Ім'я файлу: МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ (1).docx
Розширення: docx
Розмір: 28кб.
Дата: 30.03.2022
скачати

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«УЖГОРОДСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ»

ФАКУЛЬТЕТ МІЖНАРОДНИХ ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН

КАФЕДРА МІЖНАРОДНИХ ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН

Сикора Золтан Олександрович – 

студент магістр I курсу 

факультету міжнародних економічних відносин 

заочної форми навчання

спеціальність: «міжнародні економічні відносини»


Реферат
Предмет: « Методика викладання у вищій школі»

ТЕМА: Підготовка до лекції та її проведення


Науковий керівник: доц. Рошко С.М.
Ужгород – 2022

ЗМІСТ

Вступ.

1. Лекція та методика її проведення у ВНЗ

2. Рекомендації щодо підготовки та проведення лекції

Висновки

Список використаної літератури

ВСТУП

Лекція як форма організації навчального заняття використовується у вищих навчальних закладах для вивчення різних предметів. Будується вона на основі інформаційно-монологічного методу подачі та пояснення матеріалу і організації пізнавальної діяльності студентів.

При цьому викладач у систематизованій, доказовій і аргументованій формі словесно подає і пояснює навчальну інформацію, використовує відповідні наочні посібники, демонстраційний експеримент і інші засоби навчання.

Лекція – головна інформаційна магістраль у навчальному процесі вищої школи, що сприяє засвоєнню системи знань із спеціальності, формує широкий професійний кругозір і загальну культуру, школа наукового мислення. Студенти оволодівають сучасною наукою, її методами, проникають у глибини її основних проблем, у логіку й методологію її розвитку; пізнають життєвий потенціал, входять у лабораторію наукового мислення викладача.

Необхідна висока культура лекційної діяльності. Кожен лектор зобов’язаний вивчити основи лекційної майстерності, тобто оволодіти загальною грамотою цієї справи, щоб досягти в ньому досконалості. Необхідно свідомо засвоїти попередній лекційний досвід і зрозуміти особливу природу лекції, її закони і можливості.

Методичні питання класифікації лекцій, етапів їх підготовки та проведення були висвітлені у дослідженнях ряду педагогів.

За своєю дидактичною сутністю лекція виступає і як організаційна форма навчання – «специфічний спосіб взаємодії викладача і студентів, у рамках якого реалізується різноманітний зміст і різні методи навчання», і як метод навчання – «монологічний виклад навчального матеріалу в систематичній і послідовній формі, сконцентрований в основному навколо фундаментальних проблем науки».

Однією з особливостей лекції є можливість викладача викласти у логічно систематизованій формі великий обсяг навчальної інформації. При цьому подача наукових фактів сприяє активізації уваги, мислення студентів, збуджує інтерес і вну­трішню активність думки, створює умови для подальшого більш глибокого і са­мостійного вивчення начального матеріалу за підручником, посібником, тощо. Під час слухання лекції у студентів формулюється уміння слухати і усвідомлювати побачене і почуте, здійснювати такі важливі розумові операції як аналіз, синтез, порівняння. [15]

Лекція – провідна, головна форма навчання. Такою вона була і залишається тому, що з неї починається кожна навчальна дисципліна, розділ і більшість тем, що передбачені програмами. Лекція є незамінною формою організації навчання через те, що вона не повторює підручник, а доповнює його останніми даними науки, іноді ще неопублікованими, але вже відомими викладачу, фактами з життя, особистим розумінням і відношенням до матеріалу, що викладається. В лекції наука оживає і слухачам доноситься в емоційному, доступному, цікавому і зрозумілому вигляді.

