Тема 8: Позов
1.
Позовне провадження: поняття, ознаки, види.
2. Поняття позову, його елементи, види позовів.
3. Право на пред'явлення позову. Зміни в позовних засобах захисту прав. Об'єднання
і роз'єднання позовів.
4. Захист інтересів відповідача проти позову. Заперечення проти позову.
Пред’явлення зустрічного позову.
5. Забезпечення позову. Загальні умови та способи забезпечення позову.
6. Порядок забезпечення позову. Зустрічне забезпечення.
7. Заміна виду та скасування способів забезпечення позову. Захист відповідача при застосуванні заходів забезпечення позову.
Поняття позову нерозривно пов'язане з поняттям позовного судочинства, в порядку якого здійснюється захист порушеного або оскарженого права. Оскільки особа, яка вважає себе власником порушеного або оскарженого права, звертаючись до суду, шукає у суді захисту порушеного права і просить суд розглянути спір, що виник, з порушником права в передбаченому законом процесуальному порядку, то звернення даної особи до суду одержало назву позову, а провадження за цим зверненням - позовного провадження.
Позовній формі захисту властива не тільки форма звернення до суду, але і порядок звернення до суду, а також однаковий порядок розгляду спору. У цьому і полягають процесуальні гарантії права на судовий захист. Саме поняття позову традиційно є одним із найбільш спірних питань у процесуальній науці. Критичний аналіз різних думок щодо поняття позову підводить до висновку про необхідність визначення позову як вимоги заінтересованої особи про захист свого або чужого права або охоронюваного законом інтересу. Саме таке визначення поняття позову відповідає вимозі єдності та універсальності позову як засобу судового захисту прав і законних інтересів.
Позов як вимога про судовий захист не може існувати удвох своїх іпостасях: процесуальній та матеріально-правовій. У цьому випадку автори змішують такі поняття як позов і право на позов.
Право на позов на відміну від позову дійсно може існувати як у процесуальному, так і в матеріально-правовому сенсі. Позов же як вимога про захист є єдиним і неподільним поняттям незалежно від того, хто використовує цей процесуальний
інструмент. Необхідність вироблення єдиного і універсального поняття позову обумовлена єдністю кінцевої мети, що переслідують особи, які звертаються до суду з вимогою про захист, а також єдністю підстави такої вимоги. Таким чином, поняття позову не може змінюватися залежно від того, хто звертається з вимогою про судовий
захист. Позов - єдиний та універсальний засіб судового захисту як свого, так і чужого права (інтересу).
Позов - це вимога заінтересованої особи, що випливає зі спірних матеріальних правовідносин, про захист свого або чужого права або законного інтересу, що підлягає розгляду та вирішенню у встановленому законом порядку. Визначення позову як вимоги про захист порушеного або оскар - жуваного права або охоронюваного законом
інтересу дає можливість сформулювати істотні ознаки позову і позовної форми процесу.
Для нього характерні: наявність матеріально-правової вимоги, що випливає з порушеного або оскаржуваного права; розгляд і вирішення цієї вимоги у встановленому законом процесуальному порядку; наявність спору про право або законний інтерес; наявність двох наділених законом рівними процесуальними правами сторін із протилежними матеріально-правовими інтересами; наявність сторін, що сперечаються, і третьої, не заінтересованої у вирішенні справи особи, передбачає змагальність і рівне правове положення тих, хто змагається.
Із цього випливає:, що позовна форма процесу - це форма змагальна. І навпаки, будь-яка змагальна форма процесу - форма позовна.
Елементи позову. Як і у будь-якому складному явищі, у позові прийнято виокремлювати його складові частини - елементи позову. Елементи позову визначають його внутрішні специфічні ознаки, містять інформацію про суб'єктивне право, що потребує, на думку позивача, судового захисту, про фактичні обставини, на яких
ґрунтується подана вимога.
Позов як вимога про захист складається з трьох елементів: предмета, підстави та змісту.
