Ім'я файлу: Власюка_РИМСЬКИЙ_ПОЛКОВОДЕЦЬ_МАРК_ФУРІЙ_КАМІЛЛ (2).docx
Розширення: docx
Розмір: 106кб.
Дата: 26.03.2023
скачати
Пов'язані файли:
Розширення: docx
Розмір: 106кб.
Дата: 26.03.2023
скачати
Пов'язані файли:
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ«ОДЕСЬКА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ»
МИКОЛАЇВСЬКИЙ ЮРИДИЧНИЙ ФАХОВИЙ КОЛЕДЖ
«___»___________№_______ ЦИКЛОВА КОМІСІЯ ГУМАНІТАРНИХ ДИСЦИПЛІН
РЕФЕРАТ НА ТЕМУ:
«РИМСЬКИЙ ПОЛКОВОДЕЦЬ МАРК ФУРІЙ КАМІЛЛ»
Підготував:
Студент 21 гр.
денної форми навчання
Жепало Роман
Перевірив:
Старший викладач
Олена Каліцева
Миколаїв, 2023
ЗМІСТ
Вступ……………………………………………………………………………..3
1. Біографія Демосфена………………………………………4
2. Життєвий шлях Демосфена………………………………..7
3. Вклад Демосфена у майбутнє …………………………12
Висновок…………………………………………………………………………13
Список використаної літератури ………………………………………………14
Додатки…………………………………………………………………………..15
ВСТУП
У класичній давньогрецькій риториці Демосфен став вершинною постаттю, та її символом. В цьому рефераті розглянемо життя та творчість Демосфена, його величезний внесок у майбутнє.
Ця тема є надзвичайно актуальною в контексті сучасної світової політики та розвитку мовленнєвого мистецтва. Демосфен відомий своїми промовами, які стали зразком вишуканої та переконливої мови, в якій він висловлював політичні та соціальні ідеї. Його твори є пам'яткою культурного надбання Давньої Греції та мають величезне значення для сучасних дослідників політичної та елокуційної історії. Крім того, Демосфен був активним учасником політичного та соціального життя свого часу, його роль в історії Афін та Давньої Греції була надзвичайно значущою. Тому, дослідження життя та творчості Демосфена не тільки допоможе збагатити нашу історичну свідомість, але й знайти нові ідеї та рішення в сучасних політичних та соціальних проблемах.
Об'єктом дослідження є життя та діяльність цього видатного історичного діяча Давньої Греції.. Метою дослідження є розкриття історичного та культурного значення Демосфена, а також виявлення його впливу на сучасний світ.
Основним завданням цієї теми є дослідження життя та діяльності Демосфена, розвиток ораторського мистецтва, політичного життя та внеску в історію Давньої Греції.
1.Біографія Демосфена
Афінський державний діяч і великий оратор стародавності Демосфен усе своє життя присвятив батьківщині. Він народився в Афінах у 384 р. до н.е. Батько його був заможною людиною, мав майстерню зброї.
Коли хлопчику було сім років, вмер батько, залишивши в спадщину майбутньому оратору і його п'ятилітній сестрі великий спадок. Виховання дитини було доручено матері й опікунам. Опікуни виявилися людьми несумлінними. Вони не платили платні вчителям, не піклувалися про дітей і їх виховання. Хлопчик ріс слабким, фізично недорозвиненим.
Коли Демосфен досяг повноліття, опікуни віддали йому лише будинок з рабами, а велику частину грошей і майна привласнили собі. Молода людина намагалася спочатку умовити опікунів добровільно повернути спадщину, але ті відмовилися. Тоді він вирішив судом домагатися повернення викрадених грошей. Щоб успішно вести справу в суді, потрібно було ґрунтовне знайомство з афінськими законами, а саме головне - уміння гарно і переконливо говорити.
У той час при демократичному ладі в Афінах майже кожному громадянину приходилося виступати в суді й у народних зборах. Видатні оратори користувалися загальною повагою: їх вибирали на почесні посади в державі і відправляли послами в чужі країни. В Афінах з'явилося багато людей, які навчали красномовству: як перемагати в суперечках, як зробити слабке доведення більш сильним.
Найвидатнішими вчителями красномовства тоді були Ісократ і Ісей. Ісократ мав школу красномовства, але Демосфен не міг відвідувати заняття, тому що плата за навчання була занадто високою. Тоді він звернувся до Ісея, у той час кращому адвокату по справах про спадщини.
