ЛЕКЦІЯ № 3.Загальна характеристика спортивного тренування
Спортивне тренування.
Спортивна форма.
Система спортивного тренування.
Формами організації спортивного тренування.
Принципи спортивного тренування .
Види підготовки спортсмена.
1. Спортивне тренування
Спортивне тренування – це спеціалізований процес всебічного фізичного виховання, спрямований на досягнення високих спортивних результатів.
Тренування має наступні завдання
-збереження і зміцнення здоров’я;
-гармонійний фізичний розвиток (в тому числі поліпшення статури);
-виховання фізичних якостей і формування системи рухових навичок;
-збагачення спеціальними знаннями і навичками організаційної та інструкторській роботи.
У процесі спортивного тренування здійснюється не лише навчання, а й виховання, яке має особливе значення як у формуванні особистості, так і у вирішенні практичних завдань. При вихованні спортсмена формуються його відчуття, навички та звички, моральні переконання і світогляд.
Провідну роль у тренуванні спортсмена відіграє тренер. Педагогічна майстерність тренера включає в себе не тільки практику педагогічної діяльності, але і глибокі знання теорії цього виду спорту, а також знання з області суміжних дисциплін. У своїх діях тренер зобов’язаний спиратися на досягнення сучасної науки. Головне в педагогічній майстерності – творче ставлення до роботи, пошук і розумне використання нового в теорії і практиці. Тому тренер повинен безперервно і систематично займатися самоосвітою, покращувати свою професійно-педагогічну підготовку.
Особливе значення мають зміст і методика педагогічних вимог. Тренер зобов’язаний поступово створювати своєрідні «сходи» вимог, за допомогою яких і відбувається організація діяльності спортсменів, управління і керівництво ними. Вплив вимог тренера посилюється вимогами колективу, коли він підтримує тренера і висловлює свою громадську думку.
Педагогічні вимоги повинні бути єдиними. Тому слід домагатися узгоджених дій не тільки тренерів, а й спортивних суддів, лікарів, представників команд і т. д.
2. Спортивна форма
Стан найкращої готовності до спортивних досягнень називається спортивною формою. Образно кажучи, спортивна форма є «сплавом» всіх сторін готовності – фізичної, технічної, тактичної та морально-вольової для досягнення високих результатів. Вона являє собою об’єктивний і суб’єктивний стан спортсмена, що дозволяє йому повністю проявити свої здібності, фізичні і духовні.
З фізіологічної точки зору спортивна форма характеризується процесами які відбуваються в організмі людини: в процесі її вдосконалення зменшується кількість жирової тканини, розростається судинна мережа в м’язах, легені стають більш еластичними і т. п.; на базі поліпшення обмінних процесів підвищуються функціональні можливості організму, поліпшується діяльність різних його систем; одночасно поліпшується координація діяльності всіх органів з боку центральної нервової системи. Все це призводить до того, що спортсмен стає здатним швидше «впрацьовуватися» і переключатися від одного виду діяльності до іншого; робота організму виконується більш економно, а відновлювальні процеси прискорюються. Стан спортивної форми характеризується єдністю фізичних якостей і рухових навичок. Якщо спортсмен знаходиться в стані оптимальної спортивної форми, його рухові навички автоматизовані, рухи виконуються вільно, у нього з’являється своєрідне сприйняття власної діяльності ( «почуття часу і дистанції» - у бігунів, «почуття лиж» - у лижників, «почуття води» - у плавців і т. д.).
З психологічної точки зору спортивна форма характеризується активізацією емоційно-вольових процесів. При цьому значно швидше протікають психічні процеси (реакції, сприйняття, орієнтування, прийняття рішень). Розширюється обсяг уваги, дії добре контролюються, виявляється воля до перемоги, впевненість у своїх силах, спортсмени відчувають емоційний підйом, бадьорий, життєрадісний настрій, відчуття здоров’я і т. д. У стані спортивної форми спортсмени тренуються із задоволенням.
