«Суб’єктивна сторона складу кримінального правопорушення: поняття, ознаки»

Ім'я файлу: Суб’єктивна_сторона_складу_кримінального_правопорушення_Іващенко
Розширення: docx
Розмір: 59кб.
Дата: 26.06.2023
скачати
Пов'язані файли:
Суб’єктивна_сторона_складу_кримінального_правопорушення_Іващенко

Міністерство внутрішніх справ України

Харківський національний університет внутрішніх справ

Факультет №1

Кафедра кримінального права і кримінології
КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни: «Кримінальне право»
на тему: « Суб’єктивна сторона складу кримінального правопорушення: поняття, ознаки»

Виконав:

курсант групи Ф1-203

рядовий поліції

Іващенко Є.В.

Перевірив:

доцент кафедри,

кандидат юридичних наук, доцент

Шевчук Т. А.

Кам'янець-Подільський 2023

ЗМІСТ

ВСТУП 3

РОЗДІЛ 1. Поняття суб’єктивної сторони складу кримінального правопорушення, її ознаки та кримінально-правове значення. 6

РОЗДІЛ 2. Вина – обов’язкова ознака суб’єктивної сторони складу кримінального правопорушення. 14

РОЗДІЛ 3. Факультативні ознаки суб’єктивної сторони складу кримінального правопорушення. 19

ВИСНОВОК 26

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА 28

ВСТУП

Актуальність теми. Дослідження суб'єктивної сторони складу кримінального правопорушення може бути корисним не тільки для студентів-юристів, але й для правоохоронних органів, адвокатів, суддів та інших фахівців у сфері права. Знання про суб'єктивну сторону правопорушень допоможе зрозуміти, які мотиви та інтенції стоять за діями осіб, які вчинили кримінальні правопорушення, що в свою чергу допоможе у попередженні таких дій в майбутньому.

Дослідження суб'єктивної сторони складу кримінального правопорушення також є актуальним з приводу необхідності вдосконалення законодавства про кримінальну відповідальність. Розуміння суб'єктивної сторони кримінального правопорушення допоможе уточнити законодавчі норми та уникнути помилок при застосуванні права.

Крім того, вивчення суб'єктивної сторони кримінального правопорушення може допомогти в розробці більш ефективних методів запобігання кримінальним правопорушенням та боротьбі з ними. Розуміння того, що приводить до кримінальних дій, дозволить розробити більш адекватні та ефективні заходи з попередження кримінальних правопорушень та зменшення рівня протиправності.

Можна стверджувати, що дослідження суб'єктивної сторони складу кримінального правопорушення є актуальним і має велике значення як для вивчення права, так і для боротьби з кримінальністю та попередження правопорушень.

Мета дослідження суб'єктивної сторони складу кримінального правопорушення полягає в тому, щоб розкрити поняття, ознаки та особливості протиправного умислу, невмисного вчинення кримінального правопорушення та необережності. Дослідження такої теми є важливим для правоохоронних органів, судів та адвокатів, які займаються розглядом кримінальних справ.

Знання про суб'єктивну сторону складу кримінального правопорушення дозволяє ефективніше виявляти та розслідувати кримінальні правопорушення, робити обґрунтовані висновки про наміри правопорушників та їх відповідальність за вчинення кримінального правопорушення. Дослідження може також допомогти зрозуміти мотиви та умисли правопорушників, що в свою чергу може бути корисним для зменшення кількості кримінальних правопорушень в майбутньому.

Крім того, дослідження суб'єктивної сторони складу кримінального правопорушення може бути корисним для розвитку кримінального законодавства та вдосконалення правової практики, оскільки дозволяє зрозуміти нюанси та особливості кримінальних правопорушень.

Предметом дослідження є суб'єктивна сторона складу кримінального правопорушення, яка включає такі поняття, як протиправний умисел, невмисне вчинення кримінального правопорушення та необережність.

Дослідження включає в себе розгляд законодавства про кримінальну відповідальність та судову практику, що стосується виявлення, доведення та кваліфікації кримінальних правопорушень, що вчинені з вини особи. Також до предмету дослідження можуть входити такі питання, як психологічні аспекти протиправності, причини та мотиви вчинення кримінальних правопорушень.

Дослідження предмету також може включати аналіз впливу суб'єктивної сторони складу кримінального правопорушення на різні етапи кримінального процесу, такі як досудове розслідування, провадження у справі та розгляд у суді.

Предметом дослідження є вивчення суб'єктивної сторони складу кримінального правопорушення, яка є важливою складовою кримінального права та має велике значення для правоохоронних органів, судів та адвокатів, які займаються розглядом кримінальних справ.

Об'єктом дослідження є суб'єктивна сторона складу кримінального правопорушення, а саме її поняття та ознаки. Дослідження має на меті проаналізувати, які мотиви та наміри можуть бути враховані при визначенні суб'єктивної сторони кримінального правопорушення, які ознаки є необхідними для її наявності, які наслідки виникають в залежності від наявності або відсутності суб'єктивної сторони та як це все відображено у законодавстві.

РОЗДІЛ 1. Поняття суб’єктивної сторони складу кримінального правопорушення, її ознаки та кримінально-правове значення.

Суб'єктивна сторона складу кримінального правопорушення - це психологічний елемент кримінального правопорушення, який виражає внутрішню свідомість суб'єкта кримінального правопорушення, його умисел і намір вчинити кримінально-протиправну дію. Ознаки суб'єктивної сторони кримінального правопорушення полягають у певних психологічних станах суб'єкта кримінального правопорушення, а саме: умисел, намір, свідомість і вина.