Предмет позову - це матеріально-правова вимога, заявлена позивачем в суд до відповідача щодо усунення допущеного відповідачем порушення суб'єктивного права позивача. Звідси і саме поняття позову повинно включати одночасно матеріально- правову вимогу як його зміст і процесуальну форму вираження в їхній нерозривній
єдності. Однак предмет позову не слід змішувати з певним речовим предметом спору, наприклад, конкретним об'єктом нерухомості, коштами тощо. В юридичній літературі неодноразово вказувалося на відмінності у фактах, що надаються в обґрунтування того або іншого виду позову. Вимога заінтересованої особи про підтвердження судом
існування певних матеріальних правовідносин, що пов'язують сторони, повинна
ґрунтуватися на правоформуючих юридичних фактах; вимога про підтвердження відсутності певних матеріальних правовідносин, що пов'язують сторони, - на правоперешко-джувальних (правопоглинаючих) юридичних фактах. Якщо позивач хоче через суд спонукати відповідача зробити певну дію або утриматися від певних дій, він повинен покласти в основу своїх вимог факти, з якими пов'язується виникнення спірного права й приналежність його позивачеві, факти, з якими пов'язується наявність
Позов - це вимога заінтересованої особи, що випливає зі спірних матеріальних правовідносин, про захист свого або чужого права або законного інтересу, що підлягає розгляду та вирішенню у встановленому законом порядку. Визначення позову як вимоги про захист порушеного або оскар - жуваного права або охоронюваного законом
інтересу дає можливість сформулювати істотні ознаки позову і позовної форми процесу.
Для нього характерні: наявність матеріально-правової вимоги, що випливає з порушеного або оскаржуваного права; розгляд і вирішення цієї вимоги у встановленому законом процесуальному порядку; наявність спору про право або законний інтерес; наявність двох наділених законом рівними процесуальними правами сторін із протилежними матеріально-правовими інтересами; наявність сторін, що сперечаються, і третьої, не заінтересованої у вирішенні справи особи, передбачає змагальність і рівне правове положення тих, хто змагається.
Із цього випливає:, що позовна форма процесу - це форма змагальна. І навпаки, будь-яка змагальна форма процесу - форма позовна.
Елементи позову. Як і у будь-якому складному явищі, у позові прийнято виокремлювати його складові частини - елементи позову. Елементи позову визначають його внутрішні специфічні ознаки, містять інформацію про суб'єктивне право, що потребує, на думку позивача, судового захисту, про фактичні обставини, на яких
ґрунтується подана вимога.
Позов як вимога про захист складається з трьох елементів: предмета, підстави та змісту.
Предмет позову - це матеріально-правова вимога, заявлена позивачем в суд до відповідача щодо усунення допущеного відповідачем порушення суб'єктивного права позивача. Звідси і саме поняття позову повинно включати одночасно матеріально- правову вимогу як його зміст і процесуальну форму вираження в їхній нерозривній
єдності. Однак предмет позову не слід змішувати з певним речовим предметом спору, наприклад, конкретним об'єктом нерухомості, коштами тощо. В юридичній літературі неодноразово вказувалося на відмінності у фактах, що надаються в обґрунтування того або іншого виду позову. Вимога заінтересованої особи про підтвердження судом
існування певних матеріальних правовідносин, що пов'язують сторони, повинна
ґрунтуватися на правоформуючих юридичних фактах; вимога про підтвердження відсутності певних матеріальних правовідносин, що пов'язують сторони, - на правоперешко-джувальних (правопоглинаючих) юридичних фактах. Якщо позивач хоче через суд спонукати відповідача зробити певну дію або утриматися від певних дій, він повинен покласти в основу своїх вимог факти, з якими пов'язується виникнення спірного права й приналежність його позивачеві, факти, з якими пов'язується наявність
у відповідача кореспондуючого обов'язку, і факти невиконання даного обов'язку відповідачем. При заяві вимоги про встановлення нових, зміну або припинення
існуючих правовідносин між позивачем і відповідачем позивач повинен послатися на юридичні факти, з якими законодавство пов'язує можливість виникнення, зміни або припинення правовідносин, а також можливість реалізації права на здійснення перетворення правовідносин у судовому порядку. Так, предметом позову про розірвання шлюбу є припинення шлюбних правовідносин. Предметом позову про відновлення незаконно звільненого працівника на роботі є визнання звільнення незаконним і відновлення посади, що існувала до порушення права.
Підстави позову - це обставини, що вказуються позивачем, з якими позивач, як з юридичними фактами, пов'язує свою матеріально-правову вимогу або правовідносини в цілому, що складають предмет позову. Факти, що входять до підстав позову, традиційно у процесуальному праві поділяють на три групи: факти, які безпосередньо створють право, тобто ті, що свідчать про наявність у позивача спірного матеріального права, за захистом якого він звертається до суду; факти активної та пасивної легітимації, що вказують на зв'язок відповідно позивача і відповідача із спірними матеріально- правовими відносинами; факти приводу до позову, що є причиною звернення до суду
(порушення суб'єктивного права позивача або втрата цим правом визначеності внаслідок дій відповідача). Коло фактів, що входять до підстав позову, вказується позивачем у позовній заяві. Якщо позивач неповно вказав ці факти, суд має право запропонувати йому доповнити підстави позову, надати докази на підтвердження наявності або відсутності тих юридично значущих фактів, на які позивач не вказав через свою правову непоінформованість або з інших причин. В кінцевому результаті належне коло фактів, що входять до підстав позову, визначається нормою матеріального права, що підлягає застосуванню у справі.
