Реферат Студентка І v курсу денного відділення спеціальності «Графічний дизайн» малеш І. В

Ім'я файлу: Реферат Біблія. Псалми Давидові_МАЛЕШ.docx
Розширення: docx
Розмір: 43кб.
Дата: 26.11.2022
скачати

МІНІСТЕРСТВО КУЛЬТУРИ ТА ІНФОРМАЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

ЗАКАРПАТСЬКА АКАДЕМІЯ МИСТЕЦТВ

Кафедра культури та соціально-суспільних дисциплін

Біблія. Псалми Давидові

Реферат

Студентка ІV курсу денного відділення спеціальності «Графічний дизайн»
МАЛЕШ І. В.

Ужгород – 2022

ЗМІСТ
ВСТУП.......................................................................................................................3
РОЗДІЛ І. Біблія…………..................................................................................... 4-7

ПІДРОЗДІЛ І. Книги Старого Завіту. .………............................................4-5

ПІДРОЗДІЛ ІІ. Книги Нового Завіту. .………............................................5-7

РОЗДІЛ ІІ. Давидові Псалми................................................................................7-13

ПІДРОЗДІЛ І. Сутність Псалмів.………....................................................8-10

ПІДРОЗДІЛ ІІ. Текст Псалмів….………..................................................10-11

ПІДРОЗДІЛ ІІІ. Класифікація видів Псалмів................................................11

ПІДРОЗДІЛ ІV. Теологія Псалмів……………………….........................11-12

ПІДРОЗДІЛ V. Тенденції у вивченні Псалмів..........................................12-13

ВИСНОВКИ........................................................................................................13-14
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ….........................................................15
ДОДАТКИ……………………….…………………………..……………………..16

ВСТУП
Біблія є священною книгою християн, однією з найвизначніших пам'яток світової релігійної думки, яка міцно вросла в духовність і культуру багатьох народів. Створювалася вона від XII ст. до н. е. по II ст. н. е., тобто впродовж майже півтори тисячі років у процесі відбору, редагування, канонізації релігійних текстів, які спершу іудаїзм, а потім християнство визнали богонатхненними — навіяними людям Богом шляхом Одкровення. Тобто через Біблію Бог звернувся до людей. Священнописці підбирали спосіб, стиль викладу. Писали її сотні відомих і невідомих авторів, редакторів, переписувачів, перекладачів, яким Бог явив своє слово. Складається Біблія із двох частин — Старого та Нового Завітів.

Біблія — це збірка 66 священних книг, яка писалася впродовж 1600 років. Біблія містить різні за змістом і формою релігійні та світські твори, які засвідчують різноманітність способів пізнання, осмислення дійсності, формування світоглядних засад, спроб заглянути в майбутнє людства. У ній тісно переплетені реальне та ірреальне, міф і дійсність. Учені вважають, що більшість оповідей має під собою реальну основу, вони є закріпленою в легендах справжньою історією. Попри те, що немало сюжетів вступають між собою в логічну суперечність, вони об'єднані могутнім духовним змістом. Саме тому Біблію вважають книгою книг.

Книга Псалмів є найдорогоціннішою книгою Старого Завіту. Давидові Псалми – це книга молитов на всі випадки: у скорботі, у відчаї, у лихах, у сльозах покаяння і в радості після отриманої розради, у потребі подяки і для вознесіння чистої хвали Творцеві. Цар Давид перший почав супроводжувати спів складених ним богонатхнених молитов грою на музичному інструменті, іменованому “псалтиріон”, схожому на арфу. Псалми складені за правилами єврейської поезії і часто досягають дивовижної краси і сили. Майже в кожному вірші Книги Псалмів Церква знаходить відображення Нового Завіту, тієї чи іншої події чи думки. Оскільки Псалми формували “збірник гімнів” храму, в них часто показано торжество таїнств у святині та емоційне піднесення завдяки привілею наближення до Бога на Його святій горі. Цей аспект псалмів, у поєднанні з відображенням особистих релігійних переживань, робить їх найпотужнішим та найдовершенішим способом поклоніння в древньому Ізраїлі. Із псалмів можливо побачити, що ізраїльтяни були надзвичайно релігійними людьми, які поклонялися Богу з чітким розумінням того, що добре й що погано.

РОЗДІЛ І. Біблія.

