РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ПРОФЕСІЙНОГО ЗДОРОВ’Я ПЕДАГОГА
1.1 Особливості професійного здоров’я педагога
Професійне здоров’я педагога є необхідною умовою його активної життєдіяльності, самореалізації, розвитку творчого потенціалу. Воно позначається на здоров’ї його учнів і на результатах всієї навчально-виховної роботи. Стан професійного здоров’я вчителя впливає на учнів на всіх рівнях: емоційно-психологічному, біоенергетичному, інформаційному, виховному. Нездоровий педагог не може забезпечити учневі необхідний рівень уваги, індивідуальний підхід, ситуацію успіху. Він не зможе займатися і вихованням культури здоров’я школярів, оскільки у цій роботі необхідний особистий приклад [8, с. 11].
Поняття “здоров’я” має свої специфічні прояви на біологічному, психологічному і соціальному рівнях. На біологічному рівні здоров’я розглядають як динамічну рівновагу роботи всіх внутрішніх органів і їх адекватне реагування на вплив навколишнього середовища. Різні види серйозних органічних порушень впливають на зміни в психіці, особистісний статус і соціальну поведінку людини. Чим важче захворювання організму, тим сильніше воно впливає на стан психічного і соціального здоров’я. Таким чином, рівень фізичного здоров’я виявляє міру благополуччя у функціонуванні організму. Психологічний рівень здоров’я пов’язаний з особистісним контекстом, у межах якого людина постає як психічне ціле. Серед критеріїв психологічного здоров’я особливо значущі такі, як інтегрованість особистості, її гармонійність, урівноваженість, духовність, орієнтація на саморозвиток. Психологічний і соціальний рівні взаємозв’язані між собою [1, с. 25]. Проте в другому випадку людину розглядають як істоту суспільну, і тут більш важливими є питання не впливу соціуму на здоров’я особистості, а виконання людиною своїх соціальних функцій. Соціальне здоров’я визначається кількістю і якістю міжособистісних зв’язків індивіда і мірою його участі в житті суспільства. Порушення у сфері соціального здоров’я можуть бути зумовлені домінуванням певних особових властивостей (конфліктністю, егоцентризмом тощо) [1, с. 26].
Сьогодні стан професійного здоров’я педагогів викликає занепокоєність. На жаль, статистика стверджує, що 60% учителів постійно відчувають психологічний дискомфорт під час роботи; 85% - перебувають у постійному стресовому стані; 33% жінок-педагогів мають захворювання нервової системи, оскільки їхня професійна діяльність негативно впливає на сімейні стосунки. Аналіз наукової літератури дає можливість стверджувати, що науковці дають різні визначення поняття “професійне здоров’я”. Так, А. Маклаков під професійним здоров’ям розуміє певний рівень характеристик здоров’я фахівця, що відповідає вимогам професійної діяльності і забезпечує її високу ефективність [8, с. 6-7]. На думку Н. Гончарової, професійне здоров’я вчителя - це цілісний багатовимірний динамічний стан організму, що дає вчителю змогу максимально продуктивно реалізувати свій потенціал у педагогічній діяльності, протидіючи негативному впливу професійних чинників [8, с. 9]. Науковець розглядає проблеми професійного здоров’я з позицій професійного довголіття вчителів, а показником професійного здоров’я і довголіття вчителя є три інтегральні характеристики: педагогічна спрямованість, педагогічна компетентність і емоційна (поведінкова) гнучкість [5].
На мою думку, професійне здоров’я вчителя - це функціональний стан організму за фізичними і психічними показниками, що розглядається в конкретних умовах його професійної діяльності, а також стійкість до несприятливих факторів (нерівномірність навантаження, високе нервово-емоційне напруження, можливість виникнення конфліктних ситуацій, нерегламентований графік роботи), пов’язаних із цією діяльністю. Слід зазначити, що професійне здоров’я вчителя - це багатокомпонентне поняття, яке, крім взаємодії фізичного, психічного і соціального аспектів здоров’я, що перебуває у сфері відповідальності самої людини, включає в себе професійну придатність.