Зміст позову - це та дія суду, про здійснення якої просить позивач при зверненні за захистом порушених або оскаржуваних прав. Зміст позову визначається позивачем виходячи зі способу судового захисту, передбаченого законом. Позивач може просити суд визнати за ним певне право, зобов'язати відповідача зробити певні дії, підтвердити або спростувати існування певних правовідносин, відновити стан, що існував до порушення права, та ін. Сторони позову не є елементом позову, зі зміною суб'єктивного складу сторін істотність самого позову не змінюється.
Відокремлення елементів позову має не тільки теоретичне, але й велике практичне значення. Поперше, елементи позову індивідуалізують позов, дозволяють його відмежувати від інших подібних позовів або встановити тотожність позовів. По-друге, виділення елементів позову необхідно для здійснення судом контролю за реалізацією позивачем свого процесуального права на зміну позову. По-третє, підстава позову визначає предмет доказувння у справі, встановлюючи межі обов'язку позивача по доказуванню фактів, на які він посилається в обґрунтування своїх вимог. По-четверте,
існуючих правовідносин між позивачем і відповідачем позивач повинен послатися на юридичні факти, з якими законодавство пов'язує можливість виникнення, зміни або припинення правовідносин, а також можливість реалізації права на здійснення перетворення правовідносин у судовому порядку. Так, предметом позову про розірвання шлюбу є припинення шлюбних правовідносин. Предметом позову про відновлення незаконно звільненого працівника на роботі є визнання звільнення незаконним і відновлення посади, що існувала до порушення права.
Підстави позову - це обставини, що вказуються позивачем, з якими позивач, як з юридичними фактами, пов'язує свою матеріально-правову вимогу або правовідносини в цілому, що складають предмет позову. Факти, що входять до підстав позову, традиційно у процесуальному праві поділяють на три групи: факти, які безпосередньо створють право, тобто ті, що свідчать про наявність у позивача спірного матеріального права, за захистом якого він звертається до суду; факти активної та пасивної легітимації, що вказують на зв'язок відповідно позивача і відповідача із спірними матеріально- правовими відносинами; факти приводу до позову, що є причиною звернення до суду
(порушення суб'єктивного права позивача або втрата цим правом визначеності внаслідок дій відповідача). Коло фактів, що входять до підстав позову, вказується позивачем у позовній заяві. Якщо позивач неповно вказав ці факти, суд має право запропонувати йому доповнити підстави позову, надати докази на підтвердження наявності або відсутності тих юридично значущих фактів, на які позивач не вказав через свою правову непоінформованість або з інших причин. В кінцевому результаті належне коло фактів, що входять до підстав позову, визначається нормою матеріального права, що підлягає застосуванню у справі.
Зміст позову - це та дія суду, про здійснення якої просить позивач при зверненні за захистом порушених або оскаржуваних прав. Зміст позову визначається позивачем виходячи зі способу судового захисту, передбаченого законом. Позивач може просити суд визнати за ним певне право, зобов'язати відповідача зробити певні дії, підтвердити або спростувати існування певних правовідносин, відновити стан, що існував до порушення права, та ін. Сторони позову не є елементом позову, зі зміною суб'єктивного складу сторін істотність самого позову не змінюється.
Відокремлення елементів позову має не тільки теоретичне, але й велике практичне значення. Поперше, елементи позову індивідуалізують позов, дозволяють його відмежувати від інших подібних позовів або встановити тотожність позовів. По-друге, виділення елементів позову необхідно для здійснення судом контролю за реалізацією позивачем свого процесуального права на зміну позову. По-третє, підстава позову визначає предмет доказувння у справі, встановлюючи межі обов'язку позивача по доказуванню фактів, на які він посилається в обґрунтування своїх вимог. По-четверте,
предмет і підстави позову визначають межі судового розгляду та судової діяльності.
Суд розглядає справу лише в межах заявленої позовної вимоги. Проводити за власною
ініціативою судовий розгляд і прийняти рішення відносно незаявленої вимоги суд має право лише у випадках, передбачених законом.
