, а їх тривалість до 5 днів.
Перший день – день відкриття Олімпіади. Церемонія відкриття, учасники змагань, судді. Тренери давали клятву Зевсу Олімпійському, парад учасників, жертви богам.
Другий день – змагання серед молоді: біг, стрибки. Метання короткого спису в ціль і на відстань, метання диску, кулачні бої.
Третій день – великий день Олімпіади: змагання для дорослих з тих же самих видів спорту.
Четвертий день – змагання на колісницях, які були самим елітарним видом змагань і змагання озброєних воїнів в бігу.
П'ятий день – визначення переможців, нагородження і виконання пісень на честь переможців.
Програма ОІ не була стабільною і в різні періоди історії олімпійського руху у Стародавній Греції змінювалась не тільки кількість і види змагань , але і послідовність розподілення за днями.
За декілька місяців до початку змагань спеціальні посли – спондофори сповіщали керівників держав і областей про час проведення ОІ і робили об'яву про мир в Елладі. Учасники майбутніх змагань приїздили за місяць раніше для ознайомлення з місцевістю і продовженням підготовки.
Крізні явища у спорті Стародавньої Греції і кінець Олімпійських ігор
Починаючи з У-ІУ в. до н.е. у Стародавній Греції ОІ поступово відходять від вимог релігії і все більше уваги приділяється видовищному характеру змагань, іх використання для підвищення авторитету країн-держав та їх керівників. Кількість спортивних свят поступово росте й у період між ОІ проводиться багато інших змагань. Ці свята щедро фінансуються, до їх програм поряд з традиційними видами (біг, панкратіон та ін.) включаються видовищні види спорту – перегони на колісницях, біг з факелами та інше.
В ОІ у цей період приймають участь представники багатьох країн Середземномор'я та Азії. Переможці змагань нагороджуються великими грошовими призами й цінними подарунками, отримують вони матеріальну підтримку й у своїх містах. Поступово комерційний характер змагань, розкіш, з якою вони проводились, розмивають ідеали олімпізму, спорт набуває професійний характер.
З часом спортивна підготовка все більше орієнтувалась на успіх у змаганнях, що приносило славу , грошовий дохід та різні блага. Наприклад, переможець ОІ отримував грошовий приз у сумі 3000-6000 драхм, що було достатньо родині з 3-4 чоловік прожити протягом 5-10 років. Спорт перетворився у професію, що не відрізнялася від будь-якої іншої.
Професіоналізація спорту у Стародавній Греції була прямим слідством політичного, економічного і соціального життя суспільства, котра й визначала поступову трансформацію спорту. перегляд його цінностей та ідеалів.
Крізні явища у Стародавньому олімпійському спорті набули особливу гостроту після завоювання грецьких держав римлянами у 146 р. до н.е. багато змагань були припинені. Різко понизилась зацікавленість спортом. Падає значення ОІ. Вони починають носити місцевий характер. У римський період почали ще більше розмиватися ідеали Стародавнього спорту. І хоча деякі римські імператори, які симпатизували олімпійським цінностям стародавніх греків, намагалися сприяти розвитку спорту, це не давало бажаних результатів, оскільки римляни не змогли зрозуміти суть олімпізму. Змагання набули більш жорстокий характер, особливо у боксі, боротьбі, панкратіоні.
Історичні дані свідчать, що регістрація переможців ОІ припинилась у 267 р. Від цього часу і до з61 р. нема відомостей про проведення ОІ. Лише у 369 і 373 р.р. з'явилися деякі відомості про атлета на ім'я Фіоуменос з Філадельфії , що у Малій Азії, який переміг у змаганнях з боротьби, а також про останнього чемпіона ОІ, яким став вірменський цар Вараздат, перемігший у змаганнях борців на 291-й Олімпіаді у 385 р.
Відомий едикт 392 р. імператора Феодосія І, який суворо засуджував традиції язичників: жертвоприношення богам і духам, гадання на тваринах та інше. Дотримання звичаїв та обрядів попередніх віків розглядалось як великий державний злочин.
Існує думка, що ОІ були припинені просто із-за недостатності грошей на їх регулярне проведення. Фонди Ігор, які існували раніше, давно вже перейшли у руки місцевих римських володарів або християнської церкви. Ще задовго до кінця ІУ в. до н.е. організатори ОІ не одноразово відчували фінансові труднощі і часто здавалося, що Ігри от-от припиняться. Таким чином заборона ОІ імператором Феодосієм І лише прискорила й завершила процес, який почався набагато раніше.
У 395 р. на берегах Алфея на території Олімпії відбулася велика битва візантійців та готів, в результаті якої були сильно пошкоджені олімпійські споруди. Завершили руйнування Олімпії сильні землетруси , що відбулися у УІ в. до н.е., а також спалення залишків язичних храмів за наказом Феодосія ІІ (426 р.). У подальшому Олімпія була повністю знищена під товстим шаром піску та іла після великої повені – розливу рік Алфей та Кладей.
1 2 3 4 5