Стан оптимальної спортивної форми має вирішальне значення в успіхах спортсмена, тому необхідно знати, що є її показниками. Найбільш важливими критеріями виступають спортивні результати. Але вони характеризують загальну картину, а не окремий стан фізичної, технічної або будь-якої іншої підготовки. Крім того, в окремих видах спорту (гімнастики, стрибків у воду, фігурному катанні на ковзанах і т. п.) результати спортсменів виражаються в суб’єктивних оцінках. Тому необхідні додаткові критерії спортивної форми, зокрема: стан окремих органів і систем, які визначаються методом функціональних проб, реакції на максимальну роботу, що дозволяє судити про те, на яке граничне навантаження здатна дана функціональна система.
Якщо тренування припиняється, то у відповідь на це розвивається стан розтренованості, що характеризується зворотнім розвитком тих позитивних пристосувальних змін, що були викликані тренувальним процесом. Для стану розтренованості характерно зниження діяльності всіх органів і систем; організм людини стає менш стійким по відношенню до різноманітних шкідливих дій зовнішнього середовища.
Для досягнення спортивної форми велике значення має правильний вибір засобів спортивного тренування, а також умови побуту, харчування, раціональний режим. Фізичні вправи, що застосовуються в якості засобів тренування, можна розділити за їх призначенням для спеціалізації на основні (або змагальні) – ті вправи, які є предметом спеціалізації в даному виді спорту, - і допоміжні (всі інші вправи). Останні, в свою чергу, поділяються на загально-підготовчі, за допомогою яких досягається загальна фізична підготовленість, і спеціально-підготовчі, вирішальні вправи спеціальної фізичної підготовки. Спеціально-підготовчі вправи підрозділяються на вправи, що розвивають основні фізичні якості (з урахуванням специфіки виду спорту), і на підвідні, необхідні для формування та вдосконалення спортивної техніки.
3. Система спортивного тренування
Під системою спортивного тренування розуміється сукупність теоретичних досягнень в цій області, а також сама практична діяльність з організації тренувального процесу і управління ним. Організація тренувального процесу - це комплекс заходів, які забезпечують успішне проведення тренування. Управління тренувальним процесом включає в себе цілеспрямовані, заздалегідь заплановані дії, які дозволяють підвищити спеціальну (спортивну) працездатність спортсмена. Керуючи поведінкою спортсмена, тренер впливає як на його організм, так і на особистість і домагається необхідного рівня фізичного та психологічногог розвитку, зростання спортивних результатів.
Керувати будь-яким процесом можна лише оволодівши основними його закономірностями. Щоб тренуватися методично правильно, потрібно знати, яким закономірностям підкоряється саме тренування, розвиток спортивної форми, рухових навичок, якостей і т. д. Роль тренера як педагога, свідомо керуючого тренувальним процесом, полягає в тому, щоб вчасно і правильно створювати умови для дії цих закономірностей. Так, наприклад, знаючи, що високі тренувальні навантаження викликають значні зміни в організмі спортсменів (це положення має характер закономірності) і що організм дітей і підлітків до певного віку не готовий до інтенсивних і великих навантажень (що теж виступає як певна закономірність), тренер повинен строго індивідуально призначати навантаження в тренуванні юних спортсменів. Вивчаючи, з одного боку, закономірності розвитку фізичних здібностей спортсмена, а з іншого - закономірності тренування, тренер може встановити правильну залежність і зв'язок між процесом тренування та станом підготовленості спортсмена до даної рухової діяльності.
Потужна система спортивного тренування буде у випадку гармонійного поєнання різних сторін: науково-обгрунтований зміст, періодизація і планування, а також систематичний поглиблений лікарський і педагогічний контроль.
4. Форми організації спортивного тренування
Формами організації тренування є: тренувальні заняття, самостійні заняття, спортивні змагання.
