Вступ
Розділ 1. Міжнародне право та міжнародні спори
1.1. Основні принципи міжнародного права
1.2 Особливості міжнародних спорів та їх вирішення
1.3 Роль Міжнародного суду ООН у вирішенні міжнародних спорів
Розділ 2. Конфлікт на сході України
2.1 Початок конфлікту та розвиток подій
2.2 Міжнародний аспект конфлікту
2.3 Позиція України та Росії щодо конфлікту
Розділ 3. Позов України до Міжнародного суду ООН
3.1 Підстави до позиції та вимоги до Росії
3.2 Аргументація України порушена щодо Росією міжнародного права
3.3 Позиція Росії щодо позиції та її аргументація
Розділ 4.Рішення Міжнародного суду ООН
4.1 Процес розгляду позову
4.2 Рішення Міжнародного суду та його аргументація
4.3 Реакція України та Росії на рішення Міжнародного суду
Висновки
Список використаних джерел
Вступ
Актуальність теми дослідження. Міжнародне право займає важливе місце в сучасному світі, після чого воно визначає основні принципи взаємодії між державами та регулює відносини між ними. Один із визначених принципів міжнародного права - це засада мирного врегулювання міжнародних спорів. Існує багато міжнародних організацій, які беруть участь у вирішенні конфліктів, одною із яких є Міжнародний суд ООН.
У 2014 році почалася збройна агресія Росії проти України, в результаті якої Росія анексувала Крим та підтримувала бойовиків на сході України. У відповідь на цю агресію Україна звернулася до Міжнародного суду ООН з позовом проти Російської Федерації за порушення деяких договорів міжнародного права, включаючи Конвенцію про боротьбу з фінансуванням тероризму, Конвенцію про захист прав людини та основних свобод і Конвенцію про боротьбу з расизмом.
Метою даної курсової роботи є дослідження позиції та аналіз рішення Міжнародного суду ООН. У роботі були використані основні принципи міжнародного права, засади вирішення міжнародних спорів, відносини між Україною та Росією в контексті конфлікту на сході України, підстави для позову, сторінка аргументації, розгляду позову та рішення Міжнародного суду ООН. Дослідження цієї теми є лише лише з точки зору розвитку міжнародного права, але й з погляду національної безпеки України та стабільності в регіоні. Питання порушення міжнародних договорів та прав людини, фінансування тероризму та расизму є дуже високими для міжнародного співтовариства. Розгляд даного позову відкриває можливість для Міжнародного суду ООН приймати важливі рішення та відстоювати принципи міжнародного права. Отже, дана курсова робота присвячена вивченню важливого міжнародного правового питання та має на меті зробити внесок у розвиток міжнародного права та забезпечення міжнародного світу та стабільності.
Основним завданням даної курсової роботи є проаналізувати позицію України до Міжнародного суду ООН проти Російської Федерації та розкрити основні моменти справи. Крім того, у цій роботі необхідно дослідити міжнародні правові аспекти даної справи, зокрема звернути увагу на правила міжнародного права, які були порушені Росією та застосування наслідків порушення цих правил.
Також, нашим завданням є проаналізувати позиції України та Росії в цій справі, а також дослідити роль інших міжнародних акторів, які можуть вплинути на розвиток даної справи. Крім того, у цій курсовій роботі потрібно використовувати перспективи розвитку даної справи та можливості дослідження для України та міжнародної спільноти в цілому. відповідно до цих завдань, в роботі будуть розглядатися такі теми, як підстави для позову, процедура розгляду справи, докази, які були представлені сторонами, рішення Міжнародного суду та його можливості слідки.
Об'єктом вивчення в цій курсовій роботі є позов України до Міжнародного суду ООН проти Російської Федерації. Дослідження об'єкта відбувається в розгляді фактів і обставин, які призвели до видачі позову, вивчених правових основ та міжнародних договорів, які утворилися Росією, а також в аналізі доказів, які були представлені сторонами у справі. Для того, щоб вивчити об'єкт даної роботи, дослідник повинен ознайомитися зі справою та матеріалами, які були представлені сторонами в Міжнародному суді ООН. При цьому слід звернути увагу на міжнародні правила, які були порушені Росією, на докази, які були представлені сторонами, та на рішення Міжнародного суду ООН у цій справі. Отже, об’єктом вивчення в даній курсовій роботі є позов України до Міжнародного суду ООН проти Російської Федерації, а дослідження відбувається в аналізі правових та фактичних аспектів цієї справи.
Предметом дослідження в цій курсовій роботі є правові та фактичні аспекти позову України до Міжнародного суду ООН проти Російської Федерації.
У рамках дослідження предмета вивчаються підстави та основи, які стали підґрунтям подання позову, міжнародні правила та норми, які порушені Росією, а також аналізуються аргументи та докази, які були представлені сторонами в Міжнародному суді ООН. Дослідження предмета також включає вивчення практики Міжнародного суду ООН та його підходів до вирішення подібних міжнародних спорів, які можуть бути корисними для подальшого розвитку міжнародного права та міжнародних відносин. Отже, предметом дослідження в даній курсовій роботі є правові та фактичні аспекти позову України до Міжнародного суду ООН проти Російської Федерації, а дослідження відбувається в аналізі та вивченні цих аспектів.
Методи дослідження склала система загальнонаукових та спеціальнонаукових методів. Аналіз та синтез – дозволив обробити наявну інформацію, відібрати потрібну інформацію та створити нові знання. Індукція та дедукція - дозволила зібрати та систематизувати існуючу інформацію та вивести загальні висновки про те, що може статися в конкретній ситуації.