Умисел - це свідоме бажання скоїти кримінальне правопорушення, яке виявляється у дії правопорушника. Умисел може бути безпосереднім, коли правопорушник прямо бажає вчинити кримінальне правопорушення, або передумовним, коли правопорушник створює умови для вчинення кримінального правопорушення.

Намір - це заздалегідь обдумана мета кримінального правопорушення, яку правопорушник прагне досягти. Намір може бути прямим, коли правопорушник має намір вчинити конкретне кримінальне правопорушення, або косвеним, коли правопорушник має намір вчинити кримінальне правопорушення, але не вказує на конкретну мету.

Свідомість - це розуміння правопорушником того, що його дії є кримінально-протиправними і можуть бути кримінально покарані. Свідомість може бути як повна, коли правопорушник повністю розуміє наслідки своїх дій, так і неповна, коли правопорушник не розуміє або не може розуміти наслідки своїх дій.

Кожне кримінальне правопорушення являє собою єдність об’єктивного і суб’єктивного. Суб’єктивне у кримінальному правопорушенні – це ознаки, описані в законі, які характеризують діяння з внутрішнього боку, які вміщують внутрішній зміст кримінального правопорушення. Сукупність всіх суб’єктивних ознак складає суб’єктивну сторону складу кримінального правопорушення.

Суб'єктивна сторона кримінального правопорушення описує психічну діяльність особи, що відображає її ставлення до суспільно небезпечного діяння та його наслідків. Юридичні ознаки, що характеризують зміст суб'єктивної сторони, включають вину, мотив та мету вчинення кримінального правопорушення. Вина є обов'язковою ознакою будь-якого складу кримінального правопорушення і визначає наявність суб'єктивної сторони. Інші ознаки, такі як мотив і мета, є факультативними і вимагають встановлення тільки в тих випадках, коли вони названі в диспозиції закону як обов'язкові ознаки конкретного кримінального правопорушення. Загалом, суб'єктивна сторона кримінального правопорушення є важливим поняттям у кримінальному праві, оскільки від неї залежить кримінальна відповідальність та наслідки для правопорушника.

Характеристики окремих кримінальних правопорушень передбачають необхідність встановлення емоцій, що переживає особа при вчиненні кримінального правопорушення. Ці емоції відрізняються за своїм характером, змістом та часом виникнення. Більшість з них не впливають на формування ознак суб'єктивної сторони кримінального правопорушення, так як зовсім не стосуються каяття у вчиненому чи страху покарання. Деякі емоції, які відображають стан сильного душевного хвилювання, мають істотне значення при формуванні мотиву вчинення певних кримінальних правопорушень і вважаються ознаками суб'єктивної сторони, зокрема, відповідно до статей 116 і 123 КК.

З'ясування суб'єктивної сторони є заключним етапом встановлення складу кримінального правопорушення, який є необхідною умовою для настання кримінальної відповідальності. Тому визначення суб'єктивної сторони має велике значення. По-перше, вона є необхідним елементом будь-якого складу кримінального правопорушення, і її наявність або відсутність дозволяє відрізняти кримінально-протиправне діяння від непротиправного. Наприклад, відсутність складу кримінального правопорушення згідно зі ст. 286 КК може мати місце у випадку ненавмисного заподіяння навіть тяжких наслідків в результаті дорожньо-транспортної пригоди або у разі вчинення діяння з необережності, якщо закон передбачає відповідальність лише за умисне вчинення. Так, відсутність умисної вини призводить до виключення кримінальної відповідальності за свідомо неправдиве повідомлення про вчинення кримінального правопорушення (ст. 383) або свідомо неправдиве свідчення (ст. 384).

Відсутність конкретного спонукального мотиву або наміру також може призвести до відсутності складу кримінального правопорушення та кримінальної відповідальності. Наприклад, відсутність особистих корисливих мотивів або інтересів може виключити застосування ст. 357 КК, яка передбачає кримінальну відповідальність за викрадення, привласнення, вимагання документів, штампів, печаток, їх пошкодження чи заволодіння шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем. Крім того, суб'єктивна сторона впливає на кваліфікацію кримінального правопорушення та дозволяє відрізняти різні кримінальні правопорушення за їх об'єктивними ознаками, наприклад, умисне вбивство (ст. 115) та вбивство через необережність (ст. 119). Крім того, зміст суб'єктивної сторони суттєво впливає на ступінь тяжкості кримінального правопорушення, рівень суспільної небезпеки, яку представляє суб'єкт кримінального правопорушення, і, отже, на розмір покарання, яке накладається на правопорушника.
У ст. 62 Конституції України закріплено важливий принцип, згідно з якого кримінальна відповідальність виникає тільки у випадку доведення вини особи у вчиненні кримінального правопорушення. Це конституційне положення знайшло втілення в КК України. Особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення та не підлягає кримінальному покаранню, доки не буде доведено її вину у законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду (ч. 2 ст. 2 КК).

Законодавче закріплення цього положення є важливою гарантією додержання законності в діяльності правоохоронних органів і суду. Положення ст. 2 КК знайшли подальше закріплення в ст. 23, де вперше в нашому законодавстві наведено загальне визначення поняття вини, і в статтях 24 і 25, що визначають поняття умислу та необережності та називають їх види. Більш детально ознаки суб'єктивної сторони конкретизуються в нормах Особливої частини КК. Це свідчить про недопустимість у нашому праві об'єктивного ставлення за вину, тобто відповідальності особи за вчинене суспільно небезпечне діяння та його наслідки без встановлення вини.