Тренувальне заняття на відміну від звичайного більш тривале, варіативне і залежить від особливостей виду спорту, що є етапом тренування, спрямованості роботи. На початку тренувального заняття повідомляється його завдання. Підготовча частина (розминка) проводиться для мобілізації організму спортсмена до майбутньої діяльності. Ця частина заняття скорочує період впрацьовування, впливає на всю подальшу роботу, підсилює вегетативні процеси, сприяє досягненню оптимальної збудженості центральної нервової системи. Розминка робить також позитивний вплив на м'язово-зв'язковий апарат і кровоносну систему: під час роботи розкриваються резервні капіляри, що поліпшують кровопостачання м'язів. Поза сумнівом і профілактичне значення розминки. Гарна підготовка до роботи зменшує можливість травм.
Умовно розминка ділиться на дві частини: загальну і спеціальну. Загальна розминка підвищує працездатність організму спортсмена. Її засобами є тривалі, але помірні по інтенсивності вправи, а також комплекси вправ, що мають схожість з основними рухами. Ці засоби служать для «впрацювання» і «розігрівання» м'язів. Завдання спеціальної розминки - підготовка спортсмена до виконання тренувальних вправ в основній частині уроку. Спеціальна розминка має бути максимально наближеною до виду спорту: у ній виконуються як спеціальні фізичні вправи, так і частини руху, що є предметом навчання. Слід пам'ятати, що розминка являє собою не пробу сил, а пробу техніки (особливо на змаганнях). Загальна ідея двох частин розминки - створення необхідної готовності спортсмена до навчання. Якщо тренувальний урок триває кілька годин, то на початку його можна обмежити загальної розминкою, а кілька спеціальних вправ провести безпосередньо перед кожною спеціальною вправою.
Основна частина тренувального заняття пов'язана з навчанням рухів або їх вдосконалення, виховання фізичних, моральних і вольових якостей. Залежно від періоду тренування, ступеня підготовленості спортсменів, їх вікових, статевих та індивідуальних особливостей зміст цієї частини уроку може досить сильно коливатись.
Завдання заключної частини тренувального заняття - створити в організмі умови для протікання відновних процесів. Тому навантаження в цій частині уроку поступово знижується. У ній застосовуються вправи середньої і малої інтенсивності, а також вправи на розслаблення. Вся робота ведеться у спокійному темпі. Після тренування проводиться її короткий аналіз.
Тренувальний заняття тісно пов'язане і з іншими формами організації занять (лекціями і кіно, теоретичними заняттями, роботою з книгою).
Самостійні тренувальні заняття проходять без безпосередньої участі тренера, але під його контролем. Тренер спільно зі спортсменом визначає мету, методи та засоби тренувальних занять, а проводить їх спортсмен самостійно.
Спортивні змагання як форма тренувальних занять мають важливе педагогічне значення. Вони стимулюють тренувальний процес, сприяючи поліпшенню навчальної роботи, виховують у спортсменів волю до перемоги, товариство, патріотизм, колективність дій, привчають до організованості та дисципліни. Змагання є важливим засобом пропаганди спорту і одним із способів обміну досвідом тренувальної роботи.
Відомі власне спортивні змагання та змагання навчально-тренувального характеру. Перші проводяться за офіційними правилами в умовах боротьби за перемогу, суддівство тут є одним з видів педагогічного впливу; другий направлені на виявлення фізичної, технічної, тактичної та морально-вольової готовності спортсменів. Систематично беручи участь у змаганнях, спортсмени здобувають необхідний досвід, який сприяє більш повному прояву їх здібностей.
Для раціонального тренування істотне значення має активна спільна діяльність тренера і лікаря. Перед початком тренувальної роботи всі спортсмени повинні пройти медичне обстеження, результати обстеження необхідно проаналізувати, щоб їх можна було використовувати при плануванні практичних занять. Поглиблені поетапні обстеження проводять протягом усього тренувального року, а також після закінчення змагань. Лікар зобов'язаний активно впливати на тренувальний процес, а не тільки реєструвати ті чи інші зрушення в підготовці спортсмена. Він повинен брати участь і у вирішенні найважливіших організаційних питань, пов'язаних зі змаганнями, проводити велику роз'яснювальну і практичну роботу по загартовуванню спортсменів, навчати їх методиці самоконтролю, тобто найпростішим прийомам спостереження за станом свого здоров'я і фізичного розвитку.