Розділ 1. Міжнародне право та міжнародні спори
1.1. Основні принципи міжнародного права
Основні принципи міжнародного права визначають загальні принципи, які керують міжнародними відносинами між державами. Основні принципи міжнародного права включають наступні:
Принцип суверенітету держав. Цей принцип передбачає, що кожна держава має повне право на свою територію, внутрішній порядок та самовизначення. Інші держави повинні поважати цей принцип і не втручатися у внутрішні справи інших держав без їхньої згоди.
Принцип міжнародного миру та безпеки. Цей принцип передбачає, що держави повинні співпрацювати для забезпечення міжнародного миру та безпеки. Для цього вони повинні дотримуватися міжнародних договорів та правил, визнаних міжнародним співтовариством.
Принцип невтручання в справи інших держав. Цей принцип передбачає, що кожна держава має право на свою незалежність та невтручання у свої внутрішні справи з боку інших держав.
Принцип взаємного користування природними ресурсами. Цей принцип передбачає, що кожна держава має право на користування природними ресурсами на своїй території, але повинна також брати до уваги інтереси інших держав.
Принцип взаємодії та співпраці. Цей принцип передбачає, що держави повинні співпрацювати та взаємодіяти між собою для досягнення спільних цілей, таких як економічний розвиток, боротьба з наркоманією та тероризмом. ринцип прав людини. Цей принцип передбачає, що кожна людина має право на свободу, рівність перед законом та захист своїх прав. Цей принцип включає в себе дотримання прав жінок, дітей, національних меншин, інвалідів та інших людей, які можуть бути уразливі в міжнародних відносинах. Принцип відповідальності держав. Цей принцип передбачає, що кожна держава має відповідальність за свої дії в міжнародних відносинах. Держава повинна дотримуватися міжнародних норм та правил і бути готовою приймати відповідальність за свої порушення. Принцип мирного врегулювання спорів. Цей принцип передбачає, що держави повинні вирішувати свої спори мирним шляхом, через переговори та інші мирні засоби, а не використовувати силу або загрозу силою. Принцип недопустимості використання сили. Цей принцип передбачає, що використання сили повинно бути здійснене лише в випадках самооборони та згідно зі статтею 51 Хартії ООН. В інших випадках використання сили неприпустиме. Ці принципи визнаються як загальновизнані норми міжнародного права, які повинні дотримуватися всіма державами в своїх міжнародних відносинах. Вони також є основою для розвитку міжнародного права та міжнародного співробітництва. У вітчизняній міжнародно-правовій науці поширена думка, згідно з яким основні принципи міжнародного права носять когентнийхарактер, тобто вони відносяться до розряду імперативних норм загального міжнародного права[1]. Згідно ст. 53 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 р імперативні норми не можуть бути змінені за згодою окремих держав. Імперативні норми міжнародного права (jus cogens) мають вищу юридичну силу і в силу цього займають особливе місце в системі сучасного міжнародного права. Вони виступають ядром системи сучасного міжнародного права, все інші норми міжнародного права повинні їм відповідати, вони можуть породжувати більш конкретні правила поведінки суб'єктів у різних сферах міжнародних відносин.
Протягом тривалого періоду історії людство було налаштоване на те, щоб діяти відповідно до права сильнішого, що призвело до того, що міжнародні відносини були головним чином засновані на праві війни - ad bellum. Проте на початку ХІХ століття думки видатних філософів, які раніше вважались утопічними, стали дедалі більш адаптовані до реального життя. Після болючого досвіду двох світових воєн у ХХ столітті стало очевидним, що безрозсудне використання сили для розподілу сфер впливу на світовій арені може привести до катастрофічних наслідків, які можуть бути необоротніми. Людство стало усвідомлювати результати подальшого протистояння і саме тоді було закладено основу для майбутнього розвитку міжнародних відносин на основі міжнародного права. У 1945 р. було створено дійсно універсальну міжнародну організацію та визначено основні принципи сучасного міжнародного права. Саме у Статуті Організації Об’єднаних Націй[2] містяться так звані норми jus cogens, тобто норми найвищої сили, порушення яких безумовно веде до порушення прав суб’єктів міжнародного права, а в певних випадках — і до загрози міжнародному миру та безпеці. З часу прийняття Статуту ООН виникли нові універсальні принципи міжнародного права, деякою мірою змінилось формулювання і зміст первинних принципів, закріплених у Статуті, але всі вони актуальні і в наш час, адже закріплюють основні засади міжнародного співіснування.
Загальновизнані принципи і загальновизнані норми - це поняття, які збігаються. Найважливіші норми загального міжнародного права прийнято називати принципами. У системі норм міжнародного права основні принципи мають вищу нормативну силу, посідаючи в ієрархії міжнародно-правових норм найвищий ступінь, рівний конституційним нормам у внутрішньому праві. [3, ст. 28]. Ставлення до основних принципів міжнародного права в науці неоднозначне. Вони розуміються і тлумачаться по-різному: «концентрований виклад та узагальнення загальновизнаних норм поведінки субґєктів міжнародних відносин щодо найважливіших питань міжнародного буття» [4, с. 124]. «система основоположних норм міжнародного права, які регулюють відносини між його субґєктами і є критерієм правомірності міжнародних правотворчого та правозастосовного процесів, дійсності міжнародно-правових норм» [5, с. 196]. «концентровано виражені й узагальнені загальновизнані норми поведінки субґєктів міжнародних відносин щодо найважливіших питань міжнародного життя на певному історичному етапі» [6, с. 257].