Види позовів.
Позови класифікуються за трьома підставами: 1) за предметом позову - процесуальноправова класифікація; 2) за об'єктом захисту - матеріально-правова класифікація; 3) за характером інтересу, що захищається.
За процесуально-правовим критерієм позови класифікуються на позови про присудження, про визнання, перетворювальні позови. Позовом про присудження позивач вимагає від суду зобов'язати відповідача виконати певну дію або утриматися від вчинення дії. Звернення до суду за захистом права у вигляді присудження звичайно викликано тим, що боржник заперечує право позивача, не виконуючи своїх обов'язків.
Внаслідок спору право втрачає визначеність; його не можна примусово здійснити доти, доки не буде встановлено, чи існує дійсно оскаржуване право і який його зміст. Це питання вирішується судом. Примусове виконання обов'язку боржником є кінцевою метою позову про присудження. Тому позови про присудження називають також "виконавчими позовами". Таким чином, позов про присудження - це позов, спрямований на примусове виконання підтвердженого судом обов'язку відповідача.
Позивач вимагає не тільки визнання за ним певного суб'єктивного права, але і примушення відповідача до здійснення конкретних дій на свою користь. Позови про присудження служать примусовому здійсненню матеріально-правових обов'язків, які не виконуються добровільно або виконуються неналежним чином. Захист інтересу у визначеності права може бути досягнутий судовим визнанням того, що спірні правовідносини в тому або іншому певному змісті або обсязі дійсно існують або не
існують. Цій меті служать позови про визнання. Предметом позову про присудження є право позивача вимагати від відповідача певної поведінки у зв'язку з невиконанням ним відповідного обов'язку добровільно. Підставами позову про присудження є, по-перше, факти, з якими пов'язане виникнення самого права; по-друге, факти, з якими пов'язане виникнення права на позов: настання строку, від-кладальної умови, порушення права.
Зміст позову про присудження виражається у вимозі позивача до суду про примушення відповідача до здійснення певних дій; вона виражена у прохальному пункті позовної заяви: стягнути зарплату, відновити на роботі, виселити та ін. Позовом, про визнання є вимога, спрямована на підтвердження судом існування або відсутності певних правовідносин. Оскільки рішенням суду у цих позовах встановлюється існування або відсутність спірних правовідносин, дані позови називають також "установлювальними позовами".
Існує два різновиди установлювальних позовів: позитивні позови про визнання та негативні позови про визнання. Позитивний позов про визнання спрямований на
Суд розглядає справу лише в межах заявленої позовної вимоги. Проводити за власною
ініціативою судовий розгляд і прийняти рішення відносно незаявленої вимоги суд має право лише у випадках, передбачених законом.
Види позовів.
Позови класифікуються за трьома підставами: 1) за предметом позову - процесуальноправова класифікація; 2) за об'єктом захисту - матеріально-правова класифікація; 3) за характером інтересу, що захищається.
За процесуально-правовим критерієм позови класифікуються на позови про присудження, про визнання, перетворювальні позови. Позовом про присудження позивач вимагає від суду зобов'язати відповідача виконати певну дію або утриматися від вчинення дії. Звернення до суду за захистом права у вигляді присудження звичайно викликано тим, що боржник заперечує право позивача, не виконуючи своїх обов'язків.
Внаслідок спору право втрачає визначеність; його не можна примусово здійснити доти, доки не буде встановлено, чи існує дійсно оскаржуване право і який його зміст. Це питання вирішується судом. Примусове виконання обов'язку боржником є кінцевою метою позову про присудження. Тому позови про присудження називають також "виконавчими позовами". Таким чином, позов про присудження - це позов, спрямований на примусове виконання підтвердженого судом обов'язку відповідача.
Позивач вимагає не тільки визнання за ним певного суб'єктивного права, але і примушення відповідача до здійснення конкретних дій на свою користь. Позови про присудження служать примусовому здійсненню матеріально-правових обов'язків, які не виконуються добровільно або виконуються неналежним чином. Захист інтересу у визначеності права може бути досягнутий судовим визнанням того, що спірні правовідносини в тому або іншому певному змісті або обсязі дійсно існують або не
існують. Цій меті служать позови про визнання. Предметом позову про присудження є право позивача вимагати від відповідача певної поведінки у зв'язку з невиконанням ним відповідного обов'язку добровільно. Підставами позову про присудження є, по-перше, факти, з якими пов'язане виникнення самого права; по-друге, факти, з якими пов'язане виникнення права на позов: настання строку, від-кладальної умови, порушення права.
