Курсова робота
На тему «Технологія виробництва молока»
З дисципліни «Технологія виробництва молока і яловичини»
Студента Харченка Владислава
Групи Т-41
Курсу 4
Зі спеціальності «Технолог переробки продукції тваринництва»
Дата захисту 25.12.2023
Оцінка __________________________________
Викладач________________________________
Вступ
Тваринництво є галуззю сільського господарства, що займається розведенням сільськогосподарських тварин для виробництва тваринницьких продуктів. За своїм значенням особливо виділяються молочне і м'ясне скотарство, свинарство, вівчарство, птахівництво.
Розвитком тваринництва багато в чому визначається повноцінність харчування населення в його життєво необхідної частини – споживанні тваринного білка. Всі продукти тваринництва – м’ясо, молоко, масло, яйця та інші відрізняються високою енергетичною і поживну цінність.
Тваринництво різнобічно пов'язане з різними галузями народного господарства і має важливе значення в розвитку виробничих сил країни. Характерна особливість тваринництва полягає у їх тісному зв'язку з рослинництвом. Тваринництво використовує кормові культури, рослинність лук і пасовищ і відходи рільництва, перетворюючи їх у продукти харчування і цінну сировину. У свою чергу, тваринництво поставляє для рослинницьких галузей органічне добриво: у вигляді гною на поля повертається приблизно 40% загальної кількості органічних речовин, згодовуваних сільськогосподарським тваринам [4].
З усіх харчових продуктів найбільш цінними є молоко і виготовлені з нього продукти (масло, сир, сир та ін.) Молоко містить майже всі необхідні для харчування повноцінні речовини: жири, білки, цукор, мінеральні солі, вітаміни, ферменти, гормони і т. д. Засвоюваність організмом молоко в цілому і всіх його складових частин дуже висока [3].
Поживність молока визначається вмістом в ньому сухих речовин. У коров'ячому молоці міститься в середньому 12, 5% сухих речовин, інше – вода. Жиру в коров'ячому молоці міститься в середньому 3, 8 – 3, 9% з коливаннями від 2, 8 до 5, 5%. Залежить це від індивідуальних і породних особливостей корів, умов їх годівлі та утримання, а також від періоду лактації. Білки коров'ячого молока становлять у середньому 3, 3%; середній вміст молочного цукру 4, 6 – 4, 8%, на частку мінеральних речовин молока припадає близько 1%. У молоці є майже всі вітаміни, розчинні в жирі і у воді. Їх зміст в значній мірі залежить від годівлі, мікрофлори рубця жуйних і ряду інших умов [2].
До фізичних властивостей молока відноситься щільність, за якою судять за його повноцінності. Щільність молока залежить від породних особливостей корови, умов її годівлі, періоду лактації та ряду інших факторів. У середньому вона дорівнює 1, 030 з коливаннями від 1, 027 до 1, 032.
Велику роль в отриманні високоякісного молока, а в ряді випадків і молочних продуктів, грає первинна обробка молока на добре обладнаних фермах, і полягає у його очищенні, охолодженні, пастеризації, нормалізації. Первинна обробка молока має на меті підготувати його до транспортування і реалізації або зберігання у свіжому вигляді.
Розвиток молочного скотарства, організація отримання молока, вимога до його якості, питання переробки молока в різні молочні продукти приваблюють увагу вчених різних країн.
У результаті великих заходів, здійснюваних урядом, помітно змінилася промислово-економічна база сільського господарства. Все більшого значення набувають поглиблення спеціалізації і концентрації тваринництва, підвищення рівня його інтенсивності. Головне в здійсненні інтенсифікації тваринництва – створення міцної кормової бази і раціональне використання кормів. Інтенсифікація тваринництва значною мірою залежить також від всесвітнього поліпшення продуктивних якостей худоби і птиці на основі вдосконалення племінної справи, створення нових високопродуктивних порід, широкого використання промислового схрещування.
У нашій країні розвитку тваринництва, у тому числі скотарства, і підвищенню продуктивності тварин надається велике значення. Створення в радгоспах і колгоспах міцної кормової бази, ведення скотарства на рівні сучасних наукових знань, його концентрація, спеціалізація і всебічна механізація виробництва будуть сприяти подальшому розвитку та інтенсифікації цієї галузі[4].
1.1 Характеристика молочних порід корів
В Україні розводять 11 порід молочного напряму продуктивності, 7 комбінованого і 13 м’ясного. Найчисленніші чорно-ряба та українська чорно-ряба молочна (36, 3%), червона степова (34, 5%), українська червоно-ряба молочна разом із симентальською (23, 9%), лебединська (3, 6%), інші породи (1, 7%).
