1   2   3   4   5
Ім'я файлу: гіперактивність (1.doc
Розширення: doc
Розмір: 258кб.
Дата: 14.04.2022
скачати
Пов'язані файли:
реферат клюйко о.о..docx
Михайло Коцюбинський біографія.docx


ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ І. ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ГІПЕРАКТИВНОЇ ПОВЕДІНКИ ДІТЕЙ МОЛОДШОГО ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

1.1. Характеристика основних психолого-педагогічних досліджень проблеми гіперактивності у дітей дошкільного віку

1.2. Основні підходи до роботи з гіперактивними дітьми у дошкільному закладі

РОЗДІЛ ІІ. ОПТИМІЗІЦІЯ ТА ШЛЯХИ ЗНИЖЕННЯ ГІПЕРАКТИВНОСТІ ТА ІНДИВІДУАЛЬНИЙ ПІДХІД ДО ГІПЕРАКТИВНИХ ДІТЕЙ

2.1. Види діагностики гіперактивності дітей дошкільного віку

2.2. Методика педагогічної взаємодії з гіперактивними дітьми

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРА

ДОДАТКИ

ВСТУП
Сучасний світ – це суцільний рух, тому у наш час всі мають бути дуже активні, щоб бути успішним. На жаль, діти наші теж все частіше народжуються уже дуже активними і не завжди це показник здорової дитини.

Актуальність дослідження виховання здорової, активної, соціально толерантної людини пов’язана на сьогодні із завданнями розбудови сучасної української держави, проблемами виховання в закладах освіти гідних членів суспільства.

У зв’язку з цим актуалізується питання щодо підвищення ефективності психолого-педагогічної діяльності у дошкільних освітніх установах. Дошкільна освіта розглядається як цілісний процес, що спрямований на забезпечення різнобічного розвитку дитини дошкільного віку відповідно до її задатків, нахилів, здібностей, індивідуальних, психічних та фізичних особливостей, культурних потреб, а також на формування у дитини дошкільного віку моральних норм, набуття нею життєвого соціального досвіду. У програмі дошкільного виховання поставлене стратегічне завдання формування життєздатної, гнучкої, свідомої, творчої людини. Відповідно до основних положень цієї програми, дошкільний вік є тим віковим періодом, коли закладається фундамент оптимістичного світобачення, формуються уявлення дитини про свої права та обов'язки, засвоюються моральні правила і норми, розвивається довільна поведінка. Все це вимагає новітніх підходів до виховання дітей, особливо турботливого ставлення до їх психічного здоров'я. Значущість роботи із дошкільниками обумовлюється тим, що у цьому віці велике значення на формування особистості дитини мають генетичні, біологічні фактори, дія яких іноді значним чином заважає процесам цілеспрямованої соціалізації, педагогічного впливу на свідомість вихованців.

Одними із таких обтяжуючих факторів є ознаки синдрому гіперактивності, які, за даними Міністерства охорони здоров’я України, притаманні сьогодні від 50 до 150 тис. дітей дошкільного віку.

Гіперактивність — це яскраво виражена перевага збу­дження над гальмуванням. Такі діти провокують конфліктну, напружену обстановку в родині і в дитячих колективах, можуть стати причиною травмування себе або своїх одноліток. Вони погіршують соціально-психологічний клімат у групах, стають активним джерелом нервозності, викликають глибоке занепокоєння батьків та вихователів. Несвоєчасність лікування і недостатній психолого-педагогічний вплив на таких дітей призводить до того, що вони виростають із значними психо¬логічними травмами, фобіями, тривожними розладами, мають численні комплекси неповноцінності, низькі властивості до успішної соціальної адаптації.

Але, на жаль, в практиці роботи дошкільного навчального закладу поведінка таких дітей створює дуже багато проблем. Перебування їх у колективі вносить напруженість, ускладнює організацію навчального процесу, вони дезорганізовують інших дітей та потребують особливої уваги з боку вихователя. Тому ми обрали цю тему. \

Об’єкт дослідження – освітньо-виховний процес дитячого навчального закладу.

Предмет дослідження – процес педагогічної взаємодії з гіперактивними дітьми.

Мета дослідження – дослідити науково-теоретичні засади та практичні аспекти проблеми гіперактивності у дітей старшого дошкільного віку.