«загальновизнані норми загального змісту, що мають імперативний характер, подібно до конституційних норм у системі внутрішнього права кожної окремої держави» [7, с. 39-40]. «правило поведінки, що закріплює досягнутий рівень співробітництва держав, їх всезагальну зацікавленість у вирішенні актуальних питань і визначається як універсальне всіма чи більшістю держав, які широко представляють різні соціально-економічні системи» тощо[8, с. 25].
Ряд дослідників у галузях конституційного та міжнародного права (П. Мартиненко, М. Черкес) стверджують, що поняття основних принципів міжнародного права не має і не може мати нормативного визначення, а лише доктринальне їх тлумачення [9, с. 13]. Мабуть, слушною є думка В. Буткевича щодо неоднозначного ставлення в науці до основних принципів міжнародного права, коли не вироблено їх сталого визначення. [5, с.191].
Як правило, основні принципи міжнародного права співвідносять із Статутом ООН, хоча деякі дослідники відносять їх формування до більш раннього періоду, коли застосовувалися загальні принципи права, які визнавалися цивілізованими націями [9, с. 83]. Хоча у Статуті ООН вживається лише слово «принципи», у дипломатичній практиці, юриспруденції, вітчизняній літературі їх називають «основними принципами», а також нормами jus cogens, підкреслюючи цим їх універсальність, загальновизнаність та обовґязковість. Тобто ці принципи є «обовґязковою нормою міжнародного права, від виконання якої жодна нація не може звільнити себе або не може бути звільнена іншими націями» [10,с.11-35], переважають над іншими джерелами міжнародного права та позбавляють законної сили міжнародні угоди й інші норми міжнародного права, які суперечать їм. У звязку з цим доречним буде висловлювання Д. Левіна щодо принципу міжнародного права, який є «не теоретичним постулатом, не вихідним положенням для аргументації, а правовою нормою більш загального характеру, що лежить в основі спеціальних норм» [7, с. 39]. Перелік та інтерпретацію основних принципів міжнародного права було розширено в інших важливих міжнародно-правових актах, до яких належать Декларація про основні принципи міжнародного права, що стосуються дружніх стосунків і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН, ухвалена Генеральною Асамблеєю ООН 24 жовтня 1970 р., Декларація принципів, якими держави-учасниці керуватимуться у взаємних відносинах, у Заключному акті Ради з безпеки і у Європі від 1 серпня 1975 р. [10, с. 3-42, с. 43-47].
1.2 Особливості міжнародних спорів та їх вирішення
Міжнародні спори відрізняються від внутрішньодержавних конфліктів тим, що вони виникають між країнами або міжнародними організаціями і базуються на різницях у політичних, економічних, торговельних або інших інтересах. Особливості міжнародних спорів полягають у їх складності та масштабності, а також у відсутності загальноприйнятих механізмів вирішення таких спорів.
Міжнародні спори можуть бути вирішені шляхом переговорів, медіації, арбітражу або судовим шляхом. Переговори є найбільш поширеним та ефективним способом вирішення міжнародних спорів, оскільки дозволяють сторонам досягти взаємоприйнятного рішення та уникнути кривди або недоліків, що можуть виникнути внаслідок судового рішення.
Медіація полягає в тому, що третя сторона допомагає сторонам спору досягти взаємоприйнятного рішення. Арбітраж та судовий шлях передбачають вирішення спору певним відомством, яке виносить остаточне рішення.
Однак, не завжди можна досягти взаємоприйнятного рішення та домовитися шляхом переговорів, медіації, арбітражу або судового шляху. В цьому випадку може бути застосований тиск з боку міжнародної спільноти або санкції. Санкції можуть бути економічні, політичні, військові та інші. Вони призначені для того, щоб заохотити сторони до вирішення спору шляхом переговорів. Іншим типом вирішення міжнародних спорів є міжнародна арбітражна процедура, в якій сторони звертаються до третьої сторони, яка є нейтральною і має компетенцію вирішувати конфлікт. Арбітраж може бути добровільним або обов'язковим, залежно від того, чи передбачено його вирішення у відповідних договорах та угодах. Також існує можливість вирішення міжнародних спорів шляхом міждержавних переговорів та медіації. У цьому випадку сторони намагаються досягти компромісу, обговорюючи свої позиції та інтереси і приходячи до згоди щодо подальшого вирішення спору. Найбільш складними є міжнародні спори, що стосуються територіальних питань, кордонів, ресурсів та інших важливих питань національної безпеки. У таких випадках можуть використовуватись різноманітні способи вирішення, включаючи військову дію. Однак, за останні десятиліття, спостерігається тенденція до посилення ролі міжнародного права та міжнародних організацій у вирішенні таких конфліктів, що сприяє зменшенню ризиків виникнення військових конфліктів та збереженню стабільності в регіоні.
1.3 Роль Міжнародного суду ООН у вирішенні міжнародних спорів
Міжнародний Суд ООН є одним з головних органів Організації Об'єднаних Націй, який займається вирішенням міжнародних спорів на основі міжнародного права. Роль Міжнародного Суду полягає у тому, щоб забезпечити роз'яснення міжнародного права, зокрема стосовно його застосування у конкретних випадках, а також вирішувати спори між державами, що беруть участь в судовому процесі.
Один з головних принципів Міжнародного Суду полягає в тому, що він діє на основі принципів рівності суверенних держав. Це означає, що Міжнародний Суд повинен дотримуватись нейтральності та об'єктивності, а також враховувати інтереси всіх сторін у спорі. Крім того, Міжнародний Суд робить все можливе, щоб забезпечити дотримання міжнародного права та принципів справедливості вирішення міжнародних спорів.