Основними породами молочного напряму продуктивності є чорно-ряба, українська чорно-ряба молочна, червона степова, українська червоно-ряба молочна, червона польська, голштинська, джерсейська.
Голштинська порода створена в США та Канаді на основі голландської чорно-рябої відбором за молочною продуктивністю та розвитком. Жива маса голштинських корів 670-720 кг, іноді 815 кг, бугаїв 850-1250 кг, телят при народженні – 40 кг. За екстер'єром корови великі, з довгим тулубом, масть чорно-ряба і червоно-ряба; груди глибокі, середньої ширини; голова довга, суха; шия середньої довжини, тонка з дрібними складками; черево об'ємисте; вим'я велике; кінцівки міцні – тип конституції міцний. Чорно-рябе і червоно-рябе відріддя голштинської худоби майже однакові за продуктивністю і типом.
Висота в холці корів у середньому 144 см, бугаїв – 158-160 см, глибина грудей у корів до 86 см, ширина – до 65 см. Індекс рівномірності розвитку вим'я в середньому становить 42-50% при швидкості молоковіддачі 2, 37 кг/хв. М'ясні якості достатньо високі. Забійний вихід – 55-60% Удій повновікових корів 6000-8000 кг при 3, 5-3, 6% жиру. Створено репродуктори голштинської породи, яка використовується для виведення нових спеціалізованих молочних порід[5].
Чорно-ряба порода найбільш поширена у світі й відіграла важливу роль у вдосконаленні й виведенні нових порід. Вона створена в результаті схрещування місцевих корів із бугаями голландського походження.
Тварини чорно-рябої породи мають пропорційно розвинений тулуб. Жива маса повновікових корів становить 500 – 550, бугаїв – 800 – 900 кг. В умовах достатньої годівлі від корів одержують по 4000 – 5000 кг молока, а в племінних господарствах – 6000-6500 кг із вмістом жиру 3, 4-3, 8%. Надої деяких рекордисток досягають 10-17, 5 тис. кг.
Жива маса телят чорно-рябої породи в середньому становить 32-40 кг. Молодняк має високу інтенсивність росту. Бички у 15 міс досягають живої маси 400-450 кг і витрачають на 1 кг приросту 6, 5-7 к. од. Забійний вихід – 55-58%.
Розводять тварин цієї породи у лісостеповій і поліській зонах України. Молочність і технологічні властивості вим’я корів чорно-рябої породи поліпшують ввідним схрещуванням із бугаями голштинської породи, корови якої мають міцний кістяк, молочний тип будови тіла, більшу живу масу, високі надої, добре розвинене вим’я ванно- та чашоподібної форм, пристосоване до машинного доїння з високою швидкістю молоковіддачі[4].
Українська чорно-ряба молочна порода виведена схрещуванням тварин чорно-рябої худоби з голштинською і як самостійна порода затверджена в 1996 р. Тварини створеної породи переважають чорно-рябих ровесниць за живою масою та промірами. Вони мають більшу висоту в холці, довший тулуб і краще розвинену грудну клітку. Жива маса дорослих корів – 600-650, бугаїв – 850-1100 кг.
У кращих племінних господарствах від корови надоюють по 6000-8000 кг молока з вмістом жиру 3, 6-3, 8%, а витрата корму на 1 кг молока становить 0, 9-1, 1 к. од.
Молодняк відзначається високою інтенсивністю росту. У 18-мі-сячному віці телиці досягають живої маси 400-420, бугайці – 500-520 кг при витраті корму на 1 кг приросту 6, 5-7, 2 к. од.
Відтворна здатність корів перебуває на рівні вихідних порід. Вік першого отелення коливається в межах 27-29 міс, а сервіс-період триває 85-100 днів.
Основні зони розведення тварин української чорно-рябої молочної породи – це Лісостеп і Полісся України, генетичний потенціал їх може бути реалізований за умов нормальної годівлі та утримання[4].
Червона степова порода створена на початку XX ст. у результаті складного відтворного схрещування місцевої української худоби з червоними породами Західної Європи (остфрисляндська, англерська, вільстермаршська).