На виконання мети дослідження спрямовані наступні завдання:

1. Дослідити наукову психологічно-педагогічну літературу з проблеми гіперактивності у дітей дошкільного віку.

2. Вивчити стан вирішення проблеми в практиці роботи дошкільного навчального закладу. 3. Провести діагностику гіперактивності дітей дошкільного віку.

4. Визначити шляхи зниження гіперактивності та оптимізації підходу до гіперактивних дітей.

Теоретична значущість нашої роботи полягає в тому, що вихователі та батьки зможуть використовувати матеріали даної роботи при вихованні гіперактивних дітей.

Практика значущість полягає в розробці рекомендацій, щодо роботи з гіперактивними дітьми.

Структура роботи: робота складається із вступу, двох розділів, висновку, списку літератури та додатків.

РОЗДІЛ І. ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ГІПЕРАКТИВНОЇ ПОВЕДІНКИ ДІТЕЙ МОЛОДШОГО ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

1.1. Характеристика основних психолого-педагогічних досліджень проблеми гіперактивності у дітей дошкільного віку

Напевно, у кожній групі дитячого садка є діти, яким важко довго сидіти на одному місці, мовчати, підкорятися інструкціям. Під гіперактивністю прийнято розуміти занадто неспокійну фізичну й розумову активність у дітей, коли збудження переважає над гальмуванням. Лікарі вважають, що гіперактивність є наслідком дуже незначного ураження мозку, яке не визначається діагностичними тестами. Кажучи науковою мовою, ми маємо справу з мінімальною мозковою дисфункцією.

Вагомим внеском у вивчення проблеми психологічної підтримки дошкільників й школярів з гіперактивним розладом стали результати досліджень українських та зарубіжних науковців (Л. Алексєєва, Р. Барклі, П. Бейкер, У. Брек, І. Брязгунов, А. Єськова, М. Заваденко, Н. Іовчук, О. Касатікова, А. Комелева, О. Лютова, М. Меданос, Г. Моніна, Н. Піддубна, І. Прекоп, Л. Прокопів, О. Романчук, А. Сиротюк, О. Тохтамиш та ін.).

У медичному енциклопедичному словнику термін гіперактивність по трактовано як стан збудження чи надмірна рухова активність, типова для дітей з незначними проявами дисфункції головного мозку чи з гіперкінезами [8, с. 190]. Учений Р. Вейс уважає найбільш характерними такі порушення при гіперактивному розладі: недоречну надмірну активність, дефекти концентрації уваги, імпульсивність у соціальній поведінці та інтелектуальній діяльності, проблеми у взаєминах з оточуючими, порушення поведінки, труднощі у навчанні, слабку успішність у школі, низьку самооцінку. При цьому загальний рівень інтелектуального розвитку таких дітей відповідає нормі [9].

Найяскравіше гіперактивність проявляється в дітей у старшому дошкільному й молодшому шкільному віці. У цей період здійснюється перехід до провідної – навчальної діяльності та у зв’язку з цим збільшуються інтелектуальні навантаження: від дітей потрібні вміння концентрувати увагу на тривалішому відрізку часу, доводити розпочату справу до кінця, добиватися певного результату. Саме в умовах тривалої і систематичної діяльності гіперактивність заявляє про себе дуже переконливо. Батьки раптом виявляють чисельні негативні наслідки непосидючості, неорганізованості, надмірної рухливості свого малюка й стурбовані цим, шукають контактів з психологом.

Американські психологи П. Бейкер і М. Меданос умовно розділили ознаки гіперактивності дитини на три основні блоки, у яких згруповані критерії гіперактивної поведінки. Блок 1. Дефіцит активної уваги (дитина непослідовна, їй важко довго утримувати увагу; не слухає, коли до неї звертаються; з великим ентузіазмом береться за завдання, але так і не закінчує їх; зазнає труднощів в організації; часто втрачає речі; уникає нудних і вимагає завдань на розумові зусилля; часто буває забудькувата. Блок 2. Рухове розгальмування (дитина постійно совається; виявляє ознаки занепокоєння (барабанить пальцями, рухається на стільці, бігає, забирається будь-куди тощо); спить набагато менше, ніж інші діти; дуже балакуча). Блок 3. Імпульсивність (дитина починає відповідати, не дослухавши питання. у віці до 7 років виявляються хоча б шість з перерахованих ознак, можна припустити, що дитина гіперактивна. Пік прояви синдрому – 6-7 років [3].

