МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ТАВРІЙСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ В.І. ВЕРНАДСЬКОГО
НАВЧАЛЬНО-НАУКОВИЙ ГУМАНІТАРНИЙ ІНСТИТУТ
Кафедра психології та педагогіки
Реферат
з дисципліни «Соціальна психологія»
на тему:
«Соціальна психологія як наука»
Виконала: студент 4 курсу
Ясько Анна Костянтинівна
Київ – 2020
ЗМІСТ
ВСТУП
Предмет, завдання і методи соціальної психології.
Класифікація соціально-психологічних явищ.
Становлення та розвиток соціальної психології.
ВИСНОВОК
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
ВСТУП
Одне з можливих визначень предмету соціальної психології може бути сформульоване таким чином: соціальна психологія - наука, що вивчає як люди думають один про одного, як вони впливають один на одного і як вони відносяться один до одного.
При цьому важливо розрізняти предмет соціальної психології, з одного боку, і предмет соціології і психології особи.
Соціологія і соціальна психологія дійсно мають загальні інтереси, вивчаючи, як поводяться люди в групах. Проте кожна наука робить свій акцент у вивченні поведінки людей в групах. Соціологія вивчає групи (від малих до дуже великих - суспільств). Соціальна психологія вивчає - індивідів, людей, складових цих груп - що думає людина про інших, як вони на нього впливають, як він відноситься до них. Сюди входить і вивчення впливу групи на окремих людей, а індивіда - на групу. Наприклад, розглядаючи подружні стосунки, соціолог центром своєї уваги зробив би тенденції браків, розлучень і тому подібне, а соціальний психолог, в першу чергу, став би досліджувати те, чому певні люди залучають один одного.
Схожість соціальної психології і психології особи полягає в тому, що обидві ці галузі психологічної науки вивчають індивіда. Проте, психологи, особи, що займаються вивченням, фокусують увагу на індивідуальних внутрішніх механізмах і на відмінностях між індивідами, ставлячи питання, наприклад, чому одні люди агресивніші, ніж інші. Соціальні психологи концентруються на тому, як в цілому люди оцінюють один одного, як соціальні ситуації можуть змусити більшість людей поступати гуманно або жорстоко, бути конформними або незалежними і так далі.
Предмет, завдання і методи соціальної психології.
Соціальна психологія – відносно молода наука, що виникла на межі кількох наук на початку ХХ століття на «перехресті» двох наук – соціології та психології. Чим було зумовлено виникнення соціальної психології, і які її відносини з соціологією та психологією. Для цього слід з’ясувати специфіку використання таких понять, як ―соціальне та ―психічне, які й дали назву соціальній психології. Це варто зробити хоча б тому, що різні дослідники неоднаково тлумачать значення обох понять і, отже, по-різному визначають предмет соціальної психології.
Відомо, що психологія як самостійна наука розвивалась перш за все як вчення про психічні (душевні) вияви окремого індивіда. Але, як довів Л.С. Виготський, для того, щоб підійти до створення наукових основ дослідження складних психічних явищ, треба було вийти за межі особистості і шукати генезис вищих форм свідомості психічної діяльності людини у значно ширшому соціальному контексті.
Це означає, що психологія суттєво змінила зміст свого предмета і психічне розглядається вже як продукт соціально-історичного розвитку людини і суспільства. Введення до психології для пояснення онтогенезу психічних процесів нових категорій, за суттю соціальних, а не психологічних – взаємодії, спілкування, співробітництва, - знімало антагонізм соціального та індивідуального, внутрішнього та зовнішнього. Не втрачаючи своєї головної функції – відображення людиною об’єктивної дійсності, функцій орієнтації, управління, регуляції індивідуальної поведінки, психічне водночас розглядається і як регулятор соціальних взаємин.
Соціальне, таким чином, виступає не зовнішнім чинником, під тиском якого відбувається трансформація внутрішнього (психічного) життя людини, а його первинним чинником .Разом із тим внутрішні психічні процеси не є чимось незалежним від соціальних чинників. Це зовнішні операції, які за умов взаємодії перейшли у внутрішній план окремої людини, стали її емоційним, вольовим або інтелектуальним актом. Аналіз розвитку психічного як детермінованого з соціальним неминуче підводить до того, що психічні процеси, які експериментально вивчалися на ізольованому індивіді, треба перевіряти за умов впливу або присутності інших, окрім експериментатора, людей.