Міжнародний Суд має дві основні функції: судову та консультативну. Судова функція передбачає вирішення конкретних спорів між державами на основі міжнародного права. Консультативна функція Міжнародного Суду полягає в тому, що він може давати роз'яснення з питань міжнародного права за запитом ООН або інших міжнародних організацій.
Вирішення спорів Міжнародним Судом може мати велике значення для стабільності міжнародних відносин та розвитку міжнародного права. Однак, вирішення спорів Міжнародним судом ООН має свої обмеження. Зокрема, Міжнародний суд ООН не має повноважень віддавати виконання своїх рішень і не має механізмів для примусового їх виконання. Це означає, що вирішення спору Міжнародним судом ООН зазвичай залежить від доброї волі сторін, які мають зобов'язання дотримуватися рішень суду, але не завжди це відбувається.
Крім того, Міжнародний суд ООН не є єдиним міжнародним судом існує також ряд інших міжнародних судів, які займаються вирішенням міжнародних спорів, наприклад, Міжнародний трибунал з прав людини, Міжнародний трибунал з морського права та інші. Кожен з цих судів має свої функції, повноваження та обмеження, і їх вибір залежить від характеру спору та обставин конкретної справи. Міжнародний суд ООН грає важливу роль в міжнародних відносинах та вирішенні міжнародних спорів, проте його функції та повноваження мають свої обмеження, і вирішення спорів за допомогою суду зазвичай залежить від доброї волі сторін.
Розділ 2. Конфлікт на сході України
2.1 Початок конфлікту та розвиток подій
Конфлікт на сході України почався в 2014 році, коли російська армія окупувала Крим. Це спричинило напруження відносин між Україною та Росією, а також зростання націоналістичних настроїв на сході України, де проживає значна кількість російськомовного населення.
У квітні 2014 року у місті Донецьку було оголошено створення Донецької народної республіки (ДНР), а у травні - Луганської народної республіки (ЛНР). За цими оголошеннями стояли проросійські сили, які протистояли уряду України та вимагали більшого автономії для своїх регіонів.
Після цього розпочалися бойові дії на сході України між українською армією та сепаратистськими силами, які отримували підтримку з боку Росії. Конфлікт забрав життя тисяч людей, багато було поранених і внутрішньо переміщених осіб.
У 2015 році у Мінську було підписано угоду між Україною та Росією, яка передбачала припинення вогню та виведення важкої зброї з конфліктної зони. Однак бойові дії не припинилися повністю, і конфлікт на сході України перейшов до повномаштабного вторгнення армії рф.
2.2 Міжнародний аспект конфлікту
Міжнародний аспект конфлікту на сході України є складним і багатогранним. На початку конфлікту були чутки про підтримку Росією бойовиків, що брали участь у конфлікті на сході України. У міжнародному співтоваристві також були заяви про наявність російських військ на території України, але Росія це заперечувала. У липні 2014 року МНС України оголосило, що російські війська перетнули кордон і вступили на територію України. Відтоді було багато доказів того, що Росія забезпечувала бойовиків зброєю та іншими ресурсами, а також надавала іншу підтримку їхнім бойовим діям на сході України. Були також повідомлення про наявність російських військових на території України.
У зв'язку з цим, кілька країн ввели економічні санкції проти Росії, а також зміцнили свої військові позиції в регіоні. Організація з безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ) також відіграла важливу роль у врегулюванні конфлікту, відправивши спеціальну місію для спостереження за ситуацією на сході України. У 2015 році було підписано мінські угоди, які передбачали припинення вогню та інші заходи для врегулювання конфлікту, але дотримання цих угод не було повністю забезпечено.
2.3 Позиція України та Росії щодо конфлікту
Позиції України та Росії щодо конфлікту на сході України є протилежними. Україна вважає, що конфлікт на сході країни є агресією з боку Росії та її підтримуваних бойовиків, які контролюють частину території Донецької та Луганської областей. Україна підтримує територіальну цілісність та суверенітет своєї країни та вважає, що Росія має припинити свою агресивну політику щодо України та відкрити діалог з українською владою. Росія стверджує, що не бере участі в конфлікті на сході України та не є стороною конфлікту. Росія вважає, що бойовики є місцевими групами, які борються за свої права та захищаються від української армії. Однак, Україна та багато інших країн світу вважають, що Росія підтримує бойовиків та надає їм зброю та іншу допомогу. Однією з особливостей міжнародного права є відсутність міжнародних інститутів, які б забезпечували у примусовому порядку виконання його норм. Тому головна роль у цій справі належить самим суб’єктам правовідносин, які діють самостійно, індивідуально або об’єднуються у відповідні міжнародні організації. Правові засоби вирішення міжнародних спорів та шляхи розв’язання цих конфліктів - багатоступеневий процес, що складається з аналізу і оцінювання ситуації, створення плану вирішення складеної ситуації, вибору засобів і методів урегулювання конфлікту та прогнозування наслідків. Суб’єктами зазначеного процесу можуть бути, по-перше, безпосередньо самі опоненти, по-друге, - “третя сторона”, тобто особа, інституція чи держава, що втручається у конфлікт з метою його врегулювання [11, c.109]. Аби збільшити можливість розв’язання конфліктів мирним правовим шляхом, треба враховувати й застосовувати деякі об’єктивні чинники: інституційний, консенсуальний (залагодження суперечностей), історико-прецедентний, кумулятивний (такий, що не дозволяє конфлікту поширюватися). Конфліктуючі сторони самостійно або за поданням посередників можуть обрати різні стратегії виходу з протиборства: суперництво, співробітництво, компроміс, пристосування, ухилення від вирішення проблеми. Ці стратегії можуть застосовуватися практично в будь-якому юридичному конфлікті. Позиція Росії у цьому конфлікті є дещо складнішою. Офіційно Росія не визнає своєї участі в конфлікті і вважає його внутрішнім українським питанням. Проте, російські військові частини, озброєння та фінансова підтримка бойовиків на сході України свідчать про пряму участь Росії в конфлікті.