Причини гіперактивності дуже індивідуальні й у більшості випадків – це поєднання різних чинників, серед яких:

– cпадковість (зазвичай у гіперактивних дітей хтось із близьких родичів гіперактивні);

– здоров’я матері (гіперактивні діти часто народжуються в матерів, які страждають на алергічні захворювання, наприклад, сінну лихоманку, астму, екзему, мігрень);

– вагітність і пологи (проблеми, пов’язані з вагітністю (стреси, алергія тощо), ускладнені пологи також можуть призвести до гіперактивності в дитини);

– дефіцит жирних кислот в організмі (дослідження показали, що багато гіперактивні діти страждають від браку основних жирних кислот в організмі);

– навколишнє середовище (деякі дослідники висловлюють припущення, що екологічне неблагополуччя, яке зараз переживають усі країни, робить певний внесок у зростання кількості нервово-психічних захворювань, зокрема й гіперактивності дітей);

– дефіцит поживних елементів (за даними досліджень у багатьох гіперактивних дітей в організмі не вистачає цинку, магнію і вітаміну В12);

– харчування;

– взаємини в сім’ї (причиною формування гіперактивності може стати і мікросоціальне середовище дитини – її сім’я.

Перш за все, визначаючи емоційний зв’язок дитини з матір’ю, сім’я закріплює, а іноді й провокує виникнення гіперактивності як певного способу взаємодії дитини зі світом. Саме незадоволеність дитини спілкуванням з близькими дорослими часто є причиною такої поведінки, бо дорослий для дошкільника – центр його емоційного життя) [5; 6; 7]. При діагностиці гіперактивності дитини психолог пропонує батькам і вихователям розроблений Всесвітнім Товариством охорони здоров’я перелік симптомів гіперактивності.

Діагностичні симптоми гіперактивних дітей такі: 1. Неспокійні рухи в кистях і стопах. Сидячи на стільці, корчиться, звивається. 2. Не може спокійно сидіти на місці, коли цього від нього вимагають. 3. Легко відволікається на сторонні подразники. 4. Насилу чекає своєї черги під час ігор і в різних ситуаціях у колективі (на заняттях, під час екскурсій і свят). 5. На питання часто відповідає, не замислюючись, не вислухавши їх до кінця. 6. При виконанні запропонованих завдань випробовує складнощі (не пов’язані з негативною поведінкою або недостатністю розуміння). 7. Насилу зберігає увагу при виконанні завдань або під час ігор. 8. Часто переходить від однієї незавершеної дії до іншої. 9. Не може грати тихо, спокійно. 10. Балакуча. 11. Часто заважає іншим, пристає до інших (наприклад, втручається в ігри інших дітей). 12. Часто складається враження, що дитя не слухає звернену до нього мову. 13. Часто втрачає речі, необхідні в дитячому садку, школі, удома, на вулиці. 14. Інколи здійснює небезпечні дії, не замислюючись про наслідки, але пригод або гострих відчуттів спеціально не шукає (наприклад, вибігає на вулицю, не озираючись по сторонах) [1; 2].

Діагноз уважається правомірним, якщо наявні щонайменше вісім з усіх симптомів.

Слово «гіперактивність» часто використовують для позначення поведінки, яке виражається у невмінні себе контролювати в банальних ситуаціях, поспішності, нестриманості, неуважності та наявності безцільної рухової активності. Медичне співтовариство оперує іншим терміном, а саме - синдром дефіциту уваги та гіперактивності (СДУГ). 

СДУГ - це порушення роботи нервової системи, в результаті якого дитина демонструє невластиву віку рухову активність, неуважність та імпульсивність. Синдром негативно впливає на соціальну взаємодію, процес навчання та саморегуляцію. Гіперактивність у дітей - це коли важко всидіти на одному місці, слідувати інструкціям, закінчити розпочате та керуватися загальноприйнятими правилами та нормами. Такі діти незграбні, часто втрачають речі, ламають предмети. Також у дітей зі СДУГ часто спостерігаються проблеми з пам'яттю, увагою та мовленням. Вони не можуть зосередитися, спланувати послідовність дій та передбачити результат, чому вчинки часто межують з безвідповідальністю й ризиком для здоров'я. 