Біблія — збірка давніх ідеологічних, історичних та літературних пам'яток, що вважаються Священним писанням у послідовників численних течій християнства. Вона складається із двох основних частин — Старого та Нового завітів. Перша, найдавніша частина Біблії — Старий завіт визнається також в іудаїзмі. Він займає 4/5 усього тексту Біблії і відомий у двох варіантах. Текст (Танах) прийнятий в іудаїзмі і написаний давньоєврейською. Він складається з 39 книг: П'ятикнижжя, Пророки і Писання. Головним є П'ятикнижжя (Буття, Вихід, Левит, Числа і Повторення закону). Тут йдеться про створення Богом світу і людини, гріхопадіння Адама і Єви, всесвітній потоп, про завіт, який нібито заповідав Бог людям, регламентацію життєдіяльності людини, що викладена у відомих десяти заповідях. Старий завіт, перекладений на грецьку мову (Септуагінта), містить 50 книг. Ставлення до них християн різне: протестанти визнають 39 книг, а православні додані 11 книг вважають неканонічними, католики 11 книг визнають другоканонічними.

Загалом історія створення старозавітної частини Біблії обіймає період у кілька століть (з IX ст. по 60-ті роки II ст. до н. є.).

У Новий завіт, що сформувався протягом І-ІІ ст. н. є., богослови відібрали 27 книг, текст яких є єдиний для всіх християн. Він складається з чотирьох Євангелій — від Матфія, Марка, Луки та Івана, в яких розповідається про прихід Спасителя (Месії) Ісуса Христа, про його життя, смерть і воскресіння. В інших книгах (Діяннях і посланнях апостолів, в Одкровенні Іоанна Богослова (Апокаліпсис)) описується небесне життя Христа, поширення християнства, тлумачиться віровчення, даються пророцтва про страшний суд та кінець світу.

Канонізація Нового завіту проходила у складній ідеологічній боротьбі. Панівні класи та церква намагалися нейтралізувати бунтівний дух первісного християнства, пристосувати новозавітну літературу для проповідування віруючим смирення та покірності.

Слово "завіт" означає договір, союз Бога з обраним народом і всім людством. Відповідно, ту частину, в якій ідеться про союз Бога з іудейським народом, називають Старим Завітом (іудеї — Танахом). У Новому Завіті йдеться про союз Бога з усім людством. Старий Завіт, який утворюють іудейські священні писання, сформувався в дохристиянські часи (з середини І тис. до н. є. по останні десятиліття І ст. н. є.), а їх виправлення та редагування іудейськими книжниками масоретами (масора — сукупність норм і правил письма і вимови тексту, що спершу існував усно) тривало до кінця X ст. н. е. Написаний він давньоєврейською (гебрейською) мовою, а окремі фрагменти — арамейською, яка є її діалектом.

Підрозділ І. Книги Старого Завіту.

Непростим було формування старозавітного канону — корпусу (переліку, складу), послідовності, правильності, чистоти текстів. У зв'язку з цим існує кілька канонів Старого Завіту:

Палестинський (яннійський) канон, створений єрусалимськими релігійними вчителями і відредагований іудейськими книжниками масоретами. Він найбільш ортодоксальний, саме на його основі сформувався Танах.
Александрійський (діаспорний) канон сформувався в процесі викладу іудейських книг загальновживаним серед єврейської діаспори грецьким діалектом кайне. До нього входили і популярні в діаспорі, але не визнані в Палестині 11 книг.

У III—II ст. до н. е. на основі діаспорної версії було зроблено переклад Старого Завіту грецькою мовою, він отримав назву Септуагінта (з лат. — сімдесят). За легендою, його здійснили 72 перекладачі протягом 72 днів. Саме Септуалінта стала основою християнського Старого Завіту. В руслі її традицій, але з деякими скороченнями, канонізовано латино мовний варіант Старого Завіту, що має назву Вульгата. Неканонічні книги Старого Завіту вважають "душе корисними" (православ'я), богонатхненними (католицизм):

Тора (в іудеїв — Закон або книги Закону, у християнській традиції — П'ятикнижжя Мойсееве). До неї належать книги: Буття, Левіт, Числа, Второзаконня (Повторення Закону). їх автором вважають Мойсея.
Пророки (іноді їх називають історичними книгами). До них належать: книга Суддів, чотири книги Царств, дві книги Хронік, книга Ездри, книга Неємії, книга II Ездри, Тавіт і Юдиф, книги пророків.
Писання. Це Псалми (збірка релігійних гімнів), Книга притч Соломонових, Екклізіаст (Проповідник) — книги афоризмів, Пісня Пісень — збірка лірики, книга Йова — філософські роздуми про сенс життя.

У книгах Старого Завіту, який ще називають Законом суворої правди, йдеться про створення світу, перших людей, початок історії людства, про вигнання людини з раю, всесвітній потоп, про початок історії, релігію єврейського народу. Містить він вчення про месію. У більшості оповідей реальність тісно переплетена з міфологічністю. Людина розглядається як сфера боротьби добрих і лихих сил. У зв'язку з цим виникли поняття раю і пекла (запозичена з мітраїзму). Рай — вічне пристановище душ праведників і святих після їх смерті. У Старому Завіті він постає закритим садом країни Едем.