Чотири роки Демосфен ретельно навчався в Ісея і заплатив йому за навчання велику суму грошей. Закінчивши навчання, Демосфен почав судитися з опікунами. Суд тривав цілих п'ять років. Опікуни всіляко намагалися уникнути відповідальності; так, вони знищили навіть заповіт батька й інші важливі документи. Зрештою опікуни були засуджені, однак Демосфену не вдалося цілком повернути свою спадщину.
Виступати перед народом Демосфен мріяв ще хлопчиком. Якось раз ще в ранній юності Демосфен попросив свого вихователя взяти його на засідання суду послухати промову знаменитого оратора. Хлопчик бачив, як юрба народу проводжала оплесками оратора, і дивувався силі красномовства, що скорила усіх. З тих пір він кинув всі інші заняття й ігри зі своїми однолітками і став посилено вправлятися в красномовстві. Він твердо вирішив стати оратором.
Але, перш ніж виступати перед народом, Демосфену довелося, за прикладом свого вчителя, писати судові промови для інших. Таке заняття оплачувалося в Афінах досить добре, і молодому Демосфену удалося не тільки прокормити свою матір і сестру, але і зробити деякі заощадження.
Однак складання промов не могло задовольнити Демосфена: він був патріотом і мріяв присвятити свої сили суспільної діяльності.
Перший виступ молодого оратора перед народом скінчився сумно: шум і сміх юрби не дали йому закінчити промову. Ця невдача була зовсім природна, тому що Демосфен мав дуже слабкий голос, говорив невиразно, злегка заїкався, у нього була звичка затягати плечем, і, крім того, він зовсім не вмів триматися перед публікою.
Друга його спроба виступити з промовою перед народними зборами також виявилася невдалою. Упавши духом, закривши обличчя, поспішав він додому і спочатку навіть не помітив, що слідом за ним йшов один із друзів, відомий афінський актор.
Вони пішли разом. Демосфен почав гірко скаржитися другу на свої невдачі і говорив, що народ не цінує і не розуміє глибокого змісту його промов. "Усе це так, - відповідав актор, - але я спробую допомогти твоєму горю. Прочитай мені який-небудь уривок із Софокла чи Еврипіда". Демосфен прочитав. Коли він закінчив, актор повторив теж саме, але з такою виразністю, що Демосфену показалося, начебто він чує зовсім інші вірші. Він зрозумів тепер, як багато краси додає промові виразність, якої йому не вистачало, і з подвоєною ретельністю прийнявся за роботу.
Отже, Демосфен вирішив виправити всі недоліки своєї промови. Щоб ніхто йому не заважав, він усамітнився; оббрив потім собі півголови, щоб не виходити з будинку, поки волосся не відросте. У день по декілька годин підряд він займався вправами, щоб виправити неясність вимови. Він набирав у рот камінчики і намагався говорити голосно і ясно, щоб навчитися вимовляти звук "р", він брав щеня, слухав його гарчання і повторював звуки. Він привчив себе голосно вимовляти вірші, коли піднімався на гору чи гуляв по березі моря, причому намагався заглушити своїм голосом шум хвиль. Іноді молода людина не виходила по два, по три місяці, поки, нарешті, зовсім не опанував голосом і жестами.
Після довгих і завзятих зусиль Демосфен досяг своєї мети і став видатним оратором.
Як підсумок, можна стверджувати, що Демосфен - це визначний діяч, який залишив незабутній відбиток в історії Афін та Давньої Греції, а його вплив на розвиток демократії та культури мовлення в сучасному світі залишається актуальним і до цього дня.
2. ЖИТТЄВИЙ ШЛЯХ ДЕМОСФЕНА
Політичний пафос Демосфена спрямований на боротьбу з тиранією і захист демократії. Демосфен вважав, що "не слово і не звук голосу цінні в оратора, а те, щоб він прагнув до того ж, до чого прагне народ, і щоб він ненавидів чи любив тих самих, кого ненавидить чи любить батьківщина". Намагаючись об'єднати еллінський світ, Демосфен виступив проти македонського царя Філіппа, що хотів прихопити собі частину демократичної Греції, а, як удасться, то й більше. Демосфен гнівними посланнями проти царя Філіппа започаткував у риториці окремий жанр — філіппіки. У його філіппіках є такі думки: "Будь-який цар або тиран є ворогом свободи і противником законів"; "Не підкоряй собі закони, а підкоряйся їм сам: тільки цим зміцнюється народовладдя". Опора на закон — ось головне завоювання демократії і основа народовладдя, тому що демократична держава є державою правовою.