За статистикою, гіперактивність частіше спостерігається у хлопчиків (у середньому, на 1 гіперактивну дівчинку припадають 3 хлопчика зі СДУГ) у дошкільному та ранньому шкільному віці. Як правило, симптоматика розладу зберігається до 12 років, а потім «йде на спад». Однак відсутність належної уваги до синдрому може мати серйозні наслідки для дитини у майбутньому - від неуспішності в школі до девіантної поведінки у підлітковому віці. 

Причини гіперактивності у дітей

Медична спільнота працює над клінічними уточненнями, дослідженням симптоматики та походженням гіперактивності. Але причини гіперактивності у дітей науці досі невідомі. Передбачається, що за розвиток СДУГ відповідає порушення регулювання дофаміну, тому центральна нервова система працює погано. Однак ця теорія потребує додаткових досліджень, та головна причина синдрому поки залишається загадкою.

На сьогодні науково обгрунтований лише перелік факторів, які можуть вплинути на розвиток СДУГ у дитини. До нього відносять:

  • генетична схильність - наявність синдрому в одного або декількох родичів дитини;

  • негативний вплив факторів навколишнього середовища - екологія, прийом матір'ю шкідливих речовин, важкі захворювання до та під час вагітності;

  • важкі або передчасні пологи, внутрішньоутробна гіпоксія;

  • стрес, травма матері під час вагітності;

  • загроза зриву вагітності. 

Наявність факторів не означає, що в родині неодмінно народиться гіперактивна дитина. Однак дослідження підтверджують наявність одного з них при діагностуванні СДУГ.

Симптоми гіперактивності у дітей до 1 року

Ознаки гіперактивності у дітей до року просто не помітити. Всі малюки цього віку рухливі, активні та допитливі. Однак є ряд «особливостей» поведінки, які мають насторожити батьків. Що це за симптоми?

  • в бадьорому стані дитина практично не сидить на місці, а весь час рухається;

  • малюк «багатослівний» - постійно кричить, гулькоче, видає різні звуки;

  • спостерігається підвищена чутливість до зовнішніх подразників - наприклад, малюк може плакати від звуку, запаху;

  • поганий, чутливий, недостатній за віковими нормами сон - від батьків гіперактивних дітей часто можна почути, мовляв «дитина взагалі не спить»;

  • може не даватися на руки та погано реагувати на ласку, або навпаки, постійно тертися й тілесно стикатися з мамою;

  • знижений апетит;

  • надмірна реакція на звернення до малюка - батьки гіперактивних дітей часто намагаються мовчати, не шуміти та «не ворушитися», щоб не провокувати активність дитини.

Симптоми гіперактивності у дітей 2-3 років

Ознаки гіперактивності у дітей 2-3 років вже очевидні та вимагають пильної уваги психологів і початку корекції. Однак найбільше у цей період батьків турбує безпека улюбленого малюка, адже симптоми СДУГ можуть нашкодити здоров'ю і ось чому:

  • дитина ні хвилини не сидить на місці, навіть у лежачому положенні рухає кінцівками, головою;

  • не реагує на зауваження дорослих;

  • проявляє впертість, іноді агресію;

  • в будь-яку хвилину готовий «зробити подвиг» або щось необдумане;

  • відсутнє почуття страху, навіть якщо є негативний досвід;

  • часто відволікається під час гри або цікавого заняття;

  • малюк непосидючий та нетерплячий, постояти навіть у маленькій черзі - ціле випробування; 

  • ламає іграшки;

  • відзначається незграбність, а безлад за 2 хвилини гарантований;

  • втрачає або забуває свої речі, навіть улюблені;

  • можливо тривале смоктання пальця або торкання статевих органів (у хлопчиків) для того, щоб заспокоїтися та знизити напругу;

  • стомлює батьків, хоча оточуючі не бачать ознак НЕ-норми та лише радіють активному здоровому малюкові.