РОЗДІЛ 2. ОРГАНІЗАЦІЯ І МЕТОДИКА ПРОФЕСІЙНОГО ЗДОРОВ’Я МОЛОДОГО ПЕДАГОГА
2.1 Організація роботи молодого педагога
Немає потреби переконувати когось у тому, що добре організована підготовка фахівців - найважливіше завдання кожної держави.
Сучасна доба ставить нові вимоги до вчителя. Суспільству потрібен вчитель-професіонал з високою науково-теоретичною, методичною, психолого-педагогічною, теоретичною і практичною підготовкою, здатний до безперервного навчання, творчості і постійного самовдосконалення. Тому, в сучасних умовах модернізаційних змін в освітньому просторі всіх рівнів важливого значення набуває підвищення ефективності методичної роботи, яка має ґрунтуватися на досягненнях психолого-педагогічної науки, перспективного педагогічного досвіду і бути спрямованою на підвищення фахової майстерності педагогічних працівників, на розвиток творчого потенціалу кожного вчителя.
У структурі системи професійної підготовки педагогів особливої актуальності набуває післявузівська діяльність молодого вчителя, його адаптація до професії педагога. Професійне становлення особистості педагога - довготривалий процес.
Від того, як пройдуть перші роки вчителя-початківця, залежить стабільність педагогічних кадрів, їх якісний склад, результативність навчально-виховного процесу в школі.
Серед основних функцій управління системою роботи з молодими вчителями провідне місце посідає планування. Розроблений річний план роботи з молодими спеціалістами (додаток 1), який є основою організації праці з ними.
Основною метою науково-методичної роботи з молодими педагогами є забезпечення зростання їх фахового рівня, надання кожному вчителю широких можливостей для удосконалення професійної підготовки, формування вміння прогнозувати свою професійну діяльність.
Наказом відділу освіти щороку затверджується структура методичної роботи з молодими вчителями (додаток 2). Визначення даної структури здійснюється на діагностично-прогностичній основі, використання розроблених РМК анкет(додаток 3).
Формування ціннісного ставлення педагогів до свого здоров'я й здоров'я учнів як необхідної умови фізичного, психічного, морального і соціального благополуччя людини визначено Законом України «Про загальну середню освіту» [7].
Професійне здоров’я і довголіття педагога великою мірою залежить від діяльності, яку проводить у цьому плані адміністрація навчального закладу. Керівництво школою повинно забезпечити учителям можливість професійного росту, налагодити соціальні й інші позитивні моменти, що підвищують мотивацію. Адміністрація повинна чітко розподілити обов’язки, продумати посадові інструкції. Від неї у першу чергу залежить також психологічний клімат закладу і те, наскільки здоровими є взаємостосунки між педагогами [5, с. 3-4].
Тільки спільні зусилля насамперед самих педагогів, цілеспрямована робота всього педагогічного колективу, увага до професійного здоров’я вчителів з боку адміністрації закладу сприятимуть їх професійному довголіттю, творчому кар’єрному росту, професійному саморозвитку.
2.2 Культура професійного здоров’я педагога
Здоров'я педагога - делікатна і багатоаспектна проблема. Її значимість настільки важлива, що саме професійне здоров'я вчителя має бути показником ефективної роботи сучасної школи і її стратегічною метою.
Індивідуальне здоров'я вчителя, як і будь-якої людини, складається з фізичного, психічного, соціального і духовного здоров'я.
Фізичне здоров'я відіграє важливу роль у професійній діяльності вчителя. Щоб спрямувати учнів на фізичне виховання й самовиховання, дотримання ними здорового способу життя, вчитель повинен бути сам фізично здоровим [6, с. 3].
Всім відомо, що в здоровому тілі - здоровий дух.
Як відомо, неналежний рівень психічного здоров'я виявляється в астенічному й невротичному станах, депресії, вегето-судинних дістаній тощо. Саме такі патологічні стани характерні для професії вчителя, які призводять до зниження рівня їх працездатності, погіршення стосунків з адміністрацією, колегами, дітьми та їхніми батьками, спричиняє конфлікти в сім'ї.
Як зазначає Н. Малярчук: «Психічне здоров'я - це стан душевного добробуту, який характеризується відсутністю хворобливих психічних явищ і забезпечує адекватну умовам довкілля регуляцію поведінки і діяльності».
