Технологічний процес влаштування декоративних штукатуро

1 2 3 4 5

Ім'я файлу: Технологічний процес влаштування декоративних штукатуро.docx
Розширення: docx
Розмір: 2651кб.
Дата: 14.11.2023
скачати

Зміст

Вступ 3

1.1 Технологія виконання традиційної монолітної штукатурки 5

1.2 Технологія опорядження поверхонь архітектурними елементами 33

1.3 Опорядження поверхонь спеціальними штукатурками 44

1.4 Технологія виконання декоративних штукатурок 48

Висновок 68

Список використаних джерел 70

Вступ

Будівництво – одна з провідних галузей народного господарства, без якої неможливий технічний прогрес, розвиток нових технологій, створення основних фондів для промисловості, сільського господарства, транспорту, соціальної сфери. Будівельний комплекс включає виробництво будівельних матеріалів, власне будівництво, будівельне машинобудування, проектно-конструкторські й дослідні роботи в галузі будівництва. Частка будівельного комплексу в Україні у структурі ВВП становить 8%, він охоплює майже 10% усіх зайнятих у господарстві робітників, в тому числі 6% – у будівництві. Будівельний комплекс тісно пов'язаний з усіма галузями господарства. За його участю створюється більшість основних виробничих і невиробничих фондів. Водночас, комплекс є споживачем продукції багатьох галузей: у будівництві використовується 10% продукції машинобудування, 20% прокату чорних металів, 40% лісоматеріалів, а також вироби хімічної промисловості (лаки, фарби, пластмаси). Будівництво – головна ланка комплексу. Будівельна галузь є однією з найважливіших галузей народного господарства, від якої залежить ефективність функціонування усієї системи господарювання в країні. Важливість цієї галузі для економіки будь-якої країни можна пояснити тим, що капітальне будівництво, напевно, як ніяка інша галузь економіки, створює велику кількість робочих місць і споживає продукцію багатьох галузей народного господарства. Економічний ефект від розвитку цієї галузі полягає в різносторонньому використанні коштів, вкладених у будівництво: з розвитком будівельної галузі розвиваються виробництво будівельних матеріалів і обладнання, машинобудівна галузь, металургія і металообробка, нафтохімія, виробництво скла, деревообробна і фарфоро-фаянсова промисловості, транспорт, енергетика тощо. Розвиток будівельної галузі зумовлює економічне зростання у країні і виникнення необхідних умов для розв'язання багатьох соціальних проблем, у цій галузі створюються основні фонди народного господарства. Продукція будівництва відрізняється особливостями: будівлі є нерухомими, великогабаритними. Наразі значно зросли вимоги до якості будівельної продукції, підвищення її надійності та довговічності. Вона потребує розвитку нових прогресивних, високопродуктивних технологій, високоякісних матеріалів, сучасних машин і механізмів, інструменту. Водночас збільшилась потреба роботодавців у кваліфікованих та професійно компетентних робітниках, здатних виконувати професійні завдання різного рівня складності.

1.1 Технологія виконання традиційної монолітної штукатурки

Штукатурення – це процес нанесення на різні будівельні поверхні штукатурного розчину з метою її вирівнювання. Штукатурки поліпшують звуко- і теплоізоляційні якості будівельної конструкції і захищають поверхні стін від руйнівних дій та атмосферних факторів. У штукатурних роботах розрізняють звичайні (традиційні) штукатурки, спеціальні та декоративні.

Інструменти для штукатурних робіт

Для підготовки поверхонь під обштукатурення, нанесення, розрівнювання і затирання розчину застосовують різноманітні інструменти та пристрої.

Для підготовки поверхонь застосовують: штукатурний молоток, що слугує для насікання кам’яних поверхонь, прибивання цвяхів; для очищування поверхні застосовують жорсткі дротяні щітки; зубчатка є видом зубила з декількома зубчиками на полотні; щітки рогожні застосовують для змочення поверхні водою; ніж для опоряджувальних робіт слугує для розчищення щілин; ручні ножиці для різання металевої сітки, яку застосовують при підготовці окремих видів поверхонь.

До інструментів, завдяки яким здійснюється нанесення, розрівнювання та затирання розчину, відносяться такі:

штукатурна лопатка (кельма), яку виготовляють зі стального полотна товщиною до 1,5 мм, держаки з коліном висотою 50 мм і дерев’яної ручки, що насаджується на держак. Довжина полотна штукатурної лопатки 180-200 мм. Держак до полотна прикріплюють за допомогою зварювання. При виконанні штукатурних робіт в цьому місці розчин завжди скупчується, а тому штукатурну лопатку необхідно постійно очищувати. Більш зручні штукатурні лопатки виготовляють зі цільним полотном і держаком. За допомогою штукатурних лопаток насипають у ящик для розчину в’яжучі матеріали і заповнювачі, здійснюють перемішування сухих сумішей, нанесення розчинів, очистку інструментів, підбирання опалого розчину тощо;
ківш Шаульського використовується для нанесення рідких та нормальних розчинів. Складається ківш із чашки, робоча місткість якої 0,8 л, держака, дерев’яної ручки і гачка, який є упором при нанесенні розчину, застосовується для навішування ковша на борт ящика. Ковші виготовляють із різних металів, однак, найбільш зручними є сталеві, так як вони не знижують ковзання розчину при накиданні; сокіл застосовують для намащування розчину та при утримуванні розчину, що наноситься, на поверхні за допомогою штукатурної лопатки. Незважаючи на те, що дюралеві соколи є легкими, до них прилипає розчин, що затримує ковзання лопатки на полотні сокола;
напівтерки застосовуються для розрівнювання й уцільнення штукатурних наметів довжиною від 80-120 см. Напівтерки бувають алюмінієві, пінопластові та поліуретанові. Алюмінієві напівтерки використовують для загладжування та натирання накривного шару. Для розрівнювання розчину більш зручними є пінопластові та поліуретанові, так як вони легкі та більш пластично розрівнюють розчин по поверхні. При натиранні кутів приміняються дюралюмінієві кутові напівтерки. Напівтерки для оброблення внутрішніх кутів називають лузговими, а для оброблення зовнішніх – усеночними. При розрівнюванні ґрунту застосовують зубчасті правила, завдяки яким створюються борозни, що сприяють кращому зчепленню даного шару з наступними;
терки приміняють для затирання накривного шару. Виготовляють їх з пінопласту, поліуретану, дерева. Щоб уникнути шорсткої поверхні з дрібними подряпинами, дерев’яну терку підбивають гумою, фетром, сукном;
сталеві гладилки – призначені для загладжування та ущільнення розчину накривного шару. Їх виготовляють із листової сталі завтовшки 1-2 мм. Довжина сталевих гладилок, що застосовуються в штукатурних роботах, може сягати від 30 до 50 см.