Експерименти, які проводились у 20-х роках ХХ ст. Ф.Олпортом, В.Меде, В.М.Бехтерєвим та іншими дослідниками, засвідчили, що за присутності інших людей, особливо під час взаємодії з ними, результативність діяльності індивіда змінюється – вона підвищується чи зменшується. Це, по суті, означало початок дослідження дії соціально-психологічного чинника. Не можна у зв’язку з цим не погодитися з Б.Ф.Поршнєвим, котрий зауважує, що соціальна психологія як самостійна наука починає формуватися з того часу, коли були зроблені перші спроби пояснити, чому зростає чи знижується активність одного індивіда у присутності інших. Безпосередній вплив одного індивіда на іншого є найпростішим соціально-психологічним явищем.
Одночасно з орієнтацією психології на використання соціальних чинників у поясненні сутності психічного соціологія починає аналізувати соціальні структури і відносини, використовуючи психологічні дані, що особливо яскраво виявилось у мікросоціології, яка головну увагу в поясненні соціальних явищ приділяє зразкам поведінки, мотивам і смислам, між особистісним стосункам.
Так, на початку ХХ ст. психологія і соціологія в деяких підходах до розв’язання своїх власних проблем зливаються, утворюючи нову дисципліну – соціальну психологію. Але її виникнення ще не означало, що предмет цієї науки розумівся всіма однаково, хто називав себе соціальним психологом. Нерідко траплялося, що багато професійних соціологів вважалися соціальними психологами і навпаки. Зустрічний рух ― психологізації‖ соціології та ― соціологізації психології призводив не тільки до появи спільних об’єктів, а й до ототожнювання предметів дослідження.
Чому є необхідність виділення соціальної психології як окремої психологічної науки? Це, по – перше, зумовлено об’єктивним існуванням таких явищ суспільного життя, що не можуть бути досліджені без допомоги об’єднаних зусиль двох наук – психології та соціології. З одного боку будь – яке суспільне явище має свій психологічний аспект, оскільки соціальні закономірності виявляються не інакше, як через діяльність людей, які, діючи, проявляють свою свідомість, соціальне мислення, самосвідомість, волю, різноманітні спонукання. З іншого боку, у суспільній діяльності людей виникають особливі типи зв’язків – зв’язки спілкування і взаємодії. Їх аналіз неможливий поза системою психологічного знання.
Другою причиною подвійного становища соціальної психології є сама історія становлення цієї дисципліни, яка визрівала у надрах одночасно і психологічного, і соціального знання та, у прямому значенні цього слова, народилась на перехресті цих двох наук. Соціально – психологічно реальність виникає на межі соціального та психічного, має суттєві ознаки кожного з них і, разом з тим, не є простим їх поєднанням, а становить якісно нове утворення.
Складність та багатогранність явищ, які вивчає соціальна психологія, викликали до життя різні підходи до визначення її предмета, завдань і місця в системі наукового знання.
Внаслідок того, що становлення соціальної психології відбувалося за умов значного розвитку різних галузей суспільних наук, виокремлення соціально-психологічних явищ та об’єктів дослідження нової соціальної науки відбувалося досить суперечливо, багато закономірностей за усталеною традицією досліджувалося в межах, зокрема, соціології, філософії та психології.
Згідно з так званим соціологічним підходом визначення предмета соціальної психології йшло, так би мовити, від ― зовнішнього до ― внутрішнього, тобто від суспільства, соціального середовища, групи до особистості. За психологічного підходу основою предмета соціальної психології є особистість, її психологічні особливості, між особистісні взаємини. Такий розгляд предмета соціальної психології демонстрував так званий інтрадисциплінарний метод у науці, коли соціальна психологія розглядалась як галузь або соціології, або психології. Оскільки це не сприяло становленню соціальної психології як самостійної науки, потрібна була нова парадигма у визначенні її предмета.
