У світовій плеяді поетів та письменників, які присвятили свої твори найчистішому, найглибшому почуттю — коханню, — яскравою зіркою сяє геній відомого українського поета Володимира Сосюри. Він знаний як людина високих почувань, як митець, що не міг таїти в собі сердечні поривання, а щедро ділився скарбами своєї душі, утілюючи їх у слові.
Вершиною інтимної лірики Володимира Сосюри вважають вірш "Так ніхто не кохав". Зустрівши свою любов, юнак не відвертається від неї, не намагається загасити полум'я в серці, навпаки, він відкритий для нових почуттів настільки, що ніби бачить навколо, як разом із весною в душі настає весна й у природі...
Так ніхто не кохав. Через тисячі літ
лиш приходить подібне кохання.
В день такий розцвітає весна на землі
І земля убирається зрання..
Дише тихо і легко в синяву вона,
простягає до зір свої руки...
В день такий на землі розцвітає весна
і тремтить од солодкої муки...
В'яне серце моє од щасливих очей,
що горять в тумані наді мною...
Розливається кров і по жилах тече,
ніби пахне вона лободою...
Гей, ви, зорі ясні!.. Тихий місяцю мій!..
Де ви бачили більше кохання?..
Я для неї зірву Оріон золотий,
я — поет робітничої рані...
Так ніхто не кохав. Через тисячі літ
лиш приходить подібне кохання.
В день такий розцвітає весна на землі
І земля убирається зрання..
Дише тихо і легко в синяву вона,
простягає до зір свої руки...
В день такий на землі розцвітає весна
і тремтить од солодкої муки...
Багрянець ночі догоряв,
А день новий уже вставав.
Погасла зіронька вгорі,
Схилились в тузі явори.
Ти молодий безвусий був,
Ганяв завзято голубів.
Та не дожив до сивини...
З чужої не вернувсь війни.
Під Кандагаром ліг в бою.
Хто виправдає смерть твою?
За що, скажи, ти воював?
За що життя своє віддав?
На скронях в друзів сивина.
Тебе поглинула пітьма.
Лишився вічно молодим,
І не розсіявсь сивий дим.
Ще БеТееР не догорів,
Тюльпан у горах не розцвів,
Де краплю крові з висоти
Вловить в долоню ти не встиг.
Упала крапля на траву,
Ти молоду лишив вдову-
Мадонну і мале дитя.
Росте синок - твоє життя.
Їх щастя гірке, як полин.
Без батька підростає син.
Нестерпний біль у серці тім.
Осиротів без тебе дім.
Для них твоя зоря горить:
В серцях ще довго будеш жить.
Прилинеш птахом навесні,
Бузком розквітнеш у вікні.
Начало формы
Конец формы