1   2   3   4
Ім'я файлу: господарське право.docx
Розширення: docx
Розмір: 87кб.
Дата: 08.06.2022
скачати
Пов'язані файли:
УД7.doc

Зміст

ВСТУП………………………………………………………………...……………..2

РОЗДІЛ I. ПОНЯТТЯ ТА СУБЄКТИ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ.......3

    1. Поняття підприємницької діяльності……………………………………..…3

    2. Ознаки підприємницької діяльності……………………………………..….7

    3. Суб’єкти підприємницької діяльності……………………………………..13

РОЗДІЛ II. ДЕРЖАВНА РЕЄСТРАЦІЯ ТА ПРИПИНЕННЯ СУБЄКТА ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ………………………………………….…17

2.1. Державна реєстрація підприємницької діяльності………………………17

2.2. Припинення суб’єкта підприємницької діяльності за власним рішенням…………………………………………………………………………....18

2.3. Банкрутство фізичної особи підприємця………………………………….21

РОЗДІЛ III. ПРОБЛЕМИ ТА ПРЕСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМСТВА………………………………………………………………….29

3.1. Сучасні тенденції розвитку підприємця в Україні………………………..…29

3.2. Напрямки та чинники розвитку сучасної підприємницької діяльності…....32

ВИСНОВКИ………………………………………………………………………...38

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………………….40


Вступ

Актуальність теми. Підприємництво грає велику роль у розвитку держави, зокрема і України, впливаючи на економічну, соціальну та політичну сфери повсякденного життя кожного з нас. Сьогодні підприємницька діяльність є великою перспективою для країни та її економічного зростання, покращення рівня життя та соціального забезпечення українців. Маючи такий колосальний вплив держава повинна забезпечити державне регулювання інституту підприємництва для уникнення зловживань та порушень з боку бізнесу. Тому важливо визначити що собою являє підприємницька діяльність та яким чином даний феномен регулюється чинним законодавством.

Метою цієї наукової роботи є детальний розгляд підприємницької діяльності, з’ясування поняття, суб’єктів підприємництва та його державне регулювання регулювання.

Наукові розробки. Розробкою даної теми займаються такі вітчизняні науковці, як: П.Т. Саблука, П.І. Гайдуцький, М.Й.Маліка, В.Я. Амбросов, В.Я. Месель-Веселяка, О.М. Онищенко, В.В. Юрчишин та інших , які з доктринальної позиції розглядають підприємницьку діяльність та її межі.

Завданням є детальний розгляд феномену підприємництва, та меж державного регулювання підприємницької діяльності Цивільним та Господарським Кодексами, а також Конституцією України.

РОЗДІЛ I. ПОНЯТТЯ ТА СУБЄКТИ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

    1. Поняття підприємницької діяльності

Згідно зі ст. 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, що не заборонена законом. Статтею 42 ГК України передбачено, що підприємницькою є самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Фізичні особи вправі здійснювати підприємницьку діяльність як зі створенням, так і без створення юридичної особи. Фізична особа, яка на законних підставах займається підприємництвом без створення юридичної особи, набуває статусу фізичної особи-підприємця. Для позначення її правового статусу вживаються також терміни «підприємець», «приватний підприємець», «індивідуальний підприємець».

Право на зайняття підприємницькою діяльністю на території України мають громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства. Це право може бути обмежене лише у випадках, передбачених Конституцією та законами України.
Виходячи зі ст. 42 Конституції України, норм законів України «Про державну службу», «Про міліцію», «Про прокуратуру» тощо не допускається зайняття підприємницькою діяльністю наступних категорій громадян: депутатів, посадових і службових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування, нотаріусів, посадових осіб органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, органів державної влади та управління, що здійснюють контроль за діяльністю підприємств. Крім того, за вчинені правопорушення фізичні особи можуть бути позбавлені права на підприємництво за вироком суду.

Для того щоб фізична особа могла займатися підприємництвом, вона повинна мати право та дієздатність у повному обсязі, що пов'язано із необхідністю вчинення юридичних дій та можливістю нести цивільно-правову відповідальність у передбачених законом чи договором випадках.

