Ім'я файлу: Роль лідерства в управлінні (1).docx
Розширення: docx
Розмір: 22кб.
Дата: 23.05.2023
скачати
Пов'язані файли:
1024-2058-1-SM.docx
8 (2).docx
Розширення: docx
Розмір: 22кб.
Дата: 23.05.2023
скачати
Пов'язані файли:
1024-2058-1-SM.docx
8 (2).docx
Науковий напрям: Проблематика та інноваційна парадигма розвитку економіки, бізнесу та HR-інжинірингу. Секція: Проблеми і нова парадигма стратегії розвитку HR-інжинірингу в аспекті діджиталізації.
Рябоконь Іван Олександрович
к.е.н., доцент
доцент Кафедра соціоекономіки та управління персоналом
Калуга Тетяна Юріївна
здобувач вищої освіти, Київський національний економічний університет імені Вадима Гатьмана , м. Київ, Україна
Роль лідерства в управлінні
Лідерство як новий напрям дослідження виник наприкінці XX століття в сучасному менеджменті внаслідок психологізації та соціологізації як відповідь на потреби суспільства більш повно використовувати та розвивати творчий потенціал робітників. Поняття лідерства в сучасній науці розглядають у різних контекстах, і його визначення зводяться до того, що влада – це техніка правильного використання персоналу. Лідерство припускає саморозвиток особистості, заснований на самопізнанні, самовизначенні, самоврядуванні, самовдосконаленні, подоланні стереотипів свідомості, самоконтролі і, як підсумок, самореалізації в обраній сфері діяльності. Така робота над собою дає змогу розкрити весь свій творчий потенціал і максимально використати свої можливості і здібності. Лідерство – це мистецтво керувати персоналом, своїм життям, свідомо робити свою кар’єру через самооцінку, самовизначення, саморозвиток. Лідерство – це один із підрозділів менеджменту (як і стратегічний менеджмент, операційний менеджмент, інформаційний менеджмент). Причини виникнення лідерства – це ті істотні зміни, що відбуваються в управлінській ситуації у світі. Треба відзначити, що в Україні, як і в інших країнах колишнього там Радянського Союзу, там ситуація ускладнюється там кризовим станом там економіки. У там цих умовах там саморозвиток персоналу там є передумовою там виживання на ринку праці. Отже, основна мета лідерства полягає в тому, щоб: максимально використовувати можливості персоналу; свідомо керувати організацією (тобто самовизначатися); переборювати зовнішні обставини як на роботі, так і в особистому житті. Лідерство покликане забезпечити раціональне використання управління персоналом, а саме: – або наявний час вжити для плідної й успішної діяльності (максимальний критерій); – або досягти поставлених цілей з якомога меншою витратою часу (мінімальний критерій); Л. Зайверт цілком обґрунтовано нагадує про те, що паркпочинати починати поліпшувати життя необхідно з самого себе: «Зміни себе – і ти зміниш світ навколо себе». Тому, замість того щоб змінювати обставини, які ми і так не в змозі змінити, потрібно змінити своє ставлення до них. Процес лідерства в аспекті послідовності виконання конкретних функцій охоплює шість фаз:
1. Постановка мети – аналіз і формування особистих цілей.
2. Планування там – розроблення там планів і там альтернативних варіантів там своєї діяльності
3. Прийняття рішень у конкретних справах.
4. Організація і реалізація – складання розпорядку дня й організація особистого трудового процесу з метою реалізації поставлених завдань.
5. Контроль – самоконтроль і контроль підсумків (у разі необхідності – коригування цілей).
Лідерство стало об'єктом дослідження багатьох вчених, і нині сформульовано три основних теоретичних підходи до розуміння лідерства.
1. Харизматична дія (від "харизма" — благодать) стверджує, що лідером може стати лише людина, що має певний набір особистих якостей, здатність спонуковувати інших до високопродуктивної праці. Починаючи з теорії "великої людини" (зародилась ще в древніх греків і римлян), яка стверджує, що лідерами народжуються, а не стають, робились спроби визначити фізичні, розумові та індивідуальні риси різних лідерів.
Хоча вченим не вдалося сформулювати повного набору якостей, якими повинні володіти ефективні лідери, все ж встановлено, що деякі якості є обов'язковими для лідера:
високі розумові здібності,
широкі громадські інтереси,
зрілість.
2. Ситуаційна теорія визначає, що люди стають лідерами не стільки в силу своєї особистості, скільки завдяки різним ситуаційним факторам і відповідності взаємозв'язку між лідером і ситуацією. На думку американського вченого Фідлера, існують три критичні ситуації, які впливають на найбільш ефективне лідерство:
вплив посади — лідер, що має більше посадових повноважень, може значно легше вести за собою, ніж той, хто не володіє такими повноваженнями;
структура задач, або чіткість, з якою поставлені задачі можуть бути описані у порівнянні із ситуаціями;
взаємовідносини між лідером і членами групи, в тому числі — наскільки колектив довіряє лідеру і готовий іти вслід за ним.