Важливим для вчителя є нормальний стан його психологічного здоров'я, який містить в собі невичерпні резерви творчої праці вчителя. Важко переоцінити значення психологічного здоров'я для вчителя, адже його професія належить до категорії соціономічних і вимагає постійного самовдосконалення, самореалізації в педагогічній діяльності, спілкування з великою кількістю людей: учнями, батьками, колегами тощо [3, с. 15].
Духовне здоров'я максимально відображає рівень самореалізації особистості і характеризується такими якісними ознаками як альтруїзм, емпатія, відповідальність за долю світу. Це апогей морального здоров'я.
Соціальне здоров'я відображається через такі характеристики, як адекватне сприйняття соціальної реальності, інтерес до навколишнього світу, адаптація до фізичної та суспільної сфер, наслідування соціальних, моральних норм, наявність соціальних знань, умінь і навичок, відповідальність перед іншими, демократизм у поведінці. Ми всі - люди та характери наші різні, в кожного є свої особливості, тому і кажуть, що люди бувають різні та з усіма можна знайти спільну мову [1, с. 26].
Для вчителя важливим є розуміння соціального добробуту, який виявляється в адаптації до соціальних умов і спроможності його у задоволенні своїх інтересів і потреб.
Зауважу,що найважливішим для вчителя є його професійне здоров'я.
Такі вчені, як В.Базарний, В.Зацепін, В.Пахальян розглядають здоров'я як педагогічну категорію та характеристику цілісного аксіологічного розвитку вчителя як суб'єкта праці [4].
Аналіз науково-методичної літератури виявив тенденцію до включення питань культури здоров'я в систему професійної підготовки педагогів на всіх етапах їх навчання й практичної діяльності.
Відносно факторів, що впливають на професійне здоров'я вчителя, в науковій літературі таких даних обмаль.
Чинники які впливають на професійне здоров'я педагога:
Чинники негативного впливу:
Низький рівень загальної, моральної, духовної, фізичної культури;
Відсутність здорового стилю життя;
Недооцінка здоров'я в ієрархії потреб;
Низька мотивація щодо збереження здоров'я;
Стресові ситуації на роботі, у побуті;
Недостатній сон і перенавантаження;
Необгрунтоване самолікування;
Екологічно несприятливі умови праці;
Недостатній обсяг оздоровчої рухової діяльності...
Чинники позитивного впливу:
Формування менталітету здоров'я;
Виховання культури здоров'я;
Формування здорового способу життя;
Розвиток інтелекту;
Переключання свідомості на «позитивний канал» сприйняття подій;
Налаштування на довге здорове життя;
Оздоровча активність;
Фізична активність;
Приємне, корисне та позитивне спілкування в родині та на роботі;
Творчість як основа здорового способу життя;
Достатні матеріальні ресурси;
Задоволеність життям (щастя,благополуччя...).
Показником професійного здоров’я і довголіття вчителя є три інтегральні характеристики: педагогічна спрямованість, педагогічна компетентність і емоційна (поведінкова) гнучкість [7, с. 45].
Основним компонентом структури особистості педагога є педагогічна спрямованість його діяльності, і яка визначає поведінку, ставлення до професії, до своєї праці педагога, передусім до дитини.
Педагогічна (професійна) спрямованість особистості педагога - інтерес до педагогічної діяльності і здатність нею займатися та емоційне ставлення до діяльності (любов, задоволення інші потреби).
Спрямований на дитину вчитель завжди визнає унікальну неповторність кожного учня, дбає про розвиток його індивідуальних здібностей. Відсутність цієї професійної значущої якості особистості у педагога призводить до знеосібнення індивідуально - психологічного змісту дитини.
Професійна педагогічна спрямованість - суттєва ознака та передумова справжнього авторитету вчителя, один із найважливіших суб’єктивних факторів досягнення успіхів у професійно педагогічній діяльності [8].