Росія також намагається змінити світогляд щодо конфлікту, називаючи бойовиків "сепаратистами" та намагаючись депортувати увагу від російської участі в конфлікті. Росія діє відповідно до власних інтересів, бачачи Україну як власну зону впливу та намагаючись запобігти її приєднанню до Європейського Союзу та НАТО. Україна, з іншого боку, намагається зберегти свою територіальну цілісність та захистити права своїх громадян на сході країни. Україна звернулася до міжнародних організацій, таких як ООН та Європейський Союз, з проханням про підтримку та засудження агресії Росії.
Розділ 3. Позов України до Міжнародного суду ООН
3.1 Підстави до позиції та вимоги до Росії
Україна звернулася до Міжнародного суду ООН з позовом проти Росії у січні 2017 року. У позові Україна заявила про порушення Росією деяких договірних зобов'язань згідно з Конвенцією про боротьбу з фінансуванням тероризму та Конвенцією про боротьбу з дискримінацією. Україна заявила, що Росія не забезпечує дієвого контролю над кордоном між Росією та окупованими територіями на сході України, що дозволяє нелегальним збройним формуванням та терористичним групам пересуватися через кордон та здійснювати акти терору на території України. Україна також стверджує, що Росія фінансує та забезпечує зброєю та іншими ресурсами нелегальні збройні формування, які контролюють частину Донецької та Луганської областей на сході України. Україна вимагає від Міжнародного суду ООН негайного припинення фінансування тероризму Росією та негайного припинення дискримінації українських громадян на тимчасово окупованих територіях. Крім того, Україна вимагає відшкодування Росією всіх збитків, завданих діями Росії на території України, включаючи загиблих та поранених, пошкодження інфраструктури та майна, тимчасово окупованих територій та витрат на реконструкцію та відновлення. Україна заявила про порушення Росією Міжнародного закону щодо своєї територіальної цілісності, суверенітету та незалежності, а також про порушення конвенції ООН про боротьбу з фінансуванням тероризму. Україна заявила, що Росія фінансує терористичні організації на сході України, надає їм зброю та військову підтримку, в тому числі через відкрите кордон українсько-російського кордону. Україна також звинувачувала Росію у порушенні деяких конвенцій ООН, зокрема, Конвенції про боротьбу з фінансуванням тероризму та Конвенції про захист прав людини та основних свобод. Україна вимагала від Росії припинити фінансування терористичних організацій на сході України, припинити військову підтримку, повернути контроль над кордоном та компенсувати збитки, завдані Україні в результаті конфлікту. Росія заперечувала звинувачення України та відмовлялась визнавати конфлікт на сході України як міжнародний конфлікт. Росія стверджувала, що конфлікт є внутрішньоукраїнським і не є предметом розгляду Міжнародного суду ООН. Крім того, Росія відмовлялась визнавати компетенцію Міжнародного суду ООН у цій справі та заперечувала порушення Міжнародного закону. У листопаді 2018 року Міжнародний суд ООН задовольнив український позов та наказав Росії припинити фінансування тероризму. У свою чергу, Росія відкидала всі звинувачення та заявляла, що не має нічого спільного з конфліктом на сході України. Російська сторона вважала, що конфлікт на сході України є внутрішньою проблемою України та вважала, що Україна звинувачує Росію в несправедливих звинуваченнях для залучення підтримки зі сторони світової спільноти.
3.2 Аргументація України порушена щодо Росією міжнародного права
Україна виступає з позиції того, що Росія порушує міжнародне право, зокрема такі міжнародні документи, як Устав ООН, Конвенцію ООН про морське право, Мінські домовленості про врегулювання конфлікту на сході України та інші.
Зокрема, Україна стверджує, що Росія здійснює агресію проти України, незаконно анексувала Крим, підтримує бойовиків на сході України та забезпечує їх військово-технічними засобами. Крім того, Росія вважається винною в збитті малайзійського літака MH17 над територією України.
Україна наголошує на тому, що Росія порушує міжнародне право, зокрема відбувається порушення суверенітету та територіальної цілісності України, прав людини, свободи руху, правил міжнародного гуманітарного права та інших міжнародних норм.
Згідно з позовом України до Міжнародного суду ООН, Україна вимагає від Росії зупинити дії, які порушують міжнародне право, зокрема забезпечити повне припинення вогню на сході України, відмовитися від допомоги бойовикам, повернути контроль над кордоном та територією на сході України, компенсувати матеріальні та моральні збитки, спричинені агресією Росії. Інші порушення міжнародного права з боку Росії, на які посилається Україна, включають:Анексія Криму: Російська Федерація анексувала Крим в березні 2014 року, порушуючи при цьому ряд міжнародних договорів, включаючи Хартію Організації Об'єднаних Націй, Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією, та Будапештський меморандум 1994 року. Втручання внутрішніх справ України: Росія була звинувачена у втручанні у внутрішні справи України під час конфлікту на сході України, включаючи надання військової підтримки бойовикам і надання озброєнь та збройного персоналу. Недотримання міжнародних зобов'язань: Росія була звинувачена у порушенні ряду міжнародних договорів, включаючи Будапештський меморандум 1994 року, у якому Росія зобов'язалася гарантувати територіальну цілісність України в обмін на відмову від ядерної зброї. Незаконне затримання та обшук: Росія була звинувачена у незаконному затриманні та обшуках українських суден і кораблів в Чорному морі в листопаді 2018 року. Сприяння терористичним організаціям: Росія була звинувачена у сприянні терористичним організаціям на сході України, включаючи надання фінансової підтримки та надання озброєнь.