1. ЛЕКЦІЯ ТА МЕТОДИКА ЇЇ ПРОВЕДЕННЯ У ВНЗ

Лекція (від лат. Lectio – читання). У середні віки це був чи не єдиний спосіб накопичення знань, оскільки тоді книжка була рідкісним явищем. Сьогодні дещо інша ситуація. Працюють як державні, так і приватні видавництва, видається безліч різних книжок, журналів, брошур. Більше того, набуло свого розквіту кіно, телебачення, технічні засоби навчання, з’явилась можливість отримати певну інформацію з інтернету. Проте, необхідно зауважити, що лекція все ж залишається основною, найскладнішою, кульмінаційною формою організації навчального процесу у вищому навчальному закладі, призначеною для засвоєння теоретичного матеріалу. Лекція – це стрункий і систематичний виклад певної наукової проблеми або її частки. Лекція визначає шляхи здійснення всіх видів і форм навчання у вищому навчальному закладі, закладає основи розуміння та ставлення до навчального предмету. [13, с. 234-245]

Лекція – один із словесних методів, відрізняється від інших видів усного викладу великим обсягом і широтою матеріалу, його значимістю, науковістю та послідовністю викладу. Зазвичай лекція є елементом курсу лекцій, який охоплює основний теоретичний матеріал окремої чи кількох тем навчальної дисципліни. Тематика курсу лекцій визначається робочою навчальною програмою. Лекції проводяться для однієї або більше академічних груп студентів.

Лектор зобов’язаний дотримуватися робочої програми навчальної дисципліни щодо тем лекційних занять та їх змісту, але має право не обмежуватися в питаннях трактування навчального матеріалу, формах і засобах доведення його до студентів.

За загальною метою лекції поділяються на:

  • агітаційні;

  • пропагандистські;

  • виховні;

  • розвивальні.

За змістом лекції поділяються на:

  • академічні;

  • популярні.

За впливом лекції поділяються на:

  • на рівні емоцій;

  • на рівні розуміння;

  • на рівні переконань.

За дидактичними завданнями лекції поділяються на:

  • вступна (висвітлюються загальні уявлення про мету та завдання всього навчального курсу, про структуру та логіку конкретної галузі науки, місце й зв’язок з іншими навчальними дисциплінами, створюються умови для розвитку у студентів пізнавального інтересу до предмета з метою його творчого засвоєння);

  • тематична (поточна) (всебічно й систематично розкривається програмний матеріал, висвітлюються конкретні питання, виділяє провідні аспекти наукової проблеми, розглядаються основні поняття, найсучасніші здобутки найбільш суперечлива спекти);

  • заключно-узагальнююча (підсумкова, заключна) (виділяються вузлові питання лекційного курсу, зосереджується увага на практичному значенні одержаних знань, підводиться підсумок вивченого матеріалу з конкретного предмета; спеціальним завданням є стимулювання інтересу студентів до глибшого вивчення конкретного предмета);

  • оглядова (установча) (висвітлюються методологічні проблеми поряд з рекомендаціями до організації самостійної роботи, педагогічної практики тощо, сприяє забезпеченню належного взаємозв’язку та наступності між теоретичними знаннями та практичними вміннями та навичками студента). [4]

На основі провідного методу проведення лекції, виокремлюють такі їх типи:

  • лекція-розповідь (послідовний виклад навчального матеріалу (теми) у вигляді монологу без залучення студентів до зовнішнього діалогу; у такій лекції викладач подає глибокий, цілісний, логічно побудований виклад основного фактологічного та теоретичного матеріалу теми, переважно в монологічній формі);

  • лекція-діалог (інформативно-діалогічні, проблемні);

  • лекція-пояснення (матеріал не лише подається інформаційно, а й кожен факт, явище, пояснюється);

  • пояснювально-ілюстративна лекція (словесне пояснення матеріалу супроводжується візуальною формою його подачі);

  • лекція-консультація (перед лекцією або у процесі її проведення лектору подають письмові чи усні запитання, на які він дає відповідь);

  • лекція-дискусія (викладач організовує вільний обмін думками в інтервалах між логічними розділами, керує колективною думкою, використовуючи її з метою переконання, долаючи негативні установки та помилкові думки деяких студентів);

  • лекція-бесіда (найпростіша форма активного залучення слухачів до навчального процесу; для виявлення думки та рівня ознайомленості студентів з даною проблемою, ступеня їх готовності до сприйняття наступного матеріалу на початку лекції викладач адресує питання всій аудиторії. Слухачі відповідають з місць. Для економії часу питання мають формулюватися так, щоб на них можна було б давати однозначні відповіді. Думки студентів дають можливість викладачу найбільш доказово доводити кожну наступну тезу своїх міркувань);