Педагогічна (професійна) спрямованість особистості вчителя характеризується інтересами, нахилами, переконаннями, ідеалами. На підставі їхнього аналізу можна зробити висновок, наскільки значущі для нього педагогічна діяльність та її об'єкт, як глибоко він усвідомлює можливість правильного розв'язання педагогічних задач; як пов'язана педагогічна спрямованість з іншими видами спрямованості (наука, мистецтво, громадсько-корисна діяльність); наскільки вчитель задоволений своєю діяльністю; які труднощі трапляються в його діяльності і як він їх долає; як співвідносяться педагогічна спрямованість із самооцінкою особистості, рівнем домагань, здібностями, характером тощо.
Педагогічна спрямованість може бути: оманлива, формальна, справжня переглянути її можна на(Мал. 2.2.1).
ПЕДАГОГІЧНА СПРЯМОВАНІСТЬ| Оманлива |
| Характеризується відсутністю потреби у міжособистісних контактах, байдужим ставленням дщо учнів, не зацікавленістю у результатах їхнього навчання, виховання і розвитку. Педкагог не займає професійну позицію у своїй діяльності, його основні інтереси знаходяться поза сферою педагогічної діяльності. |
| Справжня |
| Полягає у стійкій мотивації на формування особистості учня засобами предмета, який він викладає, на переструктурування цього предмета з урахуваням вікових та індивідуальних можливостей, на формування потреби учня у знанні, носієм якого є педагог. |
| Формальна |
| Виявляється у відсутності адекватної мотивації міжособистісноївзаємодії, переживань за результати своєї діяльності, неврахуванні нових та індивідуальних особливостей школярів. Учитель формально виконує свою професійну роль |
Мал.2.2.1 Педагогічна спрямованість
Основним мотивом адекватної педагогічної спрямованості є інтерес до змісту педагогічної діяльності, усвідомлення свого покликання, відчуття потреби в обраній діяльності.
Педагогічна компетентність учителя - це єдність його теоретичної та практичної готовності до здійснення педагогічної діяльності.
Теорію загальної професійної компетентності переконливо подав у своїх роботах П. Хагер 7, с. 46. Він вважає, що загальна професійна компетентність - це утворення з шарів компетентностей за диференційованими видами загальної педагогічної діяльності, а компетенції, це дискретні об’єкти, які утворюють часткові компетентності і розвиваються впродовж життя людини та релевантні впродовж професійної діяльності. При цьому професійна діяльність може вимагати не тільки практичних, але й інтелектуальних умінь, а також спеціальних здібностей, готовності до реалізації цих видів діяльності. Наявності певних соціально-особистісних характеристик.
За аналізом праць науковців можна визначити такі ключові компоненти професійної компетентності. (Мал. 2.2.2.)
Професійна компетентність вчителя загальноосвітнього навчального закладу
Математична компетентність
Полікультурна
компетентність
Інформаційна компетентність
Комунікативна компетентність
Соціальна компетентність
Продуктивна компетентність
Особисті якості педагога
Психологічна компетентність
Предметна компетентність
Автономізаційна компетентність
Моральна компетентність
Мал.2.2.2 Професійна компетентність
Емоційна гнучкість дуже тісно пов´язана з гнучкістю поведінковою,під якою розуміють здатність людини відмовлятися від поведінки, яка не відповідає ситуації, і виробляти або приймати нові оригінальні підходи до розв´язання проблемної ситуації за незмінних принципів і моральних засад життєдіяльності.
Поведінкова гнучкість - це оптимальне (гармонійне) поєднання індивідуальних ефективних (принципово значущих) патернів поведінки та різноманітних (оригінальних) способів рольової взаємодії [8].
Протилежні характеристики властиві ригідності поведінки, яка перешкоджає успішному освоєнню професійної діяльності і врешті негативно впливає на психічне здоров´я особистості. У зв´язку з цим виникає необхідність серйозно і глибоко вивчити питання, пов´язані з ригідністю поведінки як чинником деструктивної професіоналізації фахівця і пошуком шляхів її подолання й запобігання.