Для перевірки рівності поверхонь, які підлягають обштукатуренню та рівності опоряджених поверхонь, застосовують контрольно-вимірювальні інструменти:

правило (контрольне правило) довжиною в 2 м. Для зручності у правилі передбачаються овальні отвори для зручнішого тримання його в руках;
будівельний висок застосовують для провішування поверхонь різної висоти. Він необхідний при влаштовуванні інвентарних маяків під високоякісну штукатурку, для перевірки опоряджених кутів;
будівельний рівень з одним або двома візирами також застосовують для перевірки якості виконаної штукатурки. Довжина рівнів буває різною – від 30 см до 1 м. Даними рівнями перевіряють як горизонтальність, так і вертикальність поверхонь. Рівні потрібно берегти від падіння, так як при цьому змішуються візири;
гнучкий водяний рівень застосовують для перевірки рівності горизонтальної поверхні. Він складається з гумової трубки завтовшки 10-15 мм, скляних трубок з поділкою довжиною 200-300 мм. Якщо в гумову трубку налити воду та приблизити скляні трубки одна до одної й утримувати їх на одному рівні, то вода теж буде стояти на одних позначках в обох трубках;
вимірювальна рулетка у закритому корпусі застосовується для контрольних замірів виконаної штукатурки;
металевий кутник необхідний для розмічування, перевірки кутів,

виготовлення малок та шаблонів.

У штукатурних роботах застосовують різноманітні пристрої та інвентар:

інвентарні марки та маяки, виготовлені зі сталі, застосовують при високоякісній штукатурці. Сталеві маяки – це сталеві цвяхи завтовшки до 10 мм зі шляпками квадратної або круглої форми при діаметрі не менше, ніж 30 мм, приміняють замість розчинних, вони легко забиваються у шви між цегляною та камінною кладкою та в інші поверхні. Інвентарні сталеві маяки виготовляють з металевих або алюмінієвих кутників перетином 25*25, 30*30, 35*35 мм. Робочою їх частиною є вершина кута – усенок. На кінцях кутів приварені косинки з прорізами довжиною 60-70 мм, по яких пересувається сталевий штир з гайкою.

Довжина маяків має бути на 100 мм меншою, ніж висота стіни, що підлягає обштукатуренню;

затискувачі призначені для закріплення правил до різних поверхонь з метою витягування прямолінійних та криволінійних архітектурних деталей, виконання віконних та дверних укосів, чотирьохгранних або багатогранних колон. Вони складаються зі штиря (150-200 мм завдовжки) та лапки, в якій є отвір прямокутного або квадратного перерізу у формі штиря, скоби і двох гвинтів. Штир вбивається в поверхню, на нього надягають скобу, кріплять її до штиря гвинтом, ставлять у скобу спрямовуючу рейку (правило) і закріплюють іншим гвинтом;

шаблони призначені для витягування внутрішніх і зовнішніх як прямолінійних, так і криволінійних архітектурних деталей (карнизів, пасочків, арок, каннелюр, баз колон, капітелей тощо). Шаблони бувають різних конструкцій та розмірів, у залежності від виду тяги, висоти приміщення, його призначення.

Штукатурні розчини

Штукатурний розчин є одним із видів будівельних розчинів, які у своїй структурі мають три основні компоненти: в’яжучого (цемент, вапно, гіпс); заповнювача (гірський, річний або морський пісок та ін.) і вода. У залежності від призначення розчинів, до них можуть додаватися спеціальні домішки.

Усі штукатурні розчини поділяються на звичайні, спеціальні і декоративні. Звичайні розчини застосовуються для обштукатурення цегляних, камінних, бетонних та гіпсоблочних поверхонь як зовні будівель, так і в приміщеннях. Залежно від складу, звичайні і традиційні розчини поділяються на прості та складні. До простих розчинів відносяться такі, які складаються з одного в’яжучого та заповнювача: вапняний (1:3), цементний (1:3; 1:4), глиняний (1:3).

Вапняні розчини застосовують для обштукатурення цегляних, кам’яних та гіпсоблочних поверхонь сухих приміщень, вони мають невелику міцність. Ці розчини твердіють повільно, а тому їх можна приготовляти великими порціями та зберігати впродовж 2-3 діб. Водночас, необхідно враховувати, що від довгого зберігання вапняні розчини втрачають пластичність. Спосіб приготування вапняного розчину: одну частину вапняного тіста розводять з чистою водою і одержане вапняне молоко проціджують через сито; три частини просіяного піску добавляють невеликими порціями у вапно і добре перемішують.

Цементний розчин застосовують для обштукатурення фасадів та приміщень з підвищеною вологою. Цей розчин готують невеликими порціями, так як вони швидко густіють та твердіють. Наносити та розрівнювати цементні розчини значно важче, ніж вапняні, так як вони є жорсткими. Спосіб приготування цементного розчину: одну частину цементу М-400 і три частини просіяного піску перемішують у сухому вигляді і до робочої густоти розводять чистою водою.

Складні розчини мають у своєму складі декілька в’яжучих і заповнювач. До таких розчинів відносяться цементно-вапняні (1:3:3; 1:1:4) та вапняно-гіпсові (1:⅓:3). Цементно-вапняний розчин так само, як і цементний, застосовують для обштукатурення фасадів та приміщень з підвищеною вологою, цоколів та ін. Ці розчини повільно твердіють, а завдяки вапну вони більш пластичніші, ніж цементні, легше наносяться на поверхні та розрівнюються. Спосіб приготування вапняно-цементного розчину: спочатку просіюють та ретельно перемішують у сухому вигляді цемент і пісок, а потім до робочої густоти затворюють приготовленим вапняним молоком.