  • проблемна або евристична лекція (передбачає врахування особливостей і структури продуктивного мислення в пізнавальній діяльності студентів; створення проблемних ситуацій, їх аналіз і виявлення протиріч, формування проблемних завдань, пошук способів розв’язання проблеми шляхом висування гіпотез, вибір і доведення найбільш правильних із них);

  • лекція із запланованими помилками (лекція-провокація) (у змісті лекції навмисно закладаються помилки змістовного чи методичного характеру. Перед початком занять обов’язково вказується їх кількість. За 10–15 хвилин до закінчення заняття студенти мають назвати й обґрунтувати допущені помилки. Підводячи підсумки, лектор оголошує повний список помилок, а студенти уточнюють і коригують свої записи у конспектах);

  • лекція із застосуванням ігрових методів (інтерактивна лекція) (використовуються інтерактивні форми роботи).

Лекція виконує три основні функції, передбачені програмою:

  • інформаційну (дає певні відомості);

  • стимулюючу (пробуджує інтерес до теми, спонукає вивчати тему, звертатися до різних джерел);

  • виховну та розвивальну (дає оцінки явищам, розвиває мислення)

Лекція складається з трьох частин:

1. Вступна частина. Називається тема, озвучується план слухачам, формулюються завдання, дається коротка характеристика проблеми, висвітлюється стан питань, називається рекомендована література, встановлюється зв’язок із попередніми заняттями.

2. Основна частина. Виклад матеріалу в логічній послідовності з уведенням елементів зворотного зв’язку. Розбираються факти, приводиться необхідна інформація, аналізується досвід, даються, в разі потреби, історична довідка, оцінка практиці, що склалася науковими дослідженням, встановлюється зв’язок із практикою життя, розкриваються перспективи розвитку, можливі наукові пошуки з означеної проблеми.

3. Заключна частина. Підведення підсумків. Формулюються основні висновки, вказівки щодо подальшої самостійної роботи, методичні поради. Даються відповіді на запитання слухачів.

Для будь-якого лектора, навіть знаючого й досвідченого, методика проведення лекції виступає як своєрідне творче завдання, так як це не просто хороший переказ відомої йому теорії, а вміння її адаптувати до запитів і можливостей конкретної аудиторії. Використавши поняття “адаптація”, необхідно акцентувати увагу: наукова теорія і навчальний предмет різні речі.

Методика оптимального читання лекцій

Методично лекція повинна відповідати таким основним вимогам:

  • бути на сучасному рівні розвитку науки (надто часто, на жаль, у змісті лекцій не відображаються актуальні проблеми сучасної науки, культури, виробництва);

  • мати закінчений характер (висвітлення певної теми);

  • бути внутрішньо-переконливою (аргументованою);

  • викликати інтерес у студентів до науки;

  • містити добре продумані ілюстративні приклади;

  • спрямовувати студентів на самостійну роботу;

  • бути доступною і зрозумілою. [5, с. 34-46]

Швидкий темп лекції дратує студентів, тримає їх у стані додаткової напруженості, втомлює і внутрішньо дезорганізує. Повільний темп також втомлює студентів, оскільки не дає достатнього стимулу до мимовільної уваги. Нешвидкий і чіткий темп мовлення зовсім не передбачає диктування тексту, навіть якщо студенти, які намагаються дослівно записувати його, просять про це. Лекція призначається для того, щоб її слухати. Як же тоді бути з конспектуванням? Викладач, регулюючи темп, акцентує увагу студентів на найважливіших положеннях, тим самим даючи можливість фіксувати їх у письмовій формі. Необхідно акцентувати увагу на тому, що лектор повинен контролювати реакцію студентів на швидкість своєї мови. Це допоможе внести необхідні корективи, вийти на оптимальний варіант викладу.