Зміст позову про присудження виражається у вимозі позивача до суду про примушення відповідача до здійснення певних дій; вона виражена у прохальному пункті позовної заяви: стягнути зарплату, відновити на роботі, виселити та ін. Позовом, про визнання є вимога, спрямована на підтвердження судом існування або відсутності певних правовідносин. Оскільки рішенням суду у цих позовах встановлюється існування або відсутність спірних правовідносин, дані позови називають також "установлювальними позовами".
Існує два різновиди установлювальних позовів: позитивні позови про визнання та негативні позови про визнання. Позитивний позов про визнання спрямований на
встановлення факту існування спірних прав і юридичних обов'язків, тобто правовідносин, що пов'язують сторони, між якими виник спір (позивача й відповідача).
Негативний позов про визнання спрямований на встановлення факту відсутності суб'єктивних прав і юридичних обов'язків, тобто правовідносин, що позв'язують сторони (позивача і відповідача). Предметом позову про визнання в більшості випадків
є правовідносини між позивачем і відповідачем. Підставами позитивного позову про визнання є факти, з якими позивач пов'язує виникнення спірних правовідносин
(наприклад, проживання протягом тривалого строку як член сім'ї наймача). Підстави негативного позову про визнання утворюють факти, внаслідок яких спірні правовідносини, за ствердженням позивача, не могли виникнути (наприклад, відсутність нотаріально оформленого договору у випадках, коли таке оформлення, відповідно до закону або за згодою сторін, необхідно для дійсності угоди). Зміст позову про визнання - вимога до суду ухвалити рішення про визнання наявності або відсутності правовідносин, вказаних позивачем (визнати угоду недійсною, визнати право на житлову площу тощо).
Отже, між цивільного позову про присудження та позовом про визнання існують значні відмінності як за змістом, предметом та підставами, так і за призначенням. Але загальною рисою для них є те, що обидва позови спрямовані на судове підтвердження прав і обов'язків у тому вигляді та змісті, в якому вони склалися та існували до процесу
і незалежно від нього. Перетворювальні позови - це позови, спрямовані на зміну або припинення існуючих з відповідачем правовідносин. Судове рішення в такому разі виступає як юридичний факт матеріального права, що змінює структуру матеріальних правовідносин, наприклад, позов про зміну умов договору. Предметом перетворювального позову служить право позивача одностороннім волевиявленням припинити або змінити правовідносини (наприклад, вимагати розірвання шлюбу, договору). Підстави перетворювального позову складають факти подвійного значення: а) факти, з якими пов'язане виникнення правовідносин, що підлягають зміні або припиненню; б) факти, з якими пов'язана можливість здійснення перетворювального повноваження на зміну або припинення правовідносин. Змістом перетворювального позову є вимога до суду ухвалити рішення про припинення або зміну правовідносин
(про розірвання шлюбу, розділ спільного майна). Таким чином, розглядаючи перетворювальний позов і ухвалячи по ньому перетворювальне рішення, суд не створює нових прав, а захищає право позивача на зміну або припинення існуючих правовідносин, що за законом не може бути здійснене без рішення суду. При цьому можливі два випадки: 1) правовідносини можуть бути змінені або припинені тільки судом; 2) необхідність звернення до суду викликана відсутністю згоди однієї зі сторін на зміну або припинення правовідносин. За характером інтересу, що захищається, позови поділяються на особисті; для захисту державних і публічних інтересів; для захисту інтересів інших осіб. Дана класифікація заснована на з'ясуванні питання про
Негативний позов про визнання спрямований на встановлення факту відсутності суб'єктивних прав і юридичних обов'язків, тобто правовідносин, що позв'язують сторони (позивача і відповідача). Предметом позову про визнання в більшості випадків
є правовідносини між позивачем і відповідачем. Підставами позитивного позову про визнання є факти, з якими позивач пов'язує виникнення спірних правовідносин
(наприклад, проживання протягом тривалого строку як член сім'ї наймача). Підстави негативного позову про визнання утворюють факти, внаслідок яких спірні правовідносини, за ствердженням позивача, не могли виникнути (наприклад, відсутність нотаріально оформленого договору у випадках, коли таке оформлення, відповідно до закону або за згодою сторін, необхідно для дійсності угоди). Зміст позову про визнання - вимога до суду ухвалити рішення про визнання наявності або відсутності правовідносин, вказаних позивачем (визнати угоду недійсною, визнати право на житлову площу тощо).