Для визначення предмета науки треба виокремити з реальності, яку вона вивчає, те істотне і суттєве, що відрізняє її від іншої науки. З цих позицій найпростіше відповісти на запитання, що таке соціальна психологія, можна так:
Соціальна психологія - це наука про внутрішні (психологічні) та зовнішні (соціальні) причини, механізми та закономірності соціальної поведінки людей у групах та інших спільностях, а також про соціально – психологічні характеристики окремої особистості, групи та спільності. Соціальну психологію можна характеризувати як науку, що вивчає конкретні механізми взаємозв’язку соціального та психічного, їхню взаємодію та взаємозалежність на рівні окремого індивіда та групи.
Класифікація соціально-психологічних явищ.
Об'єктом соціальної психології є конкретні соціальні спільності (групи) або окремі їх представники (особи), а її предметом — є те, як люди думають один про одного, як вони впливають один на одного, як вони ставляться один до одного; певні соціально-психологічні феномени.
Зазвичай виділяють соціально-психологічні явища(феномени), що виникають в організованих спільностях людей, до яких відносяться великі і малі соціальні групи.
У великих групах — націях (етносах), соціальних класах, релігійних конфесіях, політичних і суспільних інститутах (організаціях) — виникають і функціонують складні соціально-психологічні феномени, які отримали назви «психологія нації», «класова психологія», «релігійна психологія», «психологія політики».
У малих групах функціонують і виявляються в основному такі соціально-психологічні явища, як міжособистісні відносини, групові цілі, настрої, думки і традиції.
Соціальна психологія як галузь наукових знань вирішує свої конкретні завдання,що включають:
1) вивчення і всебічне осмислення суті, змісту, форм прояву і закономірностей функціонування соціально-психологічних явищ і процесів;
2) теоретичний і практичний аналіз джерел і умов виникнення і розвитку соціально-психологічних феноменів;
3) підтримка всесторонніх зв'язків з представниками інших наук на користь роз'яснення (координації) своїх позицій і зусиль в сумісному дослідженні соціально-психологічних явищ і процесів;
4) прогнозування політичних, економічних, національних і інших процесів в розвитку держави (суспільства) на основі обліку соціально-психологічних закономірностей і механізмів.
Завдання, що вирішуються соціальною психологією як наукою, а також велика різноманітність і складність феноменів, що вивчаються нею, зумовили виникнення і розвиток її конкретних галузей.
Етнічна психологія — галузь соціальної психології, яка вивчає психологічні особливості людей як представників різних етнічних спільностей.
Психологія релігії — це галузь соціальної психології, що вивчає психологію людей, залучених до різних релігійних спільностей, а також їх релігійну діяльність.
Політична психологія — галузь соціальної психології, що досліджує різні сторони психологічних явищ і процесів, що відносяться до сфери політичного життя суспільства і політичної діяльності людей.
Психологія управління (організаційна психологія) — галузь соціальної психології, що приділяє головну увагу аналізу проблем, пов'язаних з впливом на групи, суспільство в цілому або окремі його ланки з метою їх впорядкування, збереження якісної специфіки, вдосконалення і розвитку.
Психологія соціальної дії —поки що слабо розвинена галузь соціальної психології, що займається вивченням особливостей, закономірностей і методів впливу на людей і групи в різних умовах їх життя і діяльності.
Психологія спілкування розкриває своєрідність процесів розвитку відносин і обміну інформацією між людьми і соціальними групами.
Психологія сім'ї (сімейних відносин) ставить перед собою завдання всебічного вивчення специфіки відносин між членами першої ланки людського суспільства.
Соціальна психологія особистості — галузь соціальної психології, що досліджує людину, включену в різні суспільні і міжособистісні відносини.
Психологія мас — галузь соціальної психології, що вивчає особливості поведінки людей в натовпі, в умовах паніки і страху, психологічні особливості функціонування чуток і міфів, масових комунікаційних процесів, реклами і ін.
Психологія конфліктних відносин (конфліктологія) — галузь соціальної психології, що бурхливо розвивається, націлена на доскональне дослідження психологічної специфіки і змісту різних конфліктів і виявлення найбільш ефективних шляхів їх розв’язання.
Для того, щоб продуктивно розвиватися, соціальна психологія повинна підтримувати закономірні і міцні зв'язки з іншими науками, які шикуються на взаємній основі.