5. Принципи спортивного тренування
Спортивне тренування передбачає дотримання основних принципів та закономірностей:
- безперервності тренувального процесу;
- поступовості збільшення навантаження та складності технічних прийомів;
- послідовності розвитку фізичних здібностей;
- єдності загальної і спеціальної фізичної підготовки спортсмена;
- хвильоподібності динаміки фізичних навантажень;
- циклічності (від макроциків олімпійських до тижневих мікроциклів);
- поглибленої спеціалізації;
- індивідуальності тренувального процесу;
- спрямованості до найвищих досягнень.
6. Види підготовки спортсмена
Фізична підготовка.
Фізична підготовка спрямована на зміцнення здоров’я, досягнення певного рівня фізичного розвитку, виховання фізичних якостей.
Мета загальної фізичної підготовки – досягнення високої працездатності, злагодженості в діяльності окремих органів і систем органів, атлетичності розвитку спортсмена.
Оскільки загальна фізична підготовка має на меті різнобічного розвитку, її засобами є фізичні вправи, що роблять загальний вплив на організм і особистість спортсмена. До їх числа відносяться пересування помірної інтенсивності (біг, ходьба на лижах, плавання, веслування та ін), рухливі та спортивні ігри, спортивно-допоміжна гімнастика, вправи з обтяженнями. У процесі загальної фізичної підготовки можуть використовуватися і основні вправи, але в полегшених, незвичайних умовах. За допомогою загальної фізичної підготовки, шляхом переносу тренованості, створюються передумови до максимального розвитку спеціальної готовності спортсмена. Загальна фізична підготовка багато в чому розширює функціональні можливості організму спортсмена, дозволяє збільшувати навантаження, забезпечує постійне зростання результатів.
Загальна фізична підготовка повинна проводитися протягом усього тренувального року.
Спеціальна фізична підготовка спрямована на розвиток фізичних якостей стосовно специфіки обраного виду спорту. Вона пов’язана з процесом безпосередньої підготовки спортсмена до змагань. Засобами її виступають перш за все спеціальні вправу або їх елементи, а також спеціально-підготовчі вправи.
На даний вид фізичної підготовки впливає участь у різноманітних змаганнях. Тому в тренування необхідно систематично включати змагальні елементи, але їх зміст повинен строго відповідати завданням тренувального процесу в даний час. У зв’язку з цим слід зіставляти підготовленість спортсмена в окремих вправах, проводити контрольні змагання. Змагальна підготовка дозволяє краще вирішувати психологічні завдання тренування, підвищувати рівень вольових якостей і тактичної готовності спортсмена. Вона має проводитися систематично і поступово підводити спортсмена до основних змагань сезону.
Однак спортивну тренування не можна перетворювати на безперервне змагання, бо це може виснажити фізичні та духовні сили спортсмена. Тренер на підставі ретельного вивчення своїх учнів повинен завчасно визначити учасників головних змагань. Це дозволить зняти нервове навантаження, пов’язане з очікуванням вирішення цього питання, невідомістю положення в команді і дасть можливість спортсмену плідно готуватися до виступів.
Технічна підготовка.
Технічна підготовка спортсмена є процесом формування техніки рухів, властивих даному виду спорту. Загальна технічна підготовка спрямована на оволодіння різноманітними руховими вміннями та навичками, спеціальна технічна підготовка - на досягнення майстерності в спеціальній вправі. Без оволодіння найбільш раціональною технікою спортсмен не зможе досягти бажаних результатів. У ряді видів спорту, де рухи координаційно складні, техніка відіграє провідну роль. Техніка спортсмена повинна бути індивідуальною та варіативної.