Симптоми у дітей дошкільного віку

Поведінкові «аномалії» раннього віку у старших дошкільнят доповнюють психологічні проблеми. Серед них:

  • низька самооцінка, пасивна життєва позиція;

  • невпевненість у своїх силах, тривожність, страхи;

  • не може себе контролювати, навіть якщо напередодні батьки розповіли як поводитися;

  • робить дурниці без мети, не може пояснити мотивацію;

  • демонструє надмірну образливість, погано сприймає критику;

  • розмовляє навіть тоді, коли це недоречно або сам із собою, перебиває інших;

  • гризе нігті або смикає пальці, накручує волосся;

  • на людях поводиться гірше, ніж удома - соціум розгальмовує дитину зі СДУГ;

  • не може прогнозувати наслідки дій, тому часто травмується або потрапляє в колотнечі;

  • дитина натикається на стіни, предмети, інших людей немов йому мало місця у цьому світі, спотикається під час ходіння, весь час поспішає;

  • важко себе чимось зайняти;

  • не розуміє сенсу багаторівневої завдання; наприклад, прибрати в кімнаті - це порожні слова для гіперактивної дитини, потрібно крок за кроком розповісти послідовність виконання кожної дії, які призведуть до чистоти;

  • мова сумбурна, слова, пісні, вірші «так і лізуть»;

  • важко дотримуватися сюжетної лінії при розповіді історії або переказі тексту;

  • скарги однолітків, інших батьків і педагогів на некерованість та погану поведінку;

  • тривалі моралі, критика поведінки або фізичний вплив не працюють.

Батькам важливо пам'ятати, що ознаки гіперактивності у дітей дошкільного віку - це симптоми порушення роботи нервової системи. Тому він не не хоче підкоритися та діяти розумно й відповідально, а не може. Як глуха людина при бажанні не в змозі почути співрозмовника, так і гіперактивна дитина не здатна вести себе нормотипово.


1.2. Основні підходи до роботи з гіперактивними дітьми у дошкільному закладі

Якщо дитина дійсно визнається гіперактивною, то для того, щоб розробити корекційні заходи, психологу необхідно з’ясувати можливі причини гіперактивної поведінки дитини. При виконанні тесту «Малюнок сім’ї» в гіперактивних дітей простежуються певні закономірності. Розуміючи, що таке сім’я, перерахувавши всіх її членів, зокрема й себе, вони, перш за все, малюють предмети: будинки, дерева, хмари, траву, тільки потім переходять до зображення людей. Після того, як дитина зобразила всіх членів сім’ї, вона може згадати про себе, а може і не згадати, але, навіть згадавши, не може знайти місце, де б себе намалювати. На запитання: «Чому ж тебе немає на малюнку?» дитина зазвичай швидко знаходить відповідь, кажучи, що вона в цей час була на кухні, на прогулянці тощо. Характеризуючи малюнок і процес малювання, можна чітко простежити відсутність теплого, тісного контакту дитини з близькими дорослими, почуття інших і себе серед цих інших, виявляється віддаленість дитини від близьких і, перш за все, від матері. Для з’ясування можливих причин гіперактивності дитини батьки заповнюють індивідуальну карту медико-психолого-педагогічного вивчення особистості гіперактивної дитини, де зазначаються всі необхідні моменти, починаючи від перебігу вагітності й до теперішнього часу. Психолог має відвідати заняття в групі ЗДО з метою спостереження за цією дитиною. Тільки після комплексної діагностики може бути розроблена корекційна програма, яка пропонується батькам.

Основними психодіагностичними методиками для гіперактивних дошкільників є такі: тест ТулузП’єрона; вивчення інтелекту (Д. Векслер); діагностика уваги (А. П’єрон-Рузер); діагностика типів пам’яті (М. Битянова, Т. Азарова); методика „Заучування 10 слів” (О. Лурія); проективна методика визначення рівня самооцінки „Драбинка” (Т. Дембо, С. Рубінштейн); проективна методика визначення рівня тривожності (М. Прихожан); проективна методика вивчення особистості „Неіснуюча тварина” (А. Венгер); питальник шкільної мотивації та адаптації (Н. Лусканова); проективна методика соціального спілкування особистості (Р. Жиль); проективна методика „Кінеститичний малюнок сім’ї” (Р. Бернс); соціометрія (Дж. Морено).

Основними завданнями корекційної роботи з гіперактивними дітьми є:

1. Установити правила поведінки й систему заохочень та покарань.

2. Дати змогу дитині витрачати надлишок енергії через фізичні заняття але не перевтомлювати – це призводить до зниження самоконтролю.

3. Домовлятися з дитиною про ті або ті дії заздалегідь

4. Навчити дитину керувати емоціями.

5. Використовувати елементи масажу, погладжування.