Біблія визнає Бога джерелом буття, добра і гармонії. У Старому Завіті він триєдиний: творча сила (Елогіум), володар світу (Адонай), особа (Єгова). Таким його уявляли давні євреї. Християнство, перейнявши ідеї та сюжети Старого Завіту, у своєму віровченні зосереджується винятково на канонічних текстах Біблії, ігнорує їх інтерпретації. Немало інтерпретацій біблійних сюжетів прижилося в ісламі, який, маючи свою священну книгу Коран, Біблії не визнає.

Книги Старого Завіту включають в себе:

П'ятикнижжя Мойсеєве;
книги історичні (книга Єгошуї; Книга Суддів; Книга Рут та ін.);
книги навчальні та поетичні (книга Іова; Книга Псалмів та ін.);
книги пророцькі (книги великих пророків та книги малих пророків).

Підрозділ ІІ. Книги Нового Завіту.

Новий Завіт, який вважають Законом Божественної любові й благодаті, написаний ідеологами християнства давньогрецькою мовою. Він об'єднує 27 книг, священність і канонічність яких визнана всіма християнськими конфесіями: чотирьох Євангелій (від Матвія, Марка, Луки та Іоанна), в яких ідеться про непорочне зачаття, прихід Спасителя — Ісуса Христа, про його життя, смерть і воскресіння. В інших книгах (Діяннях і Посланнях апостолів, Одкровенні Іоанна Богослова — Апокаліпсисі) описується небесне життя Христа, поширення християнства, тлумачиться віровчення, йдеться про страшний суд і кінець світу.

Християнське богослов'я на основі змісту і спрямованості книг Нового Завіту поділяє їх на законоположні (Євангелія), історичні (Діяння), навчальні (Послання) та пророцькі (Апокаліпсис). Склад Нового Завіту (канон) формувався поступово. Офіційне визнання 26 книг відбулося в 363 р. н. е. на Лаодикійському соборі. У 419 р. Карфагенський собор включив до новозавітного канону двадцять сьому книгу — Апокаліпсис. Поза каноном перебуває кілька десятків творів, які називають апокрифічними — не визнаними священними у зв'язку з їх сумнівною вірогідністю або невстановленим походженням. Хоч жодного тексту мовою оригіналу не збереглося, вважають, що всі новозавітні тексти були написані арамейською мовою. Уся термінологія грецька. Грецькою мовою й записано новозавітний канон.

До книг Нового Завіту належать:

Чотири Євангелія;
Книга Історична (Дії святих апостолів);
Послання Апостола Павла;
Соборні Послання;
Книга Пророцька.

У 1205 р. кентерберійський єпископ С. Ленгтон усі 66 книг Біблії поділив на 1189 розділів. А в XV ст. текст Біблії було поділено на вірші. Усього їх 31 173. Саме в такому вигляді дійшла вона до наших днів.

Біблія багата своєю жанровою розмаїтістю, яку формують космогонічні (про виникнення світу, Землі) та етіологічні (про походження явищ природи, суспільного життя) міфи, а також легенди, байки, казки. Епос представлений сюжетно-описовою оповіддю про богатиря Самсона; в історії Йосипа простежуються композиційно-стильові особливості роману, а події у книзі Рут подані у формі, наближеній до новели. Є в Біблії історичні хроніки, юридичні кодекси, зразки ораторського мистецтва, весільні пісні, інтимна лірика.

Біблія перекладена майже всіма мовами світу, сумарний ЇЇ тираж найбільший у світі. При посиланні на Біблію зазначають не сторінку, а книгу, розділ і вірш, наприклад: Еккл. 2, 5 (книга Екклезіастова, розділ 2, вірш 5).

На українську землю Біблія прийшла з Візантії. У Київській Русі вона (богослужбові тексти) поширювалася у перекладі старослов'янською мовою, здійсненому в IX ст. солунськими братами Кирилом та Мефодієм. У XII ст. було завершено переклад інших її частин. Попри те, що в Україні було розвинуте книгодрукування, Біблію переписували до XIX ст. Таких книг існує кілька тисяч. Серед найвідоміших — Остромирове Євангеліє, а також Реймське Євангеліє, привезене дочкою Ярослава Мудрого Анною в м. Реймс для вінчання з французьким королем Генріхом І. З друкованих перекладів першим в Україні було видано стараннями Івана Федорова "Львівський апостол" (1574). А "Острозьку Біблію" (1581) вважають першим церковнослов'янським перекладом.