З одного боку, філософія, соціологія і інші суспільні науки надають соціальній психології можливість методологічно точно і теоретично правильно підходити до осмислення суті самих соціально-психологічних явищ і процесів, їх походження і ролі в житті і діяльності суспільства.
Загальна психологія дозволяє соціальній психології точніше зрозуміти і методологічно правильно осмислити психологічні особливості особистості (індивіда), що є суб'єктом суспільних відносин і носієм соціальної психіки.
Історичні науки показують соціальній психології, як здійснювався розвиток свідомості людей на різних етапах становлення суспільства і людських відносин.
Політичні науки допомагають соціальній психології правильно зрозуміти, які політичні явища (процеси) і як впливають на соціальну психіку людей в умовах політичного життя і діяльності.
Економічні науки, розкриваючи суть і своєрідність функціонування економічних процесів в суспільстві, показують соціальним психологам, як вони впливають на суспільні відносини і свідомість людей.
Культурологія, етнологія, досліджуючи особливості культурного і етнічного розвитку різних етнічних спільностей, дають можливість соціальній психології адекватно і правильно інтерпретувати вплив культури і національної належності на специфіку прояву соціально-психологічних феноменів.
Педагогічні науки дають соціальній психології інформацію про основні напрями навчання і виховання людей, що дозволяє їй виробляти рекомендації по соціально-психологічному забезпеченню цих процесів.
З іншого боку, соціальна психологія, вивчаючи умови і специфіку формування, розвитку і функціонування суспільної психіки людей, дозволяє природним і суспільним наукам правильніше інтерпретувати закони віддзеркалення суспільною свідомістю об'єктивної дійсності, економічних і соціальних відносин.
Досліджуючи закономірності формування і розвитку соціально-психологічних явищ і процесів в своєрідних суспільно-історичних умовах, соціальна психологія надає певну допомогу і історичним, і економічним, і політичним наукам.
Особливе значення має соціальна психологія для педагогічних наук, оскільки знання закономірностей функціонування соціально-психологічних особливостей людей служить теоретичним обґрунтуванням для вироблення найбільш ефективних методів їх навчання і виховання.
Соціальна психологія стикається з двома суперечливими критичними зауваженнями. По – перше, вона тривіальна, оскільки говорить про очевидне; по – друге, вона небезпечна, оскільки її відкриття можуть бути використані для маніпулювання людьми, що і стається, коли, наприклад, соціальний психолог працює на імідж кандидата в депутати до парламенту.
Становлення та розвиток соціальної психології.
Появі соціальної психології як науки передував тривалий період накопичення знань про людину та суспільство.
Уже в античній філософії виникають два діаметрально протилежні підходи до розв’язання питань про взаємовідносини індивіда і суспільства. Для Аристотеля, наприклад, вихідним пунктом його світоглядної концепції був індивід як джерело усіх соціальних форм. Платон в своїх працях ― Держава та Закони висловлює зовсім іншу точку зору: суспільство в нього є первинною незалежною змінною, що зумовлює розвиток особистості.
У подальшому проблема співвідношення соціального та індивідуального розв’язувалася різними дослідниками з наголосом або на ―соціоцентризмі, або на ― індивідуалізмі.
Під впливом традицій християнства та розвитку капіталістичних відносин суспільну думку поступово почала опановувати ідея індивідуалізму. Це виражалося, зокрема в тому, що головним напрямком соціальних розробок стає пошук рушійних сил поведінки індивіда, які, на думку мислителів, зумовлювали утворення, розвиток і функціювання суспільства, держави, її політичного та економічного життя.
Самі ж рушійні сили вчені уявляли неоднаково. Т.Гоббс, відомий англійський філософ XVII ст.., вбачав їх у прагненні людини до влади. А.Сміт, один із засновників класичної політичної економії, - у симпатіях та прагненні до задоволення власних інтересів. Ще один англійський філософ та юрист, І.Бентам, головним принципом поведінки вважав принцип корисності. Індивідуальні (приватні) інтереси він розглядав як єдино реальні, а суспільні, на його думку, є сукупністю індивідуальних інтересів.
