МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я
Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна»
Інститут соціальних технологій
Кафедра фізичної терапії, ерготерапії
та фізичного виховання
БІДНЕНКА КИРИЛА ЄВГЕНОВИЧА
група ФТ-19-1
ФІЗИЧНА РЕАБІЛІТАЦІЯ ПРИ ІШЕМІЧНІЙ
ХВОРОБІ СЕРЦЯ
Реферат
з дисципліни «Фізична терапія при захворюваннях серцево-судинної системи »
Київ 2023
План
Вступ…………………………………………………………………………………3
1. Етіологія та патогенез ІХС………….…………………………………………...4
2. Лікувальна дія фізичних вправ при атеросклерозі…………………………………………..5
3. Фізична реабілітація при ішемічній хворобі серця…………………………………..………9
3. 1.Лікувальна фізична культура при ІХС.
3.2.Визначення толерантності до фізичного навантаження
3.3.Основні задачі фізичного навантаження в профілактиці і лікуванні ІХС.
3.4. Принцип лікування і догляд за хворими
4. Основні курортні фактори, які застосовуються при захворюваннях серцево-судинної системи………………………………………………………………………………………………….13
Висновок……………………………………………………………………………………..…………………….…14
Список використаної літератури …………………………………………………………………….…..15
Вступ
Реабілітація хворих інфарктом міокарда й хронічною ішемічною хворобою серця має свої специфічні особливості, що відрізняють її від реабілітації при інших захворюваннях. Ці особливості головним чином обумовлені самою сутністю ІХС, в основі якої лежить необоротний хронічний процес, яким є атеросклероз коронарних артерій.
Особливістю реабілітації при ІХС є її постійний і поетапний (фазовий) характер. Ця особливість також обумовлена патогенезом ІХС. Відповідно до цього заходу щодо реабілітації й вторинної профілактики при ІХС варто виконувати протягом всього життя. Зрозуміло, що настільки тривале активне спостереження за хворими створює більші труднощі. Але воно необхідне. Зрозуміло, певним стадіям хвороби повинна відповідати своя форма реабілітації. Інакше кажучи, процес реабілітації має не тільки постійний, але й поетапний, фазовий характер. Цю особливість реабілітації хворих варто мати на увазі при плануванні обсягу реабілітаційної допомоги в тих або інших конкретних умовах.
Серцево-судинна система відіграє важливу роль в життєдіяльності організму, постачає всім тканинам і органам поживні речовини, виносить продукти обміну. Тому при захворюваннях апарату кровообігу порушується функціональна діяльність усього організму, знижується працездатність, наступає передчасна старість. СС захворювання є основною причиною інвалідності і смертності у більшості країн світу.
1. Етіологія та патогенез ішемічної хвороби сердця
Ішемічна хвороба серця — збірне поняття, являє собою групу захворювань, в основі яких лежить абсолютна або відносна недостатність коронарного кровообігу, тому ішемічна хвороба — це коронарна хвороба серця. Ця хвороба, як «самостійне захворювання» виділена Всесвітньою організацією охорони здоров'я в 1965 р. в зв'язку з великим соціальним значенням. Зараз ішемічна хвороба настільки широко розповсюджена в усьому світі, особливо в економічно розвинутих країнах, що можна говорити про її епідемію. Небезпека ішемічної хвороби — раптова смерть. На її долю припадає біля 2/3 випадків смерті від серцево-судинних захворювань; хворіють частіше чоловіки віком 40—65 років.
Етіологія і патогенез. Серед безпосередніх причин розвитку ішемічної хвороби серця слід назвати тривалий спазм, тромбоз або тромбоемболію коронарних артерій серця і функційну перенапругу міокарда в умовах атеросклеротичної оклюзії цих артерій. Однак це лише місцева причина розвитку ішемії та некрозу серцевого м'язу і його наслідків. Ними не вичерпується етіологія ішемічної хвороби серця, генетично пов'язаної з атеросклерозом і гіпертонічною хворобою. Етіологічні фактори атеросклерозу і гіпертонічної хвороби і, перш за все, психоемоційна перенапруга, яка призводить до ангіоневротичних порушень, є також і етіологічними факторами ішемічної хвороби серця. Тому атеросклероз, гіпертонічна та ішемічна хвороби серця «йдуть поруч». Лише в рідких випадках при ішемічній хворобі серця не буває атеросклерозу коронарних артерій серця.