  1. РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО ПІДГОТОВКИ ТА ПРОВЕДЕННЯ ЛЕКЦІЇ

Чітке уявлення про логічно-педагогічні рівні роботи над лекцією допоможе викладачеві у виборі оптимальних методів викладання. Для того, щоб лекція була методично обґрунтованою та досконало продуманою, дійсно цікавою та інформаційно насиченою необхідно ретельно готуватися, проектувати її, адже обсяг матеріалу з навчального курсу для засвоєння величезний. Не можна готуватися до кожної лекції ізольовано, оскільки тоді не будемо мати цілісної системи вивчення навчальної дисципліни. [15, с. 14].

Перед викладачем стоять серйозні завдання:

  • стисло, але ґрунтовно висвітлювати основні проблеми історії розвитку освіти та педагогічної думки;

  • допомагати студентам розібратися у складних теоретичних положеннях;

  • пробуджувати у студентів інтерес до історичної інформації педагогічного характеру, прагнення до здобуття знань з навчальної дисципліни;

  • зорієнтувати в інформаційних джерелах;

  • зробити кожну лекцію переконливою, точною, цікавою, доступною до сприйняття.

Етапи підготовки лекції:

  • ознайомлення з програмою і джерелами (підручниками, монографіями, статтями тощо);

  • визначення обсягу матеріалу для лекції;

  • відбір змісту та його стилістична правка;

  • визначення з типом лекції та способом презентації навчального матеріалу;

  • вибір типа композиції;



  • написання плану або конспекту з виділенням основного матеріалу;

  • підбір наочності (створення презентації питань, що будуть розглядатися);

  • проведення лекції перед дзеркалом;

  • перевірити аудиторію, в якій буде проводитися лекція (наявність світла, чистої дошки, необхідної кількості робочих місць для студентів, наявність технічного оснащення).

Проведення лекції:

  • повідомте тему, план лекції, рекомендовані джерела;

  • мотивуйте значення лекції;

  • чітко виокреміть мету та завдання лекції;

  • викладайте матеріал за планом із узагальненнями і висновками після кожного із них, з виділенням інтонаційно кожного питання;

  • послідовно викладайте всі пункти плану;

  • забезпечте логічний зв’язок при переході від розгляду одного питання до наступного;

  • насамперед ознайомте студентів з тими історико-педагогічними поняттями, явищами, реаліями, які студент не в змозі опанувати самостійно і потребує пояснення викладача;

  • охарактеризуйте будь-які формулювання чітко;

  • ключові поняття проговорюйте та роз’яснюйте;

  • у кожному питанні виокремлюйте основне (для запам’ятовування) і другорядне (для ілюстрування), цікаве і нецікаве (викласти з захопленням), складне та просте (викласти його значимо);

  • не дублюйте підручник, навчальний посібник та інші легко доступні для студентського користування навчальні матеріали;

  • розглядайте найновітніші погляди на конкретні проблеми, які не знайшли висвітлення у навчальній літературі (для цього звертайтеся до монографій, дисертацій, наукових статей, в яких порушується ця проблема);



  • всі факти, приклади, цифри, докази, коментарі добирайте так, щоб вони відповідали меті лекції та сприяли досягненню цілей;

  • допомагайте студентам зорієнтуватися у потоці інформації;

  • не перенасичуйте лекцію фактичними матеріалами (їх має бути в міру, стільки, скільки необхідно для розуміння проблеми);

  • характеризуйте різні підходи щодо вирішення певної проблеми;

  • визначайтеся з прийнятими у сучасній науці поглядами (викладач обов’язково має донести до студентів свою точку зору на конкретну проблему);

  • ставте перед студентами коло основних проблем, які постали перед сучасною наукою і потребують творчого вирішення;

  • під час читання лекції застосовуйте різні прийоми управління пізнавальною діяльністю студентів;

  • відмовтеся від автоматичного конспектування студентами матеріалів лекцій (лише 10% студентів осмислюють навчальний матеріал, який конспектують);

  • короткий виклад матеріалів лекції давайте в роздрукованому або в електронному вигляді;

  • навчальний матеріал урізноманітнюйте цікавими фактами, подіями, які захоплювали б студентів (дасть можливість викликати інтерес у студентів);