Цивільна правоздатність, на базі якої виникає підприємницька правоздатність, ч. 2 ст. 24 Конституції України визнається за всіма людьми незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Як випливає зі ст. 50 ЦК України, дієздатність фізичної особи як підприємця пов'язана з двома умовами: а) набуття (надання) повної цивільної дієздатності фізичною особою, що бажає займатися підприємництвом; б) державна реєстрація фізичної особи як підприємця.
Згідно зі ст. 34 ЦК України повну цивільну дієздатність має фізична особа, яка досягла 18 років (повноліття). Фізична особа може набути повної цивільної дієздатності і до досягнення вказаного віку в разі реєстрації шлюбу: повна цивільна дієздатність виникає автоматично з моменту його реєстрації. Статтею 35 ЦК України передбачено також можливість надання повної цивільної дієздатності фізичній особі, яка досягла 16 років і працює за трудовим договором, а також неповнолітній особі, яка записана матір'ю або батьком дитини. У цьому випадку необхідним є рішення органу опіки і піклування або суду. Крім того, фізична особа, яка досягла 16 років, може бути зареєстрована як підприємець за письмовою згодою на це батьків (усиновлювачів), піклувальника або органу опіки та піклування і набуває повної цивільної дієздатності з моменту державної реєстрації як підприємця.

Саме з моменту набуття (надання) повної цивільної дієздатності фізичні особи реалізують надане їм конституційне право на зайняття підприємницькою діяльністю, яке здійснюють самостійно.
Ще однією обов'язковою умовою зайняття підприємництвом фізичною особою є державна реєстрація, що прямо передбачено ч. 2 ст. 50 ЦК України. Здійснення підприємницької діяльності без реєстрації тягне адміністративну відповідальність за ст. 164 КУпАП.

Державна реєстрація є необхідною, по-перше, з метою надання фізичній особі додаткових прав та можливостей, що характерні для юридичних осіб (наприклад, право на комерційне (фірмове) найменування, використання знаків для товарів та послуг, застосування процедури банкрутства тощо), та, по-друге, для покладення на неї додаткових обов'язків у сфері оподаткування та дотримання правил здійснення підприємницької діяльності.

Легітимне визначення поняття "підприємництво", сформульовано в ст. 42 ГК Украї­ни:

«підприємництво - це самостійна, ініціативна, си­стематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.»

У ст. 44 ГК України закріплено принципи (основи) під­приємницької діяльності, а саме:

- вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності;

- самостійного формування підприємцем програм діяль­ності;

- вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється;

- залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом;

- встановлення цін на про­дукцію та послуги згідно зі законом;

- вільного найму підприємцем працівників;

- комерційного розрахунку та власного комерційного ризику;

- самостійного здійснення підприємцем зовнішньоеко­номічної діяльності, використання підприємцем належ­ної йому частки валютної виручки на свій розсуд;

- вільного розпорядження прибутком, який залишаєть­ся у підприємця після сплати податків, зборів та ін­ших платежів, передбачених законом.

Основні ознаки підприєм­ницької діяльності:

Перша ознака підприємницької діяльності ї ініціа­тивність і самостійність, що відображено в нормі ст. 43 ГК України.

Ініціативність і самостійність - це зорієнтована на дії самореалізація підприємців. Підприємці активно обирають ініціативу. Вони свідомо не уникають тієї ситуації, коли самі відповідають за успіх або невдачу справи.

Друга ознака підприємницької діяльності - творчий та інноваційний характери, що виявляється у пошуку нових можливостей, орієнтації на нововведення. Підприємець діє й оцінюється як незалежний і значною мірою такий, що покладається на самого себе, іноватор.

У сучасній зарубіжній літературі інновація (нововведення) розуміється як основна функція процесу підприємництва.

Третя ознака підприємницької діяльності - система­тичність (регулярність, професійність, постійність).

Четверта ознака підприємницької діяльності - ризиковий характер, тобто перекладення на підприємця тягаря передбачення несприятливих наслідків (збитків) і вжиття заходів стосовно їх превенції або усунення, не пов'язане з поведінкою підприємця.