Тварини червоної масті з різними відтінками – від світло- до темно-червоного. Позитивні якості породи – пристосованість до жаркого клімату, реагування підвищенням продуктивності на поліпшення умов годівлі та утримання, добра оплата корму молоком і приростами. На 1 кг молока втрачається 0, 9-1, 1 к. од. Недоліки – невисокий вміст жиру в молоці, нерівномірність молоковіддачі, непропорційність розвитку часток вим’я та деякі екстер’єрні вади.
Жива маса корів у племінних господарствах становить 500 – 560, бугаїв – 800-900 кг. Новонароджені телята мають живу масу 30-35 кг. Від корів у середньому надоюють за рік по 3000 – 4500 кг молока із вмістом жиру 3, 6 – 3, 7%.
Червона степова порода поліпшується чистопородним розведенням для збереження цінних адаптаційних якостей, а також застосуванням відтворного схрещування корів червоної степової породи з плідниками англерської, червоної датської та голштинської порід. Результатом такої роботи є створений новий тип, який відрізняється від тварин червоної степової породи вищою продуктивністю, екстер’єром і технологічними якостями[5].
Українська червоно-ряба молочна порода виведена на основі сименталів відтворним схрещуванням їх із монбельярдами, айрширами та червоно-рябими голштинами. Варіантами схрещувань передбачалось одержати масив тварин із часткою крові червоно-рябих голштинів 60-80%. При виборі порід для схрещування враховувались їхня спеціалізація в молочному напрямі продуктивності та високі технологічні властивості тварин.
У новій породі передбачалося поєднати високу молочну і м’ясну продуктивність, придатність до машинного доїння, добру пристосованість до місцевих умов та високу оплату корму продукцією.
Порода виведена в 1993р. її ознаками є червоно-ряба масть, міцна конституція, гармонійність будови тіла, ванно- і чашоподібна форма вим’я, міцне прикріплення його, великі й добре розгалужені молочні вени
Молочна продуктивність корів у середньому становить 2552 кг, а в племінних господарствах – 4356 кг із вмістом жиру в молоці 3, 83%.
Червона польська порода створена у Польщі складним відтворним схрещуванням місцевої худоби з бугаями англерської та червоної датської порід. Тварини невеликі, мають щільну або міцну конституцію, витривалі, добре пристосовані до місцевих умов. Жива маса корів – 450 – 500, бугаїв – 700 – 850 кг, телята народжуються живою масою 25 – 35 кг. Надій корів – до 3000 кг, а в племінних господарствах – 4000 – 5000 кг. Вміст жиру в молоці – 3, 7 – 3, 9%. М’ясні якості худоби невисокі, тому що вона вдосконалювалася у молочному напрямі.
Розводять тварин цієї породи у Волинській, Тернопільській і Рівненській областях[4].
1.2 Особливості відтворення поголів’я
Організаційні заходи щодо відтворення основного поголів'я великої рогатої худоби мають бути спрямовані на його поліпшення за рахунок заміни малопродуктивних корів високопродуктивним породним молодняком.
Процес відтворення стада здійснюють цілеспрямовано, відповідно до організаційно-економічних заходів, досягнення найбільш високої ефективності виробництва в кінцевому підсумку.
При формуванні основного поголів'я враховують спосіб його утримання, при індустріальній технології – відповідність його потенціалу і продуктивності запрограмованій системі машинного доїння, стійкість проти хвороб і екстремальних умов середовища.
Відтворення стада великої рогатої худоби в сільськогосподарських підприємствах здійснюють переважно за рахунок вирощування власного ремонтного молодняку. Процес відтворення має забезпечувати необхідну кількість поголів'я, його структуру і продуктивність відповідно до обсягу виробництва продукції на перспективу та спеціалізації галузі, поліпшення племінних якостей тварин.
Процес відтворення стада слід пов'язувати із заходами щодо поліпшення використання маточного поголів'я, ліквідації яловості корів, збільшення приплоду. Цього досягають, комплектуючи основне стадо з високопродуктивних, породних тварин, організуючи належний догляд і годівлю збалансованими за поживністю кормами, своєчасне паруванням як корів, так і ремонтного молодняку.
Для своєчасного поновлення стада, заміни вибракуваного поголів'я в господарстві виділяють групу ремонтного молодняку. Її формують з телят від племінних корів. За розміром ця група в 1, 5-2 рази більша за поголів'я корів, яке підлягає вибракуванню. Це дає змогу відібрати для парування найбільш розвинений молодняк з добрими ознаками майбутньої корови. Решту тварин з групи ремонтного молодняку відгодовують на м'ясо.