  • використовуйте різноманітні засоби наочності;

  • матеріал подавайте емоційно, а не диктуйте з папірця (зачитуватися може лише інформація, яка потребує точного відтворення, зокрема цитати);

  • надавайте консультацію студентам щодо організації самостійної роботи;

  • виділяйте основне, робіть резюме, проводьте підсумкові узагальнення;

  • кожну істину доводити до свідомості студентів, не допускаючи нудного тону, байдужості;

  • продумуйте початок і кінець лекції;

  • чергуйте роботу і відпочинок, моменти підвищеної уваги і послаблення;

  • доброзичливо ставтеся до студентів;

  • на всіх етапах проведення лекції відчувайте аудиторію студентів, їх реакцію;

  • використовуйте зворотній зв’язок. [16, с. 79-90].

Принципи відбору і викладу лекційного матеріалу з навчального курсу:

  • принцип науковості (матеріал відповідає досягненням сучасної науки, містить основні вузлові питання, поняття, ідеї, наукові концепції, перспективи подальшого розвитку науково-теоретичної сфери, є найбільш яскравим фактичним);

  • принцип доступності (обсяг нового матеріалу прямо пропорційний обсягу сприйняття, пам'яті, уваги, студентів, повинен регулювати те, щоб навчальний матеріал був у достатній мірі роз'яснений студентам (розтлумачені всі нові терміни, поняття, слова, дотримання принципу доступності не повинен знижувати роль принципу науковості);

  • принцип наступності (кожна лекція передбачає органічний зв'язок з попереднім і наступним матеріалом);

  • принцип історизму (матеріал повинен співвідноситися з тією епохою, коли зародилася ідея, розглядалося явище чи певний факт, має допомагати студентам краще осмислити цінність відкриття);

  • принцип зв’язку теорії з практикою (лекційний виклад повинен мати практичну орієнтацію, кожне теоретичне положення повинно пов’язуватися з конкретною практикою, необхідно звертати увагу студентів на практичне застосування того чи іншого загального положення).



  • хронологічний принцип (дозволяє розглядати факти, явища, події у хронологічній послідовності);

  • принцип історизму (дозволяє розглядати факти, явища, події в широкому контексті конкретного історичного періоду);

  • принцип ретроспективізму (дозволяє розглядати прогностичну значущість історико-педагогічної спадщини для вирішення сучасних проблем педагогічної теорії та практики);

  • принцип цілісності (дозволяє орієнтуватися на наскрізний розгляд історико-педагогічних проблем у єдності із загальними тенденціями розвитку світової культури і людської цивілізації);

  • принцип об’єктивності (дозволяє розглядати педагогічні явища з відображенням їх істинності);

  • принцип варіативності (дозволяє вносити певні авторські корекції у презентації курсу у відповідності з власною концептуальною моделлю);

  • принцип рівневої диференціації (дозволяє засвоювати зміст курсу на кількох рівнях, що визначаються активністю і самостійністю студентів при виконанні індивідуальних завдань, контрольних робіт).

У викладанні навчального матеріалу, що містить ту чи іншу історико-педагогічну теорію, перед викладачем ставиться завдання зробити останню доступною розумінню аудиторії, адаптувати її до рівня наукової компетентності конкретних студентів. Це завдання викладач вирішує вже у процесі відбору матеріалу для лекції. [8]

Структурування навчального матеріалу.

Плюс у дидактичному та методологічному плані структурування навчального матеріалу – це процедура, за допомогою якої складові елементи змісту навчального матеріалу (поняття, закони, ідеї, принципи, способи їх передачі студентам і відповідні дії студентів щодо їх засвоєння) вибудовуються у відносинах, що відображають:

  • логіку суспільно-історичного процесу пізнання та його результатів;

  • технологію процесів розпізнання явищ, їх упорядкування та систематизацію;

  • виявлення і пояснення сутності явищ;

  • перетворення явищ з одного стану в інший.