3.3 Позиція Росії щодо позиції та її аргументація
Росія не визнала позов України та не згодна з аргументами, які були викладені в ньому. Російські офіційні особи намагалися відкинути всі звинувачення та відмовитися від будь-якої відповідальності за події на сході України.
Основні аргументи Росії відносно ситуації на сході України включають наступне:
Росія стверджує, що не бере участі в конфлікті на сході України та не постачає зброю, бойовиків та іншу допомогу сепаратистам. Російські офіційні особи заявляють, що будь-які збройні групи, які можуть бути пов'язані з Росією, є нелегітимними та не мають жодного зв'язку з урядом Росії.
Росія вважає, що конфлікт на сході України є внутрішньою проблемою України, яка повинна бути вирішена виключно українськими владними органами. Російські офіційні особи заявляють, що не втручалися у внутрішні справи України та не мають жодного наміру цього робити.
Росія вважає, що Міжнародний суд ООН не має компетенції розглядати цю справу, оскільки конфлікт на сході України є внутрішньою проблемою України, яка не підлягає міжнародному праву. Незважаючи на ці аргументи, було зібрано докази, які свідчать про пряму участь Росії у конфлікті, зокрема про постачання зброї та бойовиків сепаратистам на сході України. Російська сторона відкинула всі звинувачення України та заявила, що не має нічого спільного з конфліктом на сході України. Росія стверджує, що не бере участі в збройному конфлікті в Донбасі та надалі не має жодних територіальних претензій до України. Російська сторона акцентує увагу на тому, що західні країни втручаються в українську справу, і це є причиною виникнення конфлікту. Російська сторона також звинувачує Україну в порушенні Мінських угод та заявляє, що несе відповідальність за збройний конфлікт на сході України не тільки сама Росія, а й українська влада та місцеві добровольчі батальйони. Однак позиція Росії не знайшла визнання в Міжнародному суді ООН, який вирішив, що Росія має припинити підтримку сепаратистських сил на сході України, а також сплатити компенсацію за втрати, завдані Україні в результаті своїх дій на території Донбасу та Азовському морі.
Розділ 4.Рішення Міжнародного суду ООН
4.1 Процес розгляду позову
Процес розгляду позову України до Міжнародного суду ООН почався в березні 2014 року. Україна внесла до Міжнародного суду ООН два окремих позови: про порушення Мінських угод Росією та про порушення конвенції ООН про боротьбу з фінансуванням тероризму. Росія не визнала компетенції Міжнародного суду ООН щодо розгляду цих позовів і відмовилася брати участь у процесі. У вересні 2016 року Міжнародний суд ООН розглянував питання про тимчасові заходи у справі про порушення конвенції ООН про боротьбу з фінансуванням тероризму. Суд наказав Росії заборонити фінансування терористичних активностей на тимчасово окупованих територіях України, а також заборонити постачання зброї та військової техніки до ДНР та ЛНР. Україна подала позов до Міжнародного суду ООН проти Росії в січні 2017 року, а судові слухання почалися у вересні 2018 року. Розгляд позову був складним та тривалим і тривав понад два роки. У квітні 2017 року Міжнародний суд ООН розглядав позов України про порушення Мінських угод Росією. У своєму рішенні суд визнав, що має компетенцію розглядати позов України та наказав Росії негайно припинити фінансування терористичних груп на сході України, а також припинити постачання зброї та військової техніки до сепаратистів. Однак, Міжнародний суд ООН не надав позову України повного задоволення, оскільки відхилив вимогу України про визнання Росії державою-агресором та вимогу щодо відшкодування збитків внаслідок анексії Криму.
У січні 2021 року Міжнародний суд ООН ухвалив рішення у справі "Україна проти Росії" щодо інтерпретації та застосування Договору про боротьбу з фінансуванням тероризму і Договору про застосування деяких положень Міжнародної конвенції з елімінації всіх форм расової дискримінації, які були підписані обома країнами. Рішення суду визнало, що Росія порушила заборону на фінансування терористичних організацій, які брали участь у конфлікті на сході України, а також щодо дискримінації кримськотатарського населення та українців на тимчасово окупованих територіях. Суд також рекомендував дії, які Росія повинна вжити, щоб виконати свої зобов'язання за договорами, зокрема, забезпечити доступ українських осіб до своїх активів на тимчасово окупованих територіях та перестати фінансувати терористичні організації, що діють на сході України. Однак, слід зазначити, що рішення Міжнародного суду ООН є лише рекомендаційним і не має прямого механізму примусового виконання. Росія відхилила рішення суду та вважає, що воно не має юридичної сили.
4.2 Рішення Міжнародного суду та його аргументація
У грудні 2018 року Міжнародний суд ООН прийняв рішення у справі Україна проти Росії з питань застосування терористичних актів та дискримінації в окупованому Криму. Рішення було прийняте більшістю голосів суддів, які засудили Росію за порушення конвенцій з боротьби з фінансуванням тероризму, за порушення прав людини, а також за заборону діяльності мусульманської татарської спільноти Меджлісу. Аргументація Міжнародного суду була наступною: Росія зобов'язалася додержуватися міжнародного права, зокрема Конвенції ООН з боротьби з фінансуванням тероризму, та щодо захисту прав людини, що були порушені в Криму та Севастополі. Міжнародний суд визнав, що Росія підтримувала бойовиків та поставляла їм зброю в зоні конфлікту на сході України. Також було зазначено, що Росія порушувала права мусульманської татарської спільноти, забороняючи діяльність їхнього органу самоврядування Меджлісу. Рішення Міжнародного суду ООН визнало, що Росія не дотримується міжнародного права та вимагає, щоб Росія забезпечила негайний доступ у Крим для всіх мешканців, повернула Меджлісу його права, а також спрямувала зусилля на боротьбу з фінансуванням тероризму. Однак Росія відмовилася визнавати рішення Міжнародного суду ООН, вважаючи його неправомірним та політичним кроком.
