Презентаціяна тему: “Спостереження і догляд за хворими з захворюваннями органів виділення”

Травматичні пошкодження органів сечовидільної системи

• Розрізняють ушкодження та поранення нирок, сечоводів, сечового міху­ра та уретри. Вони можуть бути ізольованими або поєднуватися з пошкод­женнями різних органів черевної порожнини.
• Травми сечостатевої системи поділяють на закриті (забій, падіння з висоти, здавлювання та ін.) і відкриті (вогнепальні, колоті, різані).

Пошкодження нирок. 

Усі травми нирок можна поділити на п'ять груп:

1) пошкодження капсули нирки;

2) розрив ниркової паренхіми, що не доходить до чашечок і мисок;

3) розрив паренхіми і чашечок;

4) повне розчавлення нирки, розрив на дрібні фрагменти;

5) пошкодження воріт нирки, відрив її від сечовода.

Клінічні ознаки. 

• +При просочуванні крові та сечі в черевну порожнину розвивається пе­ритоніт. Важливе значення у встановленні діагнозу мають: загальний аналіз сечі, хромоцистоскопія, екскреторна урографія, в разі потреби - ретроград­на пієлографія

 Види ретроградної пієлографії

• Хромоцистоскопію проводять так. У сечовий міхур вводять цистоскоп, а потім внутрішньовенно - індигокармін (4 мл 0,4 % розчину). При нормальній функції нирок забарвлена в синій колір сеча виділяється з устя сечовода через 3-5 хв після введення індигокарміну При пошкод­женні нирки, сечоводів виділення індигокарміну і сечі не буде.
• Екскреторна урографія. Хворому внутрішньовенно вводять 40 % роз­чин уротрасту (50 мл) або сергозину, діодону, після чого настає контрасту­вання ниркових мисок, сечоводів і сечового міхура. Рентгенівські знімки проводять через 10, 20 і 30 хв.
• Ретроградна пієлографія. За допомогою маніпуляційного цистоско­па через вічка сечоводів проводять катетеризацію одного або двох сечо­водів тонкими катетерами, через них вводять водорозчинні контрастні пре­парати (уротраст, діодон), які виповнюють сечоводи і ниркові миски. Після цього проводять оглядовий рентгенівський знімок, на якому зображені нир­кові миски і сечоводи.

Лікування.

• При невеликих травмах нирок проводять консервативне лікування. Потерпілим призначають спокій, холод на поперекову ділянку, для профілактики інфекції дають антибіотики, уросептики. При наявності гематурії застосовують хлористий кальцій, вікасол, амінокапронову кислоту та ін.

Лікування

• При профузній гематурії і наростанні ознак крововтрати (тахікардія, зниження артеріального тиску, зниження показників гемограми (еритроцитів, гемоглобіну, гематокриту) показана термінова операція - люмботомія і ревізія нирки. Розчавлення нирки і глибокі розриви її паренхіми з пошкодженнями чашечок, миски, відрив сечовода вимагають термінової пластики відповідної ділянки нирки або нефректомії (видалення нирки) Операція закінчується дренуванням поперекової ділянки і ложа нирки.
• У післяопераційний період таким хворим необхідно поповнити крововтрату, призначити антибіотики, сульфаніламідні препарати, уросептики.

Пошкодження сечоводів.

• Розрізняють частковий і повнийрозрив сечоводів.
• Клінічні ознаки. У хворого виникає біль у ділянці пошкодженого сечовода. Біль пов'язаний із затіканням сечі в заочеревинний простір, формуванням сечових запливів і флегмони. Поряд із цим, порушується сечовипускання. При часткових розривах сечоводів сеча може виділятися з домішками крові. При повних розривах сечоводів настає анурія. Важливе значення у встановленні діагнозу мають хромоцистоскопія, екскреторна і ретроградна урографія. При пошкодженнях сечоводів контрастна речовина розповсюджується в паранефральній клітковині або заочеревинному просторі.

Лікування.

• В окремих випадках при часткових розривах сечоводів можливе самостійне його загоєння. При значних пошкодженнях або повних розривах проводять пластичні операції. Методом вибору є зшивання і відновлення просвіту пошкодженого сечовода. При розчавленнях, множинних пошкодженнях сечоводів проводять їх пластику за допомогою стінки сечового міхура або з виключеної петлі тонкої кишки.

Пошкодження сечового міхура. 

•  Найчастішими пошкодженнями є розриви сечового міхура. Вони поділяються на внутрішньочеревинні,позаочеревинні і змішані. Розриви сечового міхура можуть бути частковими і повними.

Клінічні ознаки.

• Основні клінічні ознаки залежать від форми і тяжкості пошкодження сечового міхура. При внутрішньочеревному розриві сеча потрапляє в черевну порожнину, що клінічно проявляється болем у животі і симптомами подразнення очеревини. М'язи живота напружуються, перку-торно в бокових заглибинах черевної порожнини визначають притуплення перкуторного звуку. При позаочеревинному розриві сечового міхура сеча потрапляє в навколоміхурову клітковину. Хворий скаржиться на виражений біль внизу живота. Перкуторно над симфізом і по боках визначають притуплення перкуторного звуку ("симптом метелика"). При катетеризації в обох випадках сечі мало, вона затримується в черевній порожнині і навколоміхуровій клітковині.
• Важливе значення в діагностиці, особливо внутрішньочеревних розривів сечового міхура має проба з наповненням його розчином антисептика через катетер (проба Зельдовича). Для уточнення діагнозу краще проводити цистографію. В сечовий міхур через гумовий катетер вводять від 10 до 150 мл 20 % розчину уротрасту, сергозину, кардіотрасту або діодону і виконують рентгенівський знімок. При внурішньочеревному розриві сечового міхура контрастна речовина виходить за його межі і попадає у вільну черевну порожнину; при позаочеревинному розриві - у параміхурову клітковину.

Лікування.

• У разі пошкодження сечового міхура показане оперативне лікування. Особливо терміновою є операція при внутрішньочеревному розриві. Кожна втрачена година погіршує її результати, оскільки розвивається сечовий перитоніт з тяжким перебігом. Після проведеної нижньої лапаро­томії сечовий міхур зшивають дворядним кетгутовим швом, виконують дренування навколоміхурової клітковини і накладають цистостому (норицю сечового міхура) для профілактики недостатності швів.
• При позаочеревинному розриві зашивається дефект, проводять дренування навколоміхурової клітковини і катетеризацію сечового міхура. При відкритих пошкодженнях сечового міхура об'єм операції залежить від характеру пошкодження, але після зашивання дефекту у кожному випадку необхідно накладати цистостому.

Пошкодження сечівника.

• Найчастішим пошкодженням є розриви сечівника (уретри). Вони бувають частковими і повними.
• Клінічні ознаки. У хворих виникає різкий біль у промежині, виділення крапель крові з уретри, з'являється гематома в ділянці промежини, калитки, затримка сечі. При спробі катетеризації сечівника (проводиться лікарем тільки перед операцією) катетер не проходить в сечовий міхур. Вирішальне значення у встановленні діагнозу має уретрографія. Введена контрастна ре­човина (уротраст,верографін, кардіотраст, діодон і ін.) на рентгенівських знімках виходить за межі сечівника.

Лікування.

• При пошкодженні сечівника вибором методу лікування є операція. Однак відновлення його просвіту і цілості безпосередньо після трав­ми (накладання первинного шва) проводять рідко. Гематоми і сечові запливи дренують, накладають цистостому, а відновлення просвіту сечівника проводять через 2-3 місяці, після розсмоктування гематоми і сечових запливів.

Дякую за увагу!