У роботі з гіперактивними дітьми використовують три основних напрями:

1. Розвиток дефіцитарних функцій (увага, контроль поведінки, рухового контролю). 2. Відпрацювання конкретних навичок взаємодії з дорослими та однолітками.

3. При необхідності повинна проводитися робота з корекції станів гніву [2; 3; 5].

Робота за цими напрямами може відбуватися паралельно або, залежно від кожного випадку, може бути обрано якийсь один пріоритетний напрям. Стисло представимо кожний напрям. Розвиток дефіцитарних функцій. У цьому напрямі потрібно керуватися певними правилами.

Корекційну роботу слід проводити поетапно, починаючи з розвитку однієї окремої функції. Це пов’язано з тим, що гіперактивній дитині складно одночасно бути й уважною, і спокійною, і неімпульсивною. Коли в ході занять будуть досягатися стійкі позитивні результати, можна переходити до тренування одночасно двох функцій, наприклад, дефіциту уваги й контролю рухової активності або дефіциту уваги й контролю поведінки. І лише потім можна використовувати вправи, які розвивали б усі три дефіцитарні функції одночасно. Відпрацювання конкретних навичок взаємодії з дорослими. Первісна робота з гіперактивною дитиною повинна бути індивідуальною. На цьому етапі роботи можна навчити дитину не тільки слухати, але й чути – розуміти інструкції дорослого: промовляти їх уголос, формулювати самій правила поведінки під час занять і правила виконання конкретного завдання. Бажано на цьому етапі також розробити спільно з дитиною систему заохочень та покарань, яка допоможе їй надалі адаптуватися в дитячому колективі.

Наступний етап – залучення гіперактивної дитини до групових видів діяльності, до взаємодії з однолітками – теж повинен проходити поступово – спочатку бажано включати гіперактивну дитину в роботу, у гру з малою підгрупою дітей (2-4 особи) і тільки після цього можна запропонувати їй брати участь у загальногрупових іграх та заняттях. У випадку недотримання цієї послідовності дитина може збуджуватися, що призведе, своєю чергою, до втрати контролю поведінки, перевтоми, дефіциту активної уваги. Усі заняття бажано проводити в цікавій ігровій формі. При відпрацюванні навичок взаємодії з дорослими та однолітками в роботі з гнівом використовують принципи, аналогічні при роботі з агресивними дітьми [2; 3; 5]. Зміст корекційної роботи з гіперактивними дітьми повинен бути спрямований на: навчання прийомам саморегуляції через використання релаксації, візуалізації; навчання самомасажу; ігрову терапію (ігри на розвиток координації рухів; ігри для розвитку тактильної взаємодії); розвиток дрібної моторики (пальчикові ігри); психогімнастичні вправи з метою розуміння емоційного стану дітей; арттерапію (робота з глиною, піском). Корекційна робота з сім’єю гіперактивної дитини спрямована, перш за все, на те, щоб збагатити й урізноманітнити емоційний досвід гіперактивної дитини, допомогти їй оволодіти елементарними діями самоконтролю й тим самим дещо згладити прояви підвищеної рухової активності, що означає змінити взаємини її з близьким дорослим і, перш за все, з мамою. Цьому будуть сприяти будь-які дії, будь-які ситуації, події, спрямовані на поглиблення контактів, їх емоційне збагачення [3; 4; 7].

Основним завданням психолога й вихователя стає зміна ставлення близьких родичів і, перш за все, матері до дитини, з тим, щоб краще її зрозуміти і зняти зайві напруги, що формуються навколо неї.

Матері потрібно пояснити, що покращення стану дитини залежить не тільки від призначуваної спеціальної корекційної роботи, навіть якщо потрібно лікування (направлено-компенсаторне нейропсихологічне або медикаментозне, що заміщає дефект розвитку психічних функцій за рахунок інших зон мозку), але значною мірою від доброго, спокійного і послідовного ставлення до неї. Залежно від причин для кожної сім’ї розробляється своя програма корекції.

Робота психолога й вихователів має бути спрямована на активну взаємодію дитини з близьким дорослим, на розвиток здатності і дорослого, і дитини відчути один одного, зблизитися емоційно. У роботі з батьками можна запропонувати тренінг батьківської компетентності (ТБК), що дозволяє батькам придбати такі необхідні їм навички: подолання неслухняності й усунення зухвалої поведінки дитини; адаптація до емоційних труднощів, викликаних вихованням дитини з гіперактивністю; контроль над ситуацією, що виключає експансію проблем; захист членів родини від впливу несприятливих чинників.