Отже, між цивільного позову про присудження та позовом про визнання існують значні відмінності як за змістом, предметом та підставами, так і за призначенням. Але загальною рисою для них є те, що обидва позови спрямовані на судове підтвердження прав і обов'язків у тому вигляді та змісті, в якому вони склалися та існували до процесу
і незалежно від нього. Перетворювальні позови - це позови, спрямовані на зміну або припинення існуючих з відповідачем правовідносин. Судове рішення в такому разі виступає як юридичний факт матеріального права, що змінює структуру матеріальних правовідносин, наприклад, позов про зміну умов договору. Предметом перетворювального позову служить право позивача одностороннім волевиявленням припинити або змінити правовідносини (наприклад, вимагати розірвання шлюбу, договору). Підстави перетворювального позову складають факти подвійного значення: а) факти, з якими пов'язане виникнення правовідносин, що підлягають зміні або припиненню; б) факти, з якими пов'язана можливість здійснення перетворювального повноваження на зміну або припинення правовідносин. Змістом перетворювального позову є вимога до суду ухвалити рішення про припинення або зміну правовідносин
(про розірвання шлюбу, розділ спільного майна). Таким чином, розглядаючи перетворювальний позов і ухвалячи по ньому перетворювальне рішення, суд не створює нових прав, а захищає право позивача на зміну або припинення існуючих правовідносин, що за законом не може бути здійснене без рішення суду. При цьому можливі два випадки: 1) правовідносини можуть бути змінені або припинені тільки судом; 2) необхідність звернення до суду викликана відсутністю згоди однієї зі сторін на зміну або припинення правовідносин. За характером інтересу, що захищається, позови поділяються на особисті; для захисту державних і публічних інтересів; для захисту інтересів інших осіб. Дана класифікація заснована на з'ясуванні питання про
вигодонабувача за позовом, характері інтересів, що захищається ним. Особисті позови спрямовані на захист власних інтересів позивача, коли він сам є й учасником спірних матеріальних правовідносин, і безпосереднім вигодонабувачем. Позови щодо захисту державних і публічних інтересів спрямовані на захист в основному майнових прав держави або інтересів суспільства, коли неможливо виділити конкретного вигодонабувача (наприклад, позов прокурора в інтересах держави). Позови щодо захисту інтересів інших осіб спрямовані на захист не самого позивача, а інших осіб у тих випадках, коли позивач згідно з законом уповноважений на порушення справи в
їхніх інтересах (наприклад, позови органів опіки та піклування щодо захисту прав неповнолітніх дітей). Велике практичне значення має класифікація позовів за матеріально- правовою ознакою. У судовій практиці прийняте виокремлення справ за окремими категоріями матеріально-правових відносин: сімейних, трудових, житлових, та ін.
Матеріально-правова класифікація позовів покладена в основу судової статистики, що показує динаміку різних категорій цивільних справ. Дані цієї статистики можуть бути використані для вдосконалення судової діяльності. Матеріально-правова класифікація застосовується також для наукових досліджень матеріальноправових і процесуальних особливостей цивільних справ.
Залежно від того, чи є об'єктом порушеного права (інтересу) благо, що піддається грошовій оцінці, позови поділяються на майнові та немайнові. Дана класифікація позовів має практичне значення при визначенні розміру судового збору. Майновий позов - це вимога про захист права або інтересу, об'єктом якої виступає благо, що піддається грошовій оцінці. Це означає, що будь- який майновий позов має ціну, тому розмір судового збору визначається у відсотковому відношенні до ціни позову.
Немайновий позов - це вимога про захист права або інтересу, об'єктом якої виступає благо, що не піддається грошовій оцінці. Отже, немайновий позов не має ціни, тому розмір судового збору визначається в кратному відношенні до встановленого законом неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.
Варто розрізняти суб'єктивне та об'єктивне об'єднання позовів. Під суб'єктивним розуміють об'єднання в одне пройадження декількох позовів між різними особами.
Суб'єктивне об'єднання позовів не що інше, як процесуальна співучасть. Суб'єктивне об'єднання позовів характеризується множинністю осіб на стороні позивача або відповідача або на тій й іншій стороні і відповідно декількома позовними вимогами
(об'єднання по суб'єктам). Об'єктивним є об'єднання в одне провадження позовів, при яких позивачем і відповідачем є ті самі особи. Іншими словами, в одне провадження поєднуються матеріально-правові вимоги (об'- єднання по об'єктах), наприклад, у випадку, коли наймодавець пред'являє до наймача вимогу про 58 виселення, вимогу про заборгованість по квартирній платі та вимогу про стягнення вартості поточного ремонту житлового приміщення, обов'язок провадження якого покладений на наймача.