Переклад Біблії українською мовою вперше був здійснений у другій половині XIX ст., що є заслугою Кирило-Мефодіївського братства. Над перекладом Біблії працювали Маркіян ІПашкевич, Іван Нечуй-Левицький, Михайло Максимович. Помітний доробок у цій царині Пантелеймона Куліша, якого І. Франко критикував за перекладацьку неточність, спричинену слабким знанням давньоєврейської мови, й Івана Пулюя, завдяки яким у 1880 р. вийшло "Святе Письмо Нового Завіту", у 1903 р. — Старий Завіт, а роком пізніше — вся Біблія. Через кілька десятків років до цієї роботи взявся Іван Огієнко (митрополит Іларіон), який у липні 1940 р. завершив її. Повністю Біблію українською мовою було видруковано у 1962 р.
РОЗДІЛ ІІ. Давидові псалми.

Псалми (в перекладі з грецької “пісня”) є піснями релігійного змісту, що були зібрані в Псалтирі і приписувались царю Давиду. Давид (приблизно 1085 р. до н. е. – 1016 р. до н. е.) – це історична постать, давньоєврейський цар. Відомо, що Давид народився у Віфлеємі Юдейському, а приблизно 1055 року став Юдейським царем, а згодом – Ізраїльським царем, а Єрусалим зробив столицею царства. У Єрусалимі Давид збудував знаменитий палац, до якого було перенесено Ковчег Заповіту. В історії Ізраїлю Давид відомий як цар, піснетворець, будівничий, музикант і співець, вважається автором найбільшої кількості Псалмів.

Книга Псалмів, яка складалася на протязі 8-ми століть – від Мойсея (1500 р. до Р. Х.). до Ездри-Неємії (400 р. до Р.Х.), містить 150 псалмів. Цар Давид започаткував цю книгу, склавши найбільшу кількість псалмів (більше 80-ти). Окрім Давидових, до Книги Псалмів увійшли псалми: Мойсея – один (89(90)-й), Соломона – три (71(72)-й, 126(127)-й і 131(132)-й), Асафа-прозорливця і його нащадків – асафитів – дванадцять; Емана – один (87(88)-й), Ефама – один (88(89)-й), синів Кореєвих – одинадцять. Інші псалми належать невідомим письменникам.

За Біблією Давид був восьмим сином віфлеємського пастуха Ієсея, якого за Божою волею мав розшукати і помазати на царство замість царя Саула пророк Самуїл. Але Давид залишився у батьківському домі. Деякий час потому царя Саула полишив Божий Дух, і він став завжди засмучений. Задля його розваги знайшли чоловіка, який добре вмів грати на арфі і співати – Давида. Саул полюбив співака і звелів лишитись біля себе, щоб розважав своїми піснями – про Бога, його милосердя і благодіяння. Ці пісні називаються псалмами і складають книгу Псалтир.

З усіх книг Старого Завіту Книга Псалмів найяскравіше показує віру окремих людей у Господа. Псалми – це натхненні відповіді людських сердець на те, як Бог відкриває їм Себе в законі, історії та пророцтвах. Святі всіх віків широко послуговувалися текстами цих молитов та хвалебних пісень під час привселюдних поклонінь та в особистих зверненнях до Бога.

Слово “Псалми” (чи “Псалтир”) походить із грецького перекладу Старого Завіту. У Ватиканському кодексі (четверте століття н.е.) вжито заголовок Psalmoi та підзаголовок Biblos psalmôn (“Книга Псалмів”), а в Александрійському кодексі (п’яте століття) з’являється наймення Psalterion (Псалтеріон). Грецьке слово псалмос, яке є перекладом давньоєврейського мізмор, означає музику, що виконувалася на струнних інструментах. Під впливом Септу а ґ і нти й християнства слово псалмос набуло значення “хвалебна пісня” уже без смислового наголосу на її музичному супроводі за допомогою струнних інструментів. (Christoph Barth, Introduction to the Psalms. N.Y.: Scribners and Sons, 1966, p. 1). Оскільки слово мізмор використовується у назвах 57 псалмів, грецькі перекладачі вжили його переклад для позначення всієї збірки.

У єврейській Біблії ця книга має назву сепер т е хіллім, “ Книга Похвал”, себто з більшим наголосом на змісті, ніж на формі викладу. Така назва є доцільною для збірки пісень, що застосовується під час богослужінь ізраїльського народу, бо у більшості псалмів присутній елемент хваління Бога. Клаус Вестерманн у власному дослідженні псалмів, які описують бідкання людини в горі, доходить висновку, що не знайшов тих псалмів, у котрих не було б переходу від прохання й жалоби до воздавання хвали Богові. (Claus Westermann, The Praise of God in the Psalms, p. 74). В заголовках псалмів «хвала» виявлено лише один раз (Пс. 145), однак його вжито десь із 28 разів в усій книзі. У єврейській Біблії Книга Псалмів належить до третьої частини, Писань (після Закону і Пророків). У давньоєврейських рукописах Книга Псалмів зазвичай йде першою у Писаннях. Така послідовність біблійного канону не спостерігається в англомовних (та україномовних – Прим. перекладача ) версіях, де порядкове розміщення ґрунтується на грецькому й латинському перекладах. Тут послідовність видається тематичною й хронологічною.