Особливо важливим є комплектування стада основного поголів'я в умовах індустріалізації галузі. За допомогою спеціальних тестів формують вирівняне стандартне поголів'я з урахуванням таких вимог, як високий рівень продуктивності, швидкість віддачі молока, швидкість споживання корму, відсутність агресивності. Молоде поголів'я має бути придатним для машинного доїння і годівлі, стійким проти захворювань і стресів, здатним до відтворення тощо.
У процесі відтворення основного поголів'я в скотарстві важливо встановити раціональну його структуру відповідно до прийнятої спеціалізації в галузі. Від раціонального співвідношення статевих і вікових груп тварин залежать темпи відтворення стада, рівень виходу продукції та її собівартість.
На структуру стада впливають напрям галузі, вік реалізації молодняку, темпи росту поголів'я, строки отримання приплоду та інші фактори. Визначають структуру стада великої рогатої худоби, як правило, на початок або кінець року, оскільки між цими періодами відбуваються постійні зміни в поголів'ї.
Розрізняють фактичну і організаційну структуру стада. Фактична структура відображує дійсний стан поголів'я на певний період. Організаційна структура стада повинна відповідати програмі перспективного розвитку галузі, досягненню передбачених програмою показників щодо кількості тварин, їх продуктивності тощо. Структура стада великої рогатої худоби відображує спеціалізацію галузі. Наприклад, у молочному скотарстві частка корів становить понад 55%, у молочно-м'ясному – від 45-55%, м'ясо-молочному – 35-45%, у м'ясному – до 35%. Частка корів у стаді залежить від строків реалізації молодняку. Наприклад, у стаді молочного напрямку ефективною є реалізація всього молодняку в ранньому віці – після 20-денного (молозивного) періоду.
У господарствах приміських зон при молочному напрямку скотарства доцільно мати таку структуру стада великої рогатої худоби (в% до загального поголів'я) : корови – 60, нетелі – 9, молодняк старше року – 11, телята до року-20. Така структура стада забезпечує щорічну реалізацію (на 100 голів стада) 49-50 голів худоби, в тому числі на м'ясо – 9-10, на плем'я – 20, телят у віці 4-6 міс. на дорощуванні – 20 голів.
Норматив вибракування тварин основного поголів'я залежить від строку їх використання. При його визначенні враховують рівень продуктивності тварин, здатність до відтворення, машинного доїння, інтенсивність їх використання. Процент вибракування при цьому становить 15-25%. На практиці за звичай прагнуть подовжити термін використання основного поголів'я і мають рацію, оскільки вирощування ремонтного молодняку, нетелей пов'язане з великими витратами[3].
Подовженню терміну використання основного поголів'я сприяють:
годівля тварин на основі повноцінних, збалансованих за поживними речовинами раціонів;
ретельний догляд за тваринами, чітке дотримання розпорядку;
проведення у визначені строки профілактичних зооветеринарних заходів для запобігання захворюванню тварин;
застосування раціональних форм організації утримання поголів’я, виконання виробничих процесів;
створенням нових і поліпшенням існуючих порід тварин, пристосованих до певних умов утримання і використання.
При вирішенні питання відтворення поголів’я основного стада необхідно прийняти рішення щодо найбільш раціональної системи отримання приплоду. Залежно від місця розташування господарства у скотарстві застосовують такі дві системи одержання приплоду: 1) рівномірного розтелення корів протягом року; 2) циклічну (сезонну). Перша доцільна в господарствах, розміщених навколо великих міст і промислових центрів. Вона забезпечує:
рівномірне надходження продукції і постачання населенню незбираного молока протягом року;
рівномірне надходження коштів від галузі протягом року;
ритмічну роботу господарства за рахунок коштів, що надходять від реалізації молока.
За такої системи виникає настійна потреба в організації ритмічної роботи галузі, якій сприяють:
повне забезпечення основного поголів’я високоякісними кормами протягом року;
наявність капітальних приміщень як для основного стада, так і для отримання приплоду;
організація чіткої роботи з реалізації молока з наявністю пунктів продажу виробленої продукції;
чітка взаємодія з підприємствами, які займаються дорощуванням молодняку, що реалізується у 20-денному віці.
У більш віддалених господарствах доцільно впроваджувати циклічну (сезонну) систему одержання приплоду у ранньо-весняні місяці. Це дає змогу протягом пасовищного періоду (з 20 травня по 20 жовтня) отримувати більшу кількість продукції при значно менших затратах праці і сумарних витратах. Поголів’я при цьому утримують у літніх таборах, а випасають на природних або штучних пасовищах. Витрати по статтях «Корми» і «Транспортні роботи» значно зменшуються [4].