Сьогодні в кримінально-правовій науці загальновизнано, що у формальних складах кримінальних правопорушеннях суб’єктивна сторона характеризується лише прямим умислом [1, с. 83; 2, с. 139; 3, с. 143; 4, с. 160]. Особливістю встановлення психічного ставлення винного у таких складах полягає в тому, що вина визначається ставленням винного лише до суспільно небезпечного діяння. Психічне ставлення винного до наслідку при цьому виноситься, так би мовити, «за дужки» складу кримінального правопорушення. Втім, установлення суб’єктивної сторони (і перш за все вини) у складі аналізованого кримінального правопорушення, вираженого в формі недбалого виконання обов’язків щодо хворих і поранених особами, на яких покладено їх лікування й піклування про них, є більш складним, адже психічне ставлення до вчинюваного охоплює і діяння, і його реальні чи ймовірні наслідки.

У літературі з кримінального права висловлюється точка зору, згідно з якою суб’єктивна сторона передбаченого статтею 434 КК України кримінального правопорушення характеризується умисною формою вини у разі поганого поводження з військовополоненими, й необережною формою вини – у випадку недбалого виконання обов’язків щодо хворих і поранених [5, с. 263; 6, с. 166]. До таких науково-теоретичних позицій є близькою точка зору М. І. Карпенка, який зазначає, що із суб’єктивної сторони погане поводження з військовополоненими може бути вчинене тільки умисно. Винний усвідомлює, що поводиться з військовополоненими погано всупереч встановленим правилам, і бажає поводитись із ними таким чином або свідомо допускає таке поводження, а от у випадку недбалого виконання обов’язків щодо хворих та поранених суб’єктивна сторона кримінального правопорушення передбачає вину у формі необережності. Умисне позбавлення хворих і поранених військовополонених необхідної медичної допомоги, їжі тощо повинно кваліфікуватися як погане поводження з військовополоненими, спрямоване проти хворих і поранених [7, с. 197, 198].

Вивчення стану теоретичної розробки вказаного питання засвідчує відсутність консенсусу в середовищі фахівців. Деякі автори вважають, що суб’єктивна сторона поганого поводження з військовополоненими характеризується умисною формою вини, а недбале виконання обов’язків щодо хворих і поранених може вчинюватися також і через необережність. Як бачимо, щодо другої форми аналізованого кримінального правопорушення не виключається інша (тобто умисна) форма вини і, відповідно, її в цьому разі презентовано як кримінальне правопорушення з «альтернативною виною». На думку С. О. Харитонова, погане поводження з військовополоненими може вчинятися як умисно, так і з необережності [8, с. 170–171]. Таким чином, «альтернативною виною», на думку автора, характеризуються всі форми вказаного посягання.

Вольовий момент визначається бажанням учинення поганого поводження з військовополоненими неодноразово, з особливою жорстокістю або ж щодо хворих і поранених. Слід зауважити, що в попередніх публікаціях ми наголошували на недоцільності використання оціночного поняття «погане» поводження та необхідності вказувати на конкретні порушення правил (стандартів), які повинні знайти відображення в диспозиції норми за рахунок розширення переліку суспільно небезпечних діянь, які тягнуть настання кримінальної відповідальності [9]. Тому внесемо застереження, що, формулюючи зазначений вище висновок щодо змістовного наповнення суб’єктивної сторони цієї форми поганого поводження з військовополоненими, ми спираємося на чинну редакцію статті 434 КК України і, відповідно, враховуємо наявну в ній наразі оціночну ознаку.

А.А. Вознюк, у вузькому розмінні ці ознаки слід розглядати виключно як факультативні ознаки складу кримінального правопорушення, тобто такі, що мають значення для кваліфікації не усіх, а лише окремих кримінальних правопорушеннях або кримінальних проступків (лише тоді, коли вони безпосередньо зазначаються в диспозиції заборонної кримінально-правової норми або логічно випливають з її змісту). У широкому розумінні досліджувані ознаки мають різне не лише кримінально-правове, але й кримінально-процесуальне, криміналістичне, кримінологічне та оперативно-розшукове значення. Це так зване універсальне, міжгалузеве або загальне значення зазначених ознак [10, c. 47].

Дійсно, кримінально протиправні мотиви мають міжгалузеве значення. Наприклад, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 91 «Обставини, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні» Кримінального процесуального кодексу України, у кримінальному провадженні підлягають доказуванню такі обставини, як винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення [11].

Відсутність же встановлених мотивів в обвинувальному акті цілком справедливо можна розглядати в якості обставини, яка перешкоджає суду правильно вирішити питання про індивідуалізацію кримінальної відповідальності особи, що знайде своє вираження у виді й розмірі покарання, яке не відповідатиме загальним засадам його призначення [12, c. 6].

Покарання, яке не відповідатиме загальним засадам його призначення [12, c. 6]. Крім того, станом на 12.11.2020 року поняття «мотив» (та похідні від нього, як, наприклад, «умотивувавши») зустрічається два рази у змісті Загальної частини КК України [13] та тридцять разів у змісті Особливої частини КК України [13], що свідчить про кримінально-правове значення цієї ознаки. При цьому, в диспозиціях норм Особливої частини КК України згадуються наступні види мотивів: 1) корисливі; 2) хуліганські (мотиви явної неповаги до суспільства); 3) мотиви расової, національної чи релігійної нетерпимості; 4) інші особисті мотиви.