П'ята ознака - цільове спрямування на отримання при­бутку. На думку декотрих авторів, метою підприємниць­кої діяльності є одержання не прибутку загалом, а саме підприємницького прибутку. Підприємницьким прибутком у літературі називають особливий вид доходу, винагороди за заповзятливість, специфічну творчу активність у сфері приватного бізнесу.

Шоста ознака самостійна юридична відповідальність. Мається на увазі те, що підприємці зобов'язані дотриму­ватися чинного законодавства, і їх відповідальність не об­межується одним видом юридичної відповідальності, а є такою, яка поєднує всі її вияви.

Сьома ознака підприємницької діяльності соціально відповідальний характер. Соціальна відповідальність розу­міється як суспільна відповідальність, тобто очікування то­го, що компанії мають діяти в інтересах суспільства і робити свій внесок у розв'язання суспільних і соціальних проблем. Тут важливе розуміння підприємцями необхідності здійс­нювати власну діяльність вживаючи всі заходи для мінімалізації негативного впливу на навколишнє середовище (еко­логічний аспект).

Розмежування підприємницької діяльності за видами має здебільшого теоретичний, до того ж - неофіційний, характер. Тому допускається застосування різних ознак і, відповідно, критеріїв та видів підприємницької діяльності.


    1. Ознаки підприємницької діяльності

Можна виділити наступні основні ознаки підприємницької діяльності:   

Перша ознака підприємницької діяльності її ініціативність і самостійність.    Ініціативність і самостійність підприємницької діяльності відбивається у двох нормах Господарського кодексу України.    По перше, підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку діяльність, яку не заборонено законом (ч.І ст. 43 ГК). Це положення конкретизується в принципах підприємницької діяльності, які сформульовані у ст.44 ГК. Підприємництво здійснюється на основі:   

- вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності; самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону;   

- вільного найму підприємцем працівників;   

- комерційного розрахунку та власного комерційного ризику;   

- вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом;   

- самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.    По-друге, незаконне втручання та перешкоджання господарській діяльності суб'єктів господарювання з боку органів державної влади, їх посадових осіб при здійсненні ними державного контролю та нагляду забороняються (ч. 5 ст.19 ГК).    Ініціативність і самостійність - це зорієнтована на дії природа самореалізації підприємців. Підприємці активно обирають ініціативу. Вони свідомо ставлять себе у таку ситуацію, коли вони персонально відповідальні за успіх або невдачу справи, і вважають, що успіхи і невдачі вони здатні контролювати і впливати на результати своїх дій. Ця риса поєднується з ініціативою у запровадженні мотиваційного управління, прагнення до персональної відповідальності.   

Друга ознака підприємницької діяльності - творчий та інноваційний характер, що виявляється у пошуку нових можливостей, орієнтації на нововведення. Підприємець діє й оцінюється як незалежний і значною мірою такий, що покладається на самого себе, інноваторство.   

Третя ознака підприємницької діяльності - систематичність (регулярність, професійність, постійність).   

Четверта ознака підприємницької діяльності - ризиковий характер, тобто покладання на підприємця тягаря передбачення несприятливих наслідків (збитків) і вжиття заходів щодо їх превенції або усунення, не пов'язане з винною поведінкою підприємця.   

П'ята ознака - цільове спрямування на одержання прибутку.    Не слід змішувати мету підприємницької діяльності і результат такої цілеспрямованої діяльності. Та або інша діяльність не може бути віднесена до підприємницької, якщо її метою не є одержання прибутку. Проте якщо прибуток не отриманий, незважаючи на цільове спрямування діяльності на її досягнення, то сам по собі цей факт не може служити підставою для виключення її з числа підприємницької.

Отже, визначальною є наявність саме мети одержання прибутку, а не досягнення її на будь-якому етапі цієї комплексної діяльності. Наявність мети одержання прибутку не виключає можливості недосягнення її в підприємницькій діяльності (як і в будь-якій іншій цілеспрямованій діяльності) і навіть навпаки, одержання протилежного результату (збитки, банкрутство).    Таким чином, мета одержання прибутку є необхідною ознакою підприємницької діяльності. Однак це не повинно вести до її гіперболізації і позначення в якості основної (головної) ознаки. Вважаємо неправильним як заперечення мети одержання прибутку в якості необхідної ознаки, так і її перебільшення, оскільки всі ознаки підприємницької діяльності однаково вагомі для визначення її поняття.    Вважаємо за правильне позначення мети одержання прибутку як основної, але не єдиної мети.   