Суттєве значення у технічній підготовці спортсмена, особливо спортсмена високого класу, має збільшення обсягу рухових навиків, їх різнобічність і ефективність.
Вивчаючи і оцінюючи дії свого спортсмена, тренер отримує, хоча і побічно, відомості про характер внутрішніх процесів, що відбуваються в його організмі. Це дозволяє тренеру здійснювати спрямований вплив на спортсмена шляхом застосування тих чи інших фізичних вправ. Тренер та спортсмени зобов'язані володіти спеціальними знаннями про біомеханічні основи техніки, розуміти суть тих внутрішніх процесів, які пов'язані з тренуванням. Тому необхідно використовувати лекції, бесіди, відео-демонстраціі, самостійну роботу з літературою і т. п. для теоретичної підготовки в області основ техніки в даному виді спорту. У спортсменів потрібно розвивати самостійне мислення, привчати їх до самоконтролю, до оцінки власних рухів і рухів суперників. В іншому випадку може бути сформована і закріплена неправильна, малопродуктивна техніка, яку згодом потрібно буде перебудовувати, а це шлях важкий і складний, що гальмує зростання спортивних досягнень.
Оволодінню техніки рухів сприяє так званий ідеомоторний метод у навчанні, що полягає в уявному виконання руху. Цей метод дозволяє краще уявити рух, створити необхідну налаштованість центрів нервової системи на роботу.
Термінова (поточна) інформація при навчанні техніці (тобто інформація про те, чи правильно виконується вправа), що отримується в процесі самих вправ, допомагає уточнити техніку рухів. Способи використання поточної інформації в практиці спорту численні. Наприклад, при навчанні управління швидкістю пересування, такого важливого для правильної розкладки сил, тренер повідомляє спортсмену час, показане на окремих ділянках (коло, відрізки); при навчанні стрибків у довжину з розбігу інформує його про дальність стрибка і про величину помилки в порівнянні із завданням ; для термінової інформації в спортивній ходьбі виготовлено спеціальний контактний пристрій на взуття: у ньому відбувається замикання і лунає звук лише за відсутності опори; використовується в боксі динамометр дозволяє регулювати силу удару і т. п.
При навчанні техніці рухів застосовуються цілісний метод, метод розучування по частинах і обидва методи в поєднанні.
Тактична підготовка
Тактична підготовка озброює спортсменів способами і формами ведення боротьби в процесі змагань. Тактика - це мистецтво ведення боротьби. У зміст тактичної підготовки входять планування поведінки під час змагання, подолання можливих, відомих або раптово виникаючих труднощів. У процесі тактичної підготовки спортсмени опановують тактичними прийомами і діями, тактичними знаннями. Для побудови раціональної тактики спортсмен повинен добре знати своїх суперників, їх тактичні прийоми.
Діяти під час спортивного виступу тактично грамотно - значить правильно розподілити сили для досягнення мети, застосовувати такі рухи, які повинні принести успіх. Велике значення в сучасній тактиці має вміння розкрити тактичний план супротивника, збираючи і осмислюючи інформацію про нього до змагання або під час спортивної боротьби. Разом з тим необхідно приховувати свої власні наміри. Встановлено, що чим менше підготовлений спортсмен, тим більшу інформацію він дає противнику про свої наміри в процесі змагання. Усі тактичні дії спортсмена повинні бути підпорядковані інтересам колективу, команди.
Тактика може бути атакуючою, захисною і змішаною.
Тактична підготовка ділиться на дві частини. Перша частина - це знання про основи тактики даного виду спорту, про правила тактичної взаємодії з іншими спортсменами (в іграх), про індивідуальну тактику, умови виступу і т. п. Наприклад, боксер повинен знати, як вести бій з противником високого зросту, з боксером-лівшою. Формування, уточнення і вдосконалення цих знань є основою тактичного мислення спортсмена, завдяки якому він становить правильні тактичні плани дій. Наприклад, передумовами тактичного мислення лижників-розрядників є знання сил супротивника і своїх сил, відомості про конфігурацію дистанції та інших зовнішніх умовах (стан снігу, температурі повітря і т. п.), знання про розкладці сил на дистанції, про способи проходження ділянок з різним рельєфом.