Вапняно-гіпсові розчини. Так як гіпс боїться вологи, то даний розчин застосовують в опоряджувальних роботах для обштукатурення внутрішніх укосів, витягування внутрішніх карнизів. Приготовляють вапняно-гіпсовий розчин невеликими порціями (не більш 5 л), щоб можна було його використати через 5-7 хв. Затверділий розчин не бажано перемішувати або додавати в нього додатково вапно чи воду, тому що він втрачає властивість твердіти та стає неміцним. Спосіб приготування вапняно-гіпсового розчину: у ящик для розчину наливають чисту воду та засипають просіяний гіпс і швидко перемішують. Окремо готовлять вапняний розчин, який добавляють в сметаноподібну масу, ще раз швидко перемішують і зразу ж наносять на поверхню.

Сухі будівельні суміші

До основних сухих розчинних сумішей, які застосовуються у штукатурних роботах, відносяться штукатурні суміші фірми «Полірем», «Полімін», «Церезіт», «Кнауф, «Сім гномів».

Штукатурна суміш СШт має високі адгезійні властивості, пластична, не дає усадкових тріщин при висиханні.

Високоякісна штукатурна суміш СШт-303 – пластична, легко наноситься і вирівнюється, не дає усадкових тріщин, зберігає здатність «дихати», екологічно чиста.

Штукатурна гладь фірми «Церезіт» застосовується для нанесення тонким шаром у сухих приміщеннях, має сніжно-білий колір.

Штукатурка цементна для внутрішніх і зовнішніх робіт має сірий колір, водостійка, придатна до застосування до 3-х год. після змішування з водою, її повне висихання до – 7 діб.

Штукатурка зміцнювальна фірми «Полімін» застосовується для зміцнення поверхонь, зниження водопоглинання, водостійка і морозостійка.

Штукатурка вирівнювальна швидкотвердіюча ШР-3 застосовується для вирівнювання поверхонь, при ремонтних роботах; вона пластична, водостійка, має високу адгезію. Гіпсова штукатурка «Кнауф» випускає такі суміші, як: «Coldband», «Rotband» та ін.

Розчини із сухих сумішей приготовляють за допомогою різних пристроїв.

Для ефективнішої і безпечнішої роботи з приготування розчинів із сухих сумішей різні фірми пропонують змішувачі різноманітної потужності, основним критерієм яких є ресурс роботи і її інтенсивність. При виборі таких інструментів в першу чергу необхідно враховувати в’язкість і об’єм приготовлюваної суміші.

Фірма «Protokol» (Чехія) пропонує змішувач «MXR 1602 Е», який має двошвидкісний механічний редуктор, здатен виносити великі навантаження, потужність електродвигуна 1600 Вт, який створює крутячий момент до 285 Нм. Даним пристроєм можна перемішувати розчини з високою в’язкістю. Завдяки багатофункціональній електроніці забезпечується плавний пуск, зниження швидкості обертів без навантаження, постійна швидкість обертів насадок при зміні навантаження, захист від короткочасних перевантажень, а також температурний захист електродвигуна від перегрівання.

Змішувач «МХР 160 Е» даної фірми випускається потужністю 950 Вт, має електроніку пуску і контролю швидкості, крутячий момент до 46 Нм. Даний пристрій застосовується для приготування штукатурних і малярних сумішей обсягом до 60 л.

Особливу роль у приготуванні розчинних сумішей за допомогою змішувачів відіграють насадки, які бувають різних видів:

насадка з круглою лопаткою застосовується для ретельного

перемішування дисперсійних фарб, клеїв, герметиків тощо;

спіральну насадку з кільцем застосовують для гранульованих речовин,

штукатурних сумішей, вирівнюючих сумішей для підлоги тощо;

спіральна насадка з трьома гілками (лівостороння спіраль) застосовується

для рідких сумішей з низькою густиною.

Підготовка поверхонь під обштукатурення

Від якості підготовленої поверхні залежить якість штукатурки на цегляних поверхнях стін. Перед обштукатуренням розшивають шви на глибину до 5 мм, збивають надлишки розчину, що звисають у швах, змітають пил та змочують водою. На нешорстких поверхнях, таких, як гіпсоблочні, окрім зазначених, виконують насікання зубилом, молотком, утворюючи похилі борозни завглибшки 3-5 мм. На кам’яних поверхнях зрубують напливи розчину за допомогою зубила і молотка, очищують від бруду піскострумним апаратом, змітають пил, очищують від різних плям.

Штукатурні шари та їх призначення

Високоякісна та поліпшена штукатурка складається з оббризку, ґрунту та накривки.

Оббризк є першим штукатурним шаром, що призначається для кращої адгезії майбутнього штукатурного шару з поверхнею. Завдяки тому, що штукатурний розчин для оббризку застосовують рідкий (8-10 см за стандартним конусом), він краще проникає у всі щілини та створює шорстку поверхню. Товщина цього шару при нанесенні ручним способом – 3-5 мм. Оббризк не розрівнюється.

Ґрунт – другий штукатурний шар, який є основним, слугує для вирівнювання поверхні. Розчин для ґрунту має бути густіший, ніж для оббризку. Рухомість розчину за стандартним конусом 7-9 см. Якщо товщина штукатурки велика, то ґрунт наносять за декілька прийомів. Однак товщина кожного з них не повинна перевищувати 6-7 мм. Після кожного нанесення розчину ґрунту він ретельно розрівнюється.

Накривка є третім та завершальним шаром. Наноситься накривка товщиною 2 мм, а значить, розчин для неї має бути достатньо рідким (10-12 см за стандартним конусом), приготовлений на дрібнозернистому піску та просіяний через сито з вічками 1,5*1,5 мм. Наносять накривочний шар по недостатньо затверділому ґрунту та швидко стягують напівтерком. У тому разі, коли розчин ґрунту добре схватився, поверхню треба зволожити водою. Вирівняний шар накривки для придання закінченого вигляду затирається. При нанесенні штукатурних шарів необхідно враховувати: залежність густоти розчину від температурного режиму, виду поверхні та її водопоглинення, якості підготовки самої поверхні, якості в’яжучого, виду заповнювача та ін. фактори.

Прийоми нанесення розчину на поверхні

При обштукатуренні поверхонь ручним способом застосовуються такі основні прийоми:

никидання розчину штукатурною лопаткою з сокола;

накидання розчину штукатурною лопаткою з ящика;

накидання розчину ковшем Шаульського.