Підрозділ І. Сутність Псалмів.

1. Релігійна лірична поезія. Псалми є найбільшою існуючою збіркою стародавньої ліричної поезії. Лірична поезія безпосередньо висвітлює особисті емоції поета. Як частина Старого Завіту ця поезія, безумовно, є також і релігійною. Релігійна лірична поезія – це вияв емоцій і почуттів, зворушених у серці думкою про Бога та спрямованих до Нього (A.F. Kirkpatrick, The Book of Psalms, p . х).

Чимало псалмів містить безпосереднє поетичне звертання до Бога та хвалу. Вони демонструють усі релігійні почуття віруючих – страхи, сумніви, трагічні переживання, а також перемоги, радощі й сподівання. Псалмоспівці часто описували власний досвід, аби надати приклади людських потреб та Господньої доброти й милості. Оспівування минулих спасінь із тяжких обставин у формі легкої для запам’ятовування повчальної поезії надавало віруючим підтримку та втіху в часи випробувань, водночас застерігаючи їх проти невіри й непослуху. У цьому аспекті псалмоспівці щиро раділи Божому Закону, який був для них орієнтиром праведної поведінки та вказівником до добробуту. Декотрі псалми також містять у собі “мудрість” чи життєву філософію ізраїльтян. Ці піснеспіви відтворюють моральні повчання з Книги Приповідок та з інших книг мудрості.

Оскільки Псалми формували “збірник гімнів” храму, в них часто показано торжество таїнств у святині та емоційне піднесення завдяки привілею наближення до Бога на Його святій горі. Цей аспект псалмів, у поєднанні з відображенням особистих релігійних переживань, робить їх найпотужнішим та найдовершенішим способом поклоніння в древньому Ізраїлі. Створені у формі ліричної поезії, вони стали незабутніми.

Із псалмів можливо побачити, що ізраїльтяни були надзвичайно релігійними людьми, які поклонялися Богу з чітким розумінням того, що добре й що погано. Усвідомлюючи себе людьми божественного завіту, вони відкидали злобу й невіру. Їхні щоденні справи, всенародні святкування та військові кампанії відбувалися з релігійною відданістю. Той факт, що в піснеспівах відображено цю відданість, робить їх іще більш корисними для релігійного повчання цілих віруючих сімей.

2. Піднесена мова. Лірична поезія відрізняється від інших літературних форм тим, що є більш насиченою формою дискурсу із усвідомленим вибором більшої кількості художніх елементів. Зосередження досягається через використання образів, символів, персонажів, емоційно забарвленого лексикону й багатозначності. Образність псалмів пов’язана з тематикою землі, тому що ізраїльтяни були нацією здебільшого землеробів і вівчарів, які жили поза межами великих міст, близько до природи. Вона також була й військовою, бо люди часто брали участь у завойовницьких та оборонних війнах супроти інших царств, що іноді було частиною Господнього напоумлення. Аби повністю зрозуміти вжиті ними поетичні вирази, потрібно осягнути культурний досвід тогочасних людей.

Піднесена мова, наявна в поетичному дискурсі, надавала псалмоспівцям можливість передати кількома словами багато речей одночасно. Оскільки правда була представлена у словесних картинах, вона пробуджувала в читачеві ті почуття, які мав поет під час написання тих рядків, захоплювала глибокою емоційною суттю слів, а також їх інтелектуальними значеннями. Для прикладу, поет міг зобразити життєрадісність та постійний добробут побожної людини через образ дерева, посадженого біля води, або страх боязкого крізь зображення воску, що тане, чи показати словесні напади нечестивців через переконливий образ мечів і стріл. Отже, тлумачення псалмів мусить враховувати таку образність, щоб належним чином висвітлити інтелектуальне й емоційне значення цієї поезії. Коротко кажучи, Псалми повинні розглядатися як релігійна лірична поезія.

3. Поетичний розмір. Той факт, що псалми є художніми творами, означає, що у них показані повнішою мірою й з більшою частотою компоненти художнього типу, включаючи структуру, зовнішню форму, єдність, пропорційність, гармонію й різноманіття.