Друга частина тактичної підготовки - це перш за все рішення тактичних планів дії із заданими умовами змагання задовго до їх початку. Це добре розвиває тактичне мислення. Важливе значення в цьому відношенні має вивчення спеціальної спортивної літератури, відвідування лекцій, вивчення правил змагань і спостереження за їх ходом. Крім того, потрібно систематично аналізувати і зіставляти всі наявні матеріали по тактиці, свої і чужі тактичні плани, щоденники.
Істотне значення мають і спеціальні знання. Тренер і спортсмен повинні знати, приміром, про фізіологічні дані, які обумовлюють розподіл сил спортсмена. Головні тактичні варіанти в рухах циклічного характеру - рівномірний розподіл сил на дистанції; більш швидке проходження першої половини дистанції, ніж другого; сильне стартове прискорення, подальше зниження швидкості і вторинне її підвищення; зміна роботи (перехід з одного способу руху на інший); зміна темпу - вимагають розуміння фізіологічних процесів і законів, ними керуючих.
Морально-вольова підготовка .
Морально-вольова підготовка спортсмена являє собою процес виховання у нього якостей, які є конкретними проявами волі: цілеспрямованості, наполегливості та завзяття, самостійності та ініціативності, рішучості та сміливості, витримки та самовладання. Воля - це свідома, цілеспрямована психічна активність, пов'язана з подоланням перешкод, з досягненням поставлених цілей; вона спрямована на управління поведінкою.
Цілеспрямованість виражається у здатності ясно визначати найближчі і перспективні завдання та цілі, засоби і методи їх досягнення. Щоб здійснити поставлені перед собою цілі і завдання, спортсмен планує їх у перспективних, річних, місячних і тижневих планах тренування. Для реалізації цих планів велике значення має оцінка досягнутих результатів, контроль тренера і самоконтроль.
Наполегливість і завзятість означають прагнення досягти поставленої мети, активне подолання перешкод на шляху до досягнення мети. Ці вольові якості пов'язані з обов'язковим виконанням завдань тренувань і змагань, вдосконаленням фізичної, технічної і тактичної підготовки, дотриманням постійного і суворого режиму. Спортсмен повинен відвідувати всі тренування, бути працьовитим і дисциплінованим, не знижувати своєї активності з-за втоми і несприятливих зовнішніх умов, до кінця боротися на змаганнях.
Самостійність і ініціативність припускають творчість, винахідливість і кмітливість, уміння протистояти поганим впливам. Спортсмен повинен уміти самостійно виконувати і оцінювати фізичні вправи, готуватися до чергових тренувань, аналізувати виконану роботу, критично ставитися до думок і дій інших спортсменів, виправляти свою поведінку.
Рішучість і сміливість є вираз активності спортсмена, його готовність діяти без вагань. Ці якості мають на увазі своєчасність і обдуманість прийнятих рішень, хоча в окремих випадках спортсмен може йти і на певний ризик.
Витримка і самовладання означають здатність ясно мислити, ставитися до себе самокритично, керувати своїми діями та почуттями в звичайних і несприятливих умовах, тобто долати розгубленість, страх, нервове збудження, вміти утримати себе і товаришів від помилкових дій і вчинків.
Вольові якості при раціональному педагогічному керівництві стають постійними рисами особистості. Це дозволяє спортсменам виявляти їх у трудовій, навчальній, громадській та інших видах діяльності.