2.3 Методика визначення професійного здоров’я педагога
Професійне здоров’я педагога є необхідною умовою його активної життєдіяльності, самореалізації, розвитку творчого потенціалу. Воно позначається на здоров’ї його учнів і на результатах всієї навчально-виховної роботи. Стан професійного здоров’я вчителя впливає на учнів на всіх рівнях: емоційно-психологічному, біоенергетичному, інформаційному, виховному . Нездоровий педагог не може забезпечити учневі необхідний рівень уваги, індивідуальний підхід, ситуацію успіху. Він не зможе займатися і вихованням культури здоров’я школярів, оскільки у цій роботі необхідний особистий приклад. Неблагополуччя педагогічного здоров’я, деформації особистості педагога, прояви синдрому згорання, педагогічних криз безпосередньо впливають на здоров’я учнів. Тому проблема збереження і зміцнення здоров’я учителя повинно бути одним з пріоритетних у сфері його життєвих і фахових інтересів. Це питання має посідати чільне місце у роботі психологічної служби навчального закладу [2, с. 40].
Один із наслідків тривалого професійного стресу є синдром професійного вигорання [4, с. 31].
Термін «вигорання» походить від англ. «burn-out» (дослівно - припинення горіння). У зарубіжній літературі використовується вже більш як 30 років-відтоді, як активно вивчають проблему емоційного виснаження професіоналів робота яких пов’язана з тривалим прямим контактом з людьми [3].
Сьогодні під професійним вигоранням розуміють захисну поведінку, спрямовану на уникнення або зменшення витрат на емоції. У людини зменшується сила волі, загострюються індивідуальні особливості й деякі риси характеру [5].
Емоції по праву можна назвати одним із основних інструментів у роботі педагогів і психологів. Дуже важливо протягом багатьох років підтримувати цей «інструмент» у порядку та зберігати позитивний емоційний діалог із учнями, батьками та колегами. Співробітник, виснажений емоційно, через декілька років професійної діяльності може сам собі сказати: «Я не можу більше турбуватися про інших, у мене не залишилось почуттів, мені нічого віддавати, я виснажений» [4, с. 31].
Основні ознаки професійного вигорання:
Швидка втомлюваність;
Негативізм у спілкуванні з учнями та їх батьками, колегами;
Безсоння;
Апатія та пасивність;
Почуття провини;
Зниження само оцінювання;
Підвищена дратівливість;
Потреба в психостимуляторах (тютюн, кава, алкоголь, медикаменти);
Порушення у харчуванні (переїдання або відмова від їжі);
Соматичні захворювання.
Одним із найсерйозніших факторів ризику розвитку синдрому вигорання - неможливість співробітника швидко й чітко розмежовувати своє «Я професійне» та «Я людське». Ідеальний варіант - на роботі виконувати свої професійні обов’язки, заощаджуючи емоції для сім’ї та близьких. І навпаки, після закінчення робочого дня на деякий час забути всі проблеми на роботі. Дуже важливо розуміти: якщо емоційне напруження не спадає під час роботи, воно найчастіше проявляється вдома [5, с. 5]. Нерідко потреба в самоті та обмеженні спілкування призводить до серйозних конфліктів із дітьми та близькими (аж до розпаду сім’ї).
Дуже складно визначити ту міру співчуття та допомоги, яку вчитель може надати іншим без втрат для себе! Спілкуючись з учнями, їхніми родичами та колегами, вчитель постійно знаходиться між «Я» й «Ти». Тому дуже важливо знати, що ризик вигорання дуже великий у тих, хто зовсім забуває про «Я» і цілком розчиняється в «Ти» [2].
У діаметрально протилежній ситуації, яка швидко призводить до вигорання, професіонал віддаляється від підопічних і колег - просто не підпускає інших до себе. На спілкування він іде лише через «треба». Це характерно для людей, яким важко спілкуватися.
Серйозну загрозу у формуванні професійного вигорання становить особливий вид порушень діяльності емоційної сфери -алекситимія (неможливість виражати словами свої почуття). Як правило, алексетимія супроводжується дуже високим рівнем тривожності, через що людина звертається по психотерапевтичну допомогу [5, с. 4].
Слід зазначити, що професійне вигорання дуже часто розвивається в тих, кого ми називаємо трудоголіками. Ідеться про співробітників і керівників, які не просто багато й успішно працюють, а «тікають» від життя на роботу, понаднормова робота, робота вдома й на вихідних, термінові виклики - усе це сигнал реальної загрози для розвитку синдрому вигорання.