Елементарною складовою структури поезії є поетичний розмір. Давньоєврейська поезія, безсумнівно, має розмір і ритм, однак ще й досі неможливо точно ідентифікувати й визначити цей розмір. Більшість тлумачів задовольняється підрахунком наголошених слів у давньоєврейському оригіналі або ж слів у рядку як основою для власного аналізу цих поетичних творів. Оскільки лише в декількох псалмах наявна постійна структура розміру, яка ґрунтується на наголошених словах, спроби реконструювати текст згідно з наперед продуманими або новітніми ідеями щодо поетичного розміру є непереконливими.

4. Паралелізм. Домінантною особливістю давньоєврейської поетичної смислової структури є повторення значення в паралельних виразах – так званий поетичний паралелізм. Один вірш біблійної поезії зазвичай містить у собі дві або й більше таких паралелей. Співвідношення паралелей необхідно вивчати, щоб мати змогу висвітлити основну думку вірша в цілому. Стандартними тут уже стали нижчевказані категорії паралелізму, і саме вони можуть використовуватися задля встановлення смислових зв’язків. Синонімічний паралелізм показує найбільшу схожість між двома послідовними рядками. Поняття або річ, що описується в одній частині, зіставляється з подібним поняттям чи річчю в іншій. Паралелізм демонструє зв’язки між виразами у віршах (внутрішній паралелізм), але іноді й показує зв’язки між віршами (зовнішній паралелізм).

5. Стилістичне структурування. Окрім кількох псалмів, структурування рядків поезії у станси чи строфи зустрічається нечасто. Найвідомішим у цьому плані тут є, можливо, Псалом 119, оскільки він поділений на 22 строфи по вісім віршів у кожній. Кілька псалмів мають у собі рефрен, який і позначає строфи (наприклад, 42:6, 12; 43:5; 57:6, 12; 80:4, 8, 20). Деякі псалми є алфавітно структуровані як акровірші, тобто кожен вірш починається з наступної літери давньоєврейського алфавіту (Псалми 9-10 [разом ці псалми є одним акровіршем]; 25; 34; 37; 111-112; 145). Цей стиль також використано у Псалмі 119, де кожен з восьми віршів у кожній з 22 секцій починається з тієї самої літери. Серед інших практичних причин таке структурування вживалося й задля кращого запам’ятовування.

6. Музичний супровід і мелодійність. У хвалебних піснях Ізраїля часто згадується музика й музичні інструменти. Цимбали, бубни, духові й струнні інструменти багатьох видів вказуються у псалмах. Цей факт ілюструє, що музичному супроводу надавалося величезне значення.

Також на музичну діяльність вказує чимало заміток у заголовках псалмів. Найчастіше зустрічається фраза “для керівника хору” (ламнассеах, “провідникові хору”), що присутня у 55 псалмах. Хоча є багато різних міркувань щодо цієї замітки, вона, напевно, стосувалася головного музиканта в храмі. Псалми з таким заголовком, можливо, колись складали збірку пісень, призначену для храмового служіння.

Селах, поняття, віднайдене у багатьох псалмах, але не в їхніх заголовках, може вказувати, коли “підносити вгору” голоси під час поклоніння (можливо, селах походить від салал, “ підносити вгору чи возносити”). Декілька псалмів містить також вказівки щодо мелодій. Примітка “на мелодію «Лілея (чи Лілеї)»” наявна у Псалмах 45, 60, 69 та 80. У псалмі 22 міститься фраза “на мелодію «Удосвітня лань»”. Псалом 56 має вказівку на мелодію “Голуб на дубах далеких” (переклад давньоєврейської фрази “Йонат елем рехокім”).

Підрозділ ІІ. Текст Псалмів.

У рукописах Псалмів є щонайменше три типи тексту. Давньоєврейська Біблія, тобто Масоретський текст (МТ), звичайно ж, представляє собою основний текст. Рукописи цього різновиду зберегли найкращі прочитання псалмів, навіть якщо ті інколи й були архаїчними, рідкісними або ж складними. Настільки точне збереження показує глибоку пошану писарів до тексту, їм переданого. Тим не менше, перекладачі й тлумачі час від часу дозволяли собі дещо видозмінювати текст, аби вирішити певні складнощі. Внесені зміни потрібно розглядати з уважністю й обережністю.

В грецькій Септуаґінті (LXX) тексти Псалмів засновуються на відмінній від Масоретського тексту і молодшій традиції передання. Там, де траплялися особливо рідкісні або важкі для розуміння давньоєврейські слова та фрази і де грецькі тлумачі мали труднощі, вони часто спрощували текст у своїх переданнях. Єронім та перекладачі багатьох англомовних та інших версій Біблії доволі часто покладалися саме на грецький текст. Нумерація Псалмів у грецькому тексті відрізняється від єврейської. Про це варто пам’ятати під час читання римо-католицьких коментарів або ж самого латинського чи грецького тексту. Більше того, грецька й англомовна версії не включають заміток у нумерацію віршів, як це зроблено у єврейській. Тож доволі часто номери віршів у єврейському тексті (і посилань у інших книгах на єврейський текст) будуть на один чи кілька віршів зміщені.