Шоста ознака - самостійна юридична відповідальність.   

Сьома ознака підприємницької діяльності - соціально відповідальний характер.    Хоча соціальна відповідальність має різноманітний зміст і форми для окремих галузей і суб'єктів підприємництва, проте основні зобов'язання існують для всіх підприємців - це зобов'язання підприємців стосовно суспільства, що поширюються на багато сфер.    Можна відзначити такі основні вимоги соціальної відповідальності підприємців у сучасному суспільстві:   

- вимога підвищення ефективності діяльності підприємців (бути більш ефективним і прогресивним, виробляти кращі товари і послуги, гарантувати якість споживчих товарів, зводити до мінімуму шкоду, що заподіюється суспільному добробуту внаслідок недотримання етичних правил);   

- вимога більш повної відповідальності юридичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності перед зацікавленими групами осіб (наприклад, акціонерами, працівниками) і створення корпоративної демократії;   

- вимога зростаючої відповідальності підприємців за добробут усього суспільства;    - вимога більшої позитивної ролі підприємців, спрямованої на захист навколишнього середовища.    Жоден з ознак підприємницької діяльності не є ні головною, ні єдиною. Всі вони однаковою мірою важливі для наукового визначення підприємництва, так і тільки в сукупності здатні її визначити.   

Таким чином, ознаками підприємницької діяльності є:   

1) ініціативність і самостійність - підприємець має право без обмежень приймати рішення і здійснювати самостійно будь-яку діяльність, що не суперечить чинному законодавству;   

2) творчий та інноваційний характер - пошук нових можливостей, орієнтація на нововведення;   

3) систематичність - регулярність, професійність, постійний характер;   

4) ризиковий характер - покладання на підприємця тягаря передбачення несприятливих наслідків і застосування заходів з метою їх превенції та усунення;   

5) цільова спрямованість на одержання прибутку, максимізація якої є основною метою діяльності;   

6) самостійна юридична відповідальність;   

7) соціально відповідальний характер.

Створення (заснування) суб'єкта підприємницької діяльності -

юридичної особи, а також володіння корпоративними правами не є підприємницькою діяльністю.

Суб'єктами підприємницької діяльності (підприємцями) можуть бути:

1)громадяни України, які досягли віку цивільного повноліття - 18 років,

2)громадяни інших держав,

3)особи без громадянства, не обмежені законом у правоздатності або дієздатності; (Абзац другий статті 2 із змінами, внесеними згідно із Законом N 1807-III (1807-14) від 08.06.2000),

4)юридичні особи всіх форм власності, встановлених Законом України «Про власність»,

5)об'єднання юридичних осіб, що здійснюють діяльність в Україні на умовах угоди про розподіл продукції. (Частину першу статті 2 доповнено абзацом згідно із Законом N 1807-III від 08.06.2000),

Не допускається заняття підприємницькою діяльністю таких категорій громадян:

1) військовослужбовців,

2) службових осіб органів прокуратури,

3) службових осіб суду, державної безпеки, внутрішніх справ, державного нотаріату, а також органів державної влади і управління, які покликані здійснювати контроль за діяльністю підприємств. (Частина четверта статті 2 із змінами, внесеними згідно із Законом N 762-IV від 15.05.2003)

4) Особи, яким суд заборонив займатися певною діяльністю, не можуть бути зареєстровані як підприємці з правом здійснення відповідного виду діяльності до закінчення терміну, встановленого вироком суду.

5) Особи, які мають непогашену судимість за крадіжки, хабарництво та інші корисливі злочини, не можуть бути зареєстровані як підприємці, не можуть виступати співзасновниками підприємницької організації, а також займати в підприємницьких товариствах та їх спілках (об'єднаннях) керівні посади і посади, пов'язані з матеріальною відповідальністю.