Фактори ризику ішемічної хвороби серця. Фактори ризику — це фактори, які утворюють загрозу розвитку ішемічній хворобі серця і сприяють її виникненню. Найбільше практичне значення мають: соціально-культурні (екзогенні) і внутрішні (ендогенні) фактори ризику ішемічної хвороби серця. До соціально-культурних факторів ризику відносяться:
1) вживання висококалорійної, багатою на вуглеводи, насиченою жиром і холестерином їжі;
2) гіподинамія;
3) психоемоційне перенапруження;
4) куріння, алкоголізм, тривале вживання контрацептивних засобів (у жінок). До внутрішніх (ендогенним) фактор ризику відносяться: 1) артеріальна гіпертензія; 2) збільшення рівня ліпідів в крові; 3) порушення толерантності до вуглеводів; 4) ожиріння; 5) гіперурикемія;
5) порушення обміну елеутролітів, мікроелементів;
7) гіпотиреоз;
8) жовчнокам'яна хвороба;
9) спадковість і ін.
Патогенетичні фактори ішемічної хвороби епідеміологами розцінюються як фактори ризику, тобто показники можливості розвитку інфаркту міокарда як головного прояву ішемічної хвороби серця в певний проміжок часу (здебільше 10 років) у певної групи населення (як правило 1000 чоловіків). Так «передбачальна» цінність гіперліпідемії становить 21 %, а сума таких факторів, як гіперліпідемія, артеріальна гіпертензія, куріння і надмірна маса тіла — 44 %, тобто майже у половини обстежених осіб з чотирма факторами ризику протягом 10 років розвивається ішемічна хвороба серця.
Класифікація. Слід пам'ятати, що ішемічна хвороба серця генетично пов'язана з атеросклерозом і гіпертонічною хворобою. Це серцева форма атеросклерозу і гіпертонічної хвороби, яка проявляється ішемічною дистрофією міокарда, інфарктом міокарда, кардіосклерозом.
Ішемічна хвороба серця перебігає хвилеподібно і нерідко супроводжується коронарними кризами, тобто епізодами гострої (абсолютної) коронарної недостатності, які виникають на фоні хронічної (відносної) недостатності коронарного кровообігу. В зв'язку з цим розрізняють гостру і хронічну форми ішемічної хвороби серця. Гостра ішемічна хвороба серця морфологічно проявляється ішемічною дистрофією міокарда та інфарктом міокарда; хронічна ішемічна хвороба серця — кардіосклерозом (дифузним дрібноосередковим і післяінфарктним великоосередковим), який в ряді випадків ускладнюється хронічною аневризмою серця.
2.Лікувальна дія фізичних вправ при ішемічній хворобі .
Лікувальна дія фізичних вправ в першу чергу проявляється в
позитивному впливі на обмін речовин, діяльність нервової та ендокринної
систем, які регулюють всі види обміну речовин. Проведені дослідження
переконують, що систематичні заняття фізичними вправами нормалізують
вміст ліпідів в крові. Численні спостереження за хворими на ІХС та
людьми літнього віку також свідчать про сприятливу дію різної м'язової
активності. Так, при підвищенні холестерину в крові курс ЛФК часто знижує
його до нормальних величин. Застосування фізичних вправ спеціальної
лікувальної дії, наприклад, поліпшують периферійний кровообіг, сприяють
відновленню моторно-вісцеральних зв'язків, порушених внаслідок
захворювання. В результаті реакції серцево-судинної системи стають
адекватними, зменшується кількість спотворених реакцій. Спеціальні фізичні
вправи покращують кровообіг тієї ділянки або органу, живлення яких
порушене внаслідок ураження судин. Рухова активність здатна протидіяти
перерозподілу солей кальцію в організмі, властивому старінню, тобто дає
антисклеротичний ефект. Систематичні фізичні вправи зменшують ризик
ішемічної хвороби серця. Припускають також наявність іншого виду
антисклеротичного ефекту тренування – механічного. При руховій активності
можливості відкладення солей кальцію в м'язах, сухожилках і суглобах
знижуються. Фізичні вправи із змінами положення тіла та різноспрямованими
прискореннями, що вимагають швидких змін тонусу судин у зв'язку із
зміщенням маси крові є антисклеротичною гімнастикою для кровоносних
судин. Систематичні заняття розвивають колатеральний (обхідний) кровообіг.
