Ім'я файлу: Семинар 2.docx
Розширення: docx
Розмір: 18кб.
Дата: 07.04.2021

Якущенко Арсен,ЗЮП-21

Семінарське заняття 2

Спадкове право



  1. Охарактеризуйте кожну чергу спадкоємців за законом.

  2. Охарактеризуйте інститут відумерлості спадщини.


Відповідь:
Питання номер 1

Чинним законодавством України передбачено два види спадкування: спадкування за заповітом, спадкування за законом. Про підстави закликання до спадкування за законом та черговість спадкування – роз’яснюють фахівці Богодухівського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги.

Важливим питанням після смерті особи є вступ у спадок спадкоємців. Це питання чітко регламентується законодавцем. А отже, якщо фізична особа не залишила заповіту, або заповіт виявився недійсним, відсутні умови, які зазначені у заповіті, спадкоємці за заповітом не прийняли спадщину, не закликаються до спадкування, чи фізична особа розпорядилася лише частиною свого майна, настає спадкування за законом.

Отже, спадкування за законом має місце тоді, коли  не існує заповіту. Підставами закликання до спадкування за законом є: 1) споріднення; 2) родинні відносини; 3) шлюб;4) усиновлення; 5) перебування на утриманні спадкодавця не менше 5 років до його смерті.

При спадкуванні за законом майно переходить до зазначених в законі спадкоємців відповідно до встановленої черговості, тобто точно визначеного кола осіб, котрі спадкують одночасно. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування в разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття. За законом після відкриття спадщини спадкоємці мають право змінювати за взаємною згодою (договором) встановлену черговість спадкування. Такий договір має бути нотаріально посвідчений. Він не може порушувати прав спадкоємця, який не бере в ньому участі, а також спадкоємця, що має право на обов’язкову частку. Зміна черговості спадкування може здійснюватися не лише добровільно, але й за рішенням суду.

Також нерідко виникають ситуації, коли спадкоємець не приймає спадщину. Що означає неприйняття спадщини? Під неприйняттям спадщини слід розуміти неподання заяви про прийняття спадщини нотаріусу в установлений строк з часу відкриття спадщини за відсутності тих обставин, що свідчать про її прийняття фактично. Про відмову від прийняття спадщини спадкоємець подає відповідну заяву нотаріусу за місцем відкриття спадщини.

Черга спадкоємців за законом – це коло осіб, які закликаються після смерті спадкодавця одночасно і спадкують, як правило, у рівних частках.

В першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки. Передбачене законом коло спадкоємців першої черги є вичерпним.

      У другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері. Вказані особи закликаються до спадкування за обставин, тобто за відсутності спадкоємців першої черги. Якщо хто-небудь зі спадкоємців першої черги живий і виявив бажання прийняти спадщину або прийняв її, спадкоємці другої черги до спадкування не закликаються. Брати і сестри є спадкоємцями померлого незалежно від того, чи є вони повно рідними (мають обох спільних батьків) чи неповно-рідними (мають спільного батька або спільну матір).

 У третю чергу право на спадкування за законом мають рідні дядько та тітка спадкодавця. Третя черга спадкоємців спадкує за відсутності перших двох черг, або якщо всі спадкоємці попередніх черг відмовилися від спадщини, не прийняли спадщину, усунені від права на спадкування.

У четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім’єю не менш як 5 років до часу відкриття спадщини. Кваліфікуючою ознакою віднесення осіб до четвертої черги спадкоємців є їхнє проживання однією сім’єю зі спадкодавцем.

У п’яту чергу спадкують інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно (двоюрідні внуки, двоюрідні племінники, двоюрідний дід та баба тощо). При цьому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів більш далекого ступеня споріднення. Отже, аби не втратити  майно спадкоємці повинні чітко дотримуватись процедури вступу у спадщину.

Питання номер 2

Інститут відумерлості спадщини – це стабільна група правових норм, спрямованих на регулювання правовідносин у сфері відумерлості спадщини. Цей інститут має складну природу, оскільки об'єднує норми цивільного, цивільного процесуального та адміністративного права.