Демосфен вступає в багаторічну боротьбу з оратором Есхіном, прихильником царя Філіппа. Він додає до високої політичної патетики у своїх промовах інвективну лексику, використовує дотепний прийом претериції, який полягає в тому, що автор заявляє, ніби не буде сваритись, а потім лається, обіцяє не згадувати, а потім згадує тощо. У звинувачувальних промовах Демосфен поєднує елементи урочистої політичної мови і мови майдану, вулиці, майстерно вплітає елементи народної сміхової, комічної культури (грубі жарти, образи). Македонський цар одержує перемоги не своєю мудрістю і силою, а зрадою грецьких політиків, бо, як писав Демосфен, "в Елладі в ту пору — та й не десь в одному місці, а повсюдно — зійшов такий урожай зрадників, хабарників та інших святотатців, що подібного достатку нікому й не пригадати, скільки не згадуй. Ось з цими-то спільниками і помічниками він ввергнув еллінів, що здавна не ладили і ворогували один з одним, в ще зліші нещастя; одних обманув, інших одурив подачками, ще інших при-лестив усякими обіцянками і в такий спосіб роз'єднав усіх, хоча насправді для всіх було найкращим лиш одне — не давати йому такої сили. По-моєму, в цю саму пору і трапилось так, що майже повсюдно громадяни через свою непомірну і недоречну безпечність повністю позбавились свободи, а їхні провідники, які раніше думали, ніби торгують усіма, але не собою, зрозуміли, що себе продали ще на самому початку торгу. Нині не величають їх друзями і гостями, як у старі часи, коли наживались вони на хабарях! Нині вони звуться і підлабузниками, і клятвопорушниками, і ще по-вся-кому — слухають, що заслужили!". Правдивість таких оцінок Демосфена підтверджується і сучасною політичною ситуацією в Україні — уже більше як через два тисячоліття.
Політичні промови Демосфена (а серед них вісім філіппік) були настільки майстерними і загальнозрозумілими, що навіть вороги оратора їх визнавали. Розповідають, що коли цар Філіпп Македонський прочитав третю філіппіку Демосфена, то сказав: "Якби я слухав Демосфена, я сам би подав голос за нього як за вождя в боротьбі проти мене". Коли на суді з уже згаданим суперником Есхіном Демосфен переміг, Есхін не схотів платити штраф і подався у вигнання на острів Родос, де й організував школу риторики. Одного разу учні попросили Есхіна прочитати його останню промову на суді з Демосфеном, і Есхін охоче задовольнив їхнє бажання. Промова була прекрасна, і учні здивовано запитали, чому ж після такої промови їхній учитель у вигнанні, а мав би бути переможцем. На що Есхін відповів: "Якби ви чули, що говорив Демосфен, ви б про це не запитували".
До Демосфена грецька риторика вже мала чимало технічних напрацювань. Демосфен, скориставшись частиною з них, доповнив арсенал риторичної техніки своїми засобами. Він вважав, що першою умовою успіху оратора є жвавість, другою — жвавість і третьою — жвавість. Політичні промови, філіппіки Демосфена сповнені іронії, пародіювання, етичних антитез, риторичних запитань.
Членування періодів, довгі склади і ритми, евфонія кінцівок колонів робили вимову Демосфена плавною, приємною. У промовах Демосфена слово вирізнялося логічним наголосом, ключові слова ставилися на початку або в кінці періоду, вони повторювалися, створюючи риторичну фігуру анафори.
Улюбленими тропами Демосфена були метафора і гіпербола. Не цурається він фігури умовчання, ніби запрошує слухачів до співтворчості, продовжити думку і дати свою оцінку.