Водночас погоджуємось із тезою про те, що оскільки мотив не є необхідною ознакою складу кожного умисного злочину або кримінального проступку, то розгляд його під час аналізу суб’єктивної сторони складу кримінального правопорушення дається в площині встановлення впливу мотиву на формування кримінально протиправного умислу особи. Але навіть у тих випадках, коли мотив не входить до складу кримінального правопорушення ні у якості основної, ні у якості кваліфікуючої ознаки, встановлення його все ж таки вельми важливе. Суд під час визначення покарання має враховувати характер мотиву вчиненого злочину або кримінального проступку. Тому розгляд мотивів кримінального правопорушення має знайти місце у вченні про покарання під час розгляду обставин, що впливають на розмір покарання, що встановлюється судом, під час встановлення питання про індивідуалізацію покарання .

Вказане вище вчергове свідчить про важливість мотиву як факультативної ознаки суб’єктивної сторони складу кримінального правопорушення. Утім, перелічені функції мотиву не обмежуються викладеним вище, адже кримінально протиправний мотив доволі багатогранне явище. Наприклад, А.П. Музюкін виокремлює наступні функції мотиву кримінального правопорушення:

а) складоутворююча – утворює основний, кваліфікований або привілейований склад кримінального правопорушення;

б) функція, що впливає на призначення кримінальних покарань (утворює обставини, що обтяжують або пом’якшують покарання;

в) функція, що впливає на виконання кримінальних покарань (дозволяє диференціювати та індивідуалізувати процес виконання кримінального покарання за рахунок класифікації засуджених для обґрунтування системи впливу на них, виробленні критеріїв кінцевого результату діяльності установи кримінально-виконавчої системи, прогнозування поведінки засуджених у період відбування покарань та після звільнення) .

Вдалі приклади складоутворюючих та розмежувальних функцій мотиву наводить С.О. Харитонов, який, розглядаючи військові кримінальні правопорушення вказує, що при добровільній здачі в полон саме мотиви боягузтва й легкодухості дозволяють розмежовувати цей склад злочину від незлочинної поведінки (у випадках, коли особа здалася в полон, не маючи можливості вести бій за відсутності боєприпасів, або цей вчинок був обумовлений метою укорінення у ворожий стан для розвідувальної чи диверсійної роботи) або від злочину проти основ національної безпеки (державна зрада), якщо мотивом була допомога ворогу [12, c. 7].

РОЗДІЛ 2. Вина – обов’язкова ознака суб’єктивної сторони складу кримінального правопорушення.

Відповідно до ст. 62 Конституції України та ст. 2 Кримінального кодексу України, кримінальна відповідальність настає тільки тоді, коли буде доведено вину особи у вчиненні злочину. Це означає, що вина є обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони складу кримінального правопорушення. Кримінальна відповідальність і покарання можуть бути застосовані тільки до осіб, які свідомо вчинили злочин, тобто мали умисел або необережність, передбачені законом. Законодавство України детально визначає поняття вини, умислу та необережності, а також їх види, які конкретизуються в нормах Кримінального кодексу. Таким чином, вина є передумовою кримінальної відповідальності і покарання в Україні.

Зміст вини – це відображення у психіці (свідомості) особи об’єктивних ознак вчиненого діяння, тобто фактичних ознак, що характеризують об’єкт і об’єктивну сторону. Зміст вини визначається змістом об’єктивних ознак конкретного складу. Немає кримінальних правопорушень однакових за змістом вини.

Сутність вини визначає соціальну природу вини, оскільки вина проявляється у кримінально протиправному діянні. Соціальна сутність вини – у негативному ставленні особи до суспільних відносин, цінностей, благ, що охороняються КК України. При необережності сутність вини полягає у зневажливому ставленні до цих правоохоронюваних об’єктів.

Форми вини – умисел і необережність. Якщо зміст вини визначається конкретними обставинами кожного кримінального правопорушення, то форми вини – це узагальнені поняття, які в цілому характеризують ставлення особи до кримінального правопорушення (безвідносно до конкретного діяння).

Ступінь вини – кількісна категорія, яка визначає вагу вчиненого кримінально протиправного діяння. Хоча закон про кримінальну відповідальність прямо про ступінь вини нічого не говорить, вона впливає на юридичну оцінку вчиненого.

Кримінальне право передбачає дві форми вини: умисел і необережність. Вони відображають ті психічні процеси, що роблять діяння кримінально протиправним.

Поняття умислу та необережності та їх види закріплені у КК України. Кожна форма вини містить у собі ознаки, що характеризують свідомість (інтелект) особи та її волю. Тому перші з цих ознак називаються інтелектуальними ознаками (моментами, елементами), а другі – вольовими ознаками. Різне співвідношення інтелектуальної і вольової ознак психічної діяльності особи і дає можливість конструювати різні форми вини і їхні види.

Згідно з ч. 2 ст. 24 КК України прямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання.

Згідно з ч. 3 ст. 24 КК України непрямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання.

Згідно з ч. 2 ст. 25 КК України необережність є кримінальною протиправною самовпевненістю, якщо особа передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), але легковажно розраховувала на їх відвернення.

Згідно з ч. 3 ст. 25 КК України необережність є кримінальною протиправною недбалістю, якщо особа не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), хоча повинна була і могла їх передбачити.

Вина є соціальною категорією, оскільки вона відображає негативне ставлення особи, що вчинила суспільно небезпечний вчинок, до соціальних інтересів, цінностей та благ, що захищаються кримінальним законом. Отже, вина оцінюється негативно і засуджується правом.

У кримінальному законі зазначено, що форми вини - це сполучення певних ознак свідомості та волі особи, яка вчиняє суспільно небезпечну дію. Ці ознаки відображають психічне ставлення особи до дії та наслідків. У кримінальному законодавстві існує дві форми вини - умисел (ст. 24) та необережність (ст. 25). Ці поняття узагальнені та характеризують ставлення особи до дії та наслідків загалом. Умисел може бути прямим або непрямим, а необережність може мати вид злочинної самовпевненості (самонадіянності) або злочинної недбалості. В інших випадках, конкретні види вини відсутні.

