Ім'я файлу: Якою я бачу українську національну ідею.docx
Розширення: docx
Розмір: 27кб.
Дата: 10.12.2020

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ СЕМЕНА КУЗНЕЦЯ

КАФЕДРА ФІНАНСІВ

Есе з української мови на тему:

«Ми співтворці української незалежності»

Виконала:

Студентка фінансового факультету

Групи 6.02.22.15.02

Науменко Д.П.

Перевірила:

к.е.доц. Ходарєва І.М.

м. Харків – 2016 рік

Так склалося історично, що ми - українці, завжди і всім повинні доводити, що ми – є,що ми – нація, що ми – народ. Народ, що має власну історію, рідну мову, національні символи, індивідуальність і незалежність.

У мене виникає запитання : чому дехто стверджує, що України, як держави, ніколи не було? Мені хочеться апелювати до них : а звідки ж взялися ми, українці? Адже ще перша літописна згадка з назвою «Україна» зустрічається в 1187 році, а до цього згадується держава – Київська Русь. І до речі, під назвою «руси» не було відомо ніякого племені чи народу, про це не згадує жодне писемне джерело. Згідно деяких теорій назва «Русь» тісно пов’язана з українськими річками Рось, Руса, Ростивиця. В будь-якому разі столицею, центром новоутвореної держави був Київ. Протягом століть наші родючі землі, наші працелюбні люди, наші різноманітні краєвиди кого тільки не приваблювали. Монголо-татарська навала, Велике князівство Литовське, Річ Посполита, Австро-Угорська імперія, Московія, Швеція – яких тільки загарбників не було на нашій території.

Але незважаючи ні на що, завжди волелюбні українці вели національно-визвольну боротьбу за свою незалежність. Всупереч голодоморам, тоталітарному режиму, масовим репресіям та війнам Україна була, є і буде великою європейською державою.

Ще декілька років тому здавалося, що ми ,наше покоління, тільки на уроках історії та літератури, в художніх фільмах та комп’ютерних іграх, будемо дізнаватися про війну, та все водночас змінилося. І зараз наші батьки, брати, однокласники, чи просто знайомі вимушені захищати свою незалежність, незалежність України зі зброєю в руках. А ми повинні їх підтримувати, підбадьорювати, всіляко допомагати вистояти в боротьбі за свою свободу. За вікном двадцять перше століття, а ми, як і наші предки в давні часи відстоюємо таку не легку, але таку потрібну нам Незалежність.

А що ж таке незалежність? Чому всі народи так прагнуть до неї? На мою думку, це національне єднання, спорідненість душ, гордість і піклування за своє, рідне, відстоювання своїх прав і принципів. Україна – це наша рідна домівка, і як хочеться, щоб ми, українці були хазяїнами в ній. Звичайно, радитися можна будь з ким, але приймати рішення тільки самостійно, і тільки в інтересах Батьківщини.

Я гадаю, що ми всі є співтворцями новітньої української історії - так випало на нашу долю - жити в такий складний час, коли люди своїм життям ризикують і боронять незалежність України на фронті.

Незважаючи на тяжкий шлях, українці зберегли свої традиції, мову та прагнення до свободи. Референдум став черговою сходинкою на шляху до свобідної демократичної держави.

За роки незалежності українська мова відродилася з попелу. Вона поповнилися новими словами. Саме після проголошення незалежності українська мова стала офіціальною мовою держави.

Кожен рік 24 серпня святкується національне свято - День Незалежності України. День Незалежності кожного року нагадує не тільки українському народу, але і всьому світу, про існування незалежної, демократичної та унітарної країни. В цей день загострюється відчуття істинної національної приналежності. Саме тоді, як ніколи, виникає бажання вдягти українську вишиванку, скуштувати вареників і заспівати пісню на українській мові.

Кожен громадянин України відчуває себе часткою цього свята. Визначання цього дня нагадує українцям про їх індивідуальність, а всьому світові про процвітання величної країни в центрі Європи.

Ми – не раби, ми – українці. Наш голос не повинен нагадувати крик волаючого в пустелі, наш голос повинен сформувати нове покоління політиків, які будуть захищати не свої, а наші інтереси. Це і є громадянське суспільство, сформувавши його ми сформуємо націю.

Українець – працьовитий, тактовний, доброзичливий, ліричний, громадськоактивний, винахідливий, індивідуалістичний.

Індивідуальність і винахідливість дає сьогодні змогу вижити, але в той же час, поруч з терплячістю, завела нас в глухий кут. Необхідно підняти планку самооцінки українця. В цьому наш національний інтерес.

Для кожного українця спільним суспільним і громадським інтересом незалежно від місця проживання, мови спілкування і політичних симпатій є толерантність, індивідуальний приватний інтерес, вигода, національна гордість. Кожен українець найбільше хоче свого самовираження – свого духовного світу, свого матеріального добробуту, своїх світоглядних поглядів. Тому національна ідея українців знаходиться в полі власного «Я» кожного українця, що є найбільшим мотивом його життя і діяльності, а також «Я» інших українців, які є спорідненими братами і сестрами! Власного «Я», яке поважає «Я» іншого, і не переступає через «Я» ближнього! Це і є сутність української об’єднавчої ідеї!

Реальне усвідомлення того, що твою країну визнають і поважають в світі як конкурентноспроможну (незалежно від того, в яких галузях ця конкурентоспроможність зосереджена), може стати важливим приводом для загальнонаціональної гордості незалежно від мови, конфесії та політичних переконань людини.

Незалежна країна – це не лише десяток-два людей з їхніми "високими" проблемами й суперечками. Це люди, які зранку їдуть у переповнених автобусах на роботу, ввечері проводять час із сім’єю і працюють над тим, щоб поліпшити своє життя.

Це шахтарі, які, наче на фронт, спускаються в шахти, щоб прогодувати свої сім’ї; селяни, які продовжують вирощувати хліб на своїй землі; молодь, яка хоче працювати заради добробуту власних родин, а отже – країни загалом.

Це матері й батьки, які дають своїм дітям любов, тепло і мудрість. Свято незалежності належить не тим, хто нажився на незалежності, а тим, хто цю незалежність підняв та виплекав своєю чесною працею.

Виклики, які поставали й постають перед незалежною державою – це і виклики для кожного громадянина особисто. Їм треба не лише протистояти, але й відповідати.

Незалежність країни – це і наша особиста незалежність, а також можливості для того, щоб самим будувати розвинене забезпечене громадянське суспільство. Інакше народ не зможе бути по-справжньому вільним і незалежним.

Тільки у самодостатності та достатку кожного громадянина полягає сила і незалежність держави. І про це треба пам’ятати. А ще треба пам’ятати, що саме від нашої діяльності, способу життя, способу мислення залежить якою буде Україна.


Список використаних джерел

  1. Британ В. Т., Висоцький О. Ю. Історія України з давнини до початку XXI століття. — Дніпро: НМетАУ, 2007. — 170 с.

  2. Коцур А. Українська державність: історія та сучасність. — Чернівці, 2000.

  3. Малик Я., Вол Б., Чуприна В. Історія української державності. — Львів, 1995.

  4. Історія України очима письменників [Текст] : [збірка] / [упорядкув. та вступ. ст. О. В. Красовицького]. – Х. : Фоліо, 2013. – 509 с.

  5. http://mon.gov.ua/usi-novivni/novini/2016/08/30/liliya-grinevich-privitala-pershokursnikiv-chnu-im.-yuriya-fedkovicha/

  6. http://www.pravda.com.ua/columns/2011/08/25/6529439/

скачати

© Усі права захищені
написати до нас