Професійне вигорання загрожує й тим, кого називають людьми «без ресурсів». У даному випадку під ресурсами розуміють підтримку друзів, роботу в команді професіоналів, міцні родинні зв’язки і традиції виховання. Дуже важливі економічна стабільність, віра. До ресурсів належать також гарний стан здоров’я, наявність психологічної підтримки та медичної допомоги [1, с. 27].
Величезне значення для збереження емоційної стабільності має мета і стабільність мотивації: у кого є «навіщо», той знайде і витримає будь-яке «як».
Серед зовнішніх факторів ризику емоційного виснаження і зниження професійної активності найбільш значущі - постійна емоційно напружена робота, підвищена відповідальність і несприятливий психологічний клімат у колективі. У розвитку синдрому виділяють три стадії: напруження, резистенція (стійкі зміни) і виснаження.
До найбільш ранніх ознак на стадії напруження належать приглушеність емоцій і відчуття незадоволеності собою.
Потім проявляються зміни: відчуття обмеженості дій, емоційні зриви, негативні почуття до учнів, клієнтів і колег. Відбувається своєрідна деперсоналізація: співробітник може залишатися гарним професіоналом, але колеги та інші зауважують, що в нього «порожній погляд» і «холодне серце», а взаємини з іншими людьми погіршилися [3, с. 14].
Серйозніші зміни настають на стадії виснаження: уже немає сил, волі та емоцій. Людина працює «на автопілоті», засуджує колишні професійні цінності, відсторонюється навіть від своїх близьких, намагаються усамітнитися. Настає редукція особистих досягнень, що виявляється в недооцінюванні або навіть негативному оцінюванні себе, своїх професійних досягнень, службових достоїнств і перспектив.
Поступово психологічний конфлікт на стадії виснаження переростає в соматичні захворювання: головні болі, виразку, гіпертонію, переїдання або анорексію. Виникає потреба зменшити психологічну напруженість алкоголем, психотропними медикаментами, азартними іграми [1, с. 25].
Як поповнити запас «емоційного палива»
Питання запобігання й подолання професійного стресу й вигорання останнім часом приділяють усе більше уваги. Звичайно, обсяг допомоги залежить від особливостей кожної конкретної людини й умов, у яких вона живе та працює.
На ранніх етапах ефективним є застосування різних видів психологічного розвантаження: хобі, спорт, емоційне спілкування з дітьми, близькими людьми або домашніми тваринами, іноді просто прогулянка в парку, гаряча ванна й ароматерапія. На роботі можуть допомогти фотографії тих, хто любий серцю, або аутотренінг, точковий самомасаж.
В усуненні проявів синдрому вигорання у співробітників дуже великою є роль керівника організації. Від його вміння вчасно розпізнати перші ознаки професійного стресу у свого підлеглого, з’ясування його можливих причин, залучення кваліфікованих фахівців для надання психотерапевтичної або медичної допомоги багато в чому залежать подальша доля та здоров’я людини, стабільність роботи колективу.
2.4 Удосконалення професійного здоров’я молодого вчителя
Здоров’я вчителя позначається на здоров’ї його вихованців та результатах усієї навчально-виховної роботи. Крім того, від здоров’я педагога великою мірою залежить стан здоров’я учнів, їхнє соціально-психологічне благополуччя, рівень «життєстійкості». Вчитель з низьким рівнем професійного здоров’я не зможе займатися і вихованням культури здоров’я школярів, оскільки у цій справі необхідний особистий приклад. Тому питання збереження і зміцнення здоров’я вчителя я вважаю одними із пріоритетних у сфері його життєвих та фахових інтересів. Тільки педагог, який усвідомлює цінність цілеспрямованої роботи над своїм здоров’ям, може передавати свій досвід учням, створювати у школі безпечне освітнє середовище і умови для навчання [1, с. 27].
У сучасній психолого-педагогічній літературі велика кількість досліджень присвячена вивченню сутнісних аспектів, факторів виникнення професійного стресу, професійної дезадаптації, синдрому емоційного згорання та шляхів його усунення. Значно більшої уваги потребують розробки превентивних заходів та шляхів збереження і зміцнення професійного здоров’я педагога, формування стресостійкості майбутнього фахівця, шляхів і методів гармонізації його внутрішнього світу [6, с. 5].