У таких господарствах, як правило, організують переробку продукції, а молочні відвійки використовують для годівлі інших тварин (свиней).
1.3 Оптимізація раціонів годівлі великої рогатої худоби
Ефективне використання великої рогатої худоби передусім залежить від умов годівлі.
Годівля – це організація виробничого процесу з метою забезпечення життєвих потреб тварин в енергії та поживних речовинах. Поліпшуючи годівлю, досягають високої продуктивності тварин і раціональної витрати кормів на одиницю виробленої продукції. Недостатня годівля негативно впливає на продуктивність та ефективність використання кормів, а при тривалому недогодовуванні розвиваються різні захворювання. Від рівня годівлі залежить рівень живлення тварин [8].
Живлення тварин – це процес надходження в організм і засвоєння поживних речовин. Він являє собою одну з основних ланок обміну речовин. Живлення включає такі процеси, як споживання й перетворення корму, всмоктування корму, всмоктування перетравлених поживних речовин та всмоктування їх для життєво необхідних процесів і утворення продукції. Робота серцево-судинної системи, процеси травлення, діяльність нервової системи організму пов’язані з постійною витратою енергії, білків мінеральних речовин, вітамінів та інших речовин. У процесі обміну енергія корму переходить в інші види енергії – потенційну енергію приросту живої маси, молока, механічну енергію при виконанні твариною певної роботи. При цьому частина енергії в процесі окислення речовин переходить у теплову і використовується на підтримування постійної температури тіла, необхідної для нормальної життєдіяльності організму [8].
Хімічні реакції, що відбуваються в організмі, здійснюються за допомогою біологічних каталізаторів – ферментів. Це речовини білкової породи. До їхнього складу входять деякі вітаміни та мінеральні елементи як активатори. Функціонують ферменти, як правило, за умови певної концентрації водневих іонів та іонів ряду мінеральних елементів, що зумовлюють відповідну величину pH. У процесі обміну речовин витрачається частина ферментів, вітамінів, мінеральних солей. Джерелом їх поповнення в організмі є корми. Продукція тварин (м’ясо, молоко, яйця, вовна), механічна робота тощо також являють собою видозмінені в організмі поживні речовини кормів. Від рівня годівлі, вмісту в кормах поживних речовин, необхідних для задоволення потреб організму, залежать продуктивність та здоров’я тварин.
Для забезпечення високої продуктивності тварини повинні одержувати у кормах не тільки необхідну кількість енергії, а й протеїну з оптимальним співвідношенням між деякими амінокислотами, поліненасичених жирних кислот та інших речовин [6].
Велике значення в житті тварин має співвідношення між окремими елементами, вітамінами, деякими органічними компонентами корму, а для жуйних – між протеїном і цукром та окремими групами вуглеводів.
Потреба тварин у поживних речовинах визначається рядом факторів: фізіологічним станом організму, рівнем продуктивності, видом кормів, технологією їх заготівлі та підготовки до згодовування, співвідношенням поживних речовин у раціоні, їх доступністю для використання та ін. Повноцінна годівля впливає на розвиток, стан здоров’я сільськогосподарських тварин і одержання від них продукції при мінімальних затратах праці [8].
На фермах застосовують групову годівлю корів, а для високопродуктивних індивідуальну. Відповідно до раціону корми видають на групу тварин і роздають залежно від продуктивності кожної. Даванки грубих і силосу за кількістю орієнтовно однакові, а концкормів та коренеплодів згідно з рівнем надоїв. В основному поширене триразове роздавання кормів протягом дня до або після доїння.
Норми годівлі дійним коровам визначають залежно від живої маси, продуктивності, віку й вгодованості. Після проведення контрольного доїння їх коригують відповідно до продуктивності тварин [6].
У виробничих умовах раціони для дійних корів складають за такими показниками: кормові одиниці, перетравлений протеїн, кальцій, фосфор, каротин і кухонна сіль. Зараз із цією метою застосовують деталізовані норми годівлі з урахуванням 24 контрольних показників: кормові одиниці, обмінна енергія, суха речовина, сирий і перетравлений протеїн, сира клітковина, крохмаль, цукор, сирий жир, кухонна сіль, кальцій, фосфор, магній, калій, сірка, залізо, мідь, цинк, кобальт, марганець, йод, каротин, вітаміни D та E.