Демосфен прожив активне життя. І не тільки тим, що багато виступав (збереглося 60 промов), а й тим, що і виступи, і вчинки, і самі промови були діями і давали результат. Одну з таких описує Плутарх: цар Філіпп захопив Елатію і Фокіду, афіняни злякалися і розгубилися, ніхто не наважувався піднятися на ораторський поміст. Зійшов на нього Демосфен, порадив об'єднатися з Фівами, окрилив народ надією, взяв на себе посольський обов'язок виїхати у Фіви, щоб домовитись і разом виступити проти Філіппа. Однак цар також послав до Фів послів. Та ораторство Демосфена ніхто не міг перевершити. Фіви приєдналися до Афін і разом вони перемогли Філіппа.
Рада п'ятисот і весь народ постановили Демосфена увінчати золотим вінком у театрі Діонісія за вірність вітчизні і народу. Демосфен виступив перед слухачами: "Чого зі мною не бувало: мене вимагали видати з головою, мене страхали помстою.., мені погрожували, мене пробували підкупити, на мене натравлювали ось цих гидких тварюк — але, не зважаючи ні на що, моя вірність вам була незмінною. А чому? А тому, що, ледве ступивши на державне поприще, зразу вибрав я для себе прямий і чесний шлях — берегти і невпинно примножувати силу і успіхи вітчизни. Така моя служба".
Кінець ораторської кар'єри й життя Демосфена був таким же незвичним, як і початок.
Афіни програли війну зі спадкоємцями Александра, підписали тяжкий мир і змушені були винести на Народних зборах смертні вироки тим ораторам, які закликали проти війни з Македонією. Оратори втекли в храм, але були знайдені і закатовані. Демосфен знайшов пристановище у храмі Посейдона; але й там трагічний актор Архій знайшов його. Демосфен висміяв Архія за сценічні провали, попросив трохи часу, щоб залишити письмові розпорядження, сам зайшов у святилище, підніс до губ очеретяну паличку, якою писали давні, прикусив її і впав отруєний біля вівтаря.
Афіняни вшанували оратора-патріота бронзовим пам'ятником, на п'єдесталі якого викарбували такі слова:
"Мав би ти силу таку, Демосфене, як розум, могутню,
То македонський Арей влади в Елладі не взяв би".
У підсумку можна сказати, що життєвий шлях Демосфена був непростим, але дуже насиченим подіями і досягненнями. Він є прикладом успішної кар'єри в політиці та ораторстві, який він зумів здобути завдяки своєму таланту та наполегливості. Незважаючи на труднощі, які виникли через втрату соціального статусу родини, Демосфен зумів піднятися знову і здобути славу одного з найвідоміших діячів Греції свого часу.
3. ВКЛАД ДЕМОСФЕНА В МАЙБУТНЄ
Однією з найважливіших реформ, які впровадив Камілл, було перетворення римської армії з міліції на професійну армію. До цього часу римські вояки були залученими з громадян, які не мали достатньої підготовки та досвіду у війні. Камілл відмовився від цієї практики та замість того створив професійну армію, що складалася з добре підготовлених та дисциплінованих вояків, які могли виконувати складні військові завдання.
Крім того, Камілл також удосконалив організацію римської армії. Він ввів поняття легіону - великої військової одиниці, яка складалася зі 6000 чоловік. Легіон був поділений на маніпули - менші підрозділи з приблизно 120 вояків у кожному. Ця організація дозволяла легіону бути більш мобільним та ефективним, а також забезпечувала більшу гнучкість в бою.
Камілл також змінив зброю та обладнання римських вояків. Він замінив прості дерев'яні щити на важкі металеві щити, які надавали більшої захисту. Він також створив спеціальні підрозділи - легкі та важкі відділення, які мали різне зброю та обладнання та використовувалися в різних ситуаціях.
І нарешті, Камілл вніс важливі зміни у тактику та стратегію війни. Він навчив римських вояків маневровій війні та розміщенню на полі бою, що дозволяло їм краще використовувати свої переваги та перемагати в битвах. Він також ввів поняття резерву - додаткових військ, які можна було використовувати у критичних ситуаціях.
Реформи Марка Фурія Камілла значно підвищили ефективність римської армії та допомогли їй стати однією з найпотужніших в античному світі. Він також забезпечив більшу стабільність та дисципліну в армії, що дозволяло їй краще виконувати завдання та досягати перемог.
Крім того, Камілл був відомий своєю військовою тактикою та стратегією. Наприклад, під час війни з волськами він використовував диверсійні дії та пастки, що дозволило йому перемогти, хоча ворожа армія була чисельнішою. Він також успішно виконував нелегкі завдання, наприклад, у 396 році до н.е. він був призначений консулом та взяв на себе відповідальність за завершення війни з Етрусками, що була незакінченою після 10-річної війни.