Суб´єкти підприємницької діяльності можна розділити на наступні групи:

До першої групи суб'єктів належать фізичні особи, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи. Це найпростіша форма підприємництва, що здійснюється від свого імені, на свій ризик фізичними особами, які відповідають усім майном, що належить їм на праві приватної власності, за своїми обов'язками у сфері підприємництва (за винятком майна, на яке відповідно до закону не може бути поширене стягнення). Вимоги кредиторів фізичної особи -- суб'єкта підприємництва задовольняються за рахунок належного їй майна, на яке може бути звернене стягнення. Перелік майна громадян, на яке не може бути звернене стягнення, встановлюється Цивільним процесуальним кодексом України. Він стосується і громадян-підприємців. На відміну від інших форм підприємництва, ця форма не припускає створення юридичної особи, об'єднання майна і внесків осіб, а ґрунтується на приватному господарюванні.

Другу групу суб'єктів підприємницької діяльності складають юридичні особи. Згідно зі ст. 80 ЦК України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.

Юридична особа може бути створена шляхом об'єднання осіб та (або) майна. Юридичні особи, залежно від порядку їх створення, поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права.

Юридична особа приватного права створюється на підставі установчих документів відповідно до ст. 87 ЦК. Юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування. Цивільним Кодексом встановлюються порядок створення, організаційно-правові форми, правовий статус юридичних осіб приватного права.

Цивільний кодекс визначає основні правила цивільної правоздатності юридичної особи.

Юридична особа здатна мати такі самі цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині. Цивільна правоздатність юридичної особи може бути обмежена лише за рішенням суду. Юридична особа може здійснювати окремі види діяльності, перелік яких встановлюється законом, після одержання нею спеціального дозволу (ліцензії). Цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення (ст. 91 ЦК).

Юридична особа володіє не тільки правоздатністю, але і дієздатністю. Вони виникають одночасно з моменту державної реєстрації юридичної особи і супроводжують юридичну особу протягом всього її існування.

Підприємницькою діяльністю в Україні мають право займатися як фізичні особи, які є індивідуальними підприємцями, так і юридичні особи - це, в основному, комерційні юридичні особи, основною метою діяльності яких є одержання прибутку.


    1. Суб’єкти підприємницької діяльності

Відповідно до законодавства України, суб'єктами підприємницької діяльності є:

1) господарські організації (підприємства) - юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку;

2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Здійснення підприємницької діяльності забороняється органам державної влади та органам місцевого самоврядування.

Існують також обмеження щодо здійснення фізичними особами права на заняття підприємницькою діяльністю. Вона обмежується законом щодо депутатів, посадових і службових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування. До то ж, забороняється займатися підприємницькою діяльністю військовослужбовцям, службовим особам органів внутрішніх справ, прокуратури, суду, органів державної безпеки України тощо.

Посадовими особами органів управління господарського товариства не можуть бути члени Кабінету Міністрів України, керівники центральних та інших органів виконавчої влади, військовослужбовці, посадові особи органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, державного нотаріату, а також посадові особи органів державної влади, крім випадків, коли державні службовці здійснюють функції з управління акціями (частками, паями), що належать державі, та представляють інтереси держави в раді товариства (спостережній раді) або ревізійній комісії товариства. Особи, яким суд заборонив займатися певною діяльністю, не можуть бути посадовими особами тих товариств, які здійснюють цей вид діяльності. Посадовими особами органів управління товариства визнаються голова та члени виконавчого органу, голова ревізійної комісії, а в товариствах, де створена рада товариства (спостережна рада), голова та члени ради товариства (спостережної ради).

Об'єктами підприємницької діяльності є матеріальні, нематеріальні, фінансові ресурси, продукція, послуги, а також наймана праця.

Підприємці в процесі своєї діяльності реалізують господарську компетенцію, тобто сукупність господарських прав та обов'язків.