Перш, ніж приступити до нанесення розчинів на поверхні, необхідно правильно організувати робоче місце. Насамперед очищають підлогу біля стін від сміття, підмітають її або вкладають на підлогу смужку поліетиленової плівки.

Ящик з розчином ставлять якомога ближче до стіни.

Приготовлений розчин з ящика накладають на сокіл у такій послідовності:

тримаючи сокіл у лівій руці, а штукатурну лопатку у правій, підходять до ящика і спирають одну сторону сокола на борт ящика, а другу піднімають трошки вверх. При цьому сторона сокола, яка піднята доверху, має спиратися на руку штукатура, що надає соколу більшої стійкості;

за допомогою штукатурної лопатки розчин набирають рухом до себе і вкладають на сокіл спочатку на підняту до верху сторону, а потім послідовними рядами на ту, що спирається на борт ящика. У тому разі, коли розчин рідкий, сокіл спирають на ящик та тримають майже в горизонтальному положенні для того, щоб він не стікав;

набравши на сокіл необхідну кількість розчину, його піднімають і утримують на рівні грудей, а лопаткою з усіх сторін знімають надлишки розчину. Починають нанесення штукатурного розчину з верхньої частини стіни (рис. 1.1).

Для цього штукатур стає до поверхні так, щоб йому було зручно наносити розчин. Ліва нога виступає трохи вперед, а туловище злегка нахиле. Правим ребром штукатурної лопатки розчин набирають (від себе до середини) із сокола так, щоб він не стікав та не падав на підлогу.

Необхідно враховувати, що при нанесенні розчину працює не вся рука, а лише кисть руки. Сила кидка залежить від густоти розчину та необхідної товщини нанесеного шару. При різкому та сильному кидкові рідкий розчин дуже розбризкується та опадає на підлогу. Якщо розчин густий, то слабкий кидок не зможе забезпечити його рівномірного розташування на поверхні, і тоді на поверхні будуть окремі товсті ліпки. Для пластичного і рівномірного нанесення розчинів на поверхню необхідно, щоб після рідкого кидка було плавне переміщування штукатурної лопатки, при цьому полотно лопатки має бути паралельним стіні.

У процесі обштукатурення за допомогою штукатурної лопатки розчин наносять в різних положеннях: «знизу доверху», «справа наліво» і «зліва направо».

Так, прийоми нанесення «знизу доверху» та «віялом» раціональні при обштукатуренні верхньої, середньої та нижньої частини стін. Прийом «зліва направо» застосовується в тому разі, коли необхідно нанести розчин на поверхню під стелею. Таким чином, полотно штукатурної лопатки буде паралельним поверхні стіни, а носик лопатки – перпендикулярний стелі.

При нанесенні розчину справа наліво, кисть руки вигинається так, щоб носик лопатки був перпендикулярним підлозі.

У процесі нанесення на підлозі залишається опалий розчин, який необхідно постійно підбирати. Загустілий розчин в ящику додатково перемішують, а в разі необхідності додають воду.

Нанесення розчину штукатурною лопаткою з ящика. Для виконання даного способу нанесення необхідно мати пересувний штукатурний ящик. Якщо потрібно виконати обштукатурення верхньої частини поверхні, то ящик ставлять близько до стіни, а для обштукатурення нижньої частини стіни – ящик встановлюють на відстанні 1 м від стіни. Після виконання організації робочого місця штукатура та приготування чи доведення до робочої густоти розчину, приступають до його нанесення на поверхню. Для цього штукатур має стати так, щоб ящик не заважав йому виконувати практичні дії. У літню пору поверхня перед нанесенням змочується водою. Набираючи розчин на штукатурну лопатку від себе і тримаючи її паралельно підлозі, різким кидком з протягуванням наносить його на поверхню окремими рядами, захватками. У процесі роботи ящик періодично пересувається. Даний спосіб обштукатурення стін є ефективним, так як він дає змогу скоротити лишні рухи, пов’язані спочатку з набиранням та розташуванням розчину на соколі, а потім набирання з соколу і нанесення на поверхню. Стінки ящика мають постійно очищуватися від розчину.

Нанесення розчину за допомогою ковша. Штукатурний ківш є більш ефективним для нанесення розчинів ручним способом, так як він має об’єм 0,7 л. Організація робочого місця аналогічна попереднім. Як правило, ящик з розчином ставлять близько до стіни, але на відстані від внутрішнього кута не менше 1,5 м. Нанесення розчину ковшем Шаульського виконується так: ківш тримають у правій або лівій руці за допомогою ручки так, щоб великий палець впирався у виступ, що знаходиться між ручкою і самою тарілкою. Це надає йому більшої стійкості після набирання розчину (ківш не вивертається та не перекидається вниз). Набирання розчину з ящика здійснюється з середини до себе, утримується ківш з розчином на рівні грудей. При нанесенні розчину на верхню частину поверхні, різким рухом ківш розвертають в сторону стіни (дно ковша має бути паралельним поверхні) і віялом розсівають його поверхні. Якщо необхідно обштукатурити середину стіни, то розчин скидається з ковша у вигляді «груші». Для більш раціональної організації праці можливе нанесення розчину двома ковшами, які штукатур тримає у правій і лівій руці, тоді штукатурний ящик має бути розташований на відстані 1 м від поверхні.

Розрівнювання розчину

У штукатурних роботах розрівнюється лише ґрунт. Перш, ніж виконати дану операцію, необхідно перевірити полотно напівтерки, щоб не було ніяких пошкоджень. Дюралеві напівтерки повинні бути рівними (не деформованими), ручка напівтерка – зручною в роботі. У напівтерках не допускаються пошкодження ребер, щілин у полотні тощо. Полотно перед розрівнюванням змочується водою для того, щоб розчин до нього не прилипав. Розрівнюють ґрунт декількома прийомами: хвилястими рухами знизу до верху, горизонтально, віялом

(рис. 1.2).

При розрівнюванні напівтерок тримають двома руками, приставляють до розчину лише потрібним ребром, а верхнє ребро має бути піднятим. Якщо потрібно лише розрівняти розчин на поверхні, а товщину залишити без змін, то кут між полотном напівтерка і поверхнею має бути невеликим.