Під впливом фізичних навантажень нормалізується вага. При початкових
ознаках атеросклерозу та наявності факторів ризику для профілактики
подальшого розвитку захворювання необхідно усунути ті з них, на які можливо
впливати. Тому так ефективні заняття фізичними вправами, дієта із зниженням
продуктів, багатих на холестерин та жир, і відмова від паління.
Основними завданнями занять фізичними вправами для
профілактики атеросклерозу є активізація обміну речовин, поліпшення нервової
та ендокринної систем регуляції обмінних процесів, підвищення
функціональних можливостей серцево-судинної та інших систем організму.
Для занять підходять більшість фізичних вправ: тривалі прогулянки,
гімнастичні вправи, плавання, ходьба на лижах, біг, веслування, спортивні ігри.
Особливо корисні фізичні вправи, які виконуються в аеробному режимі, коли
потреба працюючих м'язів в кисні повністю задовольняється.
Фізичні навантаження дозуються в залежності від функціонального
стану хворого. Зазвичай вони спочатку відповідають фізичним навантаженням,
що застосовують для хворих, віднесених до I функціонального класу. Потім
заняття слід продовжити в групі здоров'я, в клубі любителів бігу або
самостійно. Такі заняття проводяться 3–4 рази на тиждень по 1–2 год. Вони
повинні продовжуватися постійно, оскільки атеросклероз має хронічний
перебіг, а фізичні вправи для всіх м'язових груп попереджають його подальший
розвиток. Вправи загальнотонізуючого характеру чергуються з дихальними
вправами і для дрібних м'язових груп. При недостатності кровопостачання
головного мозку обмежуються швидкі нахили і різкі повороти тулуба і голови.
2.Фізична реабілітація при ішемічній хворобі серця.
2. 1. Лікувальна фізична культура при ІХС.
У лікуванні стенокардії важливе значення має регламентація рухового режиму: необхідно уникати фізичних навантажень, що приводять до приступу, при нестабільній і передінфарктній стенокардії режим обмежують аж до постільного. Дієта повинна бути з обмеженням обсягу і калорійності їжі. Необхідні медикаменти, поліпшуючі вінцевий кровообіг і що знімають емоційну напругу.
Завдання ЛФК: стимулювати нейрогуморальні регуляторні механізми для відновлення нормальних судинних реакцій при м'язовій роботі і поліпшити функцію серцевосудинної системи, активізувати обмін речовин (боротьба з атеросклерозним процесом), поліпшити емоційно-психічний стан, забезпечити адаптацію до фізичних навантажень. В умовах стаціонарного лікування при нестабільній стенокардії і передінфарктному стані до занять лікувальною гімнастикою приступають після припинення сильних приступів на постільному режимі. При інших варіантах стенокардії хворого знаходиться на палатному режимі. Проводиться поступове розширення рухової активності і проходження всіх подальших режимів. Методика ЛФК така ж, як при інфаркті міокарду. Переведення з режиму на режим здійснюється в раніші терміни. Нові початкові положення (сидячи, стоячи) включаються в заняття відразу ж, без попередньої обережної адаптації. Ходьба на палатному режимі починається з 30—50 м і доводиться до 200—300 м, на вільному режимі — до 1—1,5 км і більш. Темп ходьби повільний, з перервами для відпочинку.
На санаторному або поліклінічному етапі відновного лікування руховий режим призначається залежно від функціонального класу, до якого відносять хворого. Тому доцільно розглянути методику визначення функціонального класу на основі оцінки толерантності хворого до фізичного навантаження.
3. 2. Визначення толерантності до фізичного навантаження
Дослідження проводиться на велоергометрі в положенні сидячи під електрокардіографічним контролем.