Морально-вольова підготовка здійснюється в процесі подолання труднощів, що виникають у тренуванні і на змаганнях. Труднощі поділяються на об'єктивні і суб'єктивні. Об'єктивні труднощі пов'язані з характером самої спортивної діяльності і зумовлені особливостями того чи іншого виду спорту. Вони можуть бути викликані (особливо на змаганнях) необхідністю виконувати рухи з максимальним проявом сили, витривалості, швидкості або спритності; незвичайними й несподіваними, раптово виникають перешкодами; умовами змагань (зміна часу виступу, поведінка публіки і т. п.); фізичним станом спортсмена (вади фізичного розвитку, травми); діями супротивників. Суб'єктивні труднощі зумовлені особливостями особистості спортсмена, його ставленням до обстановки на змаганнях, до зовнішнього середовища і т. п. Вони можуть бути викликані невдачами, переживаннями у навчальній чи трудової діяльності, страхом перед рекордом, недовірливістю, нерішучістю, збентеженням, невпевненістю в своїх силах і т. д.
Морально-вольова підготовка спрямована на створення інтелектуальних і моральних основ волі і розвиток навичок у подоланні труднощів, на здійснення морального виховання.
Засобами виховання вольових якостей є фізичні вправи, що вимагають прояву вольових зусиль. При вихованні вольових якостей застосовуються різноманітні методи фізичної, технічної і тактичної підготовки, також, які вимагають прояву вольових зусиль. Серед методів особливе значення має змагальний. Методичними прийомами стимуляції вольових зусиль спортсмена є схвалення, вимога, вправа, покарання та ін
Раціональна морально-вольова підготовка дозволяє створити психічну готовність спортсмена до змагань, тобто здійснити єдність його психічного стану та діяльності. Психічна готовність до змагань характеризується (за О. Ц. Пуні) упевненістю спортсмена в своїх силах, прагненням до кінця боротися за досягнення поставленої мети, оптимальним рівнем емоційного збудження, високим ступенем стійкості по відношенню до різних несприятливих зовнішніх і внутрішніх впливів, здатністю довільно керувати своїми діями, почуттями, всім поведінкою згідно зі змінами умов спортивної боротьби.
Характерною рисою морально-вольової підготовки є також самовиховання. Воно означає розвиток людиною своїх позитивних якостей і викорінення негативних. Головним засобом самовиховання є самопримусовість, в результаті виробляється самовладання (здатність стримувати себе від небажаних дій). Самовиховання дозволяє спортсменові не тільки виконувати тривалу і важку роботу на тренуваннях або під час змагань; воно формує цілісну особистість, дає можливість розвивати такі важливі сторони спортивної етики, як спортивна честь, обов'язки по відношенню до суспільства і колективу. Таким чином, самовиховання сприяє розвитку творчих здібностей спортсмена.
Відоме значення у підготовці спортсмена до змагань мають умови побуту, той «психологічний клімат», який оточує його на роботі, під час навчання, в сім'ї, а також правильна громадська оцінка його захоплення спортом. Тому тренер повинен підтримувати з родиною спортсмена тісний педагогічний контакт, знати умови його життя.
Одним з важливих методів підготовки до змагань, що дозволяє усунути надмірне збудження і концентрувати сили в потрібний момент, є саморегуляція психічних станів. Вона заснована на довільній напрузі і розслаблення м'язів у поєднанні з диханням, а також словесними самонаказ і дозволяє «відключатися» від навколишнього оточення. Найчастіше з цією метою застосовуються вправи, що викликають відчуття ваги тіла, відчуття тепла, регулювання дихання і т. п. Домагаючись подібних відчуттів, спортсмен починає вірити у можливість керувати своїм станом, настроєм і поведінкою, що створює найкращу готовність до змагань. Крім того, саморегуляція психічних станів дозволяє відпочити та відновити сили.
Щоб уникнути складного передзмагального нервово-психічного стану (підвищена збудливість, млявість, нав'язливі думки про змагання, побоювання і т. д.), рекомендується зайнятися улюбленою справою, читанням, іграми з невеликим фізичним та психічним навантаженням, подивитися кінофільм, а безпосередньо на змаганнях виконати вправи на розслаблення, на дихання, зробити заспокійливий масаж. Велике значення в цьому відношенні мають самонаказ, самопереконання.