В організації допомоги гіперактивним дітям та їхнім батькам необхідна й участь вихователів. Виконання низки психологічних рекомендацій дозволяє нормалізувати взаємини педагога з „важкою” дитиною та її батьками, допомагає дитині досягати більш високих результатів на заняттях, у навчанні. Перш за все, психолог надає вихователю докладні відомості про природу гіперактивності, про характер поведінки дітей з гіперактивністю в дитячому садку, школі. Підкреслює, що робота з такими дітьми повинна будуватися на індивідуальній основі, а особливу увагу слід приділяти їхній здатності відвертати увагу, слабкій саморегуляції та самоорганізації [2; 4].
РОЗДІЛ ІІ. ОПТИМІЗІЦІЯ ТА ШЛЯХИ ЗНИЖЕННЯ ГІПЕРАКТИВНОСТІ ТА ІНДИВІДУАЛЬНИЙ ПІДХІД ДО ГІПЕРАКТИВНИХ ДІТЕЙ

2.1. Діагностика гіперактивності дітей дошкільного віку
Деякі медики вважають СДУГ міфом через постійні зміни та доповнення діагностичних критеріїв. Така позиція підтримується й частиною ЗМІ, які звинувачують фармкомпанії та фахівців в необгрунтованій наживі за рахунок неіснуючого діагнозу. На скарги батьків педіатри часом відмахуються, мовляв «зараз багато таких, переросте».

Але серйозні багаторічні дослідження демонструють хибність такого підходу, адже кількість діагностованих дітей з кожним роком зростає, а сам синдром занесений в міжнародні класифікатори. Діагностика гіперактивності у дітей заснована на Міжнародному класифікаторі хвороб (МКБ-10 і МКБ-11), а також американському DSM-5

Згідно DSM-5, синдром дефіциту уваги та гіперактивності ділиться на кілька видів - 3 основних і 2 додаткових:

неуважний тип СДУГ (6 та більше критеріїв підтверджені);

гіперактивно-імпульсивний тип (6 та більше критеріїв підтверджені);

змішаний тип (6 та більше критеріїв неуважного та гіперактивно-імпульсивного типів підтверджені);

інший уточнений розлад дефіциту уваги та/або гіперактивності;

неуточнений розлад дефіциту уваги та/або гіперактивності.

До діагностичних критеріїв гіперактивності згідно DSM-5 відносять показники неуважності та симптоми гіперактивності та імпульсивності.

Діагностика синдрому гіперактивності у розумово відсталих дошкільників – важлива проблема сучасної спеціальної психології, що обумовлено широкою розповсюдженістю розладу в дитячій популяції (від 2 до 18% в нормі та 34-37% серед дітей з розумовою відсталістю) та його високою соціальною значущістю [2, 7].

Широкий діапазон показників поширеності синдрому, що зустрічаються в літературі, пояснюється використанням різних діагностичних критеріїв та відсутністю єдиного підходу до вивчення дітей дошкільного віку. Для надання допомоги дитині з синдромом гіперактивності має обов’язково складатися індивідуальна програма дослідження з врахуванням вивчення особливостей її мікросоціуму.

Крім того, необхідно враховувати вікові особливості, а також звертати увагу не лише на основні симптоми (гіперактивність, імпульсивність, неуважність), але й на коморбідні розлади (тривожність, агресивність, головні болі тощо). Аналіз психолого-педагогічної літератури (І.Марценковський, Н.Семаго, М.Семаго) з проблеми діагностики синдрому гіперактивності, засвідчив велику кількість психодіагностичних методик, що допомагає.

Найбільш розповсюджені діагностичні прийоми та методи виявлення синдрому гіперактивності базуються переважно на психоневрологічних обстеженнях, а також на анкетуванні батьків, вихователів, педагогів. На нашу думку, крім переліченого, для визначення синдрому гіперактивності серед розумово відсталих дошкільників необхідно застосовувати біографічний метод, спостереження, батарею психодіагностичних методик.

Велике значення при обстеженні відіграє метод спостереження, який використовувався протягом всього періоду дослідження і дозволяє отримувати дані для виявлення саме групу дітей з синдромом гіперактивності.

  1   2   3   4   5

скачати

© Усі права захищені
написати до нас