Успішне прочитання лекції залежить від багатьох об’єктивних і суб’єктивних факторів, від таких, наприклад, як вміння себе правильно і з гідністю тримати, переборюючи скутість і не впадаючи в розпутість. Вражають скупий виразний жест, простий і пристойний костюм без відволікаючих деталей, жива міміка. Відштовхуюче враження призводять на слухачів як паніхідні обличчя, так і вічно сяюча фізіономія, прикрашені з приводу (або без приводу) чергуючою посмішкою. Ці природженні або “навішені” маски викликають почуття роздратованості, заважають сприйняттю лекції. Недопустимо заходити в аудиторію і з обличчам злим, легковажним. Воно повинно бути привітним, серйозним, живим [21].

Але більш всього допомагає успіху лекторська мова, коли вона проста, зрозуміла і виразна, не перевантажена цитатами і цифрами, зарозумілими термінами. Хороша лекція передбачає індивідуалізовану (свою) мову, вільну від шаблонів і граматичної сухості, гарно інтоновану мову, в якій “чується музика”. Не одноманітну за звучанням мову, не абстраговану, а образну, насичену яскравими прикладами, порівняннями, повчальними посиланнями, юмористичними моментами, переконливими коментарями до ілюстрованого матеріалу (якщо він є і необхідний), власними роздумами.

Лектор повинен проводити лекційний процес таким чином, щоб не лише для себе, але і для слухачів перетворити його в своєрідну інтелектуальну діяльність.

ВИСНОВКИ

Лекція – основа для подальшої самостійної роботи. Вона справляє виховуючу і розвиваючу дію в процесі взаємодії викладача і студента, розвиває інтерес і любов до науки, творчі здібності, інтелектуальну й емоційно-вольову сферу особистості, сприйняття, пам'ять.

Основна дидактична мета лекції – забезпечення орієнтованої основи для подальшого засвоєння навчального матеріалу. Однак, в лекції є певні слабкі сторони, які обмежують її можливості в управлінні пізнавальною діяльністю студентів: відносно менша активність студентів, ніж в інших видах навчальних занять, неможливість індивідуального підходу в умовах масової аудиторії, складності зворотного зв'язку тощо. Однак, ці слабкі сторони компенсуються іншими формами навчання. У цілісній системі форм і методів навчальних занять лекції належить найважливіша роль, яка може бути реалізована тільки цією формою навчання. Лекція справляє глибокий виховний вплив на студентську аудиторію у плані змісту і фактом особистого спілкування аудиторії з лектором.

Недоліки лекційного викладання:

  • монологічність (недостатній прямий контакт студентів і викладача (зазвичай читається на потік));

  • часто затеоретизований матеріал є недоступний сприйняттю студентами;

  • не набуло поширення проблемне навчання на лекційних заняттях;

  • іноді лекції проводяться в необладнаних приміщеннях (відсутність сучасних технічний засобів навчання), що робить лекцію малоцікавою для сучасних студентів.

Переваги лекційного викладання:

  • лекція, на відміну від підручників, оперує значно більшими можливостями щодо врахування специфіки аудиторії, новітніх наукових досягнень;

  • лекція озброює студента не тільки знаннями, а й переконаннями, вміннями давати критичну оцінку матеріалу, що розглядається;

  • на лекції враження від матеріалу, що вивчається, значно зростає завдяки живому слову, інтонації, міміці жестам викладача;

  • лекція відкриває можливості прямого контакту лектора зі слухачами, що значно посилює їхню увагу;

  • у ході подачі матеріалу викладач має можливість, реагуючи на сприйняття матеріалу аудиторією вносити корективи у свій виклад під час лекції;

  • лекційне викладання економне в часі (за дві академічні години висококваліфікованої лекції студент отримує інформацію, на яку під час самостійної роботи йому довелося б витратити набагато більше часу;

  • лекція має особливе професійно-педагогічне значення для тих студентів, які готуються до педагогічної діяльності.

У зв’язку з вимогами, що висуваються до самої лекції автоматично випливають і вимоги до особи, що читає лекцію – лектора. Справа в тому, що займаючись лекторською діяльністю необхідно тренувати і розвивати відповідні здібності. Жива мова викладача, його вигляд, поведінка, манера спілкування з слухачами, теоретична підготовка повинні бути на високому рівні, інакше, я вважаю, особі, що не має даних та й ще й не прагне їх розвинути, не слід займатись такою відповідальною справою.