а)

б)

Рис. 1.2. Розрівнювання ґрунту напівтерком:

а – знизу до верху; б – зправа наліво

У тому разі, якщо потрібно зняти значну товщину розчину, кут між полотном і поверхнею збільшується. Хвилясті рухи напівтерком необхідні для того, щоб розчин рівномірно перемішувався на поверхні. Сила натиску на напівтерок залежить і від густоти розчину. Однак необхідно враховувати те, що сила натиску на напівтерок при розрівнюванні верхньої частини стіни стає слабкішою, меншою, а це означає, що на нижній дільниці товщина розчину буде більшою. Для того, щоб забезпечити рівномірну товщину розчину на всій поверхні стіни, розрівнювання виконується додатково горизонтальними та віяловидними рухами. При цьому напівтерок розташовують у вертикальному положенні, а хвилясті рухи виконують горизонтально. Розчин, який знімається напівтерком у процесі розрівнювання, знімають за допомогою штукатурної лопатки в ящик або намащують на окремі місця штукатурки, де ще є прогалини, впадини. Так як розчин у процесі роботи затвердіває, то полотно напівтерку періодично очищується та промивається водою.

У тому разі, якщо ґрунт наноситься в декілька прийомів, розчин розрівнюється після кожного нанесення. З метою контролю за якістю нанесеного розчину, в тому числі, рівномірним розташуванням його на поверхні, без наявних відхилень по горизонталі і вертикалі, окремих впадин, кожен з вирівняних шарів ґрунту перевіряється контрольним правилом-рейкою, а в разі необхідності залишки розчину зрізаються в різних напрямах: знизу до верху, справа наліво, зліва направо, по діагоналі. Зрізаний розчин підбирають в ящик та використовують знову.

Розрівнювання та натирання внутрішніх і зовнішніх кутів традиційним способом

Водночас з розрівнюванням штукатурного розчину виконується і розрівнювання внутрішніх та зовнішніх кутів.

Внутрішній кут, що створюється завдяки примиканню двох стін або стелі і стіни, називають лузом, а зовнішній кут, який утворюється у місцях сполучення двох стін, називають усенком. Розрівнювання розчину в кутах та їх натирання є досить складною операцією і потребує відповідного досвіду. Виконують розрівнювання кутів звичайними та фасонними напівтерками і завдяки навішаним правилам.

Розрівнювання внутрішніх кутів виконується в такій послідовності: спочатку в куті за допомогою звичайного напівтерка роблять пару рухів вверхвниз – для визначення точної чистої лінії луза. Потім, тримаючи напівтерок у вертикальному положенні, розрівнюють розчин від кута на одній та іншій стіні. Залишки розчину при розрівнюванні кута знімають штукатурною лопаткою і підмащують на тих ділянках кута, де є невеликі впадини. Виконання внутрішнього кута здійснюється за декілька прийомів до тих пір, поки кут не буде чітко визначеним. У процесі розрівнювання та натирання луза необхідно постійно користуватися правилом і перевіряти його на вертикальність.

Зовнішні кути, як правило, влаштовуються за допомогою спрямовуючих правил. Спочатку усенок провішують за допомогою виска та відмічають його майбутні параметри. Після цього навішують правило на кут так, щоб воно виступало на товщину штукатурки за границю кута. Нанесений на кут розчин розрівнюють напівтерком, орієнтуючись на виступаюче правило. Така операція виконується спочатку на одній стіні, що примикає до кута, а потім у тій же послідовності на іншій. Якість вирівняного та натертого зовнішнього кута буде залежати від правильного знімання правила. Якщо не дотримуватися відповідних вимог, то в окремих місцях кута розчин може пошкодитися. А для цього необхідно: постукати по правилу ручкою штукатурної лопатки в декількох місцях для того, щоб появилася щілина між правилом і розчином; акуратно, щоб не пошкодити кута, зняти кріплення з правила; тримаючи двома руками (у верхній та нижній частині правила), зняти правило від кута.

Затирання накривки

Після вирівнювання ґрунту часткового його тужавлення приступають до нанесення накривочного шару і затирання поверхні. Якщо нанесений розчин досить сильно затужавів, то поверхню ґрунта на 10–15 хвилин змочують водою. Зволожений ґрунт краще поєднується з накривочним шаром, що забезпечує монолітність штукатурки. Нанесення накривочного шару можна виконувати як ручним, так і механізованим способом. Вручну розчин краще наносити за допомогою ковша Шаульського суцільними, але водночас невеликими ділянками, зверху донизу. Накривочний шар краще стягувати, а не розрівнювати. Бажано стягувати розчин неперервними смужками, щоб було якомога менше з’єднань. Затирання виконують терками, виготовленими з різного матеріалу. Досить часто застосовують терки, оббиті волоком або фетром, так як завдяки м’якості цих матеріалів поверхня буде досить якісно затертою.

Традиційно затирання накривки виконується колом або врозгін (рис. 1.3). Перш, ніж приступати до виконання даної операції, необхідно зробити пробні рухи. Якщо розчин прилипає до терки та робить на поверхні розчинні розводи, то затирати ще рано.

Однак, необхідно не допустити пересихання накривки, так як якість поверхні буде зниженою.

Прилипання розчину до терки може виникнути й із-за того, що в ньому є велика кількість в’яжучого (жирні розчини). Такі розчини більш придатні не до затирання, а до загладжування.

Якщо застосовуються розчини, в яких недостатня кількість в’яжучого (худі розчини), то поверхня теж буде неякісною, неміцною, так як на ній залишається велика кількість піщинок, які не зв’язані між собою та осипаються.

Затирати такий розчин важко. Затирання поверхні починають з верхньої частини стіни у кутах біля стелі та лузів. Спочатку проводять горизонтальними рухами терку (біля стелі) або вертикально (у лузах), а потім рівномірно, роблячи натиск на полотно терки, роблять кола проти часової стрілки. Нерівні місця на поверхні зрізують ребром терки, а зрізаним розчином заповнюють окремі впадини, ритвини.

У літню пору року накривка швидко підсихає, а тому важко затирається, і разом з тим, погіршується якість затертого шару. Щоб запобігти цьому, рекомендується змочувати окремі ділянки накривки водою за допомогою щіток. Набризкувати воду необхідно рівномірно, щоб не було потьоків, які вимивають розчин.