Хворий виконує 3—5-хвилинні фізичні навантаження, що ступінчасто-підвищують, починаючи з 150 кгм/хв — I ступінь, потім на кожному новому ступені навантаження підвищується на 150 кгм/хв: II ступінь — 300, III ступінь — 450 кгм/хв, і т. д. — до визначення граничного переносимого хворим навантаження.
При визначенні ТФН використовуються клінічні і електрокардіографічні критерії припинення навантаження. До клінічних критеріїв відносяться: досягнення субмаксимальної (75—80%) віковий ЧСС, приступ стенокардії, зниження АД на 20—30% або його підвищення до 230/130 мм рт. ст. , напад задухи, виражена задишка, різка слабкість, відмова хворого від подальшого проведення проби. До електрокардіографічних критеріїв відносяться зниження або підйом сегменту ST електрокардіограм на 1 мм і більш, часті (4:40) екстрасистоли і інші порушення збудливості міокарду (пароксизмальна тахікардія, миготлива аритмія, порушення атріовентрикулярної або внутрішньошлуночкової провідності, різке зниження величин зубця R). Пробу припиняють при появі хоч би однієї з вищеперелічених ознак. Припинення проби в самому її початку (1—2-а хвилина першого ступеня навантаження) свідчить про надто низький функціональний резерв коронарного кровообігу, він властивий хворим IV функціонального класу (150 кгм/хв або менше). Припинення проби в межах 300—450 кгм/хв також говорить про невисокі резерви вінцевого кровообігу — III функціональний клас. Поява критерію припинення проби в межах 600 кгм/хв. — II функціональний клас, 750 кгм/хв і більш — I функціональний клас.
Окрім ТФН у визначенні функціонального класу мають значення і клінічні дані.
До I функціонального класу відносять хворих з рідкісними приступами стенокардії, що виникають при надмірних фізичних навантаженнях з добре компенсованим станом кровообігу і вище вказаною ТФН; до II функціонального — з рідкісними приступами стенокардії напруження (наприклад, при підйомі в гору, по сходах), із задишкою при швидкій ходьбі і ТФН 450—600 кгм/хв; до III — з частими приступами стенокардії напруження, що виникають при звичайних навантаженнях (ходьбі по рівному місцю), недостатністю кровообігу — II А ступеня, порушеннями серцевого ритму, ТФН — 300—450 кгм/хв; до IV — з частими приступами стенокардії спокою або напруження, з недостатністю кровообігу II Б ступеня, ТФН — 150 кгм/хв і менш. Хворі IV функціонального класу не підлягають реабілітації в санаторії або поліклініці, їм показано лікування і реабілітацію в лікарні.
3. 3. Основні задачі фізичного навантаження в профілактиці і лікуванні ІХС.
Основним задачами фізичних навантажень в профілактиці і лікування ІХС є:
1. Нормалізація Центральної і Вегетативної НС.
2. Видалення м’язового дисбалансу.
3. Стимуляція обміну речовин шляхом підвищення окисно відновних реакцій і енергозатрат, нормалізація жирового і вуглеводного обміну.
4. Покращення функціонального стану ССС шляхом покращення коронарного і периферичного кровообігу. Підвищення скорочувальної здатності міокарда; нормалізація тонусу судин; активізація систем, які протидіють згортання крові.
5. Підвищення функції зовнішнього дихання шляхом збільшення рухливості діафрагми грудної клітки суглобів хребта сили дихальної мускулатури; збільшення дихальної поверхні легень ніж встановлення нормальних вентеляційно перфозійних відносин.
6. Нормалізація ШКТ, попередження спланхктозу (органів черевної порожнини) поява кардіальних гриж стравоходу шляхом покращення моторної функції, секреторної функції шлунку і кишківника, печінки і жовчного міхура, укріплення м’язів тазового.
Програма для профілактики і лікування СС захворювань повинні відповідати функціональному стану ССС, толерантності організму до фізичних навантажень, яка визначається за допомогою функціональних проб з фізичними навантаженнями.
В залежності від віку, статі, наявності захворювань і ступеня тренованості а під час занять фізкультурою максимум тренуючи пульс коливаннями від 50 до 85% порогового. Мінімальна ЧСС складає 80-85% від треную чого. Для груп загальної фізичної підготовки
Максимально тренуючий пульс може бути розрахований на початкове заняття по формулі 0,5?(220- вік), а при підвищенні тренованості 0,7?(220-вік). При цьому 25-50% аеробної потужності приблизно = 50-70% max вікового пульсу, який вираховується за формулою 220- вік.