4.3 Реакція України та Росії на рішення Міжнародного суду
Після оголошення рішення Міжнародного суду, Україна заявила, що приймає його і буде дотримуватися його положень. Президент України Петро Порошенко вважав це рішення важливим кроком у боротьбі за територіальну цілісність країни та закликав Росію виконати його. З іншого боку, Росія відкинула рішення Міжнародного суду та заявила, що воно не має для неї юридичної сили. Російський МЗС заявив, що рішення Міжнародного суду некоректне та що його необґрунтовано впливає на вирішення конфлікту на сході України. Росія також закликала Україну та світову спільноту дотримуватися Мінських домовленостей з метою врегулювання конфлікту. У свою чергу, українські та світові дипломати відзначили, що Мінські домовленості не можуть бути повним рішенням конфлікту, оскільки вони не вирішують питання територіальної цілісності України та відновлення її суверенітету на окупованих територіях. Після оголошення рішення Міжнародного суду ООН, Україна привітала це рішення і заявила, що воно підтверджує порушення Росією міжнародного права та робить вагомий внесок в узаконення принципу державного суверенітету в міжнародному праві. Україна також закликала Росію дотримуватися рішення Міжнародного суду та вирішувати конфлікт мирним шляхом. Росія ж, натомість, заявила, що не визнає компетенцію Міжнародного суду в цій справі та відмовилася дотримуватися рішення. Російські посадовці також заявили, що це рішення не має значення для ситуації на сході України, адже, за їхньою думкою, вони не є конфліктом між державами. У наступні роки після рішення Міжнародного суду, Україна продовжувала використовувати його як доказ в різних міжнародних судових процесах, включаючи розгляд справи про компенсацію втрат внаслідок анексії Криму в Міжнародному суді ООН зі справ прав людини. Росія ж продовжувала відкидати рішення Міжнародного суду як нечинне. Після винесення рішення Міжнародного суду ООН, Україна привітала його та вважала це рішення перемогою у відстоюванні своїх прав. Президент України Петро Порошенко заявив про те, що це рішення є важливим моментом для України та світового правопорядку загалом, і закликав Росію дотримуватися цього рішення та припинити підтримку бойовиків на сході України. У свою чергу, Росія не визнала рішення Міжнародного суду та заявила, що воно не є обов’язковим для виконання. Російський МЗС назвав рішення суду політизованим та вважає його неправомірним. Також Росія продовжувала надавати фінансову та збройну підтримку бойовикам на сході України після винесення рішення. Зауважимо, що рішення Міжнародного суду ООН є обов’язковим для виконання відповідно до міжнародного права. Проте, відсутність механізмів примусу може зробити виконання цього рішення складним. На рішення Міжнародного суду також зреагували й інші країни та міжнародні організації. Наприклад, Європейський Союз заявив, що повністю підтримує рішення Міжнародного суду, та закликав Росію дотримуватись нього. Також засудження російської агресії та окупації території України висловили інші країни, зокрема США, Канада, Японія, Австралія, країни Європейського Союзу та НАТО. Проте Росія не визнала рішення Міжнародного суду та продовжує свою політику щодо Криму та сходу України. Крім того, Росія звинувачує Україну в провокаціях та порушенні перемир'я. Наразі конфлікт на сході України продовжується, хоча з 2015 року були укладені Мінські угоди, які передбачають зупинення вогню, відведення важкого озброєння, проведення виборів на окупованих територіях та інші заходи для досягнення миру. Однак, дотримання цих угод із боку Росії залишається невизначеним, що ускладнює вирішення конфлікту.
Висновки
Заключно, конфлікт на сході України є складною історією, яка має як внутрішні, так і міжнародні аспекти. Україна та Росія мають різні позиції щодо конфлікту, та розгляд позову України до Міжнародного суду ООН відкрив можливість визначити, чи порушувала Росія міжнародне право у своїх діях на сході України. Рішення Міжнародного суду ООН визнало, що Росія порушила Конвенцію про боротьбу з фінансуванням тероризму та Конвенцію про боротьбу з дискримінацією, які є складовими міжнародного права. Реакція України та Росії на рішення Міжнародного суду була різною. Україна вітала рішення суду та заявляла, що буде намагатися здійснити його рішення. Росія ж відкидала рішення суду, заявляючи, що воно є необ'єктивним та не відображає справжньої ситуації на сході України. Отже, на основі аналізу конфлікту на сході України можна зробити висновок, що ситуація є дуже складною і має багато факторів, які впливають на її розвиток. Позиції України та Росії відображаються в різних інтерпретаціях подій, які мають різні правові підґрунтя. Україна прагне відстоювати свої територіальні права, в той час як Росія намагається захищати свої інтереси на сході України. Позов України до Міжнародного суду ООН став важливим кроком у вирішенні конфлікту, а рішення Міжнародного суду ООН, яке визнало Росію винною у фінансуванні тероризму на сході України, є значним досягненням у боротьбі за міжнародне правосуддя та розв'язання конфліктів шляхом мирних засобів.