Підготовка лекції складна і кропітка робота, яка вимагає від викладача терпіння, наполегливості з обов’язковим застосуванням творчого підходу і відмінного знання матеріалу. Щоб підготувати вдалу лекцію необхідно дотримуватись певних правил і готувати лекцію послідовно, крок за кроком. Слід починати з вибору теми і визначення мети виступу, потім складання бібліографії і відбір літератури, складання плану лекції і її тексту, також обов’язкова робота над формою викладу. При підготовці лекції не слід забувати про наочні посібники і технічні засоби для полегшення викладу матеріалу в аудиторії, а також для більшої переконливості.

Проведення лекції є головним етапом, результатом роботи. На лекції особливо важливо встановити психологічний контакт з аудиторією, захопити її увагу і мислення, діяти в унісон, що посилить вплив лектора на неї. Лектор який байдужий до того, що відбувається в аудиторії, що там панує нецікавість, байдужість і який задоволений безтурботним читанням конспекту – не може бути лектором і носити це почесне звання.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

  1. Архангельский С.И. Лекции по теории обучения в высшей школе. - М., 2004.

  2. Бойко В.В. Диалог лектора со слушателями: психологические аспекты. - Л., 2007.

  3. Вербицкий А.А. Активное обучение в высшей школе: контекстный подход. - М., 2011.

  4. Гапонов П.М. Лекция в высшей школе. - Воронеж, 2017.

  5. Гузеев В.В. Методы и организационные формы обучения. –М. 2001. –128 с.

  6. Загвязинский В.И. Дидактика высшей школы: текст лекций. - Челябинск, 2000.

  7. Карклина Л.Д. Методика подготовки к лекции. –М. 1999. –18 с.

  8. Козаржевский А.Ч. Мастерство устной речи лектора. - М., 2014.

  9. Кожевников К.П. Методика подготовки лекций. –Минск. 2016. –30 с.

  10. Лавриненко-Омецинская Е.Д. Рецензия лекции… Нужна ли? И какая? –М. 2010. –65 с.

  11. Методические типы лекций: традиции и поиск новых форм / Подгот. А.Е.Михневичем. –К. 1989. –20 с.

  12. Мойсеюк Н.Є. Педагогіка. Навчальний посібник. 3-є видання, доповнене. - К., 2001.

  13. Навчальний процес у вищій педагогічній школі: Навчальний посібник / За заг. Ред. О.Г.Мороза. –К. 2001. –337 с.

  14. Назарова Т.С., Полат Е.С. Средства обучения (Технология создания и использования). - М., 1998.

  15. О методике лекционного преподавания в вузе. Сост. Т.Ф.Цыгульская. –Кировоград. 2000. –14 с.

  16. Одарченко Н.І. Використання відеоінформації при проведенні лекційних і семінарських занять у школі нового типу. –Суми. 1999. –79 с.

  17. Педагогика и психология высшей школы: Учебное пособие. - Ростов н/Д., 2002.

  18. Педагогика: педагогические теории, системы, технологии. Учеб. для студ. - /Под ред.С.А.Смирнова. - М., 2000.

  19. Подласый И.П. Педагогика. Новый курс. - В 2 т. - Т.1. - М., 2001.

  20. Смольянинов И.Ф. Советы начинающему лектору. –Л. 2020. –23 с.

  21. Столяренко А.М. Юридическая педагогика. Курс лекций. - М., 2001.

  22. Фокин Ю.Г. Преподавание и воспитание в высшей школе. - М., 2002.

  23. Хуторской А.В. Современная дидактика. /Учебник для вузов. - Питер, 2002.

  24. Этюды дидактики высшей школы: монография/Под ред. А.П.Чернышева. - М., 1995.

  25. Яковцова А.Ф. Лекция в высшей школе: Текст лекции. –Х. 2016. –20 с.

скачати

© Усі права захищені
написати до нас