Суб'єкт підприємницької діяльності має такі права:

- без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом;

- укладати договори з іншими суб'єктами господарювання;

- відкривати банківський рахунок;

- створювати спілки, асоціації та інші громадські об'єднання підприємців;

- укладати з громадянами трудові договори (контракти, угоди) щодо використання їх праці;

- користуватись послугами системи соціального забезпечення та соціального страхування;

- відкривати свої філії, представництва, проводити реорганізацію і ліквідацію підприємства за рішенням власника;

- одержувати інформацію про результати інспектування і перевірок його діяльності;

- оскаржувати у суді неправомірні дії громадян, юридичних осіб та органів державної влади.

При укладенні трудового договору (контракту, угоди) підприємець зобов'язаний забезпечити соціальні гарантії щодо найманих працівників:

- належні та безпечні умови праці;

- оплату праці не нижчу від визначеної законом та її своєчасне одержання працівниками;

- соціальне й медичне страхування та соціальне забезпечення відповідно до законодавства України та інші соціальні гарантії.

Усі суб'єкти підприємницької діяльності, відокремлені підрозділи юридичних осіб, виділені на окремий баланс, зобов'язані вести облік результатів своєї роботи, складати та подавати статистичну інформацію і фінансову звітність.

Підприємці зобов'язані не завдавати шкоди довкіллю, не порушувати права та законні інтереси громадян і їх об'єднань, інших суб'єктів господарювання, установ, організацій, права місцевого самоврядування і держави.

За завдані шкоду і збитки підприємець несе майнову та іншу встановлену законом відповідальність. Фізична особа-підприємець несе відповідно чинного законодавства України наступні види відповідальності:

- цивільно-правову (матеріальну). Всім своїм майном на яке може бути накладене стягнення в судовому порядку;

- адміністративну (штраф);

- кримінальну (штраф, обмеження свободи, позбавлення волі).

Таким чином, підприємницька діяльність може здійснюватись:

- без утворення юридичної особи (фізична особа-підприємець).

- з утворенням юридичної особи (підприємство).

Громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи.

Громадянин може здійснювати підприємницьку діяльність:

безпосередньо як підприємець або через приватне підприємство. що ним створюється;

- із залученням або без залучення найманої праці;

- самостійно або спільно з іншими особами.

Іноземці та особи без громадянства при здійсненні господарської діяльності в Україні користуються такими самими правами і мають такі самі обов'язки, як і громадяни України.

РОЗДІЛ II. ДЕРЖАВНА РЕЄСТРАЦІЯ ТА ПРИПИНЕННЯ СУБЄКТА ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

2.1. Державна реєстрація підприємницької діяльності

Проведення державної реєстрації фізична особа, яка має намір стати підприємцем та має ідентифікаційний номер, або уповноважена нею особа (далі - заявник) повинна подати особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) або через уповноважену особу державному реєстратору за місцем проживання такі документи:

заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця

копію довідки про включення заявника до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів;

документ, що підтверджує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця;

нотаріально посвідчену письмову згоду батьків (усиновлювачів) або піклувальника, або органу опіки та піклування, якщо заявником є фізична особа, яка досягла шістнадцяти років і має бажання займатися підприємницькою діяльністю.

Якщо документи для проведення державної реєстрації подаються заявником особисто, державному реєстратору додатково пред'являється паспорт.

Дата надходження документів на проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця вноситься до журналу обліку реєстраційних дій.

За відсутності підстав для відмови у проведенні державної реєстрації фізичної особи - підприємця державний реєстратор повинен внести до Єдиного державного реєстру запис про проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця на підставі відомостей реєстраційної картки на проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця.

Дата внесення до Єдиного державного реєстру запису про проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця є датою державної реєстрації фізичної особи - підприємця, а строк державної реєстрації фізичної особи - підприємця не повинен перевищувати два робочих дні з дати надходження документів для проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця.

Свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця повинно бути оформлено державним реєстратором і видано (надіслано рекомендованим листом) заявнику не пізніше наступного робочого дня з дати державної реєстрації фізичної особи - підприємця.