Аналізуючи реакцію України та Росії на рішення Міжнародного суду ООН, можна зробити висновок, що обидві сторони залишили свої позиції незмінними. Україна висловила задоволення рішенням Міжнародного суду ООН і закликала Росію виконати рішення, тоді як Росія відкинула рішення як "політичне" та заявила, що воно не має ніякої юридичної сили. На основі аналізу конфлікту на сході України та позову України до Міжнародного суду ООН можна зробити висновок, що виникнення конфлікту та його подальший розвиток були складними та багатогранними процесами, в яких брали участь не тільки внутрішні політичні та соціальні фактори, але й зовнішні впливи та інтереси. Позов України до Міжнародного суду ООН стосовно поведінки Росії на території України, який був розглянутий судом, підтвердив, що Росія порушувала міжнародне право, вживаючи різних заходів для здійснення агресії проти України. Рішення Міжнародного суду ООН, у свою чергу, містить детальну аргументацію та обґрунтування щодо того, яким чином Росія порушувала міжнародне право, та вимагає від Росії забезпечення виконання зобов'язань згідно з міжнародним правом. Реакції України та Росії на рішення Міжнародного суду ООН були протилежними. Україна висловила задоволення рішенням та заявила про готовність діалогу з Росією з метою вирішення конфлікту. Росія ж відкинула рішення Міжнародного суду, вважаючи його необґрунтованим та політизованим, та продовжує свою агресивну політику щодо України. Під час написання курсової роботи було розглянуто конфлікт на сході України, його початок, розвиток, міжнародний аспект, позицію України та Росії щодо конфлікту, аргументацію сторін, позов України до Міжнародного суду ООН, процес розгляду позову, рішення Міжнародного суду та реакцію України та Росії на це рішення.
Аналізуючи весь матеріал, можна зробити висновок, що конфлікт на сході України є складною ситуацією, яка вже триває кілька років і ще не має кінцевого рішення. Крім того, цей конфлікт має міжнародний аспект, оскільки він залучає Росію та має вплив на відносини між країнами.
Позиція України полягає в тому, що її територіальний суверенітет та незалежність були порушені, а Росія втручалася у внутрішні справи України та підтримувала бойовиків на сході країни. Україна подала позов до Міжнародного суду ООН та запитала відшкодування за збитки, завдані Росією.
Позиція Росії полягає в тому, що вона не має жодного відношення до конфлікту на сході України та не втручалася у внутрішні справи країни. Росія також вважає, що Україна порушила домовленості про припинення вогню та не дотримувалася угод, які були підписані.
На основі дослідження конфлікту на сході України можна зробити висновок про складність та багатовимірність міжнародних конфліктів. Даний конфлікт виник як національно-територіальний, але швидко став міжнародним за участю Росії та її підтримки сепаратистських сил на Донбасі. У цьому контексті позиція України зосереджена на відстоюванні свого суверенітету та територіальної цілісності, що підтримується міжнародним співтовариством та Міжнародним судом ООН.
Аналізуючи позиції сторін конфлікту, можна зрозуміти, що російська сторона діє незаконно та порушує міжнародне право, зокрема, захоплюючи території іншої держави та втручаючись у її внутрішні справи. Такі дії порушують основні принципи міжнародного права, зокрема принцип невтручання та суверенітету держав.
Міжнародний суд ООН, розглядаючи позов України, дійшов висновку про те, що Росія порушила міжнародне право в рамках конфлікту на сході України, і зобов'язав її вжити заходів для запобігання порушень, а також відшкодувати шкоду, завдану Україні. Рішення Міжнародного суду підтвердило правомірність позиції України та міжнародного співтовариства щодо відстоювання суверенітету та територіальної цілісності держави.
Cписок використаних джерел
1. Курс міжнародного права. Т. 2. М., 1989. С. 6
2.Організація Об’єднаних Націй (ООН) — універсальна міжнародна організація із забезпечення миру, безпеки та міжнародного співробітництва. Створена у 1945 р. з ініціативи провідних країн антигітлерівської коаліції (СРСР, Китаю, Великобританії, Франції). На 2002 р. членом ООН була 191 країна. Україна є членом ООН з часу її заснування.
3. Гриновський С. Ф., Статут Організації Об'єднаних націй від 26 червня 1945 р. Збірник документів. - М.: Наука, 1981. - 486 с..
4. Чекаленко Л. Д. Дипломатія. Україна в системі міжнародних відносин. Словник-довідник : навч. посіб. - К., 2007. - 176 с..
5. Буткевич В. Г., Мицик В. В., Задорожній О. В. Міжнародне право. Основи теорії: підруч. / за ред. В. Г. Буткевича. - К., 2002. - 608 с..
6. Бацанов С. Б., Ефимов Г. К., Кузнецов В. И. и др. Словарь международного права - 2-е изд., перераб. и доп. - М., 1986. - 432 с..
7. Левин Д. Б. Международное право, внешняя политика и дипломатия. -- М., 1981. -- 144 с..
8. Бувайлик Г. Е., Высоцкий А. Ф., Ульянова Н. Н., Евинтов В. И., Овсюк А. М.. Общепризнанные нормы в современном международном праве: моногр. / АН УССР, Ин-т государства и права. - К., 1984. - 267 с..
9. Черкес М. Ю. Міжнародне право : підруч. - 5-те вид., випр. і доповн. - К., 2006. - 397 с..
10. Колосов Ю. М., Кривчикова Э. С. Действующее международное право. Документы : в 2 т. /: учеб. пособие. -- М., 2007. -- Т. 1.
11. Лукашук И.И. Курс международного права: Общая часть. М., 1996.