Ступінь вини є остаточним компонентом поняття вини та відображає оцінку її величини. Він визначає тяжкість діяння, що було вчинено, а також рівень небезпеки, яку представляє винна особа. Поняття ступеня вини має важливе значення, оскільки конкретне покарання та реалізація кримінальної відповідальності в багатьох випадках залежать від того, чи був вчинений злочин з прямим чи непрямим умислом, а також від того, який вид умислу був використаний - заздалегідь обдуманий чи спонтанний. Додатково, ступінь вини також пов'язаний з видом необережності, яку проявила особа, та в чому саме це проявилося.

Зміст вини – це відображення у свідомості людини об’єктивних ознак кримінального правопорушення, які у різних кількісно-якісних поєднаннях утворюють умисел та необережність. У змісті вини виділяються два моменти: інтелектуальний, який включає усвідомлення особою характеру своїх діянь і передбачення нею їх наслідків, та вольовий, який полягає у бажанні настання певних наслідків, свідомому їх припусканні, байдужому ставленні до них, розрахунку на їх відвернення, що прямо випливає із законодавчого визначення видів та форм вини [14, с. 38].

Формою вини є внутрішня структура сталих зв’язків і взаємодій елементів, властивостей та процесів, що утворюють вину, а також спосіб існування і вираження її змісту [15, с. 157]. Відповідно до чинного законодавства вина виражається у формі умислу або необережності.

Формою вини є внутрішня структура сталих зв’язків і взаємодій елементів, властивостей та процесів, що утворюють вину, а також спосіб існування і вираження її змісту [15, с. 157]. Відповідно до чинного законодавства вина виражається у формі умислу або необережності. Умисел поділяється на прямий і непрямий. Прямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання. Непрямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання .

Необережність поділяється на кримінальну протиправну самовпевненість та кримінальну протиправну недбалість. Необережність є кримінальною протиправною самовпевненістю, якщо особа передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), але легковажно розраховувала на їх відвернення. Необережність є кримінальною протиправною недбалістю, якщо особа не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, хоча повинна була і могла їх передбачити .

Обсяг вини утворюють відображені у психіці особи конструктивні, конструктивно-органічні, кваліфікуючі, пом’якшуючі та обтяжуючі покарання обставини і ставлення до них суб’єкта .

Сутність вини має розглядатися в об’єктивному та суб’єктивному аспектах. Суб’єктивна сутність вини являє собою певні аспекти мотивації поведінки, яка порушує норми права, достатні для визнання вчинених особою діянь (дій чи бездіяльності) кримінально караними. Об’єктивна (соціальна) сутність вини визначається або як психічне ставлення особи до кримінального правопрошуення, або як негативне чи недостатньо уважне психічне її ставлення до основних соціальних цінностей, що виявляється у конкретному кримінальному правопорушенні. Отже, сутність вини у загальному розумінні – це негативне ставлення злочинця до об’єктів кримінально-правової охорони [15, с. 157].

Ступінь вини – це її кількісна характеристика, яка залежить від тяжкості вчиненого діяння і суспільної небезпечності особи злочинця.

Таким чином, вина як кримінально-правова категорія – це не просто психічне ставлення особи до вчинюваного діяння, а те, що дістало прояв у конкретному кримінальному правопорушенні. Складовими елементами цього ставлення є свідомість та воля. Різні комбінації свідомості та волі як окремих елементів даного ставлення утворюють різні модифікації вини. У даному випадку доцільно говорити про структуру вини. Схоже поняття зустрічається в праці С. В. Склярова, який називає волю та інтелект елементами складу вини, хоча самого визначення вказаного поняття вчений не дає [14, с. 27].

Вереша Р. В. вважає, що структуру вини можна визначити як сукупність встановлених у кримінальному законі інтелектуальних та вольових ознак (свідомості та волі), які визначають зміст вини у конкретному кримінальному правопорушенні [15, с. 158].

РОЗДІЛ 3. Факультативні ознаки суб’єктивної сторони складу кримінального правопорушення.

Суб'єктивна сторона складу кримінального правопорушення включає певні психологічні стани та дії особи, яка вчиняє кримінальне правопорушення. Факультативні ознаки суб'єктивної сторони складу кримінального правопорушення є такими, що необов'язково повинні бути наявними для визнання вчинення кримінального правопорушення, але які можуть мати значення для визначення виду і міри покарання.

До факультативних ознак суб'єктивної сторони складу кримінального правопорушення можна віднести, наприклад, такі:

Мотиви вчинення кримінального правопорушення - певні причини, які підштовхнули особу до вчинення кримінального правопорушення. Наприклад, кримінальне правопорушення, вчинене з корисливих мотивів, може бути карним стягненням іншого виду, ніж кримінальне правопорушення, вчинене з міркувань ревнощів.

Наміри вчинення кримінального правопорушення - те, що особа мала на меті досягти в результаті вчинення кримінального правопорушення. Наприклад, якщо особа мала на меті завдати тільки тілесні ушкодження, то це може мати значення для визначення міри покарання.

Свідомість вчинення кримінального правопорушення - психологічний стан особи, який характеризується тим, що вона розуміла, що вчинює кримінальне правопорушення. Ця ознака може мати значення для визначення винності та міри покарання.

Ступінь винності - ступінь протиправності дій особи, яка вчинила кримінальне правопорушення. Наприклад, якщо особа діяла під впливом інших факторів (наприклад, психічних розладів), то ступінь винності може бути меншим.