Третій варіант тексту Псалмів міститься у сувоях Мертвого моря. Цей текст також молодший за віком від Масоретського.

Підрозділ ІІІ. Класифікація видів Псалмів:

1. Плачі окремих людей. Головним чином ці псалми є молитвами про порятунок від лиха. Вони поділяються на наступні частини: вступний заклик до Бога; плач;

проголошення уповання; прохання; хвалебна клятва або вознесення хвали.

2. Народні плачі. Ці псалми мають таку ж структуру, як і плачі окремих людей, але вони зазвичай коротші. У кожному з цих псалмів йдеться про труднощі, з якими стикався увесь народ, і люди разом приходили до Бога зі своїм плачем.

3. Подячні пісні. Ці псалми також називають псалмами виголошення хвали. Їхня художня форма інша. Вони включають в себе такі п’ять елементів: виголошення прославлення Бога; вступна оповідь; засвідчення порятунку; поновлена хвалебна клятва; прослава або настанова.

4. Описові хвалебні псалми (хвалебні пісні). Вони не оповідають першочергово про порятунок від лиха окремих людей, натомість відразу виголошують хвалу Богові.

Існують також інші види псалмів. Найважливіші з них – це псалми мудрості, псалми прочан, царські псалми та псалми воцаріння.

Підрозділ ІV. Теологія Псалмів.

Оскільки у Псалмах згадується таке велике різноманіття релігійних міркувань та вражень, у Псалтирі нелегко віднайти якусь чітко виокремлену теологічну думку. І справді, тут зібрано майже всі теологічні ідеї Старого Завіту. Однак найголовніша з них все ж таки тягнеться крізь усю Книгу. Псалмоспівці мали й виявляли сильну віру в те, що Бог, який повновладно царює над Всесвітом, заснує Своє справедливе правління на землі серед Свого народу і за його допомогою. Зіткнувшись із нападами нечестивців або з тілесними недугами, вони молилися за втілення цього бездоганного ладу в їхньому житті, певні, що Суддя всієї землі пошле захист. Й коли тріумфувала праведність, вони щиро славили Бога за перемогу Його справедливості між людьми.

Звичайно, текст Псалмів виражає сподівання й істини правдивої віри найбільш легким для запам’ятовування чином, та не лише вказівками на Христа, але й описом невпинної боротьби тих, хто вірує. Псалми віками слугували Божому народові як джерело натхнення та спосіб воздавання хвали Богові. Але вони також давали втіху й надію душам окремих людей у часи їх найбільшої потреби, навчаючи, як молитися, і наповнюючи певністю через отримані відповіді та оновленою довірою до Господа. Часто текст Псалмів стрімко переходить від плачу до опису відповіді так, ніби відповідь уже прийшла. Це виражало упевненість псалмоспівців, що Бог відповість на їхні молитви. Вони настільки твердо вірили в це, що прославляли Бога ще до миті очікуваних перемог. Тільки маючи щиру віру, віруюча людина може відчути певність щодо повної відповіді на молитву під час самої молитви. Псалмоспівці мали цю певність, оскільки їхні молитви супроводжувалися хвалою.

Підрозділ V. Тенденції у вивченні Псалмів.

Протягом століть існували найпопулярніші методи у вивченні цієї збірки. Більшість консервативних учених посилається на старі, але вартісні історичні коментарі, декотрі з яких із минулого століття. Коментарі, наведені Дж. А. Александером, Францом Делічем, Александром Маклареном та Дж. Дж. С. Пероуном, подають історичні та граматичні тлумачення тексту. Проте інколи вони виходять за межі існуючих відомостей у власних відтвореннях подій із Псалмів.

Літературно-аналітичний метод вивчення Святого Письма можна побачити в коментарях Ч. А. Бріггса. Відхтовхуючись від теологічних ідей Псалмів, їх поетичної структури та філологічних даних, він притримувався думки, що більшість псалмів було створено в часи братів Маккавеїв (приблизно в 150 році до н.е.).

Корисною є низка наукових праць, яка ґрунтується на застосуванні такого підходу до вивчення Псалмів, як критика форми. Цей підхід був уперше запропонований Германом Гункелем в одній із його книг (Hermann Gunkel, Einleitung in die Psalmen [ Introduction to the Psalms, trans. by Thomas Horner. Philadelphia: Fortress Press, 1967]). Цей метод засновувався на твердженні, що Псалми мали виконуватися разом із певними обрядовими діями ізраїльтян під час богослужінь. Тексти 1 Сам. 1:24-2:10 та 1 Хр. 16:1-37 містять свідчення на користь такого підходу до вивчення Псалмів. Тоді, отже, завданням стає визначити підґрунтя, на якому створювався кожен псалом зокрема.