їхніх інтересах (наприклад, позови органів опіки та піклування щодо захисту прав неповнолітніх дітей). Велике практичне значення має класифікація позовів за матеріально- правовою ознакою. У судовій практиці прийняте виокремлення справ за окремими категоріями матеріально-правових відносин: сімейних, трудових, житлових, та ін.
Матеріально-правова класифікація позовів покладена в основу судової статистики, що показує динаміку різних категорій цивільних справ. Дані цієї статистики можуть бути використані для вдосконалення судової діяльності. Матеріально-правова класифікація застосовується також для наукових досліджень матеріальноправових і процесуальних особливостей цивільних справ.
Залежно від того, чи є об'єктом порушеного права (інтересу) благо, що піддається грошовій оцінці, позови поділяються на майнові та немайнові. Дана класифікація позовів має практичне значення при визначенні розміру судового збору. Майновий позов - це вимога про захист права або інтересу, об'єктом якої виступає благо, що піддається грошовій оцінці. Це означає, що будь- який майновий позов має ціну, тому розмір судового збору визначається у відсотковому відношенні до ціни позову.
Немайновий позов - це вимога про захист права або інтересу, об'єктом якої виступає благо, що не піддається грошовій оцінці. Отже, немайновий позов не має ціни, тому розмір судового збору визначається в кратному відношенні до встановленого законом неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.
Варто розрізняти суб'єктивне та об'єктивне об'єднання позовів. Під суб'єктивним розуміють об'єднання в одне пройадження декількох позовів між різними особами.
Суб'єктивне об'єднання позовів не що інше, як процесуальна співучасть. Суб'єктивне об'єднання позовів характеризується множинністю осіб на стороні позивача або відповідача або на тій й іншій стороні і відповідно декількома позовними вимогами
(об'єднання по суб'єктам). Об'єктивним є об'єднання в одне провадження позовів, при яких позивачем і відповідачем є ті самі особи. Іншими словами, в одне провадження поєднуються матеріально-правові вимоги (об'- єднання по об'єктах), наприклад, у випадку, коли наймодавець пред'являє до наймача вимогу про 58 виселення, вимогу про заборгованість по квартирній платі та вимогу про стягнення вартості поточного ремонту житлового приміщення, обов'язок провадження якого покладений на наймача.
Розгляд кількох пов'язаних між собою вимог в одному процері сприяє найбільш повному, швидкому та правильному вирішенню справи, усуває можливість винесення суперечливих судових рішень. У деяких випадках закон прямо передбачає об'єднання позовів. Так, при ухваленні рішення щодо позову про позбавлення батьківських прав суд одночасно розв'язує питання про стягнення аліментів. У практиці вважається недоцільним об'єднання позовів щодо спорів, які виникають із правовідносин, що належать до різних галузей права, особливо якщо їх розгляд пов'язаний з різними методами дослідження або переслідує різні соціальні завдання. Наприклад, не можуть бути об'єднані позови про поновлення на роботі і про відшкодування шкоди, заподіяної джерелом підвищеної небезпеки, пред'явлені до однієї і тієї самої організації. При об'єднанні позовів кожний з них зберігає самостійне значення. Отже, по кожному позову суд повинен дати відповідь, виклавши та мотивувавши її у спільному рішенні.
Закон передбачає також можливість роз'єднання позовів. Залежно від обставин справи суддя чи суд мають право постановити ухвалу про роз'єднання кількох поєднаних в одному провадженні вимог у самостійні провадження, якщо їх спільний розгляд ускладнює вирішення справи (ч.2 ст.126 ЦПК). Питання про об'єднання та роз'єднання позовів вирішується одноособово суддею, а також може бути вирішено і колегіальним складом суду, якщо необхідність спільного або роздільного вирішення справ виникає у судовому засіданні. При цьому враховуються повнота матеріалу, економія в його наданні та дослідженні, однакове вирішення правових питань і інші міркування, пов'язані із правильним і своєчасним вирішенням справи.