3. Синтетична теорія розглядає лідерство як процес організації міжособових відносин у групі, а лідера — як суб'єкта управління цим процесом. Основний зміст цього підходу у тому, що сам феномен лідерства розглядається як сумісна групова діяльність [2,с.224].
Нині лідерство як складний соціально-психологічний процес групового розвитку диференціюється за різними ознаками.
1. За змістом діяльності: лідер-натхненник, що пропонує програму поведінки; лідер-виконавець, що забезпечує виконання вже прийнятої програми; лідер, який одночасно є і натхненником, і організатором.
2. За характером діяльності: універсальний, що постійно проявляє свої якості лідера; ситуаційний — якості лідера проявляються лише в певних, специфічних ситуаціях.
3. За стилем лідерства: авторитарний, демократичний, ліберальний.
Як у вітчизняній, так і у зарубіжній літературі найбільш поширеною є класифікація лідерства за стилем.
Стиль — поняття багатозначне. Кажуть: стиль епохи, архітектурний стиль, стиль художника, стиль одягу, стиль життя, стиль бігу, стиль керівництва (лідерства). В соціальній психології під стилем мається на увазі цілісна відносно стійка система способів діяльності, що забезпечує ефективне виконання суб'єктом своїх функцій.
При авторитарному (диктаторському) стилі лідер володіє достатньою владою, щоб нав'язувати свою волю підлеглим і без коливань проводити в життя прийняті рішення, використовуючи адміністративні методи впливу на підлеглих. Тобто авторитарному стилю притаманна висока концентрація вдала в руках керівника, причому він одноосібне розв'язує всі питання управління виробництвом, не враховуючи думки про це підлеглих, часто втручається в дії керівників нижчого ступеня, зв'язує їх ініціативу.
Чи є лідерство надбанням виключно управлінської ланки? Аж ніяк! Розвиток лідерських якостей серед персоналу виступає потужним чинником підвищення ефективності діяльності. Разом з тим варто завдання - навчити необхідним лідерським проявам. Для цього використовуємо одну з існуючих класифікацій типів лідерства в професійній групі- вона допоможе чітко зрозуміти, в якому саме напрямку необхідно розвиток співробітників і до яких результатів це може привести. Інтелектуальний лідер. Інтелектуальним лідером є має найбільш високі пізнавальні здібності, які годяться для задоволення потреб групи. Оцінюється не тільки глибина мислення, а й здатність опрацьовувати рішення складних, нестандартних завдань.
Напрямки розвитку співробітника для підготовки його як інтелектуального лідера:
• професійна експертиза;
• відкритість, готовність ділитися наявною інформацією;
• орієнтація на результат у вирішенні проблем.
Отже, проблема лідерства ще з початку ХХ ст. дедалі частіше привертає до себе увагу, особливо в нестабільні періоди розвитку економіки та соціально-трудових відносин. На сучасному етапі в практиці роботи кращих підприємств під час оцінювання якостей праці керівника враховується рівень та якість виконання ним таких основних ролей, кожна з яких складається з комплексу лідерських функцій керівництва (організатора трудового колективу, наставника працівників, захисника інтересів членів колективу, споживача, генератора та розповсюджувача інформації). Лідерські якості керівника як захисника інтересів членів колективу вимагають від нього вмілого поєднання у своїй роботі власних і колективних інтересів. Він повинен турбуватися, щоб не було простоїв через неефективну організацію праці, щоб робота була справедливо розподілена між працівниками. Сучасні підприємства прагнуть максимально реалізувати свій бізнес-потенціал, але ефективно керувати системою, орієнтованою на досягнення високих показників, може тільки керівник-лідер.
Список літератури
1. Білорус Т.В. Сутність кадрової стратегії підприємства та методологічні засади її формування. // Актуальні проблеми економіки. 2016. во № 1. C. 185–190.
2. Гавкалова Н. Теоретичні засади ефективного менеджменту персоналу. // Україна: аспекти праці. до 2015. д № 3. C. 31–37.
3. Гавкалова Н.Л. Інноваційна роль менеджменту персоналом в процесі формування стратегії підприємства. там // там Проблеми науки. там 2016. № там
4. C. 16–23. 4. Данюк В. докМ., Петюх В. докМ. Менеджмент персоналу. К.: КНЕУ, 2014. 398 с.
5. Зінченко там С. Управління там персоналом як там особливий вид там управлінської діяльності. // Вісник там Національної академії там державного управління там при Президентові там України. 2015. там № 3. там C. 156–162.
6. Кудря Я.В. Нові підходи до там кадрової корпоративної там політики в там управлінні персоналом. там // Проблеми там науки. 2016. Т № 7. т C. 21–27. 7. Лисак У. А як у них?