При здійсненні затирання накривки колами, часто на її поверхні залишаються ледь помітні сліди від терки, а тому, при високоякісному опорядженні затирання, виконують ще й врозгін. Для цього добре очищене полотно терки щільно прижимають до поверхні і виконують нею прямолінійні рухи вверх-вниз, завдяки чому сліди від колового затирання знищуються. Однак необхідно пам’ятати, що затирання врозгін краще виконувати паралельно з затиранням колами, коли розчин ще не почав тверднути.

Виконання поліпшеної штукатурки

Поліпшена штукатурка складається з трьох шарів: оббризку, ґрунту і накривки. Оббризк наноситься на підготовлену поверхню вручну або механізованим способом.

Перед нанесенням оббризку спочатку організовують робоче місце. Для цього очищують підлогу від бруду і пилу, встановлюють поміст на всю стіну, на ньому розміщують ящик з розчином, відро з водою, необхідний робочий і контрольно-вимірювальний інструмент, пристрої. Спочатку опоряджують стелю, а потім переходять до опорядження стін. На верхню частину стіни ручним способом оббризк краще наносити за допомогою ковша. Якість зчеплення оббризку з поверхнею буде залежати від сили кидка ковшем. Чим сильніший кидок, тим краще розчин заходить у пори і щілини та інші нерівності. При накиданні оббризку ковшем підвищується продуктивність праці та зменшуються втрати розчину. Нанесений розчин не згладжують штукатурними інструментами, а лише зчищують в деяких місцях (потьоки, грудки), які сильно виступають, для того, щоб у майбутньому не збільшувався штукатурний намет. Після нанесення оббризку його витримують до часткового затужавлення. Проміжок часу між нанесенням оббризку і грунту залежить від в’яжучого, яке входить до складу розчину, виду поверхні та температури повітря.

Ґрунт наносять (накидають) на кут між верхньою частиною стіни і стелею зліва-направо, а на останню поверхню верхньої частини стіни – знизу доверху або віялом. При нанесенні ущільнюють кожен кидок розчином, щоб була рівномірна фактура, що забезпечує більш якісне розрівнювання розчину. Перед розрівнюванням розчину на верхній частині стіни спочатку оформлюють кут, а потім, притискуючи напівтерок, розрівнюють розчин так, щоб він рівномірно переміщався по поверхні. Обштукатурення верхньої частини стіни виконують окремими захватками. Після кожного нанесення розчину якість перевіряється контрольним правилом. Нанесення накривочного шару ручним способом теж раціональніше виконувати ковшем. Розчин, як і при нанесенні оббризку, має добре розсіватися на поверхні і відзразу не стягуватися напівтерком. Смуги проходження напівтерком мають ретельно стикуватися або заходити одна на одну на 5-10 см.

Для обштукатурення нижньої частини стіни спочатку прибирають риштування, підбирають опалий розчин та виконують повторно всі описані дії. Звертається увага на стикування штукатурки між верхньою та нижньою частиною стіни. Часто у місці з’єднання появляється випуклість, а тому при перевірці якості виступаючі місця зрізуються за допомогою дюралевого правила. Необхідно звернути увагу на якість виконаного обштукатурення в кутах біля стелі, плінтуса, в примиканнях до дверних і віконних прорідів тощо.

Виконання високоякісної штукатурки

Провішування поверхонь стін

Стіни, стелі, колони, стовпи та інші конструкції будівель майже завжди мають деякі відхилення як по горизонталі, так і вертикалі. Для визначення таких відхилень перед обштукатуренням ці поверхні провішують. За величиною цих відхилень встановлюється мінімальна товщина штукатурного шару, а значить, і до збільшення вартості штукатурних робіт. Згідно технології штукатурних робіт, спочатку провішують стелю, а потім стіни. З цією метою застосовують водяний рівень, висок, будівельні рівні. Однак, залізобетонні панелі та плити обштукатуренню не підлягають, але їх можна опоряджувати гіпсокартонними системами.

При провішуванні стін виском, начамперед, за допомогою шнура, натертого крейдою, цементом або пігментом відбивають вертикальні лінії, вздовж яких будуть встановлюватися малки. На відстані 20-30 см від кута стелі та внутрішнього кута лівої частини стіни забивають цвях так, щоб він виступав над поверхнею на 2 см (товщину майбутнього штукатурного шару). Приставивши до цього цвяха шнур з виском, забивають нижній цвях так, щоб він своєю шляпкою торкався шнура. У такій же послідовності провішують і кут правої частини стіни. Після цього натягують шнури по діагоналі для того, щоб перевірити, чи покриє штукатурний намет усі виступи, які є на стіні. У тому разі, коли в окремих місцях поверхня торкається шнура, цвяхи витягують на потрібну відстань. Між цвяхами лівої та правої частин стіни натягують вверху і внизу шнур та по ньому як орієнтиру забивають проміжні цвяхи через кожні 1,5-2 м. Головки всіх проміжних цвяхів мають торкатися шнура.

При провішуванні стін можна застосовувати і будівельні рівні великих розмірів (рис. 1.4).

Рис. 1.4. Схема провішування стіни

У такому разі на бокових вертикальних лініях забивають по три цвяхи (вверху, внизу та посередині). Приставлений до шляпок цвяхів будівельний рівень фіксує вертикальність стіни і, в разі необхідності, висота цвяхів коригується. Маяками називають металеві кутники, які застосовують в основному для високоякісного опорядження стін. Розмішуються маяки на поверхні, на відстані 1,5-2 м один від одного. Інвентарні маяки приміняються при обштукатуренні поверхонь ручним та механізованим способом. Вони слугують напрямними для пересування правила під час розрівнювання розчину, який наноситься між маяками.

Нанесення штукатурного розчину між маяками здійснюється в такій послідовності: на поверхню, змоченою водою, наносять шар оббризку і не розрівнюють. При попаданні розчину на маяки, його очищують. Ґрунт наноситься врівень з маяками та розрівнюється великим напівтерком або правилом, пересуваючи його по двом правилах як по напрямних. Розрівнювання розчину виконується знизу-доверху (рис. 1.5). Після кожного нанесення намету ґрунту маяки потрібно ретельно очищувати від розчину.

