Ім'я файлу: Сочевиця.docx
Розширення: docx
Розмір: 20кб.
Дата: 13.11.2022
скачати
Пов'язані файли:
4409083_zadacha.doc
getfile97920.pdf
Розширення: docx
Розмір: 20кб.
Дата: 13.11.2022
скачати
Пов'язані файли:
4409083_zadacha.doc
getfile97920.pdf
РОЗДІЛ 1
ПОХОДЖЕННЯ ТА СУЧАСНИЙ СТАН ВИРОБНИЦТВА
Походження культури. Сочевиця – культура роду Ьет родини бобових РаЬасеае з маленькими лінзовидними насінинами. Це одна з найдавніших культур, вирощуваних у світі. Її батьківщиною вважається Близький Схід і Центральна Азія; археологічні знахідки підтверджують, що сочевиця росла на території сучасної Туреччини, Сирії та Іраку ще 8,5 тисячоліть до н.е. [Уасіау еї аі. 2007]. Найстаріші ж знахідки на території Греції датовані 11 тисячоліттям до н.е. [8іп§Ь, 2019]. Спочатку її вирощували у регіоні Родючого півмісяця [8іп§Ь, 2019] (умовна назва регіону на Ближньому Сході, надана йому через родючість ґрунту і геометричну форму, в якому в зимовий період спостерігається підвищена кількість опадів, і який охоплює територію сучасних Єгипту, Ізраїлю, Сектору Газа, Лівану, Йорданії, Сирії, Іраку, південно-східної Туреччини і південно-західного Ірану). Далі вона поширилася до Греції, а звідти через Дунай до Східної Європи.
На думку М.І. Вавілова, первинною зоною походження і вирощування сочевиці були гірські райони Південно-Західної Азії (особливо області між Гімалаями та Гіндукушем), де зосереджена найбільша кількість різноманітних за морфологічними ознаками і біологічними властивостями форм дрібнонасінної сочевиці, а також ендемічних дрібнонасінних форм, які притаманні лише їм [Вавілов, 1922]. Крупнонасінні форми сочевиці, за даними Є.І. Баруліної [Баруліна, 1930], виникли пізніше дрібнонасінних у результаті гібридизації і тривалого відбору в сприятливих кліматичних умовах Середземномор’я.
Сочевиця була одним з головних харчових продуктів багатьох доісторичних цивілізацій. Її вирощували в Стародавніх Греції та Єгипті, Римській Імперії. Про сочевицю є згадки в санскриті, Біблії, і Корані. Сочевиця – це культура Східної півкулі. В Америку вона потрапила після відкриття її європейцями.
Сочевиця – одна з найперших окультурених рослин і найдавніша серед зернобобових. Скрізь, де вирощували пшеницю і ячмінь, вирощували і сочевицю, попри її порівняно значно нижчу урожайність. Тобто, було розуміння цінності її зерна. Цінність зерна сочевиці полягає у тому, що воно містить велику кількість білку, мінералів і вітамінів. Що більше, білок сочевиці відзначається високим вмістом у своєму складі незамінних амінокислот лізину і триптофану, що у поєднанні з пшеницею або рисом дає повноцінний набір амінокислот для людського організму. І до цього часу у країнах Західної Азії та Індостану сочевиця є найдешевшим джерелом забезпечення потреби населення у білку.
Латинська назва сочевиці Ьет походить від лінзовидної форми зерняток (лат. Іет – лінза). Українська ж назва сочевиця походить від слова сочка – одна зернина сочевиці, а також лінза (заст.)
Сочевиця в Україні. Перші згадки про сочевицю в Україні датуються XIV ст. [Резніченко В. П., Іліяш О. М., 2015]. Статистичних даних про те, скільки сочевиці висівалося в Україні до 1917 р. немає. За переписами 1920, 1935, 1939, 1940 рр. в Українській РСР сочевицею було засіяно, відповідно, 74,7, 150, 103,2, 91,5 тис. га [Чернобривенко С. І., 1947]. Це свідчить про її велике господарське
ГОСПОДАРСЬКЕ ЗНАЧЕННЯ, БІОЛОГІЧНА ЦІННІСТЬ,
ЗАСТОСУВАННЯ
Сочевиця занесена ООН до списку рослин світових генетичних ресурсів, які контролюються РАО, як культура, яка відіграє важливу роль у забезпеченні продовольчої безпеки, особливо в регіонах з недостатнім вологозабезпеченням. З метою привернення уваги до цієї цінної високобілкової зернобобової культури, РАО оголосила 2016 рік роком сочевиці. Метою цього заходу було підвищення обізнаності населення щодо харчових переваг зернобобових культур і їх важливості для продовольчої безпеки [Саііез еі аі., 2019].
Збагачення ґрунту азотом. Однією з корисних для сільського господарства властивостей зернобобових культур є симбіоз з бульбочковими бактеріями й активна взаємодія з мікроорганізмами ризосфери. Однак, не всі бобові володіють цією властивістю. 3 13 тис. природних видів (550 родів) бобових рослин бульбочки є тільки у 10%. Це, в першу чергу, види бобових, які вирощуються в сільському господарстві. Симбіоз між бактеріями й бобовими культурами не тільки підвищує врожайність, а й збільшує вміст білка й вітамінів у зерні. Роль симбіотичного азоту полягає не лише у підвищенні продуктивності рослин, а й у накопиченні додаткового азоту.