Щодо мотиву, мети, емоціонального стану, то вони є факультативними ознаками суб’єктивної сторони. Проте в багатьох кримінальних правопорушень суб’єктивна сторона потребує встановлення мотиву і мети, що є її факультативними ознаками. Вони мають значення обов’язкових ознак лише в тих випадках, коли названі в диспозиції Закону як обов’язкові ознаки конкретного кримінального правопорушення (ст.109, ст.110, ст.ст.113-114, п.6,7,9,14 ч.2 ст.115, ст.144, ч.2 ст.146, ст.ст.147-148, ст.296 КК України тощо.). В зазначених різновидах кримінальних правопорушень мотив і мета виступають як обов’язкові ознаки суб’єктивної сторони складу кримінального правопорушення, їх з’ясування та дослідження є обов’язковим, адже відсутність мотиву чи мети в такому разі виключає склад кримінального правопорушення вказаного виду.

Мотив – це усвідомлені внутрішні спонукання, якими винний керується при вчинення кримінального правопорушення. На думку окремих науковців мотив необхідно розглядати як рушійну силу, стимул людської діяльності, те що штовхає людину на вчинення кримінального правопорушення [10, с. 204]. Висловлена позиція П.Л. Фріса безумовно заслуговує на увагу і дає можливість окреслити принаймні сферу дослідження змісту мотивації. Особливості деяких складів кримінальних правопорушень визначають необхідність з’ясування емоцій, які відчуває особа при вчиненні суспільно небезпечного діяння. Вони різняться за своїм характером, змістом, часом виникнення. Кримінально-правове значення має виключно такий емоційний стан як афект – стан сильного душевного хвилювання. Саме з урахуванням емоційного стану законодавець передбачив ряд статей особливої частини КК України (ст.116, ст.117, ст.120 КК України тощо.).

Існує багато різних мотивів, які можуть вести до вчинення кримінального правопорушення. Деякі з найбільш поширених мотивів включають:

Фінансовий мотив - люди можуть здійснювати кримінальні дії, щоб отримати фінансову вигоду, таку як гроші, майно або інші матеріальні блага;
Влада та контроль - деякі люди можуть вчиняти кримінальні дії, щоб збільшити свою владу або контроль над іншими людьми;
Насильство та агресія - у деяких випадках люди можуть вчиняти кримінальні дії через насильство або агресію, що є їх способом вирішити конфлікти;
Соціальна справедливість - деякі люди можуть вчиняти кримінальні дії, щоб відстоювати свої права або боротися за соціальну справедливість;
Пригнічення та безнадія - деякі люди можуть вчиняти кримінальні дії через почуття пригнічення або безнадії, особливо якщо вони відчувають, що немає інших шляхів виходу зі своєї ситуації;
Залежність - деякі люди можуть вчиняти кримінальні дії, щоб задовольнити свої залежності, такі як наркотики, алкоголь або гральні ігри.

Зазначимо, що це не вичерпний список мотивів, і що в деяких випадках люди можуть вчиняти кримінальні дії з різних причин.

Свідомість вчинення кримінального правопорушення може мати різний ступінь. Зазвичай, щоб засудити людину за кримінальне правопорушення, необхідно довести, що вона мала свідомість свого діяння. Свідомість вчинення кримінального правопорушення визначається тим, наскільки відповідна особа розуміла, що її дії є незаконними і що вони можуть спричинити шкоду іншим людям або суспільству загалом.

Наприклад, якщо людина свідомо вчиняє кримінальне правопорушення з наміром завдати шкоди іншим людям, то це свідчить про те, що вона повністю розуміє, що робить і що це може мати наслідки для інших. У такому випадку, людина може бути засуджена за кримінальне правопорушення з повною свідомістю вчинення.

Але іноді людина може вчинити кримінальне правопорушення у стані афекту, коли її емоції переважають розум. У такому випадку, свідомість вчинення кримінального правопорушення може бути обмеженою, оскільки людина не повністю розуміє, що робить, і як це може вплинути на інших. У цьому випадку, суд може вважати, що людина не мала повної свідомості вчинення кримінального правопорушення, і покласти на неї меншу відповідальність за свої дії.

У будь-якому випадку, визначення свідомості вчинення кримінального правопорушення є важливим елементом при вирішенні питання про відповідальність людини за свої дії.

Ступінь винності - це поняття, яке використовується в правовій теорії і практиці для визначення міри відповідальності особи за вчинене кримінальне правопорушення. Це означає, що вину особи оцінюють на певному рівні - від повної до відсутньої. Чим вищий ступінь винності, тим більшу кількість відповідальності несе людина за свої дії.

Зазвичай, визначення ступеня винності базується на різних факторах, таких як мотивація, свідомість, наміри, рівень знань і розуміння права, а також відповідність між вчинком і його наслідками. В залежності від цих факторів, ступінь винності може бути класифікований як:

Повна вина - коли особа повністю розуміє незаконність своїх дій та наслідки, які вони можуть мати для інших людей і суспільства в цілому. В такому випадку, особа несе повну відповідальність за свої дії.

Середня вина - коли особа розуміє, що її дії є незаконними, але не повністю усвідомлює всі наслідки. В такому випадку, ступінь винності може бути меншим, ніж у випадку повної вини.

Невелика вина - коли особа не повністю розуміє незаконність своїх дій і не бачить всіх наслідків своїх дій. В такому випадку, ступінь винності може бути меншим, ніж у випадку середньої вини.

Відсутність вини - коли особа несвідомо вчинила кримінальне правопорушення, не розуміючи, що її дії є незаконними .