Отже, реформи Марка Фурія Камілла у військовій сфері були дуже важливим кроком для римської армії та допомогли їй стати однією з найпотужніших в античному світі. Камілл також використовував винахідливі та ефективні стратегії у битвах та війнах, що дозволяло йому перемагати ворогів, які були чисельніші та краще озброєні. Після реформ Марка Фурія Камілла римська армія стала більш професійною та дисциплінованою. Інші римські генерали продовжили його роботу та додали власні інновації до військової тактики та стратегії.
Наприклад, генерал Сервій Туллій Сильний розширив поняття "класи" та створив "комітії" - групи військових за рангом, які виконували певні функції в армії. Ці комітети включали у себе вояків, яких можна було залучати до бойових дій в залежності від потреби.
У III столітті до н.е. Гай Фабій Піктор вперше застосував тактику "ромба" - формацію, в якій війська були розташовані в формі ромба, що дозволяло їм бути більш мобільними та ефективними на полі бою.
У II столітті до н.е. генерал Сціпіон Африканський використовував тактику, що включала в себе відволікаючу атаку на одному крилі та наступ на іншому, що дозволяло йому обходити ворожу армію та вбивати її ззаду.
Римська армія також розвинула власну систему інфраструктури, що дозволяла забезпечувати військові потреби та передвигатися по території. Були побудовані дороги, які з'єднували військові бази та фортеці, а також забезпечували швидкий рух військ на полі бою. Були створені склади зброї та інших матеріалів, що дозволяло забезпечити армію під час тривалих кампаній.
Отже, римські реформатори, такі як Марк Фурій Камілл, стали піонерами в розвитку військової науки та стратегії. Вони створили базис, на якому римська армія розвивалася протягом наступних століть і стала однією з найефективніших та найсильніших армій світу свого часу.
Військові реформи Марка Фурія Камілла справили значний вплив на подальший розвиток римської армії. Його зміни у військовій організації та тактиці сприяли підвищенню ефективності римської армії та покращенню її бойових здібностей.
Зокрема, він зробив такі зміни як заміна посади "диктатора" на "консула", створення професійних легіонів, покращення озброєння та зброєння війська, підвищення дисципліни та організації військового життя, створення маніпульної тактики.
Ці реформи дозволили римлянам здійснити значні територіальні завоювання та перетворити Рим на могутню державу. Римська армія стала однією з найбільш дисциплінованих та найефективніших армій світу свого часу, що забезпечило їй домінування на території Середземномор'я та північної Європи.
ВИСНОВКИ
Марк Фурій Камілл – це не тільки видатний полководець, але й ключова постать в історії Давнього Риму. Його військові здібності та лідерські якості допомогли Римській республіці досягти великих перемог і стати одним з наймогутніших держав світу.
Марк Фурій Камілл був першим полководцем, який увів у Римську армію консультацію з богів та обов'язкову мілітарну службу. Він створив нову систему формування та тренування військових загонів, засновану на дисципліні та строгому відборі. Також, завдяки Марку Фурію Каміллу, Римська армія перейшла від зброї піхоти до зброї кавалерії, що дало змогу збільшити мобільність та ефективність військових операцій.
Отже, Марк Фурій Камілл – це велика особистість в історії Давнього Риму, який прославився своїми військовими, політичними та культурними досягненнями. Його внесок у розвиток Римської республіки та військової науки залиш
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1.Rosenstein, Nathan Stewart. «Imperatores Victi: Military Defeat and Aristocratic Competition in the Middle and Late Republic». University of California Press, 1990. 336 ст.
2. Tit Livius близько 22 року до нашої ери. «.Livy. The History of Rome, Book V.» 289ст.
3. Plutarch у IІ столітті після нашої ери «Plutarch. Parallel Lives, Camillus.» 200ст.
4. Lazenby, John Francis. «The First Punic War: A Military History». Routledge, 1996. 256 ст.
5. Goldsworthy, Adrian Keith. «The Roman Army at War: 100 BC-AD 200». Oxford University Press, 1998. 288 ст
ДОДАТКИ
Додаток А
Монета з Марком Фуріем Каміллом
Додаток Б
Малюнок на якому зображена постать Марка Фурія Камілла