У контексті вищезазначеного, пропоную пам’ятку молодому вчителю «Як уникнути стресу»:
Визначте для себе головні життєві і професійні цілі, зосередьте свої зусилля на їх досягненні. Помічайте проміжні результати на шляху до поставленої мети, радійте окремому успіху - це допоможе Вам протистояти стресу.
Кожного ранку ставте собі три запитання:
Що потрібно зробити сьогодні обов’язково?
Що можна зробити завтра?
Що має бути зроблено протягом тижня?
Вивчіть і використовуйте техніку планування часу у Вашому повсякденному житті.
Не уникайте спілкування. Коротка приємна розмова - кращі ліки від стресу.
Спробуйте налагодити конструктивні стосунки з учнями, їх батьками, колегами по роботі, старайтеся жити у злагоді з іншими, із самим собою.
Обговорюйте з близькими людьми свої проблеми. Розповівши про свою проблему тим, кому довіряєте, Ви наполовину вирішите її.
Пробачайте образи інших. Навчіться забувати неприємне.
Умійте пробачати себе, свої дії і вчинки. Допущені помилки нехай будуть добрим уроко
м на майбутнє. Не займайтеся самопоїданням.
Не судіть себе та інших. Позбудьтеся мислення «червоного олівця» (уникайте категоричної поляризації світу на добро-зло, біле-чорне і т.п.).
Ніколи не змагайтеся ні з ким. Змагайтеся лише з самим собою. Робіть все можливе для того, щоб сьогодні бути кращим, ніж вчора, завтра - кращим, ніж сьогодні.
Навчіться слухати співрозмовника. Часто невміння дослухати є причиною непорозуміння, образ, конфліктів і, як наслідок, - стресів.
Частіше посміхайтеся і смійтеся, вмійте з гумором підходити хоча б до деяких неприємностей.
Налаштовуйтеся на позитив. Будьте оптимістом. Вірте.
Частіше бувайте на природі.
Відпочивайте разом із сім’єю.
Навчіться розслаблятися, оволодійте техніками релаксації.
Намагайтеся частіше слухати музику, яка поліпшує настрій.
Пам’ятайте про лікувальну силу аромотерапії, кольоротерапії, зцілючу силу молитви.
Не забувайте займатися фізичними вправами: чим краще здоров’я, тим легше боротися зі стресом.
Творіть добро, творіть себе [3, с. 13-17].
На етапі професійної діяльності здоров’я педагога може бути збережене, зміцнене тільки наполегливою працею над собою, звичкою до самодисципліни і самообмежень. Обсяг такої роботи залежить від особливостей кожного конкретного вчителя, умов, у яких він живе і працює [2, с. 45]. Велике поле діяльності у напрямку збереження і зміцнення професійного здоров’я педагогів існує для шкільного психолога. Це просвітницька, діагностична і психокорекційна роботи. У його арсеналі повинен бути комплекс різноманітних методів і засобів, які сприяють гармонізації внутрішнього світу педагога, послабленню його психічної напруги, що спрямовані на розвиток внутрішніх психічних сил учителя, розширення його професійної самосвідомості. Серед них варто відзначити індивідуальні та групові бесіди, консультації, круглі столи, присвячені цій проблематиці, психотренінги, психотехнічні ігри і вправи тощо. Корисним, на мою думку, може бути випуск практичним психологом у школі «Пам’яток для вчителя» [8, с. 10]. Вони виконуватимуть передусім профілактично-просвітницьку функцію.
На мою думку ці «пам’ятки» стали б непоганим джерелом поповнення знань педагога про професійне здоров’я, професійний стрес, професійні деформації, шляхи їх попередження та усунення і загалом про збереження здоров’я фахівця.
ВИСНОВКИ
Суспільство бажає бачити вчителя-новатора, активну, творчу особистість, професіонала, який володіє сучасними методами навчання, інформаційно-комунікативними технологіями тощо. А головне, з дітьми і молоддю мають працювати оптимістичні та життєрадісні люди. Такі високі вимоги до іміджу педагога потребують значного емоційного і фізичного напруження, а також багато сил і здоров'я. Це необхідно усвідомлювати і враховувати в організації навчально-виховного процесу.