Державний реєстратор не пізніше наступного робочого дня з дати державної реєстрації фізичної особи - підприємця зобов'язаний передати відповідним органам статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування повідомлення про проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця із зазначенням номера та дати внесення відповідного запису до Єдиного державного реєстру та відомості з реєстраційної картки на проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця для взяття фізичної особи - підприємця на облік.
2.2. Припинення суб’єкта підприємницької діяльності за власним рішенням

Припинення суб'єкта підприємницької діяльності є таким же закономірним та органічним процесом, як і створення. Згідно ст. 30 ГКУ припинення діяльності суб'єкта господарювання здійснюється шляхом його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації - за рішенням власника (власників) чи уповноважених ним органів, за рішенням інших осіб - засновників суб'єкта господарювання чи їх правонаступників, а у випадках, передбачених цим Кодексом, - за рішенням суду.

Поняття припинення діяльності суб'єкта господарювання відсутнє в законодавстві України. Проте в доктринальному розумінні припиненням вважаються юридичні умови, за яких суб'єкти господарювання втрачають право провадити господарську діяльність та, відповідно, втрачають підприємницьку правосуб'єктність з моменту внесення відповідного запису до Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності.

З прийняттям нових ГК та ЦК України законодавець насамперед розширив поняття суб'єкта господарювання. Так, відповідно до ст. 55 ГК України суб'єктами господарювання визнані:

1) господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до ЦК України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку; 2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці; 3) філії, представництва, інші відокремлені підрозділи господарських організацій (структурні одиниці), утворені ними для здійснення господарської діяльності.

Таким чином, під припиненням суб'єктів господарювання слід розуміти припинення не лише юридичних, але й фізичних осіб - суб'єктів 24 підприємницької діяльності. Відповідно до ст. 59 ГК України та ст. 104.

України припинення суб'єкта господарювання здійснюється в результаті реорганізації, передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або шляхом ліквідації.

Підставами припинення підприємства є певні фактичні обставини, з якими закон пов'язує припинення його діяльності. Вони установлюються як законодавством , так і установчими документами суб'єкта господарювання.

Способи припинення - це визначений законодавством порядок припинення діяльності юридичної особи, який визначає право відповідного органу приймати рішення про припинення діяльності підприємства. Як випливає з процитованої статті Господарського кодексу, можливими є як добровільний, так і примусовий спосіб (порядок) припинення діяльності суб'єкта господарювання.

У першому випадку рішення щодо припинення діяльності підприємства приймає власник майна, на основі якого створена відповідна підприємницька структура, або уповноважений власником орган. Підставами для добровільного припинення діяльності суб'єкта господарювання можуть бути як об'єктивні причини, наприклад досягнення мети, фінансово економічний стан, так і суб'єктивні, скажімо, небажання власника продовжувати підприємницьку діяльність.

У другому випадку припинення діяльності (у примусовому порядку) здійснюється за рішенням господарського суду. Підставами для примусового припинення діяльності суб'єкта господарювання можуть бути порушення законодавства як при створенні, так і під час його господарської діяльності, а також визнання підприємства банкрутом. Підстави та порядок визнання підприємства банкрутом визначаються Законом України від 30 червня 1999 року «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом.

Суттєва різниця між ліквідацією та реорганізацією полягає у тому, що в першому випадку має місце остаточне припинення будь-якої діяльності якогось суб'єкта господарювання, у другому припинення його функціонування в конкретній організаційно-правовій формі із заміною на нову. В обох випадках "припинення суб'єкта господарювання" суб'єкт, що припиняється, більше не існуватиме. У зв'язку з ліквідацією суб'єкта припиниться і його діяльність, у зв'язку ж із реорганізацією вона триватиме, але вже не в колишній (яка існувала до реорганізації), а в новій організаційно - правовій формі суб'єкта господарювання.

Тобто можна сказати, що головна відмінність двох способів припинення суб'єктів господарювання (ліквідації та реорганізації) полягає в юридичних наслідках факту припинення їх існування, у наявності або відсутності правонаступництва. Таким чином, сутність припинення діяльності суб`єктів господарювання полягає у зміні форми його діяльності (якщо має місце реорганізація), або повне припинення діяльності суб`єкта господарювання (тобто, остаточний розрахунок з кредиторами та виконання зобов`язань перед контрагентами, закриття банківських рахунків, закриття реєстрових записів в управліннях пенсійного фонду, податкової та інше).