Сочевиця здатна накопичувати ґрунті велику кількість азоту – 100-150 кг/га за рік, що еквівалентно 10-20 т/га гною [Штундук и др., 2017], а за іншими даними – до 200-300 кг/га [Камінський та ін., 2008]. Після збирання врожаю в ґрунті залишається до 90 кг/га біологічного азоту [Егзкіпе, еї аі., 2009]. А отже, вирощування зернобобових є хорошою альтернативою внесенню мінеральних добрив. Симбіотична система бобових залишається активною протягом всіх фаз розвитку рослин.
Роль у сівозміні. Введення в сівозміну 20% бобових дає змогу зменшити застосування азотних добрив на 30-40%, що практикуються в біологічному землеробстві. Збільшення посівних площ зернобобових забезпечує підвищення врожайності інших сільськогосподарських культур. Сочевиця здатна економно витрачати вологу, використовуючи її з шару ґрунту 1 м, тому підходить для вирощування в засушливих районах. Вона рано звільняє посівні площі, що дає можливість краще підготувати ґрунт для наступної культури, не виснажуючи його. Завдяки цьому ця культура цінна як попередник і як джерело екологічного добрива. Урожай зернових після сочевиці підвищується на 0,3-0,6 т/га [Лео- нтьев, 1966].
Кормові якості. Зернобобові мають важливе значення у зерновому і кормовому балансі, адже з усіх сільськогосподарських культур вони містять найбільше білка. Зерно й зелена маса зернобобових за вмістом білка переважають зернові культури в 2-3 рази, їхній білок повноцінний за амінокислотним складом і значно краще засвоюється, ніж білок зернових культур. На корм використовують, в основному, відходи сортування насіння і його переробляння на крупу і борошно. За вчасного збирання, солома сочевиці є найкращою серед зернобобових за кормовими якостями й прирівнюється до конюшинового сіна.
Полова й солом’яна січка всуміші з сочевичним борошном добре поїдається тваринами. Солома бобових містить приблизно вдвічі більше білка, ніж солома хлібних злаків. Солома сочевиці містить 5-7% білка, а частка перетравних сухих речовин у ній становить 43—46% [Егзкіпе еі аі., 2016]. Посіви сочевиці забезпечують 1,8 т кормових одиниць і 0,32 т перетравного протеїну з 1 га при врожайності 1,5 т/га, [Апі§Ьоші, 1998].
За своїми кормовими властивостями солома і полова сочевиці набагато цінніша за солому багатьох культур, навіть гороху. Кормова цінність полови сочевиці зіставна з зерном вівса і наближається до житніх і пшеничних висівок.
Для підвищення цінності сіна практикують змішані посіви сочевиці, наприклад, з ячменем [Петкевич, Мельніченко, 2016].
Використовують сочевицю й на зелене добриво. Проведені в Канаді дослідження показали, що сочевиця-сидерат здатна забезпечити врожайність сухої маси близько 1,67 т/га [ВіебегЬеск, еі аі., 1993].
Значення для продовольчої безпеки і харчова цінність. Білки є життєво необхідними компонентами раціону людини. Білки тваринного походження (молоко, яйця, м’ясо) отримуються в результаті перетворення речовин рослинного походження сільськогосподарськими тваринами й птахами. Цей процес не є ефективним, адже вимагає непропорційно більше земельних угідь для виробництва кормів, у результаті чого площі для виробництва продовольчих культур обмежені. В умовах зростання кількості населення потреба в білкових продуктах постійно зростає. Таке становище вимагає раціональних підходів до землекористування й управління ресурсами, одним з яких є використання рослинного білка, а також підвищення обізнаності населення щодо переваг для здоров’я споживання меншої кількості м’ясопродуктів на користь рослинних.
Біологічна цінність і вплив на здоров’я. Біохімічний склад зерна сочевиці багатий і цінний. Вміст білка в ньому коливається від 21 до 36%, залежно від сорту, ґрунтових і агрометеорологічних умов. За вмістом білка насіння сочевиці поступається тільки бобам і сої. Сочевичний білок є хорошим джерелом незамінних амінокислот, зокрема лейцину, лізину й фенілаланіну, але водночас містить малу кількість сірковмісних незамінних амінокислот метіоніну й цистеїну. На противагу сочевичному, білок зернових багатий метіоніном, але містить мало лізину. Тому комбінація в стравах круп із злакових (булгур, рис) і сочевиці забезпечує повний набір незамінних амінокислот в раціоні. Таке поєднання традиційне для кулінарії багатьох країн Азії. Сочевиця збагачує продукти й страви клітковиною, вітамінами групи В й мікроелементами, зокрема залізом, і робить їх особливо корисними для дітей і жінок [БисіагзЬап еі аі., 2017]. Для харчування вегетаріанців сочевиця надзвичайно корисна, оскільки вона є хорошим джерелом заліза й білка, а за амінокислотним складом доповнює зерно злакових культур і горіхи. Слід зауважити, що доступність заліза у зерні сочевиці залежатиме від способу його приготування. Тому найкраще вживати в їжу замочені або пророслі зерна [Уасіау еі аі. 2007].
Білок насіння сочевиці цінується за добре збалансований амінокислотний склад. Він значно легше засвоюється організмом і характеризується незначним вмістом жирів у насінні (1-2%).