Для рішення задач профілактики і лікування ІХС використовуються фізичні вправи ( різні за формою) та масаж.
В комплексі фізичних вправ застосовуються
– ізотонічні рухи з ізометричною напруженістю м’язів кінцівок (4-8с)
–дихальні вправи з подовженим видихом при наявності серцевої недостатності поглиблення вдиху і видиху при відсутності серцевої недостатності.
– Вправи на розслаблення напруженості м’язів. Для видалення м’язового дисбалансу використовуються вправи на розслаблення ізометрична релаксація і вправи з опором і ізометричним напруженням послаблених м’язів.–Ходьба.
3. 4. Принцип лікування і догляд за хворими
Лікування стенокардії здійснюється залежно від тяжкості захворювання. Перш за все при виникненні приступу стенокардії його треба купірувати. Неускладнений приступ стенокардії можна зняти прийомом 1-2 табл. нітрогліцерину під язик (0,5п 1 міліграма). Якщо біль повністю не проходить, прийом нітрогліцерину повторюють через 10—15 мін у поєднанні з валідолом або валеріаною.
Одночасний прийом понад 2 табл. нітрогліцерину може викликати різке падіння артеріального тиску, тахікардію, головний біль. У інших випадках хворі самостійно можуть приймати до 20—30 і більше таблеток в добу, іноді з профілактичною метою, знаючи про можливість виникнення приступу стенокардії, особливо взимку при виході на вулицю, підйомі по сходах, нервовому навантаженні. Окрім пігулок нітрогліцерину, можна вживати його 1%-ний спиртний розчин (по 2-3 краплі на цукор під язик) або краплі Вотчала, які містять нітрогліцерин і ментоловий спирт, по 3-4 краплі на язик.
При приступах стенокардії, що супроводжуються нервовим збудженням, показані седативні засоби (валеріанові краплі, валокардин), транквілізатори (седуксен, тазепам), гірчичники на передсердну область. При тривалих і важких приступах — промедол з седуксеном або фентанил. Напади стенокардії, що протікають з ускладненнями (серцева астма, набряк легенів, підвищення артеріального тиску, порушення ритму серця), вимагають застосування серцевих глікозидів, сечогінних, гіпотензивних і антиаритмічних засобів. Обличчям літнього віку морфін не призначається із-за важких побічних явищ (порушення дихання, парез кишечника, нудота і ін. ).
У періоді між приступами призначають препарати, що запобігають повторному виникненню приступів, ускладнень стенокардії і прогрес захворювання.
Виділяють три групи ефективних препаратів:
1) пролонговані форми нітратів (нітронг, сустак-міте, сустак-форті, тринитролонг, нітро-мазь, нітросорбід і ін. );
2) бета-адреноблокатори (індерал, обзидан, анаприлин, тразикор, віскен, корданум і ін. );
3) антагоністи кальцію (ізоптин, верапамил, коринфар і ін. ), антіагреганти (ацетилсаліцилова кислота, микристин, тиклид, трентал, ангінин і ін. ).
Всі ці препарати хворий приймає з урахуванням індивідуального підходу, оптимальної дози, ефективності лікування, а також тяжкості хвороби і наявності іншої патології серцево-судинної системи.
Під час нападу стенокардії хворому необхідно забезпечити повний спокій, при нагоді укласти його, забезпечити приплив свіжого повітря. Особливо ефективними у відповідних випадках виявляються зволікаючі процедури (гірчичники на ділянку серця, опускання лівої руки по лікоть в гарячу воду).
4.Основні курортні фактори, які застосовуються при захворюваннях серцево-судинної системи.
1. Кліматотерапія. Вплив природних факторів повинен приводити організм у стан фізіологічного комфорту.
Різка зміна клімату, виснажлива поїздка, перепади барометричного тиску, теплий період(липень-серпень), холодний період року, підвищена вологість повітря та інші негативні властивості клімату загострюють захворювання, погіршують стан здоров'я.