Забезпечення позову — це вжиття судом, в провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують за його позовом про присудження реальне виконання позитивно прийнятого рішення. Такий
інститут цивільно-процесуального законодавства передбачений з метою попередження несумлінних дій відповідача, який може, наприклад, сховати або продати майно, тобто з метою усунення утруднення або неможливості виконання рішення. Можливість забезпечення цивільного позову передбачена ст. 151 Цивільного кодексу України. Так, згідно останньої суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити, передбачені
ЦК України, заходи забезпечення позову. Заява про забезпечення позову У заяві про забезпечення позову повинні бути зазначені причини, у зв'язку з якими потрібно забезпечити позов, вид забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності, а також інші необхідні відомості. Забезпечення позову може мати місце на будь-якій стадії розгляду справи. Умовою його застосування
є наявність ситуації, коли невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Законодавством також передбачено можливість забезпечення позову ще до подання позовної заяви з метою запобігання порушенню права інтелектуальної власності. До такої заяви додаються документи та інші докази, які підтверджують, що саме ця особа є суб'єктом відповідного права інтелектуальної
власності і що її права можуть бути порушені у разі невжиття заходів забезпечення позову. У випадку подання зазначеної заяви до подання позовної заяви – заявник повинен подати останню протягом десяти днів з дня постановлення ухвали про забезпечення позову. Якщо ж заявник цього не зробить (або позовна заява буде повернута чи відмовлено у відкритті провадження у справі) — вжиті заходи скасовуються. Види (заходи) забезпечення позову Статтею 152 ЦК України до видів забезпечення позову віднесені: накладення арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб; заборона вчиняти певні дії; встановлення обов'язку вчинити певні дії; заборона іншим особам здійснювати платежі або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання; зупинення продажу арештованого майна, якщо подано позов про звільнення майна з-під арешту; зупинення стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; передача речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам. Крім того, за необхідності суд може застосувати й інші види забезпечення позову, а також і кілька видів одночасно.Однією з головних вимог застосування цього інституту цивільнопроцесуального законодавства є співмірність із заявленими позивачем вимогами. Така співмірність має виключати можливість, наприклад, накладення арешту на будинок при розгляді судового спору щодо 500 гривень. Законом заборонено накладати арешт при забезпечення позову на заробітну плату, пенсію, стипендію, допомогу по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню, яка виплачується у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю
(включаючи догляд за хворою дитиною), вагітністю та пологами, по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, на допомогу, яка виплачується касами взаємодопомоги, благодійними організаціями, а також на вихідну допомогу, допомогу по безробіттю. Проте, навіть на такі соціальні виплати може накладатися арешт по справам щодо стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, про відшкодування збитків, завданих злочином. Розгляд заяви про забезпечення позову Заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа, в день її надходження (подана до подання позовної заяви - не пізніше двох днів) без повідомлення відповідача та інших осіб, які беруть участь у справі. Розглянувши таке питання, суд постановляє ухвалу, копія якої надсилається заявнику та заінтересованим особам негайно після її постановлення. Така ухвала суду може бути оскаржена, проте це не зупиняє її виконання. Крім того, заходи забезпечення позову можуть бути скасованісамим судом, який розглядає справу. Якщо у задоволенні позову буде відмовлено, провадження у справі закрито або заяву залишено без розгляду, вжиті заходи забезпечення позову застосовуються до набрання судовим рішенням законної сили. Проте суд може одночасно з ухваленням судового рішення або після цього постановити ухвалу про скасування заходів забезпечення позову.
(включаючи догляд за хворою дитиною), вагітністю та пологами, по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, на допомогу, яка виплачується касами взаємодопомоги, благодійними організаціями, а також на вихідну допомогу, допомогу по безробіттю. Проте, навіть на такі соціальні виплати може накладатися арешт по справам щодо стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, про відшкодування збитків, завданих злочином. Розгляд заяви про забезпечення позову Заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа, в день її надходження (подана до подання позовної заяви - не пізніше двох днів) без повідомлення відповідача та інших осіб, які беруть участь у справі. Розглянувши таке питання, суд постановляє ухвалу, копія якої надсилається заявнику та заінтересованим особам негайно після її постановлення. Така ухвала суду може бути оскаржена, проте це не зупиняє її виконання. Крім того, заходи забезпечення позову можуть бути скасованісамим судом, який розглядає справу. Якщо у задоволенні позову буде відмовлено, провадження у справі закрито або заяву залишено без розгляду, вжиті заходи забезпечення позову застосовуються до набрання судовим рішенням законної сили. Проте суд може одночасно з ухваленням судового рішення або після цього постановити ухвалу про скасування заходів забезпечення позову.