Більшість спеціалістів з історії психології вважає, що сучасна соціальна психологія була започаткована такими теоретичними напрямками (концепціями), як ―психологія народів‖, ―психологія мас‖, ―інстинкти поведінки‖. Виникли вони в XIX ст. невипадково. Саме в цей час із особливою гостротою виявляються соціальні суперечності, пов’язані із закономірностями розвитку капіталістичного суспільства. З одного боку – це розвиток продуктивних сил, формування націй, зростання чисельності населення, поява пролетаріату як реальної масової сили. З іншого – посилення класової боротьби, загострення національних конфліктів, колоніальні загарбання, міждержавні війни.
Спробою дати наукове пояснення цим суспільним явищам і були згадані теоретичні розвідки.
Концепція психології народів виникла в Німеччині. ЇЇ засновниками були німецькі вчені М.Лацарус, Г.Штейнталь, і В.Вундт.
Спираючись на вчення Г.В.Гегеля про ―об’єктивний дух, М.Лацарус і Г Штейнталь твердили, що сутність людини полягає в її суспільному бутті, тільки у взаємозв’язку із собі подібними вона може стати тим, ким має бути. Виходячи з цього, в основу концепції ―психології народів‖ В.Вундт поклав ідею про деяку над індивідуальність душі, її над індивідуальну цінність, яка й становить народ, націю. Душа чи дух конкретного індивіда – це лише частина народної душі, психологія якої виражена в мові, міфах, звичаях, релігії, фольклорі. Проте твердження, що ціле (психологія народу) більше, ніж сума його часток (психологія індивіда), не пояснювало своєрідності ні індивідуально-психологічного, ні соціально-психологічного.
Оцінюючи загалом концепцію ―психології народів, можна сказати, що вона була радше етнопсихологією, ніж соціальною психологією. Розвиваючись у річищі ―соціоцентричного підходу, вона абсолютизувала суспільний (колективний) бік буття людини на шкоду своєрідності, неповторності індивідуального.
Концептуальна побудова психології мас ґрунтувалась на ідеї співвідношення соціального та індивідуального. Визначні її представники – французький соціолог і юрист Г.Тард, французький соціолог Г.Леон, італійський юрист С.Сігеле.
Г. Тард у праці ―Закони наслідування (1890) рушійною силою психології і всього соціального розвитку визначав наслідування, яке відіграє в суспільному житті таку ж роль, як спадковість в біологічному.
У 1895 р. була видана книга Г.Леона ―Психологія народів і мас‖, де він виокремлює чинники, що зумовлюють напрямок суспільного руху: душа раси, вплив вожаків, наслідування, навіювання і взаємне зараження, а також головні ознаки маси: знеособленість, втрата інтелекту та особистої відповідальності, домінування почуттів.
У тому ж 1895 році з’явилася праця С.Сігеле ―Злочин маси. Подібно до своїх попередників він розглядає масу як ірраціональну, сліпу силу, де ―втрачається контроль‖ за власними діями.
Концепція ―психології мас стає підґрунтям для створення перших підручників із соціальної психології. За визнанням більшості дослідників, першими підручниками з соціальної психології були праці американського соціолога Е.Росса ―Соціальна психологія та англійського психолога В.Мак-Дугалла ―Вступ до соціальної психології, які вийшли друком у 1908 році. Дата виходу цих підручників вважається роком виникнення соціальної психології як науки. Ці праці – типовий приклад двох різних підходів до розв’язання соціально-психологічних проблем.
Засадовою в соціально-психологічній теорії Е.Росса є проблема соціального контролю, як навмисного впливу суспільства на поведінку людини, на відміну від неусвідомлюваного соціального впливу. Він розрізняв зовнішній і внутрішній механізми контролю: перший базується на почуттях і є етичним за своїм характером, другий – на силі та авторитеті і є політичним (закони, освіта тощо).
Особливе місце в аналізі психології мас посідають погляди З.Фрейда та його послідовників. Він вперше виходить за межі психології особистості(групова психологія). Будь-яка соціальна група розглядалась як сукупність індивідів, які вважають лідера своїм ідеалом. Інакше кажучи, індивіди замінюють свій ідеал ― масовим ідеалом, що втілюється у вожді.
Ще однією спробою розв’язати дилему ―соціальне-індивідуальне з позицій індивідуалізму була теорія інстинктів поведінки В.Мак-Дугалла та його послідовників. У Вступі до соціальної психології‖ він підкреслює, що рушійною силою соціальної поведінки людини є так звані інстинкти (пізніше він визначав їх як ―схильності, прагнення).