Критики форми також визначили, що псалми, які з’явилися на підґрунті однакових обрядових дій у храмі, поділяють між собою спільні ознаки, як-от словниковий склад, ідеї, настрій та форми викладу. Порівнюючи ці спільні ознаки, можна, отже, виділити і згрупувати різні види псалмів. За допомогою цього підходу було виокремлено такі категорії видів псалмів: плачі окремих людей, народні плачі, подячні пісні окремих людей, а також хвалебні пісні. Існують і менші категорії, як-от царські псалми, псалми прочан, переможні псалми, пісні Сіону, пісні воцаріння, псалми торах (Закону) та псалми мудрості.

ВИСНОВКИ
Кожна людина різною мірою намагається зрозуміти Біблію. Навіть майже через 2000 років церковної історії ще є деякі біблійні вірші та уривки, які змушують найвидатніших теологів гадати щодо їх правильного значення. Культура, в якій вона була створена, надзвичайно відрізняється від більшості сучасних культур. Історична література має тлумачитися інакше, ніж філософські роздуми. Поезію неможливо сприймати так само, як апокаліптичні твори. Особисті листи, хоча й мають значення для нас сьогодні, можуть мати застосування, відмінне від того, що передбачалося для первинних одержувачів. Для уникнення плутанини й непорозумінь важливо враховувати, що Біблія містить різні жанри. Слід дозволяти Біблії промовляти самій за себе та не дозволяти, щоб наші припущення спотворювали наше тлумачення.

Своєю поетичною красою і глибиною релігійного почуття, псалми Давидові надихали на наслідування багатьох подальших укладачів псалмів. Тому, хоча далеко не всі псалми написані Давидом, але все таки справедливе найменування, яке часто дається Книзі Псалмів: “Псалтир царя Давида”. Будучи царем і пророком, а також певною мірою священиком, цар Давид був прообразом найбільшого Царя, Пророка і Первосвященика – Христа Спасителя, тілесного нащадка Давида. Особистий досвід царя Давида, а також поетичний дар, який він мав, дали йому можливість у цілому ряду псалмів з небувалою доти яскравістю і жвавістю пророчо накреслити особу і подвиг прийдешнього Месії.

Щоб розуміти пророчі псалми, слід пам’ятати, що Давид, як і інші великі праведники Старого Завіту, були прообразами Христа. Тому те, що він каже, наприклад, про свої страждання чи про славу, є не перебільшенням, але стосується його лише частково. У повній ж мірі воно стосується Христа. Таке розуміння псалмів ми бачимо в апостолів Христових.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
Інтернет-джерела:

https://pidru4niki.com/1194092063156/religiyeznavstvo/zagalna_harakteristika_bibliyi_kanonichnih_knig_novogo_zavitu
https://osvita.ua/vnz/reports/relig/20420/

Опубліковані джерела:

Д. В. Степовик . Біблія // Енциклопедія Сучасної України : енциклопедія [електронна версія] / ред.: І. М. Дзюба, А. І. Жуковський, М. Г. Железняк та ін.; НАН України, НТШ. Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2003.
Андерсон, Бернхард В. З глибини: Псалми говорять про нас сьогодні. Філадельфія: Westminster Press, 1974.
Буллінгер Е. В. Фігури мови, використані в Біблії. 1898. Перевид. Grand Rapids: Baker Book House, 1968.
Вестерманн Клаус. Хвала Богу в псалмах. Переклав Кейт Р. Крим. Річмонд, штат Вірджинія: John Knox Press, 1965.
Вестерманн Клаус. Псалми: структура, зміст і повідомлення. Переклад Ральфа Д. Герке. Міннеаполіс: Augsburg Publishing House, 1980.
Гункель, Герман. Псалми: критичний вступ до форми. Переклад Томаса М. Горнера. Філадельфія: Fortress Press, 1967.
Дріверс, Пій. Псалми: їх структура та значення. Нью-Йорк: Herder and Herder, 1965.
Кіл, Отмар. Символіка біблійного світу: стародавня близькосхідна іконографія та книга псалмів. Переклад Тімоті Дж. Галлетта. Нью-Йорк: Seabury Press, 1978.
Мовінкель, Зігмунд. Псалми в ізраїльському поклонінні. Переклад Д.Р. Ап-Томас. Нашвілл: Abingdon Press, 1962.
Сабурен, Леопольд. Псалми: їхнє походження та значення. Нью-Йорк: Alba House, 1974.

скачати