Рис. 1.5. Розрівнювання розчину за маяками

Після часткового тужавлення інвентарні маяки знімають з поверхні, а місце під ними та пошкоджені утримувачами маяків ділянки заповнюються розчином, розрівнюються за допомогою звичайного напівтерка. Накривочний шар наноситься після тужавлення ґрунту, стягується напівтерком та затирається теркою.

Технологія обштукатурення віконних і дверних відкосів

До основних елементів віконного і дверного прорізу відносяться відкоси. Відкоси бувають зовнішні та внутрішні, що поділяються на верхні і бокові. Верхні відкоси в рамках одного приміщення мають знаходитися, як правило, на одній горизонтальній лінії, а на фасадах верхні відкоси, незалежно від кількості вікон та довжини стін фасаду, повинні знаходитися на прямій лінії. Бокові відкоси на фасадах теж мають бути розташовані вертикально, на одній вертикальній лінії по всій висоті будівлі.

Після встановлення віконної або дверної коробок між ними і стіною залишається проміжок, який традиційним способом заповнюється паклею, шлаковатою. У сучасних умовах для заповнення цього проміжку застосовується ущільнювальна монтажна піна, яка одночасно є теплоізоляційним прошарком. За допомогою монтажного пістолета піна наноситься тонким шаром, але при з’єднанні з повітрям вона збільшується в об’ємі та заповнює простір.

Однак необхідно враховувати, що піна може виходити за межі коробки, а тому після її застигання надлишки піни зрізуються ножем на рівні коробки. Для захищення коробки від вологи місце зрізу покривають шаром силіконового герметика. До початку опорядження відкосів стіни мають бути обштукатурені та затерті.

Відкоси влаштовують з однаковим для всіх відкосів приміщення, фасаду кутом скосу. Визначення місця закріплення напрямних рейок, відповідно до коробки віконного блока, здійснюється за допомогою сталевого або дерев’яного кутника. Спочатку, за визначеними скосами, прикріплюють правило на верхній укіс, горизонтальність якого перевіряють за допомогою будівельного рівня. Потім закріплюють бокові правила, вертикальність яких перевіряють виском або будівельним рівнем.

Для обштукатурення відкосів застосовують такий же розчин, як і для стін, але при обштукатуренні внутрішніх відкосів у вапняний розчин для оббризку і грунту додають гіпс, який сприяє його швидшому твердінню, але для накривочного шару приміняють вапняний розчин, тому що вапняно-гіпсовий розчин при затиранні може розмолоджуватися і втрачати здібність до твердіння.

Розрівнювання ґрунту можна виконувати як напівтерком, так і за допомогою дерев’яної малки. При цьому одна сторона малки, що має прямокутний виріз, рухається по віконній коробці, а друга її сторона – по правилу. Виріз робиться для того, щоб розчин, який буде зрізатися малкою, був не нижчим 15-20 мм від рівня коробки. Це робиться для того, щоб штукатурка не заважала віконному заповненню відкриватися, і навіси на відкосах залишалися вільними від штукатурки.

Для розрівнювання верхнього відкосу сторону малки, що має виріз, приставляють до коробки і, тримаючи двома руками та прижимаючи її до правила, прийомом на себе стягують розчин. Таку операцію повторюють ще раз, якщо товщина намету є великою. Розчин на базових відкосах стягують за допомогою малки, знизу до верху. У верхніх кутах відкосу розчин розрівнюється теркою. Розрівнювання розчину на відкосах за допомогою напівтерки виконують так: спочатку на верхньому відкосі напівтерком окреслюють границю кута біля коробки, а потім хвиляподібним рухом розрівнюють розчин по довжині відкосу прийомом «на себе». Бокові відкоси розрівнюють напівтерком, який знаходиться у вертикальному положенні: вниз-вверх.

Після твердіння розчину правило знімають так само, як і при обштукатуренні зовнішніх кутів. На верхніх відкосах натирають усенки, а до бокових прикріплюють кутники за допомогою стартової шпатлівки.

Обштукатурення колон

Несучі конструкції будівель часто оформляють у вигляді чотирьохграних, багатограних та круглих колон.

Чотирьохгранні колони, виконані з каменя, цегли або залізобетону, спочатку провішують за допомогою виска, очищають від напливів розчину, в разі необхідності, вибирають шви між кладкою, змітають пил. Як правило, на протилежних сторонах колони точно за виском влаштовують правила, які виступають за площину колони на товщину штукатурки (15-20 мм) (рис. 1.6).

Між правилами накидають розчин (обризк, ґрунт). Грунт розрівнюють напівтерком, спираючись на закріплені правила. Після вирівнювання розчину, на грані колони виконують накривку та затирають. Знімають правила з граней колони після повного затужавлення розчину та переставляють їх на інші сторони колони.

Для того, щоб кути на колоні не збивалися після зняття правил, на них влаштовують металеві або поліуретанові кутники, що кріпляться за допомогою стартової шпатлівки.

Круглі колони обштукатурюють у тому разі, коли поверхня виконана з цегли або каменя.

Обштукатурення циліндричних круглих колон можна виконати двома способами. Перший спосіб передбачає розрівнювання розчину на колонах по кільцевих маяках, які влаштовують на товщину штукатурки у верхній і нижній частинах колони (рис. 1.7).

Рис. 1.7. Обштукатурення круглих колон: 1 – круглі маяки, 2 – правило,

3 – штукатурний розчин, 4 – колона

За другим способом – розчин розрівнюється за допомогою спеціального шаблону. Для цього на круглій колоні навішують два вертикальних правила, за якими буде рухатися півшаблон (півкільце). Нанесений штукатурний розчин між правилами стягується шаблоном, знизу до верху, спочатку з однієї сторони колони, а потім з іншої.

Обштукатурення шестигранної колони краще всього здійснювати за допомогою шаблону (рис. 1.8).