Згідно з положеннями кримінального права, мета кримінального правопорушення полягає в тому, щоб вчинити діяння, які є забороненими законом, тобто порушити кримінальне законодавство.

Кримінальне правопорушення є вчиненням особою дії або бездіяльності, що перевищує межі законного поведінки і передбачене кримінальним законом. Ці дії можуть бути спрямовані на завдання шкоди іншим людям, майну чи суспільству загалом, або на самовідтворення кримінального механізму.

Мета кримінального правопорушення може бути різною, включаючи отримання матеріальної вигоди, забезпечення особистої безпеки, висловлення протесту, підтримку злочинних угруповань або навіть просто задоволення особистих бажань та потреб.

Отже, мета кримінального правопорушення полягає у вчиненні дій, які порушують кримінальне законодавство з різних мотивів та цілей.

Так, мотив та мета мають тісний зв'язок, але вони не є тотожними поняттями.

Мотив - це причина, яка підштовхує людину до вчинення дії. Це може бути особиста користь, бажання помститися, захист себе або своїх близьких, амбіції, політичні переконання тощо.

Мета - це той результат, який людина намагається досягти в результаті своєї діяльності. Метою може бути здобуток матеріальної вигоди, уникнення покарання, захист себе або іншої людини від реальної або уявної загрози, підтримка політичних переконань тощо.

Отже, відмінності між мотивом та метою полягають у тому, що мотив є причиною дії, тоді як мета є результатом, якого людина намагається досягти своїми діями. Мотив може бути особистим і не мати відношення до наслідків дії, тоді як мета завжди пов'язана з результатом, якого людина намагається досягти. Однак, мотив може бути важливим для встановлення мети кримінального правопорушення, оскільки він може вказувати на те, чого людина намагалася досягти своїми діями.

Мотив та мета мають важливе кримінально-правове значення, оскільки вони можуть бути використані для встановлення злочинної інтенції особи та визначення ступеня її винності.

Мотив може вказувати на те, чому особа вчинила кримінальне правопорушення, тобто на її протиправні наміри та мотивацію. Він може допомогти правоохоронним органам встановити підстави для здійснення певних дій, які можуть допомогти в розслідуванні кримінальної справи. Наприклад, якщо кримінальне правопорушення був вчинений з метою здобутку матеріальної вигоди, то це може вказувати на наявність протиправної інтенції та збільшити ступінь винності особи.

Мета, у свою чергу, може бути важливою для визначення ступеня винності особи та встановлення виду та рівня покарання. Наприклад, якщо особа вчинила кримінальне правопорушення з метою забезпечення безпеки своєї родини, то це може знизити ступінь її винності та змінити вид та рівень покарання, яке буде призначено.

Мотив та мета кримінального правопорушення є важливими поняттями, які використовуються в кримінальному праві для встановлення протиправної інтенції особи та визначення ступеня її винності.

У Постанові Верховного Суду від 21 березня 2019 року вказується про важливість правильного визначення об’єктивної сторони складу кримінального правопорушення, її ознак. Суд зазначає, що чітке відображення фактичних обставин кримінального правопорушення, зокрема, із обов’язковим зазначенням усіх ознак об’єктивної сторони кримінального правопорушення має суттєве значення для аргументації висновків суду про доведеність винуватості особи, для реалізації права на захист та вирішення інших питань [16].

Значення ознак об’єктивної сторони складу кримінального правопорушення для правильної кваліфікації кримінального правопорушення достатньо значне, оскільки саме ознаки об’єктивної сторони найбільш повно передбачені в диспозиції відповідної статті Особливої частини Кримінального Кодексу України та сприяють встановленню інших елементів складу кримінального правопорушення, а також є критерієм розмежування суміжних кримінальних правопорушень та відмежування кримінальних правопорушень від інших діянь. За даними окремих дослідників, помилки при кваліфікації кримінального правопорушенняза об’єктивною стороною складу кримінального правопорушення, що призводять до скасування чи зміни вироку, становлять 54,7% від загальної кількості кваліфікаційних помилок при кваліфікації кримінального правопорушення за елементами складу кримінального правопорушення [17, с. 53]. Ось чому так важливо правильно з’ясовувати всі деталі, всі ознаки об’єктивної сторони складу кримінального правопорушення.

ВИСНОВОК

Отже, суб'єктивна сторона складу кримінального правопорушення включає в себе мотив, мету та свідомість вчинення кримінального правопорушення. Мотив - це певна потреба, бажання або намір, що впливає на особу і спонукає її до вчинення кримінального правопорушення. Мета - це результат, який правопорушник хотів досягти вчиненням кримінального правопорушення. Свідомість - це усвідомлення особою характеру своїх дій та їх можливих наслідків.

Ознаки суб'єктивної сторони складу кримінального правопорушення є важливими для встановлення протиправної інтенції особи та визначення її ступеня винності. Вони дають змогу з'ясувати, чи була особа належним чином ознайомлена зі своїми діями та їх наслідками, чи мала намір вчинити кримінальне правопорушення та яку мету вона переслідувала. Відповідно до цього встановлюється ступінь винності та вид та рівень покарання.

Таким чином, розуміння суб'єктивної сторони складу кримінального правопорушення є важливим для правильного визначення ступеня винності та покарання особи за вчинення кримінального правопорушення.

З урахуванням поняття суб’єктивної сторони складу кримінального правопорушення, можна стверджувати, що кримінальне правопорушення не може бути реалізоване без участі особи зі своїми певними мотивами та метою. Ознаки суб’єктивної сторони складу кримінального правопорушення - це мотив, мета та свідомість вчинення з кримінального правопорушення.