Поступове формування правового регулювання відносин відумерлості спадщини призвело до виникнення певної єдності норм права щодо регламентації цих відносин. Цей розвиток став можливим завдяки наявності комплексу фактичних суспільних відносин відумерлості спадщини, зокрема відносин щодо виявлення відумерлого майна, управління цим майном, визнання майна відумерлим, розпорядження відумерлим майном. Усі наведені правовідносини формуються з приводу однорідного об’єкта – відумерлого майна. Така цільність прояву відносин та єдність норм щодо їх правового регулювання надає можливість стверджувати, що інститут відумерлості спадщини у системі права України сформований. Незважаючи на виникнення цього правового утворення в об’єктивному праві, у юридичній науці й досі дискусійними є питання щодо природи його галузевої приналежності – це інститут публічного, цивільного або спадкового права, а також його місця у системі права. Для відповіді на ці питання необхідно провести окреме дослідження інституту відумерлості спадщини. Крім того, визначення ознак інституту відумерлості спадщини сприяє розв’язанню не лише наукової проблематики, алей має практичну цінність у вигляді формування пропозицій щодо вдосконалення правого регулювання відносин відумерлості спадщини. У юридичній науці проблемі відумерлості спадщини приділяли увагу у своїх працях І.В. Жилінкова, Ю.О. Заіка, Л.В. Козловська, Н.С. Кузнєцова, О.І. Нелін, О.О. Первомайський, З.В. Ромовська, Є.О. Рябоконь, Н. Б. Солтис, І.В.Спасибо-Фатєєва, С.Я. Фурса, Ю.Є. Ходика й інші вчені. Віддаючи увагу дослідженням науковців, варто зазначити, що у своїх праця вони практично не торкалися позиції щодо характеристик інституту відумерлості спадщини. Тому виникає необхідність з’ясувати місце інституту відумерлості спадщини у системі права України, та надати його характеристику. Звідси, мета статті – охарактеризувати інститут відумерлості спадщини через доведення його самостійності та визначення місця у системі права України. При розгляді інституту відумерлості спадщини, як самостійного утворення у межах українського права необхідно встановити його відповідність теоретичним ознакам інституту права, які визначені у теорії права. Найбільш поширеним розумінням інституту права є його визначення як уособленої групи правових норм, які регулюють однорідні суспільні відносини конкретного виду. Його характерними ознаками є те, що він: а) регулює певний вид однорідних суспільних відносин: б) є складовою частиною однієї або декількох галузей права; в) є логічно замкнутою, виокремленою сукупністю норм; г) функціонує автономно відносно самостійно в межах галузі права, тобто регулює суспільні відносини незалежно від інших інститутів права [1, с.250]. Виходячи з наведених характеристик інституту права, застосуємо ці ознаки і до інституту відумерлості спадщини для доведення його існування. Будь-який інститут права регулює певний вид однорідних суспільних відносин. Для інституту відумерлості спадщини характерні однорідні суспільні відносини, що виникають стосовно одного об’єкта – відумерлості спадщини. Предметом цих відносин буде конкретизоване відумерле майно. Крім об’єкта, для правовідносин відумерлості спадщини властива і власна система суб’єктів, що вступають у ці правовідносини. Систему суб’єктів інституту відумерлості спадщини складають такі учасники відносин: набувач права власності на відумерле майно (територіальна громада); суб’єкти управління відумерлою спадщиною (установник управління та управитель); суб’єкти звернення із заявою про визнання спадщини відумерлою (органи місцевого самоврядування; кредитори спадкодавця; власники або користувачі суміжних земельних ділянок); допоміжні суб’єкти (суд, нотаріус); заінтересовані особи (спадкоємці, які заявили свої вимоги після визнання спадщини відумерлою). Отже, схожість суспільних відносин відумерлості спадщини обумовлена однорідним об’єктом та власною системою суб’єктів.
скачати

© Усі права захищені
написати до нас