При захворюваннях серцево-судинної системи рекомендуються місцеві курорти або кліматичні курорти середньої частини України. Це рівнинні курорти в лісовій і лісостеповій зонах. Приморські курорти рекомендуються в комфортний період року. На кліматичному курорті рекомендується.
2. Бальнеотерапія. Рекомендують:
а) курорти з вуглекислими водами (вуглекислі ванни): Закарпаття, Прикарпаття;
б) курорти з сірководневими водами (сірководневі ванни): Любень -Великий, Немирів, Синяку;
в) курорти з радоновими водами (радонові ванни): Корець;
г) таласотерапію.
Висновок
Ішемічна хвороба серця (ІХС) проявляє себе через погіршення функції міокарда внаслідок невідповідності кровопостачання його вимогам,спричиненої обструктивними порушеннями коронарного кровообігу. Навіть для нормальних умов характерна майже гранична екстракція міокардом кисню із припливної крові. Змішана венозна кров, що відтікає у вінцевий синус, містить 5–7 % кисню, кров із порожнистих вен — 13–15 %. Кількість кисню у крові вінцевого синуса є постійною незалежно від навантажень, виконуваних серцем. Збільшення екскреції кисню та відповідне зниження його кількості у вінцевому синусі відбувається при коронарній недостатності. Цей феномен може бути замаскований посиленням перфузії здорових ділянок міокарда. При коронарній недостатності запаси кисню у міокарді, пов’язані з міоглобіном, зменшуються. Коронарна недостатність виникає внаслідок дисбалансу між потребою міокарда у кисні та його надходженням із кров’ю. У здоровому серці в разі потреби спрацьовують механізми, що регулюють пропускну здатність вінцевих судин згідно з енерговитратою організму.
Методика занять фізичними вправами залежить від захворювання і характеру патологічних змін, ним викликаних, стадії захворювання, ступеня недостатності кровообігу, стану вінцевого кровопостачання. При важких проявах захворювання, вираженій недостатності серця чи вінцевого кровообігу заняття будуються таким чином, щоб у першу чергу досягти терапевтичного впливу: попередити ускладнення за рахунок поліпшення периферичного кровообігу і дихання, сприяти компенсації ослабленої функції серця завдяки активізації позасерцевих факторів кровообігу, поліпшити трофічні процеси, стимулювавши кровопостачання міокарда.
Збереженню досягнутого ефекту сприяє продовження тренувань у домашніх умовах. В осіб, що припинили тренування вдома, уже через 1-2 міс спостерігалося погіршення стану і розвивався феномен зникнення тренованості. Систематичне ж продовження тренувань з періодичним переусвідомленням хворих і можливим внесенням корекції в тренування по ходу спостереження є гарантією збереження досягнутого тренувального ефекту і задовільного стану хворих.
Список використаної літератури .
Амосов Н.М. Моя система здоров’я. - Київ: Здоров’я, 1997. - 54 с.
Амосов Н.М., Бендет Я.А. Терапевтичніи аспекти кардіохірургії. - 2-е вид. - Київ: Здоров’я, 1990. - 288 с.
Амосов Н.М., Бендет Я.А. Фізична активність та сердце. - Київ: Зйоров’я, 1984. - 232 с.
Лікувальна фізична культура: Справ. вид. / Під. ред. В.А. Епіфанова. - М.: Медицина, 1987. – 528.
Лікувальна фізкультура у системі медичної реабілітації / За ред. А.Ф. Каптеліна, ІЛ. Лебедєвої. - М: Медицина, 1995. - 400 с.
Лікувальна фізкультура та лікарський контроль: Підручник / За ред. В.А. Єпіфанова, Г.Л. Апанасенка. - М: Медицина, 1990. - 368 с.
Триняк М.Г. Застосування вольового управління диханням в клініці внутрішніх хвороб та в спорті. - Чернівці, 1996. - 122 с.
Мухін В.М. Фізична реабілітація. - Київ, “Олімпійська література”, 2000. – 274 с.
Нові аспекти лікування та реабілітації хворих на інфаркт міокарда. - К.: Укр. НДІ кардіології ім. акад. М.Д. Стражеска, 1997. - 34 с.