Енергія поживних речовин корму є одним із основних факторів щодо забезпечення високої продуктивності тварин. Для функціонування організму корові живою масою 550 – 600 кг на добу необхідно 31401- 32657 кДж і на утворення 10 кг молока 29810 кДж нетто-енергії.
Коровам у стійловий період згодовують сіно, солому, сінаж, силос, жом, кормові буряки, моркву, концкорми; в пасовищний – зелені й концентровані корми. Об’ємисті роздають із розрахунку на 100 кг живої маси 1, 5- 3 кг грубих, із яких сіна не менше ніж 50% (мінімальна його даванка – 1 кг на 100 кг живої маси), 8-10 кг соковитих, у тому числі 50-60%.
Концентровані корми вводять у раціон із урахуванням добового надою: до 10 кг – 100г, 10-15 – 100-150, 15-20 – 150-20, 20-25 – 250-300 і понад 25кг – 300-350г на 1 кг молока.
Раціон корови має бути збалансованим за загальною поживністю, а вміст сухої речовини з розрахунку на 100 кг живої маси повинен становити 2, 8-3, 2, високопродуктивної – 3, 5-3, 8 кг. Для підтримання життєдіяльності організму необхідно 1 к. од. необхідно 95 г, а з надоєм 20 кг і більше – 105-110 г перетравного протеїну. Нестачу в раціоні протеїну поповнюють за рахунок сіна бобових та макухи олійних культур[8].
Травлення в рубці корів перебігає нормально при відповідному співвідношенні протеїну й вуглеводів, які контролюються цукрово-протеїновим відношенням. На 100 г перетравного протеїну в раціоні корів має бути 100-130 г, або на 1 кг живої маси 3-4 г цукру, відношення крохмалю до цукру 1, 3-1, 5: 1.
Недостатня кількість жиру в раціонах призводить до знежирення його вмісту в молоці, оскільки жир кормів є джерелом високо-молекулярних ненасичених жирних кислот. Норми даванки жиру становить 60-65% загального вмісту його в добовому надої.
Із розрахунку на суху речовину в раціоні корів має бути: сирого протеїну – не менше ніж 14%, клітковини – 16-28, жиру – 2-3, цукру – 11-15 5. Зниження сирого протеїну менше ніж 12% зумовлює зростання витрат азотистих речовин на утворення молока. Збільшення клітковини в кормі на 1% понад норму знижує перетравність сухої речовини на 0, 88%. Рівень цукру в раціоні вище ніж 15% погіршує використання азоту й засвоєння клітковини в рубці тварини. ЇЇ вміст у раціоні для корів із надоєм до 10 кг повинен досягати 28%, із надоєм 30кг і більше 16-18%.
Раціон балансують за основними мікроелементи (кальцій, фосфор, натрій, хлор, магній, калій, сірка) На 100 кг живої маси коровами забезпечують: кальцію – 5, фосфору – 0, 7 г; на 1 кг молока відповідно 4 та 3, 2. Нестача в раціоні мікроелементів (марганець, йод, кобальт, мідь, цинк) викликає затримку в рості, шлунково-кишкові розлади, порушення відтворювальних функцій [6].
Для нормалізації обмінних процесів та відтворювальних функцій корів необхідно забезпечувати каротином і вітамінами D та E. Каротин нормують із розрахунку 30 мг на 100 кг живої маси і 25 мг на 1 кг молока.
У літній період основними в раціонах є зелені, які згодовують залежно від рівня молочної продуктивності 40-70 кг на добу та концентровані корми.
Таким чином, годівля сільськогосподарських тварин, а саме великої рогатої худоби, є однією з найважливіших складових зоотехнічної науки, яка розробляє теоретичні основи, методи й технологічні прийоми раціонального рівня продуктивності тварин та необхідної якості продукції, добре здоров’я й високу відтворну здатність при економну витрачанні кормів. Годівля – це також основа успіхів в удосконаленні існуючих і створенні нових порід.
Годівля сільськогосподарських тварин як наука й практика безпосередньо пов’язана з матеріальним виробництвом, тому в широкому значенні основним завданням її слід вважати розробку шляхів і методів підвищення ефективності суспільного виробництва[8]. Своє конкретне втілення вона знаходить у розробці науково обґрунтованих норм і систем годівлі тварин, технології заготівлі та підготовки кормів до згодовування з використанням балансуючих добавок і біологічно активних речовин, що забезпечує максимальний вихід високоякісної продукції з одиниці земельної площі.
1 2 3