Морально-вольову підготовку необхідно планувати в процесі всієї тренувальної роботи з урахуванням індивідуальних особливостей кожного спортсмена. Перш за все у вигляді конкретних методичних рекомендацій планується усунення прогалин у вихованні вольових якостей.
Морально-вольова підготовка є частиною психологічної підготовки спортсмена, метою якої є формування духовно багатої і морально чистої особистості.
Теоретична підготовка
Теоретична підготовка спортсмена означає оволодіння знаннями, що мають відношення до спортивної діяльності (історія, теорія і методика спорту, фізіологія, гігієна, лікарський контроль, організація і суддівство змагань та ін.) Теоретична підготовка здійснюється безпосередньо на заняттях у зв'язку з рішенням завдань фізичної, технічної, тактичної та морально-вольової підготовки, а також у вигляді лекцій, бесід, самостійного вивчення літератури. Достатній рівень теоретичної підготовки дає спортсмену можливість розуміти суть тренувального процесу, проявляти активність і тренеру допомагати у вирішенні їхніх спільних завдань.
Отже, метою теоретичної підготовки є підвищення освіченості спортсмена. Особливе значення мають формування вміння самостійно і плідно працювати над спеціальними джерелами, правильне і своєчасне проведення обговорень вивченого теоретичного матеріалу.
Теоретична підготовка проводиться в зручний для тренера та спортсмена час, але з урахуванням конкретних завдань, що стоять перед ними на окремих етапах спортивного тренування.
Рекомендована література
Основна:
1. Платонов В. Н. Система подготовки спортсменов в олимпийском спорте. Общая теория и ее практические приложения : [учеб. для студ. высш. учеб. завед. физ. воспитания и спорта] / В. Н. Платонов. – Киев : Олимпийская литература, 2004. – 808 с. – ISBN 966-7133-64-8.
2. Платонов В. Н. Олимпийский спорт : учебник : в 2 кн. / Платонов В. Н., Гуськов С. И. – Киев : Олимпийская литература, 1994. – 496 с. – ISBN 5-7707- 5870-8.
3. Келлер В. С. Теоретико-методичні основи підготовки спортсменів / Келлер В. С., Платонов В. М. – Львыв : Українська спортивна Асоціація, 1992. – 269с
Допоміжна:
1. Пітин М. Загальна характеристика концепції теоретичної підготовки у спорті / Мар’ян Пітин // Молода спортивна наука України : зб. наук. пр. з галузі фіз. виховання, спорту і здоров’я людини / за заг. ред. Є. Приступи. – Львів : ЛДУФК, 2014. – Вип. 18, т. 1. – С. 213−218.
2. Ківернік О. Організаційні особливості процесу фізичного виховання у вищих навчальних закладах України / Ківернік О., Городянський С., Пітин М. // Слобожанський науково-спортивний вісник. – 2008. − № 1/2. − С. 20−22.
3. Келлер В. С. Соревновательная деятельность в системе подготовки спортсменов / Келлер В. С. // Современная система спортивной підготовки : сб. науч. тр. – Москва : СААМ, 1995. – С. 41–49.
4. Pedagogical colleges students readiness formation for sport and recreation activity / Oleh Romanchyshyn, Yuriy Briskin, Oleh Sydorko, Maryan Ostrovs’kyy, Maryan Pityn // Journal of Physical Education and Sport. – 2015. – Vol. 15(4). − Р. 815–822.
Інформаційні ресурси інтернет:
1. Національний Олімпійський комітет України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.noc-ukr.org/
2. Міжнародний Олімпійський комітет [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.olympic.org/
3. Олімпійська арена [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.olimparena.org/
4. Освітній портал „Веспо” [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.vespo.com.ua
5. Отраслевая библиотека по физической культуре и спорту [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://lib.sportedu.ru/
6. Національна бібліотека імені В. І. Вернадського [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/
7. Национальный государственный университет физической культуры, спорта и здоровья имени П. Ф. Лесгафта [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://lesgaft-notes.spb.ru