2.3. Банкрутство фізичної особи підприємця

Банкрутство - це примусова процедура, спрямована на отримання контролю над боржником та його майном з метою виконання зобов’язань, які боржник не в змозі або не бажає виконувати.

Провадження у справі про неплатоспроможність боржника - фізичної особи або фізичної особи - підприємця може бути відкрито лише за заявою боржника. Боржник має право звернутися до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність у разі, якщо:

  • заборгованість становить не менше ніж 30 мінімальних розмірів заробітної плати;

  • боржник припинив погашати кредити або здійснювати інші планові платежі в розмірі понад 50 % місячних платежів;

  • винесено постанову у виконавчому провадженні про відсутність у фізичної особи майна, на яке можна звернути стягнення;

  • існують інші обставини, які підтверджують неможливість виконувати грошові зобов'язання чи здійснювати звичайні поточні платежі.

Кредитор не має права ініціювати банкрутство фізичної особи за жодних обставин, навіть за наявності безспірної заборгованості. З моменту відкриття провадження у справі вводиться мораторій строком на 120 днів.
Наслідки введення мораторію для фізичної особи такі ж самі, як і для юридичної особи:

Після порушення процедури банкрутства сума боргу фізичної особи фіксується, нарахування відсотків і штрафів припиняється. До своєї заяви боржник має додати наступні документи:

  1. довіреність чи інший документ, що засвідчує повноваження представника, якщо заяву підписано представником;

  2. документи, що підтверджують наявність (відсутність) у боржника статусу фізичної особи - підприємця;

  3. конкретизований список кредиторів і боржників із зазначенням загальної суми грошових вимог кредиторів (боржників), а також щодо кожного кредитора (боржника) - його імені або найменування, його місцезнаходження або місця проживання, ідентифікаційного коду юридичної особи або реєстраційного номера облікової картки платника податків та номера паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті), суми грошових вимог (загальної суми заборгованості, заборгованості за основним зобов’язанням та суми неустойки (штрафу, пені) окремо), підстав виникнення зобов’язань, а також строку їх виконання згідно із законом або договором;

  4. опис майна боржника, що належить йому на праві власності, із зазначенням місцезнаходження або місця зберігання майна;

  5. копії документів, що підтверджують право власності боржника на майно;

  6. перелік майна, що перебуває у заставі (іпотеці) або є обтяженим в інший спосіб, його місцезнаходження, вартість, а також інформація про кожного кредитора, на користь якого вчинено обтяження майна боржника, - ім’я або найменування, місцезнаходження або місце проживання, ідентифікаційний код юридичної особи або реєстраційний номер облікової картки платника податків та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті), сума грошових вимог, підстава виникнення зобов’язань, а також строк їх виконання згідно із законом або договором;

  7. копії документів про вчинені боржником (протягом року до дня подання заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність) правочини щодо належного йому нерухомого майна, цінних паперів, часток у статутному капіталі, транспортних засобів та угоди на суму не менше 30 розмірів мінімальної заробітної плати;

  8. відомості про всі наявні рахунки боржника (у тому числі депозитні рахунки), відкриті в банках та інших фінансово-кредитних установах в Україні та за кордоном, їх реквізити, із зазначенням сум грошових коштів на таких рахунках;

  9. копія трудової книжки (за наявності);

  10. відомості про роботодавця (роботодавців) боржника;

  11. декларація про майновий стан боржника за формою, затвердженою державним органом з питань банкрутства;

  12. докази авансування боржником на депозитний рахунок суду винагороди керуючому реструктуризацією за три місяці виконання повноважень;

  13. інформація про наявність (відсутність) непогашеної судимості за економічні злочини;

  14. інші документи, що підтверджують наявність підстав, процедури банкрутства.

Разом із заявою про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність боржник зобов’язаний подати пропозиції щодо реструктуризації боргів (проект плану реструктуризації боргів).

  1   2   3   4

скачати

© Усі права захищені
написати до нас