Мотив - це причина, що спонукає правопорушника до вчинення кримінального правопорушення. Він може бути різного характеру - матеріальний, особистісний, соціальний тощо. Мета - це результат, який правопорушення хотів досягти вчиненням кримінального правопорушення. Її можна визначити на підставі зовнішніх ознак кримінального правопорушення, таких як об'єкт кримінального правопорушення, обставини, спосіб вчинення та інші. Свідомість - це усвідомлення особою характеру своїх дій та їх можливих наслідків.

Суб’єктивна сторона складу кримінального правопорушення має велике кримінально-правове значення. З одного боку, вона дає можливість встановити протиправну інтенцію особи та визначити її ступінь винності. З іншого боку, вона впливає на встановлення виду та рівня покарання. Злочинці, які мали намір вчинити кримінальне правопорушення, а також ті, хто мали свідоме уявлення про можливі наслідки своїх дій, підлягають більш суворому покаранню, ніж ті, хто діяв ненавмисно або з необережності.

Вина є обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони складу кримінального правопорушення. Ця категорія відображає усвідомлення особою характеру своїх дій та їх можливих наслідків. Вина може бути досить складною категорією, оскільки вимагає з'ясування ступеня свідомості, злочинної інтенції та інших факторів, що впливають на психологічний стан правопорушення.

У кримінальному праві вина є однією з найважливіших категорій, оскільки без неї неможливо визначити ступінь винності правопорушника та встановити вид покарання. Вина може бути розглянута в двох аспектах - об'єктивному та суб'єктивному. Об'єктивна сторона вини полягає в наявності факту вчинення кримінального правопорушення, а суб'єктивна - в психічному стані правопорушника.

Правопорушник може мати різні ступені винності - невинність, відповідальність за кримінальне правопорушення з ненавмисним вчиненням, умисне вчинення кримінального правопорушення та інші.

У суб'єктивній стороні складу кримінального правопорушення окрім обов'язкової ознаки вини можуть бути також факультативні ознаки. Ці ознаки можуть вказувати на додаткові характеристики діяння та стану особи, що вчиняє правопорушення. До таких ознак можуть належати, наприклад, мотив, мета, обставини вчинення правопорушення, ступінь свідомості особи, її умисловість та т.д.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України / Д. С. Азаров, В. К. Грищук, А. В. Савченко [та ін.] ; за заг. ред. О. М. Джужі, А. В. Савченка, В. В. Чернєя. 2-ге вид., перероб. і допов. Київ : Юрінком Інтер, 2018. 1104 с.
Матишевський П. С. Кримінальне право України: Загальна частина : підручник для студ. юрид. вузів і факультетів. Київ : А.С.К., 2001. 352 с.
Олександров Ю. В. Кримінальне право України: Загальна частина: підручник. Київ: Атіка, 2002. 448 c.
Кримінальне право України. Загальна частина : підручник для студ. вищ. навч. закл. Харків : Право, 2010. 456 с.
Військові злочини: коментар законодавства / Хавронюк М. І. та ін. Київ : А.С.К., 2003. 272 с.
Панов М. І. Злочини проти встановленого порядку несення військової служби (військові злочини). Харків : Харків юридичний, 2006. 172 с.
Карпенко М. І. Військові злочини: характеристика, методика розслідування та запобігання : посібник. Київ : Дакор, 2013. 472 с.
Харитонов С. О. Кримінальна відповідальність за військові злочини за кримінальним правом України : монографія. Харків : Право, 2018. 328 с.
Бадюков Ю. В. «Погане поводження» як ознака складу злочину, передбаченого ст. 434 КК України. Науковий вісник публічного та приватного права. 2018. Вип. 5. Т. 3. С. 10–14.
. Вознюк А. А. Факультативні ознаки складу злочину: міжгалузевий вимір. Актуальні проблеми кримінального права: тези доп. X Всеукр. наук.-теорет. конф., присвяч. пам’яті проф. П. П. Михайленка (м. Київ, 22 листоп. 2019 р.) / [редкол.: В. В. Чернєй, С. Д. Гусарєв, С. С. Чернявський та ін.]. Київ : Нац. акад. внутр. справ, 2019. С. 45-47.
Кримінальний процесуальний кодекс України: Закон України від 13.04.2012 р. № 4651-VI. База даних «Законодавство України». Верховна Рада України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/ laws/show/4651-17#Text (Дата звернення 03.05.2020 р.).
Харитонов С. О. Значення суб’єктивної сторони для кваліфікації військових злочинів. Теорія і практика правознавства. 2018. Вип. 2 (14). С. 1-11.
Кримінальний кодекс України: Закон України від 05.04.2001 р. № 2341-III. База даних «Законодавство України». Верховна Рада України. URL: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/ show/2341-14.
Вереша Р. В. Проблеми суб’єктивної сторони складу злочину. Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Академія адвокатури України; Національна академія внутрішніх справ, Київ, 2017. 583 с.
Вереша Р. В. Сучасні теорії (концепції) вини в науці кримінального права. Вісник Академії адвокатури України. 2015. Т. 12. № 1 (32). С. 79–94.
Постанова Верховного Суду від 21 березня 2019 р., судова справа № 753/11543/17-к. URL: https://reyestr.court.gov.ua/ Review/80716330.
Ус О. В. Теорія та практика кримінально-правової кваліфікації : лекції – Харків : Право, 2018. – 368 с. URL: https://shron1.chtyvo.org.ua/Us_Olha/Teoriia_ta_praktyka_kryminalnopravovoi_kvalifikatsii.pdf.

скачати