Під інстинктом розумілися внутрішні, успадковані прагнення до цілеспрямованих дій. Тому психологію В.Мак-Дугалла інколи називають ―гормічною (від грец.―горме - прагнення, поривання). Кожному інстинктові, на його думку, відповідає певна емоція, наприклад, інстинктові втікання – емоція страху. Емоція з короткочасного стану перетворюється на почуття, яке є стійкою й організованою системою схильностей до дії, що й визначає ― інстинкт поведінки. Отже, поведінка людини як соціальної істоти жорстко регулюється певним набором успадкованих, неусвідомлюваних індивідом інстинктів.
Всі ці концепції підготували ґрунт для переходу соціальної психології на інший, якісно новий рівень, пов’язаний із перетворенням соціальної психології на емпіричну, експериментально – прикладну науку.
ВИСНОВОК
Соціальна психологія - це важливий компонент підсистеми наук про духовне життя суспільства. Духовна сфера суспільного життя, пов'язана з виробництвом суспільної свідомості, його поширенням, засвоєнням духовних цінностей, обумовлює потреба в пізнанні такого компоненту свідомості суспільства, як суспільна психологія, у виявленні суспільних механізмів всієї духовної сфери, а отже, і в розробці соціальної психології як науки.
Тенденцією розвитку соціальної психології обумовлено всезростаючою роллю духовної сфери в житті суспільства. У міру розвитку всіх сфер духовного життя розвиватиметься і відповідна система обществознания, у тому числі і соціальна психологія.
Б.Ф. Поршнев був прав, відстоюючи ідею про те, що соціальна психологія не є психологією «другого порядку», що соціальній психології належить велике майбутнє!
Тенденція розвитку соціальної психології пов'язана з розширенням і поглибленням властивих нею функцій, особливо ідеологічною.
Соціальна психологія, вставши на шлях самостійного розвитку, інтенсивно розробляє прикладні галузі: політичну психологію, економічну, психологію управління, психологію пропаганди і ін. Розробка прикладних галузей є в сучасних умовах однієї з тенденцій розвитку соціальної психології і важливим засобом її твердження як соціально-психологічній науки, одній і фундаментальних наук в системі сучасного суспільствознавства.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
Андреева Г. М. Социальная психология. М.: Аспект Пресс. 2000.
Андреева Г.М.. Богомолов Н.Н. Петровская Л.А. Зарубежная социальная психология в XX столетии. М.. 2001.
Артемов В.А. Введение в социальную психологию. М., 1927.
Беккер Г., Босков А. Современная социологическая теория в ее преемственности и развитии. Пер. с англ. М., 1961.
Бехтерев В.М. Коллективная рефлексология // Избранные работы по социальной психологии. М, 1994.
Блонский П.П. Очерк научной психологии. М., 1924.
Будилова Е.Л. Философские проблемы в советской психологии. М., 1971.
Выготский Л.С. Исторический смысл психологического кризиса. Собр. соч. М., 1982, т. 1.
Выготский Л.С. История развития высших психических функций. Собр. соч. М., 1983, т. 3.
Ковалев А.Г. О предмете социальной психологии. "Вестник ЛГУ", 1959, № 11.
Mайерс Д. Социальная психология. СПб., 1997.
Московией С. Общество и теория в социальной психологии // Современная зарубежная социальная психология. Тексты. М., 1984.
Основы социально-психологической теории. М., 1995.
Парыгин Б.Д. Основы социально-психологической теории. М., 1971.
Парыгин Б.Д. Социальная психология. Проблемы методологии и теории. СПб., 1999.
Петровский А. В., М. Г. Ярошевский. "психология". Словарь. - м. : политиздат, 1990.
Пэнто Р., Гравитц М. Методы социальных наук. Пер. с франц. М., 1972.
Рейснер М.А. Проблемы социальной психологии. Ростов-на-Дону, 1925.
Социальная психология в трудах отечественных психологов. СПб.: Изд-во «Питер», 2000.
Социальная психология. / Под ред. Е.С. Кузьмина, В Е. Семенова. Л.: ЛГУ, 1975.
Социальная психология: саморефлексия маргинальности. Хрестоматия. М., 1995.