Рис. 1.8. Обштукатурення шестигранних колонн за допомогою шаблону:

1 – правило, 2 – полозок, 3 – санчата

Для цього необхідно навісити вертикальні правила посередині симетричних граней точно за виском. Нанесений розчин стягується шаблоном. Нанесення ґрунту необхідно виконувати у два-три прийоми. Після зняття правил місце, де вони були, обштукатурюється та затирається. Для обштукатурення внутрішніх і зовнішніх колон можна використовувати сучасні штукатурні розчинні суміші різних фірм, в тому числі й штукатурки фірми «Корунд», які мають марку міцності не нижче 75, морозостійкість – 50, водопоглинання не більше, ніж 12%. Випускають штукатурні розчини різного спрямування:

базовий розчин застосовується для вирівнювання бетонних, цегляних і кам'яних поверхонь. Ці штукатурки відрізняються хорошими заповнювальними якостями та мають незначну усадку;
універсальний розчин застосовується для обштукатурення складних

поверхонь і має високу адгезію;

морозостійкий розчин застосовується при температурі до -15⁰С, мірка морозостійкості – F200. Даний розчин відрізняється підвищеною адгезію та може наноситися шаром до 30 мм; гідроізоляційний розчин має підвищені теплозахисні і водостійкі властивості. Рекомендується для зовнішніх робіт та таких, що підлягають постійному впливу вологи.

Обштукатурення піно- і газобетонних поверхонь сучасними розчинними сумішами

В останній час у будівельній галузі широко застосовується піно- і газобетон, що дає досить рівну поверхню. Обштукатурення цих поверхонь не потребує нанесення оббризку. Розчини, які при цьому примінюють, можна наносити як напівтеркою чи теркою, так і гладилкою, шпателем.

Для обштукатурення поверхонь з піно- і газобетонних блоків, як фасадів, так і приміщень, раціонально застосовувати такі розчинні суміші, як: Ceresit СЕ-

24. Дана суха суміш є ефективною і для виконання ремонтних робіт.

Окрім підготовчих операцій, необхідних для цегляних, кам’яних та гіпсоблочних поверхонь, піно- і газобетонні поверхні підлягають обґрунтуванню ґрунтовкою Ceresit СЕ-17. Перед самим нанесенням розчину поверхню зволожують 2-3 рази. Мінімальна товщина шару за одне нанесення – 3 мм, а максимальна – 30 мм.

Готують розчин із суміші СТ-24 так: з розрахунку 0,24 л чистої води (15-

20⁰С) на 1 кг сухої суміші. Кількість води може регулюватися в залежності від типу робіт, що виконуюються та товщини штукатурного шару. При товщині штукатурки 3 мм на 25 кг сухої суміші необхідно 6 л води, а при товщині 30 мм – 5,5 л води. У посудину спочатку наливають відповідну кількість води, а потім додають невеликими порціями суху розчинну суміш, і за допомогою низькооборотньої дрилі з насадкою перемішують до однорідної маси. Через 5 хв. після першого перемішування виконується наступне. Термін застосування розчину – 2 год.

Нанесення розчинної суміші можна виконувати як за допомогою напівтерка чи терки, так і нержавіючим шпателем. З метою отримання рівної поверхні штукатурки її затирають пластиковою теркою. Так як суха суміш у своєму складі має цемент, який при взаємодії з водою вступає в лужну реакцію, то при роботі необхідно захищати шкіру рук. Якщо розчин застосовувався для зовнішніх робіт, то в період твердіння штукатурки її захищають від прямих сонячних променів та впливу низьких температур.

Штукатурки фірми «Vetonit» (Фінляндія) раціонально застосовувати для обштукатурення піно-газобетону. Перед початком нанесення штукатурного розчину поверхні стін укріплюють армованою сіткою і ґрунтують розчином «Vetonit Dispersion» (дисперсія) за допомогою малярних щіток. Розчин із сухої суміші приготовляють згідно інструкції, витримують 5 хв. та знову перемішують. Наноситься розчинна суміш на поверхні за допомогою шпателів, а при великій товщині намету – штукатурною лопаткою. Після нанесення шар штукатурки вирівнюють сталевим правилом. Надлишки розчину знімають з правила шпателем і використовують знову. При нанесенні штукатурки в декілька прийомів кожний шар штукатурки має висушуватися впродовж 1-2 діб, а потім шліфуватися.

Штукатурна суміш «Vetonit – V» виготовляється на цементній основі і є вологостійкою. Застосовується в вологих та мокрих приміщеннях. Наноситься шаром від 2-х до 7-ми мм. Після обштукатурення поверхня буде готова для фарбування чи оклеювання шпалерами.

Дефекти монолітної штукатурки

Різноманітні дефекти монолітної штукатурки виникають із-за порушення технічних правил, норм виконання штукатурних робіт, приготування штукатурних розчинів, неправильної експлуатації окремих поверхонь. До найпоширеніших дефектів штукатурних робіт відносяться такі:

дутики – це невеличкі пагорби, які виникають на поверхні штукатурки, що легко осипається, а на її місці утворюється раковина, в центрі якої помітна біла або жовта грудочка вапна. Даний дефект появляється лише у штукатурках, виконаних вапняними розчинами. Дутики виникають тому, що розчин був приготовлений на невитриманому згідно з вимогами вапні, в якому ще не погасилися дрібні грудочки, які, потрапивши в штукатурку, гасяться впродовж тривалого часу;
щілини (великі, малі, сітка щілин) появляються на штукатурці із-за таких причин: застосування жирного розчину; нанесення за один намет товстого шару розчину, який повільно тужавіє; висихання штукатурки на протягах. Даний дефект появляється в кутах і з тієї причини, що будівля ще не повністю осіла; в місцях стикування двох різнорідних поверхонь, на яких не прикріплена армуючи сітка; якщо влітку розчин нанесений на суху, незмочену поверхню. Щілини в лузгах появляються і тоді, коли кути стін і місця стикування поверхонь з різних матеріалів неякісно підготовлені під обштукатурення (кути не затягнуті армуючою сіткою);
відшарування штукатурки в окремих місцях виникає із-за того, що була

неякісно підготовлена поверхня: не виконане насікання поверхні, не видалений бруд з поверхні; не виконане зволоження сухої поверхні; розчин нанесений на мокру, перемерзлу, вкриту інеєм поверхню тощо;

шорстка фактура штукатурки виникає через те, що для приготування накривочного шару приміняється розчин з погано просіяним або з крупнозернистим піском. Причиною дефекту може бути й те, що накривочний шар наносився на затверділий ґрунт, на недостатньо змочену водою поверхню ґрунту влітку; якщо нанесена накривка пересохла і вчасно не затерта.

1 2 3 4 5

скачати