Професійне здоров’я педагога є необхідною умовою його активної життєдіяльності, самореалізації, розвитку творчого потенціалу. Воно позначається на здоров’ї його учнів і на результатах всієї навчально-виховної роботи. Стан професійного здоров’я вчителя впливає на учнів на всіх рівнях: емоційно-психологічному, біоенергетичному, інформаційному, виховному . Нездоровий педагог не може забезпечити учневі необхідний рівень уваги, індивідуальний підхід, ситуацію успіху. Він не зможе займатися і вихованням культури здоров’я школярів, оскільки у цій роботі необхідний особистий приклад. Неблагополуччя педагогічного здоров’я, деформації особистості педагога, прояви синдрому згорання, педагогічних криз безпосередньо впливають на здоров’я учнів. Тому проблема збереження і зміцнення здоров’я учителя повинно бути одним з пріоритетних у сфері його життєвих і фахових інтересів. Це питання має посідати чільне місце у роботі психологічної служби навчального закладу
На мою думку, професійне здоров’я вчителя - це функціональний стан організму за фізичними і психічними показниками, що розглядається в конкретних умовах його професійної діяльності, а також стійкість до несприятливих факторів (нерівномірність навантаження, високе нервово-емоційне напруження, можливість виникнення конфліктних ситуацій, нерегламентований графік роботи), пов’язаних із цією діяльністю. Слід зазначити, що професійне здоров’я вчителя - це багатокомпонентне поняття, яке, крім взаємодії фізичного, психічного і соціального аспектів здоров’я, що перебуває у сфері відповідальності самої людини, включає в себе професійну придатність.
Сьогодні стан професійного здоров’я педагогів викликає занепокоєність. На жаль, статистика стверджує, що 60% учителів постійно відчувають психологічний дискомфорт під час роботи; 85% - перебувають у постійному стресовому стані; 33% жінок-педагогів мають захворювання нервової системи, оскільки їхня професійна діяльність негативно впливає на сімейні стосунки.
Отже, проблема збереження здоров'я вчителів в навчальному закладі є очевидною і потребує уваги як з боку керівників навчальних установ , так і з боку самих вчителів. Вона повинна розглядатися у контексті загальної концепції охорони здоров'я нації, тому що від вчителя в більшій мірі залежить здоров'я підростаючого покоління.
Здорові вчителі подібні до родючого грунту в якому зростають і набирають сил маленькі рослини - учні, а дорослі рослини ще краще квітнуть і дають плоди - дорослі учні, батьків, а також ті, хто спілкується з вчителями. Ця проста аналогія дає глибоке розуміння важливості професійного здоров'я педагога.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
Альохіна, І. Психологічне здоров'я педагогів / І. Альохіна // Відкритий урок: розробки, технології, досвід. -2010. -№ 2. -С. 26-27.
Буйневич, О. Підтримка та зміцнення здоров'я педагогів : система роботи адміністрації школи / Олена Буйневич // Сучасна школа України. -2014. -№ 3 : Cпецвипуск. -С. 39-42.
Гмитрук, Н. Психічне здоров'я педагога: як його зберегти / Н. Гмитрук // Психолог. Шкільний світ. -2009. -№ 22/23. -С. 13-17.
Лірук, Н. Проблема збереження і зміцнення здоров'я педагога / Наталія Лірук // Психолог. Шкільний світ. -2013. -№ 2. -С. 30-32.
Мальцева, О. Здоров'я вчителя -один із важливих чинників професійної та творчої самореалізації педагога / Олена Мальцева // Здоров'я та фізична культура. Шкільний світ. -2011. -№ 3. -С. 1-5.
Мельниченко, О. Збереження психологічного здоров'я педагога : практикум для молодих учителів / О. Мельниченко // Психолог. Шкільний світ. -2010. -№ 7. -С. 3-5.
Мешко, Г. Проблема збереження і зміцнення професійного здоров'я педагога: історичний аспект / Г. Мешко // Шлях освіти. -2010. -№ 4. -С. 43-47.
Мешко, Г. М. Професійне здоров'я очима вчителів сучасної школи / Г. М. Мешко // Практична психологія та соціальна робота. -2010. -№ 3. -С. 6-11.